Рішення від 27 липня 2026 р. у справі №461/5957/25 — Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/5957/25

Провадження № 2/461/196/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2026 року м. Львів

Галицький районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Зубачик Н.Б.,

секретаря судових засідань Чубей К.А.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідачів ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_8 про усунення перешкод в користуванні майном, стягнення матеріальної та моральної шкоди внаслідок протиправних дій -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Брона Мар`яна Василівна, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , у якому з урахуванням заяви про збільшення (уточнення) позовних вимог просить зобов?язати ОСОБА_5 та ОСОБА_7 усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні майном - квартирою АДРЕСА_1 шляхом розбирання кам?яної кладки простих стін із цегли у місці, де був вхід у квартиру АДРЕСА_2 , та установлення дверних блоків у зовнішніх і внутрішніх прорізах кам?яних стін, площею прорізу до 3 м.кв. Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 12 906,50 грн. грн. завданої майнової шкоди, 9 431,68 грн. заборгованості за комунальні послуги та 300 000,00 грн. завданої моральної шкоди. Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 12 906,50 грн. завданої майнової шкоди та 9 431,68 грн. заборгованості за комунальні послуги. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 300 000,00 грн. завданої моральної шкоди. Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 300 000,00 грн. завданої моральної шкоди. Стягнути солідарно з ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 40 000,00 грн. витрат, пов?язаних з наданням професійної правничої допомоги та 6 000,00 грн. витрат, пов?язаних з проведенням експертного дослідження.

В обґрунтування заявленого позову покликається на те, що їй на праві приватної власності належить частка квартири АДРЕСА_2 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька, виданого 23.04.2024 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Коцюрубою Л.Я., однак вона позбавлена можливості користуватись і розпоряджатись належною їй часткою у квартирі, оскільки у неї відсутній доступ до квартири внаслідок того, що співвласники квартири АДРЕСА_3 – ОСОБА_5 та ОСОБА_3 замурували парадний вхід до квартири АДРЕСА_1 та фактично приєднали її до належної їм квартири АДРЕСА_3 . Попри те, що юридично квартира АДРЕСА_2 зареєстрована на праві спільної часткової власності (по частці) за ОСОБА_1 та ОСОБА_8 , позивачка нею не користується внаслідок відсутності доступу до такої, однак саме позивач погасила заборгованість за комунальні послуги, які рахувались за такою квартирою за період з 01.12.2022 по 01.07.2025, внаслідок чого просить суд стягнути відповідні витрати з відповідачів, як співвласників квартири АДРЕСА_4 , оскільки лише вони мали можливість використовувати таку квартиру внаслідок протиправного приєднання. Обгрунтовуючи вимоги про стягнення моральної шкоди з відповідачів позивачка зазначає, що внаслідок протиправних дій відповідачів, пов`язаних з замуруванням вхідних дверей до належної їй квартири, їй, як особі з інвалідністю І-ої групи підгр. А, встановленою довічно, було завдано значних моральних страждань. Одночасні повідомлення про смерть батька та про те, що до квартири, у якій він жив та яка йому належала, відсутній доступ, оскільки замуровано вхідні двері, а також відсутня інформація про реєстрацію права власності на таку квартиру у Реєстрі речових прав на нерухоме майно, фактичне приєднання квартири АДРЕСА_1 до площі квартири АДРЕСА_3 суттєво вплинули на психологічний стан позивачки, завдали їй стійких, тривалих моральних страждань, зумовили її постійне, тривале перебування у стані стресу, що змусило її затрачати зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, переживати душевні та психологічні страждання, пов`язані з втратою майна, бюрократичними процедурами щодо оформлення різного роду заяв та довіреностей на представництво її інтересів у правоохоронних органах та органах нотаріату у консульських установах України у Швейцарській Федерації, порушенням нормального ритму життя, тяжкістю вимушених змін (перенесене оперативне втручання, післяопераційне відновлення, яке співпало з втратою батька та неможливістю користування, розпорядження та володіння спадковим майном). Оскільки самостійно вона не могла приїхати у м. Львів одразу після повідомлення про смерть батька та втрату майна, позивачка змушена була шукати допомоги та підтримки у сторонніх осіб для вирішення усіх проблем, з якими вона зіткнулась внаслідок протиправних, незаконних дій відповідачів.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 24.07.2025 відкрито провадження, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

01.09.2025 представник відповідача ОСОБА_6 – адвокат Іваницький Я.О. через систему «Електронний суд» подав візив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_6 в повному обсязі та судові витрати розподілити в порядку, визначеному законом. В обгрунтування відзиву зазначає, що погашення запису в ДРРП про об`єкт нерухомого майна – квартиру АДРЕСА_2 існувало менше 2 місяців, оскільки ОСОБА_6 самостійно виправив свою ж помилку та добровільно 12.01.2023 поновив запис в ДРРП про вищевказаний об`єкт нерухомого майна. На момент погашення та подальшого поновлення запису в ДРРП про об`єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_2 , позивач ще не була власником такого майна, а відтак її права не могли бути порушені, а на момент набуття останньою права власності на вказану квартиру запис про таку уже був поновлений ОСОБА_6 у ДРРП. Вважає, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження наявності душевних страждань у період часу з 15.11.2022 по 12.01.2023, спричинених внаслідок дій ОСОБА_6 , тому вимога про стягнення з останнього 300000 грн. моральної шкоди є протиправною та не підлягає задоволенню.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 02.09.2025 за клопотанням представника позивача відкладено розгляд справи.

13.10.2025 представника позивача ОСОБА_2 через канцелярію суду подала клопотання про долучення доказів у справі, а саме копію відповіді Львівського РУП №1 від 10.10.2025.

06.11.2025 представник відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_5 – адвокат Яцишин І.В. подав заяву про відкладення розгляду справи, призначеної на 06.11.2025, та пояснення по суті справи, в яких просить врахувати доводи цього відзиву при розгляді справи та за наслідками розгляду такої відмовити в задоволенні позову в повному обсязі та стягнути з позивача суму понесених відповідачами судових витрат. В поясненнях зазначає, що твердження позивача є надуманими та необгрунтованими, оскільки 12.01.2023 державним реєстратором Поломаним В.Д. було виправлено технічну помилку, допущену при здійсненні державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_4 за ОСОБА_5 та ОСОБА_3 . Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 28.02.2023 було закрито провадження у справі № 461/6341/22 у зв`язку з відсутністю предмета спору, що в котре підтверджує факт відсутності порушеного права ОСОБА_1 на володіння та розпорядження її майном. Разом з тим, 23.04.2024 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Коцюрубою Л.Я. було видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом на частку квартири АДРЕСА_2 , що також підтверджує факт того, що ніхто не позбавив позивача права на квартиру. Звертає увагу, що станом на день подання цього відзиву ні ОСОБА_5 , ні ОСОБА_3 не вручалися підозри у вчиненні протиправних дій щодо квартири АДРЕСА_2 , не скеровувалися обвинувальні акти до суду та відсутнє будь-яке рішення суду, яке б набрало законної сили і встановлювало протиправну діяльність відповідачів. Також вказує, що ОСОБА_5 , ОСОБА_3 не вчиняли жодних дій, спрямованих на замурування входу до спірної квартири, а також останні не чинили жодних перешкод в користуванні ОСОБА_1 належною їй на праві власності квартирою. Крім того, зазначає, що в позовній заяві відсутні будь-які докази, які б вказували на те, що вхід до квартири замурували саме відповідачі. Також, висновок судового експерта № 30/24 від 14.04.2025 не може бути покладений в основу судового рішення, оскільки експерт дійшов до передчасного та необгрунтованого висновку щодо протиправного приєднання власниками квартири АДРЕСА_4 приміщення квартири АДРЕСА_2 до належної їм квартири АДРЕСА_3 , не досліджуючи самої квартири АДРЕСА_3 . Наголошує, що з 02.04.2024 ОСОБА_3 не є власником 38/45 частки квартири АДРЕСА_4 , що підтверджується договором дарування серія та номер: 28 посвідчений приватним нотаріусом ЛМНО Чериба З.В., що вкотре підтверджує той факт, що позов заявлено до неналежних відповідачів, що є самостійною підставою для відмови у позові. Вважає, що саме на позивача покладений обов`язок доведення факту завдання шкоди саме відповідачем, а також наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) відповідача та заподіяною шкодою, що в матеріалах справи відсутнє, а тому підстав для відшкодування моральної шкоди немає. Крім того, повідомляє орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу, які очікує понести відповідач в даній справі становить 40000 грн., докази на підтвердження таких будуть подані до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Також, 06.11.2025 представник відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_5 – адвокат Яцишин І.В. подав клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи та клопотання про виклик свідків.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 06.11.2025 за клопотанням представника відповідачів відкладено розгляд справи.

10.11.2025 представник позивача ОСОБА_2 подала заяву про залучення до участі у справі співвідповідача та уточнення позовних вимог.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 11.11.2025 заяву про збільшення (уточнення) позовних вимог прийнято до розгляду. Клопотання представника позивача Брони М.В. про залучення до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_7 - задоволено. Залучено до участі у цивільний справі №461/5957/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_8 про усунення перешкод в користуванні майном, стягнення матеріальної та моральної шкоди внаслідок протиправних дій, в якості співвідповідача – ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстровану за адресою: АДРЕСА_5 та відкладено розгляд справи для надання залученому відповідачу строку на підготовку та скерування відзиву на позовну заяву.

17.11.2025 представник позивача Брона М.В. через систему «Електронний суд» подала заяву про виклик свідків.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 02.12.2025 закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 08.01.2026 за клопотанням представника відповідачів відкладено розгляд справи.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 05.02.2026 за клопотанням представника позивача відкладено розгляд справи.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 24.02.2026 за клопотанням представника відповідачів відкладено розгляд справи.

20.04.2026 представник відповідача ОСОБА_6 – адвокат Іваницький Я.О. через систему «Електронний суд» подав клопотання про проведення розгляду справи без їх участі, поданий відзив підтримують в повному обсязі.

Згідно довідки, складеної секретарем судового засідання Чубей К.А., судове засідання призначене на 21.04.2026 не відбулось, у зв`язку із перебуванням судді у відпустці.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 12.05.2026 за клопотанням представника відповідачів відкладено розгляд справи.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 28.07.2026 у задоволенні клопотання представника відповідачів Яцишина І.В. про призначення судової будівельно-технічної експертизи – відмовлено.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник – адвокат Брона М.В., позовні вимоги підтримали в частині вимог, заявлених до відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 . В частині вимог, заявлених до ОСОБА_6 , просили суд залишити такі без розгляду мотивуючи тим, що позивач має намір звернутись до ОСОБА_6 з вимогами про стягнення моральної шкоди в межах кримінальної справи, яка перебуває на розгляді у Перемишлянському районному суді Львівської області.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник – адвокат Яцишин І.В., який також діє в інтересах ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , позовні вимоги заперечили, зазначивши, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того факту, що замуровування вхідних дверей у квартиру АДРЕСА_2 здійснювалось саме відповідачами. Також представник відповідачів – адвокат Яцишин І.В. зазначив, що відповідачі не користувались квартирою АДРЕСА_1 , оскільки спільна стіна між квартирами АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 є замурована, відтак вимога позивачки про стягнення заборгованості за комунальні послуги за період з 01.12.2022 по 01.07.2025 також є безпідставною, внаслідок чого представник відповідачів вважає, що і вимога про стягнення моральної шкоди є цілком необгрунтованою.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – ОСОБА_8 в судові засідання не з`являлась, пояснень у справі не надавала, хоча була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.

Розглянувши заяву представника позивача ОСОБА_2 про залишення позовних вимог в частині заявлених до відповідача ОСОБА_6 без розгляду, суд зазначає наступне.

Інститут залишення позову без розгляду є однією із процесуальних форм закінчення розгляду справи без вирішення спору по суті та не передбачає дослідження судом обґрунтованості заявлених вимог, оцінки доказів чи встановлення прав та обов`язків сторін у відповідній частині спору.

Відповідно до вимог п.5 ч.1 ст.257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

Зазначена норма є імперативною та не наділяє суд дискреційними повноваженнями щодо оцінки доцільності такого процесуального волевиявлення позивача.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, за яким суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Сторона позивача самостійно ініціювала питання залишення позовних вимог в частині заявлених до відповідача ОСОБА_6 без розгляду.

Право на пред`явлення позову, як і право на звернення до суду з клопотанням про залишення позову без розгляду, належить до дискреційних повноважень позивача.

Закріплене за позивачем право на подання заяви про залишення позову без розгляду є абсолютним і не залежить від думки інших учасників процесу. Сторони вільні розпоряджатися своїми правами на власний розсуд (постанови Верховного Суду від 03 лютого 2023 року в справі № 683/1861/19, від 10 квітня 2020 року в справі № 548/2531/18, від 05 жовтня 2021 року в справі №308/13199/17, від 04 квітня 2022 в справі № 441/1609/19).

Суд також враховує, що представником позивача зазначено про намір звернутися з вимогами про відшкодування моральної шкоди до ОСОБА_6 у межах кримінального провадження, яке перебуває на розгляді. Такі обставини свідчать про зміну позивачем обраного способу судового захисту, що саме по собі не суперечить вимогам процесуального закону та є проявом права особи самостійно визначати спосіб захисту свого порушеного права.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання представника позивача та залишення позову в частині позовних вимог заявлених до відповідача ОСОБА_6 без розгляду.

Оскільки суд не вирішує спір по суті в цій частині, відтак не надає оцінки доводам відзиву відповідача ОСОБА_6 , доказам, поданим на їх підтвердження, а також не перевіряє обґрунтованість заявлених до нього вимог, адже такі питання можуть бути предметом судового розгляду лише у разі вирішення спору по суті.

Заслухавши думку учасників справи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є невід`ємною частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно ч.1 ст. 4, ч.1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_9 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції 05.07.2012 /а.с.18/.

Згідно копії витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 2380383 від 22.12.2003, квартира АДРЕСА_2 належала ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 01.12.2003, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Красовською А.В. за реєстровим № 4588 /а.с.19/.

За життя ОСОБА_9 склала заповіт від 10.05.2011, відповідно до тексту якого заповідала, зокрема, належну їй на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_2 своєму сину – ОСОБА_10 /а.с.20/.

Загальна площа квартири АДРЕСА_2 становила 18,5 м.кв., а житлова – 11,3 м.кв.

Також вказана інформація підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 316112441 від 26.11.2022 /а.с.12-13/.

ОСОБА_10 фактично спадщину прийняв після смерті матері – ОСОБА_9 відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України шляхом постійного проживання зі спадкодавцем до дня його смерті, однак юридично не оформив.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_10 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , повторно виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Львові Західного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 29.11.2022 /а.с21/.

Факт родинних відносин ОСОБА_1 з ОСОБА_10 підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , повторно виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Берегівського районного управління юстиції Закарпатської області 01.12.2022 та копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 , виданого Відділом ДРАЦС Подільського районного управління юстиції у м. Києві від 16.09.2014, відповідно до якого ОСОБА_11 уклала шлюб з ОСОБА_12 та змінила прізвище на « ОСОБА_13 » /а.с.23-24/.

Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_10 були його доньки – ОСОБА_1 та ОСОБА_8 .

Однак, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 316112441 від 26.11.2022, сформованої на підставі заяви ОСОБА_2 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Коцюрубою Л.Я. вбачається, що запис про об`єкт нерухомого майна – квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 18,5 м.кв., житловою площею 11,3 м.кв., погашено 15.11.2022 о 14:47:53 год. Підставою погашення зазначено «інше» /а.с.12/.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 316112696 від 26.11.2022, сформованої на підставі заяви ОСОБА_2 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Коцюрубою Л.Я., 11.11.2022 згідно рішення державного реєстратора виконавчого комітету Бібрської міської ради Перемишлянського району Львівської області Поломаного В.Д. № 65475480 було внесено виправлення в розділ щодо об`єкта нерухомого майна та змінено загальну і житлову площі квартири АДРЕСА_4 з 83,8 кв.м. (загальна) і 67,4 м.кв. (житлова) на 99,9 м.кв. (загальна) і 78,7 м.кв. (житлова). Дані відомості до реєстру державним реєстратором було внесено 15.11.2022 о 14:45:50 год. /а.с.14-17/.

Навіть, шляхом простих математичних підрахунків вбачається, що житлова площа квартири АДРЕСА_2 була додана до житлової площі квартири АДРЕСА_4 (67,4 м.кв. + 11,3 м.кв.=78,7 м.кв.).

Станом на листопад 2022 року співвласниками квартири АДРЕСА_4 були ОСОБА_5 (7/45 часток) та ОСОБА_3 (38/45 часток).

Таким чином, внаслідок протиправних та незаконних дій державного реєстратора виконавчого комітету Бібрської міської ради Перемишлянського району Львівської області Поломаного В.Д., було безпідставно збільшено площу квартири АДРЕСА_4 , безпідставно погашено у Реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості про право власності на квартиру АДРЕСА_2 та фактично позбавлено ОСОБА_1 права на спірну квартиру АДРЕСА_2 .

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 зверталася у Галицький районний суд м. Львова з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову: державного реєстратора виконавчого комітету Бібрської міської ради Поломаного Володимира Дмитровича про скасування рішення державного реєстратора. Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 28.02.2023 клопотання представника позивача Брони Мар`яни Василівни про закриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову: державний реєстратор виконавчого комітету Бібрської міської ради Поломаний Володимир Дмитрович про скасування рішення державного реєстратора – задоволено. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову: державний реєстратор виконавчого комітету Бібрської міської ради Поломаний Володимир Дмитрович про скасування рішення державного реєстратора – закрито /а.с.34-35/.

29.11.2022 на підставі заяви адвоката Брони М.В. в інтересах ОСОБА_1 про вчинення злочину державним реєстратором виконавчого комітету Бібрської міської ради Перемишлянського району Львівської області Поломаним В.Д., а саме несанкціоновану зміну даних в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом з ЄРДР № 42022142270000059 від 29.11.2022 /а.с.32/.

Відповідно до наказу Міністерства юстиції України № 1452/7 від 16.06.2023, за результатами розгляду листа Пустомитівської окружної прокуратури Львівської області від 02.02.2023 № 14.55/04-27-846ВИХ-23, було видано наказ про проведення камеральної перевірки державного реєстратора виконавчого комітету Бібрської міської ради Львівської області Поломаного Володимира Дмитровича /а.с.36/.

Наказом Міністерства юстиції України від 06.07.2023 було анульовано державному реєстратору виконавчого комітету Бібрської міської ради Львівської області Поломаному В.Д. доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Даний наказ було видано на підставі акту від 06.07.2023, складеного комісією за результатами проведення камеральної перевірки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державного реєстратора виконавчого комітету Бібрської міської ради Львівської області Поломаного В.Д. /а.с.37-40/.

09.08.2024 прокурором Франківської окружної прокуратури м. Львова було затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні про висунення обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 362, ч. 3 ст. 365-2 КК України /а.с.41-53/.

23.04.2024 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Коцюрубою Л.Я. було видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом на частку квартири АДРЕСА_2 в порядку спадкування після смерті батька – ОСОБА_10 , на підставі якого було зареєстровано речове право на зазначену частку квартири в Державному реєстрі речових прав, що підтверджується копією витягу з ДРРП № 375641208 /а.с.54-55/.

Однак, як стверджує сторона позивача, попри те, що ОСОБА_1 є співвласницею квартири АДРЕСА_2 , вона позбавлена можливості користуватись і розпоряджатись належною їй часткою у квартирі, оскільки у неї відсутній доступ до квартири внаслідок того, що співвласники квартири АДРЕСА_3 – ОСОБА_5 та ОСОБА_3 замурували вхід до квартири АДРЕСА_1 та фактично приєднали її до належної їм квартири АДРЕСА_3 , оскільки між квартирами АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 є спільна стіна, у якій згідно даних технічної документації, був наявний прохід.

З метою встановлення розміру матеріальної шкоди, завданої приміщенням квартири АДРЕСА_2 приєднанням до квартири АДРЕСА_4 , стороною позивача було укладено з ФОП ОСОБА_14 договір № 15/24 на проведення експертного дослідження (експертизи) від 12.11.2024 /а.с.56-57/.

Згідно висновку експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи № 30/24 від 14.04.2025, розмір майнової шкоди, завданої внаслідок протиправного приєднання власниками квартири АДРЕСА_4 приміщення квартири АДРЕСА_2 до належної їм квартири АДРЕСА_3 , становить 25 813,00 грн. /а.с.60-72/.

Як вбачається з доказів, наявних в матеріалах справи, за період з 01.12.2022 по 01.07.2025 за квартирою АДРЕСА_2 рахувалась заборгованість за спожиті комунальні послуги.

З відповіді ЛМКП «Львівводоканал» від 22.07.2025 № Д/з-11863 вбачається, що за адресою: АДРЕСА_6 наявна заборгованість за період з 01.12.2022 по 01.07.2025, яка становить: за централізоване водопостачання та водовідведення – 4 518,01 грн.; за абонентське обслуговування постачання води – 1 132,40 грн.; за абонентське обслуговування відведення води – 647,12 грн. /а.с.96-99/.

З відповіді ЛКП «Старий Львів» від 29.07.2025 № 449 вбачається, що за адресою: АДРЕСА_6 наявна заборгованість за управління будинком в сумі 12 565,83 грн. /а.с.100-101/.

Вищезазначені заборгованості за комунальні послуги було оплачені ОСОБА_1 , що підтверджується копіями квитанцій, наявних в матеріалах справи /а.с.102-103/.

Згідно копії договору дарування 38/45 частин квартири від 02.04.2024, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Черибою З.В. за реєстровим № 28, відповідач у даній справі – ОСОБА_3 подарував належні йому 38/45 частин квартири АДРЕСА_4 ОСОБА_7 /а.с.187-190/.

Відтак на даний час співвласниками квартири АДРЕСА_4 є ОСОБА_5 та ОСОБА_7 .

Крім того, під час судового розгляду було допитано свідків сторони позивача та сторони відповідача.

Допитана в судовому засіданні свідок сторони відповідача – ОСОБА_15 пояснила, що є сусідкою ОСОБА_10 та ОСОБА_5 . Приблизно з 2015 року проживає на АДРЕСА_7 на першому поверсі у квартирі АДРЕСА_8 . З ОСОБА_5 знайома, він проживає на АДРЕСА_7 на другому поверсі. З квітня 2022 року перестала проживати у даній квартирі. Замурований дверний прохід у квартиру АДРЕСА_1 побачила наприкінці 2022 року чи на початку 2023 року, але хто його замурував їй не відомо. Зазначила також, що між квартирами АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 був прохід, але вона ніколи не бачила, щоб власники цих квартир ним вільно користувались і що він був відкритим. Також вказала суду, що у квартирі АДРЕСА_1 ніхто не проживає, оскільки з огляду на її стан та відсутність вільного проходу там неможливо проживати. Доступ до квартири АДРЕСА_1 можливий лише через вікно, яке виходить на загальну сходову клітку.

Допитаний в судовому засіданні свідок сторони позивача ОСОБА_12 повідомив, що про смерть ОСОБА_10 , який постійно проживав у квартирі АДРЕСА_2 , йому стало відомо ІНФОРМАЦІЯ_4 від сусідів по вулиці, а помер тесть 11.11.2022, оскільки вони з дружиною – позивачкою у справі ОСОБА_1 перебували на той час закордоном, де позивачка проходила післяопераційну реабілітацію. Останній раз в квартирі ОСОБА_10 він був особисто в кінці серпня 2022 року. 15.11.2022 він приїхав за адресою: АДРЕСА_6 , однак потрапити у квартиру не зміг, оскільки дверні замки були замінені ОСОБА_16 . Дізнавшись про це, ОСОБА_12 з метою впорядкування усіх питань, пов`язаних зі смертю ОСОБА_10 , звернувшись до нотаріуса з метою оформлення спадкового майна, йому стало відомо про те, що інформація нерухомого майна, а саме квартири з реєстру речових прав зникла. 06.12.2022 зателефонувала йому працівниця жеку, яка мала його номер телефону, оскільки вони сплачували кошти за комунальні послуги і повідомила, що їм замуровують двері з під`їзду, і в той же день він приїхав до м.Львова. Приїхавши, 06.12.2022, маючи намір потрапити до квартири АДРЕСА_2 , де постійно проживав ОСОБА_10 та де зберігались його речі, ОСОБА_12 виявив, що вхідні двері у квартиру відсутні, будь-які речі, меблі, в тому числі і речі ОСОБА_10 , у квартирі відсутні також, а дверний прохід у квартиру замуровують робітники. З ним також була ОСОБА_17 . ОСОБА_12 попросив робітників викликати замовника відповідних робіт. На його прохання робітники подзвонили до замовника і через деякий час до нього підійшов ОСОБА_3 , який сказав, що оскільки у нього немає жодних правовстановлюючих документів на цю квартиру, він не бажає вести розмову. Крім цього, ОСОБА_12 було викликано представників поліції, внаслідок чого у поліції було зареєстроване звернення щодо незаконного проникнення в квартиру АДРЕСА_2 . Відомості по даному факту було внесено до ЄРДР № 12022141360001998 від 06.12.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 358 КК України. Свідок також зазначив, що мав розмову з ОСОБА_3 , який йому повідомив, що це його квартира і щоб вони не здійснювали жодних рухів з приводу спірної квартири, оскільки їм це не вдасться. Крім цього, також була розмова з ОСОБА_3 , який йому пропонував викупити їх частку в квартирі, однак запропонована ціна їм не підійшла, оскільки така була нижчою ринкової вартості. Свідок ОСОБА_12 підтвердив, що вільного проходу між квартирами АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 не було, такий прохід існував, але за життя ОСОБА_10 був замурований. Відтак внаслідок замурування вхідних дверей у квартиру АДРЕСА_1 , до такої можна було потрапити лише з квартири АДРЕСА_3 , або ж через вікно зі сходової клітки. Також свідок зазначив, що увесь час від дня смерті ОСОБА_10 позивачка у справі не має можливості користуватись належною їй квартирою через те, що потрапити до неї неможливо. У даній квартирі ніхто не живе.

Допитана в судовому засіданні свідок сторони відповідача – ОСОБА_18 повідомила, що у будинку АДРЕСА_7 проживає з народження, а саме мешкає на 3-му поверсі будинку. Свідок пояснила, що буваючи як у квартирі ОСОБА_10 ( АДРЕСА_1 ), так і у квартирі ОСОБА_16 ( АДРЕСА_3 ) не бачила, щоб між цими квартирами був вільний прохід. Зазначила, що у грудні 2022 року була у квартирі АДРЕСА_3 та зауважила, що прохід між квартирами АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 був замурований. Зазначила, що з дня смерті ОСОБА_10 в квартирі АДРЕСА_1 ніхто не проживає і підтвердила, що вхідний прохід у квартиру замурований. Також зазначила, що замурувати вхідний прохід у квартиру АДРЕСА_1 , з її припущень, могло бути вигідно, мабуть лише власникам квартири АДРЕСА_3 , оскільки інших квартир на поверсі немає.

Допитана в судовому засіданні (в режимі відеоконференції) свідок сторони позивача ОСОБА_19 пояснила, що станом на 06.12.2022 проживала у м. Львові як внутрішньо переміщена особа. Цього дня, приблизно о 13.00 год. їй зателефонував ОСОБА_12 , з яким вони знайомі дуже давно, і попросив підійти на АДРЕСА_7 , щоб бути, в якості потреби, свідком подій. Остання зазначила, що коли вони разом з ОСОБА_12 піднялись до квартири АДРЕСА_1 , робітники замуровували дверний прохід. ОСОБА_12 попросив їх викликати замовника та сам викликав поліцію. Згодом вона побачила, як в під`їзд будинку АДРЕСА_7 зайшов високий мужчина, піднявся до робітників, з якими стояв і ОСОБА_12 , та вони про щось розмовляли. З цього вона зробила висновок, що саме цей мужчина був замовником робіт з замурування вхідних дверей квартири АДРЕСА_1 , які виконували робітники. В подальшому вона з ОСОБА_12 поїхали в поліцію, де він написав заяву.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Право на житло є одним з найважливіших соціально-економічних прав громадян. Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

У статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до ч.1 ст.319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтями 358, 361 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньої згоди і кожний співвласник самостійно розпоряджається своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Згідно із статтею 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

У частині першій статті 383 ЦК України визначено, зокрема, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Тлумачення статті 391 ЦК України свідчить, що негаторний позов - це вимога власника про усунення перешкод. Тобто негаторний позов подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов`язаних з порушенням володіння. Негаторний позов може вчинятися тоді, коли майно не вибуває з володіння власника, тобто при порушенні насамперед такої правомочностей власника, як користування та розпорядження своїм майном. Належним відповідачем у негаторному позові є особа, яка перешкоджає власнику користуватися та розпоряджатися своїм майном.

Зазначена норма визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача.

При цьому, суду необхідно брати до уваги будь-які фактичні дані, на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.

Права власника житлового будинку, квартири визначено статтями 317, 383 ЦК України та стаття 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав передбачених законом. На зміст права власності не впливає місце проживання власника та місце знаходження майна.

Європейський суд з прав людини зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині усунення перешкод у користуванні належним їй майном є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Так як, позивач є співвласником 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину та відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. При цьому фактичний доступ до належної їй квартири відсутній, оскільки вхідний дверний проріз замурований, що унеможливлює здійснення позивачкою правомочностей власника щодо володіння, користування та розпорядження належним їй майном.

Факт існування перешкод у користуванні квартирою підтверджується сукупністю досліджених судом доказів, зокрема показаннями свідків, письмовими матеріалами справи, висновком будівельно-технічної експертизи, а також відсутністю будь-яких доказів з боку відповідачів, які б свідчили про існування законних підстав для замурування входу до квартири або про забезпечення позивачці іншого реального способу доступу до її майна.

Натомість свідки сторони відповідача факту замуровування входу не спростували, а лише зазначили, що особисто не бачили, ким виконувалися відповідні роботи. Більше того, обидва свідки підтвердили існування факту замурованого входу до квартири АДРЕСА_1 , що фактично узгоджується з доводами позивача.

Також, доводи відповідачів про недоведеність їх причетності до створення перешкод у користуванні квартирою є їх суб`єктивним сприйняттям. Оскільки предметом доказування у даній справі є не встановлення особи, яка безпосередньо виконувала будівельні роботи, а встановлення факту порушення права власності позивача та наявності осіб, які мають реальну можливість усунути існуючі перешкоди.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Негаторний позов спрямований не на притягнення особи до відповідальності за первинне створення перешкоди, а на припинення існуючого стану порушення права власника.

Таким чином, для задоволення вимог за статтею 391 ЦК України достатнім є встановлення: наявності у позивача права власності або іншого речового права; факту існування перешкод у користуванні майном; того, що відповідач є особою, яка може усунути такі перешкоди.

У даній справі судом встановлено, що станом на час виникнення спірних правовідносин співвласниками квартири АДРЕСА_4 були ОСОБА_5 та ОСОБА_3 . Саме квартира АДРЕСА_3 є суміжним приміщенням із квартирою АДРЕСА_1 , а внаслідок замурування зовнішнього входу доступ до квартири АДРЕСА_1 фактично став неможливим.

Крім того, матеріали справи підтверджують, що після внесення змін до Державного реєстру речових прав у листопаді 2022 року площа квартири АДРЕСА_1 фактично була включена до площі квартири АДРЕСА_3 , що підтверджується арифметичним співвідношенням площ та висновком експертного дослідження.

Тобто існує сукупність обставин, які свідчать про те, що саме власники квартири АДРЕСА_3 отримали фактичну можливість користування приміщенням квартири АДРЕСА_1 після усунення її окремого входу.

Посилання відповідачів на те, що вони не є особами, які безпосередньо виконували роботи із замурування входу, не спростовує їх обов`язку усунути перешкоди, оскільки вони є особами, які володіють суміжним приміщенням та мають об`єктивну можливість відновити порушений стан.

При цьому, зміна складу співвласників квартири АДРЕСА_3 у зв`язку з відчуженням частки ОСОБА_3 на користь ОСОБА_7 не припинила існування самого порушення права позивача. Особа, яка набуває право власності на майно, зобов`язана поважати права інших осіб та не може використовувати придбане майно для збереження стану, що порушує право власності іншої особи.

Відтак, з урахуванням викладеного, порушення права власності ОСОБА_1 має триваючий характер, оскільки станом на час розгляду справи доступ до квартири АДРЕСА_1 не відновлений, а тому існують правові підстави для застосування способу захисту, передбаченого статтею 391 ЦК України.

Крім того, незважаючи на те, що безпосередній виконавець будівельних робіт не встановлений, сукупність доказів свідчить, що саме власники квартири АДРЕСА_3 отримали вигоду від фактичної ізоляції квартири АДРЕСА_1 , оскільки лише їх квартира межує зі спірним приміщенням, а після замурування зовнішнього входу доступ до квартири АДРЕСА_1 став фактично неможливим. При цьому відповідачі, як нинішні співвласники квартири АДРЕСА_3 , не вчинили жодних дій для усунення перешкод у користуванні майном позивачки, хоча саме вони володіють суміжним приміщенням та мають реальну можливість відновити попередній стан.

Також, доводи сторони відповідача про відсутність підозри чи обвинувального акту не впливають на вирішення даного спору. Цивільно-правова відповідальність не ставиться законом у залежність від наявності підозри чи обвинувального акту у кримінальному провадженні. Суд у межах цивільної юрисдикції самостійно встановлює юридично значимі обставини на підставі досліджених доказів.

Разом з тим, суд відхиляє доводи відповідачів про неналежність висновку експерта № 30/24 від 14.04.2025. Зазначений висновок складений особою, яка має відповідну кваліфікацію, містить докладний опис проведених досліджень, є логічним, послідовним та узгоджується з іншими доказами у справі. Будь-яких належних доказів, які б спростовували його висновки, відповідачами не подано.

За таких обставин суд дійшов висновку, що право власності позивачки порушене триваючими діями, які полягають у створенні перешкод у користуванні належною їй квартирою, а тому відповідно до статті 391 ЦК України належним способом захисту є покладення на співвласників квартири АДРЕСА_3 — ОСОБА_5 та ОСОБА_7 — обов`язку усунути такі перешкоди шляхом розбирання кам`яної кладки у місці колишнього входу до квартири АДРЕСА_1 та встановлення дверного блоку.

Крім того, висновком будівельно-технічної експертизи № 30/24 від 14.04.2025 встановлено, що розмір матеріальної шкоди становить 25 813,00 грн. Оскільки співвласниками квартири АДРЕСА_3 є ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , а шкода виникла внаслідок створення перешкод у користуванні квартирою, суд вважає за необхідне покласти на кожного з них обов`язок відшкодувати позивачу по 12 906,50 грн., що відповідає половині встановленого експертизою розміру збитків.

Також, матеріалами справи підтверджується, що за квартирою АДРЕСА_1 за період з 01.12.2022 по 01.07.2025 була нарахована заборгованість за житлово-комунальні послуги, яку повністю сплатила позивач. Водночас судом встановлено, що саме через створені перешкоди вона була позбавлена можливості користуватися належною їй квартирою, а тому понесені нею витрати перебувають у прямому причинному зв`язку з порушенням її права власності.

Доводи відповідачів про те, що вони не користувалися квартирою АДРЕСА_1 , не звільняють їх від цивільно-правової відповідальності, оскільки предметом спору є не стягнення плати за фактичне споживання комунальних послуг, а відшкодування шкоди, заподіяної неправомірним створенням перешкод у користуванні майном. Саме внаслідок таких дій позивачка була змушена нести витрати щодо квартири, доступ до якої вона фактично втратила.

Враховуючи наведене, суд вважає обґрунтованими вимоги та такими, що підлягають до задоволення про стягнення з ОСОБА_5 та ОСОБА_7 по 9 431,68 грн. на відшкодування понесених позивачкою витрат за оплату житлово-комунальних послуг.

Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою 2 цієї статті.

Відповідно до ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у: 1) фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що:

за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі;

зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди;

у разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини;

завдання моральної шкоди явище завжди негативне, проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи;

гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості;

по своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц вказала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.

Згідно п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов`язковому з`ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. За загальними правилами відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії певних осіб чи органів завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Судом встановлено, що після смерті батька позивачки - ОСОБА_10 , вона була позбавлена можливості безперешкодно отримати доступ до спадкового майна, оскільки вхід до квартири АДРЕСА_1 був замурований. Зазначені обставини підтверджуються письмовими доказами, показаннями допитаних у судовому засіданні свідків, та іншими доказами, дослідженими судом.

При цьому суд бере до уваги, що позивач є особою з інвалідністю І групи підгрупи А, інвалідність якій встановлена довічно. На період смерті батька вона перебувала за межами України та проходила післяопераційну реабілітацію, що об`єктивно ускладнювало її можливість особисто прибути до України та реалізувати свої спадкові права, що підтверджуються копією запрошення до клінічного дослідження від 22.08.2022, копією сертифікату реєстрації у м. Лозанна, копією медичної виписки від 18.10.2022 (підтверджує факт проведення операційного втручання), копією медичної виписки відділення неврології про госпіталізацію, копія звіту амбулаторної консультації від 21.03.2023 /а.с.25-31/. Саме в цей період вона одночасно зазнала тяжкої втрати близької людини та дізналася про фактичну відсутність доступу до квартири, яка входила до складу спадкового майна.

Суд погоджується з доводами сторони позивача про те, що такі обставини викликали у неї значні душевні переживання, тривалий стрес, почуття безпорадності та невизначеності щодо можливості реалізації права власності. Крім переживань, пов`язаних із втратою батька, позивачка була змушена вживати додаткових заходів для захисту своїх прав, оформлення спадщини, звернення до правоохоронних органів, органів державної влади, нотаріуса, консульських установ України за кордоном та до суду, що істотно змінило звичний спосіб її життя та вимагало значних фізичних, моральних і часових затрат.

Разом з тим, порушення права власності позивачки не мало одноразового характеру, а є триваючим, оскільки станом на момент розгляду справи вона фактично позбавлена можливості користуватися належною їй квартирою. Отже, моральні страждання позивачки не припинилися після відкриття спадщини чи державної реєстрації права власності, а продовжуються внаслідок існування постійних перешкод у здійсненні права власності.

Водночас суд критично оцінює заявлений позивачкою розмір моральної шкоди у сумі 300 000 грн. щодо кожного із відповідачів, так як матеріали справи не містять доказів настання незворотних наслідків для психічного чи фізичного здоров`я позивачки саме внаслідок дій відповідачів, а також доказів, які б свідчили про заподіяння моральної шкоди у заявленому розмірі. Компенсація моральної шкоди не повинна мати карального характеру чи призводити до безпідставного збагачення потерпілої особи, а має забезпечити справедливу сатисфакцію за допущене порушення.

Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд виходить із засад розумності, виваженості, справедливості та співмірності, враховує характер і тривалість порушення права, глибину душевних переживань позивачки, стан її здоров`я, необхідність докладати додаткових зусиль для захисту своїх прав, тривалість судового захисту, а також ступінь вини відповідачів та характер їхньої поведінки після виникнення спору.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що заявлений позивачкою розмір моральної шкоди є завищеним та не відповідає критеріям розумності, виваженості та справедливості.

Враховуючи характер і тривалість порушення права власності, істотність моральних переживань позивачки, її стан здоров`я, обставини смерті батька, необхідність тривалого захисту порушених прав, а також принципи справедливості та пропорційності, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права є стягнення з відповідачів моральної шкоди у меншому розмірі, який буде достатнім для справедливої компенсації заподіяних позивачці моральних страждань.

За таких обставин суд дійшов висновку, що вимога про відшкодування моральної шкоди підлягає частковому задоволенню, а справедливим і співмірним розміром компенсації є стягнення з ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на користь позивачки по 20 000 (двадцять тисяч) гривень, що загалом становить 40 000 (сорок тисяч) гривень. Саме такий розмір, на переконання суду, є достатнім для компенсації завданих позивачці моральних страждань та відповідає вимогам статей 23, 1167 ЦК України, а також засадам розумності, виваженості та справедливості.

Щодо стягнення судових витрат суд, виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч.3 п.1, 2 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу, із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

У пункті 45 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» міститься роз`яснення щодо порядку відшкодування витрат за проведення експертизи.

Відповідно до п. 35 Постанови, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 88 ЦПК (ст. 141 ЦПК України в чинній редакції) та керуватися тим, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Частиною 6 статті 139 ЦПК України визначено, що розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 є людиною з інвалідністю І-ої групи, що підтверджується копією пенсійного посвідчення серії НОМЕР_6 , а тому відповідно до Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір», за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання фізичною особою позовної заяви немайнового характеру становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що на час звернення до суду становило 1211,20 грн.

Ставка судового збору за подання фізичною особою позовної заяви майнового характеру становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У даній справі стороною позивача заявлено одну позовну вимогу немайнового характеру (про усунення перешкод у користуванні майном) за яку ставка судового збору становила 1211,20 грн.

Ціна позовних вимог до ОСОБА_5 становила 322 338,18 грн. (12906,50 + 9431,68 + 300000 = 322338,18), а тому судовий збір за таку вимогу становив 3 223,38 грн. (322338,18*1%=3223,38). Ціна позовних вимог до ОСОБА_7 становила 22 338,18 грн. (12906,50+9431,68=22338,18), оскільки 1% від 22338,18 становить 223,38, що менше мінімального розміру судового збору, у зв`язку з чим судовий збір підлягав сплаті у мінімальному розмірі – 1211,20 грн. За позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди до ОСОБА_3 у розмірі 300 000,00 грн судовий збір становив 3 000,00 грн.

Оскільки позов задоволено частково, суд відповідно до статті 141 ЦПК України вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_5 на користь держави судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог: за майновими вимогами – 423,38 грн (42 338,18 грн / 322 338,18 грн ? 3 223,38 грн) та за вимогою немайнового характеру – 605,60 грн, що разом становить 1028,98 грн.

З ОСОБА_7 на користь держави підлягає стягненню судовий збір за повністю задоволені майнові вимоги у розмірі 1211,20 грн та за задоволену немайнову вимогу – 605,60 грн, що разом становить 1816,80 грн.

З ОСОБА_3 на користь держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно до частково задоволеної вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 200,00 грн (20 000,00 грн / 300 000,00 грн ? 3 000,00 грн).

Крім цього, матеріалами справи встановлено, що вартість витрат за залучення експерта, які понесла позивач становить 6000 гривень, що підтверджується Договором № 15/24 про проведення експертного дослідження (експертизи) від 12.11.2024, копією рахунку № 30/24 від 12.11.2024 та копією платіжної інструкції /а.с.56-59/.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що з відповідачів на користь позивача необхідно стягнути витрати на проведення експертизи в розмірі 6000 грн., тобто по 2000 грн. з кожного.

Вирішуючи питання щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Витрати на професійну правничу допомогу, згідно з частиною 3 ст.133 ЦПК України, відносяться до витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд зазначає, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження наявності витрат на правову допомогу стороною позивача не долучено Договір про надання правової допомоги, акту приймання – передачі, а також в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження понесених судових витрат на правову допомогу, відтак суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідачів витрат на правову допомогу не підлягають до задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст. 319, 321, 358, 361, 386, 391 ЦК України, ст. 12, 81, 133, 139, 141, 247, 258-259, 263-265, 352-355 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_8 про усунення перешкод в користуванні майном, стягнення матеріальної та моральної шкоди внаслідок протиправних дій – задоволити частково.

Зобов?язати ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_7 ) та ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 ) усунути ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_8 ) перешкоди у користуванні майном - квартирою АДРЕСА_1 шляхом розбирання кам?яної кладки простих стін із цегли у місці, де був вхід у квартиру АДРЕСА_2 , та установлення дверних блоків у зовнішніх і внутрішніх прорізах кам?яних стін, площею прорізу до 3 м.кв.

Стягнути з ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_7 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_8 ) 12 906,50 грн. завданої майнової шкоди, 9 431,68 грн. заборгованості за комунальні послуги та 20 000,00 грн. завданої моральної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_8 ) 12 906,50 грн. завданої майнової шкоди та 9 431,68 грн. заборгованості за комунальні послуги.

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_9 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_8 ) 20 000,00 грн. завданої моральної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_7 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_9 ), ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_8 ) 6 000,00 грн., тобто по 2000 грн. з кожного витрат, пов?язаних з проведенням експертного дослідження.

Стягнути з ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_7 ) на користь держави судовий збір в розмірі 1028 (одна тисяча двадцять вісім) грн. 98 коп.

Стягнути з ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь держави судовий збір в розмірі 1816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) грн. 80 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_9 ) на користь держави судовий збір в розмірі 200 (двісті) грн. 00 коп.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_8 , адреса: АДРЕСА_9 .

Відповідач: ОСОБА_5 , РНОКП НОМЕР_7 , адреса: АДРЕСА_10 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_9 , адреса: АДРЕСА_10 .

Відповідач: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_5 .

Третя особа: ОСОБА_8 , РНОКПП НОМЕР_10 , адреса: АДРЕСА_11 .

Суддя Зубачик Н.Б.