Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №569/7630/25 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 серпня 2026 року

м. Рівне

Справа № 569/7630/25

Провадження № 22-з/4815/43/26

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчук Н. М.,

суддів: Гордійчук С. О., Хилевича С. В.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1

відповідач – Управління у справах молоді та спорту виконавчого комітету

Рівненської міської ради

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження заяву Управління у справах молоді та спорту виконавчого комітету Рівненської міської ради про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління у справах молоді та спорту виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з посади, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в :

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 21 липня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління у справах молоді та спорту виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з посади, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.

Вважаючи рішення суду незаконним, представник ОСОБА_1 – адвокат Бевз Т. С. оскаржила його в апеляційному порядку.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 17 березня 2026 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Бевз Т. С. залишено без задоволення, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 21 липня 2025 року залишено без зміни.

19.03.2026 року до Рівненського апеляційного суду надійшла заява Управління у справах молоді та спорту виконавчого комітету Рівненської міської ради про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу. В обґрунтування заяви вказує, що Рівненським апеляційним судом, при ухваленні судового рішення від 17 березня 2026 року не вирішено питання щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача вказала, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які здійснив відповідач, складається з витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 39 000 грн.. 16.12.2026 року адвокатом було подано клопотання про долучення доказів, в якому вказано про збільшення обсягу правничої допомоги та укладення додаткової угоди про додаткову оплату витрат на суму 11000 грн. Як наслідок, загальна сума витрат відповідача на правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції становить 50 000,00 грн. На підтвердження понесених відповідачем витрат на правничу допомогу було подано відповідні докази (договір про надання правничої допомоги №2 від 12.09.2025р., акт прийому передачі послуг правничої допомоги №3 від 24.10.2025р., платіжна інструкція №1266 від 28.10.2025р., додаткова угода №1 від 14.11.2025р.) Вважає розмір судових витрат сторони відповідача розумним, обґрунтованим та пропорційним до предмета спору. З наведених підстав просить ухвалити додаткове рішення про стягнення з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 50 000,00 грн.

У поданих на заяву про стягнення правничої допомоги запереченнях представник ОСОБА_1 – адвокат Бевз Тетяна Сергіївна просить суд відмовити у її задоволенні з огляду на безпідставність та необґрунтованість заявленої суми та неналежний порядок подання доказів на її підтвердження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, апеляційний суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні заяви.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша-друга статті 133 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги – це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України)

3) Розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.

Наведене правове обґрунтування надає можливість суду ефективно захистити порушені права заявника, забезпечити реалізацію принципу цивільного судочинства – відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, але у порядку, передбаченому законом.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18).

До заяви про стягнення витрат на правничу допомогу заявником додано наступні докази їх понесення: Договір про надання правничої допомоги №2 від 12.09.2025р., Акт прийому передачі послуг правничої допомоги №3 від 24.10.2025р., платіжна інструкція №1266 від 28.10.2025р. на суму 39 000,00 грн., Додаткова угода №1 від 14.11.2025р. про збільшення вартості витрат за надання правничої допомоги за представництво інтересів клієнта у судових засіданнях суду апеляційної інстанції на 11 000,00 грн..

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Однак, долучені до заяви документи не є належним підтвердженням понесених витрат.

Так, суду надано договір про надання правової допомоги та документи, які свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо), однак розрахунок таких витрат та акт виконаних робіт, які б дали змогу суду встановити обсяг виконаних робіт та їх відповідність умовам укладеної угоди про правничу допомогу, відсутні, що, в свою чергу, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21, провадження №12-14гс22, викладено висновок наступного змісту: «Гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення – при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки – підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу – конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат».

Відмовляючи у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу, апеляційний суд також бере до уваги, що у абз. 5 п. 1 Договору про надання правничої допомоги № 2 від 12 вересня 2025 року сторони погодили, що перелік наданої адвокатом правової допомоги визначається у Акті прийому-передачі послуг правової допомоги.

Наявні у справі матеріали не дають змогу встановити склад робіт, наданих послуг адвокатом, їхню вартість, затрачений час на їх надання, що унеможливлює здійснити розподіл судових витрат з урахуванням критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, обсягу наданих послуг та виконаних адвокатом робіт у даній справі при її розгляді у судах першої та апеляційної інстанцій.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (ч.1 ст. 81 ЦПК України).

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2 ст. 80 ЦПК України). Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. 4 ст. 77 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. 1 та ч. 2 ст. 89 ЦПК України).

Аналізуючи встановлені обставини та матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн. не підтверджено належними доказами, а тому відсутні підстави для задоволення заяви про стягнення з ОСОБА_1 на користь Управління у справах молоді та спорту виконавчого комітету Рівненської міської ради витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст. 141, 270, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

У задоволенні заяви Управління у справах молоді та спорту виконавчого комітету Рівненської міської ради про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління у справах молоді та спорту виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з посади, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 07 серпня 2026 року.

Головуючий Ковальчук Н. М.

Судді: Гордійчук С. О.

Хилевич С. В.