Постанова від 06 серпня 2026 р. у справі №159/2462/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 159/2462/26 Головуючий у 1 інстанції: Смалюх Р. Я.

Провадження № 22-ц/802/1099/26 Доповідач: Здрилюк О. І.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Здрилюк О. І.,

суддів - Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 , поданою від його імені представником ОСОБА_2 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 22 червня 2026 року,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2026 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернулося до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовує тим, що 24.07.2023 між первісним кредитором ТОВ «Аванс Кредит» і відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту № 32987-07/2023 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 5 000 грн строком на 360 днів, періодичність платежів зі сплати процентів – кожні 25 днів, шляхом переказу коштів на його банківську карту, зі сплатою процентів за користування кредитом у фіксованому розмірі 2,50 % в день.

12 грудня 2023 року між ТОВ «Аванс Кредит» і ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» було укладено договір факторингу № 12122023, відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» перейшло право грошової вимоги до відповідача за договором про надання фінансового кредиту № 32987-07/2023 від 24 липня 2023 року.

Свої зобов`язання відповідач належним чином не виконував, унаслідок чого станом на день звернення до суду із цим позовом заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 32987-07/2023 становить 50 000 грн, з яких: 5 000 грн – заборгованість по тілу кредиту, 45 000 грн – заборгованість по процентах.

Ураховуючи наведене, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 50 000 грн, а також відшкодувати судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 662,40 грн та 8 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 22 червня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за договором про споживчий кредит № 32987-07/2023 від 24.07.2023 у розмірі 50 000,00 грн, 2 662,60 грн судового збору і 8 000 грн витрат на правничу допомогу.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 від імені відповідача ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати це рішення та ухвалити нове – про відмову у позові та стягнення з позивача витрати на правничу допомогу.

Зазначає, що позивачем не надано належних доказів перерахування коштів саме кредитодавцем та їх отримання відповідачем за цим кредитним договором.

Нарахована заборгованість по процентах є значно завищеною і не відповідає вимогам розумності, справедливості та приписам Закону України «Про захист прав споживачів».

Крім того, заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним та неспівмірним зі складністю справи.

У додаткових поясненнях, які фактично є відзивом на апеляційну скаргу, позивач, посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України розгляд справи проведено без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 5 ст. 268, ст. 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно частково задовольнити, а рішення суду змінити з таких підстав.

Згідно зі статями 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК).

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України).

За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За правилом частини 1 статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 вказаного Закону, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 вищезазначеного Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 14 червня 2022 року в справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 20 червня 2022 року в справі № 757/40396/20 (провадження № 61-850св22), від 4 грудня 2023 року в справі № 212/10457/21 (провадження 61-6066св23).

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).

Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з матеріалами справи, 24 липня 2023 року між ТОВ «Аванс Кредит» і ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту № 32987-07/2023, за умовами якого відповідач ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 5 000 грн у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки, наданої позичальником № НОМЕР_1 /п. п. 1.1., 1.6./. Кредитні кошти надано на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язувався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом /п. 1.1./. Строк кредиту 360 днів. Дата надання кредиту – 24.07.2023. Дата погашення кредиту – 17.07.2024 /п. 1.2./. Періодичність платежів зі сплати процентів – кожні 25 днів /п. 1.5./. За користування кредитом стандартна процентна ставка становить 2,50 % в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.2. цього договору /п. п. 1.4., 1.4.1./. Кредитний договір підписано позичальником електронним цифровим підписом, відтвореним за допомогою одноразового ідентифікатора W8807 відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» /розділ 8/ (а.с.13-17).

Доводи апеляційної скарги про ненадання позивачем доказів на підтвердження факту отримання відповідачем кредиту, зокрема виписки по рахунку або касового документа, що відповідають вимогам форми та змісту первинних документів, відхиляються апеляційним судом з огляду на таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Умовами договору передбачено надання кредиту у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на платіжну картку відповідача, реквізити якої надані позивальником кредитору.

Разом з тим, відповідач не спростовує факту належності йому цієї платіжної картки.

Посилання апелянта на Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затверджене постановою Правління Національного банку України 04 липня 2018 року № 75, є помилковим, оскільки таким визначено вимоги щодо організації бухгалтерського обліку в банках України, натомість позивач не є банківською установою.

З огляду на алгоритм укладення вказаного кредитного договору, у апеляційного суду відсутні підстави вважати, що позичальником за цим кредитним договором є не відповідач, а будь-яка інша особа, оскільки факт отримання кредитних коштів за цим договором відповідачем не спростовано.

Відповідач на спростування вказаної обставини належних та допустимих доказів не надав, недобросовісно пославшись лише на відсутність первинних бухгалтерських документів на підтвердження обставини зарахування йому коштів за кредитним договором.

Колегія суддів також наголошує, що саме боржник має доступ до свого рахунку, зазначеного в договорі, і саме він має таку можливість надати суду виписку зі свого рахунку на підтвердження відсутності надходження коштів від кредитора ТОВ «Аванс Кредит» на виконання укладеного 24.07.2023 кредитного договору. Або ж спростувати, що кошти, які йому надійшли 24.07.2023 на його картковий рахунок надійшли не від цього кредитора і не за цим кредитним договором.

Відповідно до статей 12 та 81 ЦПК України обов`язок доказування у цій частині покладено на відповідача, а не на позивача, оскільки саме відповідач ставить під сумність доведення факту отримання коштів від первісного кредитора.

Виконання ТОВ «Аванс Кредит» (кредитором) обов`язку щодо надання ОСОБА_1 (позичальнику) грошових коштів у загальному розмірі 5 000 грн підтверджується довідкою про перерахування суми кредиту, з якої вбачається, що видача коштів здійснювалася за допомогою платіжної системи iPay.ua-2658576880, зарахування 5 000 грн на карту НОМЕР_1 (а. с.21)

ТОВ «Аванс Кредит» провело ідентифікацію ОСОБА_1 , з яким укладено кредитний договір № 32987-07/2023 від 24.07.2023, що підтверджено відповідною довідкою, у якій зазначено одноразовий ідентифікатор 8807, час його відправки позичальнику 24.07.2023 о 20:08:00 та номер телефону, на який його було відправлено 380950755879 (а.с.20-зворот)

Договір про відкриття кредитної лінії № 32987-07/2023 від 24.07.2023 містить ідентифікуючу інформацію ОСОБА_1 (серія і номер паспорта, ким виданий паспорт, РНОКПП, місце проживання, номер особистого електронного платіжного засобу, електронний підпис) та ним підписано електронним підписом шляхом зазначення одноразового ідентифікатора «W8807», відповідно до частин 6, 8 статті 11, статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» (а.с.17-зворот).

Із наведеного алгоритму підписання кредитного договору вбачається, що без реєстрації та здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету та без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, кредитний договір не був би укладений, що повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20, від 12 серпня 2022 року у справі № 234/7297/20, від 09 лютого 2023 року у справі № 640/7029/19.

Надані позивачем лист та довідка містять інформацію про перерахування коштів на банківську картку, зазначену відповідачем у договорі № 32987-07/2023 від 24 липня 2023 року, що у сукупності з іншими доказами у справі належним чином підтверджує факт надання кредитних коштів відповідачу.

Відповідач усупереч вимог частини 1 статті 81 ЦПК України не надав жодного належного, допустимого і достовірного доказу як про те, що станом на 24.07.2023 зазначена банківська картка № НОМЕР_1 йому не належала, так і про те, що на цю картку не зараховано 24.07.2023 кредитні кошти у розмірі 5 000 грн .

За таких обставин апеляційний суд доходить висновку, що між ТОВ «Аванс Кредит» і відповідачем досягнуто згоди щодо усіх істотних умов кредитного договору, а саме щодо предмета договору, розміру кредиту, процентної ставки, строку кредитування та порядку виконання зобов`язань.

Відповідач, підписавши договір та Паспорт споживчого кредиту в електронній формі, підтвердив своє ознайомлення з умовами договору та погодився з ними, а у разі незгоди з викладеними умовами мав право відмовитися від укладення договору та отримання кредиту, чим не скористався.

12 грудня 2023 року між ТОВ «Аванс Кредит» і ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу № 12122023, відповідно до умов якого ТОВ «Аванс Кредит» передало (відступило) за плату належні права вимоги, а ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» прийняло права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, у тому числі набуло право грошової вимоги до відповідача за договором № 32987-07/2023 від 24 липня 2023 року.

З огляду на зазначене, з урахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, апеляційний суд доходить висновку про невиконання відповідачем, як позичальником своїх зобов`язань щодо повернення отриманих у борг коштів та наявності у нього боргових зобов`язань перед позивачем, який набув прав вимоги за вищевказаним кредитним договором на підставі договору факторингу.

Так, позивач просив стягнути заборгованість за кредитним договором у розмірі 50 000 грн, з яких: 5 000 грн – тіло кредиту, 45 000 грн – заборгованість по процентах, нарахована за ставкою 2,50 % в день за період з 24.07.2023 до 17.07.2024 (до закінчення строку дії кредиту).

Оскільки заборгованість по тілу кредиту у розмірі 5 000 грн є непогашеною, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про її стягнення.

Щодо заявленої до стягнення позивачем суми заборгованості по процентах за користування кредитом, апеляційний суд зазначає наступне.

Із розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що у період з 24.07.2023 до 17.07.2024 (дата закінчення строку кредитування) проценти за користування кредитом нараховувалися за фіксованою ставкою 2,50 % в день, тобто за узгодженими договором умовами.

Проте, умови Договору в частині нарахування процентів за такою ставкою за кожен день користування кредитом не можуть бути в повній мірі застосовані.

Так, на укладені сторонами кредитні правовідносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», у який внесено зміни та доповнення Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023 № 498-IX, який набрав чинності 24.12.2023.

Так, статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено частиною 5, згідно якої максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Також доповнено Прикінцеві та перехідні положення цього Закону пунктом 17, згідно з яким тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинностi Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фiнансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати:

- протягом перших 120 днів - 2,5 %;

- протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Оскільки Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фiнансових послуг» набрав чинності 24.12.2023, а спірний кредитний договір укладено до набрання ним чинності, то на підставі п. 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» протягом перших 120 днів, тобто з 24.12.2023 до 21.04.2024 проценти необхідно продовжувати розраховувати за ставкою 2,5 % за кожен день користування кредитом, як і зазначеному у самому договорі, а протягом наступних 87 днів, тобто з 22.04.2024 до 17.07.2024 необхідно розраховувати за ставкою 1,5 % за кожен день користування кредитом.

Ураховуючи наведені правові норми, а також наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором, апеляційний суд доходить наступних висновків.

З 24.07.2023 до 21.04.2024 за 273 дні розмір процентів за ставкою 2,5 % в день (по 125 грн) становить 34 125 грн (273 х 125).

З 22.04.2024 до 17.07.2024 (наступних решту 87 днів строку дії договору) на підставі п. 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» підлягають нарахуванню проценти за ставкою 1,5 % в день (по 75 грн), що становить 6 525 грн (87 х 75).

Таким чином, загальний розмір заборгованості по процентах, який необхідно стягнути із відповідача на користь позивача за спірним кредитним договором становить 40 650 грн (34 125 + 6 525).

Ураховуючи наведене, загальний розмір заборгованості по договору про споживчий кредит № 32987-07/2023 від 24 липня 2023 року, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 45 650 грн, з яких: 5 000 грн – заборгованість по тілу кредиту, 40 650 грн – заборгованість по процентах.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість по процентах є неспівмірною тілу кредиту, суперечить принципам добросовісності, розумності та справедливості – відхиляються апеляційним судом, оскільки позивачем надано розрахунок заборгованості, виходячи з процентної ставки, яка визначена умовами договору, в межах строку кредитування.

Визначена умовами договору на час його укладення процентна ставка за користування кредитними коштами відповідала вимогам ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідач укладений кредитний договір не оспорював ні в цілому, ні в будь-яких окремих його частинах, а тому в силу вимог ст. 204 ЦК України цей правочин є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом і він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки висновки суду першої інстанції про задоволення позову в частині стягнення процентів у заявленому позивачем розмірі зроблені з неповним з`ясуванням обставин справи, дослідженням та оцінкою наданих сторонами доказів, з неправильним застосуванням норм матеріального права, то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для зміни рішення суду.

Статтею 141 ЦПК України визначено порядок розподілу судових витрат між сторонами.

Відповідно до вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 133 ЦПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову – на відповідача; 2) у разі відмови в позові – на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК).

Позовну заяву задоволено частково, а тому витрати по сплаті судового збору за її подання необхідно стягнути пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем сплачено судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2 662,40 грн.

Із заявленої по майновій вимозі ціни позову 50 000 грн задоволено лише 45 650 грн, що становить 91,3 %, а тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 2 430,77 грн судового збору.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 8 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Посилання в апеляційній скарзі на необхідність зменшення витрат на правничу допомогу у зв`язку із не співмірністю цих витрат складності справи, характером вимог і витраченим адвокатом часом – відхиляються апеляційним судом, оскільки наведене обґрунтування фактично суперечить укладеному відповідачем з адвокатом договору на правничу допомогу, за яким також визначено надання такої допомоги у розмірі 8 000 грн, тобто в аналогічному розмірі.

Ураховуючи наведене, у зв`язку із частковим задоволенням позову, витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню з відповідача на користь позивача також пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що становить 7 304 грн (91,3 % від 8 000 грн).

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у загальному розмірі 9 734,77 грн (2 430,77 грн судового збору + 7 304 грн витрат на правничу допомогу).

Відповідачем за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір у визначеному Законом України «Про судовий збір» розмірі 3 993,60 грн.

Апеляційну скаргу задоволено частково, на 8,7 %, а тому за її подання з позивача на користь відповідача необхідно стягнути 347,44 грн витрат по сплаті судового збору.

За надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції відповідачем сплачено адвокату 8 000 грн.

Ураховуючи вимоги пропорційності, на його користь з позивача необхідно стягнути 696 грн цих витрат (8,7 % від 8 000 грн).

Таким чином, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню судові витрати у загальному розмірі 1 043,44 грн (347,44 грн судового збору + 696 грн витрат на правничу допомогу).

Ураховуючи наведене, а саме те, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у розмірі 9 734,77 грн, а з позивача на користь відповідача підлягають стягненню судові витрати у розмірі 1 043,44 грн, то із застосуванням вимог ч. 10 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути різницю у судових витратах, а саме 8 691,33 грн (9 734,77 – 1 043,44), звільнивши позивача від відшкодування судових витрат відповідачу.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення (ч. 4 ст. 268 ЦПК України).

Керуючись ст. ст. 268 ч. ч. 4, 5, 367, 369, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 , подану від його імені представником ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 22 червня 2026 року змінити.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за договором про надання фінансового кредиту № 32987-072023 від 24.07.2023 у розмірі 45 650 (сорок п`ять тисяч шістсот п`ятдесят) грн..

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» 8 691 (вісім тисяч шістсот дев`яносто одну) грн 33 коп різниці у судових витратах.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий – суддя

Судді