Постанова від 06 серпня 2026 р. у справі №483/109/26 — Миколаївський апеляційний суд

07.08.26

22-ц/812/1467/26

Провадження № 22-ц/812/1467/26

П О С Т А Н О В А

іменем України

07 серпня 2026 року м. Миколаїв

справа № 483/109/26

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Лівінського І.В.,

суддів: Кушнірової Т.Б., Шаманської Н.О.,

розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс"

на рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області, ухвалене 04 травня 2026 року під головуванням судді Шевиріної Т.Д. в приміщенні цього ж суду, повний текст судового рішення складений того ж дня, у цивільній справі

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

у с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

В лютому 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ «Діджи Фінанс») звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивач зазначав, що 18 жовтня 2018 року між Акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі – АТ «ОТП Банк») та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 0077/980/021673481/1, за умовами якого кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит, в розмірі визначеному кредитним договором, на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов, зазначених у кредитному договорі, додатках до нього та в Правилах надання і повернення кредиту, що розміщені на офіційному веб-сайті кредитодавця.

Свої зобов`язання банк виконав в повному обсязі, своєчасно та в обумовленому розмірі надав відповідачу кредитні кошти в розмірі 25 000 грн.

Відповідач свої зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість, перед банком.

15 березня 2024 року між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено Договір факторингу № 15/03/24, відповідно до умов якого АТ «ОТП Банк» відступило ТОВ «Діджи Фінанс» право вимоги за договорами кредиту, у тому числі за договором № 0077/980/021673481/1 від 18 жовтня 2018 року, укладеним із відповідачем ОСОБА_1 .

Згідно з Договором факторингу сума боргу перед новим кредитором (позивачем) становить 43 230,75 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту – 25000 грн, заборгованість за відсотками – 18 230,75 грн.

Посилаючись на викладене, ТОВ «Діджи Фінанс» просило суд стягнути з відповідача на свою користь кредитну заборгованість у розмірі 43 230,75 грн. Крім того, позивач просив стягнути 2 662,40 грн судового збору та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн.

Узагальнені доводи інших учасників

Під час розгляду справи представник відповідача подала відзив на позовну заяву, у якому просила у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, стягнути з позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 грн. При цьому посилалась на те, що обов`язок виконувати кредитне зобов`язання перед позивачем у відповідача не виник, оскільки він не був належним чином повідомлений про заміну кредитора. В матеріалах справи не міститься доказів про отримання відповідачем повідомлення про відступлення права грошової вимоги, а отже у ОСОБА_1 є право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові.

Крім того, позивачем не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували факт невиконання відповідачем умов кредитного договору. Надані позивачем Заява-анкета про надання банківських послуг АТ «ОТП Банк» від 18 жовтня 2018 року, Паспорт споживчого кредиту та заява фізичної особи на встановлення кредитної лінії не містять підпису відповідача, що свідчить про відсутність волевиявлення на укладення договору та ознайомлення з умовами споживчого кредиту (строк на укладення, процентна ставка, можливість пролонгації, тощо). З наданих документів, не вбачається на який строк було укладено договір, під яку процентну ставку надавався кредит.

Крім того, у матеріалах справи відсутнє підтвердження зарахування 18 жовтня 2018 року на особовий рахунок відповідача кредиту у розмірі 25000 грн. Отже, позивач не надав належних доказів фактичного отримання відповідачем грошових коштів.

Зазначає, що позивач повинен був додати до позовної заяви виписку саме по особовому рахунку позичальника та детальний розрахунок, на підставі яких можна здійснити перерахунок кредитної заборгованості. Між тим, позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження розміру заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості, взагалі не міститься суми відсотків у розмірі 18230,75 грн, тому не можна визначити як позивач нарахував заборгованість саме у такому розмірі, за якою процентною ставкою здійснювалось нарахування заборгованості по відсоткам.

Позивач надав відповідь на відзив, в якому просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Представник позивача зазначав, що за кредитним договором № 0077/980/021673481/1 відповідачу відкрито кредитну лінію з установленим кредитним лімітом у розмірі 3 500 грн (з можливістю його збільшення відповідно до умов договору) строком на 36 місяців (з правом пролонгації). Зазначене, на думку позивача, свідчить про укладення кредитного договору. Незважаючи на відсутність власноручного підпису відповідача на кредитному договорі, наявні у матеріалах справи документи підтверджують факт виникнення кредитних правовідносин та отримання відповідачем кредитних коштів. Зокрема, до позовної заяви додано копії паспорта відповідача та реєстраційного номера облікової картки платника податків, які використовувалися при оформленні кредиту та ідентифікації особи. Крім того, виписка по особовому рахунку про рух коштів за кредитним договором із деталізацією платежів за період з 18 жовтня 2018 року по 15 березня 2024 року підтверджує, на думку представника, факт зарахування кредитних коштів та їх подальше використання відповідачем. Відтак, навіть за відсутності підпису на примірнику договору, поведінка відповідача, зокрема користування кредитними коштами та здійснення платежів на їх погашення, підтверджує існування між сторонами договірних відносин. При цьому, заміна кредитора у зобов`язанні внаслідок укладення договору факторингу не впливає на обсяг і зміст зобов`язань боржника та не порушує його прав.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 травня 2026 року позов задоволений частково. Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Діджи Фінанс" заборгованість за кредитним договором № 0077/980/021673481/1 від 18 жовтня 2018 року, станом на 03 лютого 2026 року в розмірі 5 114,17 грн.

В задоволенні решти позову відмовлено.

Крім того, суд стягнув з ТОВ "Діджи Фінанс" на користь ОСОБА_1 – 3 265,44 грн, в рахунок відшкодування судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що наданими позивачем доказами підтверджується факт отримання відповідачем від первісного кредитора грошових коштів, якими він користувався та які частково повертав.

Вказане свідчить про доведеність факту отримання відповідачем коштів на загальну суму 65 292 грн 90 коп..

Отже, між сторонами фактично виникли правовідносини, пов`язані з отриманням та поверненням грошових коштів, однак відсутні підстави вважати належним чином укладеним договір у частині погодження умов про сплату відсотків.

Оскільки, ні заява-анкета, ні паспорт споживчого кредиту не містять підпису відповідача, це свідчить про відсутність погодження сторонами істотних умов договору щодо розміру та строків сплати відсотків за користування кредитними коштами.

Без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила банківських послуг та за відсутності в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків, надані банком заява-анкета і паспорт споживчого кредиту не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору.

Враховуючи відсутність підпису відповідача в анкеті-заяві та паспорті споживчого кредиту, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем погодження з відповідачем такої істотної умови, як розмір відсотків за користування кредитними коштами та порядок їх нарахування.

За таких обставин нарахування відповідачу процентів за користування кредитними коштами є безпідставним (без погодження сторонами відсотків у письмовому вигляді).

Як слідує з наданого позивачем розрахунку заборгованості та виписки з рахунку відповідача, останній отримав грошові кошти у загальному розмірі 65 292 грн 90 коп., при цьому в рахунок погашення заборгованості ним сплачено 60 178 грн 73 коп. Частина внесених коштів була зарахована позивачем у рахунок погашення нарахованих відсотків.

Розмір неповернутих відповідачем коштів становить 5 114,17 грн, у зв`язку із чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ТОВ «Діджи Фінанс» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, необґрунтованість судового рішення, порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне дослідження матеріалів та обставин справи, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, зазначає, що відповідно до змісту Заяви-анкети № 0077/980/021673481/1 від 18 жовтня 2018 року, після попереднього ознайомлення з усіма умовами надання банківських послуг, правилами, тарифами, положеннями договорів та усіх додатків до них, які є її невід`ємною частиною та розміщені на офіційному сайті АТ «ОТП БАНК», відповідач виявив бажання оформити поточний (картковий) рахунок № НОМЕР_1 з наданням електронного платіжного засобу у вигляді картки MC Gold PayPass у валюті- гривня. При цьому у відповідному пункті вказаної Заяви-анкети міститься особистий підпис відповідача, що підтверджує факт отримання ним зазначеної банківської картки, через яку, у свою чергу, і було забезпечено можливість користування кредитними коштами за договором.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції визнав існування кредитних правовідносин і факт користування кредитною лінією, але не надав належної оцінки тому, що багаторічне користування кредитом та здійснення платежів свідчить про прийняття відповідачем умов кредитування в цілому, включно з умовами щодо процентів.

Суд першої інстанції після встановлення факту існування кредитних правовідносин та підтвердження факту отримання і використання відповідачем кредитних коштів, не здійснив повного дослідження змісту банківської виписки та розрахунку заборгованості в частині структури заборгованості, порядку її формування та відповідності здійснених нарахувань умовам кредитування. Фактично суд обмежився лише висновком про відсутність підпису відповідача на окремих документах, залишивши поза увагою те, що матеріали справи містять первинні бухгалтерські документи, які підтверджують рух коштів за рахунком, обсяг використаного кредитного ліміту, суми здійснених платежів та порядок їх зарахування кредитором.

Крім того, визнавши факт існування кредитних правовідносин та факт багаторічного користування відповідачем кредитною лінією, суд повинен був дослідити питання про обсяг прав та обов`язків сторін, порядок виконання відповідачем своїх зобов`язань, а також правову природу платежів, які останній систематично здійснював протягом усього періоду користування кредитом. Сам по собі факт багаторазового внесення платежів на виконання кредитного зобов`язання протягом тривалого часу свідчить про усвідомлення відповідачем існування кредитного договору та прийняття ним умов такого кредитування, оскільки особа не може протягом багатьох років виконувати зобов`язання за договором, одночасно заперечуючи факт погодження його основних умов. Таким чином, суд фактично встановив усі обставини, необхідні для задоволення позову, однак зробив протилежний правовий висновок, що свідчить про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та про неповне дослідження доказів.

Наявна у справі виписка підтверджує не одноразове отримання коштів, а тривале користування кредитною лінією та систематичне виконання відповідачем умов кредитування, що виключає можливість визнання непогодженими істотних умов договору після його багаторічного виконання сторонами.

Сплачуючи кредит, відповідач вчинив конклюдентні дії, що свідчать про прийняття укладеного кредитного договору, який створив для нього певні цивільні права та обов`язки, частину з яких було реалізовано. При цьому апелянт посилається на правову позицію Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду викладену у постанові від 23 грудня 2020 у справі №127/23910/14-ц.

При цьому скаржник вважає, що заборгованість відповідача виникла не лише внаслідок безготівкового перерахування кредитних коштів на придбання товару за кредитним договором № 0077/980/021673481/1 від 18 жовтня 2018 року, а й у зв`язку з подальшим користуванням відповідачем кредитною лінією, відкритою в межах цього договору. Тобто спірна заборгованість сформувалася як із суми кредитних коштів, наданих банком для оплати товару, так і з коштів, якими відповідач у подальшому користувався через наданий йому картковий рахунок та платіжну картку в межах встановленого кредитного ліміту.

Наданий банком розрахунок заборгованості, а також виписка з рахунку за кредитною карткою є належними та допустимими доказами фактичного користування відповідачем кредитними коштами.

Апелянт зауважує, що виписка по картковому рахунку, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за кредитом. Крім того, відповідачем не спростовано розрахунок первісного кредитора. Контррозрахунку заборгованості, що спростовує розмір заборгованості, визначений позивачем, відповідачем також не надано. Доказів які б свідчили про виконання взятих на себе зобов`язань відповідачем не надано. Підсумовуючи викладене, скаржник вважає, що на порушення умов договору, відповідач свої зобов`язання належним чином не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість за кредитним договором.

Узагальненні доводи інших учасників справи

На вказану апеляційну скаргу від представника відповідача надійшов відзив, в якому представник відповідача, окрім обставин, зазначених у відзиві на позовну заяву, зазначала, що суд першої інстанції правильно дослідив матеріали цивільної справи та правильно прийняв рішення відповідно до чинного законодавства.

Позивач при зверненні до суду першої інстанції не надав письмового договору, підписаного відповідачем, щодо прийняття ним умов нарахування відсотків, тому не зміг довести погодження з відповідачем такої істотної умови, як розмір відсотків за користування кредитними коштами та порядок їх нарахування. За таких обставин нарахування відповідачу процентів за користування кредитними коштами є безпідставним (без погодження сторонами відсотків у письмовому вигляді).

Зазначає, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем позивач дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023- XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Адже на Заяві-анкеті про надання банківських послуг АТ «ОТП БАНК» №0077/980/021673481/1 від 18/10/2018 року, Паспорті споживчого кредиту та Заяві фізичної особи на встановлення кредитної лінії/зміну розміру кредитної лінії відсутній підпис відповідача.

Враховуючи викладене, представник відповідача просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення місцевого суду залишити без змін. Також просила стягнути з позивача 5000 грн витрат на оплату професійної правничої допомоги, понесені в суді апеляційної інстанції.

Позивач надав відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якому просив задовольнити повністю апеляційну скаргу ТОВ «Діджи Фінанс». У разі залишення апеляційної скарги без задоволення, а зазначеного рішення суду першої інстанції без змін, зменшити розмір судових витрат на правничу допомогу, що підлягають стягненню з позивача, до розумного та обґрунтованого розміру, співмірного зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

Зазначає, що суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно дослідив обставини укладення кредитного договору № 0077/980/021673481/1 від 18 жовтня 2018 року, факт надання відповідачу кредитних коштів, а також надані сторонами докази, за результатами чого дійшов обґрунтованого висновку про існування між сторонами кредитних правовідносин. При цьому суд першої інстанції правомірно врахував правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), відповідно до якого договір не може вважатися неукладеним після його повного або часткового виконання сторонами, а якщо їхні дії свідчать про фактичне виникнення договірних правовідносин, суд повинен вирішувати спір по суті з урахуванням установлених обставин та правових наслідків виконання сторонами своїх зобов`язань.

Відповідачем не заперечувався факт укладення кредитного договору, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції в цій частині не оскаржувалося. Відтак встановлені судом першої інстанції обставини щодо укладення кредитного договору, виникнення між сторонами кредитних правовідносин та отримання відповідачем кредитних коштів не є предметом апеляційного перегляду, не спростовані належними та допустимими доказами, а доводи апеляційної скарги не містять мотивованих заперечень щодо неправильності відповідних висновків суду першої інстанції. За таких обставин зазначені факти є встановленими та не потребують повторного доказування під час апеляційного розгляду.

Водночас, встановивши факт укладення кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів, виникнення між сторонами кредитних правовідносин, а також перехід до позивача права вимоги за спірним зобов`язанням, суд першої інстанції дійшов взаємовиключних висновків щодо розміру заборгованості. Зокрема, визнавши доведеними підстави виникнення зобов`язання та наявність у позивача права вимоги, суд стягнув лише 5 114 грн 17 коп., тоді як матеріалами справи підтверджується заборгованість у розмірі 43 230 грн 75 коп., а належних мотивів для відмови у стягненні решти суми рішення не містить. За таких обставин висновок суду першої інстанції про часткову відмову в задоволенні позовних вимог не узгоджується з установленими ним же фактичними обставинами справи, що свідчить про неправильне застосування норм матеріального права та неповне з`ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

2. Мотивувальна частина

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України та враховуючи, що рішення суду постановлене у справі з ціною позову 43230,75 грн, яка є меншою ніж тридцять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.

Згідно частини 5 статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено – повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, оскільки рішення у цій справі ухвалено за відсутності учасників справи, повне судове рішення складено 07 серпня 2026 року, датою ухвалення рішення є 07 серпня 2026 року.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення відповідає.

Позиція апеляційного суду

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «ОТП Банк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Статті 525, 612, 625 ЦК України передбачають, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що 18 жовтня 2018 року між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг АТ «ОТП Банк» від 18 жовтня 2018 року №0077/980/021673481/1.

Згідно з розрахунком заборгованості та випискою по рахунку, відповідачем використано кредитні кошти на загальну суму 65 292,90 грн, тоді як загальна сума внесених ним коштів становить 60 178,73 грн, з яких частину кредитором зараховано в рахунок погашення нарахованих відсотків.

Розмір використаних відповідачем кредитних коштів, а також суму внесених коштів на погашення кредиту сторони не оспорюють, а тому в цій частині апеляційний суд рішення не перевіряє.

Оскаржуючи рішення суду першої інстанції позивач посилався на те, що суд помилково не врахував умови нарахування відсотків по кредиту.

Однак колегія суддів не погоджується з такими доводами виходячи з наступного.

В позовній заяві та апеляційній скарзі, на обґрунтування вимог про стягнення відсотків по кредиту, позивач посилається на умови, передбачені в Паспорті споживчого кредиту. Зокрема, відповідно до пункту 4 Паспорту споживчого кредиту процентна ставка у розмірі 0,01 % річних, діє протягом Пільгового періоду до 55 днів, а після закінчення пільгового періоду – 5% (щомісячно).

Між тим, зі змісту доданого до позовної заяви Паспорту споживчого кредиту вбачається, що цей документ не містить підпису позичальника ОСОБА_1 (а.с. 8 зворот).

Відповідно до сталої позиції Верховного Суду умови кредитного договору, які не визнаються відповідачем та не містять його підпису, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі №342/180/17, провадження 14-131цс19).

За такого, не можна вважати, що сторонами узгоджені конкретні умови кредитування, в тому числі щодо сплати процентів, зазначені у наданому банком Паспорті споживчого кредиту.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем не доведено факт погодження всіх істотних умов договору із відповідачем, та обґрунтованості розрахунку заборгованості.

Водночас, вимог про стягнення процентів за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема, статтями 625,1048 ЦК України банк, звертаючись із позовом, не пред`являв.

Щодо наведеного судом розрахунку заборгованості за кредитом, який проведений виходячи із різниці отриманих та повернутих позичальником кредитних коштів, то у зв`язку із тим, що суд виходив із недоведеності досягнення сторонами домовленості стосовно сплати процентів за користування кредитними коштами, відсутні підстави вважати такий розрахунок помилковим.

Так, з наданого банком розрахунку заборгованості вбачається, що за період користування коштами відповідачем використано кредитні кошти на загальну суму 65 292,90 грн, тоді як загальна сума внесених ним коштів становить 60 178,73 грн.

Отже, суд першої інстанції правильно визначив розмір заборгованості в сумі 5114,17 грн (65 292,90 - 60 178,73), який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції рішення у справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 23 грудня 2020 у справі №127/23910/14-ц, від 25 травня 2021 року № 554/4300/16, від 17 грудня 2021 року у справі № 278/2177/15, від 31 травня 2022 року у справі № 194/329/15, колегія суддів відхиляє, оскільки в зазначених постановах Верховний Суд не робив висновків щодо можливості стягнення заборгованості по процентам в разі відсутності підпису позичальника в Паспорті споживчого кредиту, який містить умови нарахування процентів за користування кредитом.

Подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (постанови Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16, від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16).

Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень норм матеріального права у різних справах (у неподібних правовідносинах) не має правового значення для справи, яка є предметом апеляційного перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

За таких обставин посилання заявника про те, що судом ухвалено рішення у справі без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, є помилковими.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому рішення суду підлягає залишенню без зміни відповідно до положень статті 375 ЦПК України.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в апеляційному суді

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просила стягнути з ТОВ «Діджи Фінанс» на користь ОСОБА_1 витрати на оплату правничої допомоги, понесені в суді апеляційної інстанції у розмірі 5000 грн.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно частин четвертої та п`ятої статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21).

Указана судова практика є незмінною.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81ЦПК України).

На обґрунтування таких витрат представник відповідача долучив до відзиву договір № 2006/2026 від 20 червня 2026 року про надання правової (правничої) допомоги, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Тарасенко В.І.; ордер на надання правничої допомоги; детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом, а саме: усна консультація адвоката - вартістю 500 грн, 1 година; аналіз фактичних обставин апеляційної скарги, формування правової позиції, аналіз судової практики - вартістю 1000 грн, 2 години; складання та оформлення відзиву на апеляційну скаргу - вартістю 3000 грн, 4 години; подача відзиву до суду через «Електронний Суд» - вартістю 500 грн, 1 година; квитанцію про оплату витрат на правничу допомогу.

Заперечуючи щодо стягнення витрат на правничу допомогу, представник позивача просив зменшити їх розмір до розумного та обґрунтованого розміру, співмірного зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.

Взявши до уваги доводи (заперечення) представника позивача щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу, колегія суддів дійшла висновку, що сума правничої допомоги в апеляційному суді у розмірі 5000 грн. є не співмірною із складністю справи та наданими адвокатом послугами, затраченим ним часом на надання таких послуг (підготовка відзиву на апеляційну скаргу, зміст якої є аналогічним з відзивом на позов, не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи; нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося), виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (їх дійсність та необхідність), а також критерію розумності їх розміру, колегія суддів дійшла висновку, що справедливим і співмірним буде зменшення розміру витрат відповідача на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, до 500 грн. від попередньо заявленої суми.

Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22), а також постанові Верховного Суду від 24 березня 2023 року у справі № 484/449/22.

За такого з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 500 грн витрат на правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" залишити без задоволення, а рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 травня 2026 року- без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на користь ОСОБА_1 500 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду за правилами, передбаченими у статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийІ.В. Лівінський

Судді: Т.Б. Кушнірова Н.О. Шаманська

Повне судове рішення складене 07 серпня 2026 року.