Рішення від 06 серпня 2026 р. у справі №160/32839/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2026 рокуСправа №160/32839/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити дії,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:

визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_2 ), викладену у відповіді на рапорт №13422/2 від 12.08.2025, у виплаті військовослужбовцю ОСОБА_1 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) одноразової грошової винагороди у розмірі 1000000,00 грн на підставі п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» згідно з рапортом від 16.07.2025;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_2 ) повторно розглянути рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) від 16.07.2025 про виплату одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000,00 грн на підставі п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 та повідомити ОСОБА_1 про результати його розгляду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 17.11.2020 по теперішній час проходить військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 , має статус учасника бойових дій та виконував бойові (спеціальні) завдання, необхідні для забезпечення оборони України у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації. 16.07.2025 позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом про виплату йому одноразової грошової винагороди у розмірі 1000000,00 грн на підставі п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153, однак відповіддю військової частини НОМЕР_1 №13422/2 від 12.08.2025 у задоволенні рапорту відмовлено з мотивів того, що станом на 24.02.2022 позивач уже перебував на військовій службі за контрактом, а тому виплата винагороди не передбачена. Таку відмову позивач вважає протиправною, оскільки постанова №153 не містить обмежень щодо військовослужбовців, які проходили військову службу до введення воєнного стану, а вузьке тлумачення її положень суперечить меті прийняття постанови, має ознаки дискримінації та призводить до звуження змісту й обсягу прав особи всупереч статтям 22 і 58 Конституції України.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі та ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Свою позицію відповідач обґрунтовує тим, що позивач станом на момент введення воєнного стану 24.02.2022 вже перебував на військовій службі за контрактом, а тому дія пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 щодо виплати одноразової грошової винагороди на нього не поширюється. Відповідач зазначає, що будь-якої вини чи протиправних дій з боку військової частини НОМЕР_1 стосовно позивача допущено не було, а позовні вимоги не обґрунтовані належними доказами та не підлягають задоволенню.

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до частини першої статті 257 та частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) з 17.11.2020 по теперішній час проходить військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 та має статус учасника бойових дій, що підтверджується довідкою №3100 від 12.06.2025 і посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_4 .

16.07.2025 позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом про вжиття заходів щодо виплати йому одноразової грошової винагороди у розмірі 1000000,00 грн на підставі п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153. Рапорт направлено засобами поштового зв`язку (пв №400340004772, вручене 23.07.2025).

Відповіддю військової частини НОМЕР_1 №13422/2 від 12.08.2025 у задоволенні рапорту позивача відмовлено. Єдиною підставою відмови зазначено те, що станом на 24.02.2022 позивач уже перебував на військовій службі за контрактом, у зв`язку з чим, на думку відповідача, виплата винагороди, передбаченої постановою №153, не здійснюється.

Не погоджуючись із зазначеною відмовою, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII), норми якого суд застосовує в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин. Відповідно до частини першої статті 4 цього Закону Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом призову (направлення) громадян України на військову службу та прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби. Частиною четвертою статті 9 цього Закону передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

11.02.2025 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі - Постанова №153), яка набрала чинності 13.02.2025 та якою затверджено відповідний Порядок реалізації експериментального проекту.

Пунктом 3 Постанови №153 установлено, що учасниками експериментального проекту є, зокрема, громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу.

Відповідно до пункту 4 Постанови №153 особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. №64, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн гривень.

Зі змісту наведених положень Постанови №153 вбачається, що право на одноразову грошову винагороду пов`язане з проходженням військової служби особами рядового, сержантського і старшинського складу у віці до 25 років під час воєнного стану та їхньою безпосередньою участю у бойових діях, а виплата такої винагороди є формою заохочення і соціального захисту військовослужбовців, які виконують завдання із захисту держави в умовах збройної агресії.

Судом встановлено, що позивач належить до осіб рядового (сержантського, старшинського) складу, проходить військову службу за контрактом, має статус учасника бойових дій та виконував бойові (спеціальні) завдання в районах ведення воєнних (бойових) дій. Єдиною підставою для відмови у виплаті винагороди відповідач зазначив те, що станом на 24.02.2022 позивач уже перебував на військовій службі за контрактом, тобто уклав контракт до введення воєнного стану.

Отже, з 17.11.2020 по теперішній час позивач проходить військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 , як зазначив сам позивач у позовній заяві (копія контракту жодною зі сторін не надана), проте відповідачем ця обставина не заперечується.

Тобто станом на 24.02.2022 (введення воєнного стану в Україні) позивач вже перебував на військовій службі в у військовій частині НОМЕР_1 .

Так, судом установлено, що позивач станом на 24.02.2022 вже перебував на військовій службі в військовій частині НОМЕР_1 , а не був прийнятий на військову службу в період воєнного стану, тобто не підпадає під вимогу п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №153.

Отже, на підставі вищевикладеного, слідує, що позивач проходив військову службу у віці до 25 років до введення воєнного стану Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, що виключає одну із основних умов одержання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, яка передбачена Постанови КМУ №153, та є підставою стверджувати про відсутність протиправної бездіяльності відповідача, в частині заявлених позивачем позовних вимог.

Так, судом під час розгляду справи не встановлено підстав для нарахування та виплати позивачу спірної додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Позивачем під час розгляду справи не доведено наявність протиправних дій (бездіяльності) з боку відповідача. Судом таких обставин не встановлено.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів позивача), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Так, усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу в судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

За правилами частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.

Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін. Згідно з частинами першою та другою статті 77 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Оцінка доказів здійснюється судом за правилами статті 90 цього Кодексу.

Отже, суд дійшов висновку про залишення позовних вимог без задоволення.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні Позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова