Постанова від 06 серпня 2026 р. у справі №127/1911/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/1911/26

Провадження № 22-ц/801/1562/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Мудрак А. М.

Доповідач:Панасюк О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2026 рокуСправа № 127/1911/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),

суддів Берегового О. Ю., Оніщука В. В.,

розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тростянецького районного суду Вінницької області у складі судді Мудрак А. М. від 08 травня 2026 року (дата складення повного тексту рішення відповідає даті його ухвалення),

встановив:

У січні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (далі ТОВ «ФК «ЕЙС») звернулося до суду з цим позовом, за яким просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь 30 289 грн 19 к. заборгованості за кредитним договором № 575435104 від 08 лютого 2021 року, а також 2 662 грн 40 к. у відшкодування судового збору за подання позовної заяви та 7 000 грн 00 к. у відшкодування витрат на правничу допомогу.

На обґрунтування позовних вимог покликалося на те, що 08 лютого 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (далі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», первісний кредитор) та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 575435104 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, відповідно до якого ОСОБА_1 надано кредит у сумі 2 800 грн 00 к. (в подальшому кредитний ліміт було збільшено до 8 500 грн 00 к.)

28 листопада 2018 року між первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (далі ТОВ «Таліон Плюс») укладено договір факторингу № 28/1118-01 щодо відступлення прав майбутньої грошової вимоги, відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон Плюс» 04 травня 2021 року перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 575435104 від 08 лютого 2021 року.

05 серпня 2020 року ТОВ «Таліон Плюс» за договором факторингу № 05/0820-01 передало право вимоги до ОСОБА_1 . Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» (далі ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс»), 11 липня 2025 року те, в свою чергу, за договором факторингу № 11/07/25-Е передало це право ТОВ «ФК «ЕЙС».

Відповідно до реєстру боржників від 14 липня 2025 року до договору факторингу № 11/07/25-Е від 11 липня 2025 року до ТОВ «ФК «ЕЙС» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 30 289 грн 19 к., з яких: 8 499 грн 25 к. – заборгованість за тілом кредиту, 21 789 грн 94 к. – заборгованість за процентами за користування кредитом.

ОСОБА_1 не виконав умови взятого на себе зобов`язання, не погасив кредит та не сплатив проценти за користування кредитом.

Рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 08 травня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» 30 289 грн 19 к. заборгованості за кредитним договором № 575435104 від 08 лютого 2021 року; 2 662 грн 40 к. у відшкодування сплаченого судового збору та 3 000 грн 00 к. у відшкодування витрат на правничу допомогу.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між сторонами виникли кредитні відносини, позичальник отримав кредитні кошти, свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, в результаті чого утворилась заборгованість за тілом кредиту та процентами. Суд першої інстанції визнав правомірним ланцюг передачі права вимоги від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «ФК «ЕЙС» через низку договорів факторингу (укладених із ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс») та додаткових угод, які продовжували термін їх дії.

Суд першої інстанції відхилив заперечення відповідача щодо звільнення від сплати процентів як військовослужбовця, установивши, що проценти нараховувалися у 2021 році – до початку його служби у лютому 2022 року. Заява про застосування позовної давності також визнана необґрунтованою, тому що перебіг строків продовжувався на період карантину та воєнного стану та був відновлений лише 04 вересня 2025 року.

Щодо судових витрат, то суд першої інстанції стягнув з відповідача 2 662 грн 40 к. у відшкодування сплаченого судового збору, а також частково задовольнив вимогу про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, зменшивши їхню суму з 7 000 грн 00 к. до 3 000 грн 00 к. з урахуванням критеріїв розумності, співмірності та складності справи.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просив рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 08 травня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Апеляційна скарга мотивована тим, що трирічний строк позовної давності за кредитним договором № 575435104 від 08 лютого 2021 року сплив 08 лютого 2024 року, тоді як позов було подано лише у 2026 році. Суд першої інстанції помилково застосував нечинну норму матеріального права, тому що норма про зупинення строків позовної давності на час воєнного стану скасована у вересні 2025 року. Крім того він є військовослужбовцем Збройних Сил України учасником бойових дій з 2018 року, а відповідно до частини 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» нарахування процентів і штрафних санкцій під час воєнного стану щодо нього є незаконним, що суд першої інстанції неповно врахував.

ТОВ «ФК «ЕЙС» подало відзив на апеляційну скаргу.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 05 серпня 2026 року прийнято відмову ТОВ «ФК «ЕЙС» від позовних вимог до ОСОБА_1 в частині стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 21 789 грн 94 к. Рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 08 травня 2026 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» заборгованості за процентами у розмірі 21 789 грн 94 к. визнано нечинним. Провадження в цій частині закрито.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Частинами першою – третьою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення або змінює рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права (стаття 376 ЦПК України).

Судом встановлено, що 08 лютого 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 575435104 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, відповідно до умов якого кредитор надав ОСОБА_1 кредит в сумі 2 800 грн 00 к. (в подальшому кредитний ліміт було збільшено до 8 500 грн 00 к.) на умовах строковості, зворотності, платності, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом.

Зі змісту заявки на отримання грошових коштів в кредит від 08 лютого 2021 року встановлено, що ОСОБА_1 при її оформленні зазначив свої персональні дані, зокрема ідентифікаційний номер платника податків, паспортні дані, зареєстроване місце проживання, номер телефону, електронну адресу, номер особистого електронного платіжного засобу: 4149-49XX-XXXX-9112.

ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» виконало свій обов`язок та перерахувало ОСОБА_1 шляхом ініціювання через банк провайдер грошові кошти у загальній сумі 8 500 грн 00 к. на банківську картку № НОМЕР_1 , вказану у заявці при укладенні кредитного договору, що підтверджується відповідними довідками товариства та платіжними дорученнями за період з 08 лютого 2021 року по 11 лютого 2021 року.

28 листопада 2018 року між первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01 щодо відступлення прав майбутньої грошової вимоги, відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон Плюс» 04 травня 2021 року перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 575435104 від 08 лютого 2021 року.

05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01, відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» 31 серпня 2023 року перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 575435104 від 08 лютого 2021 року.

11 липня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» укладено договір факторингу № 11/07/25-Е.

Відповідно до реєстру боржників від 14 липня 2025 року до договору факторингу № 11/07/25-Е від 11 липня 2025 року до ТОВ «ФК «ЕЙС» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 30 289 грн 19 к., з яких: 8 499 грн 25 к. – заборгованість за тілом кредиту, 21 789 грн 94 к. – заборгованість за процентами за користування кредитом.

Згідно з випискою з особового рахунка за кредитним договором № 575435104 від 08 лютого 2021 року заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «ФК «ЕЙС» за цим договором складає 30 289 грн 19 к., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту – 8 499 грн 25 к.; заборгованості за процентами за користування кредитом – 21 789 грн 94 к.

Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов`язань позичальником.

З урахуванням закриття апеляційним судом провадження в частині позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами, рішення суду першої інстанції відповідно до статті 367 ЦПК України переглядається апеляційним судом лише в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 8 499 грн 25 к.

За змістом статей 626, 628 та 638 Цивільного кодексу України (ЦК України) договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов.

Відповідно до статей 207, 639 ЦК України та статей 3, 11 Закону України «Про електронну комерцію» правочин, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем і підписаний електронним підписом, за своїми правовими наслідками прирівнюється до письмового. Моментом підписання такого договору, згідно зі статтею 12 вказаного Закону, є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом.

Згідно з статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Суд першої інстанції правильно встановив, що 08 лютого 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено електронний кредитний договір № 575435104 на суму кредитного ліміту 8 500 грн 00 к. (сума наданого кредиту становила 2 800 грн 00 к., в подальшому кредитний ліміт було збільшено до 8 500 грн 00 к.).

За рахунок здійсненої відповідачем часткової оплати у розмірі 2 388 грн 00 к. непогашений залишок заборгованості за тілом кредиту становить 8 499 грн 25 к., що підтверджується розрахунком заборгованості.

Розрахунок заборгованості за кредитним договором, укладений між первісним кредитором і ОСОБА_1 , наданий суду позивачем, є належним та допустимим доказом заборгованості за тілом кредиту.

Згідно з статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною першою статті 95 ЦПК України встановлено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

За загальними принципами цивільного судочинства змагальності та диспозитивності (статті 12, 13 ЦПК України) сторони є рівними у своїх правах щодо подання доказів та вільними у виборі способів доказування.

Таким чином, з урахуванням наявних у справі письмових доказів та пояснень позивача, викладених у позовній заяві, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо доведеності факту укладення кредитного договору, перерахування позивачем кредитних коштів, їх отримання відповідачем, а також наявності підстав для стягнення заборгованості за тілом кредиту.

Натомість, якщо відповідач заперечує проти позову, то згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України саме на нього покладається обов`язок доводити такі заперечення відповідними доказами.

Проте ОСОБА_1 не надав будь-яких доказів на підтвердження повного або часткового виконання зобов`язань щодо повернення тіла кредиту в розмірі 8 499 грн 25 к., як і не спростував наданий позивачем розрахунок заборгованості в цій частині.

Отже, враховуючи те, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача заборгованість за тілом кредиту.

Водночас суд першої інстанції здійснив стягнення заборгованості за кредитним договором у загальній сумі 30 289 грн 19 к. без відображення її складових частин у резолютивній частині рішення.

З огляду на те, що ухвалою Вінницького апеляційного суду від 05 серпня 2026 року прийнято відмову позивача від вимог про стягнення процентів у розмірі 21 789 грн 94 к., рішення в цій частині визнано нечинним, а провадження закрито, апеляційний суд вважає за необхідне змінити резолютивну частину рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 08 травня 2026 року, конкретизувавши суму заборгованості за тілом кредиту, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС».

Верховний Суд неодноразово роз`яснював, що у мотивувальній частині рішення необхідно наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, якими суд керувався під час задоволення грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зокрема Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19 зазначив, що суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд у будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 грудня 2025 року у справі № 308/5000/15.

Щодо доводів апеляційної скарги про незастосування судом першої інстанції наслідків спливу позовної давності, то вони на увагу не заслуговують з огляду на наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна даність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Згідно з статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Відповідно до частини третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як зазначалося вище згідно з статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати кредит позичальнику в розмірі й на умовах передбачених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити відсотки. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

З розрахунку заборгованості за кредитним договором видно, що останній платіж за цим договором було здійснено ОСОБА_1 26 лютого 2021 року у розмірі 2 388 грн 00 к. З цим позовом ТОВ «ФК «ЕЙС» звернулося до суду 21 січня 2026 року.

Пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Зазначений карантин введено з 12 березня 2020 року Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року № 211 (із наступними змінами і доповненнями), який тривав до 30 червня 2023 року.

Крім того згідно з пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупинявся на строк дії такого стану.

Законом України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» № 4434-IX від 14 травня 2025 року, який набрав чинності 04 вересня 2025 року, пункт 19 з розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було виключено, унаслідок чого з 04 вересня 2025 року відновлено обчислення строків позовної давності.

Отже, з урахуванням продовження строку позовної давності на період дії карантину (з 12 березня 2020 року по 30 червня 2023 року), його подальшого зупинення на час воєнного стану та відновлення перебігу лише з 04 вересня 2025 року, передбачений статтею 257 ЦК України трирічний строк позовної давності на момент звернення до суду не сплив, а позов пред`явлено позивачем у межах цього строку.

Посилання ОСОБА_1 на наявність у нього статусу військовослужбовця та норми частини п`ятнадцятої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» досліджувалися судом першої інстанції та стосувалися звільнення від сплати процентів за користування кредитом. Оскільки провадження в частині стягнення процентів апеляційним судом закрито, ці доводи не впливають на правомірність вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту, на яке пільги щодо звільнення від сплати не поширюються.

Таким чином апеляційний суд прийшов до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту є законним та обґрунтованим, однак його резолютивна частина підлягає зміні шляхом конкретизації суми заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача, з урахуванням закриття провадження у справі щодо стягнення процентів.

Керуючись статтями 367, 369, 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 08 травня 2026 року змінити, виклавши абзац 2 резолютивної частини в наступній редакції:

«Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» 8 499 (вісім тисяч чотириста дев`яносто дев`ять) грн 25 к. заборгованості за тілом кредиту за кредитним договором № 575435104 від 08 лютого 2021 року; 2 662 грн 40 к. у відшкодування сплаченого судового збору та 3 000 грн 00 к. у відшкодування витрат на правничу допомогу».

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий О. С. Панасюк

Судді: О. Ю. Береговий

В. В. Оніщук