Вирок від 06 серпня 2026 р. у справі №464/7961/25 — Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/7961/25

пр.№ 1-кп/464/262/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.08.2026 року м.Львів

Сихівський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді ОСОБА_1 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Львові кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12025142410000352 від 08.11.2025, про обвинувачення:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Сокільники, Пустомитівського району Львівської області, українця, громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, непрацюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою:: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, востаннє 02.10.2025 Сихівським районним судом м. Львова за ч. 2 ст. 309, ч.3 ст. 389 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік та 1 місяць, покарання не відбув,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 395 КК України,

за участю: прокурора ОСОБА_4

захисника ОСОБА_5

обвинуваченого ОСОБА_3 ,

встановив:

ОСОБА_3 самовільно залишив місце проживання з метою ухилення від адміністративного нагляду.

Кримінальне правопорушення вчинено за наступних обставин.

05.09.2025 ухвалою судді Сихівського районного суду м.Львова ОСОБА_6 встановлено адміністративний нагляд ОСОБА_3 терміном на 1 (один) рік з наступним обмеженням: заборона без дозволу органів Національної поліції України виїжджати за межі м. Львова, заборона перебувати в місцях, де продають спиртні напої на розлив, заборона відлучатися з місця проживання в період часу з 22.00 год. до 06.00, реєструватися в органах поліції України по місцю проживання 2 рази на місяць.

Разом з тим, ОСОБА_3 будучи належним чином ознайомлений з вказаною ухвалою суду від 05.09.2025 та попереджений про кримінальну відповідальність за порушення правил адміністративного нагляду, маючи умисел на порушення правил адміністративного нагляду, всупереч встановлених обмежень, самовільно покинув місце свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , не повідомивши про це орган Національної поліції, в період з 14.10.2025 по 05.11.2025 був відсутній за вказаною адресою, чим грубо порушив встановлені судом обмеження та правила адміністративного нагляду, передбачені Законом України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» від 01.12.1994 року.

Таким чином, органом досудового розслідування дії ОСОБА_7 кваліфіковано за ст. 395 КК України.

Обвинувачений ОСОБА_3 в судовому засіданні вину у вчиненому визнав повністю, підтвердив, що вчинив правопорушення за обставин, викладених в обвинувальному акті. Повідомив, що дійсно після звільнення його з місць позбавлення волі щодо нього ухвалою Сихівського районного суду м. Львова застосовано адміністративний нагляд, та покладено обов`язки, зокрема, не покидати місце проживання у час з 22.00 год до 06.00 год. З вказаним рішенням суду був ознайомлений. Однак, він у період часу з 14.10.2025 по 05.11.2025 вибув з місця проживання не повідомивши орган поліції, так як в той час вживав наркотичні засоби. На даний час розкаюється, розуміє, що вчинив неправильно, просить суворо не карати. З матеріалами кримінального провадження ознайомлений, жодні докази не оспорює, правильно розуміє обставини за яких його обвинувачено, з якими повністю погоджується та просить здійснювати спрощений порядок дослідження доказів.

Заслухавши думку учасників провадження, суд приходить до висновку, що клопотання сторони обвинувачення та сторони захисту про проведення спрощеного порядку дослідження доказів підлягає до задоволення, оскільки показання ОСОБА_3 узгоджуються між собою, не викликають сумнівів у правильності розуміння ним змісту та обставин вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

За таких обставин, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України суд вважає недоцільним дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, які учасниками судового провадження не оспорюються. У суду відсутні сумніви у добровільності позиції обвинуваченого. Обвинуваченому роз`яснено, що у такому випадку він буде позбавлений права оскаржувати ці обставини в апеляційному порядку, а прийняте рішення про скорочений судовий розгляд свідчитиме про те, що обставини, які сторонами не оспорюються, будуть вважатися встановленими в судовому засіданні і суд буде це враховувати при постановленні вироку.

При цьому, за основу суд бере до уваги покази обвинуваченого, вважає такі належними, допустимими та достовірними, послідовними, котрі у взаємозв`язку доводять фактичні обставини самовільного залишення обвинуваченим місця проживання з метою ухилення від адміністративного нагляду.

Кваліфікуючи дії ОСОБА_3 , суд враховує наступне.

Згідно з диспозицією ст. 395 КК України суб`єкт кримінального правопорушення підлягає кримінальній відповідальності, серед іншого, за самовільне залишення особою місця проживання з метою ухилення від адміністративного нагляду.

З цього слідує, що диспозиція вказаної норми є бланкетною, оскільки називає склад правопорушення, але для визначення його ознак відсилає до норм іншої галузі права або нормативних (підзаконних) актів – правил, положень, інструкцій.

Згідно ст. 1 Закону України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» адміністративним наглядом – є система тимчасових примусових профілактичних заходів спостереження і контролю за поведінкою окремих осіб, звільнених з місць позбавлення волі, що здійснюються органами Національної поліції.

Адміністративний нагляд встановлюється з метою запобігання вчиненню кримінальних правопорушень окремими особами, звільненими з місць позбавлення волі, і здійснення виховного впливу на них (ст. 2 вказаного Закону).

Статтею 9 вказаного Закону передбачено, що особи, щодо яких встановлено адміністративний нагляд, зобов`язані вести законопослушний спосіб життя, не порушувати громадський порядок та, зокрема, повідомляти поліцейських, які здійснюють адміністративний нагляд, про зміну місця проживання чи перебування, а в разі від`їзду в особистих справах з дозволу поліцейського в інший населений пункт та перебування там більше доби зареєструватися у відповідному органі Національної поліції.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про порушення правил адміністративного нагляду» № 3 від 28.03.86 (зі змінами) під самовільним залишенням піднаглядним місця проживання з метою ухилення від адміністративного нагляду слід розуміти зміну ним без поважних причин і повідомлення працівників міліції, які здійснюють нагляд, місця проживання як у межах одного й того ж населеного пункту, так і виїзд без дозволу органу внутрішніх справ до іншого населеного пункту. Для притягнення піднаглядного до кримінальної відповідальності досить встановити факт вчинення ним зазначених дій з метою ухилення від нагляду.

За таких обставин, судом встановлено, що ОСОБА_3 з 14.10.2025 по 05.11.2025 був відсутній в місці проживання, зокрема змінив, без поважних причин і повідомлення працівників міліції, які здійснюють нагляд, місця проживання, тим самим самовільно його залишив з метою ухилення від нагляду.

Таким чином, суд дії обвинуваченого кваліфікує за ст. 395 КК України, оскільки останній самовільно залишив місце проживання з метою ухилення від адміністративного нагляду.

Обираючи покарання ОСОБА_3 , суд враховує ступінь тяжкості кримінальних правопорушень, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Відповідно до ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ст. 395 КК України, за яким кваліфіковано дії обвинуваченого, є кримінальним проступком.

При вивченні особи обвинуваченого судом встановлено, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у с. Сокільники, Пустомитівського району, Львівської області, українець, громадянин України, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на обліку в КНП ЛОР «ЛОКПД» не перебуває, у КНП ЛОР «ЛОМЦП та ТУ» перебуває на обліку з 05.2020 з діагнозом розлади психіки та поведінки внаслідок вживання опіоїдів, раніше неодноразово судимий, востаннє 02.10.2025 Сихівським районним судом м. Львова за ч. 2 ст. 309, ч.3 ст. 389 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік, покарання не відбув.

Обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_3 за ст. 66 КК України, є визнання вини.

Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_3 , передбачених ст. 67 КК України, судом не встановлено.

У роз`ясненнях, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 №7 (зі змінами), зокрема в п.1, звертається увага на те, що суди при призначенні покарання мають суворо дотримуватися вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через них реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, а в п. 3 наголошується на тому, що, встановлюючи ступінь тяжкості злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його скоєння (зокрема форми вини, мотиву й мети, способу, стадії скоєння, кількості епізодів злочинної діяльності, характеру і ступеня тяжкості наслідків, що настали).

У зв`язку із цим, при призначенні покарання суд бере до уваги положення ст. 50 КК України, якою встановлено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, положення ст. 65 КК України, згідно з яким, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Згідно ч.4 ст. 71 КК України якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив два або більше кримінальних правопорушень, суд призначає покарання за ці нові кримінальні правопорушення за правилами, передбаченими у статті 70 цього Кодексу, а потім до остаточного покарання, призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, повністю чи частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком у межах, встановлених у частині другій цієї статті.

Частиною 1 ст. 72 КК України передбачено, що при складанні покарань за сукупністю сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид виходячи із співвідношення де одному дню позбавлення волі відповідають два дні обмеження волі.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 року (заява № 10249/03) зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. При цьому, у справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року), Європейський Суд вказав, що при призначенні покарання «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

При визначенні виду та міри покарання суд враховує, що ОСОБА_3 , є особою судимою, вчинив кримінальне правопорушення після засудження його до покарання у виді позбавлення волі, неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, в тому числі до позбавлення волі, та адміністративної відповідальності, зокрема за порушення обмежень встановлених судом про застосування адміністративного нагляду, а тому такі діяння розцінюються судом як суб`єктивне ставлення обвинуваченого до своїх дій, що полягає у небажанні виправитися, та відсутності висновків щодо протиправності своєї поведінки, однак визнав вину та покаявся у скоєному, характер поведінки обвинуваченого під час досудового розслідування, що розцінюється прокурором як сприяння органу досудового розслідування у розкритті злочину, поведінку під час судового слідства, не оспорював фактичних обставин у справі, у зв`язку із чим приходить до переконання, що необхідним та виправданим є покарання у вигляді обмеження волі в мінімальній межі строком 1 рік, оскільки інші передбачені санкцією інкримінованої норми покарання не виконуватимуть мети передбаченої ст. 50 КК України.

Одночасно встановлено, що ОСОБА_3 вчинив вказане кримінальне правопорушення будучи засудженим вироком Сихівського районного суду м. Львова за ч.2 ст. 309, ч.3 ст. 389 КК України від 02.10.2025 до покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік та 1 місяць тобто після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення.

Огляду на вищевикладене наявні підстави для призначення ОСОБА_3 остаточного покарання на підставі ч.1 ст. 71 КК України у виді позбавлення волі стоком на 1 рік 2 місяці частково приєднавши до покарання, призначеного за новим вироком, невідбуту частину покарання за попереднім вироком Сихівського районного суду м. Львова від 02.10.2025 (у кримінальних провадженнях № 12024142410000352 від 05.11.2024 та № 12025142410000005 від 08.01.2025) у виді позбавлення волі стоком на 1 рік та 1 місяць.

Саме таке покарання, на думку суду, дасть можливість обвинуваченому оцінити свої дії, стати на шлях виправлення, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи», відповідатиме тяжкості злочину та справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Клопотань про обрання запобіжного заходу обвинуваченому не надходило, цивільний позов у даному кримінальному провадженні стороною потерпілого не заявлявся, процесуальні витрати, речові докази відсутні.

На підставі викладеного, ст. 395 КК України, керуючись ст. ст. 50, 71, 72, 349, 368, 370, 373, 374 КПК України, суд,

ухвалив:

ОСОБА_3 визнати винним у самовільному залишенні місця проживання з метою ухилення від адміністративного нагляду, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 395 КК України, та призначити йому покарання у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік.

На підставі ч. 1 ст. 71, ч.1 ст. 72 КК України, ОСОБА_3 визначити остаточне покарання за сукупністю вироків у виді позбавлення волі строком на 1 (один) рік 2 (два) місяці, частково приєднавши до призначеного покарання за ст. 395 КК України невідбуту частину покарання за вироком Сихівського районного суду м. Львова від 02.10.2025 за ч. 2 ст. 309, ч.3 ст. 389 КК України у виді позбавлення волі строком на 1 рік 1 місяць.

Запобіжний захід ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили не обирати.

Апеляційна скарга на вирок суду може бути подана до Львівського апеляційного суду через Сихівський районний суд м. Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. В разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно, після його проголошення, вручити прокурору та скерувати обвинуваченому за місцем відбування покарання.

Головуючий ОСОБА_8