Рішення від 06 серпня 2026 р. у справі №240/25661/25 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2026 року м. Житомир справа № 240/25661/25

категорія 111060000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши в електронній формі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Граніт» до Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового боргу,

установив:

У листопаді 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Граніт» (далі – позивач, ТОВ «Граніт») через систему «Електронний суд» звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області (далі – відповідач, ГУ ДПС у Житомирській області) № Ю-2396-0630 від 09 жовтня 2025 року на суму 494499, 20 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що оскаржуваним рішенням товариство двічі притягнуто до юридичної відповідальності, оскільки станом на момент його прийняття є чинною та не відкликаною аналогічна вимога з меншою сумою заборгованості по єдиному внеску.

Ухвалою суду від 26 листопада 2025 року позов прийнято до провадження та призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з наданням відповідачу строку для подання відзиву на позов.

12 грудня 2025 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що вимога сформована на підставі облікових даних з інформаційної системи фіскального органу, а наявність заборгованості зі сплати єдиного внеску та фінансових санкцій є самостійною підставою для направлення платникові вимоги про сплату недоїмки, без проведення додаткових перевірок.

01 січня 2026 року до суду надійшли клопотання позивача про зупинення провадження у справі та додаткові пояснення.

Ухвалою суду від 12 січня 2026 року заяву позивача про зупинення провадження у справі задоволено, зупинено провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №240/10765/25.

19 червня 2026 року до суду надійшли додаткові пояснення позивача, в яких зазначено про прийняття 20 травня 2026 року постанови Сьомим апеляційним адміністративним судом та залишення без змін рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року про відмову в задоволенні позову у справі №240/10765/25. Покликаючись на чинність податкової вимоги № Ю-2396-0630 від 14 березня 2025 року на суму 236463,60 грн, яка була предметом судового розгляду у справі № 240/10765/25, та включення зазначеної суми до розміру боргу, визначеного у податковій вимозі № Ю-2396-0630 від 09 жовтня 2025 року, що виступає предметом розгляду у цій справі, позивач стверджує про наявність підстав для задоволення позову.

Також 28 липня 2026 року до суду надійшли додаткові пояснення позивача, в яких зазначено про відсутність у позивача станом на 01 липня 2026 року заборгованості з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Ухвалою суду від 07 серпня 2026 року поновлено провадження у справі.

Суд установив, що ТОВ «Граніт» з 10 серпня 1995 року зареєстроване у Романівській районній державній адміністрації Житомирської області, код ЄДРПОУ 4053536, перебуває на податковому обліку у ГУ ДПС у Житомирській області.

За даними інформаційно-комунікаційної системи «Податковий блок» станом на 30 вересня 2025 року за позивачем обліковується заборгованість (недоїмка) зі сплати єдиного внеску в сумі 494499,20 грн, з огляду на що Головним управлінням ДПС у Житомирській області складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-2396-0630 від 09 жовтня 2025 на зазначену суму.

Розмір такої заборгованості позивач не заперечує.

Уважаючи таку вимогу протиправною, ТОВ «Граніт» звернулося із цим позовом до суду.

Відповідно до приписів частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.

Згідно із частинами 2, 6 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань.

Разом з тим, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України (пункт 1 резолютивної частини Рішення № 6-зп від 25 листопада 1997 року; пункт 1 резолютивної частини Рішення № 9-зп від 25 грудня 1997 року та пункт 1 резолютивної частини Рішення №19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року).

Так, у рішенні № 19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відтак, системний аналіз статті 55 Конституції України дозволяє дійти висновку, що частина 2 цієї правової норми гарантує кожному захист своїх прав, які були порушені органами державної влади, місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами. Саме в такому значенні сформульовано частини 3, 5 та 6 статті 55 Конституції України.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

У розумінні Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин; вирішуючи спір суд повинен встановити факт того, що у зв`язку з прийнятим рішенням, вчиненням дії чи допущенням бездіяльності суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи інтереси особи у сфері публічно-правових відносин; при цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Розгляду та задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку, право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних відносин (предмет та підстави позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Так, відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину щодо фактичного порушення суб`єктом владних повноважень – відповідачем його прав, свобод чи інтересів має довести, саме, позивач належними і допустимими доказами.

Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем в момент здійснення ним оскаржуваних дій чи рішень.

При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Тобто, рішення суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Відповідно до висновку, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі № 800/301/16, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

Аналогічний висновок сформовано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2018 року у справі № П/800/526/17, від 19 квітня 2018 року у справі № П/800/570/17, від 12 грудня 2018 року у справі № 802/2474/17-а та від 07 листопада 2019 року у справі №9901/227/19, у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі №826/13229/16.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства.

Як установлено судом оскаржуваним рішенням оскаржуваною вимогою визначено суму заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску.

Однак, після складання такої вимоги та подання позову до суду, позивач сплатив всю суму заборгованості.

Наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 7 травня 2015 року за № 508/26953, затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, яка врегульовує застосування окремих положень порядку нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та визначає процедуру нарахування і сплати фінансових санкцій та стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів податковими органами.

Розділ VI Інструкції № 449 врегульовує порядок стягнення заборгованості з платників.

Згідно пункту 6 названого розділу вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається відкликаною, якщо, зокрема сума боргу (недоїмки), зазначена у вимозі, погашається платником, органами державної виконавчої служби або органами Казначейства – у день, протягом якого відбулося таке погашення суми боргу (недоїмки) в повному обсязі.

За таких обставин, оскаржуване рішення відповідача не призводить до порушення прав позивача на пенсію, оскільки на момент прийняття цього рішення втратило чинність.

Згідно з пунктом 4 частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.

Наведене у своїй сукупності виключає правові підстави для задоволення позову в частині визнання протиправним та скасування податкової вимоги ГУ ДПС у Житомирській області № Ю-2396-0630 від 09 жовтня 2025 року на суму 494499, 20 грн.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що правові підстави для задоволення позову відсутні.

Підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 257, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволенні позову Товариство з обмеженою відповідальністю «Граніт» відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Т.О. Окис

07.08.26