Рішення від 13 липня 2026 р. у справі №752/4608/26 — Немирівський районний суд Вінницької області

Справа № 752/4608/26

№2/930/1227/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14.07.2026 року Немирівський районний суд

Вінницької області

в складі головуючого судді: Алєксєєнка В.М.

при секретарі: Загребельного О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Немирові цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕЙС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач - ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 21 лютого 2022 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та відповідачем було укладено кредитний договір № 998853015 в електронній формі із використанням одноразового ідентифікатора MNV622GS, відповідно до умов якого відповідачу надано кредитні кошти. Позивач зазначає, що первісно відповідачу було надано кредит у сумі 5 000,00 грн, який у подальшому було збільшено до 9 000,00 грн.

За твердженням позивача, кредитний договір був укладений відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію». Перед його укладенням відповідач зареєстрував особистий кабінет на вебсайті кредитодавця, подав заявку на отримання кредиту, пройшов процедуру ідентифікації та верифікації, ознайомився з умовами кредитування, після чого підписав договір шляхом введення одноразового ідентифікатора, отриманого на номер мобільного телефону.

Позивач зазначає, що первісний кредитор свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, перерахувавши відповідачу кредитні кошти, тоді як відповідач належним чином взяті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту та сплати процентів не виконав, унаслідок чого утворилася заборгованість.

Крім того, позивач зазначає, що право вимоги за вказаним кредитним договором неодноразово відступалося на підставі договорів факторингу: від ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», а 15 липня 2025 року - до ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС», що підтверджується договорами факторингу, реєстрами прав вимоги (реєстрами боржників), актами приймання-передачі та іншими документами, доданими до позовної заяви.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у загальному розмірі 16 116,52 грн, яка складається із 8 999,00 грн заборгованості за тілом кредиту та 7 117,52 грн заборгованості за нарахованими процентами, а також судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 2 662,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн.

Ухвалою від 11.06.2026 судом відкрито провадження, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Цією ж ухвалою задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів у АТ "ПУМБ".

У матеріалах цивільної справи № 752/4608/26, переданої за підсудністю з Голосіївського районного суду міста Києва до Немирівського районного суду Вінницької області на підставі ухвали від 26.02.2026, міститься заява відповідача ОСОБА_1 , подана через підсистему «Електронний суд» 23.04.2026, про застосування строку позовної давності. У зазначеній заяві відповідач просить застосувати наслідки спливу позовної давності до вимог позивача та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. На обґрунтування заяви зазначає, що останній платіж за кредитним договором було здійснено у червні 2022 року, після чого жодних дій, які б свідчили про визнання боргу або його часткове погашення, не вчинялося. На думку відповідача, позов у цивільній справі № 752/4608/26 подано у 2026 році, тобто після спливу строку позовної давності.

11.06.2026 року через систему «Електронний суд» від представника позивача за довіреністю Сахарової О.І. надійшли заперечення на заяву відповідача про застосування строку позовної давності.

У поданих запереченнях представник позивача зазначила, що доводи відповідача щодо спливу строку позовної давності є безпідставними. На обґрунтування своєї позиції посилалася на те, що 21.02.2022 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем укладено кредитний договір № 998853015, а позов подано до суду 16.02.2026.

Представник позивача вказала, що відповідно до пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України перебіг позовної давності було продовжено на строк дії карантину, а пунктом 19 цього ж розділу - на строк дії воєнного стану. Також зазначила, що Законом України від 14.05.2025 № 4434-ІХ, який набрав чинності 04.09.2025, поновлено перебіг позовної давності, у зв`язку з чим строк позовної давності у даному випадку почав обчислюватися з 04.09.2025.

Крім того, представник позивача посилалася на положення статей 257, 261, 267 ЦК України та правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 21.06.2023 у справі № 727/4133/22, від 16.04.2024 у справі № 756/10176/23, від 25.09.2024 у справі № 206/2984/23, а також на постанову Київського апеляційного суду від 24.01.2025 у справі № 754/10139/24, вважаючи, що вони підтверджують відсутність підстав для застосування позовної давності.

З огляду на наведене представник позивача просила відмовити у задоволенні заяви відповідача про застосування строку позовної давності та врахувати наведені заперечення під час вирішення спору по суті.

12.06.2026 року через систему «Електронний суд» від відповідача ОСОБА_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначив, що не погоджується з позовними вимогами ТОВ «ФК «ЕЙС» та просив суд врахувати наступне:

застосувати наслідки спливу позовної давності відповідно до статей 256, 257 та 267 ЦК України, зазначивши, що питання продовження строків позовної давності у зв`язку з карантином та воєнним станом потребує правової оцінки суду;

перевірити правильність та обґрунтованість розрахунку заборгованості, оскільки, на його думку, позивач повинен довести правомірність нарахування процентів та надати належні докази кожного такого нарахування;

перевірити, чи враховано всі здійснені ним платежі на користь кредитора, зокрема платіж від 01.07.2022 року, та чи правильно їх враховано при визначенні остаточного розміру заборгованості;

надати оцінку належності та допустимості доказів переходу права вимоги від первісного кредитора до ТОВ «ФК «ЕЙС», а також перевірити безперервність ланцюга відступлення права вимоги;

у разі задоволення позову зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, заявлених у сумі 7 000 грн, оскільки, на його думку, справа є типовою для цієї категорії спорів, не є складною, а заявлена сума є неспівмірною зі складністю справи та ціною позову.

У відзиві відповідач просив суд врахувати наведені заперечення, застосувати наслідки спливу позовної давності, перевірити правильність розрахунку заборгованості та врахування всіх здійснених ним платежів, надати оцінку належності та допустимості доказів переходу права вимоги, а в разі задоволення позову - зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу.

12.06.2026 року через систему «Електронний суд» від відповідача ОСОБА_1 до суду надійшли додаткові письмові пояснення, в яких він повідомив, що на час розгляду справи перебуває за межами України, у зв`язку з чим не має можливості особисто прибути в судове засідання, та просив розглянути справу за його відсутності. При цьому відповідач позовні вимоги не визнав, підтримав поданий ним відзив на позовну заяву у повному обсязі та просив суд врахувати викладені у ньому доводи й заперечення під час вирішення справи.

15.06.2026 року через систему «Електронний суд» до суду від представника позивача - Сахарової О.І. - надійшла відповідь на відзив, у якій остання просила відхилити доводи відповідача як необґрунтовані та задовольнити позов у повному обсязі.

У відповіді на відзив представник позивача зазначила, що право вимоги за кредитним договором перейшло до позивача у встановленому законом та умовами договорів факторингу порядку. Зокрема, вказала, що договорами факторингу передбачено перехід права вимоги не з моменту укладення договору факторингу, а з моменту підписання відповідних реєстрів прав вимоги (реєстру боржників), які є невід`ємними додатками до таких договорів. На підтвердження безперервності переходу права вимоги позивачем до позовної заяви долучено договори факторингу, витяги з реєстрів прав вимоги (реєстру боржників), акти приймання-передачі та документи, що підтверджують фінансування за відповідними договорами.

Також представник позивача зазначила, що кредитний договір був укладений відповідачем в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора, а тому є належним чином укладеним та обов`язковим для виконання сторонами.

Щодо нарахування заборгованості представник позивача вказала, що проценти були нараховані відповідно до умов кредитного договору та вимог цивільного законодавства, а після спливу строку кредитування - як проценти за неправомірне користування чужими грошовими коштами відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України. Крім того, зазначила, що під час дії воєнного стану первісним кредитором застосовувалися пільгові умови щодо нарахування процентів, що було враховано при визначенні розміру заборгованості.

Окрім цього, представник позивача заперечила проти доводів відповідача щодо необґрунтованості витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на долучені до позовної заяви договір про надання правничої допомоги, додаткову угоду, акт приймання-передачі наданих послуг, довіреність та документи, що підтверджують повноваження адвоката, і просила стягнути такі витрати у заявленому розмірі.

Відповідач ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явився. Водночас у поданих через систему «Електронний суд» додаткових поясненнях просив розглянути справу за його відсутності, позовні вимоги не визнав та підтримав поданий ним відзив на позовну заяву в повному обсязі.

Представник позивача, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце судового засідання, у судове засідання також не з`явився. У позовній заяві просив розглянути справу за відсутності представника позивача.

За приписами ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах цивільної справи, оцінивши їх у сукупності відповідно до вимог статей 76-81, 89 ЦПК України, суд приходить до висновку, що між сторонами виникли цивільні правовідносини, пов`язані з укладенням та виконанням кредитного договору.

Відповідно до статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що 21 лютого 2022 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №998853015 в електронній формі із використанням одноразового ідентифікатора MNV622GS.

Зі змісту кредитного договору вбачається, що його укладення здійснювалося шляхом реєстрації позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця, проходження процедури ідентифікації та верифікації, ознайомлення з умовами кредитування та підтвердження волевиявлення шляхом введення одноразового ідентифікатора, направленого на номер мобільного телефону позичальника.

Відповідно до статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором, прирівнюється за правовими наслідками до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно зі статтями 626, 627, 628, 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди щодо всіх його істотних умов.

На виконання ухвали суду від 11 червня 2026 року АТ «ПУМБ» надало інформацію щодо належності відповідачу банківської картки та руху коштів за відповідним рахунком.

Із відповіді АТ «ПУМБ» встановлено, що платіжна картка № НОМЕР_1 випущена до рахунку НОМЕР_2 та належить ОСОБА_1 .

Також банком підтверджено, що за відповідачем закріплено фінансовий номер телефону НОМЕР_3 , який зазначений у банківській анкеті клієнта та використовується для підтвердження банківських операцій.

Крім того, надана банком інформація підтверджує факт зарахування на вказаний рахунок відповідача кредитних коштів у сумі 5 000 грн 21.02.2022 та 4 000 грн 23.02.2022.

Наведені відомості узгоджуються з умовами кредитного договору та розрахунком заборгованості, наданим первісним кредитором, відповідно до якого відповідачу було надано кредитні кошти на загальну суму 9 000 грн.

Таким чином, факт отримання відповідачем кредитних коштів у загальному розмірі 9 000 грн підтверджується не лише документами позивача, а й незалежною інформацією, наданою банківською установою на виконання ухвали суду.

У зв`язку із цим доводи щодо недоведеності факту отримання відповідачем кредитних коштів спростовуються наявними у справі доказами.

Відповідно до статей 526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином та у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором позичальник зобов`язаний повернути кредит та сплатити проценти у порядку та на умовах, встановлених договором.

Судом також встановлено, що право вимоги за кредитним договором №998853015 від 21.02.2022 неодноразово відступалося на підставі договорів факторингу від ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», у подальшому до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», а згодом до ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС».

Надані позивачем договори факторингу, акти приймання-передачі, витяги з реєстрів боржників та інші письмові докази свідчать про безперервність переходу права вимоги за спірним кредитним договором до позивача. Належних та допустимих доказів, які б спростовували вказані обставини, відповідачем суду не надано.

Надаючи оцінку заяві відповідача про застосування строку позовної давності, суд виходить із наступного.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Разом з тим пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено продовження строків, визначених статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного стану строки, визначені, зокрема, статтями 257-259 ЦК України, продовжуються на строк його дії.

З огляду на дату виникнення спірних правовідносин, дату звернення позивача до суду та наведені положення закону, суд приходить до висновку про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, а тому заява відповідача у цій частині задоволенню не підлягає.

Щодо вимог про стягнення заборгованості суд зазначає наступне.

Із наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачем здійснювалися окремі платежі на користь кредитора, які були враховані при формуванні розрахунку. Станом на дату відступлення права вимоги залишок заборгованості за основною сумою кредиту становив 8 999 грн.

Відповідачем не надано доказів належного виконання зобов`язань за кредитним договором та повернення кредитних коштів у повному обсязі.

Враховуючи встановлений факт отримання відповідачем кредитних коштів та відсутність доказів їх повернення, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 8 999 грн.

Разом з тим суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення 7 117,52 грн заборгованості за процентами.

Так, зі змісту кредитного договору вбачається, що кредит надавався на визначений строк із можливістю його продовження на умовах, передбачених договором.

Водночас матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що відповідач скористався правом на продовження строку кредитування у порядку, визначеному договором. Позивачем не надано доказів подання відповідачем заяв про пролонгацію кредиту, доказів сплати платежів, необхідних для продовження строку кредитування, або інших документів, які б підтверджували продовження строку користування кредитом після закінчення первісно погодженого строку.

Із наданих позивачем розрахунків убачається, що проценти продовжували нараховуватися після закінчення строку кредитування, унаслідок чого їх розмір збільшився до 7 117,52 грн.

Оцінюючи наданий позивачем розрахунок процентів, суд враховує, що останній не містить належного обґрунтування порядку формування заявленої до стягнення суми. Позивачем не наведено детального розрахунку із зазначенням періодів нарахування процентів, застосованих ставок та правових підстав їх нарахування після закінчення строку кредитування.

Крім того, у відповіді на відзив представник позивача посилався на положення частини другої статті 625 ЦК України як на підставу для подальшого нарахування платежів після спливу строку кредитування. Проте вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних позивачем не заявлені, а відповідний розрахунок до матеріалів справи не долучений.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), а також у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4815/16 підтвердила сталий правовий висновок, відповідно до якого після спливу визначеного договором строку кредитування або після пред`явлення вимоги за ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється, а права кредитора підлягають захисту шляхом застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем не доведено правомірність та обґрунтованість заявленої до стягнення суми процентів у розмірі 7 117,52 грн, у зв`язку із чим у задоволенні позовних вимог у цій частині слід відмовити.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 8 999 грн, відмовивши у задоволенні решти позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із наступного.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 грн.

Судом встановлено, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Із заявлених до стягнення 16 116,52 грн суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача лише заборгованості за тілом кредиту в розмірі 8 999,00 грн.

Таким чином, позов задоволено на 55,84 % від заявленої суми вимог, у зв`язку з чим з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 1 486,28 грн.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для цілей розподілу судових витрат учасник справи повинен подати докази щодо обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем до матеріалів справи долучено договір про надання правничої допомоги, додаткову угоду до нього, акт приймання-передачі наданих послуг, довіреність та інші документи на підтвердження повноважень представника.

Разом з тим відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони.

У поданому відзиві відповідач просив суд зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на те, що справа є типовою для даної категорії спорів, не відзначається підвищеною складністю, а заявлена сума витрат є неспівмірною із ціною позову та обсягом фактично виконаної представником роботи.

Оцінюючи зазначені доводи, суд враховує, що предметом розгляду у даній справі є вимоги про стягнення заборгованості за договором споживчого кредиту, а сам спір належить до категорії типових спорів, пов`язаних зі стягненням заборгованості за кредитними договорами після відступлення права вимоги фінансовим компаніям.

Справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження. Розгляд справи не потребував проведення експертиз, виклику та допиту свідків, дослідження значного обсягу доказів або вирішення складних чи нових правових питань.

Крім того, суд враховує характер та обсяг підготовлених представником позивача процесуальних документів, а також те, що значна частина поданих документів має типовий характер та використовується позивачем у справах даної категорії.

Також суд бере до уваги, що заявлені позовні вимоги задоволені лише частково, а тому покладення на відповідача усієї суми витрат на професійну правничу допомогу не відповідатиме принципам справедливості, розумності та співмірності судових витрат.

За таких обставин суд доходить висновку, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 7 000,00 грн є завищеним та не відповідає критеріям співмірності, визначеним статтею 137 ЦПК України.

З урахуванням категорії спору, ціни позову, складності справи, обсягу наданих представником послуг, тривалості розгляду справи, а також результатів її вирішення, суд вважає обґрунтованим, розумним та співмірним визначити розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, у сумі 3 000,00 грн.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст.257,509,526,527,530,1048,1049, 1050,1054 ЦК України, керуючись ст. ст.12,77,81,82, 137,141,259,263-268,265,354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором № 998853015 від 21 лютого 2022 року за тілом кредиту у розмірі 8 999 (вісім тисяч дев`ятсот дев`яносто дев`ять) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 486 (одна тисяча чотириста вісімдесят шість) гривень 28 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя: В.М. Алєксєєнко