Постанова від 08 червня 2026 р. у справі №522/11151/24-Е — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/3193/26

Справа № 522/11151/24-Е

Головуючий у першій інстанції Бескровний Я. В.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.06.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Карташова О.Ю., Назарової М.В.,

за участю секретаря судового засідання – Шахової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укрзалізниця»

на рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 травня 2025 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про поновлення на роботі та стягнення сум,

встановив:

У липні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним вище позовом, який згодом уточнив та остаточно просив

- визнати протиправним та скасувати наказ в.о. начальника Виробничого підрозділу «Одеський загін воєнізованої охорони» філії «Відомча воєнізована охорона» акціонерного товариства «Українська залізниця» Сивака С.С. від 31.05.2024 № ВВО НОР Од-56/6 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника команди воєнізованої охорони на станції Одеса-Застава - 1 виробничого підрозділу «Одеський загін відомчої воєнізованої охорони» філії «Відомча воєнізована охорона» АТ «Українська залізниця» за систематичне невиконання трудових обов`язків, обумовлених трудовим договором, без поважних причин на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України;

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника команди воєнізованої охорони на станції Одеса-Застава - 1 виробничого підрозділу «Одеський загін відомчої воєнізованої охорони» філії «Відомча воєнізована охорона» акціонерного товариства «Українська залізниця»;

- стягнути з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07.06.2024 по дату ухвалення рішення у справі;

- стягнути з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 20 000 гривень;

- стягнути з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 документально підтверджені витрати на професійну правничу допомогу;

- допустити негайне виконання судового рішення.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що він обіймав посаду начальника команди воєнізованої охорони на станції Одеса-Застава 1 виробничого підрозділу «Одеський загін відомчої воєнізованої охорони» філії «Відомча воєнізована охорона» акціонерного товариства «Українська залізниця».

Наказом виконувача обов`язків начальника виробничого підрозділу «Одеський загін воєнізованої охорони» філії «Відомча воєнізована охорона» акціонерного товариства «Укрзалізниця» Сивака С.С. від 19.03.2024 № ВВО-НОР-Од.-56/01 начальнику команди воєнізованої охорони на станції Одеса-Застава 1 виробничого підрозділу «Одеський загін відомчої воєнізованої охорони» філії «Відомча воєнізована охорона» акціонерного товариства «Укрзалізниця» Броневщуку оголошено догану.

Наказом виконувача обов`язків начальника виробничого підрозділу «Одеський загін воєнізованої охорони» філії «Відомча воєнізована охорона» акціонерного товариства «Укрзалізниця» Сивака С.С. від 25.03.2024 № ВВО-НОР-Од.-56/02 начальнику команди воєнізованої охорони на станції Одеса-Застава 1 виробничого підрозділу «Одеський загін відомчої воєнізованої охорони» філії «Відомча воєнізована охорона» акціонерного товариства «Укрзалізниця» Броневщуку оголошено догану.

Наказом виконувача обов`язків начальника виробничого підрозділу «Одеський загін воєнізованої охорони» філії «Відомча воєнізована охорона» акціонерного товариства «Укрзалізниця» Сивака С.С. від 31.05.2024 № ВВО НОР Од-56/6 начальника команди воєнізованої охорони на станції Одеса-Застава 1 виробничого підрозділу «Одеський загін відомчої воєнізованої охорони» філії «Відомча воєнізована охорона» акціонерного товариства «Укрзалізниця» Броневщука звільнено з посади за систематичне невиконання трудових обов`язків, обумовлених трудовим договором, без поважних причин на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України.

Копію наказу від 31.05.2024 № ВВО НОР Од-56/6 ОСОБА_1 отримав 06.06.2024.

Як зазначено у вказаному наказі, підставою для його прийняття стали: накази № ВВО-НОР-Од.-56/01 від 19.03.2024 та № ВВО-НОР-Од.-56/02 від 25.03.2024 про оголошення догани за порушення трудової дисципліни; запит до Управління поліції охорони в Одеській області від 16.04.2024 № ВВО НОР ОД 08/223; матеріали Управління поліції охорони в Одеській області від 17.04.2024 № 1212/43/35/01-2024; довідка перевірки від 22.04.2024; протокол оперативної наради від 16.05.2024 в.о. начальника виробничого підрозділу «Одеський загін воєнізованої охорони» філії «Відомча воєнізована охорона АТ «Укрзалізниця Сивака С.С.

Обґрунтовуючи позовні вимоги про скасування, як незаконного, наказу від 31.05.2024 № ВВО НОР Од-56/6 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» позивач зазначив, що роботодавцем: не наведено жодного конкретного факту порушення ним трудової дисципліни та не зафіксовано його за встановленою законом процедурою; не доведено факт систематичного невиконання ним трудових обов`язків; не зазначено, які конкретно обов`язки, передбачені посадовою інструкцією, порушив позивач; не доведено його вину; дисциплінарне стягнення застосовано через місяць після виявлення проступку; перед прийняттям наказу про звільнення роботодавець не отримав від позивача письмові пояснення; у наказі не зазначено дату, час, місце, вчинення дисциплінарного проступку; не долучено докази, які підтверджують це порушення, а саме доповідні, службові записки, акти, висновки спеціалістів; здійснено намір тричі притягнути ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за одні й ті ж порушення, які позивач не вчиняв; не зазначено ступінь тяжкості вчиненого проступку, вину працівника, наявність причинного зв`язку між його діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків, заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Крім того, на час прийняття наказу від 31.05.2024 № ВВО НОР Од-56/6 накази від 19.03.2024 № ВВО-НОР-Од.-56/01 та від 25.03.2024 № ВВО-НОР-Од.-56/02 про оголошення догани оскаржуються у судовому порідку (справи №522/9687/24-Е та №522/10223/24-Е).

Позовні вимоги стосовно стягнення моральної шкоди обгрунтовані тим, що внаслідок протиправних дій відповідача у позивача відновилися хронічні захворювання, які призвели до стаціонарного лікування.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20 травня 2025 року вказаний вище позов ОСОБА_1 задоволено. Скасовано наказ виконувача обов`язків начальника виробничого підрозділу «Одеський загін воєнізованої охорони» філії «Відомча воєнізована охорона» акціонерного товариства «Українська залізниця» Сивака С.С. № ВВО НОР Од-56/6 від 31.05.2024 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», прийнятий відносно ОСОБА_1 .. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника команди воєнізованої охорони на станції Одеса-Застава - 1 виробничого підрозділу «Одеський загін відомчої воєнізованої охорони» філії «Відомча воєнізована охорона» акціонерного товариства «Українська залізниця» з 7 червня 2024 року. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 7 червня 2024 року по 16 травня 2025 року у розмірі 251889,24 грн, моральну шкоду у розмірі 10000 грн. Вирішено питання щодо судових витрат. Допущено негайне виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та в частині стягнення з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.

В апеляційній скарзі АТ «Українська залізниця» посилаючись на обставини якими заперечувала проти позову ОСОБА_1 , вказує про порушення судом норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, залишення поза увагою поданих відповідачем доказів та заперечень проти позову, тому просила скасувати Київського районного суду м. Одеси від 20 травня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні вказаного позову.

Так поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що ОСОБА_1 не доведено наявність причинно-наслідкового зв`язку між завданою йому шкодою та діями відповідача, крім того позовну заяву подано до суду поза межами місячного строку звернення до суду згідно ч.2 ст. 233 КЗпП України.

Крім того, скаржник вважає, що стягнуті судом першої інстанції на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн є завищеними та необґрунтованими.

28.08.2025 року через підсистему «Електроний суд» ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Хараїм В.В., направив відзиві на апеляційну скаргу. Клопотання про поновлення строку на подання вказаного відзиву представником позивача не заявлялось, натомість адвокат зауважує, що ознайомився із апеляційною скаргою АТ «Українська залізниця» лише 27.08.2025 року.

Проте, вказані доводи представника позивача не підтверджуються матеріалами справи, з яких убачається, що копію ухвали про відкриття апеляційного провадження, якою позивачу надано десятиденний строк на подання відзиву на апеляційну скаргу, адвокатом Хараїм В.В. було отримано у електронному кабінеті у підсистемі «Електронний суд» 27.06.2025 року, а апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» – 12.06.2025 року.

Зважаючи на викладене та за відсутністю клопотання представника позивача про поновлення пропущеного процесуального строку, апеляційний суд повертає без розгляду вказаний відзив на апеляційну скаргу, як такий, що поданий поза межами визначеного ухвалою Одеського апеляційного суду від 27.06.2025 року про відкриття провадження у справі, строку на його подання.

Учасники справи до судового засідання не з`явилися, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином, заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи не подавали, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника скаржника та представника третьої особи за доводами апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду вказаним вимогам відповідає, виходячи з такого.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що у наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності відсутні фактичні дані щодо допущених позивачем порушень; відсутні посилання на конкретні обставини вчинення порушення, які допустив позивач; викладені у наказі загальні формулювання не пояснюють суть порушень трудової дисципліни, які допустив у роботі позивач.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 обіймав посаду начальника команди воєнізованої охорони на станції Одеса-Застава 1 виробничого підрозділу «Одеський загін відомчої воєнізованої охорони» філії «Відомча воєнізована охорона» акціонерного товариства «Українська залізниця».

Наказом виконувача обов`язків начальника виробничого підрозділу «Одеський загін воєнізованої охорони» філії «Відомча воєнізована охорона» акціонерного товариства «Укрзалізниця» Сивака С.С. від 19.03.2024 № ВВО-НОР-Од.-56/01 начальнику команди воєнізованої охорони на станції Одеса-Застава 1 виробничого підрозділу «Одеський загін відомчої воєнізованої охорони» філії «Відомча воєнізована охорона» акціонерного товариства «Укрзалізниця» Броневщуку оголошено догану.

Наказом виконувача обов`язків начальника виробничого підрозділу «Одеський загін воєнізованої охорони» філії «Відомча воєнізована охорона» акціонерного товариства «Укрзалізниця» Сивака С.С. від 25.03.2024 № ВВО-НОР-Од.-56/02 начальнику команди воєнізованої охорони на станції Одеса-Застава 1 виробничого підрозділу «Одеський загін відомчої воєнізованої охорони» філії «Відомча воєнізована охорона» акціонерного товариства «Укрзалізниця» Броневщуку оголошено догану.

Наказом виконувача обов`язків начальника виробничого підрозділу «Одеський загін воєнізованої охорони» філії «Відомча воєнізована охорона» акціонерного товариства «Укрзалізниця» Сивака С.С. від 31.05.2024 № ВВО НОР Од-56/6 начальника команди воєнізованої охорони на станції Одеса-Застава 1 виробничого підрозділу «Одеський загін відомчої воєнізованої охорони» філії «Відомча воєнізована охорона» акціонерного товариства «Укрзалізниця» Броневщука звільнено з посади за систематичне невиконання трудових обов`язків, обумовлених трудовим договором, без поважних причин на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України.

Копію наказу від 31.05.2024 № ВВО НОР Од-56/6 Броневщук В.В. отримав 06.06.2024.

Як зазначено у наказі, підставою для його прийняття стали: наказ № ВВО-НОР-Од.-56/01 від 19.03.2024 про оголошення догани за порушення трудової дисципліни; наказ № ВВО-НОР-Од.-56/02 від 25.03.2024 року про оголошення догани за порушення трудової дисципліни; запит до Управління поліції охорони в Одеській області від 16.04.2024 № ВВО НОР ОД 08/223; матеріалів Управління поліції охорони в Одеській області від 17.04.2024 № 1212/43/35/01-2024; довідка перевірки від 22.04.2024; протокол оперативної наради від 16.05.2024 в.о. начальника виробничого підрозділу «Одеський загін воєнізованої охорони» філії «Відомча воєнізована охорона АТ «Укрзалізниця Сивака С.С.

Так, за змісту вказаного наказу звільнення ОСОБА_1 відбулось, відповідно до статей 147-149 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», у зв`язку з систематичним порушенням трудової дисципліни, а саме: пункту 7.10 посадової інструкції начальника стрілецької команди станції Одеса - Застава 1 виробничого підрозділу «Одеський загін воєнізованої охорони» філії «Відомча воєнізована охорона» AT «Укрзалізниця» в частині відсутності контролю за видачею та здачею зброї, некоректним внесенням особовим складом інформації до Книги видачі та приймання зброї і боєприпасів (форми ХУ-8) згідно з п. 1.8 та п. 8.2 Положення про придбання, перевезення, облік, зберігання та застосування вогнепальної зброї, боєприпасів до неї підрозділами відомчої воєнізованої охорони на залізничному транспорті, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.12.2009 № 1336, враховуючи раніше застосовані заходи дисциплінарного стягнення.

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 24 березня 2025 року у справі №522/9687/24-Е позов ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про скасування наказу від 19.03.2024 № 1 задоволено.

На день ухвалення рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 травня 2025 року вказане вище рішення суду набрало законної сили, а постановою Одеського апеляційного суду від 18.12.2025 року було залишено без змін.

Наказ № ВВО-НОР-Од.-56/02 від 25.03.2024 року про оголошення догани за порушення трудової дисципліни був предметом оскарження у справі №522/10223/24-Е, на день ухвалення рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 травня 2025 року, справа по суті вирішена не була.

Статтею 23 Загальної декларації з прав людини передбачено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Згідно зі статтею 43 Конституції України,кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Припинення трудового договору може мати місце лише з підстав, передбачених законодавством (стаття 3 КЗпП України).

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до ч.1-2 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі достроково, можуть встановлюватися угодою сторін.

Враховуючи особливості зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов`язки та відповідальність, зокрема як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 22 лютого 2017 року у справі N 757/42262/15-ц).

Відповідно до статті 139 КЗпП України, працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов`язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов`язків.

Статтею 140 КЗпП України визначено, що трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю.

За правилами частини першої статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема, підстави, передбачені контрактом.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Колегія суддів, погоджуючись із висновком суду першої інстанції про недовденість факту систематичного порушення ОСОБА_1 трудової дисципліни, та відхиляючи протилежні доводи апеляційної скарги, зауважує про таке.

При розгляді справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни судам необхідно з`ясовувати, в чому конкретно проявилось порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховані обставини, за яких вчинено проступок, ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

У справах щодо притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності обов`язок доказування правомірності застосування дисциплінарного стягнення покладається на роботодавця.

Відповідно до роз`яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40, п. 1 ст. 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

За передбаченими п. 3 ст. 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього розпорядку.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 22 липня 2019 року в справі № 363/4221/16-ц та 03 червня 2020 року у справі № 766/7760/17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 452/970/17 (№ 14-157цс19) зазначено, що роботодавець не може ставити у вину працівникові та притягати його до дисциплінарної відповідальності у випадку невиконання обов`язків, які не обумовлені трудовим договором і про які працівник не був проінформований належним чином. Складовими дисциплінарного проступку, що характеризують його об`єктивну та суб`єктивну сторони, є: дії (бездіяльність) працівника; невиконання або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між його діями (бездіяльністю) та невиконанням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків. Недоведеність роботодавцем наявності будь-якої з цих складових виключає наявність дисциплінарного проступку.

Розглядаючи справу № 316/1206/19 Верховний Суд у постанові від 15 вересня 2021 виснував таку правову позицію: «Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення (пункт 3 частини першої статті 40 КЗпП)».

Згідно правового висновку Верховного Суду, висловленого у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 345/472/19, від 26 лютого 2020 року у справі № 757/14922/17ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 554/9453/15-ц, від 07 травня 2020 року у справі № 333/1839/19, від 03 червня 2020 року у справі № 766/7760/17, від 28 серпня 2020 року у справі № 755/901/18, від 09 грудня 2021 року у справі № 489/58/20: «Систематичним невиконанням обов`язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов`язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок. Для звільнення працівника за систематичне порушення трудової дисципліни необхідно, щоб він вчинив конкретний дисциплінарний проступок, тобто допустив невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків, щоб це невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків було протиправним та винним і носило систематичний характер, а за попередні порушення трудової дисципліни (одне чи декілька) до працівника застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення з додержанням порядку їх застосування, але вони не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок. Систематичним порушенням трудової дисципліни вважається порушення, вчинене працівником, який і раніше порушував трудову дисципліну, за що притягувався до дисциплінарної відповідальності та порушив її знову».

Як зазначив Верховний Суд у постановах від 13 січня 2020 року у справі № 511/847/17 та від 18 березня 2020 року у справі № 643/12579/17 «Підставою звільнення працівника за систематичне невиконання працівником своїх трудових обов`язків без поважних причин (пункт 3 частини першої статті 40 КЗпП України) є чергове конкретне порушення трудової дисципліни чи невиконання (неналежне виконання) покладених на нього трудових обов`язків, а не узагальнюючий висновок роботодавця про те, що «встановлено чисельні порушення».

Вирішуючи спір, суд повинен з`ясувати систематичне невиконання яких саме трудових обов`язків позивачем передувало його звільненню. При системному аналізі норм трудового законодавства слід дійти висновку, що порушення трудової дисципліни вважається систематичним, якщо працівник, який мав дисциплінарне стягнення за порушення трудової дисципліни (яке з нього не зняте або не втратило юридичного значення зі спливом часу), порушив її знову.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27 квітня 2023 року в справі № 130/2121/20.

Згідно ч.2 ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом

За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно – правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства – суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, – із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц.

Дійсно, на час вирішення справи по суті судом першої інстанції наказ № ВВО-НОР-Од.-56/02 від 25.03.2024 року про оголошення догани за порушення трудової дисципліни скасовано не було.

Проте, зі змісту оспорюваного наказу неможливо встановити яке саме порушення трудової дисципліни чи невиконання (неналежне виконання) покладених на нього трудових обов`язків допустив ОСОБА_1 .

Як вірно встановлено судом першої інстанції, наказ в.о. начальника Виробничого підрозділу «Одеський загін воєнізованої охорони» філії «Відомча воєнізована охорона» акціонерного товариства «Українська залізниця» Сивака С.С. від 31.05.2024 № ВВО НОР Од-56/6 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника команди воєнізованої охорони на станції Одеса-Застава - 1 виробничого підрозділу «Одеський загін відомчої воєнізованої охорони» філії «Відомча воєнізована охорона» АТ «Українська залізниця» за систематичне невиконання трудових обов`язків, обумовлених трудовим договором, без поважних причин на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України не містить посилання на конкретні дії позивача, якими останнім порушувались умови контракту, а лише містить формальне посилання на порушення ОСОБА_1 пункту 7.10 посадової інструкції начальника стрілецької команди станції Одеса - Застава 1 виробничого підрозділу «Одеський загін воєнізованої охорони» філії «Відомча воєнізована охорона» AT «Укрзалізниця» в частині відсутності контролю за видачею та здачею зброї, некоректним внесенням особовим складом інформації до Книги видачі та приймання зброї і боєприпасів (форми ХУ-8) згідно з п. 1.8 та п. 8.2 Положення про придбання, перевезення, облік, зберігання та застосування вогнепальної зброї, боєприпасів до неї підрозділами відомчої воєнізованої охорони на залізничному транспорті, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.12.2009 № 1336.

Крім того, як слушно зазначено позивачем, пункт 7.10 посадової інструкції начальника стрілецької команди станції Одеса - Застава 1 виробничого підрозділу «Одеський загін воєнізованої охорони» філії «Відомча воєнізована охорона» AT «Укрзалізниця» не визначає жодного обов`язку працівника відповідної посади, а є положення, що визначає персональну відповідальність начальника команди воєнізованої охорони.

Колегія суддів зауважує, що відповідачем AT «Укрзалізниця», у порушення вимог ст.ст. 12, 77, 81 не надано суду доказів на підтвердження чергового та конкретного невиконання ОСОБА_1 обов`язків, покладених на нього Посадовою інструкцією, а викладені у оскаржуваному Наказі загальні формулювання не пояснюють суть порушень, які допустив у роботі позивач.

Тож, за відсутності обґрунтування в оскаржуваному наказі систематичного невиконання ОСОБА_1 обов`язків, покладених на нього Посадовою інструкцією (опису чергового конкретного порушення трудової дисципліни чи невиконання (неналежне виконання) покладених на нього трудових обов`язків), колегія судді вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для визнання цього наказу незаконним та його скасування.

Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на пропуск позивачем місячного строку звернення до суду згідно ч.2 ст. 233 КЗпП України, звертаючи увагу скаржника на положення абз. 5 ст. 241-1 КЗпП України, відповідно до якого, якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.

Тож, хоча відповідний строк дійсно сплив 06.07.2024 року, оскільки копію наказу від 31.05.2024 № ВВО НОР Од-56/6 Броневщук В.В. отримав 06.06.2024 року, проте 06.07.2024 року припало на вихідний день – суботу, отже поданий ОСОБА_1 на наступний робочій день 08.07.2024 року позов, подано із дотриманням визначеного ч.2 ст. 233 КЗпП України.

Заперечень щодо проведеного судом розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу скаржником не наведено.

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між завданою ОСОБА_1 шкодою та діями AT «Укрзалізниця», апеляційний суд зауважує про таке.

Відповідно до статті 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.

Згідно ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я ( п.1 ч.2 ст. 23 ЦК України) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України); приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України).

Отже, моральна шкода полягає у фізичному болю, стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження – емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Крім того статтею 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Верховний Суд у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 755/18455/17 зазначив, що відповідно до загальних підстав відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Отже, наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, оскільки необхідно довести наявність усіх складових цивільно-правової відповідальності, правильно визначивши суб`єкта такої відповідальності.

Цивільним законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди у позадоговірних відносинах.

Водночас на потерпілого покладається обов`язок доведення належними доказами наявності усіх інших умов виникнення деліктного зобов`язання, зокрема судом підлягає встановленню факт завдання шкоди за участю відповідача, факт, що заподіювачем шкоди є саме відповідач, та розмір завданої шкоди, тобто суд зобов`язаний встановити протиправність діяння її заподіювача, а також наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача ( провий висновок Верховного Суду згідно постанови від 19 грудня 2018 року у справі № 640/14909/16-ц).

Позовні вимоги стосовно стягнення моральної шкоди обгрунтовані стороною позивача як самим фактом незаконного притягнення до дисциплінарної відповідальності так і тим, що після проведеної оперативної наради та висунення безпідставних звинувачень ОСОБА_1 стало зле.

Дійсно, з наданих позивачем доказів неможливо встановити прямого причинного зв`язку між прийняттям оспорюваного наказу від 31.05.2024 № ВВО НОР Од-56/6 та погіршенням стану здоров`я ОСОБА_1 , проте встановлена під час розгляду даної справи, незаконності притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, шляхом звільнення, є підставою вважати про наявність заподіяної моральної шкоди внаслідок незаконних дій представників відповідача , що свідчить про наявність і вини відповідача ( у вигляді незаконного рішення прийнятого його вповноваженими представниками).

Так, апеляційний суд, погоджуючись із висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з AT «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 10000 грн моральної шкоди, зауважує, що, аналіз характеру правопорушення AT «Укрзалізниця», а саме звинувачення у порушеннями трудової дисципліни та подальшим протиправним звільненням, поза сумнівом спричинили працівнику – позивачу ОСОБА_1 душевні страждання пов`язані із необхідністю змінювати своє звичне життя для звернень до суду та доведеності протиправності дій роботодавця щодо нього.

Щодо зауважень скаржника про те, що стягнутий судом першої інстанції на користь позивача розмір витрат на правничу допомогу є завищеним та необґрунтованим, колегія суддів зауважує про таке.

Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст. 137 ЦПК України).

При визначенні суми відшкодування суд має враховувати критерій реальності витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерій розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна та інші проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 137 ЦПК України).

Так, як убачається з матеріалів справи відповідачем AT «Укрзалізниця» заперечень щодо співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката складності справи та виконаним адвокатом роботам до суду першої інстанції надано не було.

Крім того, заявляючи у апеляційній скарзі про те, що стягнутий судом першої інстанції на користь позивача розмір витрат на правничу допомогу є завищеним та необґрунтованим, скаржник, однак, заявляє лише про ненадання позивачем детального опису наданих адвокатом робіт (послуг).

Як погоджено ОСОБА_1 та адвокатом Хараїм О.В. у додатку до договору про надання правової допомоги №75/24 від 02.06.2024 від 01.07.2024 року, розмір гонорару адвоката за підготовку та складання позову у цій справі становить 5 000 грн.

Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення – визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Статтею 137 ЦПК України також не передбачено, що відповідна сторона зобов`язана доводити неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката одразу за всіма пунктами з переліку, визначеного в ч. 4 вказаної статті.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Аналогічні висновки викладені у постанові ВП ВС від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).

Проте, жодних обґрунтувань не співмірності суми фіксованого ОСОБА_1 та адвокатом Хараїм О.В. гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо AT «Укрзалізниця» у апеляційній скарзі не наведено.

Окремо апеляційний суд зауважує про безпідставність посилань скаржника на завищеність витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн, оскільки оскаржуваним рішенням суду, відповідно до погодженого ОСОБА_1 та адвокатом Хараїм О.В. розміру гонорару, було стягнуто з AT «Укрзалізниця» на користь позивача 5 000 грн документально підтверджених витрат на професійну правничу допомогу.

Зважаючи на викладене, апеляційний суд не вбачає підстав для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, стягнутих судом першої інстанції з AT «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 .

Підсумовуючи наведене вище та ураховуючи усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бюрг та інші проти Франції" (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гору проти Греції" №2) [ВП], § 41" (Gorou v. Greece no.2), колегія суддів вважає вірним та обґрунтованим висновок суду про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 , при цьому погоджується з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, який належним чином мотивував своє рішення, зазначивши підстави, з яких такі вимоги підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення судом справи.

Доказів які б спростували правильні висновки суду скаржником не надано.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду, з мотивів наведених у скарзі.

У відповідності ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укрзалізниця» залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 травня 2025 року залишити без змін.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Головуючий Ю.П.Лозко

Судді О.Ю. Карташов

М.В. Назарова