Постанова від 02 серпня 2026 р. у справі №489/4472/25 — Миколаївський апеляційний суд

03.08.26

22-ц/812/1003/26

Провадження № 22-ц/812/1003/26

П О С Т А Н О В А

іменем України

03 серпня 2026 року м. Миколаїв

справа № 489/4472/25

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Лівінського І.В.,

суддів: Кушнірової Т.Б., Шаманської Н.О.,

із секретарем судового засідання Шурмою Є.М.,

за участі представника позивача Бондар М.В., представника відповідача Зеленської А.П.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

ОСОБА_1 , подану його представником – адвокатом Зеленською Анжелікою Петрівною,

на рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва, ухваленого 26 лютого 2026 року під головуванням судді Костюченка Г.С., в приміщенні цього ж суду, повне судове рішення складене того ж дня, у цивільній справі

за позовом

ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди,

у с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У червні 2025 року ОСОБА_2 , через свого представника – адвоката Бондар М.В., звернувся з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Позивач зазначав, що постановою Ленінського районного суду м.Миколаєва від 27 березня 2025 року у справі № 489/558/25 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що 20 січня 2025 року о 17:30 год в м. Миколаєві на перехресті пр. Миру та вул. Театральна водій ОСОБА_1 керував т.з. Hyundai Santa Fe д.н.з. НОМЕР_1 , не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, повертаючи ліворуч на вул. Театральна при зеленому сигналі світлофорі не надав дорогу т.з. BMW 320 д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 , який рухався прямо в зустрічному напрямку та здійснив зіткнення. Внаслідок чого транспортний засіб BMW допустило самовільний рух та здійснило зіткнення з світлофором об`єктом та опорою дорожнього знаку та транспортний засіб Hyundai Santa Fe допустило самовільний рух та здійснило зіткнення з транспортним засобом Skoda д.н.з. НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_3 . В результаті ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження та завдано матеріальних збитків.

Відповідальність ОСОБА_1 згідно полісу обов`язкового страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, застраховано у ПРАТ СК «ВУСО», яка 04 лютого 2025 року здійснила страхове відшкодування в сумі 157950,00 грн.

18 лютого 2025 року ОСОБА_1 надіслано 2000,00 грн, що підтверджує платіжна інструкція Р24а3939961000D6330.

Відповідно до сертифіката суб`єкта оціночної діяльності №82/20 від 07 лютого 2020 року дійсний згідно Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», проведено незалежну оцінку майна з визначення вартості матеріального збитку, заподіяного в результаті ДТП власникові автомобіля BMW 320 д.н.з. НОМЕР_2 , та складено звіт № 36-25 від 21 січня 2025 року. Згідно звіту № 36-25 від 21 січня 2025 року ринкова вартість автомобіля BMW 320 д.н.з. НОМЕР_2 , дорівнює 824915,70 грн на дату ДТП, вартість відновлювального ремонту, дорівнює 846556,55 грн.

Вартість матеріального збитку, заподіяного в результаті ДТП власникові автомобіля BMW 320 д.н.з. НОМЕР_2 на дату ДТП – 20 січня 2025 року становить 824915,70 грн з врахування ПДВ в запчастинах.

У разі якщо власник транспортного засобу не згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати з евакуації транспортного засобу з місця цієї пригоди.

28 березня 25 року на платформі AUTOonline компанії Audatex проведено торги, за результатами яких визначено вартість майна в пошкодженому стані, автомобіль BMW 320 д.н.з. НОМЕР_2 буде продано в пошкодженому стані за 277770,00 грн.

BMW 320 д.н.з. НОМЕР_2 , було транспортовано ФОП ОСОБА_4 , що підтверджує рахунок на оплату №003 від 24 січня 25 року та АКТ Прийому передачі виконаних робіт від 24 січня 2025 року. ОСОБА_5 сплачено 2500,00 грн.

Вартість матеріального збитку, заподіяного в результаті ДТП власникові BMW 320 д.н.з. НОМЕР_2 становить 824915,70 грн, сума продажу транспортного засобу в пошкодженому стані становить 277770,00 грн. Виплачено ПРАТ СК «ВУСО» 157950,00 грн. Виплачена франшиза- 2000,00грн. Сума невідшкодованого матеріального збитку становить 387195,70 грн.

Зазначає, що сума невідшкодованого матеріального збитку становить 396195,70 грн, що складаються: з 387195,70 грн - різниця між отриманими страховими виплатами та реальними матеріальними збитками; 2500.00 грн за евакуацію; 6500,00 грн за оцінку про визначення вартості розміру (збитків) матеріальної шкоди пошкодженого автомобіля.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь 396195,70 грн відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної у наслідок дорожньо-транспортної пригоди. Крім того, просив суд розподілити судові витрати, в тому числі 15000 грн витрат на правничу допомогу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Інгульського районного суду м. Миколаєва від 26 лютого 2026 року позов задоволений частково.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію матеріальної шкоди в розмірі 396195 грн 70 коп., 8000 грн витрат на правничу допомогу, а всього 404195 грн 70 коп., а також судовий збір у розмірі 3169 грн 57 коп.

В інший частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки вина ОСОБА_1 щодо пошкодження транспортного засобу повністю встановлена постановою суду, понесені матеріальні збитки підлягають стягненню.

Вартість матеріального збитку, заподіяного в результаті ДТП власникові BMW 320, д.н.з. НОМЕР_2 , становить 824915,70 грн, сума продажу т.з в пошкодженому стані становить 277770,00 грн, виплачено ПРАТ СК «ВУСО» 157950,00 грн. Виплачена Франшиза - 2000,00 грн. Сума невідшкодованого матеріального збитку становить 387195,70 грн.

Суд вважав вину відповідача в нанесенні матеріальної шкоди позивачу доведеною, а тому позовні вимоги в частині відшкодування матеріальної шкоди є такими, що підлягають задоволенню.

Сума невідшкодованого матеріального збитку становить 396195,70 грн, що складаються з: 387195,70 грн різниця між отриманими страховими виплатами та реальними матеріальними збитками; 2500.00 грн за евакуацію; 6500,00 грн за оцінку про визначення вартості розміру (збитків) матеріальної шкоди пошкодженого автомобіля.

Доводи представника відповідача не спростовують висновків суду щодо наявності підстав для стягнення матеріальної шкоди. А також не доводять відсутності у відповідача обов`язку відшкодувати матеріальну шкоду. Будь – яких порушень з боку суб`єкта оцінювання матеріальних збитків судом не встановлено.

Представником позивача надано суду рахунок на оплату вартості послуг евакуатора на суму 2500 грн та докази оплати оцінки вартості пошкодженого автомобіля.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 , через свого представника – адвоката Зеленську А.П., подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, на неповно з`ясовані обставини справи, що мають значення для справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі за недоведеністю реального розміру шкоди.

В обґрунтування апеляційної скарги представник позивача зазначав, що в основу розрахунку позовних вимог, з яким погодився суд першої інстанції, покладено конструкцію «фізичного знищення» транспортного засобу. Відповідно до матеріалів справи, позивач визначив розмір збитків як різницю між ринковою вартістю автомобіля BMW 320 до ДТП - 824915,70 грн та очікуваною вартістю його залишків згідно з пропозицією на онлайн-аукціоні «Аудатекс» за 277770,00 грн, з подальшим вирахуванням виплаченого страхового відшкодування та франшизи. Проте поза увагою суду першої інстанції залишилися долучені стороною відповідача докази, які докорінно змінюють правову природу завданих збитків та порядок їх розрахунку. Зокрема, суду були надані скріншоти з платформи оголошень AUTO.RIA від 24 липня 2025 року, які підтверджують, що спірний автомобіль BMW 320, д.н.з. НОМЕР_2 , не був відчужений у пошкодженому стані, а був фактично відновлений позивачем і виставлений на продаж як цілий та повністю справний транспортний засіб за 22000 доларів США. Обставини, зафіксовані на фотографіях, такі як характерні літні погодні умови — зелена трава, ясне небо, прямо спростовують позицію позивача про те, що це оголошення було розміщене ще до січневої ДТП.

Зазначає, що з точки зору правозастосування, якщо потерпіла особа фактично здійснила ремонт транспортного засобу, вона втрачає можливість вимагати відшкодування шкоди за абстрактною формулою розрахунку конструктивної загибелі. У такому випадку реальним розміром шкоди є виключно фактично понесені та документально підтверджені витрати на проведення такого ремонту. Проте позивачем не було надано жодного первинного бухгалтерського документа, фіскальних чеків, квитанцій, актів виконаних робіт з СТО, видаткових накладних на придбання запчастин тощо, які б підтверджували суму реальних витрат на відновлення автомобіля. Відсутність таких доказів унеможливлює встановлення дійсного розміру завданої шкоди, наприклад, чи використовувалися нові оригінальні деталі, чи вживані або китайські аналоги, а отже, задоволення позову на основі теоретичного розрахунку є передчасним.

Апелянт вказує, що суд першої інстанції, обґрунтовуючи розмір майнової шкоди, спирався на Звіт № 36-25 від 21 січня 2025 року, складений суб`єктом оціночної діяльності. Однак, під час дослідження цього доказу судом не було надано належної оцінки його відповідності вимогам допустимості та достовірності (ст. 77-79 ЦПК України)

У заявлених позивачем вимогах та ремонтних калькуляціях входить і ПДВ на вартість запчастин. Ця сума не може бути стягнута на користь позивача, якщо підтвердження ремонтних робіт на СТО, яке є платником такого виду податку. Враховуючи, що у звіті ФОП ОСОБА_6 окремо розмір ПДВ не визначено, то і не вдається можливим встановити навіть орієнтовний розмір вартості ремонтно-відновлювальних робіт.

Апелянт зазначає також, що ухвалюючи рішення про стягнення з Відповідача суми матеріальної шкоди, розрахованої за калькуляцією вартості нових деталей, суд першої інстанції залишив поза увагою обов`язкове матеріально-правове питання щодо подальшої долі пошкодженого майна, чим допустив неправильне застосування норм матеріального права.

На думку апелянта, залишення за позивачем і грошового відшкодування у розмірі повної вартості ремонту, і самих пошкоджених деталей, які можуть бути реалізовані на вторинному ринку, створює умови для його подвійного збагачення. За таких обставин, вартість замінених деталей у жодному разі не могла бути беззастережно включена судом першої інстанції до загального розміру матеріальних збитків без урахування їхньої залишкової вартості та без вирішення питання про їх повернення відповідачу. Висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, а неподання позивачем первинних документів на підтвердження фактичних витрат на ремонт унеможливлює достовірне визначення розміру шкоди згідно зі ст. 1192 ЦК України.

2. Мотивувальна частина

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень частин 1-3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду вказаним положенням закону в повній мірі не відповідає.

Фактичні обставини справи

Судом встановлено, що постановою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 27 березня 2025 року у справі № 489/558/25 ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що 20 січня 2025 року о 17:30 год. в м. Миколаєві на перехресті пр. Миру та вул. Театральна водій ОСОБА_1 керував т.з. Hyundai Santa Fe, д.н.з. НОМЕР_1 , не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, повертаючи ліворуч на вул. Театральна при зеленому сигналі світлофорі не надав дорогу т.з. BMW 320, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який рухався прямо в зустрічному напрямку та здійснив зіткнення. Внаслідок чого т.з. BMW допустило самовільний рух та здійснило зіткнення з світлофором об`єктом та опорою дорожнього знаку та т.з. Hyundai Santa Fe допустило самовільний рух та здійснило зіткнення з т.з. Skoda д.н.з. НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_3 . В результаті ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження та завдано матеріальних збитків.

Відповідальність ОСОБА_1 згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, застраховано у ПРАТ СК «ВУСО», яка 04 лютого 2025 року здійснила страхове відшкодування в сумі 157950,00 грн.

18 лютого 2025 року ОСОБА_1 надіслано 2000,00 грн, що підтверджує платіжна інструкція Р24а3939961000D6330.

Визначений ПРАТ СК «ВУСО» розмір страхового відшкодування позивач не оспорював.

Згідно зі звітом № 36-25 від 21 січня 2025 року, який складений суб`єктом оціночної діяльності ПП ОСОБА_7 , про незалежну оцінку майна з визначенням вартості матеріального збитку, заподіяного а результаті ДТП власникові автомобіля BMW 320D д.н.з. НОМЕР_2 (далі - Звіт № 36-25), ринкова вартість дорівнює 824915,70 грн, вартість відновлювального ремонту дорівнює 846556,55 грн (з врахуванням ПДВ в запчастинах), вартість матеріального збитку, заподіяного в результаті ДТП власникові автомобіля BMW 320D д.н.з. НОМЕР_2 на дату ДТП – 20 січня 2025 року становить 824915,70 грн з врахуванням ПДВ в запчастинах.

28 березня 2025 року на платформі AUTOonline компанії Audatex проведено торги, за результатами яких, визначено вартість майна в пошкодженому стані, автомобіль BMW 320 д.н.з. НОМЕР_2 був би проданий в пошкодженому стані за 277770,00 грн.

BMW 320 д.н.з. НОМЕР_2 , було транспортовано ФОП ОСОБА_4 , що підтверджує рахунок на оплату №003 від 24 січня 2025року та АКТ Прийому передачі виконаних робіт від 24 січня 2025 року. ОСОБА_5 сплачено 2500,00 грн.

Позиція апеляційного суду

Задовольняючи вимоги про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, суд першої інстанції виходив з того, що автомобіль позивача є фізично знищеним, а тому розмір шкоди розраховується як різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, за вирахуванням суми страхового відшкодування, отриманого позивачем від ПРАТ СК «ВУСО».

Однак з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Предметом спору у даній справі є відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, яка вчинена 20 січня 2025 року, за участі відповідача ОСОБА_1 , відповідальність якого згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 29 квітня 2024 року, застраховано у ПРАТ СК «ВУСО».

З 1 січня 2025 року набрав чинності Закон України від 21 травня 2024 року № 3720-IX «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі – Закон № 3720-IX), на підставі якого втратив чинність Закон України від 1 липня 2004 року № 1961-IV "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі – Закон № 1961-IV).

Відповідно до пункту 6 Розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3720-IX договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що укладені та набрали чинності до введення в дію цього Закону, продовжують діяти на умовах, що були чинними на день набрання чинності такими договорами. На договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, що укладені після набрання чинності цим Законом та набирають чинності після введення в дію цього Закону, поширюються вимоги цього Закону. Дія положень цього Закону поширюється виключно на страхові випадки, які настали за договорами страхування, що набрали чинності після введення в дію цього Закону. Жодне положення цього Закону не може збільшувати будь-які зобов`язання за будь-якими випадками, що мають ознаки страхових випадків за договорами страхування цивільно-правової відповідальності, укладеними відповідно до Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., № 1, ст. 1 із наступними змінами).

Отже, враховуючи, що страховий випадок по даній справі настав 20 січня 2025 року, але на момент настання цього страхового випадку діяв договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, який укладений до введення в дію Закону № 3720-IX, на спірні правовідносини поширюються вимоги Закону № 1961-IV.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частинах першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у частині другій статті 16 ЦК України.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За змістом вказаної норми, за загальним правилом: по-перше, в повному обсязі; по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала, шкода підлягає відшкодуванню.

Підстави та порядок відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, та шкоди, завданої внаслідок взаємодії цих джерел, визначені нормами статей 1187, 1188 ЦК України.

За загальним правилом майнова шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України).

Тобто, відповідальність за шкоду несе безпосередньо боржник - особа, яка завдала шкоди. Така особа відповідно до статті 1192 ЦК України має відшкодувати завдані збитки у повному обсязі, розмір яких визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.

В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.

Подібні за змістом правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95 цс 20).

Згідно зі статтею 30 Закону № 1961-IV транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП.

Порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано статтею 30 Закону № 1961-IV, який згідно зі статтею 8 ЦК України (аналогія закону) може застосовуватись не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду.

Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2021 року у справі № 204/5314/18 (провадження № 61-17280 св 20), від 02 грудня 2021 року у справі № 753/17190/18 (провадження № 61-4879 св 21).

Статтею 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно зі статтею 78 ЦПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначав, що внаслідок ДТП його автомобіль є фізично знищеним, посилався при цьому на зазначений вище Звіт № 36-25 від 21 січня 2025 року, згідно якого ринкова вартість автомобіля BMW 320 д.н.з. НОМЕР_2 , дорівнює 824915,70 грн на дату ДТП, вартість відновлювального ремонту, дорівнює 846556,55 грн., а тому вартість матеріального збитку, заподіяного в результаті ДТП позивачу, становить 824915,70 грн з врахування ПДВ в запчастинах.

Заперечуючи проти задоволення позову представник відповідача посилалася на те, що автомобіль позивач відремонтував, Звіт № 36-25 від 21 січня 2025 року не відповідає вимогам ЦПК щодо допустимості доказів, вартість відновлювального ремонту, яка визначена в Звіті № 36-25, значно перевищує вартість ремонтної калькуляції, складеної ПрАТ «СК ВУСО» під час визначенні розміру страхового відшкодування, який був сплачений позивачу.

Пунктом 1 частини другої статті 22 ЦК України визначено, що реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Відповідно до вимог частини 2 статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

В постанові Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі № 221/6180/16-ц зазначено, що сума матеріального збитку, заподіяного потерпілій особі, повинна бути підтверджена таким засобом доказування, як звіт про оцінку майна (акт оцінки майна), який за змістом має відповідати вимогам Закону України від 12 липня 2001 року № 2658-III «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» (далі – Закон № 2658-III) та наказу Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України «Про затвердження методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів» від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395).

Згідно положень статті 3 Закону № 2658-III оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності. Датою оцінки є дата, за станом на яку здійснюються процедури оцінки майна та визначається вартість майна. Нормативно-правовими актами з оцінки майна можуть бути передбачені строки дії звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) від дати оцінки або дати її затвердження (погодження) замовником.

Відповідно до статті 7 вказаного Закону України оцінка майна проводиться у випадках, встановлених законодавством України, міжнародними угодами, на підставі договору, а також на вимогу однієї з сторін угоди та за згодою сторін. Проведення оцінки майна є обов`язковим у випадках, зокрема визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

Отже, як вбачається із системного аналізу положень статей 22, 1192 ЦК України та Закону № 2658-III оцінка майна для визначення реальних збитків має проводитись на підставі реальних цін саме на момент здійснення процедури оцінки.

Між тим, як видно зі звіту № 36-25 від 21 січня 2025 року, оцінювач ОСОБА_7 визначаючи вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля за допомогою системи Audatex, застосував ціни запчастин станом на 19 грудня 2024 року, тобто за місяць до дати ДТП.

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи (пункт 6.27 постанови Великої палати верховного Суду від 07.12.2021 у справі № 905/902/20 (провадження № 12-52гс21)).

Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону або докази, які не можуть підтверджувати ті обставини, які в силу приписів законодавства мають підтверджуватись лише певними засобами доказування.

За такого, колегія суддів вважає, що Звіт № 36-25 від 21 січня 2025 року, в частині визначення вартості відновлювального ремонту, виконано оцінювачем з порушенням вимог чинного законодавства, а тому цей доказ є недопустимим.

Водночас, за клопотанням представника відповідача, яке також підтримала представник позивача, апеляційним судом витребувано з ПрАТ «СК ВУСО» страхову справу про виплату ОСОБА_2 страхового відшкодування по ДТП, яке сталося 20 січня 2025 року.

Приєднуючи до матеріалів справи вказану страхову справу, апеляційний суд врахував диспозитивність цивільного судочинства, позицію сторін, які підтримали можливість дослідження такого доказу під час апеляційного розгляду, а також вимоги статті 12 ЦПК України, за якою на суд покладено обов`язок сприяння учасникам судового процесу в реалізації ними процесуальних прав.

В матеріалах страхової справи міститься ремонтна калькуляція, яка виконана страховою компанією за допомогою системи Audatex, за цінами запасних частин для ремонту пошкодженого автомобіля станом на 19 січня 2025 року, тобто на дату ДТП, що відповідає вимогам статті 22, частини 2 статті 1192 ЦК України, та статті 3 Закону № 2658-III.

За такого, колегія суддів вважає, що ремонтна калькуляція ПрАТ «СК ВУСО» є належним та допустимим доказом у даній справі.

Вирішуючи питання про наявність шкоди, заподіяної позивачу внаслідок ДТП та її розмір, колегія суддів дійшла наступного:

-обставини ДТП та вину відповідача у його вчиненні сторони не оспорюють;

-за повідомленням представника позивача пошкоджений автомобіль BMW 320, д.н.з. НОМЕР_2 , позивач відремонтував частково, ці обставини відповідачем не спростовані, при цьому позивач не надав доказів про розмір витрат на цей ремонт;

-ринкова вартість пошкодженого автомобіля BMW 320, д.н.з. НОМЕР_2 , на момент ДТП, за оцінкою, проведеною ПрАТ «СК ВУСО», складає 824087 грн, що відповідає розміру, визначеному у Звіті № 36-25 від 21 січня 2025 року – 824915,70 грн, на який посилається позивач;

-вартість відновлювального ремонту автомобіля BMW 320, д.н.з. НОМЕР_2 , за оцінкою, проведеною ПрАТ «СК ВУСО», з ПДВ складає 664988,47 грн, без ПДВ – 554157,06 грн, заперечень щодо цієї калькуляції відповідач не надав;

-доказів на підтвердження того, що позивачем понесено затрати, які перевищують вартість відновлювального ремонту за оцінкою, проведеною ПрАТ «СК ВУСО», матеріали справи не містять;

-доказів на підтвердження того, що у вартість відновлювального ремонту, понесеного позивачем, було включено ПДВ, останній не надав;

-сума виплаченого ОСОБА_2 страхового відшкодування складає 158000 грн.

В постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 705/7076/14 зазначено, що якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), було використано нові вузли, деталі, комплектуючі частини, у тому числі іншої модифікації, що випускаються в обмін знятих із виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не має права вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого вартості такого майна (у разі відшкодування збитків).

Згідно статті 29 Закону № 1961-IV, якою врегульовано відшкодування шкоди, пов`язаної з пошкодженням транспортного засобу, у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

За такого, враховуючи обставини цієї справи, оцінюючи докази у їх сукупності, апеляційний суд вважає, що з відповідача, як особи, винної у скоєнні ДТП, підлягає стягненню різниця між вартістю відновлювального ремонту, визначеною звітом про оцінку, проведеною ПрАТ «СК ВУСО», і сумою, виплаченою страховою компанією без ПДВ та сплаченою відповідачем франшизою, що становить 394 157,06 грн (554157,06 – 158000 – 2000).

Водночас, оскільки суд першої інстанції, визначив розмір збитків в сумі 387195,7 грн, колегія суддів вважає, що підстави для збільшення цього розміру, за апеляційною скаргою відповідача, відсутні.

Також з відповідача підлягає стягненню витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди в сумі 2500 грн, які передбачені статтею 29 Закону № 1961-IV.

Отже, розмір збитків, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 389695,7 грн.

Доводи представника відповідача про те, що пошкоджений автомобіль позивача має бути визнаний фізично знищеним навіть на підставі звіту страхової компанії, колегія суддів відхиляє з наступних підстав.

Як вбачається зі змісту статті 30 Закону № 1961-IV, транспортний засіб може вважатися фізично знищеним за двох умов:

- якщо його ремонт є технічно неможливим;

-або якщо цей ремонт є економічно необґрунтованим.

При цьому, ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.

Як вбачається зі звіту страхової компанії, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу (554157,06 грн) не перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди (824087 грн).

Водночас, умову технічної неможливості ремонту транспортного засобу спростовано самим позивачем, який відремонтував свій автомобіль.

За такого, підстави для визнання пошкодженого автомобіля позивача фізично знищеним відсутні.

Доводи апелянта про те, що заміна старих деталей на нові є не просто відновленням автомобіля, а є покращенням його стану, колегія суддів вважає неспроможними, оскільки як зазначалося вище, правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля.

Зазначене узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 13 червня 2019 року у справі № 587/1080/16-ц.

Посилання апелянта, як на підставу відмови у стягненні шкоди з відповідача, на те, що вразі проведення ремонтних робіт автомобіля ці витрати стягуються судом лише після доведеності їх сплати, є помилковими, не ґрунтуються на законі і не відповідають обставинам цієї справи. Позивачем заявлено вимоги, зокрема про відшкодування заподіяної відповідачем шкоди (збитків) до яких законом віднесено також і витрати, які особа як вже зробила так і мусить зробити для відновлення свого порушеного права. В матеріалах справи наявні докази на підтвердження завданих позивачу реальних збитків (вартості відновлювального ремонту, визначеного звітом ПрАТ «СК ВУСО») у розмірі 554157,06 грн, а відповідачем не спростовано заявлений позивачем розмір шкоди будь-якими іншими належними доказами.

Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 760/5618/16-ц, від 22 квітня 2019 року у справі № 761/14285/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 753/4696/16-ц, від 21 липня 2021 року у справі № 757/33065/18-ц.

Оскільки суд першої інстанції на зазначені обставини справи та вимоги матеріального права належної уваги не звернув та помилково визначив розмір грошової компенсації в сумі 396195, 70 грн, рішення підлягає зміні на підставі пунктів 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, зі зменшенням розміру матеріальної шкоди, з 396195,70 грн, до 389695,70 грн.

Щодо витрат на складання звіту № 36-25

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати, пов`язані із залученням експертів та проведенням експертизи (частина третя статті 133 ЦПК України).

Процесуальні питання розподілу судових витрат визначено статтею 141 ЦПК України.

Так, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

У постанові від 22листопада 2023 року у справі № 712/4126/22 (провадження № 14-123цс23) Велика Палата Верховного Суду зазначила: «Відшкодування витрат за проведення експертизи не обмежується випадком її призначення та проведення після відкриття провадження у справі. Відтак сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування витрат за експертизу, проведену до подання позову, якщо такі витрати пов`язані з розглядом справи, зокрема якщо судом враховано відповідний висновок експерта як доказ».

Заявляючи про стягнення витрат на проведення Звіту № 36-25, позивач посилався на те, що визначений цим Звітом розмір збитків є доказом заподіяної шкоди.

Між тим, змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд визнав Звіт № 36-25 неналежним доказом та не врахував його під час розгляду справи та ухвалення судового рішення.

За такого, апеляційний суд вважає, що витрати, здійснені позивачем на складання Звіту № 36-25, в розмірі 6500 грн. є необґрунтованими, безпосередньо не пов`язані із розглядом справи та не підлягають відшкодуванню.

Щодо розподілу судових витрат

У додаткових поясненнях у справі представник позивача – адвокат Бондар М.В. просила стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на оплату правничої допомоги, понесені в суді апеляційної інстанції у розмірі 8000 грн.

Згідно частин четвертої та п`ятої статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21).

Указана судова практика є незмінною.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81ЦПК України).

На обґрунтування таких витрат представник позивача - адвокат Бондар М.В. посилалася на ордер на надання правничої допомоги, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, платіжну інструкцію від 03 квітня 2026 року, з якої вбачається, що платник ОСОБА_2 оплатив за адвокатські послуги отримувачу Бондар М.В. (адвокат) на її рахунок 8000 грн.

Заперечуючи щодо стягнення витрат на правничу допомогу, представник відповідача просив зменшити їх розмір до розумного та обґрунтованого розміру, співмірного зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.

Взявши до уваги доводи (заперечення) представника відповідача щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу, колегія суддів дійшла висновку, що сума правничої допомоги в апеляційному суді у розмірі 8000 грн. є не співмірною із складністю справи та наданими адвокатом послугами, затраченим ним часом на надання таких послуг (підготовка додаткових пояснень у справі) не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи; нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося), виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (їх дійсність та необхідність), а також критерію розумності їх розміру, колегія суддів дійшла висновку, що справедливим і співмірним буде зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, до 2000 грн від попередньо заявленої суми.

Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22), а також постанові Верховного Суду від 24 березня 2023 року у справі № 484/449/22.

За такого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2000 грн витрат на правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Водночас, враховуючи, що апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги відповідача, змінив оскаржуване рішення суду, задовольнив позовні вимоги позивача частково на 98,3%, то наявні підстави для нового розподілу судових витрат.

Враховуючи розмір судового збору, сплаченого позивачем при подачі позову в суді першої інстанції (3169,57 грн.) та відповідача при подачі апеляційної скарги (4754 грн.), а також пропорційність задоволених позовних вимог (98,3%) та задоволених вимог апеляційної скарги (1,7%), відповідач за розгляд справи в суді першої інстанції має відшкодувати позивачу 10 979,68 грн судових витрат (8000+3169,57*98,3%), а також 2000 грн витрат на правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, а позивач відшкодувати відповідачу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції 80,82 грн судового збору.

Згідно з вимогою частини 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Враховуючи вимоги цієї статті, колегія суддів остаточно визначає розрахунок судових витрат по справі у сумі 12 898,86 ((10 979,68+ 2000) – 80,82) грн, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 382 ЦПК України,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником – адвокатом Зеленською Анжелікою Петрівною, задовольнити частково.

Рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 26 лютого 2026 року змінити.

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ) матеріальну шкоду в розмірі 389695 (триста вісімдесят дев`ять тисяч шістсот дев`яносто п`ять) грн 70 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ) 12 898 (дванадцять тисяч вісімсот дев`яносто вісім) грн 86 коп. судових витрат.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду за правилами, передбаченими у статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийІ.В. Лівінський

СуддіТ.Б. Кушнірова

Н.О.Шаманська

Повний текст судового рішення складений 07 серпня 2026 року