Вирок від 05 серпня 2026 р. у справі №296/2693/26 — Корольовський районний суд м. Житомира

Суд: Корольовський районний суд м. Житомира

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Кримінальне

Категорія: Грабіж

Дата: 05 серпня 2026 р.

Справа: №296/2693/26

Суддя: Дідоренко А. Е.

Справа № 296/2693/26

1-кп/296/544/26

Вирок

Іменем України

06 серпня 2026 року м.Житомир

Корольовський районний суд м. Житомира в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

за участю прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі об`єднане кримінальне провадження за обвинуваченням:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Житомира, громадянина України, розлученого, на утриманні має неповнолітню дитину, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого: 24.05.2023 Корольовським районним судом м. Житомира за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді 5 років позбавлення волі, на підставі ст.ст. 75, 76 ч. 1 КК України звільнений від відбування покарання з випробувальним терміном 3 роки,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 186, ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України,

ВСТАНОВИВ:

Судом встановлено, що ОСОБА_6 19.02.2026 року близько 14:00 год, будучи військовослужбовцем, незаконно знаходячись за межами військової частини, достовірно знаючи про те, що в Україні введено та діє правовий режим воєнного стану, 19.02.2026, близько 14 години 00 хвилин, перебуваючи разом з ОСОБА_7 у середині квартири АДРЕСА_2 розпивав з останнім спиртні напої, при цьому ОСОБА_7 перебував у безпорадному стані, оскільки пересувався погано через свій похилий вік.

У цей день, час, місці та за вказаних обставин, в умовах воєнного стану, в ОСОБА_6 виник злочинний умисел, направлений на відкрите викрадення майна потерпілого ОСОБА_7 , а саме його грошових коштів в сумі 15 000 гривень 00 копійок купюрами по 500 гривень.

Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на незаконне відкрите викрадення чужого майна, ОСОБА_8 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та їх наслідки, діючи умисно, з корисливих мотивів, в умовах воєнного стану, перебуваючи поблизу ОСОБА_7 , та, використовуючи його безпорадний стан, шляхом ривка з рук ОСОБА_7 , відкрито викрав грошові кошти в сумі 15 000 гривень 00 копійок купюрами по 500 гривень.

Після чого ОСОБА_6 , утримуючи при собі грошові кошти в сумі 15 000 гривень, місце вчинення кримінального правопорушення залишив та розпорядився майном на власний розсуд, завдавши ОСОБА_7 майнової шкоди на суму 15000 гривень 00 копійок.

Крім цього, 27.03.2025 ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» №69/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової й мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, ОСОБА_6 призвано на військову службу за призовом під час проведення загальної мобілізації та направлено для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 28.03.2025 № 88, солдата ОСОБА_6 зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення та призначено на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 .

24.02.2022 строком на 30 діб по всій території України Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджений Законом України № 2102-IX від 24.02.2022, запроваджено воєнний стан, дія якого безперервно продовжувалась, зокрема Указом Президента України № 793/2025 від 20.10.2025, затвердженого Законом України № 4643-IX від 21.10.2025, дію правового режиму воєнного стану було продовжено строком на 90 діб, а саме до 04.05.2026, тобто станом на 17.04.2025 його дію не було припинено або скасовано.

Так, солдат ОСОБА_6 будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, відповідно до вимог ст. ст. 11, 16, 40, 49, 128, 200 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України, виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, зразково виконувати свої службові обов`язки, бути готовим до виконання завдань, пов`язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, у разі потреби відлучитися в межах розташування військової частини (підрозділу) спитати дозволу в командира відділення, а після повернення доповісти йому про прибуття, розподіляти час у військовій частині протягом доби й протягом тижня згідно з розпорядком дня, встановленого командиром (начальником).

Відповідно до вимог ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, військова дисципліна досягається шляхом особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Військової присяги, виконання своїх обов`язків, вимог військових статутів, а також зобов`язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати військових статутів та накази командирів.

Однак, солдат ОСОБА_6 будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, перебуваючи на посаді курсанта навчального взводу навчальної роти навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 , в Порушення вимог ст. ст. 11, 16, 40, 49, 128, 200 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, з особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитись від військової служби, без дозволу відповідних командирів (начальників) та без поважних причин, в умовах воєнного стану, 17.04.2025 близько 17 год. 00 хв самовільно залишив місце несення служби – територію базового наметового табору зведеного навчального батальйону «Граніт-1» військової частини НОМЕР_1 , яка тимчасово дислокувалась за адресою; АДРЕСА_3 та проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його із виконанням службових обов`язків до 19.02.2026, коли був затриманий в порядку ст. 208 КПК України працівниками слідчого відділу Житомирського РУП № 2 ГУНП в Житомирській області, за вчинення кримінального правопорушення, за адресою: АДРЕСА_4 .

За час відсутності на службі у військовій частині НОМЕР_1 солдат ОСОБА_6 в період часу з 17.04.2025 по 19.02.2026 обов`язки військової служби не виконував, перебуваючи поза межами місця служби, правоохоронні органи або органи державної влади про свою належність до військової служби, про вчинене ним самовільне залишення підрозділу військової частини НОМЕР_1 та його причини не повідомив та проводив час на власний розсуд.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 свою вину в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях визнав повністю, підтвердив усі факти, викладені в обвинувальних актах. У вчиненому щиро розкаюється.

Потерпілий звернувся на адресу суду із заявою про проведення судового засідання без його участі, покарання просив призначити на розсуд суду.

Враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_6 добровільно визнав провину у вчиненні вказаних кримінальних правопорушень, прокурор під час визначення порядку дослідження доказів по справі просив суд, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України визнати недоцільним дослідження доказів по справі, щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, та обмежитись допитом обвинуваченого, дослідити матеріали, що характеризують особу обвинуваченого.

Відповідно до вимог процесуального законодавства судом роз`яснено учасникам судового провадження положення ч. 3 ст. 349 КПК України. Судом роз`яснено, що у такому випадку учасники судового провадження будуть позбавлені права оскаржити відповідні обставини в апеляційному порядку. Обвинувачений ОСОБА_6 зазначив, що зміст ч. 3 ст. 349 КПК України йому зрозумілий, заперечень проти не дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, він не має.

Зазначене повністю узгоджується з вимогами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу III Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно з якими суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

Таким чином, виходячи з того, що судовий розгляд проводиться в межах висунутого обвинувачення, відповідно до обвинувального акту, фактичні обставини скоєння кримінальних правопорушень обвинуваченим не оспорюються, суд вважає винність обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень доведеною та кваліфікує його дії за ч. 4 ст. 186 КК України, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинене в умовах воєнного стану; за ч.5 ст.407 КК України, як самовільне залишення місця служби без поважних причин військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану.

Згідно з вимогами ст. 65 КК України суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості скоєного злочину, особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, особі, яка скоїла злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого, відповідно до ст.66 КК України, є щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставинами, що обтяжують покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 67 КК України, суд визнає рецидив злочинів, вчинення злочину щодо особи похилого віку.

Згідно зі ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

У правовій державі покарання передусім є виправним та превентивним засобом, в якій має використовуватись не надмірні, а лише необхідні й зумовлені метою заходи.

На реалізацію принципу, встановленого частиною другою статті 61 Конституції України, згідно з яким юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, спрямовані положення статті 65 КК України. Зазначений принцип, зокрема, конкретизовано у положеннях Кримінального кодексу України щодо системи покарань, звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання та його відбування, у тому числі призначення більш суворого покарання.

Призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки кримінального правопорушення, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.

Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину та передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину.

Виходячи з мети покарання й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Тобто, кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що покарання, яке застосоване до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути справедливим, тобто таким, що відповідає як тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, так і конкретним обставинам його вчинення, а також особливостям особистості злочинця.

Вищевказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.05.2023 винесеній за результатами розгляду справи № 135/563/22.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_6 суд враховує наявність обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання, дані про особу обвинуваченого, його ставлення до вчиненого, який вину визнав в повному обсязі та щиро розкаявся, при цьому військовослужбовець, розлучений, має на утриманні малолітню дитину, за місцем служби та проживання характеризується посередньо, на наркологічному та психіатричному обліках не перебуває, раніше судимий, суд вважає, що з метою виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, обвинуваченому ОСОБА_6 слід призначити покарання виключно у виді позбавлення волі в межах, встановлених у санкції статей кримінального закону, покарання, яке підлягає відбуванню реально, оскільки саме таке покарання буде повністю відповідати ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень.

Крім того, судом також встановлено, що ОСОБА_6 вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 24.05.2023 року було визнано винним за ч.1 ст.121 КК України та призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі. Протягом невідбутої частини покарання ОСОБА_6 вчинив нові кримінальні правопорушення, а тому суд вважає необхідним призначити ОСОБА_6 остаточне покарання на підставі ч.1 ст. 71, ч.2 ст. 72 КК України за сукупністю вироків у виді позбавлення волі, частково приєднавши до покарання за цим вироком невідбуту частину покарання за вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 24.05.2023.

Міру запобіжного заходу ОСОБА_6 у вигляді тримання під вартою слід залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Кримінальним правопорушенням потерпілому ОСОБА_7 завдано майнової шкоди на загальну суму 15000 гривень.

Арешт, накладений ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 25.02.2026 року на шапку чорного кольору, чоловічу куртку чорного кольору, спортивну кофту чорного кольору з капюшоном, чоловічі джинси чорного кольору та кросівки чорного кольору - підлягає скасуванню.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений.

Процесуальні витрати підлягають стягненню з обвинуваченого.

Питання стосовно речових доказів суд вирішує в порядку ст. 100 КПК України.

Керуючись ст.ст.368, 369, 374 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

ОСОБА_6 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.186, ч.5 ст.407 КК України та призначити йому покарання:

-за ч.5 ст.407 КК України у вигляді 05 (п`яти) років позбавлення волі;

-за ч.4 ст. 186 КК України у вигляді 07 (семи) років позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити ОСОБА_6 остаточне покарання у вигляді 07 (семи) років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків до покарання, призначеного ОСОБА_6 цим вироком, частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 24.05.2023 року та остаточно призначити ОСОБА_6 покарання у вигляді 07 (семи) років 01 (одного) місяця позбавлення волі.

Відповідно до вимог ч.5 ст.72 КК України зарахувати ОСОБА_6 у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення, починаючи з часу затримання з 19.02.2026 по день набрання вироком законної сили, виходячи зі співвідношення, що одному дню позбавлення волі відповідає один день попереднього ув`язнення.

Запобіжний захід щодо ОСОБА_6 у вигляді тримання під вартою продовжити до набрання вироком законної сили в разі закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, або до ухвалення рішення апеляційної інстанції, у разі подання апеляційної скарги на вирок суду, якщо його не скасовано, але не довше 60 днів з дня проголошення вироку.

Скасувати арешт, накладений ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 25.02.2026 року на шапку чорного кольору, чоловічу куртку чорного кольору, спортивну кофту чорного кольору з капюшоном, чоловічі джинси чорного кольору та кросівки чорного кольору.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь держави судові витрати за проведення експертиз в сумі 15625 гривень 66 копійок.

Речові докази: шапку чорного кольору, чоловічу куртку чорного кольору, спортивну кофту чорного кольору з капюшоном, чоловічі джинси чорного кольору та кросівки чорного кольору – повернути за належністю власнику ОСОБА_6 ; полімерний корок, скляні чарки 2 шт, папірець в клітинку з написом 10.200 чорнилом червоного кольору – знищити; грошові кошти номіналом купюр по 500 грн у кількості 22 шт., гаманець – повернути потерпілому ОСОБА_7 .

Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було судом визнано недоцільним, відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України. З інших підстав вирок може бути оскаржений до апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно вручити обвинуваченому, прокурору, захиснику, направити потерпілому.

Головуючий суддя ОСОБА_1

Оригінал: reyestr.court.gov.ua