Постанова від 05 серпня 2026 р. у справі №756/6766/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2026 року

м. Київ

справа № 756/6766/24

провадження № 61-3835св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Новатор»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Новак Наталія Юріївна, на рішення Оболонського районного суду міста Києва

від 25 серпня 2025 року в складі судді Майбоженко А. М. та постанову Київського апеляційного суду від 16 лютого 2026 року в складі колегії суддів Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства

з обмеженою відповідальністю «Новатор» (далі - ТОВ «Новатор») про зміну підстав та формулювання звільнення, стягнення невиплаченої заробітної плати та відшкодування моральної шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що позивачка з 10 березня 2019 року працювала у ТОВ «Новатор» (попередня назва - Державне підприємство «Новатор») на різних посадах. Відповідач наказом від 16 квітня 2024 року № 317 звільнив її з посади заступника директора з матеріально-технічного забезпечення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) за прогул з 18 квітня 2024 року.

Своє звільнення позивач вважає незаконним, посилаючись на те, що під час роботи в ТОВ «Новатор» користувалася повагою і авторитетом у колективі, неодноразово відзначена грамотами і подяками.

Після зміни у жовтні 2023 директора товариства новим керівництвом почали вживатися заходи, спрямовані на примушування позивачки звільнитися із займаної посади, а саме: припинено участь позивачки у щоденних нарадах керівника, змінено обсяг її посадових обов`язків без внесення змін до її посадової інструкції, позбавлено відповідних доплат. Крім того, керівництво відповідача дозволяло собі зневажливе ставлення до позивачки, обговорення її на нарадах, які проводились за її відсутності.

12 січня 2024 року в кабінеті в. о. директора ТОВ «Новатор» Яновицького О. К. у присутності керівника відділу кадрів ОСОБА_2 її прямо було повідомлено про бажання звільнити та запропоновано написати заяву про звільнення за власним бажанням. Ці події негативно вплинули на здоров`я позивачки і в березні 2024 року вона перебувала на стаціонарному лікуванні.

Позивачка вважала, що дії керівництва відповідача є мобінгом і тому 25 березня 2024 року вона подала заяву про звільнення за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України з 29 березня 2024 року. До 29 березня 2024 року позивачка перебувала на робочому місці, завершуючи свої справи. Цього дня наказ про звільнення, трудову книжку і повний розрахунок вона не отримала.

27 квітня 2024 року засобами поштового зв`язку нею отримано наказ відповідача № 317 від 16 квітня 2024 року про її звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України з 18 квітня 2024 року. Такими діями відповідач порушив її права, спричинив моральну шкоду, розмір якої позивачка оцінює в 200 000,00 грн.

Враховуючи викладене, позивачка просила суд:

- визнати формулювання причин звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України (прогул) неправомірним;

- змінити формулювання звільнення ОСОБА_1 на звільнення за власним бажанням (частина третя статті 38 КЗпП України);

- стягнути з ТОВ «Новатор» на користь ОСОБА_1 середній заробіток

за час вимушеного прогулу в розмірі 31 866,80 грн та вихідну допомогу в розмірі

40 971,60 грн;

- відшкодувати моральну шкоду в розмірі 200 000,00 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Оболонський районний суд міста Києва рішенням від 25 серпня 2025 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 лютого 2026 року, відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що за наслідками встановлених комісією АТ «Українська оборона промисловість» недоліків у роботі позивачки, керівником відповідача вживалися стосовно неї заходи реагування, у тому числі й окремі організаційні заходи: позбавлення безпідставних виплат, доплати в розмірі 40% до посадового окладу за інтенсивність праці та доплати в розмірі посадового окладу згідно з відпрацьованим часом (не більше місячного окладу) відповідно до наказу директора від 21 березня 2022 № 230; позбавлення можливості користуватися службовим автотранспортом з особистих питань (зокрема, незаконне використання службового автомобіля з місця проживання до місця роботи, та з місця роботи до місця проживання щоденно).

Позивачка не надала суду належних та допустимих доказів того, що зазначені дії роботодавця були цькуванням (мобінгом) щодо неї.

Після повідомлення ОСОБА_1 про відхилення її заяви про звільнення за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України вона мала приступити до виконання посадових обов`язків, чого нею зроблено не було. Із 01 квітня 2024 року позивачка не з`являлася на робочому місці, не повідомляла роботодавця про причини такої відсутності. Відповідачем вживалися заходи для з`ясування наявності поважних причин відсутності позивачки на роботі, однак таких причин не встановлено. Тому рішення відповідача про звільнення позивачки на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України є обґрунтованим, а підстави для зміни формулювання причин звільнення відсутні. У зв`язку із наведеним не підлягають задоволенню також похідні від основної вимоги позову, зокрема, щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вихідну допомогу та відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст вимог і доводів касаційної скарги

23 березня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Новак Н. Ю., через підсистему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 серпня

2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 лютого 2026 року у цій справі, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій зазначає:

- пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі

№ 754/19300/15, від 03 серпня 2021 року у справі № К/9901/5972/19, від 29 січня 2025 року у справі № 947/7799/23, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

- пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо правової оцінки ситуації, коли: працівником подано заяву про звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України з визначенням конкретної дати звільнення; роботодавцем вчинено дії, що свідчать про погодження такого звільнення (резолюція керівника, видача та оформлення обхідного листа, фактичне завершення трудових відносин); після спливу визначеної дати роботодавець заявляє про відмову у звільненні та кваліфікує відсутність працівника на роботі як прогул.

Заявниця указує, що 25 березня 2024 року вона подала заяву про звільнення за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України з 29 березня 2024 року. На цій заяві директором ТОВ «Новатор» проставлено резолюцію «До наказу» та надано вказівки щодо оформлення відповідного наказу, що свідчить про згоду роботодавця на звільнення працівника з підстав, які вказані нею в заяві. Водночас відповідач безпідставно сам змінив причини звільнення позивача, що є незаконним.

Крім того, суди не встановили момент припинення трудових відносин, у зв`язку із чим помилково вирішили спір.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу представник ТОВ «Новатор» Болишева М. О. просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на правильність та обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Провадження у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 29 травня 2026 року поновив строк на касаційне оскарження ухвалених у справі судових рішень, відкрив касаційне провадження у цій справі, витребував справу із суду першої інстанції.

У червні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

10 березня 2019 року ОСОБА_1 прийнято на роботу в ДП «Новатор» на посаду заступника директора з матеріально-технічного забезпечення. Наказом відповідача від 16 січня 2021 року № 1163 переведена на посаду заступника директора з продажу, а наказом від 30 березня 2022 року № 258 переведена на посаду заступника директора з матеріально-технічного постачання.

На підставі наказу АТ «Українська оборонна промисловість» від 08 лютого 2024 року № 75 ДП «Новатор» реорганізовано у ТОВ «Новатор».

На підприємстві було проведено перевірку окремих питань діяльності товариства комісію АТ «Українська оборонна промисловість» за період з 09 жовтня 2023 року до 08 листопада 2023 року.

Так, згідно із пункту 1.1. наказу ДП «Новатор» від 14 листопада 2023 року № 417 «Про зміну в організаційній структурі підприємства та відміну наказу» у зв`язку із виробничою необхідністю та відповідно до протоколу № 120 наради від цього ж числа виведено з підпорядкування заступника директора з матеріально-технічного постачання відокремлений структурний підрозділ ДП «Новатор» Комбінат громадського харчування «Новатор». На підставі пункту 3 цього ж наказу із 14 листопада 2023 року визнано таким, що втратив чинність наказ від 09 грудня 2019 року № 1262-ВК «Про встановлення доплати» заступнику директора з матеріально-технічного постачання ОСОБА_1 .

Передумовою і підставою для видачі наказу ДП «Новатор» від 14 листопада 2023 року № 417 стали висновки комісії АТ «Українська оборона промисловість» за результатами проведеного заходу контролю окремих питань діяльності ДП «Новатор» від 08 листопада 2023 року № 4.1/21 щодо безпідставного нарахування та виплати заступнику директора з матеріально-технічного постачання ОСОБА_1 у період з 01 грудня 2019 року до 30 вересня 2023 року доплати в розмірі посадового окладу за координацію роботи відокремленого підрозділу ДП «Новатор» Комбінату громадського харчування з урахуванням сплати ЄСВ в сумі понад 850 000,00 грн, у результаті чого підприємству буди завдані матеріальні збитки у вказаному розмірі. Висновки комісії АТ «Українська оборона промисловість» стали наслідком видання наказу ДП «Новатор» від 22 листопада 2023 року № 425 «Про зміну в організаційній структурі підприємства», за пунктом 1.1. якого виведено з підпорядкування заступника директора з матеріально-технічного постачання ОСОБА_1 автотранспортний цех № 325.

Комісією АТ «Українська оборона промисловість» також виявлені порушення, пов`язані із безпідставним розпорядженням ОСОБА_1 службовим автотранспортом впродовж декількох років, зокрема, користування ним у власних цілях, а також численні факти порушень у діяльності автотранспортного цеху № 325 щодо дотримання встановлених вимог обліку, використання та збереження в підрозділі майна державного підприємства, загальне керівництво яким, згідно з посадовими обов`язками, було покладено на ОСОБА_1 .

Зважаючи на виявлені численні факти неналежного виконання посадових обов`язків заступником директора з матеріально-технічного постачання ОСОБА_1 , безконтрольність підпорядкованих підрозділів, що призвело до грубих порушень і недоліків у їх діяльності, які було виявлено в ході проведеного комісією АТ «Українська оборона промисловість» заходу контролю щодо окремих питань діяльності ДП «Новатор» у період з 09 жовтня до 08 листопада 2023 року, директором ДП «Новатор» 17 січня 2024 року видано наказ № 14, яким з 01 січня 2024 року ОСОБА_1 припинено доплату в розмірі посадового окладу відповідно до відпрацьованого часу (не більше місячного окладу) згідно з наказом директора від 21 березня 2022 року № 230 та доплату в розмірі 40 % за інтенсивність праці заступнику директора з матеріально-технічного постачання.

26 березня 2024 року ОСОБА_1 подала до відділу по роботі з персоналом заяву від 25 березня 2024 року про звільнення за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України з 29 березня 2024 року. Підставою для подання заяви, на думку позивачки, стало порушення відповідачем законодавства про працю, умов колективного і трудового договору, а саме тривалі умисні дії роботодавця спрямовані на приниження її честі та гідності, ділової репутації, у тому числі з метою припинення з нею трудових відносин у формі психологічного та економічного тиску.

27 березня 2024 року начальник управління по роботі з персоналом та соціальних питань ОСОБА_2 звернувся до директора товариства зі службовою запискою про необхідність призначення перевірки обґрунтованості інформації ОСОБА_1 щодо можливого порушення трудових прав працівника, яка була призначена наказом керівника товариства від 27 березня 2024 року № 142. У ході проведення службової перевірки з`ясовано, що позивачка в період часу з 01 листопада 2023 року до 28 березня 2024 року не зверталася до профспілкового органу щодо не виконання роботодавцем законодавства про працю, порушення умов колективного договору, порушення умов трудового договору, приниження її честі, гідності і ділової репутації з метою припинення з нею трудових відносин у формі тривалого психологічного та економічного тиску.

28 березня 2024 року заступнику директора з матеріально-технічного постачання ОСОБА_1 надано письмове повідомлення за № 073/3 щодо необхідності її обов`язкової присутності на засіданні комісії щодо перевірки викладених нею у заяві від 25 березня 2024 року фактів, однак остання письмово відмовилася від участі, посилаючись на рекомендації лікаря та стан здоров`я.

Під час проведенні перевірки комісією вживалися заходи для забезпечення можливості заявниці повідомити комісії суть своїх претензій до роботодавця і обґрунтованих аргументів щодо ОСОБА_1 поданої заяви, однак вона цією можливістю не скористалася. Із пояснень, отриманих комісією у в. о. директора Яновицького О. К., начальника управління по роботі з персоналом ОСОБА_2 , заступника директора з безпеки ОСОБА_3 , не вбачається фактів необґрунтованого тиску на позивачку, приниження її честі, гідності і ділової репутації. За наслідками перевірки складено висновок від 29 березня 2024 року, який затверджений директором товариства.

29 березня 2024 року ОСОБА_1 письмово повідомлено про неможливість її звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України із займаної посади за власним бажанням згідно з поданою нею заявою від 25 березня 2024 року, яка надана відділу по роботі з персоналом 26 березня 2024 року, оскільки викладені підстави звільнення не підтверджені висновком за результатами службової перевірки від 29 березня 2024 року № 081/818 та роботодавцем не визнаються. Додатково повідомлено, що згідно з чинним законодавством у встановленому порядку позивачка має право подати нову заяву про звільнення за власним бажанням на підставі частини першої статті 38 КЗпП України. Висновків службової перевірки ОСОБА_1 не оскаржувала.

Також службовою запискою від 29 березня 2024 року № 073/4 начальник управління по роботі з персоналом та соціальних питань ОСОБА_2 довів до відома директора товариства, що 29 березня 2024 року, в телефонному режимі, із стільникового телефона номер НОМЕР_1 на номер стільникового телефона НОМЕР_2 , заступника директора з матеріально-технічного постачання ТОВ «Новатор» ОСОБА_1 повідомлено про неможливість звільнення, із займаної посади за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України. Крім того, ОСОБА_1 запрошено до відділу по роботі з персоналом з метою отримання нею повідомлення № 73/820 про неможливість звільнення із займаної посади за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України. ОСОБА_1 відмовилася з`явитися та отримати повідомлення.

Службовою запискою від 29 березня 2024 року № 073/5 інженер відділу по роботі з персоналом ОСОБА_4 повідомила ОСОБА_2 , що 29 березня 2024 року заступник директора з матеріально-технічного постачання ТОВ «Новатор» ОСОБА_1 відмовилася проставити особистий підпис про отримання повідомлення № 73/820 щодо неможливості звільнення із займаної посади за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України. При цьому повідомлення № 073/820 ОСОБА_1 залишила в себе на робочому столі.

У судовому засіданні допитані свідки ОСОБА_4 і ОСОБА_2 підтвердили обставини, викладені у своїх службових записках, і вказали, що ОСОБА_1 було відомо про те, що їй відмовлено у звільненні з 29 березня 2024 року з підстави, яку вона зазначила у заяві від 25 березня 2024 року.

01 квітня 2024 року ТОВ «Новатор» на адресу реєстрації позивачки ( АДРЕСА_1 ) надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення повідомлення від 29 березня 2024 року № 073/820 про неможливість звільнення із займаної посади ОСОБА_1 за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, яке ОСОБА_1 отримала 04 квітня 2024 року особисто. Крім того, повторно ОСОБА_1 направлено рекомендований лист аналогічного змісту від 02 квітня 2024 року № 081/867 з описом вкладення (трек-номер 2901803576542). Додатково листом їй повідомлено про необхідність невідкладно приступити до виконання своїх трудових обов`язків, або у встановленому порядку подати нову заяву про звільнення згідно з чинним законодавством України. Після отримання цього повідомлення ОСОБА_1 не вжила будь-яких заходів для продовження роботи чи подання заяви про звільнення з інших підстав.

Комісією, призначеної згідно з наказом ТОВ «Новатор» від 11 квітня 2024 року № 173 «Про призначення службової перевірки», у складі: голови комісії - заступника директора з безпеки ОСОБА_3 , членів комісії - начальника управління по роботі з персоналом та соціальних питань ОСОБА_2, начальника юридичного відділу ОСОБА_6, начальника відділу безпеки ОСОБА_7, у період 11-15 квітня 2024 року проведено службову перевірку з метою з`ясування поважності причин відсутності заступника директора з матеріально-технічного постачання ОСОБА_1 на роботі з 01 квітня 2024 року, їх оцінки і надання обґрунтованих висновків.

Із 01 квітня 2024 року ОСОБА_1 не з`явилася на роботі і була відсутня в період із 01-05, 08-12 та 15-17 квітня 2024 року без пояснення причин. Про відсутність позивачки на роботі складені акти за період 01-05, 08-12 квітня та 15-17 квітня 2024 року.

За поясненнями начальника охорони товариства ОСОБА_5 ОСОБА_1 не здала свою персональну магнітну перепустку (№ 238-25156). Відповідно до службової записки в. о. начальника відділу автоматизованих систем управління ОСОБА_8 перепустка ОСОБА_1 за даними електронних реєстрів системи контролю управління доступом товариства за період із 01 квітня 2024 року до 15 квітня 2024 року не спрацьовувала, тобто входу на територію товариства не зафіксовано.

02 квітня 2024 року товариством отримано адвокатський запит адвоката Новак Н. Ю., яка, представляючи інтереси ОСОБА_1 , звернулася з проханням невідкладно надіслати копію наказу про звільнення ОСОБА_1 , належним чином оформлену трудову книжку та повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні.

Адвокату Новак Н. Ю. надано лист-відповідь від 04 квітня 2024 року № 081/883 (трек-номер відправлення 2901803578006) про те, що ОСОБА_1 29 березня 2024 року письмово повідомлена про причини відмови у розірванні трудового договору і неможливість її звільнення із займаної посади за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України. Адвокату повідомлено, що ОСОБА_1 проігнорувала засідання комісії щодо перевірки фактів викладених у її заяві на звільнення, не надала пояснення щодо суті порушень роботодавцем законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, не навела конкретних фактів порушень, у тому числі щодо приниження її честі, гідності і ділової репутації. Адвокату також повідомлено, що ОСОБА_1 , яка станом на 03 квітня 2024 року займає посаду заступника директора з матеріального-технічного постачання була відсутня на роботі 01, 02 та 03 квітня 2024 року, поважних причин відсутності не повідомила. Запропоновано надати товариству підтверджуючі документи щодо поважності причин відсутності на робочому місці. Лист 09 квітня 2024 року вручений особисто адресату адвокату Новак Н. Ю.

На адресу реєстрації ОСОБА_1 щоденно, у період з 02 до 19 квітня 2024 року, направлялися листи-вимоги з описом вкладення про надання письмових пояснень щодо причин відсутності на роботі в період 01-05, 08-12, 15-17 квітня 2024 року, а також надання документів чи пояснень, які б підтверджували поважність причин її відсутності на роботі. Цими листами ОСОБА_1 поставлена до відома, що у разі відсутності її письмового пояснення та ненадання таких підтверджуючих документів, за порушення трудової дисципліни до неї буде застосовано дисциплінарне стягнення. Відповідно до рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень АТ «Укрпошта» усі надіслані листи-вимоги вручені ОСОБА_1 особисто. Встановлено , що за період із 01 до 15 квітня 2024 року лист непрацездатності ОСОБА_1 відсутній.

Враховуючи наведене, комісія товариства дійшла висновку, що заступник директора з матеріально-технічного постачання ОСОБА_1 систематично і неодноразово порушила трудову дисципліну, без поважних причин вчинила прогули 01-05 та 08-12 квітня 2024 року, які виразилися у залишенні без поважних причин працівником, з яким укладено строковий трудовий договір, роботи до закінчення строку трудового договору. Наказом ТОВ «Новатор» від 16 квітня 2024 року № 317 позивачку звільнено за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України (прогул) з 18 квітня 2024 року.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Звертаючись до суду із позовом у цій справі, позивачка просила суд змінити підстави свого звільнення, посилаючись на те, що після зміни керівництва відповідача їй були створені нестерпні умови роботи і стосовно неї чинився мобінг, оскільки було зменшено обсяг її повноважень, зменшено розмір оплати праці, вона не залучалася до нарад у керівництва, її змушували звільнитися за власним бажанням, звинувачували в некомпетентності, співробітники боялися з нею спілкуватися.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація - це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Непряма дискримінація - це ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

За змістом статті 2-1 КЗпП України забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому громадському об`єднанні, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їхніх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання.

Не вважаються дискримінацією у сфері праці встановлені цим Кодексом та іншими законами дії, а також обмеження прав працівників, що залежать від властивих певному виду робіт вимог (щодо віку, освіти, стану здоров`я, статі) чи обумовлені необхідністю посиленого соціального та правового захисту деяких категорій осіб. Особи, які вважають, що вони зазнали дискримінації у сфері праці, мають право звернутися із скаргою до органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та/або до суду.

Тобто особа, яка вважає, що стосовно неї виникла дискримінація, має право звернутися до суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 травня 2018 року у справі № 800/191/17 (провадження № 11-283заі18) зазначила, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), з метою з`ясування обставин існування дискримінації у конкретній ситуації застосовується триступеневий тест: по-перше, виявлення двох категорій осіб, які є порівнюваними та відмінними, оскільки відповідно до Конвенції дискримінація передбачає належність людини до певної групи; по-друге, встановлення, чи дійсно члени цих двох груп оцінюються по-різному; і, по-третє, якщо так, то чи для цього є об`єктивні, обґрунтовані підстави.

У постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 804/2823/16 (провадження № 11-433апп19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що факт дискримінації може бути встановлений лише у випадку, коли розрізнення у ставленні до особи мотивоване притаманною їй певною персональною ознакою.

Відповідно до статті 2-2 КЗпП України мобінг (цькування) - систематичні (повторювані) тривалі умисні дії або бездіяльність роботодавця, окремих працівників або групи працівників трудового колективу, які спрямовані на приниження честі та гідності працівника, його ділової репутації, у тому числі з метою набуття, зміни або припинення ним трудових прав та обов`язків, що проявляються у формі психологічного та/або економічного тиску, зокрема із застосуванням засобів електронних комунікацій, створення стосовно працівника напруженої, ворожої, образливої атмосфери, у тому числі такої, що змушує його недооцінювати свою професійну придатність. Формами психологічного та економічного тиску, зокрема, є: створення стосовно працівника напруженої, ворожої, образливої атмосфери (погрози, висміювання, наклепи, зневажливі зауваження, поведінка загрозливого, залякуючого, принизливого характеру та інші способи виведення працівника із психологічної рівноваги); безпідставне негативне виокремлення працівника з колективу або його ізоляція (не запрошення на зустрічі і наради, в яких працівник, відповідно до локальних нормативних актів та організаційно-розпорядчих актів має брати участь, перешкоджання виконанню ним своєї трудової функції, недопущення працівника на робоче місце, перенесення робочого місця в непристосовані для цього виду роботи місця); нерівність можливостей для навчання та кар`єрного росту; нерівна оплата за працю рівної цінності, яка виконується працівниками однакової кваліфікації; безпідставне позбавлення працівника частини виплат (премій, бонусів та інших заохочень); необґрунтований нерівномірний розподіл роботодавцем навантаження і завдань між працівниками з однаковою кваліфікацією та продуктивністю праці, які виконують рівноцінну роботу.

Вимоги роботодавця щодо належного виконання працівником трудових обов`язків, зміна робочого місця, посади працівника або розміру оплати праці в порядку, встановленому законодавством, колективним або трудовим договором, не вважаються мобінгом (цькуванням).

Особи, які вважають, що вони зазнали мобінгу (цькування), мають право звернутися із скаргою до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та/або до суду.

Такі висновки про застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2026 року у справі № 756/12586/24 (провадження № 61-12878св25).

Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Статтею 78 ЦПК України встановлено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Суди встановили, що позивачка не надала суду належних та допустимих доказів тих обставин, якими вона обґрунтовувала свій позов, а саме того, що після зміни керівництва відповідача їй були створені нестерпні умови роботи і стосовно неї чинився мобінг, оскільки було зменшено обсяг її повноважень, зменшено розмір оплати праці, вона не залучалася до нарад у керівництва, її змушували звільнитися за власним бажанням, звинувачували в некомпетентності, співробітники боялися з нею спілкуватися.

Судами встановлено, що певні фінансові та організаційні заходи були застосовані відповідачем щодо позивачки як наслідок виявлення численних порушень у трудовій (посадовій) діяльності останньої, що підтверджено висновками комісії АТ «Українська оборона промисловість», яка проводила перевірку діяльності ТОВ «Новатор».

Крім того, після подання позивачкою заяви про звільнення за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України з 29 березня 2024 року, керівництвом відповідача проведено службову перевірку фактів, викладених у цій заяві. Не встановивши підстав для погодження заяви про звільнення за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, відповідач повідомив позивачку про такі обставини, а також про відмову в задоволенні її заяви про звільнення з наведених нею підстав та роз`яснив її право подати заяву про звільнення з інших підстав, передбачених законом.

Суди встановили, що факти будь-якого тиску на позивачку, примусу до її звільнення належними та допустимими доказами у цій справі не підтверджено. Навпаки, роботодавець неодноразово повідомляв позивачку про необхідність повернення до роботи або надання доказів неможливості цього.

Натомість позивачка, яка була належно повідомлена про відмову в її звільненні саме з підстав, передбачених частиною третьої статті 38 КЗпП України, не подала нової заяви про звільнення, не приступила до роботи та не надала доказів поважності причин відсутності на роботі в робочий час. Зокрема, суди встановили, що з 01 квітня 2024 року ОСОБА_1 не з`явилася на роботі і була відсутня у період із 01-05, 08-12 та 15-17 квітня 2024 року без пояснення причин, про що відповідачем складені відповідні акти, правомірність яких позивачкою не спростовано. Як наслідок наказом ТОВ «Новатор» від 16 квітня 2024 року № 317 позивачку звільнено за пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України (прогул) з 18 квітня 2024 року.

З підставами такого звільнення позивачка не погодилася і просила суд їх змінити.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

У трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (постанова Верховного Суду від 27 березня 2024 року у справі № 202/3322/22, провадження № 61-12897св23).

Принцип добросовісності в трудовому праві характеризується прагненням суб`єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов`язки, передбачені трудовим законодавством та трудовим договором. Реалізуючи права і виконуючи обов`язки, суб`єкти трудових правовідносин зобов`язані утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди працівнику, роботодавцю, довкіллю або державі. Не допускаються дії працівника чи роботодавця, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (постанова Верховного Суду від 10 грудня 2025 року у справі № 145/251/24, провадження № 61-4606св25).

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано один з таких заходів стягнення: догана; звільнення (частина перша статті 147 КЗпП України).

Порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків.

Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір у випадку здійснення працівником прогулу без поважних причин (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України).

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.

Згідно зі статтею 4 Конвенції Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року № 3933-XII (далі - Конвенція № 158), трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

Щоб тягар доведення необґрунтованого звільнення не лягав лише на працівника, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцеві (пункт b частини другої статті 9 Конвенції № 158).

За загальним правилом тягар доведення наявності законної підстави для звільнення працівника покладається на роботодавця, у разі ініціювання розірвання трудового договору. Подібні висновки зазначені у постанові Великої Палати Верховного Суду 21 січня 2026 року у справі № 359/8573/20 (провадження № 12-20гс25).

У цій справі роботодавець надав суду належні та допустимі докази законності звільнення працівника за пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України (прогул), які підтверджені матеріалами справи, а позивачкою не надано суду доказів на їх спростування.

Таким чином, повно та всебічно встановивши обставини справи, перевіривши та надавши правову оцінку наданим сторонами доказам, вимогам та запереченням за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність ОСОБА_1 своїх позовних вимог, а саме вчинення роботодавцем щодо неї дискримінаційних дій і мобінгу та необхідності зміни підстави та формулювання звільнення. Суди також обґрунтовано установили законність звільнення позивачки за пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України (прогул).

З таким висновком судів попередніх інстанцій колегія суддів погоджується.

Вимогами частини першої статті 400 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди з судовими рішеннями і такі доводи не дають передбачених законом підстав для скасування оскаржених рішень, які відповідають вимогам щодо їх законності та обґрунтованості.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач фактично прийняв заяву позивачки про звільнення та на ній вчинено резолюцію про оформлення наказу щодо цього не відповідають матеріалам справи. Суд встановили, що відповідач не визнав порушення законодавства про працю та мобінгу, а отже, мав право відмовити в такому формулюванні підстави звільнення, зокрема на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України. Після відмови у звільненні з цієї підстави позивачка з 01 квітня 2024 року без поважних причин не з`являлася на роботі, що нею не заперечувалося, причин поважності відсутності на робочому місці ні відповідачу, ні суду не надала.

Наведене підтверджується актами про відсутність на роботі, складеними відповідачем, даними системи контролю доступу на підприємство, відсутністю листків непрацездатності та відмовою позивачки від надання будь-яких пояснень щодо відсутності на роботі з урахуванням отримання нею відповідних повідомлень від відповідача, надісланих на адресу її реєстрації, що належно оцінено та правомірно кваліфіковано судами першої та апеляційної інстанцій як прогул без поважних причин (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України). Вказане спростовує також доводи касаційної скарги про те, що суди, на думку заявниці, неправильно встановили момент припинення трудових відносин.

Верховний Суд неодноразово зауважував, що зважаючи на різноманітність правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, ураховуючи фактичні обставини, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі

№ 201/16373/16-ц, провадження № 14-27цс21).

За таких обставин колегія суддів не бере до уваги посилання у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 754/19300/15, від 03 серпня 2021 року у справі № К/9901/5972/19, від 29 січня 2025 року у справі № 947/7799/23, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Щодо доводів про необхідність формування висновку Верховного Суду про застосування норм права (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), то колегія суддів виснує про їх неприйнятність. Заявниця у касаційній скарзі, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження судових рішень за пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України посилається на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо правової оцінки ситуації, коли: працівником подано заяву про звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України з визначенням конкретної дати звільнення; роботодавцем вчинено дії, що свідчать про погодження такого звільнення (резолюція керівника, видача та оформлення обхідного листа, фактичне завершення трудових відносин); після спливу визначеної дати роботодавець заявляє про відмову у звільненні та кваліфікує відсутність працівника як прогул.

Разом з тим, висновки судів у цій справі зводяться до недоведеності позивачкою тих обставин, на які вона посилалась у позові, а саме того, що після зміни керівництва відповідача їй були створені нестерпні умови роботи і стосовно неї чинився мобінг. При цьому заявниця у касаційній скарзі не конкретизує висновок щодо якої норми права або сукупності норм права вона вважає відсутнім, а посилання у касаційній скарзі на необхідність «правової оцінки ситуації» за своєю суттю не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Отже, підстав для формування правового висновку у подібних правовідносинах Верховний Суд не вбачає.

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції в межах доводів апеляційної скарги переглянув рішення місцевого суду, надав відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин.

Наявність у заявниці іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих оскаржуваних судових рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявниці, що є безпідставним.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Колегією суддів враховано усталену практику ЄСПЛ який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення ЄСПЛ у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України», заява № 3236/03, рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року).

Верховний Суд не встановив порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Новак Наталія Юріївна, залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 серпня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіВ. В. Сердюк

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара