Рішення від 05 серпня 2026 р. у справі №120/625/26 — Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

06 серпня 2026 р. Справа № 120/625/26

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бошкової Ю.М,, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобовязання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просить:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі 100000 грн у розрахунку на місяць за безпосередню участь у бойових діях (забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії), необхідних для забезпечення оборони України, захисту населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, у Донецькій області за період з кінця червня 2025 року по 15 липня 2025 року;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі 100000 грн у розрахунку на місяць за безпосередню участь у бойових діях (забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії), необхідних для забезпечення оборони України, захисту населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, у Донецькій області за період з кінця червня 2025 року по 15 липня 2025 року;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати додаткової грошової винагороди за період з кінця червня 2025 року по 15 липня 2025 року відповідно до Закону України від 19.10.2000 № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» за весь період затримки виплати.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 26.01.2026 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 02.02.2026 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін. Цією ж ухвалою витребувано у військової частини НОМЕР_1 належним чином засвідченні копії доказів участі ОСОБА_1 у період з кінця червня 2025 року по кінець липня 2025 року у бойових діях; інформацію про здійснення грошових виплат ОСОБА_1 за період з кінця червня 2025 року по кінець липня 2025 року а саме, щодо здійснення виплати додаткової грошової винагороди.

У встановлений судом строк відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти її задоволення. Зазначив, що позивачу було нараховано додаткову винагороду за червень 2025 року пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань. Водночас 15.07.2025 позивач самовільно залишив військову частину, у зв`язку із чим наказом командира його було виключено з усіх видів забезпечення.

Посилаючись на положення Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, відповідач вказав, що військовослужбовці, які самовільно залишили військову частину, не включаються до наказів про виплату додаткової винагороди, а виплата грошового забезпечення таким особам призупиняється з дня самовільного залишення військової частини та поновлюється лише з дня повернення. З огляду на це вважав правомірними невиплату позивачу додаткової винагороди за червень - липень 2025 року.

Також відповідач зазначив, що позивач пропустив установлений законом тримісячний строк звернення до суду. На його думку, позивач був обізнаний про ненарахування та невиплату додаткової винагороди ще після закінчення відповідних розрахункових періодів, а тому мав звернутися до суду не пізніше 01.12.2025, тоді як позов подано лише 19.01.2026. При цьому відповідач вказав, що поважних причин пропуску строку звернення до суду позивач не навів, у зв`язку з чим просив залишити позов без розгляду, а в разі відхилення цих доводів - відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

02.03.2026 представник позивача подав відповідь на відзив, у якій не погодився з доводами відповідача та просив їх відхилити. Зазначив, що відповідач безпідставно пов`язує право позивача на отримання додаткової грошової винагороди із фактом самовільного залишення військової частини.

Представник позивача наголосив, що позивач у період з 23.05.2025 по 15.07.2025 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 (у подальшому - НОМЕР_3 батальйон територіальної оборони військової частини НОМЕР_1 ) та безпосередньо брав участь у бойових діях і виконанні бойових (спеціальних) завдань, що підтверджується документами, наданими самим відповідачем. На думку позивача, додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, є складовою грошового забезпечення військовослужбовців, а право на її отримання виникло у позивача внаслідок виконання відповідних бойових завдань. З огляду на викладене представник позивача просив суд позов задовольнити в повному обсязі.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи позову та відзиву, встановив такі обставини справи.

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 23.05.2025 № 146 старшого солдата ОСОБА_2 зараховано до списків особового складу військової частини на посаду розвідника-оператора 1 розвідувального відділення розвідувального взводу військової частини НОМЕР_2 з 23.05.2025.

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 15.07.2025 №199 визначено виплатити особовому складу військової частини, за період виконання бойових (спеціальних) завдань, згідно з бойовими наказами (розпорядженнями), додаткову винагороду в розмірі 100000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань за червень 2025 року, зокрема старшому солдату ОСОБА_2 за період з 04.06.2025 по 30.06.2025.

Довідкою військової частини НОМЕР_1 від 14.02.2026 №1579/16/198 підтверджено нарахування та виплату позивачеві додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» в розмірі 30000 грн пропорційно в розрахунку на місяць.

В подальшому, 15.07.2025 о 17:00, під час перевірки особового складу, було встановлено, що старший солдат ОСОБА_1 , гранатометник 1 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_2 самовільно залишив місце дислокації 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_2 в АДРЕСА_1 .

Відповідно до донесення військової частини НОМЕР_2 від 15.07.2025 №1608/3945 визначено призначити службове розслідування за фактом самовільного залишення місця дислокації ОСОБА_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 16.07.2025 №200 виключено з усіх видів забезпечення старшого солдата ОСОБА_2 гранатометника 1 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_2 , який самовільно залишив військову частину, з 15.07.2025.

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 20.07.2025 №288 про результати службового розcлідування, вирішено гранатометнику 1 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_2 старшому солдату ОСОБА_2 додаткову грошову винагороду, передбачену пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за липень 2025 року та за весь період самовільного залишення військової частини, включаючи місяць повернення, не виплачувати.

Позивач вважаючи, що має право на отримання додаткової грошової винагороди у розмірі до 100000 грн за кінець червня - липень 2025 року, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Згідно з частинами 1, 2 статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (стаття 43 Конституції України). Права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина визначаються виключно законами (пункт 1 частини першої статті 92 Конституції України).

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Згідно з частиною другою статті 1-2 Закону №2011-XII у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

У частині другій статті 9 Закону №2011-XII установлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до абзаців першого-другого частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, у зв`язку з військовою агресією держави-терориста російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Указами Президента України строк дії воєнного часу продовжувався та триває і на даний час.

Одночасно із введенням воєнного стану, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Цим же Указом надано доручення Кабінету Міністрів України забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та від 24.02.2022 № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 було прийнято постанову № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі Постанова №168).

Пунктом 1 цієї постанови (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що на період воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

У постанові від 22.11.2023 у справі № 520/690/23 Верховний Суд констатував, що «текстуальний виклад цієї частини пункту 1 Постанови № 168 має широкий зміст, що за певних умов могло б спричиняти неоднакове її розуміння та застосування, наслідком чого може бути необґрунтована невиплата військовослужбовцю додаткової винагороди або, навпаки, виплата за відсутності для цього підстав».

Конкретизація умов, визначених цитованим положенням пункту 1 Постанови № 168, залежить від типу військового формування (роду військ), в якому проходить службу військовослужбовець, у зв`язку з чим подальшими змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168» (застосовується з 24.02.2022), Постанова № 168 доповнена пунктом 2-1, яким установлено, що міністерства та державні органи за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством економіки визначають:

порядок, умови і розміри виплати додаткової винагороди особам, зазначеним у пункті 1 цієї постанови;

особливості виплати додаткової винагороди та винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду) особам, зазначеним у пункті 1-1 цієї постанови, та додаткової винагороди особам, зазначеним у пункті 1-2 цієї постанови, у тому числі в частині встановлення переліку бойових (спеціальних) завдань та заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, для здійснення такої виплати, з урахуванням завдань, покладених на Збройні Сили, Службу безпеки, Службу зовнішньої розвідки, Головне управління розвідки Міністерства оборони, Національну гвардію, Державну прикордонну службу, Управління державної охорони, Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації, Державну спеціальну службу транспорту;

порядок і умови виплати одноразової грошової допомоги та одноразової винагороди.

Відповідно до статті 8 Закону України від 06.12.1991 № 1934-XII «Про Збройні Сили України» Міністр оборони України здійснює військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами України, а також інші повноваження, передбачені законодавством.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок № 260).

Особливості виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану встановлені в Розділі XXXIV Порядку № 260.

Так, пунктом 2 Розділу XXXIV Порядку № 260 встановлено, що період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» виплачується в таких розмірах:

100 000 гривень - тим, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби та курсантам), та виконують бойові (спеціальні) завдання (у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах):

під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно (у тому числі тим, що визначені в абзаці чотирнадцятому цього пункту);

у районах ведення воєнних (бойових) дій з виявлення повітряних цілей противника;

із здійснення польотів в повітряному просторі областей України, на територіях яких ведуться воєнні (бойові) дії;

з вогневого ураження противника у складі підрозділу (засобу) ракетних військ і артилерії, підрозділу (засобу) протиповітряної оборони;

на території противника (у тому числі на території між позиціями військ противника та своїх військ, тимчасово окупованих (захоплених) противником територіях);

з вогневого ураження повітряних, морських цілей противника;

з виводу повітряних суден з під удару противника з виконанням зльоту;

кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії (поза межами внутрішніх акваторій портів, пунктів базування, місць тимчасового базування);

у районах ведення воєнних (бойових) дій медичному персоналу медичних частин та підрозділів (медичних підрозділів підсилення);

з відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об`єкти, що охороняються, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою;

у районах ведення воєнних (бойових) дій з розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів у місцях виконання завдань за призначенням згідно з бойовими розпорядженнями.

Згідно із пунктом 4 Розділу XXXIV Порядку № 260 підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі - бойові дії або заходи), у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів:

бойовий наказ (бойове розпорядження);

журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад);

рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Пунктами 9-10 Розділу XXXIV Порядку № 260 встановлено, що виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин - особовому складу військової частини; керівника органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин.

Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів.

Водночас, пункт 15 Розділу XXXIV Порядку № 260 визначає, що до наказів про виплату додаткової винагороди не включаються військовослужбовці, зазначені у пункті 2 цього розділу, які: самовільно залишили військові частини, місця служби (дезертирували), - за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника).

Відповідно до пункту 15 Розділу І Порядку № 260, грошове забезпечення не виплачується за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Абзац 2 пункту 5 розділу ХVI Порядку №260 передбачає, що військовослужбовцям щомісячні премії не виплачуються за невихід на службу (навчання) без поважних причин - за місяць, у якому здійснено таке порушення.

Отже, наявність у позивача права на отримання додаткової винагороди за результатами виконання бойових (спеціальних) завдань не виключає застосування до нього обмежень, прямо встановлених Порядком №260 у зв`язку із самовільним залишенням військової частини.

За встановлених обставин суд доходить висновку, що правове становище позивача щодо виплати додаткової винагороди за червень 2025 року та за липень 2025 року є різним, а тому позовні вимоги підлягають окремій оцінці.

Так, матеріалами справи підтверджено, що наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 15.07.2025 №199 позивача включено до переліку військовослужбовців, яким визначено виплатити додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168, за період з 04.06.2025 по 30.06.2025 пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань.

Отже, відповідачем фактично підтверджено наявність у позивача права на отримання додаткової винагороди за зазначений період. Разом із тим, як убачається з довідки військової частини НОМЕР_1 від 14.02.2026 №1579/16/198 та прямо зазначено відповідачем у відзиві на позовну заяву, така винагорода у розмірі до 100000 грн за червень 2025 року позивачу фактично не виплачена.

Посилання відповідача на положення пункту 15 розділу XXXIV Порядку №260 як на підставу для невиплати позивачу додаткової винагороди за червень 2025 року суд відхиляє.

Положення зазначеної норми передбачають невключення до наказів про виплату додаткової винагороди військовослужбовців, які самовільно залишили військову частину, за місяць, у якому допущено таке порушення. Разом із тим у цій справі встановлено, що наказ про виплату додаткової винагороди за червень 2025 року був виданий 15.07.2025 та вже містив рішення про виплату позивачу відповідної винагороди за період з 04.06.2025 по 30.06.2025. Таким чином, право позивача на отримання додаткової винагороди за червень 2025 року було підтверджене самим відповідачем шляхом видання відповідного наказу.

Самовільне залишення позивачем військової частини 15.07.2025 не може бути підставою для позбавлення його права на виплату додаткової винагороди за попередній період, щодо якого вже прийнято рішення про її нарахування, оскільки таке право виникло внаслідок фактичного виконання бойових (спеціальних) завдань у червні 2025 року та підтверджене наказом командира військової частини.

Натомість щодо вимог про виплату додаткової винагороди за липень 2025 року суд зазначає таке.

Як встановлено судом, наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 20.07.2025 №288, прийнятим за результатами службового розслідування, визначено не виплачувати позивачу додаткову винагороду за липень 2025 року та за весь період самовільного залишення військової частини, включаючи місяць повернення.

Зазначений наказ прийнято на виконання пункту 15 розділу XXXIV Порядку №260, який прямо передбачає, що військовослужбовці, які самовільно залишили військову частину, не включаються до наказів про виплату додаткової винагороди за місяць, у якому здійснено таке порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини.

Доказів визнання протиправним чи скасування наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 20.07.2025 №288 матеріали справи не містять, вимоги про його оскарження у цій справі позивачем не заявлено, а тому зазначений наказ є чинним та підлягає застосуванню при вирішенні цього спору.

За таких обставин підстави для визнання протиправною невиплати позивачу додаткової винагороди за липень 2025 року відсутні.

Вирішуючи питання щодо належного способу захисту порушеного права позивача, суд виходить із того, що відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує такий спосіб захисту, який є ефективним і забезпечує реальне поновлення порушеного права.

Оскільки право позивача на отримання додаткової винагороди за період з 04.06.2025 по 30.06.2025 вже підтверджене наказом командира військової частини №199 від 15.07.2025, спір у цій частині фактично стосується невиплати належної суми, а не необхідності повторного вирішення питання про її призначення. За таких обставин належним способом захисту є зобов`язання відповідача виплатити позивачу додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168, у розмірі 100000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях за період з 04.06.2025 по 30.06.2025, з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо позовної вимоги про виплату компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону України №2050-ІІІ, суд зазначає, що така компенсація підлягає нарахуванню та виплаті у разі порушення встановлених строків виплати доходу. Оскільки на час звернення до суду додаткова винагорода за червень 2025 року позивачу не виплачена, а її виплату здійснюватиме відповідач на виконання цього судового рішення, вимога про зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію є передчасною. Отже, у цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Окремо щодо посилань відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Так, спірним у цій справі є питання виплати позивачу грошового забезпечення, тому правовідносини регулюються частиною другою статті 233 КЗпП України, якою обумовлено тримісячний строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.

Верховний Суд у постанові від 03.03.2026 у справі №600/3655/25-а дійшов висновку, що початок перебігу строку звернення до суду з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України, слід пов`язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, тобто письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу у вказаний період. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.

Як зазначено позивачем у позовній заяві, письмового повідомлення про нараховане та виплаченне йому грошове забезпечення при звільненні з військової служби у військовій частині НОМЕР_2 йому надано не було. Крім того, позивач вказує, що на теперішній час він є військовослужбовцем та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_4 .

Тому з урахуванням позиції Верховного Суду, виснуваній у постанові від 03.03.2026 у справі №600/3655/25-а, суд доходить висновку про дотримання позивачем строку, установленого законом на звернення до суду з цим позовом.

Суд зазначає, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9.12.1994 р., серія А, № 303А, п. 29).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, проте зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» від 1.07.2003 р. (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36).

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, на підставі оцінки поданих доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи та системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов`язаних з розглядом справи, судом не встановлено, питання про розподіл судових витрат у цій справі не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, встановленої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за період з 04.06.2025 по 30.06.2025 в розрахунку до 100000,00 грн. на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, встановленої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за період з 04.06.2025 по 30.06.2025 в розрахунку до 100000,00 грн. на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах, з врахуванням проведених виплат за цей період.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 )

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 )

Рішення суду сформовано 06.08.2026.

Суддя Бошкова Юлія Миколаївна