Рішення від 04 серпня 2026 р. у справі №160/612/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2026 рокуСправа №160/612/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Бухтіярової М.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач), в якій позивач просить:

-визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку особі з інвалідністю за 2025 рік за 2 календарних дні, що передбачена статтею 6 Закону України «Про відпустки» обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»;

-зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку особі з інвалідністю за 2025 рік за 2 календарних дні, що передбачена статтею 6 Закону України «Про відпустки» обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що у період з 01.11.2021 по 11.07.2025 він проходив військову службу за контрактом. У 2024 році отримав важке поранення, у зв`язку з яким в подальшому йому встановлено ІІІ групу інвалідності та встановлено статус особи з інвалідністю ІІІ групи внаслідок війни. В липні 2025 році відбулось звільнення з військової служби, однак при звільненні відповідачем не здійснено повного розрахунку, зокрема не виплачено грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку особі з інвалідністю за 2025 рік за 2 календарних дні, що передбачена статтею 6 Закону України «Про відпустки». Позивач вказує, що намагався узгодити спірне питання і з командиром військової частини і начальниками фінансово-економічної служби в усній формі та в ході переписок, однак жодного результату це не принесло. Разом з цим, додаткова відпустка особам з інвалідністю внаслідок війни передбачена статтею 6 Закону України «Про відпустки», пунктом 18 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пунктом 3 розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, тому відповідач мав обов`язок виплати у рік звільнення грошову компенсацію за невикористані ним дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки. При цьому, до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислено розміри грошової компенсації за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток, додаткових відпусток мають включатись суми додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, які позивач отримував щомісячно. У зв`язку із чим вважає бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку особі з інвалідністю за 2025 рік за 2 календарних дні протиправною, що зумовило звернення до суду із цим позовом.

Ухвалою суду від 19.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/612/26; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

Цією ж ухвалою суду витребувано у Військової частини НОМЕР_1 розрахунок грошової компенсації за невикористані дні відпусток з відображенням складових грошового забезпечення, що увійшли до розрахунку.

Сторони належним чином повідомлені про судовий розгляд справи, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог, зважаючи на наступне. У рік звільнення військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки. В особливий період військовослужбовцям військової служби за контрактом надаються: щорічна основна відпустка із збереженням грошового забезпечення; відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. Крім того, пунктом 19 статті 10-1 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. Таким чином, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Відповідачем також зауважено, що 3 група інвалідності позивачу була встановлена 23.06.2025, що підтверджується витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи за результатами розгляду скарги на рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або рішення медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності терміном на 1 рік з 28.11.2024 по 28.11.2025, а звільнено позивача 11.07.2025. До того ж, протягом 2025 року до моменту звільнення позивач перебував на стаціонарному лікування, у відпустках після хвороби та проходив ВЛК з метою визначення придатності до військової служби. З огляду на викладене, грошова компенсація за невикористану відпустку як соціальна гарантія може бути виплачена у разі наявності відповідного права на відпустки. Тому при звільненні з військової служби грошова компенсація за ненадані під час дії особливого періоду дні додаткових і соціальних відпусток (у тому числі військовослужбовцям – учасникам бойових дій) не виплачується. Крім того, позивач не звертався з рапортом щодо надання йому додаткової відпустки як особі з інвалідністю за 2025 рік за 2 календарних дні, що передбачена статтею 6 Закону України «Про відпустки». Відповідно до діючого законодавства України, а саме: Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII, «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, Постанови Кабінету міністрів України №168 від 28.02.2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», Законом «Про відпустки» - не передбачено нарахування та виплати грошової компенсації за додаткову відпустку особі з інвалідністю за 2025 рік за 2 календарних дні, що передбачена статтею 6 Закону України «Про відпустки» з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у зв`язку з чим позовні вимоги є необґрунтованими, тому просить відповідач просить відмовити у їх задоволенню.

Позивачем подано відповідь на відзив, у якій заперечує проти доводів відповідача, зважаючи на наступне. Відповідачем жодним чином не доведено того факту, що він правомірно не компенсував зазначений вид відпустки при звільненні, оскільки під час звільнення з військової служби виплачується грошова компенсація за основну відпустку та інші додаткові види відпусток. Відповідач умисно надає застарілі дані щодо додаткової винагороди для суду, хоча в іншій відповіді позивачу, яка додається надана додаткова інформація. Відповідачем жодним чином не врахована практика судових рішень з даного питання. У зв`язку із деструктивною позицією відповідача позивач не міг скористатися правом на відпустки та не зміг отримати своєчасну компенсацію. Також позивач наголошує, що не міг скористатися даними днями не до відпустки у зв`язку з правовим режимом воєнного стану, отриманим пораненням, пов`язаним із Захистом Батьківщини та довготривалим лікуванням.

Заперечень на відповідь позивача відповідачем не подано.

Відповідно до частини п`ятої та восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Згідно з частиною п`ятою статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення у порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до пункту 8 частини третьої статті 2 КАС України. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документований паспортом громадянина України (ID-картка) № НОМЕР_2 , дата видачі 20.10.2021, орган, що видав 1210; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 17.03.2024 по 11.07.2025 (згідно з Військового квитка серії НОМЕР_3 ).

25.07.2024 позивачем отримано поранення. Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_4 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 22.08.2024 №8541 (форми 5) сержант ОСОБА_1 25.07.2024 отримав міно-вибухову травму, відкриту черепно-мозкову травму, вогнепальне осколкове сліпе поранення правої виличної ділянки, опіки обличчя І ступеня, опіки очей, вогнепальне осколкове сліпе поранення грудної клітини, дотичні вогнепальні осколкові поранення правого стегна, тазової ділянки, акубаротравму, двобічне пошкодження барабанних перетинок. Поранення військовослужбовця вважати таким, що сталося під час виконання ним обов`язків військової служби при захисті Батьківщини, незалежності та територіальної цілісності України, під час безпосередньої участі в заходах національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації проти України.

12.12.2024 щодо позивача проведено медичний огляд ВЛК в/ч НОМЕР_5 , за наслідками якого складено довідку військово-лікарської комісії (ВЛК) від 12.12.2024 №10127, якою встановлено, окрім іншого, що отримане позивачем 25.07.2024 поранення/травма (довідка про обставини травми №8541 від 22.08.2024) відноситься до тяжкого ступеня.

Згідно з рішенням експертної команди Центру оцінювання функціонального стану особи від 23.06.2025 №ОР-277, за результатами розгляду скарги Команда розглянула медико-експертні документи та взяла до уваги результати очного обстеження у відділенні експертизи ДУ «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» та прийшла до висновку, що наявні функціональні зміни опорно-рухового апарата та нервової системи ОСОБА_1 дають можливість встановити йому ІІІ (третю) групу інвалідності, поранення, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини, терміном на 1 рік з 28.11.2024 по 28.11.2025.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.07.2025 №192 головного сержанта ОСОБА_1 , техніка відділення підтримки (користувачів) пункту управління зв`язком, звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_6 (по особовому складу) від 04.07.2025 №293-рс у запас підпунктом «ж» у зв`язку із закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», вважати таким, що справи та посаду здав, і направлений для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 11.07.2025 виключити зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

В наказі, окрім іншого, вказано виплатити позивачу: грошову компенсацію за 30 діб невикористаної щорічної відпустки за 2024 рік; грошову компенсацію за 15 діб невикористаної щорічної відпустки за 2025 рік; грошову компенсацію за невикористані 70 календарних діб додаткової відпустки як учасник бойових дій за період з 2021 по 2025 роки.

15.09.2025 Управлінням соціальної та ветеранської політики Самарівської РДА видано ОСОБА_1 посвідчення серії НОМЕР_7 особи з інвалідністю 3 групи внаслідок війни.

Відповідно до Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №154/26/8/В від 05.01.2026 ОСОБА_1 підтверджено третю групу інвалідності строком до 29.11.2027.

Відповідно до розрахунку при виключенні з списків особового складу (В/Ч НОМЕР_1 ) грошове забезпечення за повний місяць 2025 року становило: оклад за військовим званням (880%) – 880грн., посадовий оклад (3260%) - 3260грн., надбавка за вислугу років (30%) – 1242,00грн., надбавка за особливості проходження служби (65%) – 3498,30грн., надбавка за таємність (10%) – 326,00грн., премія (486%) – 15743,60грн., разом – 25049,90грн..

Відповідно до розрахунку при виключенні з списків особового складу (В/Ч НОМЕР_1 ) грошове забезпечення за липень 2025 року становило: оклад за військовим званням (880%) – 244,20грн., посадовий оклад (3260%) – 946,46грн., надбавка за вислугу років (30%) – 357,20грн., надбавка за особливості проходження служби (65%) – 1006,09грн., надбавка за таємність (10%) – 94,64грн., премія (486%) – 4599,76грн., разом 7248,35грн..

Відповідно до розрахунку при виключенні з списків особового складу (В/Ч НОМЕР_1 ) грошова допомога для оздоровлення за 2025 рік становить – 24899,75грн., матеріальна допомога за 2025 рік – 24899,75грн., компенсація щорічної відпустки 2024 (24049,90 грн./30*30) – 25049,90 грн., компенсація щорічної відпустки 2025 (25049,90 грн./30*15) – 12525,10 грн., компенсація додаткової відпустки (УБД за 2021-2025 роки) за 70 календарних днів (25049,90 грн. /30*70) – 58450,00 грн., компенсація щорічної відпустки 2022 (25049,90/30*20) – 16699,93грн., компенсація щорічної відпустки 2023 (25049,90/30*15) – 12524,95грн., додаткова винагорода за червень 2025 (100000/30*5) – 16666,67грн., додаткова винагорода за липень 2025 (100000/31*9) – 29032,26 грн.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку особі з інвалідністю за 2025 рік за 2 календарних дні, що передбачена статтею 6 Закону України «Про відпустки», звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдина система їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній та політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни визначені та врегульовані Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII в редакції на час виникнення спірних відносин).

У статті 1 Закону №2011-XII вказано, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

За приписами статті 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з пунктом 1 статті 9 Закону 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до пунктів 1 - 3 статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Відповідно до пункту 4 статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Статтею 10-1 Закону №2011-ХІІ визначено право військовослужбовців на відпустки, порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються. Щорічна основна відпустка надається протягом календарного року. За бажанням військовослужбовців, крім курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, щорічна основна відпустка може надаватися їм частинами, не більше двох, за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 15 календарних днів.

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України (пункт 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ).

Отже, чинним законодавством закріплено гарантії військовослужбовців на отримання, окрім основної щорічної відпустки, яка становить не менше 30 календарних днів, за наявності передбачених законом підстав, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки».

За обставинами цієї справи позивач наполягає, що має право на додаткову відпустку 2 дні як особа з інвалідністю 3 групи внаслідок війни, яка передбачена статтею 6 Закону України «Про відпустки».

Відповідно до статті 4 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР в редакції на час виникнення спірних правовідносин) установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); відпустка при народженні дитини (стаття 19-1 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Відповідно до частини першої – шостої статті 6 Закону №504/96-ВР щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Промислово-виробничому персоналу вугільної, сланцевої, металургійної, електроенергетичної промисловості, а також зайнятому на відкритих гірничих роботах, на роботах на поверхні шахт, розрізів, кар`єрів і рудників, на будівельно-монтажних роботах у шахтному будівництві, на транспортуванні та збагаченні корисних копалин надається щорічна основна відпустка тривалістю 24 календарних дні із збільшенням за кожних два відпрацьованих роки на 2 календарних дні, але не більше 28 календарних днів.

Працівникам, зайнятим на підземних гірничих роботах та в розрізах, кар`єрах і рудниках глибиною 150 метрів і нижче, надається щорічна основна відпустка тривалістю 28 календарних днів незалежно від стажу роботи, а в розрізах, кар`єрах і рудниках глибиною до 150 метрів - 24 календарних дні із збільшенням на 4 календарних дні при стажі роботи на даному підприємстві 2 роки і більше.

Працівникам лісової промисловості та лісового господарства, державних заповідників, національних парків, що мають лісові площі, лісомисливських господарств, постійних лісозаготівельних і лісогосподарських підрозділів інших підприємств, а також лісництв надається щорічна основна відпустка тривалістю 28 календарних днів за Списком робіт, професій і посад, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Воєнізованому особовому складу гірничорятувальних частин надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, невоєнізованим працівникам гірничорятувальних частин - 24 календарних дні із збільшенням за кожних два відпрацьованих роки на 2 календарних дні, але не більше 28 календарних днів.

Керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам надається щорічна основна відпустка тривалістю до 56 календарних днів у порядку, затверджуваному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини сьомої статті 6 Закону №504/96-ВР особам з інвалідністю I і II груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а особам з інвалідністю III групи - 26 календарних днів.

Особам віком до вісімнадцяти років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день. Сезонним працівникам, а також тимчасовим працівникам відпустка надається пропорційно до відпрацьованого ними часу. Список сезонних робіт і сезонних галузей затверджується Кабінетом Міністрів України (частина восьма та дев`ята статті 6 Закону №504/96-ВР).

Отже, стаття 6 Закону України «Про відпустки» регулює порядок нарахування та тривалість щорічної основної відпустки та визначає, що щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, при цьому тривалість основної щорічної відпустки особам з інвалідністю III групи складає 26 календарних днів, тобто для осіб з інвалідністю ІІІ групи збільшено тривалість основної щорічної відпустки на 2 календарні дні до мінімально встановленого цим законом розміру основної щорічної відпустки для працівників (24 календарні дні).

У ході судового розгляду встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 у періоді з 17.03.2024 по 11.07.2025, з 28.11.2024 позивачу встановлено інвалідність ІІІ групи, позивач має статус особи з інвалідністю 3 групи внаслідок війни та з 11.07.2025 - звільнений з військової служби.

У наказі командира Військової частини № НОМЕР_8 від 11.07.2025 №192 (по стройовій частині) визначено до виплати ОСОБА_1 при звільненні з військової служби, зокрема: грошову компенсацію за 30 діб невикористаної щорічної відпустки за 2024 рік; грошову компенсацію за 15 діб невикористаної щорічної відпустки за 2025 рік; грошову компенсацію за невикористані 70 календарних діб додаткової відпустки як учасник бойових дій за період з 2021 по 2025 роки.

Згідно з розрахунками при виключенні зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , наданих позивачем, грошова компенсація за 30 діб невикористаної щорічної відпустки за 2024 рік (25049,90 грн.); грошова компенсація за 15 діб невикористаної щорічної відпустки за 2025 рік (12525,10 грн.); грошова компенсація за невикористані 70 календарних діб додаткової відпустки як учасник бойових дій за період з 2021 по 2025 роки (58450,00 грн.) нарахована позивачу. Питання виплати цих сум, а також їх розрахунок не досліджується судом, оскільки не є спірним.

Позивач, обґрунтовуючи протиправну бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як особі з інвалідністю за 2025 рік за 2 календарних дні, наполягає, що протягом військової служби мав право на щорічну додаткову відпустку як особа з інвалідністю ІІІ групи внаслідок війни, що передбачена статтею 6 Закону України «Про відпустки».

Однак, такі доводи позивача не знайшли свого підтвердження, є необґрунтованими та безпідставними, виходячи з наступного.

Суд звертає увагу, що стаття 6 Закону України «Про відпустки» не визначає право на отримання додаткової відпустки для осіб з інвалідністю ІІІ групи, а встановлює мінімальний розмір щорічної основної відпустки для осіб з інвалідністю ІІІ групи у 26 календарних днів, що не є тотожним.

Крім того, у частині десятій статті 6 Закону України «Про відпустки» чітко визначено, що положення цієї статті щодо визначення тривалості щорічної основної відпустки не поширюються на працівників, тривалість відпустки яким установлюється іншими актами законодавства.

Зважаючи, що позивач у період з 17.03.2024 по 11.07.2025 (день виключення з військової частини) був військовослужбовцем, то порядок нарахування та тривалість щорічної основної відпустки регулюється статтею 10-1 Закону №2011-ХІІ, а не статтею 6 Закону України «Про відпустки», як помилково вважає позивач.

На переконання суду, позивач помилково трактує статтю 6 Закону України «Про відпустки», вважаючи, що мав протягом 2025 року 24 календарних дні основної відпустки та 2 календарних дні додаткової відпустки як особа з інвалідністю ІІІ групи.

На позивача положення статті 6 Закону №504/96-ВР не поширюються.

Позивач як військовослужбовець набув право на щорічну основну відпустку у 30 календарних днів протягом 2025 року відповідно до статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, яку не використав, тому отримав право на грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за 2025 рік.

При цьому, чинним законодавством України не передбачено додаткової відпустки особам з інвалідністю внаслідок війни 2 календарні дні.

Якщо військовослужбовець має статус особи з інвалідністю внаслідок війни, йому гарантована щорічна додаткова відпустка тривалістю 14 календарних днів із збереженням грошового забезпечення (частина перша статті 16-2 Закону України «Про відпустки», пункт 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»).

Відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Порядок № 260 у редакції на час виникнення спірних правовідносин), визначено, що у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовця з військової служби йому виплачується компенсація, зокрема, за всі невикористані ним дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ, яка, як убачається з матеріалів справи, нарахована позивачу.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації додаткової відпустки як особі з інвалідністю внаслідок війни 2 календарні дні за 2025 рік безпідставні, порушень з боку відповідача у спірних правовідносинах судом не встановлено.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень. Разом з тим, згідно з принципом змагальності позивач має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо заперечує їх обґрунтованість.

Натомість в даному випадку позивачем не підтверджено належними доказами обставин, якими обґрунтовує заявлені вимоги, та не спростовано позиції відповідача, заперечуючи її обґрунтованість.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Враховуючи викладене, на підставі оцінки поданих доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи та системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовна заява необґрунтована та задоволенню не підлягає.

Щодо розподілу судових витрат.

Суд зазначає, що позивач у справі, що розглядається, звільнений від сплати судового збору, тому судовий збір сплачено не було, а отже відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст.9, 72-90, 242-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_9 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_10 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя М.М. Бухтіярова