Постанова від 05 серпня 2026 р. у справі №155/503/19 — Волинський апеляційний суд

Справа № 155/503/19 Головуючий у 1 інстанції: Адамчук Г. М.

Провадження № 22-ц/802/843/26 Доповідач: Здрилюк О. І.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 серпня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Здрилюк О. І.,

суддів - Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,

секретар судового засідання Власюк О. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на заочне рішення Горохівського районного суду Волинської області від 28 листопада 2019 року,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовано тим, що 21 січня 2015 року між банком і ОСОБА_3 було укладено кредитний договір б/н шляхом підписання відповідачем заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг і Тарифів банку, які викладені на сайті банку. За умовами вищевказаного договору позичальник отримала на платіжну картку кредит у розмірі 12 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту.

Відповідач погодилася на встановлення і зміну банком кредитного ліміту, на зміну тарифів та інших невід`ємних частин договору.

Позичальник взяті на себе зобов`язання належним чином не виконувала, унаслідок чого станом на 18.03.2019 утворилася заборгованість за кредитним договором у розмірі 30 606,46 грн, з яких: 15 770,80 грн – заборгованість по тілу кредиту, 4 945,83 грн – заборгованість по простроченому тілу кредиту, 7 956,19 грн – пеня за прострочене зобов`язання, 500 грн – штраф (фіксована частина), 1 433,64 грн – штраф (процентна складова), яку банк просив стягнути з відповідача, а також відшкодувати судові витрати у розмірі 1 921 грн.

Заочним рішенням Горохівського районного суду Волинської області від 28 листопада 2019 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 30 606,46 грн та судові витрати в сумі 1 921 грн.

Ухвалою Горохівського районного суду Волинської області від 21 квітня 2026 року заяву ОСОБА_4 про перегляд цього заочного рішення залишено без задоволення.

Не погоджуючись із заочним рішенням суду першої інстанції, в апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати це рішення та ухвалити нове – про відмову у позові.

Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив.

Будучи належним чином повідомлені про день та годину розгляду справи, учасники справи у призначене на 14 год 30 хв 27.07.2026 судове засідання не з`явилися і їх неявка відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Відповідач надіслала суду заяву про розгляд справи у її відсутності.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

У цій справі – це 06 серпня 2026 року.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно частково задовольнити, а рішення суду скасувати з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність позивачем заявленого до стягнення розміру заборгованості за кредитним договором.

Проте, до такого висновку суд дійшов помилково, без належного з`ясування обставин справи, дослідження та оцінки наданих доказів та з неправильним застосуванням норм матеріального права

Відповідно до вимог ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

За змістом ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялись сторони.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК).

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Із матеріалів справи вбачається, що 21.01.2015 банком та ОСОБА_3 підписано анкету-заяву, у якій зазначено про ознайомлення та погодження відповідача із Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифів банку (а.с.9).

Разом із тим, у зазначеній анкеті-заяві відсутні дані щодо умов про відповідальність за порушення зобов`язання.

Будь-які інші документи, крім анкети-заяви, у яких було б обумовлено умови кредитного договору, у тому числі істотні – відповідачем не підписувалися.

Наданий банком витяг з Умов і Правил надання банківських послуг відповідачем не підписаний. Позивачем не надано належних і допустимих доказів, які свідчили б про те, що при підписанні сторонами анкети-заяви діяли Умови і Правила надання банківських послуг саме в такій редакції, а тому не можна вважати їх складовою частиною укладеного між сторонами договору.

Крім того, роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року.

Не можуть бути застосовані до спірних правовідносин положення ч.1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин (21.01.2015) до моменту звернення до суду із цим позовом (15.05.2019), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

Крім того, до позовної заяви приєднано витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», який відповідачем також не підписаний та у якому зазначено характеристики та значення 4 різних видів карт «Універсальна», які не можуть бути допустимим доказом у цій справі (а.с.10).

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату пені за несвоєчасне погашення кредиту та штрафів, надані банком Умови не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

З урахуванням наведеного, банк безпідставно заявив до стягнення нараховану згідно з Умовами і правилами надання банківських послуг пеню за прострочене зобов`язання у розмірі 7 956,19 грн, 500 грн. штрафу (фіксованої частини) та 1 433,64 грн штрафу (процентної складової), у зв`язку із чим позовні вимоги в означеній частині на загальну суму 9 889,83 грн до задоволення не підлягають.

Щодо заявленої банком до стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 15 770,80 грн та простроченим тілом кредиту у розмірі 4 945,83 грн, то позовні вимоги у цій частині підлягають до задоволення з огляду на таке.

Із наданих позивачем доказів вбачається, що відповідач фактично отримала у банку кредитні кошти, якими активно користувалася, що стверджується наданою позивачем випискою по рахунку. Неодноразово кошти погашалися нею особисто готівкою у терміналах самообслуговування відділень банку, через додаток Приват24, а також здійснювалося автоматичне погашення з її іншої картки. Жодних заперечень до банку щодо невірного розміру заборгованості по тілу кредиту відповідач не подавала.

Ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду відповідач свого розрахунку заборгованості по тілу кредиту і по простроченому тілу кредиту також не подала.

З урахуванням наведеного, вимоги банку про стягнення заборгованості по тілу кредиту і по простроченому тілу кредиту підлягають до задоволення у заявлених розмірах, що становить загальну суму 20 716,63 грн (15 770,80 + 4 945,83).

Посилання в апеляційній скарзі на сплив позовної давності та неможливість заявити про це при розгляді справи судом першої інстанції із-за неотримання повідомлень від суду та незнання про розгляд справи – відхиляються апеляційним судом.

Із наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором та виписки по рахунку вбачається, що відповідач по березень 2019 року періодично, різними сумами вносила кошти на погашення заборгованості по кредитному договору.

Наведене спростовує наявність підстав для застосування позовної давності, яка по задоволених вимогах встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Крім того, застосування судом апеляційної інстанції позовної давності допускається лише у випадках, коли відповідач не мав об`єктивної можливості заявити таку вимогу в суді першої інстанції. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10.12.2025 у справі № 755/8818/23.

Посилання відповідача на те, що їй не було відомо про розгляд справи і що станом на дату розгляду справи її прізвище у зв`язку із укладенням шлюбу уже було змінено з ОСОБА_5 на ОСОБА_6 , а тому суд задовольнив позов до неналежної сторони – відхиляються апеляційним судом, оскільки не ґрунтуються на законі та матеріалах справи.

Із наявної у матеріалах справи копії свідоцтва про шлюб вбачається, що 09.03.2019 ОСОБА_3 уклала шлюб і після державної реєстрації шлюбу її прізвище – ОСОБА_6 (а.с.98).

Паспорт на прізвище ОСОБА_6 їй видано 28.03.2019.

На дату розгляду справи зареєстрованим місцем проживання є: АДРЕСА_1 (а.с.40, 95-96).

Саме за таким місцем реєстрації вручено відповідачу ОСОБА_3 судові документи 13.08.2019, що підтверджується відповідним рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.44).

Вручення повідомлення на дошлюбне прізвище « ОСОБА_5 » і зазначення відповідачем у заочному рішенні саме « ОСОБА_5 » не є неналежною стороною, а є однією і тією ж особою, тобто належним відповідачем, який змінив прізвище і про це не повідомив суд.

Реєстрація місця проживання у місті Луцьку здійснена відповідачем лише 25.02.2025 (а.с.116).

Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки висновки суду першої інстанції в частині визначення необхідного для стягнення розміру заборгованості за кредитним договором зроблені без належного з`ясування дійсних обставин справи, дослідження та оцінки наданих сторонами доказів, з неправильним застосуванням норм матеріального права, то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для скасування рішення суду з ухваленням нового судового рішення.

Статтею 141 ЦПК України визначено порядок розподілу судових витрат між сторонами.

Відповідно до вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 ЦПК).

Позовну заяву задоволено частково, а тому витрати по сплаті судового збору за її подання необхідно стягнути пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем сплачено судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1 921 грн.

Із заявленої по майновій вимозі ціни позову 30 606,46 грн задоволено лише 20 716,63 грн, що становить 67,69 %, а тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 1 300,32 грн судового збору.

Відповідачем за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 2 305,20 грн.

Апеляційну скаргу про незгоду із визначенням розміру заборгованості за кредитним договором задоволено на 32,31 %, а тому за її подання з позивача на користь відповідача необхідно стягнути 744,81 грн витрат по сплаті судового збору.

Ураховуючи наведене, а саме те, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у розмірі 1 300,32 грн, а з позивача на користь відповідача підлягають стягненню судові витрати у розмірі 744,81 грн, то із застосуванням вимог ч. 10 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути різницю у судових витратах, а саме 555,51 грн (1 300,32 – 744,81), звільнивши позивача від відшкодування судових витрат відповідачу.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

У разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення (ч. 4 ст. 268 ЦПК України).

Керуючись ст. ст. 268 ч. ч. 4, 5, 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 задовольнити частково.

Заочне рішення Горохівського районного суду Волинської області від 28 листопада 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 20 716 (двадцять тисяч сімсот шістнадцять) грн 63 коп заборгованості за кредитним договором № б/н від 21 січня 2015 року.

Стягнути зі ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 555 (п`ятсот п`ятдеят п`ять) грн 51 коп різниці у судових витратах.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий – суддя

Судді