Рішення від 06 серпня 2026 р. у справі №521/5361/26 — Хаджибейський районний суд міста Одеси

Справа № 521/5361/26

Номер провадження № 2/521/4925/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2026 року м. Одеса

Хаджибейський районний суд міста Одеси у складі:

головуючої судді Поліщук І.О.,

при секретарі судового засідання Коржеван В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Мірошниченко Олена Миколаївна, приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Бондарев Роман Володимирович, про визнання договору дарування недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію прав та припинення права власності, -

ВСТАНОВИВ:

07 квітня 2026 року до Хаджибейського районного суду міста Одеси через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію прав та припинення права власності.

Позивач просить суд: визнати недійсним договір дарування від 30 листопада 2010 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мірошниченко О.М. та зареєстрований у реєстрі за № 1876, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 16704404 від 23 жовтня 2014 року, про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на 1/3 частку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; припинити право власності ОСОБА_2 на зазначену 1/3 частку квартири; здійснити розподіл судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28 серпня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 05/08/2008/840-К/548, за умовами якого банк надав позичальниці кредит у сумі 189 484,40 доларів США зі строком повернення до 27 серпня 2027 року та зі сплатою 14,59 % річних. Того ж дня, між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 05/08/2008/840-П/548, відповідно до якого поручитель зобов`язався відповідати перед кредитором за належне виконання позичальницею зобов`язань за кредитним договором.

За доводами позивача, з квітня 2009 року належне виконання кредитних зобов`язань припинилося, внаслідок чого утворилася значна прострочена заборгованість. Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 27 листопада 2014 року у справі №521/13273/14-ц встановлено стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість у розмірі 4 521 336,06 грн., а також у рівних частках судовий збір у розмірі 3 654,00 грн.

24 квітня 2020 року на підставі Договору про відступлення прав вимоги №GL3N216954_ПВ_188, ТОВ «Консалт Солюшенс» набуло права кредитора за кредитним договором № 05/08/2008/840-К/548 та договором поруки № 05/08/2008/840-П/548. Ухвалою Малиновського районного суду міста Одеси від 27 серпня 2020 року у справі №521/13273/14-ц стягувача ПАТ «КБ «Надра» замінено на його правонаступника - ТОВ «Консалт Солюшенс». 09 серпня 2024 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Бондаревим Р.В. відкрито виконавче провадження № 75761662 щодо примусового виконання судового рішення стосовно ОСОБА_1 .

Під час дослідження майнового стану боржниці позивачу стало відомо, що на момент виникнення кредитних правовідносин ОСОБА_1 належала 1/3 частка квартири АДРЕСА_2 ) на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 15 вересня 1997 року. Після припинення належного виконання кредитних зобов`язань, 30 листопада 2010 року, ОСОБА_1 безоплатно відчужила вказану частку квартири на користь свого сина ОСОБА_2 за договором дарування, зареєстрованим у реєстрі за № 1876. Право власності ОСОБА_2 на подаровану 1/3 частку квартири було зареєстровано 17 жовтня 2014 року на підставі рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 16704404 від 23 жовтня 2014 року, тобто під час розгляду судом справи про стягнення кредитної заборгованості.

На думку Позивача, сукупність таких обставин, як укладення договору після виникнення та прострочення грошового зобов`язання, безоплатний характер відчуження майна, наявність родинного зв`язку між сторонами правочину, збереження спірної квартири у фактичному користуванні сім`ї боржниці, а також державна реєстрація переходу права власності під час розгляду справи про стягнення заборгованості, свідчить про фраудаторний характер договору дарування та його спрямованість на ухилення від виконання грошового зобов`язання перед кредитором шляхом унеможливлення звернення стягнення на майно боржниці.

За результатами автоматизованого розподілу справу передано для розгляду судді Поліщук І.О.

Ухвалою Хаджибейського районного суду міста Одеси від 08 квітня 2026 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Хаджибейського районного суду міста Одеси від 10 квітня 2026 року заяву представника позивача про забезпечення позову задоволено частково: заборонено суб`єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі нотаріусам, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо 1/3 частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_2 .

Ухвалою Хаджибейського районного суду міста Одеси від 27 травня 2026 року підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті. 06 липня 2026 року представник позивача подав заяву про розгляд справи без його участі, у якій зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі. Розгляд справи було відкладено на 07 серпня 2026 року.

Представник позивача ТОВ «Консалт Солюшенс» у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, подав заяву про розгляд справи за його відсутності, у якій позовні вимоги підтримав у повному обсязі та не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 статті 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином, причин неявки суду не повідомили. Будь-яких документів щодо заявлених позовних вимог від відповідачів до суду не надходило. А тому, відповідно до ст. 280 ЦПК України, справу слід вирішити на підставі наявних доказів та постановити заочне рішення.

Відповідно до частини першої статті 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи або якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши обставини, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов до наступних висновків.

Відповідно до частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтями 76, 77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

За приписами статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Судом встановлено, що 28 серпня 2008 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 05/08/2008/840-К/548, відповідно до якого банк надав позичальниці грошові кошти в сумі 189 484,40 доларів США зі строком повернення до 27 серпня 2027 року та зі сплатою 14,59 % річних. Позичальниця зобов`язалася щомісячно сплачувати мінімальний платіж у розмірі 2 505,00 доларів США.

28 серпня 2008 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 05/08/2008/840-П/548. За його умовами поручитель відповідає перед кредитором у повному обсязі за належне виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором, а позичальник і поручитель є солідарними боржниками.

З наданого розрахунку заборгованості вбачається, що за кредитним договором було здійснено лише окремі платежі, зокрема 28 серпня 2008 року у сумі 307,18 доларів США, 01 жовтня 2008 року у сумі 27,78 доларів США та 01 березня 2009 року у сумі 8 403,85 доларів США, після чого з квітня 2009 року належне виконання зобов`язань припинилося.

11 липня 2014 року ПАТ «КБ «Надра» направило позичальниці та поручителю досудові вимоги № 3549 та № 3550 про погашення простроченої заборгованості. Вимогу ОСОБА_1 вручено 21 липня 2014 року, а ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вимоги залишено без виконання.

Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 27 листопада 2014 року у справі №521/13273/14-ц позов ПАТ «КБ «Надра» задоволено та встановлено стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № 05/08/2008/840-К/548 у розмірі 4 521 336,06 грн., що відповідало 382 082,52 доларів США, а також у рівних частках судовий збір у розмірі 3 654,00 грн.

Обставини виникнення та невиконання кредитного зобов`язання, а також розмір заборгованості встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України не підлягають повторному доказуванню у цій справі щодо осіб, стосовно яких вони встановлені.

24 квітня 2020 року між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «Консалт Солюшенс» укладено договір про відступлення прав вимоги №GL3N216954_ПВ_188, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І.В. та зареєстрований у реєстрі за № 125. Відповідно до пункту 15 додатка № 1 до Договору про відступлення прав вимоги №GL3N216954_ПВ_188 до ТОВ «Консалт Солюшенс» перейшли права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 05/08/2008/840-К/548 та до ОСОБА_2 за договором поруки № 05/08/2008/840-П/548.

Ухвалою Малиновського районного суду міста Одеси від 27 серпня 2020 року у справі №521/13273/14-ц замінено сторону стягувача з ПАТ «КБ «Надра» на його правонаступника - ТОВ «Консалт Солюшенс». 09 серпня 2024 року приватним виконавцем Бондаревим Р.В. відкрито виконавче провадження №75761662. На час звернення з цим позовом, рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 27 листопада 2014 року у справі №521/13273/14-ц в повному обсязі не виконано, а заборгованість залишається непогашеною.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що ОСОБА_1 належала 1/3 частка квартири загальною площею 53,6 кв. м, житловою площею 29,2 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 15 вересня 1997 року, виданого Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради народних депутатів. Отже, на момент укладення кредитного договору, 28 серпня 2008 року ОСОБА_1 була власницею 1/3 частки спірної квартири.

30 листопада 2010 року ОСОБА_1 як дарувальник та ОСОБА_2 як обдарований уклали договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мірошниченко О.М. і зареєстрований у реєстрі за № 1876. За умовами договору, дарувальник безоплатно передала, а обдарований прийняв у власність 1/3 частку квартири АДРЕСА_2 .

Із витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження № 00049750368 від 27 лютого 2025 року вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є сином ОСОБА_1 . Таким чином, спірний безоплатний правочин вчинено між близькими родичами.

Відповідно до відповіді КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради № 3511/03.01-15 від 14 серпня 2024 року станом на 31 грудня 2012 року право власності на відповідну частку квартири за даними архівного обліку залишалося зареєстрованим за ОСОБА_1 .

Державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на подаровану 1/3 частку квартири проведено 17 жовтня 2014 року. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 16704404 прийнято 23 жовтня 2014 року. Таким чином, перехід права власності на спірну частку квартири було зареєстровано після пред`явлення банком позову про стягнення кредитної заборгованості та під час розгляду справи № 521/13273/14-ц.

З довідки Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради про реєстрацію місця проживання № П4-216583-10/о від 24 вересня 2024 року вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_2 з 13 вересня 1989 року. Відомостей про припинення такої реєстрації матеріали справи не містять.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України до загальних засад цивільного законодавства належать справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно з частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Добросовісність є певним стандартом поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Загальні засади цивільного законодавства мають фундаментальний характер, є нормами прямої дії та повинні враховуватися під час тлумачення і застосування інших норм цивільного законодавства.

Відповідно до статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною п`ятою статті 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною вимог, установлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. За частиною третьою статті 215 ЦК України, правочин може бути визнаний судом недійсним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом.

За змістом статті 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона безоплатно передає або зобов`язується передати в майбутньому іншій стороні майно у власність.

Цивільно-правовий договір, у тому числі договір дарування, не може використовуватися його учасниками як інструмент для уникнення виконання грошового зобов`язання або судового рішення. Боржник, який відчужує майно після виникнення зобов`язання перед кредитором, повинен діяти добросовісно та враховувати законний інтерес кредитора в належному виконанні зобов`язання.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що особа вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, посилаючись на загальні засади цивільного законодавства, зокрема пункт 6 статті 3 ЦК України, та недопустимість зловживання правом, передбачену частиною третьою статті 13 ЦК України.

У постанові від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 Верховний Суд зазначив, що цивільно-правовий договір не може використовуватися його учасниками з метою уникнення виконання грошового зобов`язання або судового рішення, а правочин, вчинений боржником на шкоду кредитору, може бути визнаний недійсним як фраудаторний.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2024 року у справі №916/379/23 зазначила, що остаточна кваліфікація правочину як фраудаторного здійснюється судом у кожній конкретній справі з урахуванням сукупності встановлених обставин. У цій справі правочин було визнано недійсним на підставі пункту 6 частини першої статті 3, частин першої - четвертої статті 13, частини першої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України.

У постанові від 04 лютого 2026 року у справі № 910/6654/24 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що положення статей 3 та 13 ЦК України є достатньою нормативною підставою для кваліфікації правочину як фраудаторного та визнання його недійсним. Оспорити такий правочин вправі заінтересована особа, яка не була його стороною, але є кредитором боржника. Визнання фраудаторного правочину недійсним у порядку позаконкурсного оспорювання спрямоване на забезпечення кредитору можливості задоволення його вимог за рахунок майна боржника, у тому числі майна, переданого іншим особам.

Договором, вчиненим на шкоду кредитору, може бути як оплатний, так і безоплатний правочин. Наявність ознак фраудаторності встановлюється судом не на підставі окремо взятої обставини, а за результатами оцінки їх сукупності, зокрема моменту вчинення правочину щодо виникнення та виконання зобов`язання перед кредитором, характеру правочину, особи набувача та її пов`язаності з боржником, зміни майнового стану боржника внаслідок відчуження майна, а також впливу такого відчуження на можливість задоволення вимог кредитора. Родинний зв`язок сторін підлягає оцінці в сукупності з безоплатністю правочину, часом його вчинення, поведінкою сторін до та після його укладення і майновими наслідками такого правочину для боржника та кредитора.

Так, у справі, що розглядається, судом встановлено, що 28 серпня 2008 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №05/08/2008/840-К/548, відповідно до умов якого позичальниця зобов`язалася повернути отримані кредитні кошти у строки та в порядку, визначених договором. З квітня 2009 року ОСОБА_1 припинила належним чином виконувати зобов`язання за кредитним договором, внаслідок чого виникла прострочена заборгованість. Отже, на момент укладення 30 листопада 2010 року оспорюваного договору дарування, грошове зобов`язання перед банком вже було простроченим, а боржниця усвідомлювала як наявність обов`язку щодо повернення кредитних коштів, так і факт його невиконання.

Оспорюваний договір дарування є безоплатним та передбачає відчуження боржницею належної їй 1/3 частки квартири на користь свого сина, тобто близького родича, унаслідок чого це майно вибуло зі складу її активів, за рахунок яких могли бути задоволені вимоги кредитора. При цьому, після укладення договору ОСОБА_1 залишилася зареєстрованою за адресою спірної квартири.

Державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на спірну 1/3 частку квартири проведено у жовтні 2014 року, тобто після звернення банку до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості та під час розгляду відповідної справи. Таким чином, право власності обдарованого на спірну частку було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вже за наявності судового спору щодо невиконаного боржницею грошового зобов`язання.

Рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 27 листопада 2014 року у справі № 521/13273/14-ц залишається невиконаним у повному обсязі. Отже, майновий інтерес позивача у поверненні спірної частки до майнової сфери боржниці є реальним і безпосередньо пов`язаний із можливістю виконання судового рішення.

Оцінивши встановлені обставини в сукупності, а саме: укладення договору після виникнення та прострочення грошового зобов`язання, безоплатність відчуження, передачу майна близькому родичу, вибуття спірної частки зі складу майна боржниці, збереження її зареєстрованого місця проживання у квартирі та державну реєстрацію права обдарованого під час розгляду справи про стягнення заборгованості та подальше невиконання судового рішення, суд доходить висновку, що оспорюваний договір дарування було вчинено для виключення 1/3 частки квартири зі складу майна боржниці, за рахунок якого могли бути задоволені вимоги кредитора. Отже, цей правочин вчинено на шкоду кредитору з метою недопущення звернення стягнення на спірне майно.

Таким чином, оспорюваний договір дарування має ознаки фраудаторного правочину та суперечить пункту 6 частини першої статті 3, частинам другій і третій статті 13, частині п`ятій статті 203 ЦК України, що відповідно до статті 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним.

Доказів, які б спростовували встановлені обставини, підтверджували наявність іншої об`єктивної економічної мети відчуження спірної частки або свідчили про добросовісність поведінки відповідачів щодо кредитора, суду не надано.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права або інтересу у разі його порушення, невизнання чи оспорювання, зокрема шляхом визнання правочину недійсним та відновлення становища, яке існувало до порушення.

Частиною першою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Договір дарування від 30 листопада 2010 року став підставою для державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на 1/3 частку квартири, тому визнання договору недійсним без усунення реєстраційного наслідку не забезпечить повного та ефективного відновлення порушеного інтересу кредитора.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, відповідні речові права припиняються. Ухвалення судового рішення про скасування рішення державного реєстратора допускається з одночасним визнанням, зміною чи припиненням речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства.

Оскільки рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 16704404 від 23 жовтня 2014 року, прийнято на підставі договору дарування, який суд визнає недійсним, вимоги про скасування цього рішення та припинення права власності ОСОБА_2 на подаровану 1/3 частку квартири є похідними від основної вимоги, відповідають закону та забезпечують ефективне відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання позову ТОВ «Консалт Солюшенс» сплатило судовий збір у розмірі 2 662,40 грн., що підтверджується платіжною інструкцією, наявною у матеріалах справи. Оскільки позов підлягає задоволенню повністю, зазначені витрати належить стягнути з відповідачів на користь позивача у рівних частках - по 1 331,20 грн. з кожного.

Належних доказів фактичного понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу та заяви про їх остаточний розподіл матеріали справи не містять, тому суд вирішує питання про судові витрати в частині сплаченого судового збору.

Керуючись вимогами статтей 3, 13, 15, 16, 202, 203, 215, 216, 267, 717 ЦК України, статтею 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», статтями 12, 13, 76-82, 89, 141, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Мірошниченко Олена Миколаївна, приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Бондарев Роман Володимирович, про визнання договору дарування недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію прав та припинення права власності - задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування від 30 листопада 2010 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мірошниченко Оленою Миколаївною та зареєстрований у реєстрі за № 1876, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , щодо 1/3 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 16704404 від 23 жовтня 2014 року, на підставі якого за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на 1/3 частку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , номер відомостей про речове право: 7443157.

Припинити право власності ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на 1/3 частку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстроване на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 16704404 від 23 жовтня 2014 року, номер відомостей про речове право: 7443157.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс», код ЄДРПОУ: 42251700, судовий збір у розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс», код ЄДРПОУ: 42251700, судовий збір у розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подано заяву про перегляд заочного рішення або апеляційну скаргу, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте Хаджибейським районним судом м. Одеси за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути поновлено також у разі його пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем у загальному порядку. У такому разі строк на апеляційне оскарження починає обчислюватися з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач та треті особи мають право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 07.08.2026 року

Суддя І.О. Поліщук