Постанова від 23 липня 2026 р. у справі №522/2873/21 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/5643/26

Справа № 522/2873/21

Головуючий у першій інстанції Абухін Р. Д.

Доповідач Коновалова В. А.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

24.07.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Коновалової В.А.,

суддів: Карташова О.Ю., Лозко Ю.П.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

треті особи – Приморська державна нотаріальна контора у м. Одесі, Державний нотаріус Арабаджи Катерина Георгіївна, ОСОБА_3 , Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради,

розглянувши в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України) цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ,

на ухвалу Приморського районного суду м.Одеси від 27 лютого 2026 року,

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи Приморська державна нотаріальна контора у м. Одесі, Державний нотаріус Арабаджи Катерина Георгіївна, ОСОБА_3 , Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про припинення права на частку у спільному майні шляхом виплати грошової компенсації її вартості та визнання права власності на квартиру,

в с т а н о в и в:

У лютому 2021 року позивач ОСОБА_1 звернулась суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , треті особи Приморська державна нотаріальна контора у м. Одесі, Державний нотаріус Арабаджи Катерина Георгіївна, ОСОБА_3 , Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про припинення права на частку у спільному майні шляхом виплати грошової компенсації її вартості та визнання права власності на квартиру.

23 лютого 2026 року позивач ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_4 , за допомогою підсистеми «Електронний Суд» звернулась до суду з заявою про забезпечення позову, яка зареєстрована судом 24.02.2024 року, в якій просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на 483/2000 успадкованої спірної частки квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_1 та заборонити іншим особам вчиняти будь-які дії щодо вказаного нерухомого майна. Також просить звільнити її від сплати судового збору за подання заяви про забезпечення позову з урахуванням наданого клопотання про звільнення від сплати судового збору, в обґрунтування зазначивши, що є малозабезпеченою особою.

Приморський районний суд м. Одеси ухвалою від 27.02.2026 року відмовив у звільнені від сплати судового збору за подання заяви про забезпечення позову. Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову повернув заявнику.

Постановляючи зазначену ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання заяви про забезпечення позову.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу Приморського районного суду м.Одеси від 27.02.2026 року у справі № 522/2873/21 скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції помилково прирівняв поняття малозабезпеченості до одного прожиткового мінімуму (3028 у 2025 році), не врахувавши положення ст. 1 Закону України «Про соціальні послуги», якими визначено, що малозабезпечена особа це особа, середньомісячний сукупний дохід якої за один квартал, який передує місяцю, що є попереднім до місяця звернення за наданням соціальних послуг, не перевищує двох прожиткових мінімумів для відповідної категорії осіб.

Вказує, що позивач має статус малозабезпеченої особи, розмір щомісячної пенсії становить 3323 грн. Дохід позивача за останні 13 місяців до звернення із заявою становить 3136 грн.

Звертає увагу суду, що позивач ОСОБА_1 знаходиться у дуже скрутному матеріальному становище та складних життєвих обставинах, має хронічні хвороби, які потребують тривалого лікування, у неї накопичились значні борги за комунальні послуги у спірній квартирі. Інтереси позивача у даній справі представляє адвокат Дергачева А.В. на безоплатній основі на підставі письмової заяви позивача до Центра безоплатної правової допомоги.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 27 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі та ОСОБА_2 роз`яснювалося право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу у письмовій формі.

Приморській державній нотаріальній конторі у м. Одесі, Державному нотаріусу Арабаджи Катерина Георгіївна, ОСОБА_3 , Органу опіки та піклування Приморській районній адміністрації Одеської міської ради роз`яснювалось право на подання пояснень на апеляційну скаргу у письмовій формі.

ОСОБА_1 копію ухвали про відкриття провадження отримала 07.05.2026 року, що підтверджується розпискою про вручення документів.

ОСОБА_2 копію ухвали про відкриття провадження та копію апеляційної скарги отримала у порядку ч. 7 ст. 272 ЦПК України.

Представник ОСОБА_2 - адвокат Паук Олексій Іванович копію ухвали про відкриття провадження та копію апеляційної скарги отримав 11.05.2026 року та 14.03.2026 року відповідно в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідками.

ОСОБА_3 копію ухвали про відкриття провадження та копію апеляційної скарги отримала 11.05.2026 року та 14.03.2026 року відповідно в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідками.

Приморська державна нотаріальна контора у м. Одесі копію ухвали про відкриття провадження та копію апеляційної скарги отримала 11.05.2026 року та 14.03.2026 року відповідно в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідками.

Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради копію ухвали про відкриття провадження та копію апеляційної скарги отримала 11.05.2026 року та 14.03.2026 року відповідно в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідками.

Державний нотаріус Арабаджи Катерина Георгіївна копію ухвали про відкриття провадження та копію апеляційної скарги отримала відповідно до п.3 ч. 6 ст. 272 ЦПК України.

Від ОСОБА_2 , від імені якої діє представник ОСОБА_5 , надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та ухвалу Приморського районного суду м.Одеси від 27.02.2026 року залишити без змін.

Пояснень на апеляційну скаргу не надходило.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20 липня 2026 року справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч. 2 ст. 369 ЦПК України.

За приписами ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскаржувана ухвала суду першої інстанції у цій справі входить до переліку ухвал, які розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (п.6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України).

Згідно ч.1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

До Одеського апеляційного суду надійшли виділені матеріали оскарження ухвали суду першої інстанції від 27.02.2026 року по цивільній справі № 522/2873/21.

З виділених матеріалів справи вбачається, що 23.02.2026 року ОСОБА_1 , від імені якої діє представник Дергачева А.В., звернулась до Приморського районного суду м.Одеси із заявою про забезпечення позову, яка зареєстрована судом 24.02.2026 року, в якій просила звільнити її від сплати судового збору за подання зазначеної заяви з урахуванням поданого клопотання про звільнення від сплати судового збору та вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на 483/2000 успадкованої спірної частку квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_2 , заборонити іншим особам вчиняти будь-які дії щодо вказаного нерухомого майна.

Ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 27.02.2026 року відмовлено у звільнені від сплати судового збору за подання заяви про забезпечення позову, заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову повернуто заявнику.

Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що визначені в ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір» умови звільнення від сплати судового збору не знаходять підтвердження в наданих представником позивача доказах. Позивач не має статусу малозабезпеченої особи, а посилання на можливе порушення її житлових прав не конкретизовано ані представником, ані самим позивачем, відповідно до ст. 47 Конституції України або іншого нормативно правового законодавства України.

ОСОБА_1 за подання заяви про забезпечення позову необхідно було сплатити судовий збір у розмірі 665 грн. 60 коп. Сума з урахуванням коефіцієнту 0,8% складає 532 грн 48 коп.

Оскільки заява ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову подана без додержання вимог, передбачених статтею 151 Цивільного процесуального кодексу України, то су дійшов висновку повернення вказаної заяви.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97» проти України», § 47).

До того ж ЄСПЛ указав, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, у межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль у ньому апеляційного суду. «Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ від 06 грудня 2007 року у справі «Воловік проти України», § 53, 55).

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11 рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення).

Положеннями частини першої статті 353 ЦПК України визначено перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

Окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо визначення розміру судових витрат (пункт 13 частини першої статті 353 ЦПК України).

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України). До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).

Тлумачення пункту 13 частини першої статті 353, статті 133 ЦПК України та інших норм процесуального законодавства свідчить, що встановлення судом у відповідній ухвалі розміру судових витрат може бути предметом апеляційного оскарження.

У постанові від 14 червня 2023 року у справі № 607/23244/21 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що застосовуючи пункт 10 частини першої статті 294 КАС України, який за змістом є тотожним пункту 13 частини першої статті 353 ЦПК України щодо можливості апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції про залишення позовної заяви (заяви) без руху в частині визначення розміру судових витрат окремо від рішення суду, Велика Палата Верховного Суду наголошує, що апеляційному оскарженню лише разом з рішенням суду підлягає ухвала суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху, якщо суд першої інстанції у цій ухвалі встановлює розмір судового збору, який позивач (заявник) має сплатити при зверненні до суду, або порядок його обчислення, однак особа не погоджується або з таким розміром, або з порядком його обчислення. Такі ухвали суду першої інстанції не підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду. Також не підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду ухвали суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору. В такому випадку заявник може реалізувати своє право на апеляційне оскарження такого судового рішення шляхом включення заперечень на нього до апеляційної скарги на рішення суду відповідно до частини другої статті 353 ЦПК України (у випадку постановлення такого рішення місцевим судом).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановлення у процесуальному законі переліку ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені окремо від рішення суду стосовно суті спору, та відтермінування реалізації права на апеляційне оскарження з питань, які не перешкоджають подальшому провадженню у справі, до подання апеляційної скарги на рішення суду щодо суті спору є розумним обмеженням, що має на меті забезпечити розгляд справи впродовж розумного строку та запобігти зловживанням процесуальними правами, які можуть призводити до невиправданих зволікань під час такого розгляду. Така мета є легітимною.

Обмеження права на апеляційне оскарження окремо від рішення суду щодо суті спору ухвал, не передбачених у частині першій статті 353 ЦПК України, є передбачуваним, оскільки чітко регламентоване процесуальним законом. Звертаючись з апеляційною скаргою на ухвалу суду, що за законом не може бути окремо оскаржена в апеляційному порядку, учасник справи може спрогнозувати юридичні наслідки такого оскарження.

Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2019 року в справі № 754/7038/17 (провадження № 61-40444св18).

Враховуючи наведене, слід зазначити, що ухвала суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору не підлягає оскарженню окремо від рішення суду в апеляційному порядку, адже відсутня в переліку ухвал, на які можуть бути подані апеляційні скарги відповідно до частини першої статті 353 ЦПК України, заперечення на неї можуть включатися до доводів апеляційної скарги на рішення ухвалене по суті спору.

Згідно з частиною другою статті 353 ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду;

Отже, ухвала суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору не може бути оскаржена в апеляційному порядку до ухвалення рішення суду по суті спору й окремо від цього рішення, тобто, оскарження такої ухвали в апеляційному порядку можливе разом з рішенням суду, яким спір має бути вирішений по суті. Заперечення на ухвалу про відмову в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору включаються до доводів апеляційної скарги на рішення суду.

Відповідно до вимог п. 4 ч. 5 ст. 357 ЦПК України, апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

Враховуючи те, що ухвала суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, відповідно до положень ЦПК України не входить до переліку ухвал, визначеного статтею 353 ЦПК України, на які можуть бути подані апеляційні скарги окремо від рішення суду, апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м.Одеси від 27 лютого 2026 року в частині відмови у звільнені від сплати судового збору підлягає закриттю, як помилково відкрите.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Згідно з п.п. 1,2 ч. 1 ст. 150 зазначеного Кодексу позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.

За положеннями ч. 1 ст. 151 ЦПК України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв`язку, адресу електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; 4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; 6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

До заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі (ч. 6 ст. 151 ЦПК України).

За ч. 10 ст. 153 ЦПК України суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог ст. 151 цього Кодексу, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.

ОСОБА_1 до заяви про забезпечення позову не надано документів про сплату судового збору за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 532,48 грн.

Отже суд першої інстанції, встановивши відсутність документу про сплату судового збору за подання заяви про забезпечення позову, дійшов обґрунтованого висновку, що подана заява не відповідає вимогам частини шостої статті 151 ЦПК України, а тому правильно повернув її заявникові відповідно до положень частини десятої статті 153 ЦПК України.

При цьому повернення заяви про забезпечення позову не перешкоджає повторному зверненню до суду.

Апеляційна скарга в частині оскарження ухвали суду від 27.02.2026 року містить лише доводи з приводу помилкових висновків суду першої інстанції про відмову у звільненні від сплати судового збору, не врахування судом обставин скрутного майнового стану позивача, яка має статус малозабезпеченої особи.

Вказаним доводам суд апеляційної інстанції не надає оцінки, оскільки як зазначено вище ухвала суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали суду першої інстанції в частині повернення заяви про забезпечення позову, оскільки вона постановлена з дотриманням вимог закону.

Керуючись ст. 357, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 27 лютого 2026 року в частині повернення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову залишити без мін.

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 27 лютого 2026 року в частині відмовити у звільнені від сплати судового збору, закрити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Головуючий В.А. Коновалова

Судді О.Ю. Карташов

Ю.П. Лозко