Рішення від 06 серпня 2026 р. у справі №754/13500/25 — Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/3603/26

Справа №754/13500/25

РІШЕННЯ

Іменем України

07 серпня 2026 року м.Київ

Деснянський районний суд міста Києва

під головуванням судді Бабко В. В.

за участю секретарів судового засідання Денисової К. А.

за участю:

позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представників позивача - адвокатів Олійника О. В., Лісовської О. В.

представника відповідача - адвоката Хром`як У. В.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні малолітньої дитини та зобов`язання не чинити перешкоди у спілкуванні та вихованні малолітньої дитини,

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні малолітньої дитини та зобов`язання не чинити перешкоди у спілкуванні та вихованні малолітньої дитини.

Позивач ОСОБА_1 свої позовні вимоги мотивує тим, що під час перебування в шлюбі з відповідачкою ОСОБА_2 у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У подальшому шлюб між сторонами було розірвано. З 2018 року відповідачка ОСОБА_2 разом з малолітнім сином проживають у м. Дубай ОАЕ. З 2024 року відповідачка разом зі своєю матір`ю почали налаштовувати малолітнього ОСОБА_4 проти батька. Відповідачка забороняє позивачу та його родичам вільно спілкуватись з сином, обмежує його у спілкуванні як засобами зв`язку так і забороняє зустрічатись.

На підставі викладеного позивач просить суд встановити такий порядок участі ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_5 на період перебування батька за межами Об`єднаних Арабських Еміратів: безперешкодне спілкування ОСОБА_1 з сином ОСОБА_5 без участі матері у режимі аудіо та відеозв`язку засобами мобільного зв`язку чи за допомогою застосунків Viber, WhatsApp, Telegram, Signal, Botim кожного вівторка та четверга з 18 до 21 години за київським часом протягом 60 хвилин та щосуботи з 12 години за київським часом протягом 60 хвилин з урахуванням зайнятості сина (навчання, відвідування гуртків, секцій, дотримання режиму сну, тощо. На період перебування батька на території Об`єднаних Арабських Еміратів: безперешкодне спілкування ОСОБА_1 з сином ОСОБА_5 засобами мобільного зв`язку та особисті зустрічі у місці зупинки (проживання) батька у готелі з урахуванням зайнятості сина (навчання, відвідування гуртків, секцій, дотримання режиму дня тощо) з наданням батьку можливості залишати сина у себе на ночівлю. На період перебування батька та сина на території України: спілкування ОСОБА_1 з сином ОСОБА_5 кожен перший та третій тиждень місяця з понеділка по середу та кожен другий та четвертий тиждень місяця з п`ятниці до понеділка без присутності матері з наданням можливості залишати сина у себе на ночівлю за адресою: АДРЕСА_1 . Незалежно від місця перебування батька та сина: щорічний спільний відпочинок ОСОБА_1 з сином ОСОБА_5 у період літніх канікул протягом одного місяця; щорічний спільний відпочинок ОСОБА_1 з сином ОСОБА_5 у період зимових канікул протягом 14 днів; перебування сина ОСОБА_4 із батьком ОСОБА_1 на свята: Різдво Христове, Новий Рік, Великдень, день народження сина ОСОБА_5 (непарні роки); перебування сина ОСОБА_4 із ОСОБА_1 на день народження батька ІНФОРМАЦІЯ_2 щорічно з 10 години до 10 години наступного дня. Зобов`язати ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у спілкуванні та вихованні малолітнього сина ОСОБА_4 , а також в особистих зустрічах з сином. Зобов`язати ОСОБА_2 попереджати та надавати можливість батьку ОСОБА_5 бути присутнім на важливих для сина подіях, заходах та спортивних змаганнях. Зобов`язати ОСОБА_2 надавати ОСОБА_1 дозвіл на виїзд сина ОСОБА_4 за межі України та Об`єднаних Арабських Еміратів на відпочинок чи навчальні поїздки без отримання окремого дозволу матері із завчасним узгодженням періодів поїздок з матір`ю. Зобов`язати ОСОБА_2 дотримуватись порядку у місці проживання сина, а також режиму харчування, лікування, розвитку та відпочинку малолітнього сина ОСОБА_4 . Зобов`язати ОСОБА_2 не допускати протиправних дій та негативних розмов відносно батька ОСОБА_1 . Зобов`язати ОСОБА_2 надавати можливість підтримувати на регулярній основі особисті відносини та прямі контакти батька ОСОБА_1 з сином ОСОБА_5 . Зобов`язати ОСОБА_2 надавати ОСОБА_1 повну та достовірну інформацію щодо фактичного місця проживання, перебування та навчання сина ОСОБА_4 , а також інформацію про успіхи, досягнення, поведінку, додаткові заняття, харчування сина. Зобов`язати ОСОБА_2 узгоджувати з батьком ОСОБА_1 порядок, спосіб та лікувальні установи, необхідні для лікування сина ОСОБА_4 , місце та порядок відвідування сином спортивних секцій, гуртків, закладів дозвілля й розвитку та інших позашкільних закладів, а також повідомляти повну інформацію про викладачів, тренерів, спортивних та учбових консультантів сина. Зобов`язати ОСОБА_2 повідомляти батька ОСОБА_1 про зміну місця проживання та навчання сина ОСОБА_4 засобами телефонного чи електронного зв`язку не пізніше наступного дня після дня настання таких обставин. Зобов`язати ОСОБА_2 узгоджувати з ОСОБА_1 подання заяви-анкети для оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого) та обміну паспорту громадянина України для виїзду за кордон для малолітнього сина ОСОБА_4 . Зобов`язати ОСОБА_2 погоджувати з ОСОБА_1 планування та виїзд за межі України та Об`єднаних Арабських Еміратів малолітнього сина ОСОБА_4 . Зобов`язати ОСОБА_2 обмежити спілкування малолітнього ОСОБА_4 з цивільним чоловіком ОСОБА_6 . Здійснити розподіл судових витрат. Позивачем заявлений попередній розрахунок витрат на правничу допомогу в розмірі 120000,00грн.

25.08.2025 ухвалою Деснянського районного суму м. Києва, відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження, визначено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

11.09.2025 до суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначено, що відповідачка ОСОБА_2 не чинила та не чинить перешкод у спілкуванні ОСОБА_1 із сином. Твердження позивача не відповідають дійсності, а матеріали справи не містять доказів того, що позивач здійснював спроби для організації зустрічей та спілкування з дитиною, але не зміг цього реалізувати з причин створення відповідачкою будь-яких перешкод. Зазначає, що побачення, телефонні розмови та інші форми контакту позивача з дитиною в майбутньому можуть відбуватись виключно за бажанням сина, без примусового залучення дитини до таких контактів. Спільний відпочинок або перебування дитини з позивачем можливе лише за наявності бажання та згоди дитини. У разі, якщо таке спілкування відбувається, воно повинно проходити виключно у присутності матері чи психолога, аби запобігти можливим стресам дитини. Вказує, що заявлені позивачем витрати на правничу допомогу в розмірі 120000,00грн є значно завищеними. На підставі викладеного просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Відповідачем заявлений попередній розрахунок витрат на правничу допомогу в розмірі 60000,00грн.

28.11.2026 до суду від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої зазначено, що відповідачкою лише з грудня 2024 року вчиняються дії щодо обмеження позивача у спілкуванні з сином, певний час тривав процес розлучення, при цьому позивач намагався у будь-який спосіб домовитися з відповідачкою та вирішити всі спірні питання щодо виховання сина. Проте жодні спроби позивача щодо вирішення спірних питань мирним шляхом не дали позитивного результату, що і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом. Щодо наданого Звіту психолога за результатом зустрічі з ОСОБА_5 , вказує, що у Звіті зазначена загальна інформація щодо поточного емоційного та психологічного стану ОСОБА_4 , в ракурсі якої вказано і про те, яким чином конфлікти між батьками впливають на стан дитини. Але цей Звіт жодним чином не підтверджує факт неправомірної поведінки позивача відносно сина чи відповідачки. Зазначає, що з серпня 2025 року позивач добровільно на підставі відповідної заяви сплачує щомісячно аліменти на утримання малолітнього сина у розмірі 1/4 частини з усіх видів доходу, що підтверджується довідкою від 14.08.2025, а тому твердження відповідачки про ненадання доказів на підтвердження доводів про сплату аліментів є юридично необґрунтованими. Звертає увагу суду, що з 2018 року син постійно проживає з матір`ю в ОАЕ, перебуває під впливом її оцінок та емоцій, а відтак сформоване на цей момент негативне ставлення до батька може бути наслідком тривалої конфліктної ситуації та інформаційного тиску, а не вільного, усвідомленого вибору. Щодо висновку органу опіки та піклування вказує, що їх пропозиція обмежитися виключно необмеженим дистанційним спілкуванням батька з сином не відповідає ані вимогам закону, ані позиції Верховного Суду щодо змісту права дитини на повноцінний контакт з обома батьками. Крім того, наданий суду висновок не враховує конкретні обставини справи та заявлені позивачем позовні вимоги. На підставі викладеного просить позов задовольнити в повному обсязі.

До суду від адвоката Лісовської О. В., яка представляє інтереси позивача ОСОБА_1 надійшла заява, відповідно до якої справу просять розглядати за відсутності сторони позивача. Позовні вимоги підтримують в повному обсязі та просить їх задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_2 та її представник адвокат Хром`як У. В. в судове засідання не з`явилась. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Причину неявки суду не повідомлено.

Третя особа - Служба у справах дітей та сім"ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, свого представника в судове засідання не направили. У матеріалах справи міститься заява про розгляд справи без участі їх представника.

Ураховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення по справі у відсутності учасників справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно із статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, вислухавши учасників справи, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.

Суд установив такі факти та їх правовідносини.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , з 23.02.2002 перебували в зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб.

Від шлюбу сторони мають спільного сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження.

Відповідно до заочного рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 03.03.2025, по справі № 754/1618/25, ухвали суду Дубаю першої інстанції від 27.02.2025 у цивільній справі не мусульман № 950 від 2024 року, Апеляційного суду Дубаю від 17.07.2025 у справі апеляцій № 595 за 2025 рік, шлюб між сторонами було розірвано.

ОСОБА_3 та ОСОБА_2 мають золоту візу для проживання в Об`єднаних арабських еміратах. Дата закінчення візи вересень 2033 року.

Згідно із Довідки про зарахування на навчання від 26.09.2019, ОСОБА_3 , зарахований на денну форму навчання до 2 класу «Джемс Ворлд Академі» Дубай на 2019/2020 навчальний рік.

Наразі ОСОБА_3 є учнем 8 класу «Джемс Ворлд Академі», як учень він відвідує заняття та бере активну участь у шкільному житті під керівництвом своїх учителів та наставників, що підтверджується характеристикою заступника директора з особистісного розвитку, добробуту та поведінки ОСОБА_7 .

26.03.2025 Деснянським районним судом м. Києва, по справі № 754/4264/25, було постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист часті, гідності, ділової репутації, відшкодування моральної шкоди.

29.05.2025 Деснянським районним судом м. Києва, по справі № 754/8323/25, було постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист часті, гідності, ділової репутації, відшкодування моральної шкоди.

17.06.2025 судом першої інстанції міста Дубай, за позовом № 337 від 2025 року, щодо справ про цивільний стан не мусульман, вимоги ОСОБА_8 до ОСОБА_9 щодо продовження віку опіки над сином ОСОБА_10 , призначення одноосібної опіки позивачки над сином ОСОБА_10 , відсторонення відповідача від участі в опіці над сином ОСОБА_10 , призначення опіки позивача над сином ОСОБА_10 щодо вирішення питань, пов`язаних з освітою, зобов`язання відповідача сплачувати аліменти його синові ОСОБА_11 , у розмірі 10000 дирхам ОАЕ щомісяця з дати подання позову, зобов`язання відповідача сплатити судові збори, витрати та гонорар адвоката - відхилено через те, що його було подано передчасно та зобов`язано позивачку сплатити судові збори та витрати, включаючи гонорар адвоката.

01.07.2025 Деснянським районним судом м. Києва, по справі № 754/10451/25, ОСОБА_1 було відмовлено у видачі судового наказу про стягнення аліментів з ОСОБА_2

21.07.2025 Деснянським районним судом м. Києва, по справі № 754/10980/25, було постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.

28.01.2026 судом м. Дубай було постановлено рішення у справі номер 38268 від 2025 року в межах кримінальної юрисдикції кримінального департаменту. «Факти справи, встановлені судом на підставі всіх документів, розслідувань та протоколів судового розгляду, є наступними: після попередніх сімейних суперечок між підсудним та його сином, потерпілим, обвинувачений назвав його словами, що становлять ознаки домашнього насильства, тобто такими образами, як: (товстий, психічно неврівноважений, невдаха) через додаток для обміну повідомленнями WhatsApp, відправивши їх зі свого телефону на телефон потерпілого, тим самим завдавши шкоди його честі та репутації». Резолютивна частина рішення: «Суд постановляє заочно: оштрафувати ОСОБА_12 на п`ять тисяч дирхам за висунуті проти нього звинувачення та зобов`язати його відвідувати реабілітаційні курси для боротьби з насильством у спеціальному центрі. Цивільний позов відхилено».

09.07.2026 судом м. Дубай було постановлено рішення за позовом № 1048 від 2026 щодо справ про цивільний стан не мусульман, яким опіку над неповнолітнім ( ОСОБА_5 ) розподілено між його батьками, сторонами спору, з дати постановлення рішення. Неповнолітній проживатиме з кожним з батьків протягом одного тижня, починаючи з суботи з батьком та закінчуючи наступною суботою, з якої починається період проживання з матір`ю, і так далі по черзі. Сторони спору зобов`язані розділити судові витрати порівну між собою.

ОСОБА_2 працює в Дубай, об`єднані Арабські Емірати, в компанії «Рент-Енд-Фан Вакейшн Хоумз Реналт ЛЛС» з 01.11.2024 по посаді менеджера, що підтверджується наданою їй характеристикою від 08.09.2025.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Рівненські області і отримує пенсію за вислугу років, що підтверджується довідкою про його доходи.

Матеріали справи містить письмові пояснення неповнолітнього ОСОБА_4 , адресовані Начальнику Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської РДА, згідно якої зазначено як він бачить спілкування з татом: «Я хочу поважати батька, я його люблю, але мені дуже боляче через те, що він відмовився від мене. Я бачу що йому складно контролювати емоції і вчинки. Я не можу бути дорослішим за тата. У мене складається враження, що тато отримує задоволення, роблячи нам боляче. Він постійно мені бреше і ображає мене в повідомленнях та ображає мене та моїх близьких при розмові по телефону. Зараз я не хочу спілкуватись з татом - ні по телефону, ні по відео, ні особисто. Я не хочу їздити до тата на свята та відпочинок, для мене важливі мої навчання, спорт, спокій і щоб мама була поруч. Якщо з часом я буду інакше почуватися і в мене з`явиться бажання спілкуватися з татом я йому сам про це повідомлю. Але зараз я не хочу».

Також матеріали справи містить письмові пояснення неповнолітнього ОСОБА_4 , адресовані суду/опікунській раді, по справі № 754/13500/25, згідно яких зазначено: «Я, ОСОБА_3 , цим заявляю: 1. Мій батька, ОСОБА_1 , наклав травел-бан, що забороняє мені виїзд, і заявив, що він буде діяти до 18 років, а також вимагає, щоб я звертався до нього виключно на «Ви». Це не виховання а контроль, погрози та тиск. 2. Раніше суд Дубаю визнав його вчинення сімейного словесного насильства та зобов`язав пройти курси з реабілітації проти насильства, включно з контролем за його агресивною поведінкою. Це підтверджує, що його дії становлять загрозу моєї безпеки. 3. Я не хочу спілкуватись з батьком через психологічне насильство, погрози та тиск. Його дії порушують мої права на пересування та безпеку. 4. Я заперечую проти того, щоб мій батько без мого дозволу публікував відео за моєю участю, а також проти будь-якого тиску щодо зміни мого прізвища, який він неодноразового намагався здійснити у переписках. 5. За необхідності готовий виразити свою позицію під час онлайн-зустрічі. Прошу суд та опікунську раду врахувати мої показання, інтереси та безпеку, а також забезпечити можливість спілкування через посередника та психолога або інші безпечні заходи».

Згідно із Висновку Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації № 102-5488 від 31.10.2025, щодо визначення способів участі у вихованні та спілкуванні батька з дитиною, одноголосним рішенням комісії з питань захисту прав дитини Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, було рекомендовано органу опіки та піклування надати до суду висновок щодо визначення батьку, ОСОБА_1 способи участі у вихованні та спілкуванні з малолітнім ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом необмеженого спілкування засобами телефонного, поштового, електронного та іншого способу зв`язку у тому числі шляхом використання програм Viber, Telegram, WhatsApp, Signal чи інших месенджерів (застосунків) в будь-який вільний для дитини час, з урахуванням розпорядку дня, навчального процесу, відвідування гуртків, часу відпочинку та враховуючи бажання дитини.

Матеріали справи також містять скріншоти переписок, фотокарток, копій листів та квитанцій, наданими сторонами у справі, з яких вбачається, що між батьками існують напружені, конфліктні та не толерантні відносини, які впливають і на відносини з дитиною.

Стаття 4 ЦПК України, передбачає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ч. 1 ст. 15 та ч.1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частин 1-4 ст. 150 СК України, батьки зобов`язані: виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; поважати дитину.

Стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства» визначає, що сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Згідно із ст. 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Частиною 3 статті 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідно до статті 4 Конвенції про контакт з дітьми, дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини.

Згідно частини першої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Стаття 141 СК України визначає, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно з положеннями частини першої, другої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

За статтею 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Відповідно до положень статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Згідно зі статтею 158 СК України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання.

Частинами першою та другою статті 159 СК України передбачено, що якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків (стаття 142 СК України), у тому числі, й на рівномірне виховання батьками.

У п. 54 рішення ЕСПЛ «Хант проти України» (від 07.12.2006 року) суд нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі Olsson v. Sweden, від 27 листопада 1992 року) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі Johansen v. Norway від 7 серпня 1996 року, п. 78.)

Практика ЕСПЛ встановлює акценти, відповідно до яких при розгляді сімейного спору пріоритет мають інтереси дитини над інтересами батьків; діти, народжені у шлюбі, і діти, народжені поза шлюбом, є рівними у своїх правах; будь-яке обмеження, накладене на особисте спілкування у відносинах між батьками та дітьми, повинне ґрунтуватися на належних до справи та обґрунтованих причинах, висунутих для захисту інтересів дитини і для подальшого об`єднання сім`ї. (Справа «Савіни проти України» від 18.12.2008 року, «МакМайкл проти Сполученого Королівства» від 24.02.1995 року).

Із системного аналізу ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини ст. 7, 141, 159 СК України випливає, що при вирішенні спору щодо участі у вихованні та порядку зустрічей з дитиною родичів, судом мають враховуватися передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип прав та обов`язків інших членів сім`ї та родини на спілкування з дитиною може бути обмежений судом в інтересах дитини.

У постанові від 11.12.2019 в справі № 753/15487/18 Верховний Суд зазначив, що «відповідно до статті 159 СК України, якщо той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та її вихованні, зокрема він ухиляється від виконання рішення органу опіки і піклування, другий з батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням віку, стану здоров`я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини. Суд першої інстанції, встановивши, що між сторонами склалися стосунки, які позбавляють позивача можливості регулярно спілкуватися з дітьми, відповідач чинить перешкоди у спілкуванні батька з дітьми, які проживають з матір`ю, дійшов правильного висновку про доцільність спілкування батька з дітьми без присутності матері».

Суд установив, що чотирнадцятирічний ОСОБА_3 проживає разом із відповідачкою в Об`єднаних Арабських Еміратах. Хлопчик соціалізований, відвідує освітній навчальний заклад.

ОСОБА_3 у своїх письмових поясненнях заявляє про повагу та любов до свого батька ОСОБА_1 . Однак висловлює неготовність до відкритого та постійного спілкування з батьком через емоційні та незрозумілі йому вчинки свого батька.

До того ж судом встановлено, що між сторонами по справі склалися конфліктні, неприязні стосунки, відсутність компромісу щодо порядку зустрічей та вихованню сина, які самі по собі не можуть впливати, та як наслідок, усунути позивача від спілкування з сином, оскільки особисті конфліктні відносини між сторонами не повинні порушувати інтереси дитини.

Батько, який проживає окремо від сина, беззаперечно має право на особисте спілкування з ним, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у його вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.

Втім порядок побачень батька з дитиною має бути встановлений, насамперед, з урахуванням інтересів самої дитини, які мають пріоритет над інтересами батьків.

Визначаючи конкретний порядок участі позивача у вихованні дитини, суд враховує, що форми й методи виховання дитини не повинні суперечити Конституції України (стаття 52), Конвенції про права дитини від 2 листопада 1989 року (статті 8,12, 16, 19, 28, 31, 32, 34, 36, 37), Декларації прав дитини, Закону України «Про охорону дитинства».

Врахування думки дитини під час вирішення питань, що стосуються її життя, врегульовано статтею 171 СК України, відповідно до якої дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Здатність дитини формулювати власні погляди визнана на законодавчому рівні. Міжнародне та національне право (зокрема, Конвенція ООН про права дитини, ст. 12, та чинне законодавство України) чітко зазначають, що дитина має право вільне висловлювання думки, і це право має враховуватися судами та батьками в обов`язковому порядку (як правило, вже з 10-річного віку, якщо дитина здатна її сформулювати, а у 14 років - тим паче).

У 14 років дитина вже має повне право та психологічну здатність відкрито висловлювати свої думки і бажання. Рівень психічного, інтелектуального та особистісного розвитку 14-річної дитини не просто дозволяє, а анатомічно й психологічно вимагає надання їй можливості вільно висловлювати свої думки, погляди та бажання.

Спілкування з 14-річною дитиною має будуватися на принципах суб`єкт-суб`єктних відносин (як із дорослим партнером, що має менший життєвий досвід, але рівні права на повагу до своїх потреб). Згідно з даними сучасної нейронауки та когнітивної психології (зокрема, теорії розвитку ОСОБА_13 ), у віці 14 років дитина перебуває на стадії формальних операцій. Це означає перехід від конкретного до абстрактно-логічного, теоретичного та гіпотетико-дедуктивного мислення.

Отже якщо дитина досягла віку та рівня розвитку, що дозволяє їй формулювати власну позицію, її думка має бути обов`язково врахована. При цьому після досягнення 14 років дитина має право самостійно визначати своє місце проживання, і це право не може бути замінене рішенням суду чи волею батьків.

Під час розгляду справи учасниками справи не надано доказів, що син сторін ОСОБА_3 не відповідає розвитку 14 річної дитини, а отже суд враховує думку дитина яку він висловив у своїх письмових поясненнях.

До того ж суд враховує, що у сторін вже вирішене питання щодо спільної батьківської опіки над сином (09.07.2026 судом м. Дубай було постановлено рішення за позовом № 1048 від 2026).

Крім того суд вважає за необхідне взяти до уваги Висновок № 102-5488 від 31.10.2025, оскільки указаний висновок містить аргументовані доводи щодо підстав визначення способів участі у вихованні та спілкування батька з дитиною, та винесений з повним встановленням обставин, які склалися у родині.

Таким чином, вирішуючи питання щодо спілкування позивача з сином з урахуванням віку дитини, виходячи з пріоритету прав дитини, який не може бути заручником особистих відносин батьків, приймаючи до уваги важливість традицій і культурних цінностей для захисту і гармонійного розвитку дитини, суд вважає, що позов необхідно задовольнити частково.

Водночас суд, вважає необхідним роз`яснити сторонам, що побудова сімейних відносин має здійснюватись на паритетних засадах, на почуттях любові і поваги, взаємодопомоги і підтримки. Сторони не повинні поглиблювати конфліктну ситуацію, захищаючи свої власні інтереси, а намагатись проявити справжню турботу, реалізувати свої права шляхом домовленості і забезпечити належні умови для розвитку дитини.

Аналізуючи обставини справи, судом не встановлено, що відповідачка чинить перешкоди позивачу у спілкуванні з їх дитиною, а тому вимога про їх усунення є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Отже, суд вважає за доцільне встановити порядок спілкування батька з сином, шляхом необмеженого спілкування засобами телефонного, поштового, електронного та іншого способу зв`язку у тому числі шляхом використання програм Viber, Telegram, WhatsApp, Signal чи інших месенджерів (застосунків) та особистих зустрічей в будь-який вільний для дитини час, з урахуванням розпорядку дня, навчального процесу, відвідування гуртків, часу відпочинку, не зважаючи в якій державі батько та дитина перебувають/проживають та враховуючи бажання дитини.

Щодо інших заявлених позовних вимог, а саме: зобов`язати ОСОБА_2 попереджати та надавати можливість батьку ОСОБА_5 бути присутнім на важливих для сина подіях, заходах та спортивних змаганнях; зобов`язати ОСОБА_2 дотримуватись порядку у місці проживання сина, а також режиму харчування, лікування, розвитку та відпочинку малолітнього сина ОСОБА_4 ; зобов`язати ОСОБА_2 не допускати протиправних дій та негативних розмов відносно батька ОСОБА_1 ; зобов`язати ОСОБА_2 надавати можливість підтримувати на регулярній основі особисті відносини та прямі контакти батька ОСОБА_1 з сином ОСОБА_5 ; зобов`язати ОСОБА_2 надавати ОСОБА_1 повну та достовірну інформацію щодо фактичного місця проживання, перебування та навчання сина ОСОБА_4 , а також інформацію про успіхи, досягнення, поведінку, додаткові заняття, харчування сина; зобов`язати ОСОБА_2 узгоджувати з батьком ОСОБА_1 порядок, спосіб та лікувальні установи, необхідні для лікування сина ОСОБА_4 , місце та порядок відвідування сином спортивних секцій, гуртків, закладів дозвілля й розвитку та інших позашкільних закладів, а також повідомляти повну інформацію про викладачів, тренерів, спортивних та учбових консультантів сина; зобов`язати ОСОБА_2 повідомляти батька ОСОБА_1 про зміну місця проживання та навчання сина ОСОБА_4 засобами телефонного чи електронного зв`язку не пізніше наступного дня після дня настання таких обставин; зобов`язати ОСОБА_2 узгоджувати з ОСОБА_1 подання заяви-анкети для оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого) та обміну паспорту громадянина України для виїзду за кордон для малолітнього сина ОСОБА_4 ; зобов`язати ОСОБА_2 погоджувати з ОСОБА_1 планування та виїзд за межі України та Об`єднаних Арабських Еміратів малолітнього сина ОСОБА_4 ; зобов`язати ОСОБА_2 обмежити спілкування малолітнього ОСОБА_4 з цивільним чоловіком ОСОБА_6 , суд зазначає, що їх задоволення не є необхідним способом захисту прав позивача та не потребує застосування судового примусу. Відповідно до віку дитини, її рівня розвитку та здатності усвідомлювати власні потреби, дитина 14 років спроможна самостійно формувати та висловлювати свою думку щодо питань, які безпосередньо стосуються її особистого життя, у тому числі щодо того, якою інформацією та якому обсязі вона бажає ділитися з кожним із батьків.

Суд при цьому враховує, що право дитини на висловлення власної думки та її врахування відповідає принципу якнайкращого забезпечення її інтересів. Відтак покладення на матір обов`язку повідомляти іншому з батьків певну інформацію про дитину всупереч її волі фактично означало б ігнорування самостійно сформованої позиції дитини та не відповідало б її найкращим інтересам.

Судове рішення не може підміняти особисте волевиявлення дитини у питаннях, які стосуються її приватного життя, за відсутності обставин, які б свідчили про необхідність такого втручання саме в інтересах дитини.

З огляду на наведене вище, суд доходить висновку, що вимоги позивача в цій частині не спрямовані на поновлення порушеного права шляхом, який потребує судового захисту, а їх задоволення не матиме правового ефекту, співмірного із заявленим способом захисту. За таких обставин підстав для їх задоволення відсутні.

Крім того, суд вважає передчасною заявлену позивачем вимогу щодо надання дозволу на виїзд дитини за межі України та Об`єднаних Арабських Еміратів. Зазначена вимога не ґрунтується на встановленні конкретних обставин, які б свідчили про необхідність її судового вирішення на час розгляду цієї справи. Питання щодо виїзду дитини за межі держав може виникати залежно від конкретної мети, строку, напрямку та інших обставин такого виїзду, а тому вирішення зазначеного питання без наявності конкретної необхідності у такому виїзді фактично передбачало б вирішення судом на майбутнє.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що така вимога є передчасною, оскільки на час розгляду справи відсутні достатні правові та фактичні підстави для її задоволення.

Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).

Виходячи зі змісту ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст. 8 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.

Виходячи із встановлених фактичних обставин справи, вимог чинного законодавства, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення.

Щодо вирішення питання про стягнення витрат на правничу допомогу, суд дійшов до такого.

Відповідно до частин 1 та 3 (пункт 1) статті 133 та частин 1 - 3 ст. 137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частини 1-3 статті 134 ЦПК України визначають, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно із ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з цим, Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

З матеріалів справи вбачається, що представництво інтересів позивача ОСОБА_1 здійснював адвокат Олійник О. В., на підставі Ордеру серії АІ №1344127, Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 1827/10 та адвокат Лісовська О. В. на підставі Ордеру серії АІ № 1942775, Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КС № 11634/10.

Натомість професійну правничу допомогу відповідачці ОСОБА_2 здійснювалось адвокатом Хром'як У. В., на підставі Ордеру серії ВС № 1357299

Однак при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова ВС від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Окрім того, виконуючи норми процесуального закону, суд вважає правильним зазначити, що вимоги про відшкодування судових витрат не відносяться до позовних вимог і не оплачуються судовим збором, а відтак належать до процесуальних обов`язків суду незалежно від позовних вимог вирішити питання про те чи підлягають судові витрати відшкодуванню, а якщо так, то з якої саме сторони.

Отже, суд вважає, що надані учасниками справи документи є належними та допустимими в розумінні статей 137-138 ЦПК України.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі.

При цьому адвокатам, враховуючи положення статті 28 Правил адвокатської етики (затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09 червня 2017 року) необхідно дотримуватись принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Оцінюючи надані стороною позивача та відповідача докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, співмірність витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, необхідним та достатнім на їх виконання. З огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, та виходячи із засад розумності та справедливості, взявши до уваги часткове задоволення позову та визнану стороною відповідача суму відшкодування на правничу допомогу в розмірі 60000,00грн, суд дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, який підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача, має бути обмежений до 60000,00грн. Крім того з позивача на користь відповідача підлягає до стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 60000,00грн.

Відповідно ст.141 Цивільного процесуального кодексу України, ухвалюючи рішення суд вирішує питання про розподіл судових витрат між сторонами.

У зв`язку з частковим задоволенням позову та звільненим від сплати судового збору позивача, стягнення судового збору в розмірі 1211,20грн покладаються на відповідача.

Керуючись Конвенцією про права дитини, Декларацією прав дитини, Законом України «Про охорону дитинства», статтями 19, 141, 150, 151, 153, 157-159 СК України, статтями 4, 12, 76-81, 133-137, 141, 259, 263-268, 354 ЦПК України, суд.

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім"ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні малолітньої дитини та зобов`язання не чинити перешкоди у спілкуванні та вихованні малолітньої дитини - задовольнити частково. Встановити порядок спілкування батька - ОСОБА_1 з сином - ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом необмеженого спілкування засобами телефонного, поштового, електронного та іншого способу зв`язку, у тому числі шляхом використання програм Viber, Telegram, WhatsApp, Signal чи інших месенджерів (застосунків) та особистих зустрічей в будь-який вільний для дитини час, з урахуванням розпорядку дня, навчального процесу, відвідування гуртків, часу відпочинку, не зважаючи в якій державі батько та дитина перебувають/проживають та враховуючи бажання дитини.

В інших позовних вимогах - відмовити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 60000,00грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 60000,00грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 (приватний будинок).

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 (приватний будинок).

Третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, місцезнаходження за адресою: м. Київ, проспект Червоної Калини 29, ЄДРПОУ 37415088.

Повний текст рішення складено та підписано 07.08.2026, у відповідності до частини 5 статті 268 ЦПК України.

Суддя В. В. Бабко