Постанова від 04 серпня 2026 р. у справі №694/990/25 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1208/26Головуючий по 1 інстанції

Справа №694/990/25 Категорія: 301030500 Смовж О. Ю.

Доповідач в апеляційній інстанції

Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2026 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідачНовіков О. М.

суддіСіренко Ю.В., Фетісова Т. Л.,

секретар Костенко А.І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Дубового Ігора Анатолійовича на рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 16 лютого 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні майном, -

в с т а н о в и в :

07.04.2025 ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 . Про усунення перешкод в користуванні майном. В позовній заяві просила суд зобов`язати ОСОБА_1 не чинити перешкоди в розпорядженні власним домоволодінням шляхом надання дублікатів ключів від замків на вхідних дверях будинку та хвіртки та допустити ОСОБА_2 та її чоловіка – ОСОБА_3 до будинку та прибудов і надвірних споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що будинок в АДРЕСА_1 належав її батькам, які ще у вересні 2013 року вирішили подарувати його позивачці, оскільки раніше матеріально допомагали двом іншим дочкам, в тому числі у придбанні власного житла.

На той час мати позивача тяжко хворіла, оформленням будинку та земельної ділянки займався батько, який з дозволу матері оформив договір дарування, посвідчений в нотаріальному порядку 31 жовтня 2013 року.

З цього часу житловий будинок з усіма надвірними спорудами належить позивачу, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №12044971.

Укладаючи договір, позивач та батьки домовилися, що останні будуть безперешкодно проживати в будинку до самої смерті та користуватися земельною ділянкою.

ІНФОРМАЦІЯ_1 мати ОСОБА_2 померла, після чого відповідач ОСОБА_1 , яка являється рідною сестрою ОСОБА_2 , стала налаштовувати батька на розірвання договору дарування будинку та змусила його до звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним з тих підстав, що він помилково підписав договір, не усвідомлюючи його змісту.

Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 18 липня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовленою. Вказане рішення суду не оскаржувалося та набрало законної сили.

З липня 2022 року ОСОБА_1 усіма способами чинить перешкоди ОСОБА_2 у володінні та користуванні житловим будинком, не допускаючи законного власника у двір, замінила замки на дверях та воротах, налаштовує негативно батька, який продовжує проживати в будинку.

З кожним приїздом позивача до власного будинку відбуваються сварки, викликається поліція для фіксування зазначених фактів.

ОСОБА_2 зазначає також, що не має жодних намірів виселяти батька з будинку, оскільки дотримується домовленості, а окрім того, батькові 86 років, він потребує стороннього догляду, в позивач немає можливості доглядати за ним, оскільки рідна сестра не дає можливості ані потрапити до будинку, ані поспілкуватися з батьком.

Посилаючись на положення ЦК України, просила задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 16 лютого 2026 року позов задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди ОСОБА_2 в користуванні домоволодінням за адресою АДРЕСА_1 шляхом надання їй екземпляру ключів від замків на вхідних дверях будинку та хвіртки, а у випадку їх відсутності, надання можливості зробити копії, а також забезпечення можливості вільно, доступно ним користуватися в будь-який час.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 211,20 грн.

В задоволенні решти вимог відмовлено.

Рішення суду обґрунтовано тим, що домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 зареєстровано на праві власності за позивачем. Наданими суду доказами (звернення до правоохоронних органів, рапорти поліції, поясненнями свідків) підтверджено ту обставину, що ОСОБА_1 вчиняє перешкоди у потраплянні ОСОБА_2 до будинку, поводиться агресивно, відмовляється допускати позивача на подвір`я та до помешкання, в якому остання зареєстрована та є власником, відмовляється добровільно надати ключі від будинку та хвіртки. Заявлені позивачем вимоги про усунення їй перешкод в користуванні майном визнані судом обґрунтованими та доведеними.

Щодо аналогічних позовних вимог, заявлених відносно ОСОБА_5 , чоловіка позивача, суд дійшов висновку, що такі вимоги задоволенню не підлягають, оскільки останній не виступає у справі учасником, позовних вимог самостійно впродовж розгляду справи не висував, не є власником домоволодіння, а тому позивач в даному випадку не може розпоряджатися вимогами в інтересах іншої особи.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Дубовий І. А. просить скасувати рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 16 лютого 2026 року як незаконне та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду фактично ґрунтується на показах свідків зі сторони позивача, при цьому не було враховано свідчення свідків зі сторони відповідача, зокрема ОСОБА_4 . Враховуючи факт звернення позивача до правоохоронних органів, суд не врахував, що такі звернення і рапорти поліції це лише фіксація підстав виклику поліції, а не доказ вчинення протиправного діяння. Скаржник вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушення її прав, в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного чи кримінального правопорушення, тому заявлені вимоги є безпідставними і не підлягають задоволенню.

У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов від ОСОБА_2 вказано, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не дають підстав для зміни чи скасування судового рішення. Зазначено, що під час судового розгляду судом достовірно було встановлено, що позивач є власником домоволодіння, а відповідач до даного домоволодіння немає ніякого відношення, однак незаконно чинить перешкоди позивачу в його користуванні. Вважає, що судом першої інстанції з`ясовано всі обставини справи, що мають значення для справи та ухвалено законне та обґрунтоване рішення без порушення норм процесуального права та з дотриманням норм матеріального.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши учасників судового засіданні, дослідивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

При розгляді справи судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , в єдиній частці відповідно до договору дарування 3921 від 31.10.2013, посвідченого приватним нотаріусом Звенигородського районного нотаріального округу Бедратою-Скляр Н.М. про що свідчить витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 31 жовтня 2013 року (а.с.12), а також Інформація з Державного реєстру речових праві на нерухоме майно від 25 травня 2024 року.

Відповідно до договору дарування житлового будинку від 31 жовтня 2013 року ОСОБА_4 (батько позивача) подарував дочці ОСОБА_2 (позивачу) житловий будинок АДРЕСА_1 . Будинок з надвірними спорудами (веранда, прибудова, сарай, погріб, ворота, огорожа, ганок розташовані на земельній ділянці розміром 0,0622, яка перебуває у державній власності, кадастровий номер 7121210100:01:001:1662.

Згідно з довідкою КП «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» Звенигородський виробничий відділок від 30 жовтня 2013 року № 999/ВС зазначений житловий будинок раніше був зареєстрований в бюро технічної інвентаризації за ОСОБА_4 на підставі договору на забудову, посвідченого Звенигородською державною нотаріальною конторою 29 грудня 1964 року № 4125.

Відповідно до рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 18 липня 2022 року у справі № 694/2316/21 у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним відмовлено, зазначене рішення не оскаржувалося, набрало законної сили.

Згідно з листом начальника Звенигородського РВП ГУ НП в Черкаській області від 04 квітня 2025 року вбачається, що від ОСОБА_2 надійшло звернення про вчинення кримінального правопорушення, яке розглянуто відповідно до Закону України «Про звернення громадян» та прийнято рішення про списання висновком до справи № 15662 у зв`язку з відсутністю даних, які б вказували на ознаки кримінального правопорушення.

Згідно з рапортом старшого інспектора сектору моніторингу Звенигородського РВП 19 грудня 2024 року о 22.31 надійшла заява від ОСОБА_2 щодо неправомірних дій її сестри ОСОБА_1 , за протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення або таке, що готується, а також пояснень ОСОБА_2 , ОСОБА_1 не впускає до двору та в будинок власницю ОСОБА_2 , не дає навідати батька, потрібна допомога поліції.

Згідно з протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення, або таке, що готується від 03 листопада 2025 року, пояснень ОСОБА_2 від 03 листопада 2025 року, рапорту старшого дільничного офіцера поліції від 04 листопада 2025 року, вбачається, що 03 листопада 2025 року близько 14.30 ОСОБА_2 прибула до власного будинку за адресою АДРЕСА_1 , проте рідна сестра ОСОБА_1 забороняє входити та не допускає до будинку.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 просила суд зобов`язати відповідача ОСОБА_1 не чинити їй перешкод у володінні та користуванні майном, що належить позивачу на праві приватної власності.

Такими є встановлені фактичні обставини справи, які мають наступне правове регулювання.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно ч. 1 ст. 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закон України «Про судоустрій і статус суддів»).

У частині 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України) - усунення перешкод у здійсненні права користування майном. Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року в справі № 761/5115/17.

За змістом ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Отже, суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Частиною 1 ст. 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

За положеннями ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

У статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Частиною 1 ст. 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Під час розгляду справи судом було достовірно встановлено і дану обставину сторони не оспорювали, що позивач ОСОБА_2 є власником домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Згідно висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 03 квітня 2019 року у справі 454/2025/15 зазначено, що стаття 391 ЦК України визначає право власника, у тому числі житлового приміщення, будинку або квартири, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому, немає значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Створення перешкод ОСОБА_2 , як власнику домоволодіння, у користуванні та володінні власністю не заперечувалося відповідачем під час розгляду справи. Оскільки власник майна має право володіти, користуватися та розпоряджатися приналежному їй майном, а позивач позбавлена такого права в повній мірі через перешкоди, які їй у цьому чинить сестра ОСОБА_1 , яка є відповідачем у справі, колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що її вимоги про усунення перешкод в користуванні майном шляхом передачі ключів від хвіртки та дверей будинку є законними та обґрунтованими.

Крім того, викладені в позовній заяві обставини підтверджуються зверненнями до правоохоронних органів та складеними за результатами виїздів за викликами ОСОБА_2 документами – рапортами працівників поліції, поясненнями осіб, зі змісту яких вбачається, що ОСОБА_1 вчиняє перешкоди у потраплянні ОСОБА_2 до будинку, поводиться агресивно, відмовляється допускати позивача на подвір`я та до помешкання, в якому остання зареєстрована та є власником. Також вказаними доказами засвідчено факт відмови відповідача надати позивачу ключів від будинку та хвіртки.

Доводи апеляційної скарги про безпідставність вимог ОСОБА_2 нічим не підтверджені, спростовуються наявними матеріалами справи та встановленими обставинами справи і зводяться до переоцінки доказів, незгоди скаржника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду першої інстанції.

Відмовляючи в частині позовних вимог про усунення відповідачем не чинити перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні будинком ОСОБА_3 (чоловікові позивача) суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що останній не є учасником справи, своїх самостійних вимог до відповідача не висував, не є власником домоволодіння, а тому позивач, в даному випадку не може розпоряджатися вимогами в інтересах іншої особи.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 35, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Дубового Ігора Анатолійовича – залишити без задоволення.

Рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 16 лютого 2026 року– залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 07 серпня 2026 року.

Суддя-доповідач

Судді