Рішення від 03 серпня 2026 р. у справі №570/2875/26 — Рівненський районний суд Рівненської області

Справа № 570/2875/26

Номер провадження 2/570/2407/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 серпня 2026 року м. Рівне

Рівненський районний суд Рівненської області в особі судді Коробова С.О.,

за участю секретаря судового засідання Данчук Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Рівненського районного суду Рівненської області в порядку заочного розгляду спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, -

в с т а н о в и в :

Позивачка звернулася до суду з позовом до відповідача про стягнення аліментів, в якому просила стягнути аліменти на утримання неповнолітньої дитини у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу). В обґрунтування заявленого позову зазначила, що з 2021 року вона проживала спільно з відповідачем - ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 , без реєстрації шлюбу. В подальшому, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син - ОСОБА_3 , який на даний час проживає разом з нею. Відповідач ОСОБА_2 , з вересня 2022 року разом з позивачем та сином не проживає. Відповідач належної матеріальної допомоги на їх утримання добровільно не надає, оскільки на даний час разом з ними не проживає, у зв`язку з чим позивач змушена звернутися до суду із даним позовом.

Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 10.06.2026 року відкрито спрощене позовне провадження у справі.

Позивач у поданій до суду заяві просить справу слухати без її участі, не заперечує проти винесення заочного рішення, позов підтримує повністю.

Відповідач до суду не з`явився, повідомлявся шляхом надіслання повістки рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою його реєстрації. Однак до суду повернувся конверт з відміткою пошти "адресат відсутній".

Згідно до положень ЦПК України про порядок повідомлення особи про час та місце судового засідання відповідач є належним чином повідомленим про час та місце судового розгляду даної цивільної справи. Крім того, на веб-сайті суду розміщується список справ, що призначені судом до розгляду, і така інформація є відкритою, загальнодоступною та зрозумілою: при бажанні відповідач мав можливість отримати інформацію про дату і час розгляду справи. Від сторони не надходили заяви про відкладення розгляду справи чи про слухання справи без його участі. Відзив на позов до суду не подано.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17). Крім того, у постанові від 10 травня 2023 року у справі № 755/17944/18 Верховний Суд зазначав, що наявна у справі довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки. Зазначене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах: від 09 серпня 2019 року у справі № 906/142/18, від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17.

Судова повістка повернулася з відміткою «відсутній за вказаною адресою». Тобто відповідач є належним чином повідомлений про дату і час розгляду справи.

ЄСПЛ також зазначив, що хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають, щоб судові документи були належним чином вручені учаснику судового процесу, стаття 6 Конвенції не заходить так далеко, щоб зобов`язувати національні органи влади забезпечити бездоганне функціонування поштової системи (див., наприклад, згадане вище рішення у справі Лазаренко та інші, § 37, і, у контексті статті 8 Конвенції, Foley v. the United Kingdom (dec.), № 39197/ 98, 11 вересня 2001 року)».

Як зазначається у Постанові ВП ВС від 12 грудня 2024 року у справі № 990SСGС/20/24, ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.

У рішенні Sydorenko v. Ukraine (dec.), no. 73193/12, 18 February 2021, ЄСПЛ зазначив, що зацікавлена сторона зобов`язана проявити особливу старанність у захисті своїх інтересів і вжити необхідні заходи для ознайомленні з рухом провадження у справі.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України").

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та своєчасного (без невиправданих зволікань) розгляду і вирішення справи.

Суд наголошує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін чи учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд вважає, що справу можливо розглянути на підставі наявних доказів, участь сторін у справі не є обов`язковою. Тому суд вважає за можливе застосувати положення ЦПК України щодо можливості проведення заочного розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Обов`язок щодо утримання дітей є рівним для обох батьків, незалежно від того, з ким із них проживають діти.

За змістом ч. 3 ст. 181 СК України аліменти можуть бути присуджені у частці від доходу платника або у твердій грошовій сумі.

Згідно зі ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини і платника аліментів, наявність інших утриманців, а також інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Суд враховує зазначену норму як мінімальну державну гарантію забезпечення належного рівня утримання дітей.

Відповідно до ст. 185 СК України батьки зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що також свідчить про необхідність належного визначення розміру аліментів.

Суд також враховує, що встановлений розмір аліментів не може бути нижчим за гарантований державою мінімум, незалежно від частки доходу платника.

Отже, у будь-якому випадку розмір аліментів не може бути нижчим за встановлений законом мінімальний гарантований розмір, що підлягає врахуванню при ухваленні рішення.

Суд також враховує, що аліменти повинні забезпечувати не лише фізичне існування дитини, а й належний рівень її розвитку, включаючи витрати на харчування, лікування, навчання та інші потреби, що відповідають віку дитини.

При цьому Верховний Суд у постанові від 13.02.2019 у справі № 522/1919/17 зазначив, що визначаючи розмір аліментів, суд повинен виходити із принципу розумності та справедливості, забезпечуючи баланс між інтересами дитини та матеріальними можливостями платника аліментів. У постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 761/26649/16-ц зроблено висновок, що розмір аліментів не може визначатися формально, а має встановлюватися з урахуванням конкретних обставин справи, зокрема реального доходу платника та потреб дитини. Також у постанові Верховного Суду від 03.06.2020 у справі № 127/20212/18-ц зазначено, що обов`язок утримання дітей є рівним для обох батьків, однак той із батьків, з ким проживає дитина, фактично несе більший обсяг витрат, що підлягає врахуванню при визначенні розміру аліментів. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.10.2018 у справі № 522/5112/16-ц, де зазначено, що розмір аліментів має визначатися з урахуванням реального матеріального становища сторін та потреб дітей.

Відповідно до ст. 3 Конвенції ООН про права дитини, в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється найкращим інтересам дитини.

Суд виходить із принципу забезпечення найкращих інтересів дитини, які мають пріоритетне значення, що узгоджується з практикою Верховного Суду, який неодноразово наголошував на пріоритетності прав та інтересів дитини над майновими інтересами батьків.

Судом встановлено, що відповідач є батьком малолітньої дитини, є працездатною особою та має стабільний дохід. Відповідач інших осіб на триманні не має, що свідчить про відсутність додаткового фінансового навантаження та враховується судом при визначенні розміру аліментів. Дитина проживає разом із позивачем, що свідчить про фактичне здійснення позивачем основного обсягу витрат на її утримання.

Суд при винесенні рішення враховує, що дохід відповідача має регулярний характер, що свідчить про реальну можливість систематичного виконання відповідачем обов`язку щодо утримання дитини. Доказів належного добровільного виконання відповідачем обов`язку щодо утримання дітей суду не надано.

Сам по собі факт відсутності систематичної добровільної матеріальної допомоги дитині свідчить про необхідність судового втручання з метою захисту прав та інтересів дитини. Суд також враховує, що аліменти мають забезпечувати не лише мінімальні потреби дитини, а й сприяти збереженню звичного рівня її життя, який існував до припинення спільного проживання батьків. Оцінюючи заявлені позовні вимоги, суд виходить із того, що діти мають право на належний рівень матеріального забезпечення, необхідний для їх повноцінного розвитку.

Суд враховує, що відповідач є батьком дитини. При цьому визначення аліментів у частці 1/4 відповідає усталеній судовій практиці при стягненні аліментів на одну дитину та забезпечує пропорційний розподіл доходу платника.

Водночас суд бере до уваги, що син проживає разом із матір`ю, яка несе основні витрати на його утримання, забезпечує його повсякденні потреби, що обґрунтовує необхідність визначення такого розміру аліментів, який забезпечить належний баланс інтересів сторін.

З урахуванням наведених обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку, що визначення розміру аліментів має здійснюватися з дотриманням принципів пропорційності, розумності та забезпечення найкращих інтересів дитини.

Суд також враховує, що визначення розміру аліментів у частці від доходу відповідача забезпечує гнучкість їх розміру залежно від зміни матеріального становища платника, що відповідає інтересам дітей та сприяє належному виконанню рішення суду. Таким чином, визначений судом розмір аліментів забезпечує баланс між інтересами дітей та реальними матеріальними можливостями відповідача.

Суд також враховує, що визначений розмір аліментів сприятиме належному виконанню відповідачем свого обов`язку та мінімізує ризик ухилення від його виконання. Суд виходить із того, що визначений розмір аліментів є таким, що забезпечує реальне виконання рішення суду та відповідає принципу ефективності судового захисту.

Крім того, суд враховує, що відзиву на позов відповідач не надав. Тому його позиція щодо заявленого позову суду невідома. Обставин, які б впливали на визначення розміру аліментів, судом не встановлено.

Оцінивши всі надані сторонами докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню з визначенням розміру аліментів у частці від доходу відповідача.

Суд оцінює докази відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні обставин справи. За таких обставин, з урахуванням установлених судом фактичних обставин справи, вимог закону та правових висновків Верховного Суду, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню. З урахуванням наведеного, суд приходить до переконання, що обраний спосіб захисту прав позивача є належним та ефективним.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 259, 263265, 273, 430 ЦПК України, ст.ст. 180, 181, 182, 183, 191 СК України, суд, -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів - задоволити повнісю.

Стягнути з ОСОБА_2 ,ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 в розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред`явлення позовної заяви до досягнення дитиною повноліття.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_2 ,ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь держави судовий збір у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн. 20 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку.

Позивач на рішення може подати апеляційну скаргу безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони справи:

позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ),

відповідач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Суддя Коробов С.О.