Постанова від 04 серпня 2026 р. у справі №736/2369/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

05 серпня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 736/2369/25

Головуючий у першій інстанції – Пархомчук Т. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1543/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Луговця О.А. (головуючий), Мамонової О.Є., Разгуляєвої О.В.,

секретар судового засідання Герасименко Ю.О.

учасники справи:

позивач Кредитна спілка «ЗаРаз»

відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2

особи, які подали апеляційну скаргу, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувшиу відкритому судовому засіданнів порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 28 квітня 2026 року (суддя – Пархомчук Т.В., місце ухвалення – м. Корюківка, дата складання повного рішення – 18.05.2026) у справі за позовом Кредитної спілки «ЗаРаз» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

У С Т А Н О В И В:

У вересні 2025 року Кредитна спілка «ЗаРаз» (далі – КС «ЗаРаз») звернулася з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , у якому просило стягнути на її користь з відповідачів солідарно заборгованість за кредитним договором №КВ-00019/05-13/0810 від 13.05.2013 у розмірі 281832,61 грн, яка складається з: 21660,14 грн – борг за основним зобов`язанням (тілом кредиту), 195973,01 грн – борг за відсотками за користування кредитом, 39199,46 грн – інфляційні витрати за основним зобов`язанням, 25000,00 грн – борг за пенею (частково), а також понесені судові витрати.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 13.05.2013 між КС «ЗаРаз» і ОСОБА_1 було укладено зазначений кредитний договір, відповідно до якого позичальнику надано кредит у сумі 25000,00 грн, зі сплатою 54% річних. З 21.08.2013 у зв`язку з відмовою ОСОБА_1 від належного виконання зобовязання за кредитним договором, до нього застосовано положення п. 6.1 кредитного договору щодо процентної ставки за корстування кредитом у розмірі 108% річних. Крім того, 13.05.2013 між КС «ЗаРаз і ОСОБА_2 з метою забезпечення зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором №КВ-00019/05-13/0810 від 13.05.2013 укладено договір поруки, за яким ОСОБА_2 зобов`язалась виконати його зобов`язання за цим кредитним договором у повному обсязі, а у випадку невиконання – відповідачі несуть солідарну відповідальність перед позивачем. Однак відповідачі свої зобов`язання щодо своєчасного погашення кредиту, відсотків та інших платежів згідно умов кредитного договору не виконали, у зв`язку з чим станом на 12.09.2025 виникла заборгованість у розмірі 579918,06 грн, з яких: 21660,14 грн – борг за основним зобов`язанням (тілом кредиту), 195973,01 грн – борг за відсотками за користування кредитом, 39199,46 грн – інфляційні витрати за основним зобов`язанням, 323085,45 грн – борг за пенею. Зважаючи, що розмір нарахованої пені значно перевищує суму основного зобов`язання, позивач вважає доцільним стягнути лише частину цієї пені, що дорівнює розміру основого зобов`язання (25000,00 грн). Позивач також зазначає, що за умовами кредитного договору строк позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки (пені, штрафів) сторонами установлено тривалістю в 10 років. Тому позивач просить стягнути з відповідачів вищевказану суму заборгованості за кредитним договором у судовому порядку.

Рішенням Корюківського районного суду Чернігівської області від 28 квітня 2026 рокупозов КС «ЗаРаз» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь КС «ЗаРаз» заборгованість по кредитному договору №КВ-00019/05-13/0810 від 13.05.2013 у розмірі 281832,61 грн.

Стягнуто на користь КС «ЗаРаз» з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 із кожного по 8000,00 грн у відшкодування витрат на правову допомогу та по 2113,75 грн у відшкодування судового збору.

У спільній апеляційній скарзі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, котрим у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі та стягнути з позивача на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги відповідачів узагальнено зводяться до того, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необгрунтованим, ухваленим з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Апелянти вказують, що судом першої інстанції не було взято до уваги та проігноровано наступні обставини:

- пропуск позивачем строків позовної давності (загальної і спеціальної), про застосування якої клопотав представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Терес О.В.;

- нараховані відсотки заборгованості були здійснені поза межами строку дії кредитного договору;

- відсутні банківські виписки на підтвердження заборгованості відповідача ОСОБА_1 перед позивачем за кредитним договором;

- за відсутності детальних розрахунків заборгованості за кредитним договором неможливо встановити дійсний розмір заборгованості ОСОБА_1 , оскільки відсутні дані щодо руху коштів на рахунку та порядок розрахунку заборгованості за основною сумою боргу та за відсотками;

- вимога про стягнення витрат на правову допомогу конкретно не прописувалась у прохальній частині та позивачем не заявлялась, що свідчить про порушення судом вимог ст. 12,13 ЦПК України.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції – без змін.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач зазначив, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та таким що відповідає нормам чинного законодавства, доводи апеляційної скарги відповідачів ґрунтуються лише на їх припущеннях, невірному трактуванні чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Вказує, що відповідно до п. 10.3 кредитного договору останнім днем звернення до суду в межах збільшеного сторонами терміну позовної давності є 13.06.2024. Однак, зважаючи на карантинні обмеження та воєнний стан в Україні, п. 12, 19 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України термін позовної давності зупинив свій перебіг з березня 2020 року та відновив його з 04.09.2025. Тому позивач звернувся за судовим захистом своїх порушених прав у межах передбаченого кредитним договором строку позовної давності.

Зазначає, що на підтвердження обґрунтованості заявлених вимог позивачем додано копії первинних бухгалтерських документів, що свідчать про виконання позивачем зобов`язань за кредитним договором, та детальний розрахунок заборгованості за кредитним договором, тоді як відповідачами не надано жодних доказів на спростування цих обставин та на підставу своїх заперечень.

Звертає увагу, що факт укладення кредитного договору, отримання за ним коштів та тривалої відмови від їх повернення, відповідачем ОСОБА_1 не заперечується та нічим не спростовується.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухваленого судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів приходить до такого висновку.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).

За приписами ст. 263 ЦПК Українисудоверішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ч. 1). Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права (ч. 2). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом (ч. 3). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторонни посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 5).

Судом у справі встановлені такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

13.05.2013 ОСОБА_1 підписав заяву про прийняття його до КС «ЗаРаз», у якій підтвердив, що він ознайомлений, повністю погоджується та зобов`язується виконувати Статут, внутрішні положення кредитної спілки, порядок сплати вступних та членських внесків, а також умови надання фінансових послуг (а.с. 8-9).

Протоколом засідання правління КС «ЗаРаз» від 13.05.2013 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 було включено до складу членів даної кредитної спілки (а.с. 10). Цього ж дня ОСОБА_1 сплатив обов`язковий пайовий внесок у сумі 1,00 грн та вступний внесок у сумі 10,00 грн, що підтверджується прибутковими касовими ордерами №128, №129 від 13.05.2013 (а.с. 11-12).

13.05.2013 ОСОБА_1 подав до КС «ЗаРаз» заяву про надання йому кредиту в розмірі 25000,00 грн терміном на 13 місяців (а.с. 13).

Відповідно до протоколу №26/1 від 13.05.2013 засідання кредитного комітету КС «ЗаРаз» дозволено ОСОБА_1 надання кредиту в сумі 25000,00 грн на 13 місяців (а.с. 14).

13.05.2013 між КС «ЗаРаз» (кредитодавець) і ОСОБА_1 (позичальник) укладено кредитний договір №КВ-00019/05-13/0810 (а.с. 15-16), за умовами якого кредитодавець зобов`язується надати позичальнику кредит у сумі 25000,00 грн на умовах строковості, зворотності, цільового характеру використання, платності та забезпеченості, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених цим договором, з урахуванням застосування взаємно погодженого сторонами механізму зміни відсоткової ставки, визначеного згідно положень розділу 5.1 цього договору (п. 1.1).

Відповідно до п. 1.4. договору, загальна вартість кредиту включає проценти за користування кредитом, можливі штрафні санкції та збитки, що виникли внаслідок порушення позичальником умов даного договору, а також відшкодування втрат, що пов`язані з поверненням заборгованості позичальника, в тому числі вартість третіх осіб які надають послуги щодо забезпечення виконання боржниками своїх грошових зобов`язань.

Кредит надається позичальнику на строк, який не перевищує 13 календарних місяців і повинен бути повернений кредитодавцю в порядку, передбаченому графіком повернення разом із відсотками за його використання, але не пізніше 13.06.2014 (п. 2.2).

Згідно п. 3.1 договору, плата за користування кредитом (проценти) становить 54% річних. Проценти нараховуються за фактичне число календарних днів користування кредитом за виключенням дня отримання кредиту з урахуванням застосування взаємно погодженого сторонами механізму зміни відсоткової ставки, визначеного згідно положень розділу 5.1 цього договору.

Відповідно до п. 3.3 договору, починаючи з місяця, що слідує за місяцем, в якому наданий кредит, позичальник щомісячно не пізніше 20 (двадцятого) числа кожного місяця зараховує на рахунок кредитодавця, визначені розділом 9 цього договору або в касу кредитодавця за її місцезнаходженням у відповідні робочі дні та години, суму грошових коштів, яка включає заборгованість за кредитом, заборгованість по сплаті процентів, у відповідності до графіку розрахунків, який є невід`ємною частиною цього договору. В місяці, на який припадає закінчення терміну користування кредитом, зазначено в п. 2.2. цього договору, платіж повинен бути сплачений позичальником не пізніше кінцевого терміну повернення кредиту. Графік платежів розраховується на дату підписання цього договору.

Згідно п. 6.1 договору, за будь-яких умов, у випадку порушення позичальником вимог п. 3.3 договору, а саме у разі ненадходження планового платежу повністю або частково, з наступного дня цей кредит визнаватиметься кредитором з підвищеним ризиком. Протягом цього строку визнання кредиту кредитором з підвищеним ризиком процентна ставка за цим кредитом встановлюється у подвійному розмірі ставки, визначеному у п. 3.1 даного договору.

Сторони несуть відповідальність за порушення умов цього договору згідно чинного законодавства України. Порушенням умов цього договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору (п. 9.1).

У п. 10.3 договору визначено, що терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки – пені, штрафів за даним договором установлюються сторонами тривалістю 10 років.

Додатком №1 до даного кредитного договору є Графік розрахунків (а.с. 19).

У копії видаткового касового ордеру від 13.05.2013 зазначено, що КС «ЗаРаз» видала ОСОБА_1 кредит згідно кредитного договору№КВ-00019/05-13/0810 від 13.05.2013 у сумі 25000,00 грн (а.с. 18).

13.05.2013 між КС «ЗаРаз» (кредитодавець), ОСОБА_2 (поручитель) та ОСОБА_1 (позичальник) було укладено договір поруки №КВ-00019/05-13/0810 (а.с. 17), за умовами якого у випадку невиконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором №КВ-00019/05-13/0810 від 13.05.2013, поручитель зобов`язується виконати зобов`язання позичальника перед кредитодавцем в повному обсязі, включаючи суму отриманого позичальником за кредитним договором кредиту, відсотків за користування ним та сплати штрафних санкцій (п. 1.1). У випадку невиконання позичальником зобов`язань, передбачених п. 2.5 кредитного договору поручитель несе відповідальність перед кредитором як солідарний боржник в однаковому обсязі з позичальником всім своїм майном, грошовими коштами, майновими правами (п. 1.2). Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до повного виконання сторонами взятих на себе за даним договором зобов`язань (п. 5.1).

Відповідно до складеного КС «ЗаРаз» розрахунку заборгованості за кредитним договором №КВ-00019/05-13/0810 від 13.05.2013, станом на 12.09.2025 в ОСОБА_1 значиться заборгованість у загальній сумі 579918,06 грн, з яких: 21660,14 грн – борг за основним зобов`язанням (тіло кредиту), 195973,01 грн – борг за відсотками за користування кредитом, 39199,46 грн – інфляційні витрати за основним зобов`язанням, 323085,45 грн – борг за пенею (а.с. 38-39).

30.07.2025 та 21.08.2025 КС «ЗаРаз» направляла ОСОБА_1 , ОСОБА_2 рекомендованими поштовими відправленнями вимоги щодо погашення заборгованості за кредитним договором №КВ- 00019/05-13/0810 від 13.05.2013 (а.с. 20-35).

КС «ЗаРаз» зареєстрована як фінансова установа та має статус юридичної особи (а.с. 36-37).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

За приписами ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.

Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом положень статей 526, 530, 610, 611, 625, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України за кредитним договором (договором позики) банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти; розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору; зобов`язання повинні виконуватися сторонами належним чином і своєчасно; порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом; якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

У ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1). У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ч. 2).

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

У ч. 1 ст. 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема порукою.

Відповідно до ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (ч. 1). Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі (ч. 2). Поручителем може бути одна особа або кілька осіб (ч. 3).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч. 1). Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. 2).

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (засада змагальності цивільного судочинства).

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Задовольняючи позовні вимоги КС «ЗаРаз», суд першої інстанції виходив з того, що позивач свої зобов`язання за укладеним кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши ОСОБА_1 обумовлену договором суму кредиту, тоді як позичальник порушив умови договору й кредитні кошти в установлені договором строки не повернув, що призвело до виникнення заборгованості, яка з огляду на умови укладеного з ОСОБА_2 договору поруки підлягає стягненню з обох відповідачів у солідарному порядку.

Суд зазначив, що сторони в кредитному договорі узгодили збільшення позовної давності до 10 років, а тому по вимогах за кредитним договором, строк якого скінчився 13.06.2014, строк позовної давності мав сплинути 13.06.2024, проте за приписами чинного законодавства його було продовжено на строк дії карантину у зв`язку з коронавірусною хворобою (COVID-19) та зупинено на час дії воєнного стану в Україні. У зв`язку з цим, позовна давність за вимогами позивача не сплила.

Суд погодився із усіма складовими кредитної заборгованості, обрахованої позивачем, відхиливши твердження представника відповідача про неправомірність нарахування відсотків після закінчення строку дії кредитного договору. Протлумачивши пункти 1.4, 7.1.5 кредитного договору, суд констатував, що сума процентів, нарахованих позивачем за період з 14.06.2013 по 23.02.2022, не є процентами за користування кредитом, а є відповідальністю за порушення зобов`язання, у зв`язку з чим позивач не позбавляється права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, оскільки ці відсотки охоплюються диспозицією ч. 2 ст. 625 ЦК України. Розмір нарахованої за порушення зобов`язання пені, зменшеної позивачем до 25000,00 грн, суд вважав таким, що відповідає принципам справедливості, добросовісності і розумності.

Однак апеляційний суд не може повністю погодитись з вищенаведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Матеріалами справи підтверджується, що 13.05.2013 між КС «ЗаРаз» і ОСОБА_1 у письмовій формі укладено кредитний договір №КВ-00019/05-13/0810 на суму 25000,00 грн строком на 13 місяців, а також що 13.05.2013 між КС «ЗаРаз», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено тристоронній договір поруки №КВ-00019/05-13/0810, про що свідчать підписи сторін цих правочинів і чого відповідачами не спростовано.

Факт надання КС «ЗаРаз» ОСОБА_1 та отримання ним обумовлених кредитним договором фінансових ресурсів підтверджується копією видаткового касового ордеру від 13.05.2013, який складений у відповідності до вимог чинного законодавства, містить усі необхідні обов`язкові реквізити, зокрема й підпис ОСОБА_1 про одержання грошей, а тому є належним і допустимим доказом на підтвердження виконання позивачем своїх кредитних зобов`язань.

Отже, правильними є висновки суду першої інстанції про укладення 13.05.2013 між сторонами кредитного договору та договору поруки, що узгоджується з приписами ст. 6, 205, 207, 627-628, 634, 639, 642 ЦК України.

У даних договорах сторонами погоджено всі істотні умови, договори відповідають презумпції правомірності правочину (ст. 204 ЦК України), у зв`язку з чим вони у силу положень ст. 629 ЦК України є обов`язковими для виконання сторонами.

Натомість відповідачами не надано суду ніяких доказів на спростування обставин отримання позичальником кредитних коштів. Також матеріали справи не містять доказів повернення кредиту та процентів за користування кредитними коштами відповідачами і ними їх не надано ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду.

Посилаючись в апеляційній скарзі на відсутність у справі банківських виписок на підтвердження заборгованості, апелянти у свою чергу мали можливість надати суду власні докази на спростування того, що позичальником кошти від кредитодавця не отримувалися чи вносилися платежі за кредитом у сумах, відмінних від тих, що зазначені позивачем у розрахунку, проте цього не зробили.

Крім того, піддаючи сумніву в апеляційній скарзі наданий позивачем розрахунок заборгованості, відповідачі не надали ніяких доказів на його спростування, зокрема шляхом представлення інших своїх контррозрахунків.

При цьому, апеляційний суд погоджується з аргументами відзиву позивача, що наданий ним розрахунок заборгованості є чітким та зрозумілим, оскільки містить детальну інформацію щодо дат та сум надання кредиту, часткової оплати кредитних платежів, періодів та баз нарахування відсотків у розрізі їх видів згідно умов договору, підрахунки інфляційних втрат та пені, тобто усіх складових кредитної заборгованості, що дозволяє перевірити його обґрунтованість та правильність.

Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 10 січня 2019 року у справі №526/405/13 вказано, що факт не вчинення жодних дій, щодо розірвання кредитних договорів, або визнання їх не дійсними тривалий час, а також користуванням кредитними коштами та сплати відповідачем в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитними договорами - є нічим іншим як визнання вище наведених кредитних договорів такими що укладені з досягненням всіх істотних умов, а також підтвердженням отриманням всіх благ передбачених кредитними договорами.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 10 вересня 2019 року у справі №916/2403/18 зазначив, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

З часу укладення спірного кредитного договору пройшло понад дванадцять років, проте ОСОБА_1 не вчиняв жодних дій, спрямованих на розірвання чи визнання недійсним кредитного договору, сплачував частково платежі на виконання його умов, що свідчить про визнання відповідачем вище наведеного кредитного договору таким, що укладений із досягненням всіх істотних умов, а також підтвердженням отримання всіх коштів, передбачених кредитним договором.

Велика Палата Верховного Суду в п. 90 постанови від 21 січня 2026 року у справі № 755/9838/23 (провадження № 61-3172св25) зазначила, що у цивільних справах є застосовним такий стандарт доказування як «стандарт більшої переконливості», згідно з яким, висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Європейський суд з прав людини також визнає допустимість у цивільних справах стандарту доказування «баланс ймовірностей» (balance of probabilities) (п. 43 рішення від 15 листопада 2007 року у справі «Бендерський проти України», заява № 22750/02; рішення від 23 серпня 2016 року у справі «J.K. and others v. Sweden», заява № 59166/12).

Отже, підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 посвідчив свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочини вчинено в формі, встановленій законом, та вони були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами правочину. Відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту до вільно обраної ним фінансової установи, отримавши від останньої всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, отримані кошти своєчасно не повернув.

Однак суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про правомірність наведеної в розрахунку та пред`явленої до стягнення з відповідачів суми заборгованості за кредитним договором з огляду на таке.

КС «ЗаРаз» пред`явило до стягнення з відповідачів заборгованість за кредитним договором у загальній сумі 281832,61 грн, визначивши її складовими елементами: 21660,14 грн – борг за основним зобов`язанням (тілом кредиту), 195973,01 грн – борг за відсотками за користування кредитом, 39199,46 грн – інфляційні витрати за основним зобов`язанням, 25000,00 грн – борг за пенею.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у п. 34, 35, 37 постанови від 10.04.2018 у справі №910/10156/17, у п.78 постанови від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 зазначила, що поняття «користування кредитом» є лише окремим випадком «користування чужими коштами», тоді як термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше значення – це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення –це прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством, зокрема ч. 1 ст. 1048, ч. 2 ст. 1054 ЦК України (регулятивні відносини).

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані ч. 2 ст. 625 ЦК України (охоронні відносини).

Однією із основних засад цивільного судочинства є диспозитивність (п. 5 ч. 3 ст. 2 ЦПК України), яка передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Водночас правильно протлумачивши умови пунктів 1.4, 7.1.5 кредитного договору та виснувавши, що сума процентів, нарахованих КС «ЗаРаз» за період з 14.06.2013 по 23.02.2022, не є відсотками за користування кредитом, а є процентами за порушення грошового зобов`язання, на які позивач має право згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, суд першої інстанції не врахував того, що про стягнення такого виду відсотків кредитна спілка не просила у позовній заяві.

Адже, як в описовій, так і у прохальній частині позову, КС «ЗаРаз» пред`явлену до стягнення з відповідачів суму 195973,01 грн позиціонує саме як відсотки за користування кредитом.

Натомість правова природа процентів за користування кредитом ґрунтується на положеннях ч. 1 ст. 1048, ч. 2 ст. 1054 ЦК України, як то і зазначено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №910/4518/16, від 10.04.2018 у справі №910/10156/17, на які послався місцевий суд у своєму рішенні.

Одне ж лише цитування в позовній заяві положень ч. 2 ст. 625 ЦК України та що сторонами передбачено обов`язок позичальника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням 108,% річних за весь час прострочення, не є свідченням того, що позивач клопоче про стягнення з відповідачів саме таких відсотків, тоді як зміст описової частини позову з посиланням на розрахунок заборгованості та прохальної частини позову чітко й однозначно вказують на намір позивача стягнути з відповідачів проценти як за користування кредитом.

З наданого КС «ЗаРаз» розрахунку заборгованості вбачається, що позивачем окремо обраховано відсотки у межах строку дії договору (тобто за користування кредитом) у сумі 22922,45 грн (2942,75 + 19979,70) та проценти за ч. 2 ст. 625 ЦК України в сумі 180227,70 грн, зазначено про часткову сплату позичальником відсотків у сумі 7400,14 грн і підсумовано загальний борг у розмірі 195750,01 грн як по відсотках за користування кредитом.

Верховний Суд у постанові від 09 серпня 2023 року у справі №201/6750/16 наголосив, що при визначенні розміру заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у даному випадку зроблений позивачем розрахунок заборгованості та його правильність), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов`язком суду.

Тобто, установивши факт існування між сторонами невиконаних позичальником кредитних зобов`язань, суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву.

З огляду на вищезазначені обставини, правильним буде обрахування відповідачам відсотків за користування кредитом у межах строку договору за період з 14.05.2013 по 13.06.2014, і виходячи з погоджених у договорі розмірів процентних ставок та наданого позивачем розрахунку, сума простроченої заборгованості відповідача за процентами становитиме 15522,31 грн ((2942,75 грн + 19979,70 грн (нараховані) – 7400,14 грн (сплачені)), яка й підлягає стягненню на користь позивача як складова загального розміру кредитної заборгованості.

Водночас, стягнувши з відповідачів усю суму 195750,01 грн, з яких 180227,70 грн безпідставно визначену позивачем як відсотки за користування кредитом, суд першої інстанції усупереч вимог ч. 1 ст. 13 ЦПК України вийшов за межі заявлених позовних вимог, позаяк позивач не звертався з вимогою про захист свої прав про стягнення процентів, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. У зв`язку з цим, у апеляційного суду не має підстав для перевірки правильності нарахування позивачем таких відсотків, наведених у розрахунку заборгованості.

Отже, доводи апеляційної скарги в цій частині є частково слушними.

Апеляційна скарга не містить обгрунтованих заперечень щодо розміру інфляційних втрат та пені, суми їх нарахувань відображені в наданому позивачем розрахунку заборгованості, сумнівів у правильності якого щодо цих складових елементів кредитної заборгованості не виникає. При цьому, апеляційний суд зважує на те, що на час виникнення спірних правовідносин чинне законодавство не передбачало обмежень розміру неустойки за порушення виконання кредитного договору споживачем, а тому при вирішенні питання щодо стягнення суми такої неустойки можливо керуватися загальною засадою справедливості, добросовісності та розумності (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) та положеннями ч. 3 ст. 551 ЦК України, що й враховано позивачем при поданні позову.

Таким чином, після проведеного апеляційним судом перерахунку, зазборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №КВ-00019/05-13/0810 від 13.05.2013, яка підлягає стягненню на користь КС «ЗаРаз», становить 101381,91 грн, з яких: 21660,14 грн – борг за тілом кредиту, 15522,31 грн – борг за відсотками за користування кредитом, 39199,46 грн – інфляційні втрати, 25000,00 грн – борг за пенею.

Апеляційний суд погоджується з доводами відзиву позивача й вважає безпідставними посилання представника відповідача на пропуск позивачем позовної давності й необхідність застосування наслідків її спливу з огляду на таке.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У ч. 1, 2 ст. 258 ЦК України встановлено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Водночас приписами ст. 259 ЦПК України передбачено можливість зміни тривалості позовної давності, а саме: позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін; договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (ч. 1); позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін (ч. 2).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

За змістом положень ст. 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності (ч. 1). Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності (ч. 2). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4). Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5).

Як вбачається з матеріалів справи, у п. 2.2 укладеного між сторонами становить кредитного договору №КВ-00019/05-13/0810 від 13.05.2013 визначено, що кредит надається позичальнику на строк, який не перевищує 13 календарних місяців і повинен бути повернений кредитодавцю в порядку, передбаченому графіком повернення разом із відсотками за його використання, але не пізніше 13.06.2014.

Разом з тим, у п. 10.3 кредитного договору сторони погодили, що терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки – пені, штрафів за даним договором установлюються тривалістю 10 років.

Отже, сторони у встановленій законом письмовій формі домовились про збільшення тривалості позовної давності (загальної та спеціальної), що відповідає вимогам ст. 258 ЦК України.

Тому, виходчи з графіку повернення платежів (додаток №1 до договору), перебіг позовної давності навіть за першим із періодичних платежів розпочався 20 червня 2013 року і закінчується 20 червня 2023 року, а за всіма зобов`язаннями за кредитним договором спливає 13 червня 2024 року.

Однак, положеннями п. 12 Перехідних та прикінцевих положень ЦК України було передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, а згідно п. 19 Перехідних та прикінцевих положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану (дана норма втратила чинність з 04.09.2025).

Вказані норми Перехідних та прикінцевих положень ЦК України підлягають застосуванню і у тому випадку, коли тривалість строку позовної давності, визначена законом, була збільшена за домовленістю сторін на підставі ст. 259 ЦК України, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 07.09.2022 у справі №679/1136/21.

Тому перебіг позовної давності в період з 12 березня 2020 року по 01 липня 2023 року продовжувався у зв`язку з карантином, а з 24 лютого 2022 року по 04 вересня 2025 року – зупинявся у зв`язку з воєнним станом.

Даний позов поданий КС «ЗаРаз» 12 вересня 2025 року і, зважаючи, що збільшена десятирічна позовна давність по виконанню зобов`язань за спірним кредитним договором закінчилася в період запроваджених в Україні карантинних обмежень та воєнного стану, то її строк зупинявся і не є пропущеним.

У зв`язку з цим, правильним є висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, передбачених ст. 267 ЦК України, як то помилково вважає представник апелянтів.

За таких обставин, позов КС «ЗаРаз» за вимогами до відповідача ОСОБА_1 , як позичальника за кредитним договором №КВ-00019/05-13/0810 від 13.05.2013, підлягає частковому задоволенню на суму 101381,91 грн, з яких: 21660,14 грн – борг за тілом кредиту, 15522,31 грн – борг за відсотками за користування кредитом, 39199,46 грн – інфляційні втрати, 25000,00 грн – борг за пенею.

Разом з тим, суд першої інстанції дійшов хибного висновку про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором у солідарному порядку з відповідача ОСОБА_2 як поручителя, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (ч. 1 ст. 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України).

У ч. 4 ст. 559 ЦК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин)передбачено три випадки визначення строку дії поруки:

- протягом строку, встановленого договором поруки;

- протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання, якщо кредитор не пред`явить вимоги до поручителя;

- протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги), якщо кредитор не пред`явить позов до поручителя.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у ч. 4 ст. 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не вправі.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію цього виду забезпечення виконання зобов`язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки необхідно розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред`явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Керуючись положеннями ч. 4 ст. 559 ЦК України, необхідно зробити висновок про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого ч. 2 ст. 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, встановленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Отже, порука – це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України).

Разом з тим, із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. 251, 252 ЦК України).

Умови кредитного договору №КВ-00019/05-13/0810 від 13.05.2013, за яким поручитель ОСОБА_2 зобов`язалася відповідати перед КС «ЗаРаз» за належне виконання позичальником ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань, що випливають із цього договору, не визначено строку, після закінчення якого порука припиняється. Не визначено такого строку і в самому договорі поруки від 13.05.2013.

Натомість у п. 5.1 договору поруки від 13.05.2013 визначено, що він набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до повного виконання сторонами взятих на себе за даним договором зобов`язань.

Однак «строк договору» і «строк (термін) виконання зобов`язання» не є тотожними поняттями цивільного законодавства.

Відтак, договором поруки від 13.05.2013 не встановлено строку, після якого порука припиняється, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Як зазначалося вище, згідно з п. 2.2 кредитного договору кінцевим терміном повернення кредиту є 13 червня 2014 року.

Тобто, остаточним строком виконання основного зобов`язання є 13.06.2014, тому кредитна спілка мала право протягом шести місяців (ч. 4 ст. 559 ЦК України) від дати настання строку виконання основного зобов`язання звернутись у передбачений процесуальним законом спосіб з вимогами до поручителя про стягнення заборгованості, а саме, до 13 грудня 2014 року звернутися до суду з позовом до поручителя ОСОБА_2 .

Однак з таким позовом КС «ЗаРаз» звернулась до суду лише 12 вересня 2025 року, тобто з пропуском строку звернення з позовною заявою до поручителя.

При цьому, апеляційний суд зауважує, що хоча у п. 10.3 кредитного договору сторони домовились про збільшення позовної давності до 10 років, проте ця умова стосується виключно збільшення позовної давності, а не встановлення строку дії поруки.

Отже, не можна ототожнювати визначений у договорі строк давності для звернення до суду за захистом порушеного права чи законного інтересу зі строком дії поруки, який не є строком захисту порушеного права, та його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора.

Із урахуванням встановлених обставин, колегія судів приходить до висновку що порука ОСОБА_2 за кредитним договором №КВ-00019/05-13/0810 від 13.05.2013 припинена внаслідок пропуску кредитором строку звернення з позовною заявою до поручителя, оскільки порука припинилась через шість місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Наведений висновок суду узгоджується з правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду в постанові від 20 березня 2019 року у справі №1411/3467/12, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 21 січня 2021 року у справі №761/19619/14-ц за схожих обставин.

Місцевий суд не врахував зазначені обставини, неправильно застосував норму матеріального права, внаслідок чого зробив помилковий висновок про чинність договору поруки із ОСОБА_2 та безпідставно задовольнив позов до цього відповідача як солідарного боржника.

Водночас безпідставними є аргументи апеляційної скарги про порушення судом вимог ст. 12, 13 ЦПК України у частині стягнення витрат на правову допомогу, оскільки така вимога конкретно не прописувалась у прохальній частині та позивачем не заявлялась.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, у ній на виконання вимог п. 9 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позивачем наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи, серед яких зазначено й витрати на професійну правничу допомогу в сумі 16000,00 грн, а в п. 3 прохальної частини ініціюється питання про стягнення з відповідачів понесених судових витрат.

На підтвердження вказаних витрат позивачем надано: договір про надання професійної правничої допомоги від 01.09.2025, укладеним між КС «ЗаРаз» і адвокатом Огородник К.Я. та який містить порядок визначення гонорару (а.с. 40), акт про надання професійної правничої допомоги за цим договором від 12.09.2025 на суму 16000,00 грн (а.с. 41), видатковий касовий ордер від 12.09.2025 про сплату КС «ЗаРаз» Огороднику К.Я. коштів гонорару у сумі 16000,00 грн (а.с. 42), адвокатський ордер від 11.09.2025 (а.с. 43), які відповідають критеріям належності й допустимості доказів.

Відповідачами не було подано заперечень чи клопотань про зменшення пред`явлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

За таких обставин, місцевий суд цілком обґрунтовано вирішив питання розподілу між сторонами понесених судових витрат, зокрема й витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінитирішення.

Згідно з п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, враховуючи означене, на основі всебічно, повно й об`єктивно з`ясованих обставин, що мають значення для справи і на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, визначивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та норми права, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів констатує невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування судом норм матеріального права.

У зв`язку з цим, у відповідності до п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, апеляційний суд висновлює, що спільна апеляційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 28.04.2026 скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог КС «ЗаРаз» до ОСОБА_1 та про відмову в задоволенні позовних вимог КС «ЗаРаз» до ОСОБА_2 .

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать й витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Апеляційним судом частково задоволено апеляційну скаргу відповідачів: щодо ОСОБА_1 – на 64,03% (101381,91 грн : 281832,61 грн х 100%), щодо ОСОБА_2 – на 100%, та позовні вимоги позивача на 35,97% (100% – 64,03%).

Тому стягнуті з відповідачів на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору та на професійну правничу допомогу за розгляд справи судом першої інстанції також підлягають відповідному коригуванню, а саме:

- з ОСОБА_2 – необхідно скасувати у зв`язку з відмовою в позові;

- з ОСОБА_1 – компенсувати позивачу 1520,63 грн (4227,49 грн х 35,97%) судового збору та 2877,60 грн (8000,00 грн х 35,97%) витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідачем ОСОБА_1 за подачу апеляційної скарги сплачено судовий збір у сумі 6341,69 грн

Тому, з урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги, за апеляційний перегляд справи з КС «ЗаРаз» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 4060,58 грн судового збору.

Професійна правнича допомога, надана позивачу у зв`язку з апеляційним переглядом справи, становить 13500,00 грн, що підтверджується наявними у справі доказами: наведеним у відзиві на апеляційну скаргу попереднім (орієнтовним) розрахунком суми витрат, які очікує понести у зв`язку з розглядом справи, а саме: витрати на професійну правничу допомогу в сумі 13500,00 грн, до якої входить складання відзиву на апеляційну скаргу – 10000,00 грн, участь представника у судових засіданнях – 3500,00 грн за кожне засідання (а.с. 157-159), договором про надання професійної правничої допомоги від 01.09.2025, укладеним між КС «ЗаРаз» і адвокатом Огородник К.Я. (а.с. 40), актом про надання професійної правничої допомоги за цим договором від 26.06.2025 на суму 10000,00 грн (складання відзиву на апеляційну скаргу) (а.с. 160), видатковим касовим ордером від 26.06.2025 про сплату КС «ЗаРаз» Огороднику К.Я. коштів гонорару у сумі 10000,00 грн (а.с. 161), адвокатський ордер від 26.06.2025 (а.с. 162).

Отже, понесені позивачем на стадії апеляційного провадження витрати на професійну правничу допомогу, надану адвокатом Огордником К.Я., становлять 13500,00 грн, з яких: 10000,00 грн – вже оплачені.

При цьому, апеляційний суд враховує, що до понесених сторонами витрат на професійну правову допомогу адвоката відносяться як оплачені, так і ті, що будуть оплачені ними у майбутньому, що відповідає умовам договору та усталеній практиці Верховного Суду (постанови від 27.07.2022 у справі №686/28627/18, від 15.06.2021 у справі №159/5837/19, від 03.10.2019 у справі №922445/19 та Європейського суду з прав людини (п. 115 рішення в справі «Бєлоусов проти України від 07.11.2013»).

У судовому засіданні представник позивача клопотав про розподіл судових витрат та компенсацію з відповідачів понесених витрат на професійну правничу допомогу.

За таких обставин та з огляду на часткове задоволення апеляційної скарги та позовних вимог, за апеляційний перегляд справи з ОСОБА_1 на користь КС «ЗаРаз» слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2427,98 грн (13500,00 грн : 2 х 35,97%).

Керуючись ст. 141, 367-369, 374, 376 ч. 1 п. 3, 4, 381-384, 389-391 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 28 квітня 2026 року – скасувати.

Позов Кредитної спілки «ЗаРаз» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 користь Кредитної спілки «ЗаРаз» заборгованість за кредитним договором №КВ-00019/05-13/0810 від 13.05.2013 у розмірі 101381,91 грн, з яких: 21660,14 грн – борг за тілом кредиту, 15522,31 грн – борг за відсотками за користування кредитом, 39199,46 грн – інфляційні втрати, 25000,00 грн – борг за пенею.

У задоволенні іншої частини позову Кредитної спілки «ЗаРаз» до ОСОБА_1 – відмовити.

У задоволенні позову Кредитної спілки «ЗаРаз» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Кредитної спілки «ЗаРаз» 1520,63 грн судового збору та 2877,60 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції, а також 2427,98 грн витрат на професійну правничу допомогу за апеляційний перегляд справи.

Стягнути з Кредитної спілки «ЗаРаз» на користь ОСОБА_1 4060,58 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Повне судове рішення складено 07 серпня 2026 року.

Головуючий О.А. Луговець

Судді О.Є. Мамонова

О.В. Разгуляєва