Рішення від 05 серпня 2026 р. у справі №703/4516/26 — Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/4516/26

2-а/703/54/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 серпня 2026 року м. Сміла

Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючої судді Проценко А.М.,

за участю секретаря судового засідання Вовк І.І.,

представника позивача Гусєва П.В.,

представника відповідача Компанійця О.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Гусєв Павло Володимирович, до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,

встановив:

ОСОБА_1 через свого представника звернувся до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 25 червня 2026 року тимчасово виконуючим обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 було винесено постанову R596993 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 3 ст.210-1 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу 17000,00 грн за те, що він, не пройшов(ла) (відмовився(лась) від проходження) ВЛК (п.2 розділу ІІ ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав в/сл та поліцейських на соціальний захист», чим допустив(ла) порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, чим порушив вимоги ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію».

Позивач стверджує, що форма повістки затверджена Додатком 11 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1487. Зазначена форма передбачає обов`язкове зазначення мети виклику, що кореспондує із вимогами законів України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про військовий обов`язок і військову службу». Після номера повістки у її тексті вказується, що громадянин зобов`язаний з`явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки відповідно до вимог частини десятої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» з конкретно визначеною метою. Частина 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлює обов`язок громадян з`являтися за викликом до ТЦК та СП для здійснення визначених законом дій, а саме: оформлення військово-облікових документів; взяття на військовий облік; проходження медичного огляду; направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності; призову на військову службу; проходження зборів військовозобов`язаних та резервістів. Аналогічні приписи містяться у частині першій статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», якою передбачено, що громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до ТЦК та СП у строк і місце, зазначені в повістці, для здійснення дій у межах мобілізаційних заходів, зокрема: для взяття на військовий облік у період мобілізації; визначення призначення на особливий період; проходження медичного огляду. Додатково слід врахувати приписи пункту 32 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1487. Відповідно до цього пункту, оповіщення громадян про необхідність явки для виконання дій, пов`язаних із веденням військового обліку, здійснюється шляхом вручення повісток. Цей пункт передбачає, що виклик може здійснюватися лише для конкретно визначених законом дій: оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, визначення призначення на особливий період, призову на військову службу, участі у підготовці, проходження зборів військовозобов`язаних та резервістів. Таким чином, пункт 32 Порядку №1487 узгоджується з частиною 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та частиною першою статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», конкретизуючи механізм виклику та підтверджуючи, що повістка може бути оформлена лише для реалізації визначених законом цілей. Крім того, підпункт 2 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (Додаток №2 до Порядку №1487) покладає на призовників, військовозобов`язаних та резервістів обов`язок з`являтися за викликом лише для здійснення дій, прямо визначених законом, а саме: для взяття на військовий облік або перереєстрації за новим місцем проживання; для оформлення або ведення військово-облікових документів; для проходження медичного огляду згідно з рішенням відповідних комісій; для направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності; для призову на військову службу; для участі у навчальних (перевірочних) та спеціальних зборах; для визначення призначення на особливий період у межах мобілізаційних заходів. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560 «Питання проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» передбачені окремі випадки, у яких військовозобов`язані та резервісти можуть бути викликані до територіального центру комплектування та соціальної підтримки саме з метою уточнення своїх персональних або військово-облікових даних.

Таким чином, постанова №560 дійсно встановлює можливість виклику громадянина для уточнення персональних та військово-облікових даних, а також покладає на нього обов`язок здійснити таке уточнення у встановлений строк. Водночас, виклик має здійснюватися у формах і з дотриманням вимог, визначених законодавством, зокрема із зазначенням конкретної мети явки, яка усе ж повинна відповідати визначеним законом підставам. Щодо осіб, які вже виконали обов`язок із уточнення своїх персональних та військово-облікових даних, перебувають на обліку, подальший виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки може здійснюватися виключно для цілей, прямо визначених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» та «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Підсумовуючи вищевикладене, вважаємо, що повістка може бути оформлена та направлена лише тоді і лише для такої мети, яка прямо випливає з наведених норм. Таким чином, для направлення на проходження військово-лікарської комісії формується та направляєтесь відповідна повістка або направлення позивачу з метою проходження медичного огляду, а отже слід визнати протиправним рішення тимчасово виконуючого обов`язку начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , бо вважає постанову R596993 від 25 червня 2026 року необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин справи, порушеннями процедури проходження медичного огляду у ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У зв`язку з цим, представник позивача просив визнати протиправною та скасувати постанову №R596993 від 25 червня 2026 року про притягнення його до відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП та закрити провадження у справі.

Ухвалою судді від 13 липня 2026 року відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, встановлено відповідачам п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання відзиву на позовну заяву, встановлено позивачу п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив, встановлено відповідачам п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив, протягом якого вони можуть подати заперечення. Окрім того, задоволено клопотання позивача про витребування доказів та витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) копію справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 (копія протоколу, копія пояснень, копію постанови про притягнення до адміністративної відповідальність), докази направлення та отримання повістки ОСОБА_1 щодо виклику на проходження медичного огляду у порядку передбаченому ч.10 ч.1 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» та ч. 1 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», докази отримання направлення на медичний огляд ОСОБА_1 у порядку визначеному пунктом 74 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період, затвердженого Постановою КМУ від 16 травня 2024 року №560.

Представник позивача у судовому засіданні просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на викладені в позовній заяві обставини.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив, посилаючись на те, що позивачем самостійно подано заяву про розгляд питання щодо його притягнення до адміністратиної відповідальності без його участі, а також про визнання винуватості.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи учасників справи, суд доходить наступного висновку.

Судом установлено, що 25 червня 2026 року тимчасово виконуючим обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 було винесено постанову R596993, якою визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, визначеного ч.3 ст.210-1 КУпАП, та накладено на нього штраф у сумі 17000 грн.

Згідно з цією постановою підставою для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності стало те, що він не пройшов(ла) (відмовився(лась) від проходження) ВЛК (п.2 розділу ІІ ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав в/сл та поліцейських на соціальний захист», чим допустив(ла) порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, чим вчинив правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 КУпАП.

Згідно зі ст.55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з ч. 1 ст.5 КАСУ кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у визначений законом спосіб.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Спірні правовідносини виникли в зв`язку притягненням позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст.210-1 КУпАП внаслідок порушення законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а саме через не прибуття за викликом до ТЦК та СП.

Відповідно до ч.3 ст.210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до Указу Президента України №303/2014 від 17.03.2014 р. «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17.03.2014 р. № 1126-VІ, в Україні оголошено часткову мобілізацію, отже з того часу настав особливий період, який триває по теперішній час, оскільки рішення про демобілізацію, затвердженого Верховною Радою України (ст. 11 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію») не приймалось. Щодо факту запровадження особливого періоду в Україні з 18.03.2014 наголосив Верховний Суд України у постанові від 30.05.2018 в справі №521/126/16-ц.

Крім того, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який діє до тепер.

Адміністративна відповідальність за ч.3 ст.210-1 КУпАП настає за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період.

Тобто, диспозиція ч. 3 ст. 210-1 КУпАП є бланкетною та відсилає до спеціального законодавства та підзаконних нормативно-правових актів, які регулюють правовідносини щодо оборони, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначені Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.

Процедуру оповіщення військовозобов`язаних та резервістів, їх прибуття до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки тощо визначає Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (надалі Порядок, чинний на час виникнення спірних правовідносин), що затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024.

Відповідно до п. 28 Порядку виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки (додаток 1).

Разом з тим, підтвердження надсилання позивачу рекомендованого поштового відправлення із повісткою про виклик на виконання ухвали суду про витребування доказів відповідачем не надано.

В постанові, що оскаржується, не зазначено, у який спосіб здійснювалось оповіщення позивача (особисто чи поштовими засобами зв`язку). Якщо оповіщення здійснювалось поштовими засобами зв`язку, то постанова не містить дати та номера поштового відправлення АТ «Укрпошта», яким було відправлено повістку, адресу, на яку було направлено повістку, дату належного підтвердження оповіщення військовозобов`язаного, що є основним доказом для підтвердження вини ОСОБА_1 . Подання позивачем заяви у порядку ст. 279-9 КУпАП щодо неоспорення порушення та згоду на притягнення до адміністративної відповідальності за його відсутності не звільняє керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки від виконання вимог статей 247, 280, 283 КУпАП. Водночас факт визнання особою вини не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення. Окрім того, приписами ч. 2 ст. 279-9 КУпАП передбачено обов`язок керівника ТЦК та СП після отримання заяви, в якій особа зазначає, що не оспорює допущене порушення, перевірити викладені у заяві фактичні дані, після чого з дотриманням вимог статей 247, 280, 283 КУпАП винести постанову по справі.

У разі не оповіщення або ж повернення відповідного відправлення через невручення, указана обставина не може бути підтверджена жодним доказом зі сторони позивача, а тому обставину належного оповіщення має доводити саме відповідач. Однак будь-яких доказів на підтвердження викладеного відповідачем не надано.

Отже, для притягнення особи до адміністративної відповідальності за порушення вказаних положень законодавства особа, уповноважена на складення постанови про адміністративне правопорушення, повинна довести, що особа, отримавши відповідне розпорядження чи повістку, не з`явилась до компетентного органу у встановлений строк, для взяття її на військовий облік чи виконання інших, передбачених чинним законодавством дій.

Згідно зі ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У справі «Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.

Верховний Суд у постанові від 08.07.2020 в справі №463/1352/16-а зазначив, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Саме суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Отже, згідно принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Таким чином, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Незважаючи на викладене відповідачем не доведено порушення ОСОБА_1 вимог Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та як наслідок вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.210-1 КУпАП, доказів правомірності прийнятого рішення суду не надано.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Частиною 3 статті 286 КАС України встановлено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:

1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;

2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);

3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;

4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Відповідачем не подано до суду доказів та не зазначено обставин, які безсумнівно підтверджують наявність складу правопорушення та спростовують пояснення позивача, викладені в адміністративному позові, та які б дозволили вказати на достовірність обставин, викладених у постанові про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, а тому будь-які сумніви з приводу наявності вини трактуються на користь особи, відносно якої винесена постанова.

Таким чином, ураховуючи, що в ході розгляду справи відповідачем, на якого у даному випадку покладено обов`язок щодо доказування, не доведено правомірності прийнятого стосовно позивача оскаржуваного рішення, суд дійшов висновку про необхідність скасування оскаржуваної постанови із закриттям провадження в справі про адміністративне правопорушення за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

При цьому суд ураховує, що нормами ст .286 КАС України не передбачено право суду за наслідками розгляду справи визнати рішення суб`єкта владних повноважень протиправним.

Питання судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 139 КАС України.

Відповідно до частини першої наведеної статті при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь позивача 665 грн 00 коп. судового збору, сплаченого за звернення до суду з наведеним позовом.

Відповідно до чч. 1-3 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Одночасно з поданням позовної заяви, позивачем було подано до суду докази щодо розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу на суму 7 000 грн 00 коп. та детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом.

При цьому, розмір витрат позивача на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Позивачем ОСОБА_1 було понесено та документально підтверджено судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 000 грн 00 коп. При цьому, суд прийшов до висновку про задоволення позову в повному об`ємі, а відтак і про стягнення з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача понесених і документально підтверджених судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7 000 грн 00 коп.

Керуючись ст. 241-243, 246, 286 КАС України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Гусєв Павло Володимирович, до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення задовольнити повністю.

Скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 R596993 від 25 червня 2026 року винесену тимчасово виконуючим обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 3 ст. 210-1 КУпАП з накладенням штрафу у розмірі 17000,00 грн та закрити провадження у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 665 грн 00 коп. судового збору, а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн 00 коп.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 10-ти днів з дня складення повного тексту.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційног

Повний текст рішення складено 06 серпня 2026 року.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 .

Суддя А.М. Проценко