Постанова від 05 серпня 2026 р. у справі №274/1081/24 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №274/1081/24 Головуючий у 1-й інст. Корбут В. В.

Категорія 39 Доповідач Панкеєва В. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Панкеєвої В.А.,

суддів: Григорусь Н.Й.,

Галацевич О.М.,

за участю секретаря Добровольської В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Житомирі цивільну справу № 274/1081/24 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,

за апеляційною скаргою представника товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" - Виноградова Юрія Ернстовича

на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 23 березня 2026 року,

встановив:

У лютому 2025 року представник товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" (далі - ТОВ "Бізнес Позика") звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором №442480-КС-001 від 04 січня 2022 року у сумі 101209,43 грн, яка складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту 48185,66 грн; суми прострочених платежів по процентах 53023,77 грн. Також просив стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрат по сплаті судового збору в сумі 2147,20 грн.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 04 січня 2022 року, що між ТОВ "Бізнес Позика" та ОСОБА_1 укладено договір №442480-КС-001 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України "Про електронну комерцію". Вказував, що відповідно до п.1 кредитного договору, ТОВ "Бізнес Позика" надало позичальнику грошові кошти у розмірі 50000,00 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених кредитним договором та правилами про надання грошових коштів у кредит. Згідно з умовами кредитного договору, сторони визначили, що плата за користування кредитом є фіксованою та становить 0,86645542 процентів за кожен день користування кредитом. ТОВ "Бізнес Позика" стверджувало, що свої зобов`язання за кредитним договором виконало та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 50000,00 грн шляхом перерахування на банківську картку позичальника НОМЕР_1 .

ОСОБА_1 належним чином не виконала свої зобов`язання за кредитним договором, станом на 02 листопада 2023 року має заборгованість за договором №442480-КС-001 про надання кредиту в розмірі 101209,43 грн.

Враховуючи вищевикладене позивач просив задовольнити позов в повному обсязі.

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 23 березня 2026 у задоволенні позову ТОВ "Бізнес Позика" відмовлено.

Не погоджуючись із даним рішенням суду першої інстанції представник ТОВ "Бізнес Позика" - Виноградов Ю.Е. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ТОВ "Бізнес Позика" у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судове рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, із неправильним застосуванням норм матеріального права, а висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи.

Так, відповідно до вимог п.7 кредитного договору позичальник підтверджує, що він ознайомлений з договором та правилами, повністю розуміє всі умови, їх зміст, суть, об`єм зобов`язань та погоджується неухильно дотримуватись їх та, відповідно, уклав договір. Номер банківської картки для перерахування кредитних коштів за кредитним договором був вказаний позичальником під час укладення кредитного договору в його особистому кабінеті на веб-сайті кредитодавця.

Вказує на те, що позичальники для перерахування кредитних коштів за кредитним договором вказують номер банківської картки, яка належить іншим особам (наприклад родичам позичальника). У таких випадках у наданих банком доказах буде зазначено, що банківська картка (відкритий для її обслуговування рахунок) належить іншим особам. Вищезазначеним позичальники порушують умови кредитного договору та правил, оскільки у кредитному договорі та правилах передбачено, що позичальник має вказати номер банківської картки для перерахування кредитних коштів за кредитним договором яка належить саме йому, і що жодні треті особи не мають до цієї банківської картки (відкритого для її обслуговування рахунку) доступу чи жодних прав щодо неї. При цьому, це не означає, що кредитний договір між позивачем та відповідачем не був укладений, та не означає, що позичальник не має зобов`язань за кредитним договором, оскільки ТОВ "Бізнес Позика" лише перераховує кредитні кошти на той номер банківської картки, який позичальник вказав в його особистому кабінеті на веб-сайті кредитодавця під час укладення кредитного договору.

ТОВ "Бізнес Позика" не є банківською установою, не відкриває позичальникам банківські рахунки та не випускає на ім`я позичальників банківські картки, тому перерахування кредитних коштів та зарахування платежів позичальників за кредитними договорами зазвичай здійснюється посередниками ТОВ "Бізнес Позика" на підставі відповідних договорів з посередниками за допомогою їх платіжних систем. ТОВ "Бізнес Позика" зазвичай не здійснює перерахування кредитних коштів позичальникам зі своїх рахунків. На підтвердження перерахування кредитних коштів позичальникам та зарахування платежів позичальників за кредитними договорами відповідні посередники зазвичай надають ТОВ "Бізнес Позика" довідки (довідки з платіжних систем).

Зазначає, що ТОВ "Бізнес Позика" не має жодного відношення до банківської картки відповідача (та відкритого для її обслуговування рахунку) крім того, що на вказану позичальником під час укладення кредитного договору банківську картку (відкритий для її обслуговування рахунок) здійснюється перерахування кредитних коштів за Кредитним договором. У зв`язку з вищенаведеним, позивач не може надати виписку по рахунку позичальника, у якій була б зазначена заборгованість відповідачки за кредитним договором.

Крім того, представник позивача просив розгляд справи проводити за його відсутності, розглянути клопотання про витребування доказів, яке додається до апеляційної скарги, та задовольнити його у повному обсязі.

У клопотанні про витребування доказів представник позивача просив поновити позивачу строк для подання клопотання про витребування доказів та витребувати у АТ "Ідея Банк" наступні письмові докази, які становлять банківську таємницю:

- письмовий доказ у вигляді відповіді за підписом уповноваженого працівника банку, у якій будуть зазначені відомості що підтверджують або спростовують факт випуску банком банківської картки № НОМЕР_1 (та відкриття під неї відповідного банківського рахунку);

- письмовий доказ у вигляді у вигляді відповіді за підписом уповноваженого працівника банку, у якій будуть зазначені відомості щодо особи (із зазначенням її прізвища, ім`я та по-батькові, а також РНОКПП та дати народження), на ім`я якої була випущена (емітована) банківська картка № НОМЕР_1 ;

- письмовий доказ у вигляді пронумерованих читабельних виписок про рух коштів по рахунку, який був відкритий для обслуговування банківської картки № НОМЕР_1 за період з 04 січня 2022 року включно по 09 січня 2022 року включно;

- письмовий доказ у вигляді чіткої відповіді за підписом відповідної уповноваженої особи банку, у якій буде зазначено, чи надходили на банківську картку № НОМЕР_1 (відкритий для її обслуговування рахунок) грошові кошти у розмірі 50000,00 грн двома платежами по 25000,00 грн у період з 04 січня 2022 року включно по 09 січня 2022 року включно.

Клопотання мотивовано тим, що з метою встановлення всіх обставин справи задля ухвалення законного та обґрунтованого рішення судом, існує необхідність у витребуванні у банку інформації (доказів), що становлять банківську таємницю. Зазначені відомості можуть підтвердити або спростувати факт виконання позивачем свого обов`язку щодо перерахування відповідачу кредитних коштів за кредитним договором від 04 січня 2022 року. Позивач зазначив, що кредитні кошти були перераховані на банківську картку, реквізити якої відповідач самостійно зазначив під час укладення договору в особистому кабінеті на вебсайті кредитодавця.

Представник позивача також зазначив, що ТОВ "Бізнес Позика" не є банківською установою, не відкриває рахунки та не випускає банківські картки, а перерахування кредитних коштів здійснюється через платіжних посередників. У зв`язку з цим позивач не має можливості самостійно отримати інформацію, яка становить банківську таємницю, оскільки така інформація може бути надана лише за рішенням суду.

На підтвердження своєї позиції представник позивача послався на практику Верховного Суду та судів апеляційної інстанції щодо допустимості використання виписки з банківського рахунку та інших банківських документів як доказів факту перерахування кредитних коштів і просив задовольнити клопотання про витребування зазначених доказів.

Розглянувши клопотання, суд апеляційної інстанції вважає, що у його задоволенні слід відмовити, виходячи з такого.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно з ч.1 ст.84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Як убачається з матеріалів справи, в суді першої інстанції під час розгляду справи ТОВ "Бізнес Позика" відповідного клопотання про витребування доказів заявлено не було, обґрунтувань неможливості його подання у встановлений строк не зазначено.

Враховуючи ненадання доказів поважності причин не вирішення такого клопотання в суді першої інстанції, підстав для його задоволення немає.

Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 30 квітня 2026 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду на 11:30 год. 06 серпня 2026 року.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.

Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи інші учасники в судове засідання не з`явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що передбачено положеннями частини 2 статті 372 та частини 2 статті 247 ЦПК України.

Судом встановлено, що 04 січня 2022 року між ТОВ "Бізнес Позика" та ОСОБА_1 було укладено договір №442480-КС-001 про надання кредиту з виконанням інформаційно телекомунікаційних систем, дистанційно в електронній формі, в порядку передбаченому Законом України "Про електронну комерцію".

Відповідно до умов договору кредитодавець надає позичальнику грошові кошти в розмірі 50000,00 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісію за надання кредиту у порядку та на умовах, визначених цим договором та правилами надання споживчих кредитів; строк, на який надається кредит 24 тижні; процентна ставка за кредитом: в день 0,86645542, фіксована; комісія за надання кредиту 7500,00 грн; загальний розмір наданого кредиту 50000,00 грн; термін дії договору до 21.06.2022; орієнтовна загальна вартість кредиту 110040,00 грн; орієнтовна реальна річна процентна ставка 3606,32 процентів (а.с.13-14 т.1).

Також додано пропозицію (оферту) укласти договір №442480-КС-001 про надання кредиту від 04 січня 2022 року та паспорт споживчого кредиту, і в них містяться основні умови кредитування, інформація щодо орієнтовної реальної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту, аналогічні договору про надання кредиту (а.с.22-23, 28-29 т.1).

Вказаний кредитний договір містить відмітку про підписання його одноразовим ідентифікатором: "Підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором G-0860, 04.01.2022 16:15:25" (а.с.13-14 т.1).

Згідно п.7 кредитного договору позичальник підтверджує, що він ознайомлений з договором про надання кредиту та правилами, текст яких розміщено на сайті кредитодавця, повністю розуміє всі умови, їх зміст, суть, об`єм зобов`язань та погоджується неухильно дотримуватись їх, та, відповідно, укладає договір.

Підписанням цього договору позичальник підтверджує, що до укладання договору отримав від кредитодавця інформацію, надання якої передбачені законодавством України, зокрема передбачену ст.9 Закону України "Про споживче кредитування", паспорт споживчого кредиту, частиною другою статті 12 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", а також примірник Правил (у формі електронного документа), що розміщені на сайті кредитодавця (п.10 вказаного договору).

ТОВ "Бізнес Позика" свої зобов`язання за договором кредиту виконало та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 50000,00 грн шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_1 (котрий позичальником вказано при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті).

Як вбачається з інформаційних довідок, виданих 01 грудня 2023 року товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія "Елаєнс" (далі - ТОВ ФК "Елаєнс") (під торговою маркою Fondy, адреса місто Київ, вулиця Круглоуніверситетська, 14), 04 січня 2022 року перераховано двома платежами кошти в сумі по 25000,00 грн, а всього 50000,00 грн, ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 , згідно кредитного договору №442480-КС-001 від 04 січня 2022 року на платіжну картку № НОМЕР_1 , банк картки – Raiffeisen Bank Aval (а.с 46, 46 зв. т.1).

Згідно наданого позивачем розрахунку станом на 03 листопада 2023 року утворилась заборгованість за договором № 442480-КС-001 в розмірі 101209,43 грн, що складається із: суми прострочених платежів по тілу кредиту – 48185,66 грн; суми прострочених платежів по процентах – 53023,77 грн. З цього ж розрахунку вбачається, що у період з 18 січня 2022 року по 14 лютого 2022 року ОСОБА_1 здійснювала часткове погашення кредитної заборгованості, зокрема, в рахунок погашення як суми кредиту, так і нарахованих відсотків та комісії (а.с.15-19 т.1).

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 20 лютого 2024 року клопотання ТОВ "Бізнес Позика" про витребування доказів задоволено. Витребувано у акціонерного товариства "ПУМБ" інформацію: чи випускалася картка № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), та інформацію про рух коштів (виписку) по банківській картці № НОМЕР_1 за період з 04 січня 2022 року по 08 січня 2022 року включно (а.с.61 т.1).

Згідно листа від 06 березня 2025 року акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк", наданого на виконання вимог ухвали Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 20 лютого 2024 року у справі №274/1081/24, емітентом і власником карток з BIN №5355 16 є акціонерне товариство "Ідея Банк", тому з отримання запитуваної інформації рекомендовано звернутися безпосередньо до акціонерного товариства "Ідея Банк" (а.с.101 т.1).

Водночас, позивач не скористався своїм правом у суді першої інстанції на витребування доказів і не заявляв клопотань про витребування з акціонерного товариства "Ідея Банк" відомостей чи видавалась на ім`я ОСОБА_1 відповідна картка та чи перерахувалась сума кредиту на рахунок відповідача.

Відмовляючи у задоволенні позову ТОВ "Бізнес Позика" суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, що позивачем не доведено, що картка № НОМЕР_3 належить ОСОБА_1 , і що на цю картку були зараховані кредитні кошти за договором №442480-КС-001 від 04 січня 2022 року про надання кредиту у розмірі 50000,00 грн. Разом з цим місцевий суд вважав, що ТОВ "Бізнес Позика" не довело, що зобов`язання за договором воно виконало та надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 50000,00 грн.

Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить із такого.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (п.3 ч.1 ст. 3 ЦК України).

За приписами ч.1-2 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

За змістом ч.1-2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень ч.1 ст.634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст.639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

Відповідно до статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно з ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ст.1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Особливості застосування змінюваної процентної ставки за договором про надання споживчого кредиту встановлюються законом.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтями 525-526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За положеннями ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання.

Згідно зі ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Закон України "Про електронну комерцію" від 03 вересня 2015 року № 675-VIII (далі – Закон № 675-VIII) визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У статті 3 Закону № 675-VIII зазначено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини 3 статті 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частини 4-5 статті 11 Закону № 675-VIII).

Згідно із частиною 6 відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилами частини 8 статті 11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 675-VIII якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п.6 ч.1 ст.3 вказаного Закону).

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 31 серпня 2022 року, справа № 280/4456/20

Як вбачається із матеріалів справи, 04 січня 2022 року між ТОВ "Бізнес Позика" та ОСОБА_1 було укладено договір про надання кредиту №442480-КС-001 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України "Про електронну комерцію", відповідно до якого ТОВ "Бізнес Позика" зобов`язалося надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 50000,00 грн на засадах строковості, поворотності, строком на 24 тижні, до 21.06.2022, процентна ставка за кредитом: в день 0,86645542, фіксована, а також сплатою комісії за надання кредиту в сумі 7500,00 грн.

Як свідчить звукозапис, у судовому засіданні 29 квітня 2025 року представник відповідача – адвокат Березовенко В.П. пояснив, що, не заперечуючи факту наявності заборгованості за кредитним договором, заперечує її розмір. Звернув увагу суду на те, що позивач у позовній заяві зазначає про часткове погашення заборгованості за кредитним договором у сумі 27 510,00 грн, однак не конкретизує, у рахунок погашення яких саме зобов`язань зараховано зазначені кошти: тіла кредиту чи процентів. У зв`язку з цим позов визнав частково та зазначив, що під час розгляду справи по суті надасть власний розрахунок заборгованості (а.с.105 зв. т.1).

В судовому засіданні оголошено перерву до 02.07.2025 для надання можливості представнику відповідача подати свій розрахунок заборгованості.

Розгляд справи неодноразово відкладався, в судовому засіданні 11.03.2026 представник відповідача пояснив, що не надав власний розрахунок суми заборгованості, оскільки позиція відповідача змінилася і вона просить відмовити в задоволенні позову. Відповідач не заперечує факту укладення вказаного договору вказаного в позовній заяві, разом з відповідними документами, офертою, акцептом і тому подібними доказами, проте позивачем в порушення вимог ст.81 ЦПК України не надано жодного доказу перерахування коштів та наявності заборгованості, а саме первинних документів відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Суд першої інстанції під час прийняття рішення, виходив із того, що позивач не довів факту надання відповідачці кредитних коштів та, відповідно, наявності заявленої до стягнення заборгованості.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України).

У ч.2 ст.78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 18 листопада 2019 року у справі №902/761/18, від 14 вересня 2021 року у справі №910/14452/20).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст.129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною 4 статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.

Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог (ст.ст.12, 81 ЦПК України).

Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторін. Тобто, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.

Кредитний договір є консенсуальним та вважається укладеним із моменту досягнення сторонами згоди щодо його істотних умов. Водночас виникнення у позичальника обов`язку повернути кредитні кошти залежить від доведення факту їх фактичного надання кредитодавцем.

У спорах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором (постанови Верховного Суду від 21 лютого 2024 року в справі № 415/160/17, від 20 листопада 2024 року в справі № 243/7840/15).

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.06.2026 № 286/3618/24.

Доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Аналогічні за змістом висновки, викладені і у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року по справі №755/2284/16-ц.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17, кредитор має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.

За загальним правилом, належними та допустимими доказами на підтвердження обставини видачі кредитних коштів позичальнику є первинні бухгалтерські документи про видачу готівки або перерахування коштів.

Так, у постанові Верховного Суду від 30 червня 2023 року в справі № 274/7221/19 зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Згідно з цим Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Крім того, у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 654/4006/14-ц та від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц суд касаційної інстанції виснував про те, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

У постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.09.2020 у справі №200/5647/18, від 28.10.2020 у справі №760/7792/14-ц, від 26.05.2021 у справі №204/2972/20 викладена правова позиція стосовно належних доказів, які підтверджують наявність заборгованості за укладеними кредитними договорами. Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеними кредитними договорами та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" від 16 липня 1999 року № 996-XIV.

Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Тобто, виписки за картковими рахунками можуть бути належними і допустимими доказами надання кредитних коштів позичальнику.

У справі, що переглядається, встановлено, що на підтвердження факту надання кредиту та користування кредитними коштами позивач надав копіії інформаційних довідок, виданих 01 грудня 2023 року товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія "Елаєнс" (далі - ТОВ ФК "Елаєнс") (під торговою маркою Fondy, адреса місто Київ, вулиця Круглоуніверситетська, 14), 04 січня 2022 року перераховано двома платежами кошти в сумі по 25000,00 грн, а всього 50000,00 грн, ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 , згідно кредитного договору №442480-КС-001 від 04 січня 2022 року на платіжну картку № НОМЕР_1 , банк картки – Raiffeisen Bank Aval (а.с.46-46 зв. т.1).

Разом з тим, вказані довідки не відповідають критеріям належності та достовірності, яким повинні відповідати засоби доказування у цивільному процесі.

Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Дослідивши надані позивачем копії довідок (а.с.46-46 зв. т.1), встановлено, що на підставі вказаних документів не можна встановити дійсні обставини справи щодо перерахунку позивачем грошових коштів в сумі 50000,00 грн.

Вказані довідки не є первинними бухгалтерськими документами, оскільки складені 01.12.2023, тобто майже через два роки після проведення спірних операцій від 04.01.2022, мають інформаційний характер на підтвердження вже існуючих відомостей, містять інформацію, сформовану самим ТОВ ФК "Елаєнс", про успішне проведення платежу.

Із їх змісту не вбачається, що вони були складені під час здійснення операцій або були підставою для їх відображення у бухгалтерському обліку. Вони не містять відомостей, які дають змогу простежити рух коштів від кредитодавця через платіжного посередника до рахунку одержувача, та не підтверджують фактичного зарахування коштів на рахунок, відкритий на ім`я відповідачки.

Такі довідки не є банківськими виписками, платіжними інструкціями, меморіальними ордерами чи іншими первинними документами, що підтверджують фактичне зарахування коштів на рахунок відповідача, а тому самі по собі не можуть бути належними та достатніми доказами виконання кредитодавцем обов`язку щодо видачі кредиту.

Крім того, зі змісту вказаних довідок встановлено, що банком платіжної картки № НОМЕР_1 є Raiffeisen Bank Aval (а.с.46-46 зв. т.1).

Натомість згідно листа від 06 березня 2025 року акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" емітентом і власником карток з BIN №5355 16 є акціонерне товариство "Ідея Банк" (а.с.101 т.1).

Колегія суддів, звертає увагу, що кредитний договір не містить відомостей про банківську картку чи рахунок позичальника, на які повинні були бути перераховані кредитні кошти. За відсутності таких відомостей та належних первинних документів неможливо встановити, що зазначена у довідках картка належала саме відповідачу та що саме на неї були зараховані кредитні кошти.

Таким чином, додані до позовної заяви копії довідок (а.с.46-46 зв. т.1), із зазначенням номера банківської картки, належність якої не встановлено, не є належними і достовірними доказом надання відповідачу кредитних коштів на виконання умов саме кредитного договору №442480-КС-001 від 04 січня 2022 року.

Крім того, до позовної заяви долучено відомості про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором №442480-КС-001 від 04 січня 2022 року, що за своєю суттю є розрахунком заборгованості, проте наданий позивачем розрахунок заборгованості без його узгодження з іншою стороною є одностороннім документом, у справі відсутні докази, що цей розрахунок ґрунтується на реальних банківських операціях відповідача, тому колегія суддів не може вважати розрахунок заборгованості без заперечним доказом наявності такої заборгованості у відповідача перед банком.

Відомості про часткове погашення містяться лише в розрахунку, складеному позивачем в односторонньому порядку. Платіжних документів, банківських виписок чи інших доказів, які б підтверджували здійснення відповідачкою цих платежів та їх зарахування саме на погашення спірного кредиту, матеріали справи не містять.

Усні пояснення представника відповідачки про часткове визнання вимог не були оформлені як заява про визнання позову в порядку статті 206 ЦПК України.

Крім того, таке визнання не звільняє суд від перевірки наявності законних підстав для стягнення заборгованості та не замінює доказів фактичного надання кредитних коштів.

З урахуванням того, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту отримання відповідачем кредитних коштів та інформації про належність відповідачу платіжної картки, підтвердження зарахування грошових коштів саме на картку ОСОБА_1 , колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову з підстав недоведеності однієї з ключових обставин, на які посилався позивач, а саме факту реального надання відповідачці кредитних коштів у сумі 50000,00 грн.

До апеляційної скарги представником позивача долучено додатки, які не були подані до суду першої інстанції (а.с.1-23 т.2).

З матеріалів справи вбачається, що позивач, будучи належним чином обізнаним про характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, під час розгляду справи судом першої інстанції не подавав зазначені докази, не заявляв клопотання про витребування відповідних доказів та не навів об`єктивних причин неможливості вчинення таких процесуальних дій, а також не навів жодних обставин, які б перешкоджали реалізації такого процесуального права.

У постанові від 12 січня 2023 року у справі №9901/278/21 Верховний Суд зауважив, що ініціювавши судовий розгляд справи, позивач насамперед повинен активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано. Реалізація особою процесуальних прав невіддільна від виконання нею процесуального обов`язку щодо сприяння встановленню в судовому процесі дійсних обставин у справі з метою отримання правосудного судового рішення.

Суд апеляційної інстанції виходить із того, що реалізація стороною процесуальних прав не може зводитись до поетапного подання доказів залежно від результату розгляду справи судом першої інстанції, оскільки такий підхід суперечить принципам правової визначеності, процесуальної економії та змагальності сторін.

Неналежне виконання стороною свого процесуального обов`язку щодо подання повної та належної доказової бази під час розгляду справи судом першої інстанції не може бути усунуте шляхом подання нових доказів виключно на стадії апеляційного перегляду без доведення об`єктивної неможливості їх подання раніше.

Подання нових доказів лише на стадії апеляційного перегляду фактично спрямоване на усунення недоліків доказової бази сторони після ухвалення рішення судом першої інстанції, що суперечить положенням частини третьої статті 367 ЦПК України та принципу процесуальної економії.

За таких обставин зазначені докази не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції.

Доводи апелянта про те, що кредитні кошти були перераховані відповідачу відповідно до умов кредитного договору, не підтверджуються будь-якими належними та допустимими доказами та відхиляються апеляційним судом як припущення.

Інші доводи скарги, щодо необґрунтованого висновку суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, викладаються у спосіб, вигідний для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи зазначений спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно із положеннями ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, немає.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" - Виноградова Юрія Ернстовича залишити без задоволення.

Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 23 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий В.А. Панкеєва

Судді Н.Й. Григорусь

О.М. Галацевич

Повне судове рішення складено 06 серпня 2026 року.