Постанова від 06 серпня 2026 р. у справі №337/1195/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 07.08.2026

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________________

Єдиний унікальний № 337/1195/26 Головуючий у 1 інстанції Калюжна В. В.

Провадження № 22-ц/807/1834/26 Суддя доповідач Салтан Лілія Геннадіївна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Салтан Л.Г ,

суддів: Кочеткової І.В., Сакояна Д.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 01 червня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦИКЛ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

25.02.2026 представник позивача ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» звернувся до Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 22030000141798 від 15.08.2019 у розмірі 8654,61 грн, а також судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3500,00 грн.

В обґрунтування позову зазначав, що 15.08.2019 між АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 22030000141798. Відповідно до умов кредитного договору, банк надав позичальнику споживчий кредит, а позичальник зобов`язався повернути кредитні кошти, сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі, визначені даним кредитним договором. Натомість кредитні зобов`язання з боку відповідачки належним чином не виконані.

15.12.2021 за договором факторингу №15/12/21 первісним кредитором АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» було відступлено право вимоги до відповідачки за кредитним договором № 22030000141798 від 15.08.2019 на користь ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС». Відповідно, ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» набуло право вимоги до відповідачки щодо стягнення заборгованості за вказаним договором. Згідно договору факторингу, сума боргу відповідачки ОСОБА_1 перед ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» становить 8654,61 грн, із яких: заборгованість по тілу кредиту - 5706,48 грн, заборгованість по відсотках - 98,93 грн, заборгованість по комісії - 2849,20 грн. Таким чином, зазначена заборгованість разом з понесеними судовими витратами підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача.

Рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 01 червня 2026 року позовні вимоги задоволено у повному обсязі, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЦИКЛФ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором № 22030000141798 від 15.08.2019 в розмірі 8654,61 грн, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 2662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн, а всього – 13317,02 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, 02 липня 2026 року ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Тисячник Р.Р., подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 01 червня 2026 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю, а також стягнути з ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» понесені нею судові витрати зі сплати судового збору та витрати на правничу допомогу в суду апеляційної інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження заявлених позовних вимог, зокрема, відсутній детальний розрахунок заборгованості, який відображав би рух коштів за весь період дії кредитного договору, дати та суми внесених позичальником платежів, порядок їх зарахування, черговість погашення тіла кредиту, процентів, комісії, пені, залишок заборгованості на кожну дату. Також відсутні докази на того, що кредитні кошти в сумі 6800,00 грн було фактично зараховано на рахунок відповідачки, оскільки сам по собі факт підписання позичальником кредитного договору не є доказом реального виконання банком свого зобов`язання з надання кредиту. Крім того, вважає незаконним нарахування щомісячної комісії за обслуговування кредиту, яка перевищує номінальні проценти за користування кредитом. Зміст кредитного договору № 22030000141798 від 15.08.2019 не містить переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредитних коштів, що надаються позичальнику та за які кредитодавцем встановлена комісія, а тому положення кредитного договору в частині обов`язку позичальника сплачувати комісію є нікчемними відповідно до ч.1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу справи від 03 липня 2026 року для розгляду цієї справи визначений склад колегії: головуючий суддя (суддя-доповідач) Салтан Л.Г. та члени колегії : судді Гончар М.С. та Кочеткова І.В.

Ухвалою від 03 липня 2026 року, постановленою суддею-доповідачем Салтан Л.Г., вказану справу витребувано у суду першої інстанції.

08 липня 2026 року вищезазначена справа надійшла до апеляційного суду.

Ухвалою від 09 липня 2026 року, постановленою суддею-доповідачем Салтан Л.Г., вказану апеляційну скаргу залишено без руху і надано особі, яка подала апеляційну скаргу, строк для усунення недоліків .

15 липня 2026 року ОСОБА_1 усунула зазначені недоліки.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 20 липня 2026 року відкрито провадження.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 20 липня 2026 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання, з урахуванням вимог ч.1 ст.369 ЦПК України та ціни позову, яка становить 8654,61 грн.

Ухвали суду апеляційної інстанції доставлені в електронний кабінет підсистеми «Електронний суд» ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» 21 липня 2026 року, що підтверджено довідкою про доставку електронного документу.

28.07.2026 представником позивача ТОВ «ЦИКЛФ ФІНАНС поданий відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що під час розгляду справи в суді першої інстанції ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» 13.05.2026 року надавало заперечення на уточнення фактів, наведених відповідачкою у відзиві на позов, додавши до них виписки по особовому рахунку у період з 15.08.2019 по 14.12.2021 за №: НОМЕР_1 ; НОМЕР_2 ; НОМЕР_3 , НОМЕР_4 ; НОМЕР_5 ; НОМЕР_6 ; № НОМЕР_7 ; НОМЕР_8 . Кожна з цих виписок по особовому рахунку містить інформацію про конкретний вид проведеної операції, натомість, всі виписки стосуються операцій щодо використання кредитних коштів за кредитним договором. Саме доказом надання кредитних коштів відповідачці за кредитним договором є виписка по особовому рахунку № НОМЕР_7 за 15.08.2019, відповідно до якої проведена банківська операція з призначенням платежу: «надання кредитних коштів згідно кредитного договору №22030000141798 від 15.08.2019», в якій також зазначено інформацію про дебет, що становить 0,00 грн та кредит, що становить 6800,00 грн; які були зняті ОСОБА_1 в ATM Банка (банкомат банка «Кредит-Днепр», ATMKD051, за адресою м. Запоріжжя пр. Соборний (колишня назва пр. Леніна, 153). Окремими доказами використання кредитних коштів є проведення оплат з погашення кредиту відповідачкою за кредитним договором відповідно до виписки по особовим рахункам. Нарахування комісії відбулося за умовами укладеного кредитного договору, тому є законним. Відповідач під час укладення договору ознайомлювався з текстом та змістом укладеного договору в цілому, у тому числі, із графіком щомісячних платежів за кредитними договором. Жодних заперечень щодо уточнення чи зміни його викладу ОСОБА_1 не висловила та погодилася з ними, про що свідчать її підписи. Тому вважає, що стягнення з відповідачки заборгованості за надані додаткові послуги, які були узгоджені при укладені договору, є правомірними, а їх розмір чітко визначений під час укладання договору. Також вважає, що заявлений розмір витрат за правничу допомогу є очевидно завищеним та необґрунтованим.

Відповідно до повторного Протоколу автоматизованого розподілу справи від 28 липня 2026 року для розгляду цієї справи визначений склад колегії: головуючий суддя (суддя-доповідач) Салтан Л.Г., члени колегії: судді Кочеткова І.В., Сакоян Д.І.

Згідно із ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

В силу вимог ч.1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

В силу вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ч.1 ст. 381 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги ухвалює постанову за правилами ст. 35 гл. 9 р.ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

За приписами п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в ст. 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення у повній мірі не відповідає.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною 1 ст.15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Апеляційним судом встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги у цій справі, керувався ст. 12, 77, 89,141, 259, 263-268, 280, 354 ЦПК України та вважав встановленим набуття позивачем права вимоги до відповідача за кредитним договором № 22030000141798 від 15.08.2019, а також те, що розмір заборгованості відповідача за кредитним договором підтверджується наданим позивачем розрахунком, який не спростований відповідачем, при цьому відхилив заперечення відповідача в частині стягнення заборгованості за комісією, виходячи з положень п.4 ч.1 ст.1, ч.2 ст.38 Закону України ЗУ «Про споживче кредитування» та умов укладеного між сторонами кредитного договору .

За наведеного, суд першої інстанції вважав, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Узагальнені доводи апелянта зводяться до відсутності доказів отримання ним кредитних коштів, сумнівів у правильності розрахунку заборгованості та відсутності правових підстав для стягнення нарахованої комісії, які є в силу положень ст. 367 ЦПК України предметом перегляду апеляційним судом законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини, обґрунтування рішення судом першої інстанції та доводи апелянта у справі, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 15.08.2019 між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 22030000141798.

15.08.2019 відповідачка власноруч підписала Паспорт споживчого кредиту та примірники кредитного договору № 22030000141798.

Під час підписання кредитного договору відповідачка власним підписом засвідчила факт взяття на себе зобов`язання повернути надані в тимчасове користування кредитні кошти, сплатити відсотки за користування кредитними коштами та комісію, що передбачена кредитним договором.

За умовами укладеного кредитного договору, банк надав клієнту грошові кошти у тимчасове платне користування на споживчі потреби, а клієнт зобов`язався повернути наданий кредит, оплатити проценти за користування кредитом та комісію, що передбачені договором.

Відповідно до п.1.2 укладеного договору кредит надається відповідачці у сумі 6800,00 грн, строком на 12 місяців, з кінцевою датою повернення кредиту 15.08.2020, зі сплатою відсотків за користування кредитом - 0,001% річних на строкову заборгованість, на прострочену заборгованість за кредитом - 56 % річних, та сплатою комісії в наступному розмірі за період з 15.09.2019 по 14.12.2019 - 9% від суми кредиту, у період з 15.12.2019 по 14.03.2020 - 7 % від суми кредиту; у період з 15.03.2020 по 14.06.2020 - 5 % від суми кредиту, період з 15.06.2020 року по 15.08.2020 - 2, 95% від суми кредиту.

Відповідно до п.1.4 кредитного договору кредит надається шляхом зарахування кредитних коштів на поточний рахунок клієнта: НОМЕР_7 , відкритий на ім`я відповідачки в АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО».

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що наразі між сторонами існує спір з приводу виконання умов укладеного кредитного договору.

Зазначені правовідносини мають наступне правове регулювання.

Відповідно до ст. 11, 509 ЦК України договір є підставою для виникнення зобов`язань.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1,2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із ч.1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Змістом ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст. 1048 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).

Згідно із ч.1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом ст.1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Вирішуючи доводи апелянта, суд апеляційної інстанції враховує факт визнання укладення та підписання 15.08.2019 між нею та АТ «Банк Кредит Дніпро» кредитного договору № 22030000141798 на умовах, встановлених судом першої інстанції.

При цьому, доводи апелянта зводяться до відсутності в матеріалах справи доказів щодо перерахування банком грошових коштів та, відповідно, спростовується сам факт отримання та користування кредитними коштами. Натомість, зазначені доводи спростовуються наявною в матеріалах справи випискою по особовому рахунку відповідачки ОСОБА_1 , яка містить відомості про зарахування 15.08.2019 на її рахунок НОМЕР_7 грошових коштів у сумі 6800,00 грн згідно умов кредитного договору, а також рух коштів та часткове погашення відповідачкою заборгованості за укладеним договором (а.с.77-126).

Судом апеляційної інстанції відхиляються зазначені доводи апелянта, оскільки п.1.3 укладеного кредитного договору було передбачено зарахування суми на поточний НОМЕР_7 , відкритий у АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО». Як вбачається зі змісту виписки, грошові кошти в розмірі 6800,00 грн (що відповідає сумі кредиту, обумовленої в п.1.2. укладеного договору) були зараховані саме на цей рахунок НОМЕР_7 , саме у дату укладання договору 15.08.2019 з призначенням платежу «надання кредитних коштів згідно кредитного договору №22030000141798 від 15.08.2019». Згідно даних виписки по рахунку НОМЕР_7 від 15.08.2019 вхідний залишок становить: дебет – 0,00 грн; кредит – 6800,00 грн. При цьому, відповідачка мала можливість надати виписку з власного рахунку та спростувати факт зарахування кредитних коштів, однак цього не зробила. Також відповідачкою не спростований і факт часткової сплати заборгованості за кредитним договором, який підтверджений наданою при розгляді справи у суді першої інстанції випискою по особовому рахунку відповідачки ОСОБА_1 .

Отже, доводи апелянта щодо неотримання кредитних коштів не є слушними, спрямовані на небажання нести узяти на себе зобов`язання з повернення отриманих кредитних коштів, тому відхиляються апеляційним судом.

Право набуття позивачем вимоги до відповідачки за кредитним Договором №22030000141798 від 15.08.2019. в межах поданої апеляційної скарги апелянтом не спростовується. Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що у зобов`язанні відбулась заміна кредитора, а саме до позивача ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» перейшли права АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» і він має право вимагати від відповідачки сплати заборгованості за вказаним договором.

У свою чергу відповідачка обґрунтованого заперечення проти розміру заборгованості по тілу кредиту – 6800,00 грн не надала, лише спростовувала сам факт отримання грошових коштів, заперечень щодо розміру стягнутих відсотків та строку їх нарахування в апеляційній скарзі не зазначено. Доказів на підтвердження сплати нарахованої заборгованості як первісному кредитору, так і його правонаступнику ОСОБА_1 не надала, тому рішення суду першої інстанції щодо стягнення заборгованості з тіла кредиту в сумі 6800 грн є законним та обґрунтованим та не підлягає зміні.

Однак, колегія суддів не погоджується з доводами суду першої інстанції щодо стягнення з відповідачки комісії з огляду на наступне.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності) для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення, тощо.

Отже Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі п.4 ч.1ст.1, ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», Правління Національного банку України постановою від 8 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит. Відповідно до п.5 зазначених Правил банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу. тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку № 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (п. 8 Правил).

Згідно з додатком № 1 до Правил загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Зазначені Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема, інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно зі ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування», щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч.1,2 ст.11, ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування». Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 (провадження № 61-18751св21) вказано, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому, до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно із ч.1, 2 ст.11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів існування, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч.1, 2 ст.11, ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 викладено висновок про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів існування переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч.1,2 ст.11, ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до п.1.3 кредитного договору № 22030000141798 від 15.08.2019, укладеного між сторонами, банк формує графік платежів, який викладено в розділі 4 цього договору, із зазначенням сум погашення основного боргу за кредитом, сплати процентів за користування кредитом, щомісячної комісії, вартості всіх супутніх послуг, орієнтовної реальної процентної ставки та ін.

Згідно з п.3.7.2 кредитного договору банк надав відповідачці для ознайомлення в письмовій формі Паспорт споживчого кредиту.

Відповідно до п.2 ч.4 Паспорту споживчого кредиту щомісячна комісія за обслуговування кредиту становить: з 1 по 3 місяць - 612,00 грн, з 4 по 6 місяць - 476,00 грн, з 7 по 9 місяць - 340,00 грн, з 10 по 12 місяць - 200,60 грн від суми кредиту. Однак, договір не містить конкретних послуг, які надаються банком позичальнику за вказану плату.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що в кредитному договорі № 22030000141798 від 15.08.2019 жодним чином не зазначено переліку послуг з обслуговування кредиту, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту. Тобто відомості - в чому саме полягає комісія за обслуговування кредитної заборгованості, за які саме банківські послуги призначена та принцип її нарахування - кредитний договір не містить.

Враховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні договору - положення пункту 1.3 та графіку платежів щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до ч.1, 2 ст.11, ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування», тому підстави для задоволення позовних в частині стягнення з ОСОБА_1 2849,20 грн відсутні.

Згідно з п.2 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що аргументи апеляційної скарги ОСОБА_1 частково знайшли своє підтвердження, а тому слід апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, рішення суду першої інстанції в оскарженій частині щодо стягнення заборгованості по комісії в розмірі 2849,20 грн скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» в задоволенні заявлених позовних вимог в частині стягнення з відповідачки заборгованості по комісії в розмірі 2849,20 грн.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 3 ст. 12 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ч.6 ст. 81ЦПК України). Підстави для звільнення від доказування відповідачки та її представника, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Європейський суд з прав людини вказав, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Крім того, згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) та правових позицій, викладених в рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Бендерський проти України (заява № 22750/02 параграф 42) - відповідно до практики, яка відображає принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлині обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Апеляційний суд на виконання вимог ч. 5 ст. 12 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги.

Так, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасник справи посилається в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

В силу вимог ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Проте, такі докази, передбачені ч. 2, 3 ст. 367 ЦПК України, які б могли бути узяті судом до уваги за неможливості подання їх суду першої інстанції, у цій справі відсутні та апелянтом апеляційному суду не надані.

Згідно із ч.3 ст. 376 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов`язковою підставою для скасування або зміни рішення.

В силу вимог ч.2 ст. 376 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення. Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення по суті цієї справи.

При вищевикладених обставинах, інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням вимог ЦПК України.

За змістом ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (ч.1, 2 ст. 133 ЦПК України).

Відповідно до ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно із ч.1,2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п.1, 2 ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Відповідно до ч.4-6 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Приписами ч.1 ст.26 Закону України від 05.07.2012 «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Згідно із ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги..

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 5,9 ст.141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що при визначенні суми відшкодування слід виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції, за сталою позицією якого заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Саме суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Так, відповідно до ст.11 ЦПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі та встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги. За неможливості встановити умови щодо порядку обчислення, форми та ціни правової допомоги згідно з умовами договору суди, залежно від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Враховуючи, що суд апеляційної інстанції прийшов до висновку щодо необхідності скасування рішення першої інстанції в частині стягнення з відповідачки заборгованості з комісії за кредитним договором та необхідності ухвалення у відповідній частині нового рішення про відмову в задоволенні зазначених позовних вимог, на підставі ст.13 ЦПК України розподіл судових витрат у суді першої інстанції підлягає зміні.

На підтвердження понесених апелянтом судових витрат на професійну правничу допомогу надано: договір про надання правничої допомоги від 30 червня 2026 року з адвокатом Тисячник Р.Р., додаток № 1 до договору про надання правничої допомоги від 30 червня 2026 року, в якому зазначено, що загальна вартість правової допомоги становить 3750,00 грн, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЗП 002821 від 19 листопада 2024 року, ордер на надання правничої допомоги серії АР № 1247856, Акт приймання-передачі до договору про надання правової допомоги від 30 червня 2026 року на суму 3750,00 грн, з них: правовий аналіз норм чинного законодавства та актуальної практики 1 година, надання розгорнутої консультації 1 година, оформлення та подання апеляційної скарги 1,75 годин (при цьому вартість 1 години роботи становить 1000,00 грн); платіжну інструкцію від 30 червня 2026 року на суму 3750,00 грн.

Виходячи із критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи обставини цієї справи, що вказані вище, складність та категорію справи, часткове задоволення позовних вимог та доводів апеляційної скарги, а також положення ЄСПЛ та практику Верховного Суду щодо стягнення витрат на правову допомогу в цілому, суд апеляційної інстанції вважає, що заявлений до стягнення розмір витрат апелянта з урахуванням висновку про часткове задоволення апеляційної скарги підлягає зменшенню пропорційно до 1234,50 грн, що підлягають стягненню з ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» на користь апелянта.

Щодо розміру витрат правничої допомоги, що був стягнутий з відповідачки на користь, суд апеляційної інстанції враховує, що на підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем надано Договір про надання правової допомоги, укладений між ТОВ «Цикл Фінанс» та адвокатом Гулієвою С.А. від 25.08.2025, акт про підтвердження факту надання правничої допомоги від 26.01.2026 року, детальний опис робіт, відповідно до яких вартість послуг, які надавались складається з наступного: правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) ТОВ «Цикл Фінанс» - 500,00 гривень, складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості, в тому числі попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи - 2500,00 гривень, формування додатків до позовної заяви - 500,00 гривень.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що з 25 серпня 2025 року між ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» та адвокатом Гулієвою С.А. діє рамковий договір, який не вимагає усної консультації та підготовки пропозицій щодо кожної судової справи. Формування додатків до позову взагалі не є правничою допомогою.

Судом першої інстанції було вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» судові витрати на правничу допомогу в розмірі 2000 грн. та судовий збір у розмірі 2662,40грн. Судом апеляційної інстанції було зроблено висновок, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в розмірі 5805,41 грн (що становить 67,08%)

Отже, з ОСОБА_1 стягненню підлягають витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 1341,06 грн, що становить 67,08% від 2000,00 грн.

Крім того, ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС при зверненні до суду з позовною заявою сплатило судовий збір в розмірі 2662,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 28 січня 2026 року, тому стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» за розгляд справи в суді першої інстанції підлягає судовий збір в розмірі 1785,94 грн.

Апелянт ОСОБА_1 при звернені до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою сплатила судовий збір в розмірі 3993,60 грн. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги в частині скасування нарахованої заборгованості зі сплати комісії в розмірі 2849,2 грн, що становить 32,92 % від заявлених вимог апеляційної скарги, тому з ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» за розгляд справи в суді апеляційної інстанції на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1314,69 грн.

Керуючись ст. ст.141, 367, 368, 369, 374, 375, 376, 381-384,390 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 01 червня 2026 року щодо задоволення позовних вимог частково скасувати в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦИКЛ ФІНАНС» заборгованості по комісії в розмірі 2849,20 грн, та ухвалити в цій частині нове рішення по відмову в задоволенні заявлених позовних вимог, в частині стягнення судових витрат – змінити, виклавши резолютивну частину судового рішення в наступній редакції:

«Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦИКЛ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦИКЛ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором №22030000141798 від 15.08.2019 в сумі 5805,42 грн (заборгованість по тілу кредита -5706,48грн, заборгованість по відсотках - 98,93 грн), витрати по сплаті судового збору в сумі 1785,94 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1341,06 грн.

В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.»

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦИКЛ ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 1314,69 грн та судові витрати на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції в сумі 1234,50 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повний текст постанови складений 07 серпня 2026 року, копію постанови надіслати учасникам справи для відома.

Головуючий суддя: Л.Г. Салтан

Члени колегії:

Суддя: І.В. Кочеткова

Суддя: Д.І. Сакоян