Постанова від 04 серпня 2026 р. у справі №677/2141/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 677/2141/25

Провадження № 33/820/451/26

Суддя Хмельницького апеляційного суду Кулеша Л.М., з участю секретаря судового засідання Плюти В.С., особи, яка притягується до адміністративної відповідальності – ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні, в м.Хмельницькому, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Красилівського районного суду Хмельницької області від 08 травня 2026,

в с т а н о в и л а:

Цією постановою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 ,

визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

За постановою суду, 09.11.2025 року в 14 год. 32 хв. в м. Красилів, по вул. Привокзальній, 80, водій ОСОБА_1 керував автомобілем «NISSAN Qashqai», державний номерний знак НОМЕР_2 , з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, тремтіння пальців рук, почервоніння обличчя. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку на місці зупинки та в медичному закладі водій відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху України, та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

В апеляційній скарзі і в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 просить постанову місцевого суду скасувати та закрити провадження у справі. Апелянт своєї вини не визнає, вказує, що в стані алкогольного сп`яніння він не перебував, не заперечує факту керування транспортним засобом, однак переконує що ПДР він не порушував. Зазначає, що згідно з відеозаписом протокол стосовно нього був складений без застосування технічних засобів відеозапису та залучення свідків. Також протокол не містить відомостей його дій, як водія щодо ухилення від огляду. Відтак, вважає постанову незаконною, необґрунтованою та не вмотивованою.

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , на підтримку поданої апеляційної скарги із посилання на її доводи, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, перевіривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, вважаю, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ч.7 ст.294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП наступає, у тому числі, і за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження, відповідно до встановленого порядку, огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Згідно з приписами до п.2.5 Правил дорожнього руху України водій повинен, на вимогу працівника поліції, пройти, в установленому порядку, медичний огляд для визначення стану алкогольного сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.

Зі змісту вказаної норми закону слідує, що проходження такого огляду є обов`язком водія, а не його правом.

Відповідно до положень статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Суд першої інстанції, при встановленні обставин правопорушення, вирішенні питання про наявність події і складу правопорушення в діях ОСОБА_1 , доведеності його вини, зазначених вимог закону дотримався.

Незважаючи на заперечення ОСОБА_1 своєї вини у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, така підтверджується дослідженими місцевим та апеляційним судом доказами.

З даних протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 508098 від 09.11.2025 року слідує, що 09.11.2025 року в 14 год. 32 хв. в м. Красилів, по вул. Привокзальній, 80, водій ОСОБА_1 керував автомобілем «NISSAN Qashqai», державний номерний знак НОМЕР_2 , з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, тремтіння пальців рук, почервоніння обличчя. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку на місці зупинки та в медичному закладі водій відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху України, та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Вказаний протокол відповідає вимогам ст.ст. 254, 256 КУпАП, складений уповноваженою на те особою, визначеною ст. 255 КУпАП, а наведені у ньому обставини об`єктивно стверджуються іншими доказами, дослідженими суддею по справі.

Крім того, вина ОСОБА_1 підтверджується наступними доказами, а саме даними:

- розписок про інформування особи, яка підлягає огляду на стан сп`яніння про порядок застосування спеціального технічного засобу та роз`яснення прав і обов`язків, передбачених ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП.

- направлення на огляд водія транспортного засобу в медичний заклад, з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 13 січня 2026 року, з якого вбачається, що після зупинки транспортного засобу поліцейським у ОСОБА_1 виявлено ознаки алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, виражене тремтіння пальців рук, від проходження такого огляду в медичному закладі ОСОБА_1 відмовився.

У відповідності до статті 251 КУпАП відеофіксація є одним із доказів в справі про адміністративне правопорушення, тому з метою всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції.

З відеозаписів, долучених до матеріалів справи вбачається, що у вказаний у протоколі день та час водій ОСОБА_1 керував автомобілем «NISSAN Qashqai» та був зупинений працівниками поліції. В ході розмови поліцейський виявляє у ОСОБА_1 ознаки алкогольного сп`яніння, на пропозицію працівника поліції пройти огляд на визначення стану алкогольного сп`яніння, на місці зупинки, ОСОБА_1 не погоджується, мотивує свою незгоду недовірою приладу Драгер, виявляє бажання пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння в медичному закладі, проте згодом і від такого відмовляється, та такий огляд не проходить. З відео також вбачається те, що ОСОБА_1 вказує працівникам поліції про те, що він вчора випив 3-4 стопки спиртного, що спростовує відповідні твердження апеляційної скарги ОСОБА_1 .

Зафіксовані відеозаписом обставини дають можливість повно та об`єктивно дослідити їх, конкретизувати поведінку поліцейських (діяли в межах своєї компетенції та виконували свої професійні обов`язки у відповідності до Закону України «Про Національну поліцію») та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Досліджений відеозапис фіксує реальні дані, які не можуть бути спотворені та мають істотне значення для розгляду справи, має достатньо високу інформативність, позбавлений упередження і суб`єктивного ставлення, має безсторонній характер, що вимагає від суду ретельного та уважного дослідження вищевказаного доказу у сукупності з іншими доказами по справі. Оглянутий відеозапис дає можливість встановити його узгодженість з іншими даними, що містяться в протоколі, а тому апеляційний суд приймає його як належний доказ у справі.

Так, з відеозапису вбачається, що в медичному закладі лікар та поліцейський неодноразово пропонують ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння, він вказує, що погоджується, але разом з тим такий огляд не проходить, що було розцінено поліцейським, як відмова ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння.

Матеріали справи не містять відомостей, що ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом, був при виконанні обов`язків військової служби, а тому у поліцейського не було обов`язку повідомляти представника Військової служби правопорядку.

Посилання апелянта на відсутність свідків при складанні протоколу про адміністративне правопорушення стосовно нього, є безпідставними, оскільки за ч.2 ст.266 КУпАП огляд водія на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, проводиться з використанням спеціальних технічних засобів, участь свідків не є обов`язковою.

Крім того, з відеозапису слідує, що працівниками поліції на місці зупинки транспортного засобу було залучено двох свідків.

Аргументи апелянта, в частині не порушення ним ПДР України, відхиляються, з огляду на досліджений відеозапис, на якому зафіксовано, що поліцейський повідомляє ОСОБА_1 про те, що він, виїжджаючи з території залізнодорожного вокзалу, не увімкнув лівий показник повороту.

Твердження ОСОБА_1 про те, що працівники поліції незаконно зупинили його, суд апеляційної інстанції вважає необ`єктивними, оскільки останній не звертався зі скаргами на дії цих працівників поліції.

Поряд з цим, відповідно до положень п.п.1,4 ч.1 ст. 31 Закону України «Про національну поліцію» поліцейські можуть застосовувати превентивні заходи, в тому числі перевіряти документи та зупиняти транспортні засоби, а враховуючи те, що в країні діє воєнний стан, такі дії працівників поліції є виправданими.

Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини.

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р., яке з урахуванням положень статей 8,9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам«Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.

У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.

Отже, доказів, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не містять їх і матеріали справи. Більш того, порушень норм КУпАП, під час складання протоколу та в суді першої інстанції, які потягли необхідність скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено.

Ці обставини спростовують, наведенні в апеляційній скарзі доводи та дають підстави дійти висновку про доведеність вини ОСОБА_1 в порушенні вимог п. 2.5 ПДР України, а саме у відмові особи, яка керує транспортним засобом, від проходження, відповідно до встановленого порядку, огляду на стан алкогольного сп`яніння та вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Жодних належних та допустимих доказів, які б викликали сумніви у об`єктивності вищевказаних матеріалів, їх фальсифікації, апелянтом не надано, не здобуто таких і в процесі апеляційного розгляду, а тому законні підстави для їх відхилення у суду відсутні.

Суд обґрунтовано прийшов до висновку, керуючись принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України», що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Посилання ОСОБА_1 на інші порушення, зазначені в апеляційній скарзі, не впливають на висновок суду про доведеність його вини у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, оскільки подія та склад, вчиненого ним адміністративного правопорушення знайшли своє підтвердження, під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції.

Істотних порушень вимог закону, які б ставили під сумнів висновки судді першої інстанції та були безумовною підставою для скасування судового рішення не встановлено.

Місцевим судом були встановлені дійсні обставини справи, дана належна оцінка особі ОСОБА_1 , правильно застосовані норми матеріального права, не допущено порушення норм процесуального права та зроблено обґрунтований висновок про доведеність його вини у порушенні вимог п. 2.5 ПДР України та вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Накладене на ОСОБА_1 стягнення за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для виправлення особи притягнутої до адміністративної відповідальності та запобігання вчиненню нових адміністративних правопорушень.

З урахуванням наведеного, підстав для скасування постанови у межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.294 КУпАП, суддя,

п о с т а н о в и л а:

Постанову Красилівського районного суду Хмельницької області від 08 травня 2026 стосовно ОСОБА_1 залишити без змін, а його апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Хмельницького

апеляційного суду Л.М.Кулеша