Постанова від 02 серпня 2026 р. у справі №489/8/26 — Миколаївський апеляційний суд

Суд: Миколаївський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про відшкодування шкоди, з них

Дата: 02 серпня 2026 р.

Справа: №489/8/26

Суддя: Лівінський І. В.

03.08.26

22-ц/812/1446/26

Провадження № 22-ц/812/1446/26

П О С Т А Н О В А

іменем України

03 серпня 2026 року м. Миколаїв

справа № 489/8/26

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Лівінського І.В.,

суддів: Кушнірової Т.Б., Шаманської Н.О.,

із секретарем судового засідання Шурмою Є.М.,

за участі представника позивача Стельмаха І.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у режимі відеоконференції

апеляційну скаргу

Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 04 травня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Саламатіна О.В., в приміщенні цього ж суду, дата складення повного судового рішення не зазначена, у цивільній справі

за позовом

Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Державна казначейська служба України, про відшкодування шкоди в порядку зворотної вимоги (регресу),

у с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У січні2026 року Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса), правонаступником якого є Дніпровське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України звернулося із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Державна казначейська служба України, про відшкодування шкоди в порядку зворотної вимоги (регресу).

Позивач зазначав, що Міністерством юстиції України отримано лист Державної казначейської служби України № 5-06-06/17724 від 14 серпня 2025 року щодо здійснення дисциплінарних проваджень стосовно державних службовців міжрегіональних управлінь, внаслідок протиправних дій та/або бездіяльності яких, заподіяно збитки державному бюджету. Зокрема, на виконання виконавчого листа Центрального районного суду м. Миколаєва по справі № 490/738/21 на користь ОСОБА_5 01 травня 2025 року перераховано 15 000 грн.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 січня 2022 року по справі № 490/738/21 позов ОСОБА_5 до Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про стягнення збитків та моральної шкоди задоволено частково. Вказаним рішенням стягнуто за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_5 грошові кошти в рахунок компенсації моральної шкоди в розмірі 15 000 грн.

Загалом вказаним рішенням встановлено та матеріалами справи підтверджено факт надзвичайної тривалості виконавчого провадження у справі, яке триває з жовтня 2013 року. За такий строк орган державної виконавчої служби мав би або закрити провадження, або забезпечити реальне примусове виконання рішення суду. Під час судового розгляду було встановлено, що саме протиправною бездіяльністю відповідача органу державної виконавчої служби було порушено право позивача, як стягувача, щодо своєчасного поновлення виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення, у зв`язку з чим позивач був вимушений докласти додаткових зусиль для захисту свого порушеного права, внаслідок чого відчував страждання, певні морально-психологічні емоції (моральну шкоду). Досліджуючи обставини справи, які слугували підставою для завдання моральної шкоди позивачу, суд зазначає, що такими обставинами є тривале невиконання судового рішення, спричинене серед іншого і бездіяльністю Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Позивача вказує, що відповідачі звільнені зі своїх посад у зв`язку з припиненням державної служби (копія наказу про звільнення ОСОБА_3 № 5726/03 від 04 грудня 2014 року, копія наказу про звільнення ОСОБА_4 № 02/06 від 02 січня 2019 року, копія наказу про звільнення ОСОБА_1 № 3930-к від 29 серпня 2022 року, копія наказу про звільнення ОСОБА_2 № 3234/03 від 03 липня 2013 року. У зв`язку з звільненням відповідачів, на виконання доручення Державного секретаря Міністерства юстиції України, Південним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Одеса) від 21 серпня 2025 року № 50845/12-30 на адресу відповідачі внесено пропозицію про відшкодування шкоди в порядку статті 82 № 889-VIII. 26 вересня 2025 року за вх. № 59423/11.1-16 від ОСОБА_4 надійшла відповідь на пропозицію про відшкодування шкоди, в якій повідомлено про відсутність підстав для задоволення. Від інших відповідачів, а саме: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відповіді на пропозицію про відшкодування шкоди не надходили.

Представник позивача також зазначав, що станом на звернення до суду з даним позовом, відповідачами не було добровільно відшкодовано збитки, завдані державному бюджету внаслідок неправомірної бездіяльності, у розмірі виплаченого відшкодування, а саме у сумі 15000 грн.

Посилаючись на те, що через протиправну бездіяльність відповідачів було ухвалене вказане вище рішення суду, а тому бездіяльність відповідачів, яка була вчинена ними під час виконання службових обов`язків, знаходиться у прямому, безпосередньому причинному зв`язку з заподіяними збитками Державному бюджету України, в діях відповідачів містяться всі законодавчо визначені умови настання матеріальної відповідальності державного службовця за завдану шкоду, позивач просив суд стягнути з відповідачів на користь Державного бюджету України грошові кошти у розмірі 15000 грн у порядку регресу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 04 травня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що лише службовим розслідуванням можливо встановити чи був у діях відповідачів умисел на здійснення ними службової бездіяльності, і якщо такий мав місце, якими саме діями чи бездіяльністю така була вчинена.

Посилання в позові на те, що саме відповідачі, як державні службовці, які заподіяли шкоду державі внаслідок неналежного виконання ними посадових обов`язків, повинні її компенсувати, є безпідставними, оскільки норми матеріального закону прямо вимагають у випадку завдання збитків державному бюджету проведення окремої спеціальної процедурної (службової) перевірки щодо дій посадових осіб державної служби, на предмет їх правомірності та законності, якої відносно відповідачів проведено не було.

При цьому, суд також звернув увагу, що постановою Верховного Суду від 01 травня 2024 року рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 січня 2022 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року в частині вирішення позовних вимог про визнання бездіяльності відділу державної виконавчої служби неправомірною скасовано, а провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання бездіяльності відділу державної виконавчої служби неправомірною закрито.

За такого, суд дійшов висновку, що позивачем не надано будь-яких належних, достатніх та допустимих доказів, за якими було доведено умисел відповідачів на вчинення ними бездіяльності, яка призвела до надмірної тривалості виконавчого провадження.

Суд виходив з того, що право пред`явлення зворотної вимоги (регресу) у розмірі виплаченого відшкодування до посадових, службових осіб державних органів, винних у завданні збитків, не поширюється на відшкодування моральної шкоди, а позов пред`явлений у зв`язку із відшкодуванням за рахунок Державного бюджету за судовим рішенням саме моральної шкоди.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з вказаним рішенням суду, Дніпровське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначав, що на момент вчинення неправомірної бездіяльності, відповідачка ОСОБА_1 , перебувала на посаді головного державного виконавця, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на посаді старшого державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції, а ОСОБА_4 перебувала на посаді головного спеціаліста відділу організації та контролю за виконанням рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївської області.

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» державні виконавці, керівники та спеціалісти органів державної виконавчої служби є державними службовцями. З вищезазначеного випливає, що зважаючи, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на момент вчинення неправомірної бездіяльності перебували на державній службі (суб`єктний склад), позивач вважає, що необхідно застосовувати норми спеціального закону – Закону України «Про державну службу».

Апелянт акцентує увагу на тому, що вказаний Закон є спеціальним, яким безпосередньо передбачено матеріальну відповідальність державних службовців за матеріальну та моральну шкоду, заподіяну фізичним та юридичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державних службовців під час здійснення ними своїх повноважень. В тому числі, нормами вказаного Закону передбачено і порядок відшкодування шкоди.

В свою чергу, Закон України «Про державну службу» передбачає, що держава в особі суб`єкта призначення має право зворотної вимоги (регресу) у розмірі та порядку, визначених законом, до: 1) державного службовця, який заподіяв шкоду; 2) посадової особи (осіб), винної (винних) у незаконному звільненні, відстороненні або переведенні державного службовця чи іншого працівника на іншу посаду, щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної державному органу у зв`язку з оплатою часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи (ч. 2 ст. 80 Закону України «Про державну службу»).

У разі застосування зворотної вимоги (регресу) державний службовець несе матеріальну відповідальність тільки за шкоду, умисно заподіяну його протиправними діями або бездіяльністю. Згідно з частинами 1, 2 статті 81 Закону України «Про державну службу» державний службовець зобов`язаний відшкодувати державі шкоду, заподіяну внаслідок неналежного виконання ним посадових обов`язків. Таким чином, Закон передбачає імперативний обов`язок державного службовця відшкодувати шкоду державі, якої він завдав своїми незаконними діями будучи на державній посаді. Водночас, шкодою, заподіяною державним службовцем державі, є також виплачене державою відшкодування шкоди, заподіяної державним службовцем третій особі внаслідок неналежного виконання ним посадових обов`язків.

Предметом зворотної вимоги відповідно до Закону може виступати відшкодування виплаченої суми як матеріальної, так і моральної шкоди. Варто зазначити, що даний Закон не містить ніяких обмежень щодо відшкодованої шкоди в порядку регресу, тобто немає ніяких заборон щодо моральної шкоди.

На думку апелянта, суд першої інстанції не врахував факт того, що спеціалізований закон щодо даних правовідносин, а саме Закон України «Про державну службу», який і має застосовуватися в даних правовідносинах, не містить заборони на відшкодування моральної шкоди в порядку зворотної вимоги (регресу), тому аргументи щодо відсутності підстав для задоволення позову є необґрунтованими та такими, що не відповідають чинному законодавству.

Вважає, що норми ЦК України не можуть застосовуватись до спірних правовідносин, оскільки останні регулюються спеціальним законом, який якраз поширюється на державних службовців і має свій порядок такого відшкодування.

2. Мотивувальна частина

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень частин 1-3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла такого.

Обставини справи

Судом встановлено, що рішенням Центрального районного суду м.Миколаєва від 26 січня 2022 року у справі №490/738/21 позов ОСОБА_5 до Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання бездіяльності відділу державної виконавчої служби неправомірною, стягнення збитків та моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету на користь ОСОБА_5 грошові кошти в рахунок компенсації моральної шкоди в розмірі 15 000 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вказаним рішенням встановлено наступне.

Заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 березня 2013 року у справі № 1423/1984/12 задоволено позову заяву ОСОБА_5 та стягнуто з Кредитної спілки «Флагман» на його користь 68 626 грн 00 коп. та вирішено питання про розподіл судових витрат. Це рішення набрало законної сили та звернуто до примусового викання (видано виконавчий лист № 1423/19804/2012 від 12 червня 2013 року).

Постановою старшого державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби Миколаївського управління юстиції Гаврилюк В.І. від 19 червня 2013 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа, виданого Центральним районним судом м. Миколаєва 12 червня 2013 року про стягнення з КС «Флагман» на користь ОСОБА_5 68 626 грн 00 коп.

Постановою старшого державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби Миколаївського управління юстиції Іккес Н.О. від 25 грудня 2013 року виконавчий лист № 1423/19804/2012 року повернуто стягувачу ОСОБА_5 з огляду на відсутність у юридичної особи (боржника) майна та коштів на розрахункових рахунках, вжиті державним виконавцем заходи щодо розшуку майна боржника на яке можливо звернути стягнення виявилися безрезультатними (пункт 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження»).

Надалі постановою старшого державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції Іккес Н.О. від 25 лютого 2014 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 1423/19804/2012, виданого Центральним районним судом м. Миколаєва 12 червня 2013 року.

Постановою головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції від 11 грудня 2015 року повернуто виконавчий лист № 1423/19804/2012, виданий Центральним районним судом м. Миколаєва 12 червня 2013 року. Підставою для повернення є відсутність у юридичної особи (боржника) майна та коштів на розрахункових рахунках, вжиті державним виконавцем заходи щодо розшуку майна боржника на яке можливо звернути стягнення виявилися безрезультатними (пункт 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження»).

Постановою державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Звіревич Д.Ю. від 18 квітня 2017 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 1423/19804/2012, виданий Центральним районним судом м. Миколаєва 12 червня 2013 року

Постановою державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Юдіної І.М. від 29 вересня 2017 року повернуто виконавчий лист № 1423/19804/2012, виданий Центральним районним судом м. Миколаєва 12 червня 2013 року стягувачу відповідно до пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (відсутність майна, на яке можливо звернути стягнення).

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 липня 2020 року задоволено скаргу ОСОБА_5 визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Центрального відділу ДВС м. Миколаєва ГТУЮ у Миколаївській області під час здійснення виконавчого провадження ВП 53782999 по примусовому виконанню виконавчого листа у справі № 1423/19804/2012, виданого 12 червня 2013 року Центральним районним судом м. Миколаєва у період з 19 червня 2013 року до 29 вересня 2017 року. Постанову державного виконавця Центрального відділу ДВМ м. Миколаїв ГТУЮ у Миколаївській області про повернення виконавчого документа стягувачу – скасувати та зобов`язати державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відновити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа у справі № 1423/19804/2012, виданого 12 червня 2013 року Центральним районним судом м. Миколаєва.

Ця ухвала набрала законної сили 07 серпня 2020 року.

Постановою головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Юдіною І.М. відновлено виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 1423/19804/2012, виданого Центральним районним судом м. Миколаєва 12 червня 2013 року.

Дотепер судове рішення про стягнення на користь позивача суми коштів у розмірі залишається не виконаним.

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач вказує на надмірну тривалість виконавчого провадження з виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 31 березня 2013 року у справі № 1423/19804/2012 та не вжиття усіх передбачених законодавством заходів для виконання цього рішення суду, яке набрало законної сили.

Вказане рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог мотивовано тим, що відсутні правові підстави для задоволення позову в частині стягнення збитків, а саме: недоведеність позивачем факту нанесення йому шкоди саме у вигляді неотримання заборгованості за депозитним договором, укладеним з КС «Флагман», посадовими особами відповідача; відсутність причинно-наслідкового зв`язку між незаконною бездіяльністю посадових осіб відповідача та шкодою, про відшкодування якої заявлено позов (втрати внаслідок неотримання суми коштів за рішенням суду, інфляційних витрат та трьох відсотків річних); неможливістю покладення на державу зобов`язання боржника щодо повернення заявленої суми грошових коштів, обов`язок сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми покладений на боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, яким в даному випадку є кредитна спілка «Флагман». Суд першої інстанції зазначив, що обставиною, яка слугувала для завдання моральної шкоди позивачу, було тривале невиконання судового рішення, спричинене, серед іншого, і бездіяльністю відповідача. Протиправність дій відповідача було встановлено судовим рішенням у справі №1423/19804/2012, яке набрало законної сили, а отже в силу приписів ст. 82 ЦПК України, не підлягала доказуванню.

При визначені розміру компенсації моральної шкоди суд першої інстанції, відповідно до ст. 56 Конституції України, ст. ст. 23, 1167, 1173, 1174 ЦК України, врахувавши ступінь та глибину моральних страждань позивача, характер протиправної бездіяльності відповідача, тривалість та обсяг завданих страждань, а також те, що виконавче провадження, незважаючи на судове рішення, яке набрало законної сили, з приводу обов`язку державного виконавця відновити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа було відновлено 01 березня 2021 року вважав, що моральна шкода в сумі 15 000 грн. є достатньою компенсацією за даних обставин.

27 липня 2022 року ОСОБА_5 звернувся до Центрального районного суду м. Миколаєва із заявою, в якій просив ухвалити додаткове рішення щодо невирішених позовних вимог. Заява обґрунтована тим, що суд розглянувши справу не вирішив вимоги про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невиконання ухвали Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 липня 2020 року по справі №1423/19804/2012 року по відновленню виконавчого провадження та протиправною бездіяльність під час виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 березня 2013 року у справі №1423/19804/12 за період з 01 березня 2021 року до 10 червня 2021 року.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 вересня 2022 року у задоволенні заяви позивача ОСОБА_5 про ухвалення додаткового рішення відмовлено.

Миколаївський апеляційний суд постановою від 23 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишив без задоволення. Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 січня 2022 року та ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 вересня 2022 року залишив без змін.

Постановою Верховного Суду від 01 травня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_5 задоволено. Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 січня 2022 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року в частині вирішення позовних вимог про визнання бездіяльності відділу державної виконавчої служби неправомірною скасовано. Провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання бездіяльності відділу державної виконавчої служби неправомірною закрито.

19 грудня 2022 року Центральним районним судом м. Миколаєва, на підставі рішення від 26 січня 2022 року та постанови Миколаївського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року, видано виконавчий лист №490/738/21 про стягнення з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_5 15 000,00 грн.

29 квітня 2025 року Державна казначейська служба України на підставі вищевказаного виконавчого листа Центрального районного суду м. Миколаєва у справі № 490/738/21 перерахувала ОСОБА_5 15000,00 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією № 1456201 від 29 квітня 2025 року.

Судом встановлено, що відповідачі були звільнені зі займаних посад, а саме:

- ОСОБА_2 звільнений з посади старшого державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції 03 липня 2013 року за власним бажанням, на підставі Наказу від 13 липня 2013 року №3234/03;

- ОСОБА_3 звільнена з посади старшого державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції 05 грудня 2014 року за угодою сторін, на підставі Наказу від 04 грудня 2014 року №5726/03;

- ОСОБА_4 звільнена з посади головного спеціаліста відділу організації та контролю за виконанням рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області 02 січня 2019 року за угодою сторін, з припиненням державної служби, на підставі Наказу від 02 січня 2019 року №02/06;

- ОСОБА_1 звільнена з посади головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) 08 червня 2022 року за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення, з припиненням державної служби, на підставі Наказу від 07 червня 2022 року №2357-к.

10 вересня 2025 року Південне міжрегіональне управління Міністерства Юстиції (м. Одеса) направило відповідачам пропозицію про добровільне відшкодування шкоди, заподіяної державному бюджету внаслідок протиправних дій та/або бездіяльності державного службовця (в порядку статті 82 Закону України «Про державну службу») вих. № 37444/11.1-07 від 08 вересня 2024 року, у якій запропонувало відповідачам у термін до 29 вересня 2025 року відшкодувати завдану шкоду у розмірі 15000,00 гривень заподіяного збитку державному бюджету, внаслідок списання коштів з Державного бюджету України на користь ОСОБА_5 , в тому числі списання 15000,00 гривень на виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва у справі № 490/738/21.

Як вбачається з відповіді на пропозицію про добровільне відшкодування шкоди відповідачки ОСОБА_4 від 26 вересня 2025 року, остання відмовилась відшкодовувати заподіяну шкоду пославшись на те, що постанова про відкриття провадження нею була винесена 18 квітня 2017 року, а з 20 липня 2017 року її було переведено з посади головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції на посаду головного спеціаліста відділу організації та контролю за виконанням рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, тобто з цього моменту жодних дій по виконавчому провадженню згідно виконавчого листа від 12 червня 2013 року вона не вчиняла, не могла (не мала права) вчиняти і це ВП не вела, тож своїми діями з 20 липня 2017 року (як мінімум) впливати на суть визначеного судом порушення прав позивача (стягувача), а саме: надзвичайну тривалість виконавчого провадження у справі та протиправної бездіяльності Відповідача щодо своєчасного поновлення виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення, вона не могла.

Крім того, ОСОБА_4 вказала, що з 20 липня 2017 року трирічний строк права на пред`явлення їй обґрунтованої (чи необґрунтованої) пропозиції фактично завершився 21 липня 2020 року. Тримісячний строк, який відраховується з дня, коли керівник державної служби дізнався чи мав дізнатися про обставини, що є підставою для пред`явлення вимоги, відраховується з дати набрання рішенням законної сили 23 листопада 2022 року та цей строк завершився 24 лютого 2023 року.

За такого, відповідачка зазначає, що беручи до уваги зміст пропозиції, зміст рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 26.01.2022 року у справі №490/738/21, строки своєї діяльності в ДВС та дату відкриття нею ВП згідно вимог Стягувача ОСОБА_5 , враховуючи визначені Законом України "Про державну службу" вимоги до відповідальності державного службовця та обов`язкових умов та строків пред`явлення регресної вимоги (ст.ст. 80-82), не вбачає законних та обґрунтованих підстав для адресованої їй вищеозначеної пропозиції, яка подана ще й з порушенням строків, не вбачає своєї відповідальності та причетності (порівняння строків, дат наведено) до встановленого рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 26.01.2022 р. у справі №490/738/21 порушення (надзвичайна тривалість виконавчого провадження) з боку Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). Відповідно, добровільне відшкодування шкоди згідно отриманої Пропозиції нею здійснене не буде.

Позиція апеляційного суду

Позивачем заявлено позовні вимоги про відшкодування збитків, завданих державі у сумі 15000 грн, які були списані за рахунок Державного бюджету України на виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 січня 2022 року в цивільній справі №490/738/21, яким стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_5 на відшкодування моральної шкоди, заподіяної посадовими особами Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) .

За загальним правилом, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (стаття 1166 ЦК України).

Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Згідно з частиною 4 статті 1191 ЦК України держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності відповідно органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, мають право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування (крім відшкодування виплат, пов`язаних із трудовими відносинами та відшкодуванням моральної шкоди).

Регрес - право відповідальної особи, яка здійснила відшкодування шкоди, заподіяної не її діями, звернутися з вимогою про повернення виплаченого до боржника, з вини якого заподіяно шкоду. Регрес характеризується тим, що правовідношення, за яким відповідальна особа здійснила відшкодування, припинилося, у зв`язку з чим і виникло нове пов`язане саме з регресною вимогою.

Регрес регулюється загальними нормами цивільного права.

Тобто, у разі регресу виконання первісного зобов`язання має характер правоприпиняючого та одночасно правоутворюючого юридичного факту.

Згідно із законодавством України, працівники органів державної виконавчої служби (державні виконавці, керівники та спеціалісти) обіймають посади державної служби, отримують заробітну плату з державного бюджету та мають статус державних службовців. Працюють у державних органах виконавчої служби, що належать до сфери управління Міністерства юстиції України.

На них поширюється дія Закону України «Про державну службу» та профільного Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» державними виконавцями є керівники органів державної виконавчої служби, їхні заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці органів державної виконавчої служби.

Державний виконавець є представником влади, діє від імені держави і перебуває під її захистом та уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, передбаченому законом.

Державні виконавці, керівники та спеціалісти органів державної виконавчої служби є державними службовцями (статті 7, 8).

Отже на момент здійснення виконавчого провадження у ВП № 53782999 відповідачі були державними службовцями.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що в цій справі застосуванню підлягають норми Закону України «Про державну службу» (далі-Закон № 889-VIII).

Відповідно до частин 1, 2 статті 80 Закону № 889-VIII матеріальна та моральна шкода, заподіяна фізичним та юридичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державних службовців під час здійснення ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави.

Держава в особі суб`єкта призначення має право зворотної вимоги (регресу) у розмірі та порядку, визначеному законом, до: 1) державного службовця, який заподіяв шкоду; 2) посадової особи (осіб), винної (винних) у незаконному звільненні, відстороненні або переведенні державного службовця чи іншого працівника на іншу посаду, щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної державному органу у зв`язку з оплатою часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи.

За частиною 3 статті 80 Закону № 889-VIII у разі застосування зворотної вимоги (регресу) державний службовець несе матеріальну відповідальність тільки за шкоду, умисно заподіяну його протиправними діями або бездіяльністю.

Зі змісту приписів статті 81 вказаного Закону № 889-VIII вбачається, що підставою для відшкодування шкоди є неналежне виконання державним службовцем своїх посадових обов`язків, а у разі спільного заподіяння шкоди кількома державними службовцями кожен із них несе відповідальність у розмірі, пропорційному ступеню вини. При цьому, положеннями статей 80, 81, 82 Закону України № 889-VIII не визначено можливості регресної вимоги до державного службовця щодо відшкодування саме моральної шкоди.

Отже, у разі застосування зворотної вимоги (регресу) відповідачі можуть нести матеріальну відповідальність тільки за шкоду, умисно заподіяну їх протиправними діями або бездіяльністю, а відшкодування моральної шкоди наведеними нормами закону не передбачено.

А тому право пред`явлення зворотної вимоги (регресу) у розмірі виплаченого відшкодування до посадових, службових осіб державних органів, винних у завданні збитків, не поширюється на відшкодування моральної шкоди, а позов пред`явлений у зв`язку із відшкодуванням за рахунок Державного бюджету за судовим рішенням саме моральної шкоди.

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», кошти, виплачені за рішенням суду про стягнення коштів згідно з цим Законом, вважаються збитками державного бюджету.

Посадова, службова особа державного органу, державного підприємства або юридичної особи, дії якої призвели до збитків державного бюджету, несе відповідальність згідно із законом.

Абзацом 2 частини 2 статті 6 вказаного Закону визначено особливості пред`явлення регресу до посадової особи з вини якої завдано збитків державному бюджету, які залежать від встановлення в діях посадової, службової особи органів державної влади складу кримінального правопорушення.

У разі встановлення в діях посадової, службової особи державного органу складу кримінального правопорушення за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили, державні органи в установленому законодавством порядку реалізують право зворотної вимоги (регресу) до такої особи щодо відшкодування збитків, завданих державному бюджету, у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інше не встановлено законодавством.

Проте, якщо рішенням суду не встановлено в діях посадових, службових осіб складу кримінального правопорушення, органи державної влади після виконання рішень суду про стягнення коштів, проводять службове розслідування щодо причетних посадових, службових осіб цих органів.

За результатами службового розслідування державні органи та органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у місячний строк можуть звернутися до суду з позовною заявою про відшкодування збитків, завданих державному бюджету, з пред`явленням зворотної вимоги (регресу) у розмірі виплаченого відшкодування до посадових, службових осіб таких органів, винних у завданні збитків (крім відшкодування виплат, пов`язаних із трудовими відносинами та відшкодуванням моральної шкоди).

До того ж, для встановлення наявності чи відсутності в діях/бездіяльності державного службовця дисциплінарного проступку, визначення ступеня вини, характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку, призначається дисциплінарне провадження.

Закон № 889-VIII визначає, що у межах дисциплінарного провадження особа має право надати свої пояснення щодо предмету дисциплінарного провадження, оскільки це є гарантією дотримання права на захист особи, яка притягається до дисциплінарної відповідальності.

В межах дисциплінарного провадження державний службовець має і інші права, як гарантія об`єктивного та неупередженого розгляду відносного нього справи, зокрема право на ознайомлення з усіма матеріалами дисциплінарної справи, право вносити зауваження до висновку, клопотання про вжиття додаткових заходів для встановлення обставин, які мають значення для справи, надавати додаткові пояснення та додаткові документи і матеріали, що стосуються зазначених обставин, які долучаються до справи. Лише в межах дисциплінарного провадження дисциплінарні комісії можуть зробити висновок про наявність вини державного службовця, ступеня такої вини з урахуванням тяжкості вчиненого проступку, обставин, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність, тощо.

Саме лише задоволення скарги на дії державного виконавця не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між діями такої посадової особи та заподіяною шкодою. В даному випадку доведенню має підлягати та обставина, що саме протиправні дії чи бездіяльність заподіювача шкоди є причиною, а збитки які виникли у потерпілої особи безумовним наслідком такої поведінки особи. Аналогічна за своїм змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18, від 01 березня 2023 року по справі № 752/3839/22 (№ 61-11057 св 22).

Як встановлено судом першої інстанції, службової перевірки відносно відповідачів проведено не було.

До того ж, постановою Верховного Суду від 01 травня 2024 року рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 січня 2022 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року в частині вирішення позовних вимог про визнання бездіяльності відділу державної виконавчої служби неправомірною скасовано, а провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання бездіяльності відділу державної виконавчої служби неправомірною закрито.

Отже, з огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно вирішив спір та дійшов обґрунтованого висновку про те, що під час розгляду справи не встановлено умисного заподіяння шкоди державними виконавцями державі; врахувавши положення частини 4 статті 1191 ЦК України, що виключають можливість пред`явлення зворотної вимоги до відповідачів щодо відшкодування моральної шкоди, про недоведеність підстав для покладення на відповідачів відповідальності по відшкодуванню шкоди в порядку зворотної вимоги (регресу), а тому апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що підстав для стягнення з відповідачів на користь Державного бюджету України грошових коштів у розмірі 15000 грн у порядку регресу, як того вимагає позивач, не має.

Доводи апеляційної скарги про доведеність неправомірних дій відповідачів, які спричинили шкоду державі, а також про те, що стаття 80 Закону № 889-VIII передбачає можливість зворотної вимоги до державних службовців щодо відшкодування моральної шкоди, незалежно від характеру неправомірних дій, колегія суддів відхиляє з наведених вище підстав.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України (Pronina v. Ukraine, заява № 63566/00, § 23)). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості.

Отже, доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому судове рішення підлягає залишенню без зміни відповідно до положень статті 375 ЦПК України.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 04 травня 2026 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий І.В. Лівінський

Судді: Т.Б. Кушнірова Н.О. Шаманська

Повне судове рішення складене 07 серпня 2026 року.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua