Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №564/4128/25 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 серпня 2026 року

м. Рівне

Справа № 564/4128/25

Провадження № 22-ц/4815/714/26

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчук Н. М.,

суддів: Хилевича С. В., Шимківа С. С.,

учасники справи:

позивач – Акціонерне товариство «Таскомбанк»,

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Таскомбанк» на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 30 грудня 2025 року у складі судді Грипіч Л. А., ухвалене в м. Костопіль, повний текст рішення складено 30.12.2025 року,

в с т а н о в и в :

Акціонерне товариство «Таскомбанк» звернулося до Костопільського районного суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за заявою-договором про надання споживчого кредиту №3791150-017 від 14.11.2023 року в розмірі 45 085,92 грн., з яких: заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена) - 17424,13 грн.; заборгованість по процентах (в т.ч. прострочена) – 1,34 грн.; заборгованість по комісії (в т.ч. прострочена) – 27660,45 грн., а також понесені позивачем судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог АТ «Таскомбанк» зазначає, що 14.11.2023 року між ним та відповідачем було підписано заяву-договір про надання споживчого кредиту №3791150-017. Позивач виконав умови договору, надавши відповідачу кредитні кошти, а відповідач умови договору не виконав, у зв`язку з чим в нього утворилася заборгованість, яка станом на 08.05.2025 року становить 45 085,92 грн.

Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 30 грудня 2025 року позов Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Таскомбанк» кредитну заборгованість за заявою-договором №3791150-017 від 14.11.2023р. в сумі 17425 грн. 47 коп., що складається з: - заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена) – 17424,13 грн.; - заборгованість по процентам (в т. ч. прострочена) – 1,34 грн., а також 937,46 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Вважаючи рішення суду незаконним в частині незадоволених позовних вимог, АТ «Таскомбанк» оскаржило його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване рішення суду в частині незадоволених позовних вимог ухвалене з порушенням норм матеріального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Вказує, що суд не задовольнив позовні вимоги щодо стягнення комісії з відповідача за кредитним договором №3791150-017 про надання споживчого кредиту від 14.11.2023 року. Умова щодо комісії була домовлена сторонами, а також визнана відповідачем, оскільки він сплачував цю комісію, що вбачається із розрахунку заборгованості. Зазначає, що у Паспорті споживчого кредиту за продуктом «Зручна Готівка Максимум», зокрема, у п. 4 є вказані такі послуги, як надання кредиту та обслуговування кредитної заборгованості, за які вказується комісія. Цей документ підписаний відповідачем. Законом України «Про споживче кредитування» передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. Умова про комісію була погоджена сторонами при підписанні кредитного договору, а також в ньому, паспорті кредиту та графіку платежів вказано, які саме послуги надав банк для сплати комісії. Тобто позивач виконав свої зобов`язання за кредитним договором, тоді як відповідач ухиляється від їх виконання, що порушує права позивача, як сторони договору, яка мала правомірні очікування щодо результату укладення правочину. Судом не враховано практику ЄСПЛ. Із цих підстав просить скасувати оскаржуване рішення суду в частині не задоволення позовної вимоги щодо стягнення комісії та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по комісії в розмірі 27660,45 грн., а також судові витрати, пов`язані з розглядом цієї апеляційної скарги.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що 14.11.2023 року між АТ «Таскомбанк» та відповідачем було підписано Заяву-договір про надання споживчого кредиту №3791150-017.

Відповідачу було відкрито рахунок № НОМЕР_1 в АТ «Таскомбанк», на який відповідно до п.п. 1.11. Кредитного договору відповідач просив надати кредит шляхом виплати кредитних коштів в сумі, визначеній в п.п. 1.2.4. даного Розділу, з оформленням такої виплати відповідно до законодавства України, шляхом перерахування на поточний рахунок коштів у сумі 25 000 грн. на власні потреби.

Відповідно до п. 2.6. Кредитного договору відповідач зобов`язався повертати кредит щомісячно згідно графіку, передбаченого Додатку № 1 до цієї Заяви-договору, що є її невід`ємною частиною.

Платежі з повернення заборгованості за кредитом та сплати процентів та комісій за користування ним, оплата вартості усіх супутніх послуг та інших фінансових зобов`язань Позичальника здійснюються у сумах та в терміни, що передбачені графіком платежів, розрахунком сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки, з урахуванням вартості всіх послуг, що передбачені в Додатку № 1 до цієї Заяви-договору.

Відповідач підтвердив, що дана Заява-Договір є невід`ємною частиною Договору (п. 2.6. Кредитного договору).

Згідно з п. 2.2 Кредитного договору відповідач підтвердив, що на момент укладання Заяви-Договору попередньо ознайомлений з умовами та правилами надання споживчого кредиту в тому числі з вартістю споживчого кредиту, його особливостями, перевагами та недоліками, інформацією про загальну вартість споживчого кредиту з урахуванням реальної процентної ставки та загальними витратами за споживчим кредитом, а також з будь-якою іншою інформацією, надання якої вимагає законодавство України, в тому числі інформацією, надання якої передбачене нормативними документами Національного банку України, які йому роз`яснені, зрозумілі, не потребують додаткового тлумачення та з якими цілком згодний.

Спірні відносини між сторонами виникли з приводу неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договорами, і – як наслідок – виникнення заборгованості, про стягнення якої позивач і звернувся з даним позовом до суду.

Правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов`язальними і регулюються нормами глав 47-49 ЦК України, а також спеціальними нормами глави 71 ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування», договір був укладений у письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Відповідна позиція щодо застосування вказаних норм права викладена в постанові Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19.

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18), від 17 січня 2022 року у справі № 234/7723/20 (провадження № 61-6379св21).

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що позивач умови договору виконав належним чином, надавши кредитні кошти відповідачу у спосіб визначений договором.

З розрахунку заборгованості за кредитним договором №3791150-017 від 14.11.2023 вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачем станом на травень 2025 року склала 45 085,92 грн., що включає в себе 17 424,13 грн. – заборгованість по тілу кредиту; 27 660,45 грн. – заборгованість по комісії, заборгованість по процентах (в т. ч. прострочена) – 1,34 грн.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Оцінюючи встановлені обставини справи у сукупності та взаємозв`язку із нормами закону, що їх регулює, апеляційний суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками.

Що стосується вимог про стягнення заборгованості з комісії, то кредитним договором дійсно передбачено обов`язок позичальника сплачувати комісію за обслуговування кредиту в сумі 6,9% щомісячно, заборгованість по якій станом на травень 2025 року становить 27 660,45 грн.

Разом з тим, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України є обов`язком фінансової установи, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок фінансової установи за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь фінансової установи. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самої фінансової установи та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії фінансової установи не є послугами, що об`єктивно надаються позичальнику. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15.

Суд також враховує, що доказів надання кредитодавцем позичальнику додаткових послуг, їх переліку матеріали справи не містять, як і детального розрахунку комісії, нарахованої позивачем. У розрахунку по заборгованості сума комісії становить 27 660,45 грн. за обслуговування кредиту.

За наведеного суд приходить до переконання про відсутність підстав для нарахування та стягнення з відповідача комісії за вказаним кредитним договором в сумі 27 660,45 грн., оскільки такі умови договору суперечать ст. 11, 12 Закону України «Про споживче кредитування» та є нікчемними в силу закону.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 викладено правову позицію відповідно до якої, якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Таскомбанк» залишити без задоволення.

Рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 30 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 06 серпня 2026 року.

Головуючий Ковальчук Н. М.

Судді: Хилевич С. В.

Шимків С. С.