Рішення від 06 серпня 2026 р. у справі №160/31988/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2026 рокуСправа №160/31988/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України в якій позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 29 грудня 2018 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 15 жовтня 2025 року не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення, з урахуванням перерахованої індексації грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 29 грудня 2018 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 15 жовтня 2025 року — не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 15 жовтня 2025 року — день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 15 жовтня 2025 року — день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач не нарахував середній заробіток за час затримки розрахунку за спірний період та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 15 жовтня 2025 року.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався.

За викладених обставин, у відповідності до вимог ст.ст.258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Міністерства оборони України.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 29 грудня 2018 року № 430 (наказ №113-РС) позивача з 29 грудня 2018 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі № 160/5694/22 Військова частина НОМЕР_1 перерахувала 15 жовтня 2025 року на банківський рахунок позивача в АТ «Ощадбанк» індексацію грошового забезпечення у розмірі 86 224,68 грн.

Вважаючи свої права порушеними через невиплату середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно із статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117 КЗпП України).

Верховний Суд у постановах від 21.07.2021 у справі № 340/1120/20 та від 18.11.2021 у справі № 600/1071/20-а при вирішенні аналогічних спорів, які виникли з приводу стягнення середнього заробітку за час затримки виплати військовослужбовцю військовою частиною сум грошової компенсації за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення, зазначив про застосовність у таких правовідносинах норм трудового законодавства.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

При цьому, згідно із статтею 116 КЗпП України (в редакції чинній на момент звільнення позивача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

З 19.07.2022 набрав чинності Закон України від 01.07.2022 № 2352-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з яким виплата працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється не більш як за шість місяців. Зміни у ст.116 та 117 КЗпП України підкреслюють намір законодавця не допустити випадків, за яких порушення прав працівника на своєчасний розрахунок при звільненні триває впродовж значного періоду часу. З урахуванням цих змін працівник повинен бути зацікавленим у швидкому ініціюванні та вирішенні спору, оскільки зволікання з тих чи інших причин у зверненні до суду не даватиме підстави в подальшому претендувати на виплату суми середнього заробітку за весь період, впродовж якого триває порушення його права на своєчасне отримання грошового забезпечення.

Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно можна поділити на 2 частини: до набрання чинності законом 19.07.2022 і після цього.

Як встановлено зі змісту письмових доказів, позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 29 грудня 2018 року, отже у цей день з ним повинен був бути проведений остаточний розрахунок, тоді як 30 грудня 2018 року є днем початку періоду невиплати.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача слід обчислювати починаючи з 30.12.2018 (з наступного дня після виключення зі списків особового складу) по 15.10.2025 (день фактичного остаточного розрахунку).

Водночас, період з 30.12.2018 (з наступного дня після виключення зі списків особового складу) до 18.07.2022 ( набрання чинності Законом №2352-ІХ) підпадає під редакцію статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, суд може застосувати принцип співмірності і зменшити розмір виплати.

Період з 19.07.2022 до 15.10.2025 регулюється нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження періоду виплати працівникові шістьма місяцями.

Зазначений правовий висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 29.01.2024 у справі №560/9586/22 та від 28.06.2023 у справі №560/11489/22 щодо аналогічних правовідносин.

У той же час, що стосується чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, якою законодавець обмежив виплату 6 місяцями, для цього періоду принцип співмірності сум виплат не застосовується.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із затримкою виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 15 жовтня 2025 року включно за весь час затримки виплати суд зазначає таке.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі Закон № 2050-ІІІ).

Відповідно до статті 1 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно з частинами 1, 2 статті 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.

Статтею 3 Закону № 2050-ІІІ передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до статті 6 Закону № 2050-ІІІ, компенсацію виплачують за рахунок:

власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян;

коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету;

коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

З метою реалізації Закону № 2050-ІІІКабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року № 159 затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі Порядок № 159).

Відповідно до пункту 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в тому числі, сума індексації грошових доходів громадян.

Аналіз наведених положень дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації грошових доходів). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем індексації грошового забезпечення, що носило триваючий характер. У зв`язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав нарахування грошового доходу: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 465/322/17.

Крім того, у постанові від 05 березня 2020 року у справі № 140/1547/19 Верховний Суд зазначив, що «згідно з положеннями статті 4 Закону № 2050-IIIвиплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Відповідно до статті 6 Закону № 2050-IIIкомпенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету. З системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу».

Також варто звернути увагу на те, що Верховний Суд, розглядаючи справу № 240/11882/19, вказав, що, враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року. Так, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Аналогічна правова позиція уже висловлювалася Верховним Судом у постанові від 04 квітня 2018 року у справі № 822/1110/16, від 20 грудня 2019 року у справі № 822/1731/16, від 13 березня 2020 року у справі № 803/1565/17.

Зважаючи на викладене, суд констатує протиправну бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення 15.10.2025 року.

Частиною 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до положень ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. ч. 1 та 4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За викладених обставин, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст.243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 30 грудня 2018 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 15 жовтня 2025 року не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення, з урахуванням перерахованої індексації грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 30 грудня 2018 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 15 жовтня 2025 року — не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 15 жовтня 2025 року — день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 15 жовтня 2025 року — день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова