Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №603/27/25 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 603/27/25Головуючий у 1-й інстанції Галіян І. М.

Провадження № 22-ц/817/744/26 Доповідач - Хома М.В.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючої - Хома М.В.

суддів - Костів О. З., Храпак Н. М.,

секретар - Хоміцька С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 — адвоката Андрусенка Ігоря Ярославовича на рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 19 березня 2026 року, ухвалене суддею Галіяном І.М. у цивільній справі №603/27/25 за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: орган опіки та піклування виконавчого комітету Монастириської міської ради Тернопільської області, ОСОБА_2 , Міністерство оборони України, військова частина НОМЕР_1 , про визнання фізичної особи недієздатною та встановлення опіки,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просив визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , недієздатною, встановити над нею опіку та призначити заявника її опікуном.

Заяву обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є внуком ОСОБА_2 , яка є особою похилого віку та потребує постійного стороннього догляду. Внаслідок стійкого психічного розладу (вікові когнітивно-мнестичні порушення) ОСОБА_2 не здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, вона соціально неадаптована, не здатна до самообслуговування. ОСОБА_1 проживає спільно з ОСОБА_2 , вони пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Він бажає доглядати за бабою, бути її опікуном, оскільки має для цього можливість. Водночас інших родичів та членів сім`ї, які б могли здійснювати догляд за ОСОБА_2 , окрім заявника, немає.

Рішенням Монастириського районного суду Тернопільської області від 19 березня 2026 року заяву задоволено частково.

Визнано недієздатною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку с. Устя-Зелене Монастириського району Тернопільської області.

У задоволенні решти вимог заяви відмовлено.

До призначення опікуна недієздатній ОСОБА_2 обов`язки зі здійснення над нею опіки покладено на орган опіки та піклування виконавчого комітету Монастириської міської ради.

Визначено строк дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною тривалістю 2 роки з дня набрання рішенням суду законної сили.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Андрусенко І.Я. просить скасувати рішення в частині відмови у задоволені вимоги про призначення ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_2 та ухвалити в цій частині рішення, яким цю вимогу задовольнити. Вказує, що сам факт проходження заявником військової служби не може бути підставою для відмови у призначенні його опікуном. Зазначає, що орган опіки та піклування у повторному висновку дослідив наявність інших осіб, які могли б виконувати обов`язки опікуна, стан здоров`я, матеріально-побутові умови, особисті якості та дійсність намірів заявника, встановивши, що він відповідає встановленим вимогам, а інші родичі не мають можливості здійснювати опіку. Суд першої інстанції зазначених обставин не врахував та дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи.

Відзиву на апеляційну скаргу не подано, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Учасники справи були належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, однак в судове засідання не з`явилися. Від представника ОСОБА_1 — адвоката Андрусенка І.Я. надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, а тому неявка учасників справи відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Обставини справи.

ОСОБА_1 є внуком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та звернувся до суду із заявою про визнання її недієздатною, встановлення над нею опіки і призначення його опікуном.

Згідно з консультаційним висновком спеціаліста КНП «Прикарпатський обласний клінічний центр психічного здоров`я» Івано-Франківської обласної ради №21830 від 20 грудня 2024 року ОСОБА_2 діагностовано вікові когнітивно-мнестичні порушення.

Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта №342/2025 від 30 вересня 2025 року ОСОБА_2 страждає на стійкий хронічний психічний розлад — органічний психосиндром та не здатна усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.

ОСОБА_1 27 лютого 2023 року був призваний на військову службу та направлений до військової частини НОМЕР_2 . На час розгляду справи він проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 відповідно до наказу №225 від 26 липня 2024 року.

До мобілізації ОСОБА_1 проживав разом із ОСОБА_2 без реєстрації та вів із нею спільне господарство.

Висновком опікунської ради виконавчого комітету Монастириської міської ради від 6 лютого 2025 року, затвердженим рішенням виконавчого комітету міської ради №27 від 7 лютого 2025 року, визнано доцільним призначення ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_2 у разі визнання її недієздатною. Водночас у цьому висновку не було досліджено наявність інших родичів, які могли б виконувати обов`язки опікуна, та можливість здійснення ними опіки.

Під час додаткового з`ясування зазначених обставин встановлено, що ОСОБА_2 має двох синів — ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також, крім заявника, трьох онуків: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Заяв про призначення опікуном ОСОБА_2 від інших родичів до органу опіки та піклування не надходило. ОСОБА_3 повідомив органу опіки та піклування про неможливість здійснення опіки за станом здоров`я, оскільки перебуває на диспансерному спостереженні у зв`язку з ішемічною хворобою серця. ОСОБА_4 також зазначив, що не може бути опікуном через стан здоров`я та відсутність доходів. Неможливість здійснення ними стороннього догляду підтверджена відповідними медичними документами.

Згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов від 3 грудня 2025 року ОСОБА_2 проживає у житловому будинку в с. Устя-Зелене, який забезпечений необхідними меблями і побутовими приладами та відповідає належним умовам для проживання. Органом опіки та піклування встановлено, що ОСОБА_1 за станом здоров`я може виконувати обов`язки опікуна, на обліку у психіатра та нарколога не перебуває, до кримінальної відповідальності не притягувався, незнятої або непогашеної судимості не має, у розшуку не перебуває та має дохід. Інших осіб, які виявили бажання здійснювати опіку над ОСОБА_2 , не встановлено.

За результатами повторного розгляду питання опікунська рада виконавчого комітету Монастириської міської ради склала висновок від 13 березня 2026 року, затверджений рішенням виконавчого комітету міської ради №82 від 16 березня 2026 року, про доцільність призначення ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_2 у разі визнання її недієздатною.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.

Відповідно до частини першої статті 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Визнання фізичної особи недієздатною тягне за собою правові наслідки спрямовані на захист її прав та інтересів.

Відповідно до статті 41 ЦК України над недієздатною особою встановлюється опіка.

Згідно зі статтею 58 ЦК України опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.

Статтею 55 ЦК України передбачено, що опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки.

Інститут опіки забезпечує реалізацію та охорону цивільних прав і обов`язків недієздатної фізичної особи.

Опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням (частина перша статті 67 ЦК України).

Наведені норми свідчать, що визнання фізичної особи недієздатною є винятковим заходом правового характеру, який застосовується з метою захисту самої особи. Інститут опіки покликаний забезпечити повну реалізацію та охорону прав недієздатної фізичної особи шляхом покладення на опікуна обов`язків діяти в інтересах підопічного, забезпечуючи йому належні умови життя, догляд і правове представництво.

У частині першій статті 60 ЦК України визначено, що суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.

Суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна (частина перша статті 300 ЦПК України).

Відповідно до статті 62 ЦК України опіка або піклування встановлюються за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника.

У частинах другій - п`ятій статті 63 ЦК України визначено, що опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов`язки опікуна чи піклувальника. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників.

Статтею 64 ЦК України визначено випадки, коли фізична особа, не може бути опікуном або піклувальником.

За змістом цієї статті, опікуном або піклувальником не може бути фізична особа:

1) яка позбавлена батьківських прав, якщо ці права не були поновлені;

2) поведінка та інтереси якої суперечать інтересам фізичної особи, яка потребує опіки або піклування.

Цей перелік обмежувальних обставин є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

За змістом статті 64 ЦК України вбачається, що у ній відсутні положення, які б дозволяли стверджувати, що інші обмеження у призначенні опікуна чи піклувальника можуть бути передбачені законами або іншими нормативно-правовими актами. Конструкція цієї статті не передбачає обмеження у призначенні особи опікуном через перебування останньої на військовій службі, у тому числі у зв`язку із мобілізацією.

Факт перебування на військовій службі за мобілізацією не є законодавчою перешкодою для призначення опікуном. Більше того, законодавство передбачає механізм реалізації права на опіку при вирішенні питання про призначення опікуном мобілізованого військовослужбовця не шляхом обмеження чи заборони призначення такого військовослужбовця опікуном, а навпаки шляхом визначення такої підстави для звільнення із військової служби, у тому числі за мобілізацією. Відповідно, законодавство про військову службу, мобілізацію і мобілізаційну підготовку не тільки не забороняє призначати військовослужбовця опікуном, а встановлює наслідки такого призначення - звільнення особи з військової служби, у тому числі і за мобілізацією.

Відповідно до абз. 15 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами.

Наведені положення Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» свідчать, що під час дії воєнного стану законодавець передбачив виключні та чітко визначені підстави звільнення військовослужбовців, призваних під час мобілізації, у тому числі за сімейними обставинами або з інших поважних причин.

Необхідність здійснення опіки над недієздатною особою визнається законодавством самостійною та поважною сімейною обставиною, яка об`єктивно унеможливлює подальше проходження військової служби.

Підставою для звільнення військовослужбовця з військової служби під час дії воєнного стану є сукупність юридичних фактів, зокрема: особа проходить військову службу за призовом під час мобілізації; військовослужбовець має обов`язок та фактичну необхідність здійснювати опіку над такою особою; відсутні інші особи, які здійснюють опіку або піклування щодо цієї недієздатної особи.

Положення статті 64 Конституції України допускають можливість обмеження окремих прав і свобод в умовах воєнного стану, однак такі обмеження не можуть стосуватися прав, гарантованих, зокрема, статтею 24 Конституції України, а саме рівності конституційних прав і свобод громадян.

Абзац 15 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» конкретизує, що військовослужбовець не може здійснювати опіку над особою, визнаною судом недієздатною, за умови, що опіку чи піклування щодо такої особи не здійснює/може здійснювати інша особа.

Тобто єдиною законною підставою для обмеження права військовослужбовця бути призначеним опікуном над недієздатною особою є наявність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати таку опіку.

Указана норма права не містить застережень щодо неможливості призначення опікуном особи, яка проходить військову службу, а також не ставить реалізацію цієї підстави у залежність від попереднього припинення військової служби цією особою.

Отже, сам по собі факт проходження військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації не може бути підставою для відмови у призначенні його опікуном над особою, визнаною недієздатною.

Разом з тим, у таких справах, з урахуванням якнайкращих інтересів особи, над якою встановлюється опіка, потрібно з`ясовувати наявність інших осіб, які можуть бути опікунами недієздатного, здійснювати оцінку їх здатності виконання функцій саме опікуна недієздатної особи, а не відвідувача за необхідністю; досліджувати дійсність намірів військовослужбовця як єдиного кандидата на призначення опікуном недієздатної особи щодо забезпечення її особистих немайнових і майнових прав та інтересів, та ураховувати визначені Правилами опіки та піклування критерії, яким має відповідати особа як опікун.

Верховний Суд неодноразово формулював висновки щодо застосування положень статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

У постанові від 26 червня 2024 року в справі № 420/23353/23 Верховний Суд звернув увагу на те, що законодавець через призму статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» реалізував завдання Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян», у якій виокремив підстави звільнення з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), як, зокрема, у звязку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю ІІ групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 29 січня 2025 року в справі № 580/4512/23 в підпункті «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» чітко визначено обставини, за яких можливе звільнення військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, а саме: необхідність постійного догляду за хворою дружино (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребують постійного догляду. З конструкції цієї норми слідує, що законодавець визначив дві самостійні підстави звільнення військовослужбовців за сімейними обставинами або через інші поважні причини, тобто: утримання військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю І групи; необхідність постійного догляду за хворою дитиною, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребують постійного догляду. Наведене в сукупності не дає підстав стверджувати про відсутність можливості звільнити позивача з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

У постанові Верховного Суду від 27 лютого 2025 року в справі № 380/16966/24 зазначено, що відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин на підставі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. З змісту наведеної норми висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, достатньою є наявність однієї з таких умов: відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи; інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Верховний Суд у справі № 380/16966/24 виснував, що «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян».

Наведені справи стосуються споріднених підстав звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за непрацездатною особою або особою із захворюванням, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи.

Верховний Суд у наведених вище справах звернув увагу на необхідність урахування спеціальних норм статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», яка діє в умовах воєнного стану з метою захисту осіб з інвалідністю та недієздатних, дітей з інвалідністю та інших осіб, що потребують постійного догляду.

З огляду на викладене слід зробити висновок, що законодавство не містить заборони або обмеження щодо призначення опікуном недієздатної особи саме військовослужбовця, який проходить військову службу, у тому числі за призовом під час мобілізації. Абзац п`ятнадцятий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» пов`язує можливість реалізації відповідної правової підстави виключно з наявністю або відсутністю інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати опіку над недієздатною особою, і не ставить її у залежність від попереднього звільнення військовослужбовця з військової служби.

Сам по собі факт проходження військової служби не може розглядатися як автоматична та безумовна перешкода для призначення військовослужбовця опікуном. Інше тлумачення призводило б до встановлення непередбаченого законом додаткового обмеження прав особи та суперечило б принципу рівності, закріпленому статтею 24 Конституції України, навіть з урахуванням особливостей правового режиму воєнного стану (стаття 64 Конституції України).

Такі ж висновки викладені у постанові Верховного Суду від 22 червня 2026 року у справі №305/1557/24 (провадження №61-9539сво25).

Застосовуючи наведені норми права та правові висновки Верховного Суду до встановлених у цій справі обставин, колегія суддів виходить із такого.

Зі змісту оскаржуваного рішення суду вбачається, що суд першої інстанції врахував проходження заявником військової служби не як самостійну та безумовну перешкоду для призначення його опікуном, а в сукупності з іншими обставинами, зокрема наявністю в ОСОБА_2 інших близьких родичів, неповнотою дослідження органом опіки та піклування їхньої реальної можливості виконувати обов`язки опікуна, відсутністю порівняльного аналізу відповідних обставин, а також відомостей про особу, яка на час розгляду справи фактично здійснює догляд за ОСОБА_2 .

Як встановлено у справі, сини ОСОБА_2 — ОСОБА_3 та ОСОБА_4 — повідомили органу опіки та піклування про неможливість здійснення ними догляду за станом здоров`я, що підтверджено відповідними медичними документами.

Водночас, крім ОСОБА_1 , у ОСОБА_2 є троє інших онуків: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Колегія суддів не вважає, що сам факт юридичної наявності зазначених родичів безумовно свідчить про їхню здатність виконувати обов`язки опікуна. Визначальне значення має реальна, а не лише формальна наявність осіб, які фактично здійснюють або можуть здійснювати опіку над недієздатною особою.

Разом із тим, висновок опікунської ради виконавчого комітету Монастириської міської ради від 13 березня 2026 року не містить відомостей про місце проживання інших онуків ОСОБА_2 , стан їхнього здоров`я, сімейний та матеріальний стан, характер особистих відносин із ОСОБА_2 , а також про наявність або відсутність об`єктивних обставин, які перешкоджають їм здійснювати опіку.

Саме по собі ненадходження від цих осіб заяв про призначення їх опікунами не підтверджує неможливості здійснення ними опіки та не звільняло орган опіки та піклування від необхідності належним чином дослідити вказані обставини, особливо з огляду на те, що потреба їх з`ясування була прямо зазначена в ухвалі суду від 25 лютого 2026 року.

Отже, повторним висновком органу опіки та піклування не було повною мірою виконано поставлене судом завдання щодо з`ясування наявності інших осіб, які можуть бути призначені опікуном ОСОБА_2 , та оцінки їхньої реальної здатності виконувати відповідні обов`язки. Відсутність у висновку таких відомостей не дає підстав установити реальну відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати опіку над ОСОБА_2 .

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 за станом здоров`я може виконувати обов`язки опікуна, на обліку у психіатра та нарколога не перебуває, до кримінальної відповідальності не притягувався, незнятої або непогашеної судимості не має, у розшуку не перебуває та має дохід. Наведене свідчить про його відповідність загальним вимогам, установленим до кандидатури опікуна.

Також установлено, що до мобілізації ОСОБА_1 проживав разом із ОСОБА_2 без реєстрації та вів із нею спільне господарство, що характеризує наявність між ними сімейно-побутових зв`язків.

Однак, зазначені обставини самі по собі не є достатніми для висновку, що призначення саме ОСОБА_1 опікуном найбільшою мірою відповідатиме інтересам недієздатної ОСОБА_2 , оскільки органом опіки та піклування не досліджено в повному обсязі всіх обставин, необхідних для вирішення цього питання.

Зокрема, у висновку не наведено відомостей про те, хто фактично здійснює повсякденний догляд за ОСОБА_2 .

За змістом частини першої статті 60 ЦК України та частини першої статті 300 ЦПК України наявність належно обґрунтованого подання органу опіки та піклування щодо доцільності призначення конкретної особи опікуном є необхідною передумовою для вирішення судом цього питання.

Водночас таке подання має рекомендаційний характер і не є безумовною підставою для призначення запропонованої особи опікуном. Суд зобов`язаний перевірити його обґрунтованість, повноту дослідження істотних обставин та відповідність запропонованої кандидатури інтересам особи, над якою встановлюється опіка.

За встановлених обставин, висновок опікунської ради виконавчого комітету Монастириської міської ради від 13 березня 2026 року не містить достатнього обґрунтування необхідності призначення саме ОСОБА_1 опікуном, повного дослідження можливості здійснення опіки іншими близькими родичами.

Тому позитивний висновок органу опіки та піклування за відсутності належного з`ясування зазначених обставин не є достатньою підставою для задоволення вимоги про призначення ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_2 .

Посилання в апеляційній скарзі на правові висновки Верховного Суду про те, що сам факт проходження військової служби не є безумовною підставою для відмови у призначенні опікуном, не свідчать про неправильність оскаржуваного рішення. Наведені висновки не виключають обов`язку суду з`ясувати наявність інших осіб, які здійснюють або реально можуть здійснювати опіку, перевірити фактичну можливість кандидата виконувати обов`язки опікуна та оцінити обґрунтованість подання органу опіки та піклування.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що повторним висновком органу опіки та піклування досліджено всі необхідні обставини, спростовуються змістом цього висновку та матеріалами справи.

Суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про передчасність призначення ОСОБА_1 опікуном та обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви в цій частині.

При цьому, відмова у задоволенні заяви в оскаржуваній частині не перешкоджає вирішенню питання про призначення ОСОБА_1 опікуном у подальшому після належного з`ясування органом опіки та піклування можливості здійснення опіки іншими близькими родичами, фактичної здатності заявника виконувати обов`язки опікуна та подання суду належно обґрунтованого висновку.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення — без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є законним та обґрунтованим, а наведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду не спростовують, у зв`язку з чим підстав для задоволення апеляційної скарги немає.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 141, 367, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 — адвоката Андрусенка Ігоря Ярославовича — залишити без задоволення.

Рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 19 березня 2026 року — залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 7 серпня 2026 року.

Головуюча Хома М.В.

Судді Костів О.З.

Храпак Н.М.