Суд: Житомирський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адмінправопорушення
Категорія: Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції
Дата: 06 серпня 2026 р.
Справа: №289/1376/25
Суддя: Костюкович С. І.
УКРАЇНА
Житомирський апеляційний суд
Справа №289/1376/25 Головуючий у 1-й інст. Мельник О. В.
Номер провадження №33/4805/1265/26
Категорія ст.294 КУпАП Доповідач Костюкович С. І.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 серпня 2026 року м.Житомир
Суддя Житомирського апеляційного суду Костюкович С.І., отримавши апеляційну скаргу особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 , подану на постанову Радомишльського районного суду Житомирської області від 23.10.2025, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.5 ст.126, ч.2 ст.130 КУпАП, -
в с т а н о в и в:
Вказаною постановою суду ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 126, ч. 2 ст. 130 КУпАП, та призначено йому адміністративне стягнення у виді:
- за ч. 5 ст. 126 КУпАП штраф у розмірі 40800,00 (сорок тисяч вісімсот) грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 7 (сім) років, без оплатного вилучення транспортного засобу;
- за ч. 2 ст. 130 КУпАП адміністративний арешт на строк 10 (десять) діб з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 (три) роки, без оплатного вилучення транспортного засобу.
На підставі ст. 36 КУпАП призначено ОСОБА_1 остаточне адміністративне стягнення у виді адміністративного арешту строком 10 (десять) діб з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 (три) роки, без оплатного вилучення транспортного засобу.
На підставі ч. 3 ст. 30 КУпАП до стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами за вказані адміністративні правопорушення приєднано невідбуту частину стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами згідно постанов Радомишльського районного суду Житомирської області від 25.03.2024 року, 01.05.2025 року, 03.07.2025 року.
Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605,60 грн. на користь держави.
Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
Разом із апеляційною скаргою (в тексті апеляційної скарги) ОСОБА_1 заявив клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Радомишльського районного суду Житомирської області від 23.10.2025, яким просив поновити строк на оскарження вищевказаної постанови суду першої інстанції (а.с.107-109).
Вказане клопотання про поновлення строку на оскарження постанови ОСОБА_1 обгрунтував тим, що постанова суду першої інстанції була ухвалена за його відсутності, та що ОСОБА_1 отримав копію постанови суду і в апеляційному порядку її не оскаржував. Також зазначає, що у зв`язку із невірним трактуванням процесуального оскарження даної постанови, 28.07.2026 року Житомирський апеляційний суд закрив апеляційне оскарження по даній справі, а тому вважає, що він пропустив строк на апеляційне оскарження з поважних причин, який і просить поновити.
Перевіривши матеріали справи та доводи клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, вважаю, що клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на оскарження задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга підлягає поверненню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня її винесення.
Отже, законодавець пов`язує початок відліку строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції з моментом її винесення.
В даній справі відповідно до частини другої статті 294 КУпАП строк на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції від 23.10.2025 року закінчився 03 листопада 2025 року (в понеділок, перший робочий день після неділі 02.11.2025, на яке припадає закінчення строку).
Апеляційну скаргу в цій справі ОСОБА_1 підписав та подав 03.08.2026 року, тобто через 9 (дев`ять) місяців після закінчення строку на апеляційне оскарження.
Вирішуючи клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на оскарження апеляційний суд зазначає, що пропущений строк на апеляційне оскарження може бути поновлений лише за наявності поважних причин, які мають бути належним чином обґрунтовані стороною, що подає відповідне клопотання.
За сталою практикою Європейського суду з прав людини, право на доступ до суду не є абсолютним, зокрема щодо дотримання процесуальних строків. Такі обмеження є сумісними з гарантіями справедливого суду за умови, що вони переслідують легітимну мету та є пропорційними. ЄСПЛ в своїх рішенням наголошував, що сторони повинні проявити належну обачність у захисті своїх прав та вживати заходів для своєчасного ознайомлення з процесуальними рішеннями.
ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово відзначав, що необґрунтоване поновлення строку оскарження остаточного рішення по справі зі спливом значного періоду часу без обґрунтованих підстав порушує принцип правової визначеності, і, як наслідок, тягне порушення статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, inter alia, вимагає, щоб у випадку, коли суд остаточно вирішив питання, його рішення не ставилося під сумнів («Ґурмундур Андрі Арстрссон проти Ісландії» (Gu?mundur Andri Astra?sson v. Iceland).
За сталою практикою ЄСПЛ, зокрема, відповідно до рішень ЄСПЛ у справах: «Брумареску проти Румунії» від 28 жовтня 1999 року, «Христов проти України» від 19 лютого 2009 року, «Олександр Волков проти України» від 9 січня 2013 року принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду, за яким жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою — домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини.
Дійсно, із змісту постанови суду першої інстанції від 23.10.2025 року слідує, що зазначена справа відносно ОСОБА_1 була розглянута судом за його відсутності, хоча суд і вживав заходів для повідомлення ОСОБА_1 про дату та час судового розгляду справи.
Із наявного у матеріалах справи відеозапису на DVD-диску, зокрема, із файлу export-szdb4 ОНИЩЕНКО В, 44 слідує, що ОСОБА_1 був обізнаний із складеними відносно нього протоколами про адміністративні правопорушення, які підлягали розгляду в суді, однак відмовився від їх підпису.
Із наявного у матеріалах справи листа Відділення поліції № 2 Житомирського районного управління поліції № 2 ГУНП в Житомирській області від 04.02.2026 № 19964-2026, адресованого начальнику відділу документального та аналітичного забезпечення Радомишльського районного суду ОСОБА_2 (отримано судом за вхідним № 298/26 від 09.02.2026) вбачається, що на запит суду про стан виконання постанови суду про накладення адміністративного арешту на ОСОБА_1 , вказаний орган поліції повідомив суд, що ОСОБА_1 перебуває в лікарні на лікуванні, на підтвердження чого надає лікарняні листки, а тому орган поліції на той час не міг виконати накладене на ОСОБА_1 адміністративне стягнення (а.с.64)
До цього листа додані копії медичного висновку та інформаційної довідки з електронної системи охорони здоров`я (а.с.65-66).
Отже, на переконання апеляційного суду, із цих документів слідує, що орган національної поліції довів до відома ОСОБА_1 необхідність виконати постанову суду, поінформував ОСОБА_1 про накладене на нього стягнення, на що ОСОБА_1 надав органу національної поліції підтвердження його лікування на той час в лікарні, що унеможливлювало виконання судового рішення.
Тому, апеляційний суд на підставі вищезазначеного констатує, що ОСОБА_1 щонайменше в лютому 2026 року вже було відомо про накладене на нього адміністративне стягнення у виді адміністративного арешту.
Крім того, у матеріалах справи наявні: розписка ОСОБА_1 від 23.06.2026 року про одержання ним копії постанови суду першої інстанції від 23.10.2025 у цій судовій справі (а.с.69); договір про надання правової допомоги від 24.06.2026, підписаний ОСОБА_1 (а.с.84); заява представника ОСОБА_1 – адвоката Свінцицького Л.В. від 24.06.2026 року про визнання постанови Радомишльського районного суду Житомирської області від 23.10.2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.130 КУпАП такою, що не підлягає виконанню, а також апеляційна скарга цього ж адвоката на судове рішення, прийняте судом за результатами розгляду вказаної заяви.
Отже, отримавши копію постанови та залучивши адвоката Свінцицького Л.В. для надання правничої допомоги, ОСОБА_1 у червні 2026 року вже отримав копію постанови суду першої інстанції, а тому ще в червні 2026 року ОСОБА_1 мав реальну можливість оскаржити цю постанову суду.
Натомість, своє право в розумний, передбачений законом строк на апеляційне оскарження ОСОБА_1 не реалізував, та в червні 2026 року ініціював іншу правову процедуру – а саме питання визнання цієї постанови Радомишльського районного суду Житомирської області від 23.10.2025 року такою, що не підлягає виконанню (звільнення від відбування адміністративного стягнння, заяву про що подав до суду першої інстанції для її вирішення по суті).
За таких обставин, звернення ОСОБА_1 із апеляційною скаргою на постанову суду першої інстанції 03.08.2026, тобто після того, як ще в лютому 2026 року, з огляду на зміст листа органу національної поліції, він був поінформований про необхідність виконання накладеного на нього адміністративного стягнення у виді адміністративного арешту, однак надав медичні документи про своє лікування, а також отримавши копію постанови суду 23.06.2026 р., ОСОБА_1 не звернувся із апеляційною скаргою на постанову суду в розумний (десятиденний) строк та не навів достатніх аргументів, що йому об`єктивно завадило отримати копію постанови ще в лютому 2026 року і подати апеляційну скаргу, або хоча б звернутись із апеляційною скаргою впродовж 10 днів з дня одержання копії постанови суду першої інстанції (із 23.06.2026 по 03.07.2026).
Та обставина, що ОСОБА_1 , за посередництвом свого представника, у червні 2026 року ініціював перед судом першої інстанції питання визнання постанови суду першої інстанції такою, що не підлягає виконанню, а в послідуючому, діючи через свого представника, ще і оскаржив в апеляційному порядку судове рішення, прийняте за наслідками розгляду цієї заяви представника, не є поважною причиною для поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду, оскільки ОСОБА_1 був вільний у виборі своє поведінки і міг об`єктивно подати апеляційну скрагу, адресовану до апеляційного суду, ще у десятиденний період із 23.06.2026 по 03.07.2026, що він не зробив.
Невірне трактування процесуального оскарження постанови суду, прийнятої за наслідком розгляду заяви про визнання постанови суду першої інстанції такою, що не підлягає виконанню та звільнення від відбування адміністративного стягнення, не було перешкодою у своєчасній реалізації ОСОБА_1 права на апеляційне оскарження постанови саме про притягнення його до адміністративної відповідальності, адже ОСОБА_1 діяв добровільно, в обраний ним спосіб, з власної волі обравши питання звільнення від відбування адміністративного стягнення замість апеляційного оскарження постанови від 23.10.2025, про що в цій постанові від 23.10.2025 було зазначено правильно (а.с.53), та яку ОСОБА_1 одержав 23.06.2026 (а.с.69)
Також ОСОБА_1 , враховуючи вищезазначені аргументи про те, що ще в лютому 2026 року він був поінформований про накладення на нього адміністративного стягнення у виді адміністративного арешту, не зазначає в апеляційній скарзі, що йому об`єктивно перешкодило із лютого 2026 року звернутись до суду із заявою про видачу копії постанови суду та реалізувати своє право на її оскарження в апеляційному порядку.
Тому, проаналізувавши клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження, апеляційний суд зазначає, що з урахуванням всього вищенаведеного, воно не містить достатнього обгрунтування поважності причин пропуску ним строку на оскарження постанови суду першої інстанції, прийнятої понад 9 місяців тому назад.
За таких обставин апеляційний суд прийшов висновку про відсутність підстав для поновлення строку на оскарження постанови суду першої інстанції за клопотанням ОСОБА_1 , а отже у задоволенні клопотання суд відмовляє.
Відповідно до частини другої статті 294 КУпАП визначено, що апеляційна скарга, подана після закінчення десятиденного строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Керуючись статтею 294 КУпАП, -
п о с т а н о в и в :
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 , про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Радомишльського районного суду Житомирської області від 23.10.2025, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.5 ст.126, ч.2 ст.130 КУпАП, - відмовити.
Апеляційну скаргу повернути особі, яка її подала.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя
Оригінал: reyestr.court.gov.ua