Постанова від 05 серпня 2026 р. у справі №752/6586/20 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2026 року

м. Київ

справа № 752/6586/20

провадження № 61-4106св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 19 березня 2025 року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Слюсар Т. А., Таргоній Д. О. у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», треті особи: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Матикіна 12», Державне підприємство «Санаторій «Конча-Заспа», про зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

1. У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі - КП «Київтеплоенерго») у якому просив зобов`язати відповідача відновити надання комунальної послуги з централізованого постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 .

2. Позов обґрунтував тим, що йому належать майнові права на квартиру АДРЕСА_2 та він є споживачем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, виконавцем яких є КП «Київтеплоенерго».

3. Однак, у 2019 році відповідач безпідставно припинив надання послуги з централізованого постачання гарячої води у будинку АДРЕСА_3 , чим порушив свої зобов`язання як виконавця відповідної комунальної послуги.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

4. Голосіївський районний суд м. Києва рішенням від 22 березня 2024 року під головуванням судді Мазур Ю. Ю. позов задовольнив.

5. Зобов`язав КП «Київтеплоенерго» відновити надання комунальної послуги з централізованого постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішив питання розподілу судових витрат.

6. Ухвалюючи рішення про задоволення позову місцевий суд вважав, що позивач стверджує і це не спростовано відповідачем, що в індивідуальному тепловому пункті будинку АДРЕСА_3 відгалуженні труби з холодною водою у бойлер, який підігріває воду, встановлений лічильник холодної води, який повірений і готовий до використання, тому суд дійшов висновку, що відповідач може укласти договори на купівлю холодної питної води, як субспоживач, з Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Матикіна 12» (далі - ОСББ «Матикіна 12»), яке є основним споживачем, або безпосередньо з ДП «Санаторій «Конча-Заспа», як з виробником цієї води.

7. Київський апеляційний суд постановою від 19 березня 2025 року апеляційну скаргу КП «Київтеплоенерго» задовольнив.

8. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 березня 2024 року скасував та ухвалив у справі нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив.

9. Ухвалюючи оскаржену постанову суд апеляційної інстанції вказав на помилковість висновків місцевого суду та зауважував, що позивач не надав рішення загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_3 про визначення відповідача виконавцем послуг з постачання гарячої води. Відповідач наполягав на тому, що постачання гарячої води у цьому житловому будинку здійснюється від вбудованого індивідуального теплового пункту (ІТП), власником якого відповідач не являється. ІТП перебуває у спільній сумісній власності співвласників будинку. Пунктом 2 Правил надання послуги з постачання гарячої води, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня

2019 року № 1182 визначено, що ці Правила не розповсюджуються на відносини в будівлях, у яких виробництво гарячої води здійснюється з використанням наявного у будівлі індивідуального теплового пункту, який не переданий у володіння та/або користування виконавцю.

10. Апеляційний суд зауважив, що до ухвалення співвласниками будинку рішення про визнання КП «Київтеплоенерго» виконавцем послуг з гарячого водопостачання та передачу у його користування індивідуального теплового пункту, відповідач не мав правових підстав подавати до будинку, в тому числі і до квартири позивача гарячу воду.

11. Посилання позивача на те, що гаряча вода подавалась до будинку до 2019 року через індивідуального теплового пункту не можуть бути підставою для твердження про те, що співвласники будинку не мають обирати виконавця послуг з гарячого водопостачання і не мають укладати з ним договір про передачу у володіння чи користування індивідуальним тепловим пунктом. Так, до травня 2018 року послуги надавались не відповідачем, а ПАТ «Київенерго».

12. У відповіді на адвокатський запит від 10 жовтня 2019 року відповідач стверджував, що відключення послуг гарячого водопостачання відбулось після закінчення опалювального періоду 2017/18 років на прохання голови правління ТОВ «Берізки-Сервіс», що і було виконано ПАТ «Київенерго» (а. с. 9).

13. Додатково апеляційний суд заначив, що на час звернення позивача до суду з цим позовом майже закінчився строк для прийняття рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальної послуги, що передбачало визначення окремого виконавця з послуги гарячого водопостачання. Проте таке рішення співвласниками будинку АДРЕСА_3 не було прийняте.

14. Оскільки на час ухвалення рішення діяв Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, виниклі правовідносини мали бути врегульовані нормами цього Закону, а саме мав бути визначений загальними зборами виконавець послуги з гарячого водопостачання в будинку, з останнім укладений договір щодо передання в користування чи володіння індивідуального теплового пункту і лише після цього у позивача виникає право вимагати від відповідача виконання комунальної послуги.

15. Суд апеляційної інстанції зауважував, що як вбачається із доданих позивачем до відзиву на апеляційну скаргу документів, рішенням загальних зборів ОСББ «Матикіна 12», проведених 14 грудня 2023 року, оформлених протоколом від 10 січня 2024 року, визначено КП «Київтеплоенерго» виконавцем послуг з приготування та надання гарячого водопостачання в ІТП будинку з укладенням співвласниками, які бажають отримувати таку послугу, прямих договорів з комунальним підприємством і розпочатий процес укладання між ОСББ та КП «Київтеплоенерго» договору про співпрацю.

16. З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд вважав, що цей спір не міг бути вирішений судом першої інстанції на користь позивача на підставі доданих ним до позовної заяви доказів, оскільки на час подання позову і ухвалення оскарженого рішення була відсутня правова підстава для задоволення заявлених позовних вимог, які є недоведеними.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

17. У поданій у березні 2025 року до Верховного Суду касаційній скарзі

ОСОБА_1 просив оскаржену постанову скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

18. Наведені у касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження.

19. Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував такі правові норми:

1) пункт 3 Розділу VI «ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» Закону України

№ 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги», у редакції чинній за станом

на 02 квітня 2020 року (у редакції Закону України від 07 червня 2018 року № 2454-VIII, із змінами, внесеними згідно із Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX) - договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом. Такі договори мають бути укладені між споживачами та виконавцями комунальних послуг протягом п`яти місяців з дня завершення заходів щодо запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України. У разі якщо згідно з договорами про надання комунальних послуг, укладеними до введення в дію цього Закону, передбачено більш ранній строк їх припинення, такі договори вважаються продовженими на той самий строк і на тих самих умовах;

2) пункт 4 Розділу VI «ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» Закону України

№ 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги», у редакції чинній за станом

на 02 квітня 2020 року (у редакції Закону України від 07 червня 2018 року № 2454-VIII, із змінами, внесеними згідно із Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX) - не пізніш як протягом п`яти місяців з дня завершення заходів щодо запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України, співвласники багатоквартирних будинків незалежно від обраної ними форми управління багатоквартирним будинком зобов`язані прийняти рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг (крім послуг з постачання електричної енергії та природного газу) щодо кожного виду комунальної послуги згідно з частиною першою статті 14 цього Закону, а виконавці комунальних послуг - укласти із такими співвласниками договори про надання відповідних комунальних послуг відповідно до обраної співвласниками моделі організації договірних відносин;

3) пункт 5 Розділу VI «ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» Закону України

№ 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги», редакція якого залишається незмінною з 09 листопада 2017 року - у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі організації договірних відносин з виконавцем комунальної послуги протягом строку, визначеного в пункті 4 цього розділу, між виконавцем та кожним співвласником укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги відповідно до частини сьомої статті 14 цього Закону;

4) частину сьому статті 14 Закону України № 2189-VIII «Про житловокомунальні послуги», редакція якої залишається незмінною з 09 листопада 2017 року - у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку самостійно не обрали одну з моделей організації договірних відносин, визначених частиною першою цієї статті, та/або не дійшли згоди з виконавцем про розмір плати за обслуговування внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку, що забезпечують постачання відповідної комунальної послуги, між виконавцем відповідної комунальної послуги та кожним співвласником укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги відповідно до вимог частини третьої цієї статті з урахуванням таких особливостей: 1) виконавець забезпечує відповідність кількісних та якісних характеристик послуги встановленим нормативам на межі централізованих інженерно-технічних систем постачання послуги виконавця та внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку; 2) до плати виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором не включається плата за обслуговування внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку, що забезпечують постачання відповідної комунальної послуги; 3) технічне обслуговування, поточний та капітальний ремонти внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку, що забезпечують постачання відповідної комунальної послуги, здійснюються співвласниками чи залученими ними уповноваженими на виконання таких робіт особами за рахунок співвласників.

20. Заявник також наводить перелік постанов Верховного Суду від 09 квітня

2024 року у справі № 908/710/23, від 14 грудня 2023 року у справі № 908/2078/22,

від 18 листопада 2021 року у справі № 908/3233/20, від 09 квітня 2024 року у справі № 620/10707/21 та зазначає, що наведені висновки Верховного Суду не є рішеннями у подібних правовідносинах, а тому вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо правовідносин, які сформувались у цій справі.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзиви на касаційну скаргу

21. У поданому у травні 2025 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу представник КП «Київтеплоенерго» Лелюх В. у задоволенні касаційної скарги просила відмовити, покликалась на необґрунтованість її доводів, а оскаржену постанову просила залишити без змін.

22. Зауважує, що суд апеляційної інстанції повністю дослідив надані сторонами докази щодо умов укладення договору про постачання гарячої води, правильно зауважив, які саме вимоги законодавства не були дотримані позивачем, вказав, що укладенню зазначеного договору мають передувати процедурні дії з обрання виконавця послуги та встановлена законом технічна можливість надання такої послуги.

23. Позивач не надав суду рішення загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку, яким було передано відповідачу право на користування індивідуальним тепловим пунктом з метою забезпечення надання послуги з централізованого постачання гарячої води. Отже, до ухвалення співвласниками будинку рішення про визнання КП «Київтеплоенерго» виконавцем послуг з гарячого водопостачання та передачу у його користування ІТП, відповідач не мав правових підстав подавати до будинку, в тому числі і до квартири позивача гарячу воду.

24. Також представник відповідача зазначала, що посилання позивача на те, що гаряча вода подавалась до будинку до 2019 року через індивідуальний тепловий пункт не можуть бути підставою для твердження про те, що співвласники будинку не мають обирати виконавця послуг з гарячого водопостачання і не мають укладати з ним договір про передачу у володіння чи користування індивідуальним тепловим пунктом.

25. До травня 2018 року послуги надавались не відповідачем, а ПАТ «Київенерго». У відповіді на адвокатський запит від 10 жовтня 2019 року відповідач стверджував, що відключення послуг гарячого водопостачання відбулось після закінчення опалювального періоду 2017/18 років на прохання голови правління ТОВ «Берізки-Сервіс», що і було виконано ПАТ «Київенерго». Зазначені обставини позивачем не були спростовані, а своїх доказів на доведення тих обставин, що відповідач надавав послуги з гарячого водопостачання, а потім припинив надавати такі послуги позивачу, він суду не надав.

26. Також не може бути підставою для задоволення позову і та обставина, що сторонами був укладений договір про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, як публічний договір приєднання, а отже відповідач до умов цього договору зобов`язаний надавати послуги з гарячого водопостачання, оскільки договір укладався одночасно на дві послуги.

Рух справи в суді касаційної інстанції

27. Верховний Суд ухвалою від 18 квітня 2025 року відкрив провадження у цій справі та витребував справу із Голосіївського районного суду м. Києва.

28. Справа № 752/6586/20 надійшла до Верховного Суду 02 червня 2025 року.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

29. На підставі розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27 грудня 2017 року № 1693 та

від 10 квітня 2018 року № 591 із травня 2018 року надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води у будинку

АДРЕСА_3 здійснювало КП «Київтеплоенерго», яке продовжило бути постачальником таких комунальних послуг після ПАТ «Київенерго».

30. Відповідач підготував та опублікував договір про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року № 34 (5085), зміст якого відповідає змісту типового договору, затвердженого Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630. Такий договір є договором приєднання, тому може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, а друга сторона не може запропонувати свої умови.

31. З інформації із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

№ 43291668 від 04 вересня 2015 року суди встановили, що ОСОБА_1 належать майнові права на квартиру АДРЕСА_2 .

32. Суди також встановили та вказали, що виходячи із змісту позовної заяви, ОСОБА_1 в цій квартирі не зареєстрований, але фактично проживає. Ці обставини не оспорюються відповідачем, а отже позивач є споживачем комунальних послуг, які надавались КП «Київтеплоенерго».

Позиція Верховного Суду

33. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

34. Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

35. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

36. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

37. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

38. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

39. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

40. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

41. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

42. Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

43. Відповідно до пунктів 5, 6 частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

44. Предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам в тому числі послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та управління побутовими відходами (частина перша статті 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

45. У відповідності до пункту 2 частини першої статті 5 вказаного Закону до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

46. Відповідно до пунктів 3, 4 частини другої статті 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавцем комунальних послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація, а послуг з постачання гарячої води - суб`єкт господарювання, який є власником (або володіє і користується на інших законних підставах) теплової, тепловикористальної або теплогенеруючої установки, за допомогою якої виробляє гарячу воду, якщо споживачами не визначено іншого постачальника гарячої води.

47. Статтею 22 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» передбачено, що для забезпечення утримання та експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку, включаючи поточний ремонт, утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, водопостачання та водовідведення, теплопостачання і опалення, вивезення побутових відходів, об`єднання за рішенням загальних зборів має право визначати виконавців окремих житлово-комунальних послуг, з якими усі співвласники укладають відповідні договори.

48. За фактичних обставин цієї справи відомо та апеляційний суд зазначив, що позивач не надав рішення загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_3 про визначення відповідача виконавцем послуг з постачання гарячої води.

49. Постачання гарячої води у цьому житловому будинку здійснюється від вбудованого індивідуального теплового пункту (ІТП), власником якого відповідач не являється. ІТП перебуває у спільній сумісній власності співвласників будинку.

50. Пунктом 2 Правил надання послуги з постачання гарячої води, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1182 визначено, що ці Правила не розповсюджуються на відносини в будівлях, у яких виробництво гарячої води здійснюється з використанням наявного у будівлі індивідуального теплового пункту, який не переданий у володіння та/або користування виконавцю.

51. Частиною другою статті 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» передбачено, що до повноважень зборів співвласників належить прийняття рішень з усіх питань управління багатоквартирним будинком у тому числі про розпорядження спільним майном багатоквартирного будинку, встановлення, зміну та скасування обмежень щодо користування ним.

52. Апеляційний суд правильно вказував, що Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII був введений в

дію 01 травня 2019 року.

53. Відповідно до пунктів 3, 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду з цим позовом) договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом. Такі договори мають бути укладені між споживачами та виконавцями комунальних послуг протягом одного року з дати введення в дію цього Закону. У разі якщо згідно з договорами про надання комунальних послуг, укладеними до введення в дію цього Закону, передбачено більш ранній строк їх припинення, такі договори вважаються продовженими на той самий строк і на тих самих умовах.

54. Не пізніш як протягом одного року з дня введення в дію цього Закону співвласники багатоквартирних будинків незалежно від обраної ними форми управління багатоквартирним будинком зобов`язані прийняти рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг (крім послуг з постачання електричної енергії та природного газу) щодо кожного виду комунальної послуги згідно з частиною першою статті 14 цього Закону, а виконавці комунальних послуг - укласти із такими співвласниками договори про надання відповідних комунальних послуг відповідно до обраної співвласниками моделі організації договірних відносин.

55. Апеляційний суд встановив:

- у багатоквартирному будинку наявний індивідуальний тепловий пункт, який на праві власності відповідачу не належить та у його користуванні не перебуває;

- у багатоквартирному будинку створене та функціонує ОСББ «Матикіна 12»;

- відключення квартири позивача від гарячого водопостачання відбулось після закінчення опалювального періоду 2017/18 років на прохання голови правління ТОВ «Берізки-Сервіс» та було виконане ПАТ «Київенерго»;

- докази того, що відповідач надавав послуги з гарячого водопостачання, а потім припинив надавати такі послуги позивачу у матеріалах справи відсутні;

- на час звернення позивача до суду з цим позовом (06 квітня 2020 року) майже закінчився строк для прийняття рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальної послуги, що передбачало визначення окремого виконавця з послуги гарячого водопостачання, проте таке рішення співвласниками будинку АДРЕСА_3 не було прийняте.

56. Суд апеляційної інстанції зауважив, що із доданих позивачем до відзиву на апеляційну скаргу документів відомо, що рішенням загальних зборів ОСББ «Матикіна 12», проведених 14 грудня 2023 року та оформлених протоколом від 10 січня

2024 року, визначено КП «Київтеплоенерго» виконавцем послуг з приготування та надання гарячого водопостачання в ІТП будинку з укладенням співвласниками, які бажають отримувати таку послугу, прямих договорів з комунальним підприємством і розпочатий процес укладання між ОСББ та КП «Київтеплоенерго» договору про співпрацю.

57. Отже, правильно врахувавши, що відповідно до приписів Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у редакції, чинній на час звернення із цим позовом до суду, виконавцем комунальних послуг з постачання гарячої води є суб`єкт господарювання, який є власником (або володіє і користується на інших законних підставах) теплової, тепловикористальної або теплогенеруючої установки, за допомогою якої виробляє гарячу воду, якщо споживачами не визначено іншого постачальника гарячої води, а за фактичних правовідносин, які склались між сторонами, КП «Київтеплоенерго», попри публічну оферту, таким виконавцем не є та повинен був бути визначений загальними зборами ОСББ, а доказів фактичного надання такої послуги позивачу КП «Київтеплоенерго» до її припинення на прохання голови правління ТОВ «Берізки-Сервіс» матеріали справи не містять, колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

58. Отже висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову через його недоведеність правильний, а тому колегія суддів відхиляє довід касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції наведених заявником правових норм.

59. Крім того, позивач покликається на конкретні правові норми, які мають пряму дію, аргументуючи свою правову позицію у спорі. Тому саме лише його посилання на те, що він, здійснюючи пошук у Єдиному державному реєстрі судових рішень постанов Верховного Суду, у яких згадується комбінація цих правових норм, не знайшов постанови Верховного Суду, які б, на його думку, підтверджували чи спростовували його відповідні аргументи, не може вважатись належним обґрунтуванням пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Верховний Суд формує правові висновки щодо застосування норм права, але не змінює їх зміст, перебираючи на себе законотворчі функції. Тому Верховний Суд залишає без уваги посилання позивача на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

60. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження.

61. Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржене судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.

62. Підстав для виходу за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

63. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

64. З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Щодо судових витрат

65. Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

66. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, немає.

Щодо клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за участі сторін

67. ОСОБА_1 укасаційній скарзі заявив клопотання про розгляд справи за участі сторін.

68. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга).

69. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

70. Абзац другий частини першої даної статті визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

71. Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

72. Європейський суд з прав людини неодноразово висловлювався з приводу відсутності публічних слухань у судах касаційної інстанції. Вочевидь, «публічний характер провадження у судових органах, згаданих у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, захищає учасників справи від здійснення правосуддя таємно, поза контролем громадськості та є також одним із засобів збереження довіри до судів вищих і нижчих ланок. Публічність через прозорість, яку вона надає правосуддю, сприяє досягненню мети пункту 1 статті 6, а саме справедливому судовому розгляду, гарантія якого є одним із основних принципів будь-якого демократичного суспільства у сенсі Конвенції» (рішення

від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, § 25).

73. Проте публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку, зокрема і в суді касаційної інстанції. Так, у вказаній справі зазначена гарантія була забезпечена у судах першої й апеляційної інстанцій. Зокрема тому ЄСПЛ не визнав порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції відсутність публічного розгляду у Федеральному суді Німеччини, який, як і Верховний Суд в Україні, вирішував винятково питання права (рішення у справі «Axen v. Germany», § 28).

74. У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник не представив переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання.

75. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

76. Верховний Суд створив учасникам процесу у цій справі належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, в яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи мав право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

77. З огляду на вказане касаційна скарга розглядається без повідомлення та виклику учасників справи.

78. Отже, оскільки ЦПК України передбачає можливість розгляду справи у письмовому провадженні без виклику учасників справи, аргументи про розгляд справи за участю сторін у справі є непереконливими, тому відсутня необхідність у виклику осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, у зв`язку із чим у задоволенні клопотання слід відмовити.

Керуючись статтями 401, 406, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

1. Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за участі сторін.

2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

3. Постанову Київського апеляційного суду від 19 березня 2025 року залишити без змін.

4. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров