Рішення від 06 серпня 2026 р. у справі №755/6541/26 — Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/6541/26

Провадження №: 2/755/6956/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" серпня 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі: головуючого судді: Катющенко В.П., розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини, -

В С Т А Н О В И В :

Позивачка, ОСОБА_1 , звернулася до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом, в якому просить суд:

1)розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 25.06.2016 Дніпровським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 982;

2)стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частки з усіх видів заробітку/доходу, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з моменту подачі позовної заяви до суду і до досягнення дитиною повноліття.

Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовує тим, що з 25.06.2016 перебуває в зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Від шлюбу у сторін є малолітня дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначає, що спільне життя з відповідачем не склалося через відсутність взаєморозуміння, розходження поглядів на сімейні відносини та сімейні обов`язки з ведення спільного господарства. З вини обох сторін сумісне життя і збереження сім`ї стало неможливим. Фактичні шлюбні відносини між сторонами припинені з 01.10.2021. За таких обставин позивачка вважає, що подальше спільне життя з відповідачем та збереження шлюбу є неможливим та суперечитиме її інтересам. Крім того, зазначає, що відповідач не приймає участі в утриманні свого сина шляхом аліментів, так і не приймає участі в його вихованні та спілкуванні з ним. Зважаючи на те, що відповідач немає інших осіб, які перебувають на його утриманні, він працездатний, його стан здоров`я дозволяє йому працювати, позивачка вважає, що відповідач може сплачувати аліменти на утримання спільної дитини.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 03.06.2026 відкрито провадження у цій справі за правилами спрощеного провадження, без повідомленням сторін, яким роз`яснено процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.

Позивачка копію ухвали суду про відкриття провадження у справі не отримала, поштове повідомлення повернулося до суду із відміткою «закінчення встановленого терміну зберігання».

Відповідач копію ухвали суду від 03.06.2026 отримав 22.06.2026, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення.

Відповідач не скористався процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву. Позивачкою додаткових пояснень подано не було.

Таким чином, суд, у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Відповідно до положень статті 112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 25.06.2016 зареєстрували шлюб у Дніпровському районному у місті Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, про що складено відповідний актовий запис № 982.

Від шлюбу сторони мають спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до статті 16 Загальної декларації прав людини від 10.12.1948, чоловіки і жінки користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

Відповідно до положень статті 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Згідно з положеннями частини 2 статті 36 та статті 51 СК України, шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією України. Дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань.

Дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім`ї за свою поведінку в ній (стаття 55 СК України).

Згідно положень частини третьої та четвертої статті 56 СК України, кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

За правилом частини 2 статті 104 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

У відповідності до частини 3 статті 105 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Відповідно до статті 109 СК України, шлюб розривається судом, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їх права, а також права їх дітей.

Проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

У статті 112 СК України регламентовано, що суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Судом встановлено, що шлюбні відносини між сторонами припинені, подальше спільне проживання та збереження шлюбу неможливі. Позивачка наполягає на розірванні шлюбу, продовжувати шлюбні відносини не бажає.

Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, який ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. За таких обставин, коли обов`язки дружини та чоловіка зі спільного піклування про побудову сімейних відносин на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги припинені, подальше збереження шлюбу є неможливим.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що рішення позивачки про розірвання шлюбу є виваженим та свідомим, а підстави з яких остання наполягає на розірванні шлюбу є обґрунтованими, подальше спільне життя подружжя і збереження сім`ї стало неможливим, оскільки сторони не підтримують сімейно-шлюбних стосунків, спільного господарства не ведуть, поновлювати сімейно-шлюбні відносини позивачка наміру не має, а тому позов підлягає задоволенню.

Крім того, суд не має права примушувати жінку або чоловіка до підтримання, відновлення або продовження сімейних відносин, а вільність та рівність цих стосунків та можливість припинення шлюбу є їх основою, що законодавчо закріплено у нормах Сімейного кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 114 СК України, у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на утримання малолітньої дитини, суд доходить наступного.

За приписами статті 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.

Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я та безпечні умови життя дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї (частини 2,3,5 статті 150 СК України).

Згідно зі статтею 27 Конвенції про права дитини, прийнятою 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989, батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Це положення відбите в українському законодавстві. Обов`язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов`язків (частина 2 статті 51 Конституції України) і традиційно закріплюється в сімейному законодавстві. Положення Сімейного кодексу України регулюють відносини з утримання між батьками й дітьми, між матір`ю й батьком дитини з метою затвердження почуття обов`язку батьків і дітей один перед одним і мають своєю спрямованістю створення в сім`ї сприятливих умов фізичного, розумового, морального, духовного й соціального розвитку дитини. Регулювання відносин батьків і дітей щодо утримання здійснюється відповідно до положень міжнародних правових актів, зокрема Декларації прав дитини від 20.11.1959, Конвенції про права дитини тощо і погоджується із загальними засадами регулювання сімейних відносин, закріпленими в статті 7 Сімейного кодексу України.

Згідно з частиною 9 статті 7 СК України визначено, що сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Сторонами не було укладено договір про сплату аліментів на дитину у порядку статті 189 СК України.

Відповідно до статті 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з частинами 1, 2 статті 179 СК України, аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

За вимог частин 1-3 статті 181 СК України, способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

При визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення (частина 1 статті 182 СК України).

Відповідно до частини 1 статті 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину (частина 5 статті 183 СК України).

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років - 3 512 гривень.

Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З матеріалів справи убачається, що позивачка проживає разом з малолітнім сином - ОСОБА_4 , який перебуває на її утриманні. При цьому, відповідач є особою працездатного віку, законодавчо на останнього покладено обов`язок забезпечення утримання та виховання власної дитини, проте останній не бере участі у утриманні спільного сина, втім на обох батьків покладено обов`язок утримувати власних дітей. Водночас при визначенні розміру аліментів суд враховує: матеріальне становище сторін, потреби дитини, рівень доходу сторін, й також те, що сторони не змогли добровільно досягнути згоди про розмір сплачуваних аліментів.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення аліментів підлягають задоволенню та присуджує до стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у розмірі частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи від дня пред`явлення позову до суду і до досягнення дитиною повноліття, що буде необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини та відповідатиме принципам розумності та справедливості.

У відповідності до частини 1 статті 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, тобто з 05.05.2026.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.

Оскільки в силу пункту 3 статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивачка була звільнена від сплати судового збору за подання до суду позову про стягнення аліментів, з урахуванням статті 141 ЦПК України, статті 4 Закону України «Про судовий збір», статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» із відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 662,40 грн.

Керуючись ст. ст. 7, 24, 36, 51, 55, 56, 104, 105, 109, 110, 112, 114, 141, 150, 179-183, 189, 191 Сімейного кодексу України, ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст. 2, 10, 49, 76, 77-81, 89, 141, 263, 265, 274, 279, 354, 430 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини - задовольнити.

Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрований 25.06.2016 у Дніпровському районному у місті Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 982 - розірвати.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у розмірі частини з усіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з 05.05.2026 і до досягнення дитиною повноліття, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Стягнути із ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 2 662,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Суддя: