Рішення від 06 серпня 2026 р. у справі №160/32086/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2026 рокуСправа №160/32086/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_2 ) з невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 000 000 грн на підставі абзацу четвертого пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_2 ) виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) одноразову грошову винагороду у розмірі 1 000 000 грн на підставі абзацу четвертого пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він, ІНФОРМАЦІЯ_1 , у віці 24 років на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» був призваний на військову службу, яку проходив з 26.02.2022 по 29.04.2025 на посаді стрільця-помічника гранатометника парашутно-десантного взводу НОМЕР_4 окремої повітрянодесантної бригади (Військова частина НОМЕР_1 ). Позивач є учасником бойових дій, до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягався. Позивач вказує, що станом на дату набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 (13.02.2025) він брав безпосередню участь у бойових діях сукупно понад шість місяців, а тому набув право на виплату одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн.

Позивач зазначає, що 03.08.2025 він звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 з рапортом про виплату одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн, який відповідач отримав 07.08.2025, проте станом на день звернення до суду виплату не здійснено, відповіді на рапорт не надано, у зв`язку з чим позивач вважає бездіяльність відповідача протиправною.

Ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; відповідачу встановлено строк для подання відзиву.

Відповідач подав відзив, в якому просив закрити провадження у справі у зв`язку з передчасністю звернення до суду, а в разі відмови в задоволенні цього клопотання - відмовити в задоволенні позову. Відзив мотивовано тим, що сама по собі відсутність виплати винагороди не свідчить про наявність протиправної бездіяльності, оскільки постановою № 153 встановлено чіткий порядок реалізації експериментального проекту, який передбачає багатоступеневу процедуру документального підтвердження обставин, що є підставою для призначення та виплати винагороди (пункти 4, 6 постанови). Відповідач зазначає, що наразі ним проводиться збір і систематизація відповідних матеріалів, а затримка зумовлена об`єктивними причинами, зокрема залученням частини посадових осіб до виконання бойових завдань. На думку відповідача, право на виплату винагороди не є абсолютним і не виникає автоматично, а реалізується лише після встановлення усіх юридично значимих фактів; до завершення відповідної процедури у позивача відсутнє суб`єктивне право, яке може бути предметом судового захисту. Відповідач посилається на правові позиції Верховного Суду щодо ознак бездіяльності (постанова від 18.03.2021 у справі № 640/12482/19) та щодо передчасності позову за відсутності реального порушення права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 802/2474/17-а та Верховного Суду від 15.11.2016 у справі № 800/301/16), а також на те, що суд не може підміняти собою уповноважені органи (статті 6, 19 Конституції України).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у віці 24 років на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» був призваний на військову службу, яку проходив у період з 26.02.2022 по 29.04.2025 на посаді стрільця-помічника гранатометника парашутно-десантного взводу НОМЕР_4 окремої повітрянодесантної бригади (Військова частина НОМЕР_1 ), що підтверджується військовим квитком. Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_5 .

Згідно з Довідкою про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України від 27.03.2025 № 2873, позивач у періоди з 03.03.2022 по 15.04.2022, з 26.03.2022 по 01.10.2022, з 08.09.2023 по 02.10.2023, з 17.10.2023 по 05.01.2024, з 16.01.2024 по 07.03.2024, з 22.03.2024 по 06.06.2024, з 11.06.2024 по 17.07.2024, з 24.07.2024 по 29.07.2024, з 08.08.2024 по 16.08.2024, з 15.10.2024 по 01.12.2024 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, перебуваючи в Донецькій, Луганській та Харківській областях. До кримінальної та адміністративної відповідальності позивач не притягався.

13.02.2025 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі - постанова № 153).

03.08.2025 позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 з рапортом, у якому просив здійснити виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 000 000 грн. Зазначений рапорт отримано відповідачем 07.08.2025. Станом на день звернення до суду рішення за рапортом позивача відповідачем не прийнято, виплату не здійснено, письмової відповіді не надано.

Не отримавши виплати та відповіді на свій рапорт, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Постановою № 153 погоджено пропозицію Міністерства оборони України щодо реалізації протягом двох років експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби під час воєнного стану.

Пунктом 3 постанови № 153 визначено коло учасників експериментального проекту, до яких, зокрема, віднесено громадян України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом на посади рядового складу, а також відповідні військові формування та військові частини, визначені в установленому порядку.

Пунктом 4 постанови № 153 установлено, що особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн гривень. Цим же пунктом передбачено виплату винагороди пропорційно часу участі у бойових діях для осіб, які брали в них участь строком менше шести місяців, а також визначено підстави, за наявності яких винагорода не виплачується (притягнення до кримінальної відповідальності, дворазове або більше притягнення до адміністративної відповідальності за військове адміністративне правопорушення чи до дисциплінарної відповідальності на підставі письмового наказу, строк дії стягнень за які не закінчився).

Зі змісту пункту 4 постанови № 153 вбачається, що кваліфікуючими умовами для набуття права на отримання одноразової грошової винагороди є одночасна сукупність таких обставин: 1) належність особи до рядового, сержантського або старшинського складу; 2) прийняття або призов особи на військову службу у віці до 25 років під час воєнного стану; 3) безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності постановою (13.02.2025); 4) відсутність визначених пунктом 4 постанови обставин, за наявності яких винагорода не виплачується.

Суд звертає увагу, що обов`язковою кваліфікуючою умовою є саме безпосередня участь особи у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій. Ця умова за своїм змістом не є тотожною участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, оскільки останнє поняття є ширшим і охоплює не лише безпосередню участь у бойових діях. Наявна у матеріалах справи Довідка від 27.03.2025 №2873 підтверджує участь позивача саме у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, а не безпосередньо у бойових діях у розумінні пункту 4 постанови № 153. З`ясування того, чи брав позивач безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій та чи становить така участь за сукупністю не менше шести місяців станом на 13.02.2025, потребує перевірки та документального підтвердження відповідних фактів, що належить до повноважень відповідача як суб`єкта, уповноваженого на призначення та виплату винагороди.

Відповідно до пункту 4 частини другої та частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення на користь позивача лише за умови, що позивач виконав усі визначені законом вимоги для отримання відповідного рішення, а суб`єкт владних повноважень не наділений дискрецією, тобто правом обирати між кількома можливими варіантами поведінки. Якщо ж для вирішення питання суб`єкт владних повноважень повинен здійснити оцінку документів, перевірити їх відповідність, витребувати додаткові відомості чи усунути розбіжності, суд не вправі підміняти собою адміністративний орган, а має зобов`язати його розглянути відповідне звернення та ухвалити рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом. Наведене узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 03.10.2022 у справі № 520/12333/21 та від 09.05.2024 у справі № 580/3690/23.

Оскільки встановлення наявності у позивача сукупності кваліфікуючих умов для виплати винагороди, у тому числі факту та тривалості безпосередньої участі у бойових діях, потребує перевірки і документального підтвердження та належить до дискреційних повноважень відповідача, суд не вправі підміняти собою суб`єкта владних повноважень і безпосередньо зобов`язувати його виплатити винагороду. За таких обставин вимога позивача про зобов`язання відповідача виплатити одноразову грошову винагороду у розмірі 1000000 грн, як і вимога про визнання протиправною бездіяльності з невиплати цієї винагороди, задоволенню не підлягають, оскільки право позивача на її отримання на цей час не є встановленим.

Водночас суд не погоджується з доводами відповідача про повну передчасність позову та наявність підстав для закриття провадження у справі. Матеріалами справи підтверджено і відповідачем не спростовано, що рапорт позивача від 03.08.2025 отримано відповідачем 07.08.2025, проте станом на час розгляду справи його по суті не розглянуто, вмотивованого рішення за ним не прийнято та відповіді позивачу не надано. Обов`язок суб`єкта владних повноважень розглянути звернення особи та надати вмотивовану відповідь у розумний строк випливає із частини другої статті 19 Конституції України та принципу належного урядування. Тривале нерозгляд рапорту позивача за наявності обов`язку його розглянути та реальної можливості це зробити свідчить про те, що спірні правовідносини мають характер порушення права позивача на розгляд його звернення, а тому позов не є передчасним у частині права на такий розгляд, а посилання відповідача на об`єктивні причини затримки самі по собі не звільняють його від виконання цього обов`язку.

З огляду на викладене належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача у спірних правовідносинах є зобов`язання відповідача повторно розглянути питання щодо виплати позивачу одноразової грошової винагороди за його рапортом та ухвалити за наслідками розгляду вмотивоване рішення з урахуванням висновків суду, а не безпосереднє зобов`язання виплатити винагороду. Такий спосіб захисту не підміняє дискрецію суб`єкта владних повноважень і водночас відновлює порушене право позивача на розгляд його звернення по суті.

Наведені відповідачем правові позиції Верховного Суду щодо ознак бездіяльності та передчасності позову не спростовують зазначених висновків суду, оскільки стосуються оцінки наявності реального порушення права та не виключають можливості захисту права особи на розгляд її звернення шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень розглянути це звернення по суті.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами першою, другою статті 77 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до статті 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За наведених обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути питання щодо виплати позивачу одноразової грошової винагороди; у задоволенні решти позовних вимог, зокрема про визнання протиправною бездіяльності з невиплати винагороди та про зобов`язання виплатити винагороду, слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що позивач як учасник бойових дій звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», судовий збір ним не сплачувався, а тому судові витрати зі сплати судового збору відсутні та розподілу не підлягають. Заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу на час ухвалення рішення не підтверджено доказами їх фактичного розміру (наведено лише попередній орієнтовний розрахунок), у зв`язку з чим питання про їх розподіл може бути вирішено судом за правилами частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_2 ) щодо розгляду рапорту від 03.08.2025 року ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) про виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 000 000 грн на підставі абзацу четвертого пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_2 ) розглянути питання щодо виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 000 000 грн, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», за рапортом ОСОБА_1 від 03 серпня 2025 року, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова