Рішення від 05 серпня 2026 р. у справі №591/7/25 — Зарічний районний суд м. Сум

Справа № 591/7/25

Провадження № 2/591/2/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 серпня 2026 року м. Суми

Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого судді Ніколаєнко О.О.,

за участю секретаря судового засідання Сухонос Є.О.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми цивільну справу №591/7/25 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання майна об`єктом особистої власності, визнання договору купівлі – продажу недійсним,-

В С Т А Н О В И В:

У січні 2025 року позивач звернувся до суду з позовом, мотивуючи вимоги тим, що з 2014 року перебував з відповідачкою ОСОБА_4 у шлюбі, який розірвано. Під час перебування у шлюбі відповідачка придбала автомобіль CITROEN С4 CACTUC за гроші позивача, які ним були отримані від продажу квартири, щ обула його особистою власністю. Власних коштів на придбання автомобіля дружина не мала. У фактичному володінні та користуванні позивача та відповідача перебували два інших транспортних засоби, тому необхідності у придбанні ще одного у сім`ї не було.

З квітня 2023 ьроку автомобіль перебуває у Польщі у володінні та користуванні ОСОБА_4 15.09.2023 транспортний засіб було перереєстровано на ОСОБА_5 – матір ОСОБА_4 , правочин було вчинено під час шлюбу відповідачки з позивачем. Наведені обставини свідчать про недобросовісність дій сторін правочину, оскільки ОСОБА_5 , будучи матір`ю ОСОБА_4 безумовно була обізнана про те, що майно придбане у шлюбі та що відповідачка не отримала згоди на укладення правочину від другого з подружжя.

Зазнаає, що укладений правочин підлягає визнанню недійсним.

Просить:

- визнати об`єктом права особистої приватної власності позивача автомобіль CITROEN С4 CACTUC, 2016 року випуску, загальний легковий хетчбек, номер кузова НОМЕР_1 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу №5946/2023/4053955 зазначеного автомобіля, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Ухвалою суду від 07.01.2025 в порядку забезпечення позову заборонено відчуження спірного транспортного засобу . Ухвалою від 13.01.2025 відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання. Ухвалою від 20.10.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу 24.12.2025 судова справа розподілена судді Ніколаєнко О.О. Протокольною ухвалою суду від 04.08.2026 відмовлено у задоволенні клопотань представника позивача та представника відповідача про долучення доказів на підставі ч. 8 ст. 83 ЦПК України.

Відповідачі правом на подання відзиву на позов не скористалися.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала із зазначених у позові підстав. Додатково пояснила, що у 2021 році відповідачка ОСОБА_4 придбала спірний автомобіль на торгах. Ціна продажу, вказана у договорі, є нереальною та є явно заниженою. Автомобіль ОСОБА_4 придбала без відома та згоди позивача, за його власні кошти, які були отримані від продажу квартири. Згодом без відома позивача відчужила його на користь своєї матері. Просить позов задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача Проценко І.Ф. проти позову заперечувала. Зазначила, що позивач не спростував презумпцію спільного майна подружжя, оскільки не надав докази, що відповідачка витратила саме його особисті кошти на придбання автомобіля. Новий власник автомобіля є добросовісним набувачем. На момент придбання автомобіля у відповідачки не було іншого авто, як стверджує позивач. На момент придбання автомобіля позивач не працював та не отримував доходів. Автомобіль використовувався в інтересах сім`ї. Просить відмовити у задоволенні позову.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, суд дійшов таких висновків. Судом встановлено, що сторони 06.06.2014 уклали шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (а.с. 9).

Шлюб між сторонами розірваний рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 06.11.2023 у справі №591/8185/23 (а.с. 10).

27.09.2021 позивач продав квартиру, яка належала йому на підставі договору дарування, укладеного 12.01.2012. Відповідно до копії договору купівлі – продажу ціна продажу становить 411 410 грн. (а.с. 14-19).

16.11.2021 ОСОБА_4 придбала у ТОВ «ЛОТ» транспортний засіб - CITROEN С4 CACTUC, 2016 року випуску, загальний легковий хетчбек, номер кузова НОМЕР_1 , д.н.з НОМЕР_2 , за ціною 46 400 грн., що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та договору купівлі – продажу №7621 (а.с. 11, 159)

Як вбачається з інформації, наданої ТСЦ МВС №5946 14.10.2023 та копії договору купівлі – продажу №5946/2023/4053955 15.09.2023 ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_5 придбала спірний транспортний засіб (а.с. 12, 41)

ОСОБА_5 є матір`ю ОСОБА_4 , що не заперечується сторонами у справі.

Відповідно до довідки, складеної 14.02.2024 СОД ФОП ОСОБА_6 , середня ринкова ціна ідентичного спірному транспортного засобу станом на 14.02.2024 складає 421 295,00 грн. (а.с. 37).

Позивач з 12.10.2021 проходить службу у органах Національної поліції, що підтверджується копіями довідки, диплому та трудової книжки (а.с. 20-34).

За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як встановлено судом, спірний автомобіль придбано ОСОБА_4 у період перебування у шлюбі з позивачем.

Позивач у порядку ст. 81 ЦПК України не надав належних та допустимих доказів, які б безспірно свідчили про придбання відповідачкою спірного автомобіля за його особисті кошти та не в інтересах сім`ї, а тому не спростував презумпції спільності майна, придбаного у період шлюбу.

Сам по собі факт продажу позивачем особистого майна (квартири) за певний час до придбання відповідачкою спірного автомобіля не є беззаперечним доказом того, що саме ці кошти були використані ОСОБА_4 на купівлю транспортного засобу.

Доводи позивача про відсутність у відповідачки ОСОБА_4 доходів, достатніх для придбання автомобіля, не спростовують презумпцію спільного майна подружжя та не свідчать про те, що автомобіль був придбаний не в інтересах сім`ї.

Судом встановлено, що спірний транспортний засіб був придбаний під час шлюбу. Він був зареєстрований на відповідачку. Проте враховуючи положення наведених вище норм він є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Враховуючи викладене, вимога позивача про визнання спірного транспортного засобу об`єктом права його особистої приватної власності не підлягає задоволенню.

Відносно вимог про визнання недійсним договору купівлі – продажу транспортного засобу, суд зазначає таке.

У статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тлумачення змісту статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

У постанові від 25 листопада 2020 року у справі № 761/14760/19 Верховний Суд дійшов висновку, що заінтересованою особою є будь-яка особа, яка має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Така особа, звертаючись до суду з позовом про визнання договору недійсним, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів.

Верховний Суд у постанові від 21 січня 2021 року у справі № 908/3326/19 зазначив, що за результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

У частині першій та другій статті 369 ЦК України передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Відповідно до частин першої та другої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з частинами першою-третьою статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя саме собою не є безумовною підставою для визнання такого правочину недійсним. Такий договір може бути визнаний недійсним лише за умови встановлення судом недобросовісності третьої особи - контрагента за договором, зокрема якщо буде доведено, що вона знала або за обставинами справи не могла не знати про належність майна подружжю на праві спільної сумісної власності та відсутність згоди другого з подружжя на його відчуження.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20), у якій зазначено, що положення частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України з урахуванням пункту 6 статті 3 ЦК України спрямовані на захист прав саме добросовісного набувача, а отже, лише встановлення його недобросовісності є підставою для визнання відповідного договору недійсним.

Розвиваючи висновок, сформульований у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 зазначила, що презумпція розпорядження спільним майном одним із подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно. Тому укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той із подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя (пункт 96).

Судом встановлено, що оспорюваний договір купівлі-продажу транспортного засобу укладений між відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у період перебування ОСОБА_4 та позивача у зареєстрованому шлюбі, а спірний автомобіль CITROEN C4 CACTUS є об`єктом їхньої спільної сумісної власності.

Зі змісту рішення про розірвання шлюбу між сторонами вбачається, що провадження у справі про розірвання шлюбу було відкрито 19.09.2023, тобто через чотири дні після укладення спірного правочину.

Покупцем за оспорюваним договором виступає ОСОБА_5 , яка є матір`ю відповідача ОСОБА_4 , що не заперечується учасниками справи.

Враховуючи близький ступінь споріднення між відповідачами, суд доходить висновку, що ОСОБА_5 , купуючи спірний автомобіль у своєї дочки, безумовно знала про перебування ОСОБА_4 у шлюбі з позивачем, про належність транспортного засобу подружжю на праві спільної сумісної власності, а також про відсутність згоди позивача на його відчуження.

За таких обставин доводи представника відповідача про те, що ОСОБА_5 є добросовісним набувачем, спростовуються встановленими судом обставинами. Поведінка сторін правочину (відчуження спільного майна подружжя на користь близької родички без відома та згоди іншого з подружжя незадовго до розірвання шлюбу між сторонами) свідчить про їх недобросовісність.

Оскільки оспорюваний договір купівлі-продажу укладений з порушенням вимог ст. 369 ЦК України та ст. 65 СК України, позовні вимоги в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу підлягають задоволенню.

У зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог на підставі ст. 141 ЦПК України з відповідачів у дольовому порядку на користь позивача підлягає стягненню 1211,20 грн. судового збору, який був сплачений за вимогу немайнового характеру (про визнання недійсним договору), тобто з кожного по 606,10 грн.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 200, 247, 263-265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання майна об`єктом особистої власності, визнання договору купівлі – продажу недійсним задовольнити частково.

Визнати недійсним договір від 15.09.2023 №5946/2023/4053955 купівлі-продажу транспортного засобу CITROEN С4 CACTUC, 2016 року випуску, загальний легковий хетчбек, номер кузова НОМЕР_1 , який укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

У задоволенні вимог про визнання транспортного засобу об`єктом права особистої власності відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 у дольовому порядку судовий збір в розмірі 1211,20 грн., тобто по 606,10 грн. з кожної.

Рішення суду може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивач: ОСОБА_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Відповідач: ОСОБА_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 .

Повний текст рішення виготовлено 06.08.2026.

Суддя О.О. Ніколаєнко