Постанова від 06 серпня 2026 р. у справі №607/14507/26 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/14507/26Головуючий у 1-й інстанції Дзюбановський Ю.І.

Провадження № 33/817/453/26 Доповідач - Ваврів І.З.

Категорія - ст. 173-2 КУпАП

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2026 р. Суддя Тернопільського апеляційного суду Ваврів І.З.

з участю: особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 ,

- захисника особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, адвоката Покотлила Ю.В.,

потерпілої ОСОБА_2

представника потерпілої адвоката Повстюк О.А.

розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника особи, що притягнута до адміністративної відповідальності, адвоката Покотила Ю.В. на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 липня 2026 року, —

в с т а н о в и в:

Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 липня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП і накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двадцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 340 гривень.

Як визнав суд, ОСОБА_1 29 червня 2026 року близько 09 год 15 хв, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство відносно своєї дружини ОСОБА_2 , тобто умисні дії психологічного характеру, а саме висловлював словесні образи, погрожував, облив водою з пляшки, чим завдав шкоди її психологічному здоров`ю, у зв`язку з чим порушив п. 3.14 ч. 1 ст. 1 ЗУ "Про запобігання та протидію домашньому насильству" та згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 29.06.2026 серії ВБА №033007 притягується до адміністративної відповідальності за вчинене правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

В апеляційній скарзі захисник особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 адвокат Покотило Ю.В. стверджує про неповноту з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, а також відсутність належних доказів у справі, які б свідчили про наявність у діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП.

Зазначає, що матеріали справи не містять прямих доказів, зокрема відеозаписів з місця події, показань очевидців, медичних документів щодо спричинення потерпілій шкоди її психічному здоров`ю, а також фотоматеріалів, які б підтверджували факт вчинення ОСОБА_1 дій, як про це зазначено у протоколі про адміністративне правопорушення.

Вказує, що ОСОБА_1 зазначені обставини у своїх письмових поясненнях заперечив, вказавши на те, що сама ОСОБА_2 спровокувала конфлікт та вчинила дії, через які пролилась вода на підлогу.

На думку апелянта, протокол про адміністративне правопорушення серії ВБА №033007 від 29.06.2026 року, у якому зазначені обставини вчинення ОСОБА_1 протиправних дій, а також рапорт працівника поліції, на які суд першої інстанції посилається, як на доказ вини ОСОБА_1 , самі по собі, без підтвердження іншими належними та допустимими доказами не доводить вину його підзахисного у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП та не є достатнім доказом вини.

Окрім того, згідно вказаного протоколу ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні дій відносно своєї дружини ОСОБА_2 , хоча шлюб між ними було розірвано , про що ОСОБА_1 зазначав у своїх поясненнях.

Вважає, що терміновий заборонний припис також не є достатнім доказом для ствердження про вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства, адже він виноситься органами поліції за заявою особи, котра себе вважає постраждалою особою від діянь кривдника.

На переконання апелянта, у даному випадку мав місце конфлікт на побутовому підгрунті, що вбачається із письмових пояснень як ОСОБА_1 так і ОСОБА_2 , у тому числі через те, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 понад півтора року триває судовий процес щодо поділу спільного майна подружжя, а також через кримінальне провадження, відкрите за фактом спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_1 саме ОСОБА_2 .

Просить скасувати постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 липня 2026 року відносно ОСОБА_1 , та закрити провадження у справі за відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення.

Заслухавши особу, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 та його захисника Покотила Ю.В., які повністю підтримали подану апеляційну скаргу та, з наведених у ній мотивів, просять скасувати постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 липня 2026 р. та закрити провадження у справі; потерпілу ОСОБА_2 та її представника адвоката Повстюк О.А., які просять відмовити у задоволенні апеляційної скарги; дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходжу до наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення, як визначено ст.245 КупАП, є своєчасне всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Розглядаючи справу про адміністративне правопорушення, суд, виходячи з положень ст.252 КУпАП, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Цих вимог закон суд першої інстанції, розглядаючи матеріали про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , не дотримався.

Як слідує з постанови Тернопільського міськрайонного суду від 10 липня 2026 року, ОСОБА_1 вчинив відносно своєї дружини ОСОБА_2 домашнє насильство психологічного характеру, а саме: погрожував , висловлював словесні образи та обливав водою з пляшки.

Відповідно до ч.1 ст.173-2 КУпАП вчинення домашнього насильства - це умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого

Об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 173-2 КУпАП полягає в умисному вчиненні будь-яких дій або бездіяльності фізичного, психологічного чи економічного характеру, внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Виходячи із змісту вказаної правової норми, визнаючи особу винною за ч.1 ст.173-2 КУпАП, суд повинен визначити яке насильство було вчинено по відношенню до потерпілого, конкретизувати в чому воно виражалося і яка шкода заподіяна потерпілому.

Тобто, у справах про домашнє насильство доказуванню підлягає не лише факт вчинення відповідних дій (бездіяльності) особи, а й наслідки, які в результаті таких дій (бездіяльності) були заподіяні постраждалій особі (або існувала реальна можливість їх настання).

Ці відомості як в постанові місцевого суду, так і в протоколі про адміністративне правопорушення від 29.06.2026 року, на який суд посилається у своєму рішенні, відсутні.

Обґрунтовуючи свій висновок щодо наявності ознак правопорушення в діях ОСОБА_1 , суд обмежився перерахунком доказів, які, на думку суду, доводять вину останнього у вчиненні насильства в сім`ї, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення серії ВБА №033007 від 29.06.2026; даними реєстрації ЄО №34461 від 29.06.2026; протоколом прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від ОСОБА_2 від 29.06.2026; письмовими поясненнями ОСОБА_1 від 29.06.2026; письмовими поясненнями ОСОБА_2 від 29.06.2026; терміновим заборонним приписом стосовно кривдника ОСОБА_1 серії АА №654832 від 29.06.2026; формою оцінки ризиків вчинення домашнього насильства відносно ОСОБА_1 від 29.06.2026, рівень небезпеки високий; рапортом інспектора ВП ПП Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області І.Лорич від 17.11.2026.

Проте, місцевий суд не допитав потерпілу ОСОБА_2 , а також особу, яка притягується до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , чим допустив однобічність та неповноту судового розгляду, що, на переконання апеляційний суду, перешкодили ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Як дослівно вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення серії ВБА № 033007від 29.06.2026 року, ОСОБА_1 29 червня 2026 року близько 09 год 15 хв, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство відносно своєї дружини ОСОБА_2 , тобто умисні дії психологічного характеру, а саме висловлював словесні образи, погрожував, облив водою з пляшки, чим завдав шкоди її психологічному здоров`ю, у зв`язку з чим порушив п. 3.14 ч. 1 ст. 1 ЗУ "Про запобігання та протидію домашньому насильству" та згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 29.06.2026 серії ВБА №033007 притягується до адміністративної відповідальності за вчинене правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Втім, жодних відомостей про те, в чому саме виразилося психологічне насильство та які наслідки воно спричинило, а також у чому полягали погрози у протоколі не наведено, а лише констатовано абстрактний факту вчинення домашнього насильства.

При цьому, встановлення та зазначення таких відомостей є безпосереднім обов`язком органу, який склав протокол відповідно до вимог ч.1 ст.256 КУпАП, так як правова норма ст.173-2 КУпАП є бланкетною. Такий формальний та спрощений підхід при складенні протоколу є абсолютно неприпустимим, а тому таке обвинувачення слід визнавати неконкретним та таким, що порушує право особи на захист.

Крім того, саме по собі висловлення образ чи висловлювання під час конфлікту будь-якого характеру на адресу осіб, із числа передбачених ст.3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» №2229-VIII, автоматично не утворює собою складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.173-2 КУпАП, окрім як, ці дії неминуче мають потягнути за собою наслідки, а саме: завдання чи можливість завдання шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Апеляційний суд звертає увагу, що нормами Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що психологічне насильство — це форма насильства, яка включає словесні образи, погрози (зокрема щодо третіх осіб), приниження та переслідування. Воно також охоплює залякування, контроль волевиявлення або інші дії, що завдають шкоди психічному здоров`ю людини.

Однак, для кваліфікації дій особи за ст.173-2 КУпАП важливо розрізняти такі поняття «сварка», «конфлікт», «насильство».

Сварка: гостра суперечка, що супроводиться взаємними докорами, образами, стан, період взаємної ворожнечі, що виникає внаслідок такої суперечки; порушення дружніх взаємин.

Конфлікт: особливий вид взаємодії, в основі якого лежать протилежні і несумісні цілі, інтереси, типи поведінки людей та соціальних груп, які супроводжуються негативними психологічними проявами; зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що призводить до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями.

Особливостями домашнього насильства є: наявність патерну (повторювані в часі інциденти множинних видів насильства); системна основа; повна влада та контроль над постраждалою особою; насильницькі дії у відносинах між близькими людьми; якщо вже є одна з форм домашнього насильства, висока ймовірність того, що й інші форми насильства можуть розвиватися.

Таким чином, не кожен конфлікт є домашнім насильством у розумінні норм Закону.

В даному випадку, з протоколу про адміністративне правопорушення, як і інших матеріалів справи, не простежується факт того, що конфліктна ситуація викликала у постраждалої особи через побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинила емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдала шкоди фізичному та психічному здоров`ю особи.

Також, місцевий суд не з`ясував причину з якої виник конфлікт між ОСОБА_1 та його дружиною ОСОБА_2 , хто був його ініціатором, а також характер їх взаємовідносин.

Як вбачається з письмових пояснень ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , наявних в матеріалах справи, а також пояснень ОСОБА_1 . Та ОСОБА_2 , безпосередньо в суді апеляційної інстанції, конфлікт між ними 29.06.2026 р. мав місце на побутовому ґрунті з приводу попередньо придбаних ОСОБА_1 черешень, які останній придбав, але його колишня дружина ОСОБА_2 переплутала їх з тими черешнями, які придбала вона, внаслідок чого ОСОБА_1 не міг знайти ці черешні вдома, що й стало причиною конфлікту під час якого він облив ОСОБА_2 водою.

При цьому, як слідує з матеріалів провадження, що підтверджено в суді апеляційної інстанції потерпілою та особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в червні 2024 року розірвано, проте вони продовжують проживати разом, часто конфліктують і на даний час між ними триває спір щодо поділу майна.

Крім цього, стороною захисту долучено до матеріалів провадження докази стосовно внесення до ЄРДР відомостей про заподіяння ОСОБА_1 його колишньою дружиною ОСОБА_2 тілесних ушкоджень в січні 2026 року, що остання не заперечує і що, в свою чергу, вказує на характер стосунків та взаємовідносин між останніми.

На переконання апеляційного суду, такі відомості мають суттєве значення для вирішення питання щодо наявності в діях ОСОБА_1 ознак правопорушення, за яке його притягнуто до адміністративної відповідальності. Проте, в порушення вимог ст.ст.245, 252 КУпАП суд першої інстанції не з`ясував вказані обставини, не проаналізував у контексті цих обставин докази у справі та не дав їм відповідної правової оцінки.

Апеляційний суд звертає увагу, що за своїм змістом домашнє насильство, як адміністративне правопорушення, полягає в тому, що особа, яка чинить домашнє насильство, маючи значну перевагу у своїх можливостях, діє умисно, з наміром заподіяти шкоду потерпілому, порушивши його права й свободи. Тоді як ситуація, в якій кожна із сторін намагається зайняти позицію, несумісну з інтересами іншої сторони, зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій — це конфлікт.

Таким чином, самі по собі, зокрема, висловлювання чи певні дії під час сварки щодо тих чи інших обставин, які стосуються сторін конфлікту, не формують собою домашнє насильство та утворюють склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст.173-2 КУпАП, лише у тому випадку, коли такі спрямовані на обмеження волевиявлення особи і якщо такі дії викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдати шкоди психічному здоров`ю особи.

В даному випадку, за обставин, наведених в матеріалах провадження, підстав стверджувати, що дії ОСОБА_1 по відношенню до ОСОБА_2 викликали у останньої побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдати шкоди психічному здоров`ю особи, апеляційний суд не вбачає.

Тому, лише факт конфліктної ситуації між колишніми чоловіком та дружиною, зважаючи на непростий характер їх взаємовідносин і те, що вони, будучи понад два роки розлученими, продовжують спільно проживати, в даному випадку не може свідчити про домашнє насильство психологічного характеру у розумінні вимог статті 173-2 КУпАП та Закону України “Про запобігання та протидію домашньому насильству”.

З урахуванням наведеного, приходжу до висновку, що в матеріалах справи відсутні і судом не наведено належних доказів, які б свідчили про наявність в діях ОСОБА_1 ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП.

За змістом ст.62 Конституції України обвинувачення особі не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи повинні тлумачитись на її користь.

Відповідно до ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Враховуючи, що у матеріалах справи відсутні достатні докази, які б беззаперечно свідчили про вчинення ОСОБА_1 дій, вказаних у протоколі про адміністративне правопорушення, який розглядався судом першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, а відтак провадження по справі відносно нього підлягає закриттю на підставі п.1 ст.247 КУпАП.

Керуючись ст.294 КУпАП, —

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу захисника особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, адвоката Покотила Ю.В.— задовольнити.

Постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 липня 2026 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, — скасувати, а провадження в справі про адміністративне правопорушення закрити на підставі п.1 ст.247 КУпАП.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя