Рішення від 06 серпня 2026 р. у справі №160/6207/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2026 рокуСправа №160/6207/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Турлакової Н.В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду засобами поштового зв`язку надійшов позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, в якому позивач просить суд (з урахуванням уточненого позову):

- визнати протиправними дії НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України, які викладені у письмовій відповіді вих. №08/5594-25 від 14.10.25 «Про результати розгляду рапорту» щодо відмови мені у виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень на підставі абзацу 4 пункту Постанови КМУ від 11 лютого 2025 року №153.

- зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України, виплатити одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн. гривень на підставі абзацу 4 пункту 4 Постанови КМУ від 11 лютого 2025 року №153.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є військовослужбовцем та проходить службу в Державній прикордонній службі України, а саме у НОМЕР_1 Прикордонному загоні ДПСУ. 26.08.2021 року позивачем було укладено контракт з ДПСУ у віці 18 років. Після початку впровадження військового стану, а саме з 24.02.2022 і по теперішній час продовжує нести службу в ДПСУ. Під час виконання бойових завдань, після запровадження військового стану у районах ведення бойових дій, позивач отримав два поранення. На момент проходження служби та отримання поранень позивач перебував у віці до 25 років. 11.10.2025 року позивачем було подано рапорт щодо виплати одноразової грошової винагороди відповідно до постанови КМУ №153 від 11.02.2025. За результатами розгляду рапорту, позивач отримав відмову, яка обґрунтована тим, що позивач уклав контракт про проходження громадянами України військової служби в ДПСУ 26.08.2021, тобто до початку повномасштабного вторгнення. Позивач з такою відмовою відповідача не погоджується, що і стало підставою звернення до суду з позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 березня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Від відповідача надійшов відзив на позов, в якому зазначено, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на їх повну невідповідність вимогам нормативно-правового регулювання, яке визначає умови та порядок надання спірної одноразової грошової винагороди. Ключовою обставиною у даних правовідносинах є момент виникнення правового статусу позивача як військовослужбовця, а саме дата укладення ним контракту про проходження військової служби - 26.08.2021 року. Вказана дата є беззаперечно встановленою та не заперечується позивачем (стор.2 позову), при цьому вона об`єктивно передує введенню в Україні правового режиму воєнного стану, який було запроваджено Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 та затверджено відповідним законом. Таким чином, позивач набув статусу військовослужбовця та вступив у відповідні службові правовідносини із державою за умов мирного часу, поза межами дії особливого правового режиму воєнного стану. Вказана обставина має визначальне юридичне значення, оскільки саме вона виключає можливість віднесення позивача до кола суб`єктів, на яких поширюється дія Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 у частині виплати одноразової грошової винагороди. Подані позивачем до рапорту, а в подальшому й до позову документи - медичні довідки, акти розслідування нещасного випадку, довідки військово-лікарських комісій, епікризи, а також посвідчення учасника бойових дій - не є первинними документами бойового обліку та не містять тих відомостей, які нормативно визначені як обов`язкові для підтвердження безпосередньої участі у бойових діях. Вони не фіксують ані факту виконання конкретного бойового завдання, ані підстав його виконання (бойового наказу чи розпорядження), ані часу, місця та тривалості участі у бойових діях у їх нормативно визначеному розумінні. Позивач зарахований до списків особового складу НОМЕР_1 прикордонного загону з 12.04.2023 та за період проходження служби у НОМЕР_1 прикордонному загоні захворювання, поранення (травму, контузію, каліцтво) під час захисту Вітчизни не отримував. Таким чином, у зв`язку з відсутністю у позивача належних, допустимих та визначених нормативно-правовими актами документів, які підтверджують його безпосередню участь у бойових діях у встановленому порядку, відсутній сам юридичний факт, з яким закон пов`язує виникнення права на отримання одноразової грошової винагороди. За таких обставин позовні вимоги є необґрунтованими, юридично безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що доводи відповідача по суті спору ґрунтуються на неправильному та звуженому тлумаченні Постанови Кабінету Міністрів України №153. Відповідач безпідставно пов`язує право на отримання одноразової грошової винагороди виключно з фактом прийняття на військову службу після введення воєнного стану, тоді як абзац 4 пункту 4 зазначеної Постанови передбачає право на таку виплату для військовослужбовців, які брали участь у бойових діях та отримали поранення. Зазначена норма має компенсаційний характер і спрямована на захист осіб, які зазнали шкоди здоров`ю під час виконання обов`язків із захисту держави. Матеріалами справи підтверджено, що позивач брав участь у бойових діях та отримав поранення під час виконання бойових завдань. Це підтверджується актами розслідування нещасних випадків, медичними документами та висновками військово-лікарської комісії, які встановлюють причинний зв`язок отриманих травм із захистом Батьківщини. Доводи відповідача про відсутність належних доказів не відповідають фактичним обставинам справи. Посилання відповідача на те, що позивач продовжував проходження військової служби після поранення, правового значення не мають, оскільки чинне законодавство не ставить припинення служби як умову для отримання відповідної виплати.

Від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.05.2026 року продовжено строк розгляду справи на 90 днів.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відмовлено представнику позивача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження із викликом сторін.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За приписами ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

За викладених обставин, у відповідності до вимог ст.ст.258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши чинне законодавство та матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України, що підтверджується копією паспорту № НОМЕР_2 від 17.06.2021 року.

Згідно копії посвідчення серії НОМЕР_3 від 18.04.2023 року має статус учасника бойових дій.

29.09.2025 позивач звернувся до командира 1 та НОМЕР_4 прикордонного загону Східного РУДПС України із заявами в яких просив надати довідку форми №6 про обставини поранення (контузії), отриманого 04.04.2022 року та 14.02.2023 року під час виконання бойового завдання поблизу с.Солодке Волноваського району, Донецької області та поблизу м.Бахмут Донецької області відповідно.

Листом від 02.10.2025 року №13.1/17034-25-Вих 1 прикордонний загін ДПСУ розглянув заяву позивача та повідомив, що довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) складається та надається військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, що отримали травму (поранення) спричинену діями противника з 20.07.2023, відповідно до наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.07.2023 № 508-АГ «Про організацію видачі довідок про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва)». На військовослужбовців Державної прикордонної служби України, що отримали травму (поранення) спричинену діями противника до 20.07.2023 складалися акти, форми Нвс-1 та Нвс-5, відповідно до Інструкції про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків у Державній прикордонній службі України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22.03.2016 № 199. Виходячи з вищезазначеного, законних підстав для видачі Вам довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) немає.

Листом від 13.10.2025 №13/А-1264/1367 НОМЕР_4 прикордонний загін ДПСУ розглянув заяву позивач та повідомив, що для встановлення військово-лікарськими комісіями причинного зв`язку, травми (поранення: контузії, каліцтва), в пункті 2 глави 4 розділу ІІ Положення про проходження» медичного огляду у Державній прикордонній службі України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2024 року №4412 зазначено або Довідку про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) Додаток 14, або Акти форми Нвс-5, Нвс-1, НПвс. В зазначений період отримання Вами травми (04.02.2023) довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) - Додаток 14 не складалися; натомість, після проведення службового розслідування видавалися акти розслідування нещасного випадку форми Нвс-5, Нвс-1 чи Нвс. У представленій Вами довідці гарнізонної військово-лікарської комісій Одеського військово-медичного клінічного центру від 10.08.2023 зазначена вибухова травма від 04.04.2022, пов`язана із захистом Батьківщини (на основі актів розслідування нещасного випадку форми Нвс-1 №20/1-2023 та Нвс-5 №20 2023 від 30.01.2023). Для встановлення причинного зв`язку отриманого Вами поранення від 04.02.2023, Вам необхідно пройти медичний огляд військово-лікарською комісією та представити акти розслідування нещасного випадку форми Нвс-5 та Нвс-1 №№477-23 від 17.05.2023. Після отримання висновку. ВЛК. Ви маєте право звернутися з заявою щодо отримання одноразової грошової винагороди відповідно до Постанови КМУ №153 від 11.02.2025 долучивши відповідну довідку, військово-лікарської комісії та акти розслідування нещасного випадку форми Нвс 5 та Нвс-1 №477-23 від 17.05.2023.

11.10.2025 року ОСОБА_1 звернувся до начальника відділу прикордонної служби із рапортом, в якому просив клопотання перед вищим командуванням щодо виплати одноразової грошової винагороди у розмірі 1000000 гривень відповідно до постанови КМУ №153 від 11.02.2025.

До рапорту долучено: копія довідки ВЛК про контузію від 10.08.2023, копія акту НВС-1 №20/1-2023, копія акту НВС-5 №20-2023, копія акту НВС-1 №474-23, копія акту НВС-5 №474-23, медичні картки (форма 100), первинні довідки та епікризи по травмах, копія посвідчення УБД, копія паспорта та РНОКПП, копія відповіді НОМЕР_5 прикордонного загону ДПС України від 02.10.2025 щодо відмови у наданні довідки форми №6.

Листом від 14.10.2025 №08/5594-25 "Про результати розгляду рапорту" НОМЕР_1 Прикордонним загоном ДПС України розглянуто рапорт позивача та повідомлено зокрема наступне.

"За результатами розгляду повідомляю, що згідно абзацу 2 п.4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень виплачується особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. № 2102-ІХ, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою. Виходячи з вищевикладеного, правові підстави щодо виплати одноразової грошової винагороди в розмірі 1 млн. гривень відсутні, оскільки Ви уклали контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб сержантського і старшинського складу 26.08.2021 року".

Також судом досліджено акт №20-2023 розслідування нещасного випадку (випадок травмування), що стався 04.04.2022 о 12 годин 00 хвилин у НОМЕР_5 прикордонному загоні, акт №20/1-2023 про нещасний випадок (випадок травмування), що стався з військовослужбовцем під час виконання ним обов`язків військової служби, акт №474-23 про нещасний випадок, що стався з військовослужбовцем під час виконання ним обов`язків військової служби ОСОБА_1 , акт №474-23 розслідування нещасного випадку, що стався 14.02.2023 року в НОМЕР_4 прикордонному загоні, виписний епікриз з медичної карти стаціонарного хворого №599, форми 100 (первичная медицинская карточка), виписку із історії хвороби №23/0737-297, довідка постійно діючої гарнізонної ВЛК.

Позивач, не погодившись з відмовою у виплаті винагороди в розмірі 1 (один) мільйон гривень, звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом №2232-ХІІ, норми якого суд застосовує в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

За змістом частин першої та третьої статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною шостою статті 2 Закону №2232-XII визначені види військової служби, зокрема, строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також інші види.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч.14 ст.2 Закону №2232-XII).

Відповідно до частини першої 1 статті 4 Закону 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів, як це передбачено частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII)).

За правилами частини другої статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною четвертою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Згідно з пунктом 2 розділу І Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 25.06.2018 №558 (далі Інструкція №558) Грошове забезпечення складається із: посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Системно аналізуючи Інструкцію №558 доходимо висновку, що до одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать винагороди.

Відповідно до п. 3. р. І Інструкції №558 грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується в органах Держприкордонслужби за місцем їх служби або органом, у якому вони перебувають на фінансовому забезпеченні згідно з приміткою до штату.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» вирішено погодитись з пропозицією Міністерства оборони стосовно реалізації протягом двох років з дня, що настає за днем набрання чинності цією постановою, експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану (далі - експериментальний проект) далі Постанова №153).

Пунктом 2 Постанови №153 затверджено, зокрема, Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі - Порядок №153).

Пунктом 3 Постанови №153 установлено, що:

1) учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби;

2) координатором експериментального проекту є Міністерство оборони;

3) фінансування експериментального проекту здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Пунктом 4 Постанови №153 (із змінами, внесеними згідно з постановою КМУ №942 від 30.07.2025) установлено, що:

громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується;

виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:

були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу;

проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу «молодший лейтенант»;

проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин, приписи Постанови №153 встановлюють такі обов`язкові умови, в разі виконання яких військовослужбовцю може бути виплачена одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах в розмірі 1 млн. гривень (диспозиція правової норми), а саме:

1) приналежність військовослужбовця на дату виплати до певної категорії: особи рядового, сержантського і старшинського складу рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення;

2) вік на дату прийняття або призову на військову службу до набрання чинності Постановою №153: до 25 років;

3) факт прийняття або призову на військову службу під час воєнного стану, тобто після 24 лютого 2022 року, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні»;

4) фактичне проходження служби на дату звернення за вказаною виплатою;

5) безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних бойових дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою №153 (11 лютого 2025 року) (абз.2 п.4); або безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою №153 у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) (абз.4 п.4).

Варто зауважити, що така винагорода виплачується військовослужбовцям за умови, якщо вони не були притягнуті до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення.

Разом з тим, Міністром оборони України видано Доручення №5601/уд від 26.09.2025 (далі - Доручення №5601/уд), яким командирів військових частин зобов`язано провести аналіз наявності зазначених вище військовослужбовців (у тому числі, які після 13.02.2025 загинули (померли) або були звільнені зі служби та виключені зі списків особового складу військових частин (установ) та не отримали Винагороду, за результатами аналізу скласти контрольні списки; провести серед цих військовослужбовців роз`яснювальну роботу щодо умов та особливостей виплати Винагороди; організувати роботу, в тому числі шляхом здійснення відповідних запитів до інших військових частин (установ), в яких проходили службу військовослужбовці або до яких вони відряджались для виконання бойових (спеціальних) завдань; за результатами проведеної роботи здійснювати розрахунки потреби в коштах для виплати винагороди та до 10.09.2025 подати узагальнену інформацію (заявки) за підпорядкованістю до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України; у разі документального підтвердження факту невиплати Винагороди військовослужбовцям за місцем фактичного проходження служби на день після набрання чинності Постановою (з 13.02.2025) по даний час, виплату провести за місцем проходження служби таких військовослужбовців станом на день видання цього доручення у відповідності до вимог пункту 4 Постанови згідно наказів командирів військових частин (установ).

Підготовку проектів наказів для здійснення виплат, передбачених Постановою, покласти на відповідні служби персоналу (підрозділи, що відповідають за облік особового складу).

Отже, Постанова КМУ №153 від 11.02.2025 запровадила механізм додаткової мотивації військовослужбовців віком до 25 років, які були призвані або прийняті на військову службу під час воєнного стану та безпосередньо брали участь у бойових діях. Право на одноразову винагороду у розмірі 1 млн. грн. виникає за умови відповідності визначеним критеріям щодо віку, проходження служби, участі у бойових діях та відсутності дисциплінарних чи кримінальних порушень. Доручення Міністерства оборони №5601/уд додатково покладає саме на командирів військових частин обов`язок забезпечити виявлення осіб, які мають право на таку виплату, та організувати її фактичне нарахування і виплату, у тому числі тим військовослужбовцям, які раніше її не отримали.

Згідно оскаржуваної відмови викладеної в листі 14.10.2025 №08/5594-25-Вих, позивачу відмовлено у виплаті одноразової грошової винагороди в розмірі 1 млн. грн. з тієї підстави, що контракт про проходження військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб сержанського і старшинського складу був укладений 26.08.2021, тобто до введення на території України воєнного стану.

З приводу цього суд зазначає наступне.

Частиною 3. ст. 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" встановлено, що військовий обов`язок включає, зокрема, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу.

Відповідно до ч. 2. ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

За приписами п. 2 ч. 8 ст. 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", під час дії особливого періоду:

- для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки:

на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону;

до дня завершення виконання завдань в інтересах оборони України, безпосередньої участі у веденні воєнних (бойових) дій, у тому числі на території проведення антитерористичної операції, а також у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України;

на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

Аналіз положень Постанови №153 як у редакції, чинній на момент її прийняття, так і з урахуванням подальших змін свідчить про відсутність будь-яких обмежень чи виключень щодо осіб, які до введення воєнного стану вже проходили військову службу та в подальшому, під час дії воєнного стану, продовжили проходження служби шляхом продовження чинного контракту або укладення нового.

Суд зазначає, що тлумачення положень Постанови №153 у спосіб, запропонований відповідачем, фактично призводило б до нерівного ставлення до військовослужбовців, які до досягнення 25-річного віку вступили на військову службу за контрактом ще до введення воєнного стану, однак після його запровадження продовжили виконання військового обов`язку. Такий підхід суперечив би принципам рівності та справедливості, оскільки ставив би зазначену категорію військовослужбовців у гірше становище порівняно з особами, прийнятими на службу вже після введення воєнного стану.

Також суд звертає увагу, що ні положення пункту 4 Постанови №153, ні інші положення зазначеної Постанови не містять прямої норми, відповідно до якої військовослужбовці, які уклали первинний контракт до 24.02.2022, автоматично позбавляються права на отримання одноразової грошової винагороди.

Отже, з урахуванням установлених у справі обставин, принципів верховенства права, законності, правової визначеності та рівності громадян перед законом, суд доходить висновку, що дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті одноразової грошової винагороди в розмірі 1 млн. грн. з мотивів укладення контракту до введення воєнного стану є такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, порушують принцип рівності перед законом та є протиправними.

Таким чином, суд вважає за необхідне задовольнити вимоги в даній частині шляхом визнання протиправною та скасувати відмову НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень на підставі абзацу 4 пункту Постанови КМУ від 11 лютого 2025 року №153, викладену в листі №08/5594-25-Вих від 14.10.2025.

Щодо позовних вимог зобов`язального характеру, суд зазначає наступне.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з п.1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 р. № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п.4 ч.2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача виплатити позивачу одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн. гривень, суд зазначає, що для прийняття рішення у вказаній частині необхідно надати оцінку відповідності документів позивача іншим вимогам пункту 4 постанови КМУ №153 від 11.02.2025 року.

Проте вказане не досліджувалось відповідачем згідно оскаржуваного рішення.

Вище вказане позбавляє суд можливості прийняти рішення у спосіб, що просить позивач.

Таким чином, належним способом захисту прав позивача у цій справі є зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 11.10.2025 про виплату одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень на підставі абзацу 4 пункту 4 Постанови КМУ від 11 лютого 2025 року №153. та прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.

Приписами ч.1 ст.77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Положеннями ч.1 ст.90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, з урахуванням вищенаведеного, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача.

Позивач звільнений від сплати судового збору, інших витрат не поніс, а тому відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст.241-250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , АДРЕСА_1 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,- задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати відмову НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень на підставі абзацу 4 пункту Постанови КМУ від 11 лютого 2025 року №153, викладену в листі №08/5594-25-Вих від 14.10.2025.

Зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 11.10.2025 про виплату одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень на підставі абзацу 4 пункту 4 Постанови КМУ від 11 лютого 2025 року №153 та прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовної заяви відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Н.В. Турлакова