Постанова від 05 серпня 2026 р. у справі №753/14819/25 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 серпня 2026 року м. Київ

Справа № 753/14819/25

Провадження: № 22-ц/824/10099/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Желепи О. В., Нежури В. А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Мисюкевич Катерини Володимирівни в інтересах Приватного акціонерного товариства «Провагроінвест»

на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 лютого 2026 року та на додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 березня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Сирбул О. Ф.,

у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Провагроінвест» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку суброгації,

в с т а н о в и в:

У липні 2025 року «Провагроінвест» звернулося до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 05 вересня 2021 року з вини відповідача, було пошкоджено автомобіль Volkswagen Jetta, цивільно-правова відповідальність власника якого була застрахована у ПрАТ «СК «Провідна». Після звернення страхувальника страховиком проведено огляд пошкодженого транспортного засобу, організовано його відновлювальний ремонт та на підставі рахунків і актів виконаних робіт здійснено виплату страхового відшкодування в загальному розмірі 29 475,40 грн. Зазначав, що після здійснення зазначеної страхової виплати до страховика в силу положень статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» перейшло право вимоги (суброгації) до особи, відповідальної за завдану шкоду, у межах фактично виплаченого страхового відшкодування. Оскільки відповідач у добровільному порядку не відшкодував понесені страховиком витрати, а право вимоги в подальшому перейшло до ТОВ «Провагроінвест», останнє просило суд стягнути з відповідача суму виплаченого страхового відшкодування, а також понесені судові витрати.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 26 лютого 2026 року у задоволені позову ПрАТ «Провагроінвест» відмовлено.

Додатковим рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 20 березня 2026 року стягнуто з ПрАТ «Провагроінвест» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 грн, витрати на підготовку висновку експерта № 316/25 від 19.01.2026 судової транспортно-товарознавчої експертизи в цивільній справі № 753/14819/25 у розмірі 7 000 грн, що разом складає 15 000 грн.

Не погодившись із таким судовим рішенням, Мисюкевич К. В. в інтересах ПрАТ «Провагроінвест» подала апеляційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, рішення та додаткове рішення просила скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові, та як наслідок про відмову у стягненні витрат на правничу допомогу.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не надав належної оцінки зібраним доказам у їх сукупності та безпідставно віддав перевагу висновку експерта № 316/25 від 19 січня 2026 року.

Наголошувала, що розмір фактично понесених позивачем витрат на відновлення пошкодженого транспортного засобу підтверджується актами первинного та додаткового огляду автомобіля, актом виявлення прихованих пошкоджень, рахунками станції технічного обслуговування, страховими актами та платіжними інструкціями про перерахування коштів безпосередньо на рахунок СТО. На її переконання, зазначені документи є належними письмовими доказами як обсягу необхідного відновлювального ремонту, так і реальності здійснених страховиком виплат у загальному розмірі 27 886,55 грн, однак суд не навів мотивів їх відхилення та фактично обмежився посиланням на висновок експерта.

Посилалася на те, що відповідно до статей 89, 110 ЦПК України висновок експерта не має для суду наперед установленої сили та підлягає оцінці разом з іншими доказами. Водночас, суд першої інстанції не зіставив висновок експерта з первинними документами страховика і СТО та не пояснив, з яких підстав визнав його більш достовірним і переконливим.

Зазначала, що висновок експерта № 316/25 не може бути покладений в основу рішення як беззаперечний доказ, оскільки дослідження проведене без безпосереднього огляду автомобіля, без його дефектування та перевірки фактичного технічного стану. Крім того, експерт самостійно виключив із переліку пошкоджень задній лівий ліхтар і задній бампер, хоча такі пошкодження були зафіксовані у первинних актах огляду транспортного засобу. На думку представниці позивача, вирішивши питання про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між окремими пошкодженнями та ДТП, експерт вийшов за межі своєї компетенції.

Окремо, звертала увагу на те, що сам експерт у дослідницькій частині визначив вартість відновлювального ремонту автомобіля у розмірі 16 119,40 грн, однак суд не надав оцінки і цій частині висновку, поклавши в основу рішення виключно визначений експертом розмір матеріального збитку з урахуванням фізичного зносу, 8 204,40 грн. Вважала, що такий підхід суперечить принципу повного відшкодування шкоди, оскільки не враховує фактичних витрат, необхідних для відновлення транспортного засобу.

Стверджувала, що після виплати страхового відшкодування до позивача в порядку суброгації перейшло право вимоги до особи, відповідальної за заподіяну шкоду, у межах фактично понесених витрат. Оскільки позивач виплатив 27 886,55 грн, а страховик цивільно-правової відповідальності відповідача відшкодував лише 14 026,48 грн з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу та франшизи, різниця у розмірі 13 860,07 грн, на думку апелянта, підлягає стягненню безпосередньо з відповідача відповідно до статті 1194 ЦК України.

Щодо додаткового рішення зазначала, що стягнутий з позивача загальний розмір судових витрат 15 000 грн, з яких 8 000 грн становлять витрати на професійну правничу допомогу, а 7 000 грн витрати на підготовку експертного висновку, є неспівмірним зі складністю справи та ціною позову, яка становить 13 860,07 грн. Наголошувала, що справа є малозначною, розглядалася у спрощеному позовному провадженні, не потребувала дослідження значного обсягу складних фактичних обставин чи судової практики.

Вказувала, що поданий відповідачем акт наданих адвокатом послуг має загальний і формальний характер, не містить належної деталізації виконаних робіт, розрахунку часу, витраченого на кожну процесуальну дію, та обґрунтування необхідності відповідних послуг. Зазначення представником відповідача про витрачання 35 годин роботи, за твердженням представника позивача, не підтверджене належними доказами, а тому заявлений розмір витрат не відповідає критеріям реальності, необхідності, розумності та співмірності, передбаченим статтею 137 ЦПК України.

Також, заперечувала проти покладення на позивача витрат на підготовку експертного висновку в розмірі 7 000 грн, посилаючись на те, що експертиза судом не призначалася, а була проведена виключно за ініціативою відповідача як обраний ним спосіб захисту. Вважала, що проведення такого дослідження не було об`єктивно необхідним, оскільки матеріали справи вже містили акти огляду, рахунки СТО, страхові акти та платіжні документи, достатні для визначення обсягу пошкоджень і вартості ремонту, а сам експертний висновок, на її думку, є неналежним доказом.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 15 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Мелехова О. С. в інтересах ОСОБА_1 заперечувала проти доводів апеляційної скарги та вважала їх необґрунтованими, зазначила про те, що представник позивача фактично висловлює незгоду з наданою судом оцінкою доказів, однак не наводить переконливих доводів, які б свідчили про порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Наголошувала, що предметом доказування у цій справі є не сам факт понесення страховиком витрат і перерахування коштів на рахунок СТО, а фактичний розмір шкоди, заподіяної транспортному засобу саме внаслідок конкретної дорожньо-транспортної пригоди. На її думку, рахунки СТО, страхові акти та платіжні інструкції підтверджують лише здійснення позивачем відповідних виплат, проте самі по собі не доводять необхідності всіх зазначених у них ремонтних робіт і причинно-наслідкового зв`язку кожного пошкодження з ДТП.

Зазначала, що позивач не спростував наданих відповідачем фотоматеріалів із місця пригоди, з яких убачається взаємне розташування транспортних засобів та відсутність контакту в зоні окремих заявлених пошкоджень, зокрема заднього лівого ліхтаря. Водночас вартість заміни цієї деталі була включена СТО до рахунку, хоча належних доказів її пошкодження саме внаслідок спірної ДТП позивачем не надано.

Заперечуючи проти доводів щодо неналежності висновку експерта № 316/25 від 19 січня 2026 року, представник відповідача вказувала, що дослідження проведено на підставі наявних у справі документів і фотографічних зображень, наданих обома сторонами, а відсутність безпосереднього огляду автомобіля через значний проміжок часу після ДТП сама по собі не свідчить про недопустимість або неналежність такого доказу.

Стверджувала, що висновок експерта містить дослідження технічного стану транспортного засобу, характеру пошкоджень, відомостей про його попередні аварійні та експлуатаційні дефекти, а також розрахунок вартості відновлювального ремонту і матеріального збитку з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу. При цьому апелянт не подав іншого експертного висновку та не навів доказів, які б спростовували здійснені експертом розрахунки і встановлені ним обставини.

Щодо виключення експертом із розрахунку вартості заднього лівого ліхтаря та заднього бампера зазначала, що такі висновки ґрунтуються на фотоматеріалах із місця пригоди та відомостях про попередні пошкодження автомобіля. На переконання представника відповідача, фотографії не підтверджують наявності контакту транспортних засобів у зоні заднього лівого ліхтаря, а задній бампер ще до спірної ДТП мав пошкодження та підлягав заміні, у зв`язку із чим включення повної вартості його ремонту до збитків від цієї пригоди є необґрунтованим.

Також зауважувала, що посилання позивача на визначену експертом вартість відновлювального ремонту в сумі 16 119,40 грн не спростовує правильності рішення суду, оскільки матеріальний збиток відповідно до Методики визначається з урахуванням фізичного зносу складників транспортного засобу та становить 8 204,40 грн. Отже, здійснена страховиком відповідача виплата у розмірі 14 026,48 грн повністю покриває встановлений експертом розмір шкоди, у зв`язку із чим підстави для додаткового стягнення коштів безпосередньо з відповідача відсутні.

Щодо оскарження додаткового рішення представник відповідача зазначала, що понесені ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу та проведення експертного дослідження пов`язані з розглядом справи, належним чином підтверджені та були необхідними для захисту його прав, оскільки саме завдяки поданому висновку експерта було перевірено обґрунтованість заявленого позивачем розміру шкоди.

Наголошувала, що закон не пов`язує можливість компенсації витрат на експертизу виключно з її призначенням судом. У цьому випадку експертне дослідження було проведене для подання саме у межах цієї цивільної справи та зумовлене необхідністю спростування розрахунків позивача, який не надав належних доказів причинного зв`язку між усіма включеними до рахунків СТО пошкодженнями та ДТП.

Вважала, що апеляційна скарга переважно повторює позицію, викладену позивачем під час розгляду справи судом першої інстанції, якій уже було надано належну оцінку, та не містить доводів, здатних спростувати висновки суду.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 18 листопада 2020 року між ПрАТ «СК «Провідна», найменування якого 12 січня 2025 року було змінено на ПрАТ «Провагроінвест», та ОСОБА_2 укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів № 06/6772727/1046/20, предметом якого було страхування автомобіля Volkswagen Jetta, реєстраційний номер НОМЕР_1 (т. 1, а. с. 6).

25 вересня 2021 року о 17 год 25 хв на вул. Іжевській у м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Saab, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , та застрахованого автомобіля Volkswagen Jetta, реєстраційний номер НОМЕР_1 (т. 1, а. с.7-10).

Згідно з установленими у справі обставинами, ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Saab та здійснюючи рух заднім ходом, не переконався у безпечності такого маневру, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем Volkswagen Jetta, що спричинило механічні пошкодження транспортних засобів.

Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 29 жовтня 2021 року у справі № 753/20741/21 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, у зв`язку з порушенням вимог пункту 10.9 Правил дорожнього руху України (т. 1, а. с. 11 - 12).

Після настання страхового випадку власник пошкодженого автомобіля звернувся до ПрАТ «СК «Провідна» із заявою про виплату страхового відшкодування (т. 1, а. с. 13-14).

27 вересня 2021 року представником страховика проведено первинний огляд автомобіля Volkswagen Jetta, за результатами якого складено акт огляду транспортного засобу № 2300366312. В акті зафіксовано пошкодження задньої лівої частини автомобіля, зокрема заднього бампера, заднього лівого ліхтаря та заднього лівого крила (т. 1, а. с. 17-18).

На підставі первинного огляду транспортного засобу та складеного станцією технічного обслуговування рахунку № 03700069 від 01 жовтня 2021 року вартість першого етапу відновлювального ремонту було визначено в розмірі 9 007,20 грн. Зазначений рахунок включав, зокрема, вартість лакофарбових матеріалів, заднього лівого ліхтаря, а також роботи з демонтажу, ремонту, підготовки та фарбування заднього бампера і полірування заднього лівого крила (т. 1, а. с. 19 - 20).

На підставі акта огляду, рахунку СТО та інших матеріалів страхової справи ПрАТ «СК «Провідна» складено страховий акт № 2300366312 на суму 9 007,20 грн, яку 06 жовтня 2021 року перераховано безпосередньо на рахунок станції технічного обслуговування (т. 1, а. с. 21).

07 жовтня 2021 року страхувальник звернувся до страховика із заявою про проведення додаткового огляду транспортного засобу у зв`язку з виявленням пошкоджень, які не були встановлені під час первинного зовнішнього огляду автомобіля (т. 1, а. с. 22).

11 жовтня 2021 року проведено додатковий огляд автомобіля Volkswagen Jetta та складено відповідний акт, яким зафіксовано пошкодження елементів задньої лівої підвіски і ходової частини автомобіля. Крім того, складено акт виявлення прихованих пошкоджень, відповідно до якого встановлено необхідність заміни сталевого заднього лівого диска та маточини заднього лівого колеса (т. 1, а. с. 23 - 24).

За результатами додаткового огляду станцією технічного обслуговування сформовано рахунок № 3700190 від 12 жовтня 2021 року на суму 18 879,35 грн. До зазначеного рахунку включено вартість сталевого диска, важелів задньої лівої підвіски, маточини заднього колеса, кронштейна бампера, а також робіт із діагностики, регулювання розвалу-сходження коліс, заміни відповідних складників та зняття й установлення заднього лівого колеса (т. 1, а. с. 205).

На підставі акта додаткового огляду, акта виявлення прихованих пошкоджень та рахунку СТО страховиком складено страховий акт № 2 до страхового акта № 2300366312 на доплату страхового відшкодування в розмірі 18 879,35 грн (т. 1, а. с. 26). Зазначену суму 18 жовтня 2021 року перераховано на рахунок станції технічного обслуговування відповідно до платіжної інструкції № 043634 (т. 1, а. с. 27).

Отже, загальний розмір страхового відшкодування, виплаченого ПрАТ «СК «Провідна» у зв`язку з пошкодженням автомобіля Volkswagen Jetta, становив 27 886,55 грн, з яких 9 007,20 грн сплачено за результатами первинного огляду, а 18 879,35 грн за результатами додаткового огляду та виявлення прихованих пошкоджень (т. 1, а. с. 29).

На час дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована ПрАТ «СК «Альфа Страхування» за полісом № 205004239, яким було передбачено франшизу в розмірі 2 500 грн (т. 1, а. с. 30-31).

Після здійснення виплати страхового відшкодування за договором добровільного страхування ПрАТ «СК «Провідна» звернулося до страховика цивільно-правової відповідальності відповідача з вимогою про відшкодування понесених витрат у порядку суброгації.

ПрАТ «СК «Альфа Страхування» визначило розмір страхового відшкодування з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу автомобіля 0,7 та франшизи в сумі 2 500 грн і виплатило позивачу 14 026,48 грн (т. 1, а. с. 29).

Вважаючи, що фактичний розмір шкоди становить 27 886,55 грн, а страховиком цивільно-правової відповідальності відповідача було компенсовано лише 14 026,48 грн, ПрАТ «Провагроінвест» визначило залишок невідшкодованої шкоди в сумі 13 860,07 грн як різницю між фактично виплаченим страховим відшкодуванням та сумою, отриманою від ПрАТ «СК «Альфа Страхування».

Заперечуючи проти визначеного позивачем розміру шкоди відповідач подав висновок експерта № 316/25 від 19 січня 2026 року, складений судовим експертом Коваль І. М. за результатами транспортно-товарознавчого дослідження (т. 1, а. с. 147-161).

Дослідження проведено на підставі матеріалів страхової справи, актів огляду транспортного засобу від 27 вересня та 11 жовтня 2021 року, фотографічних зображень автомобілів, відомостей про комплектацію та технічні характеристики автомобіля Volkswagen Jetta, а також інформації про його стан під час продажу на страховому аукціоні у Сполучених Штатах Америки.

Експертом встановлено, що автомобіль Volkswagen Jetta 2016 року випуску на дату ДТП мав пробіг 151 606 км та ознаки попереднього відновлення задньої лівої частини кузова, а також попередні пошкодження лакофарбового покриття переднього і заднього бамперів.

За результатами дослідження взаємного розташування транспортних засобів після ДТП експерт дійшов висновку про відсутність підтвердженого контакту в зоні заднього лівого ліхтаря автомобіля Volkswagen Jetta, у зв`язку із чим не включив вартість його заміни до розрахунку заподіяної шкоди.

Крім того, врахувавши зафіксовані під час додаткового огляду відомості про те, що задній бампер мав попередні пошкодження, підлягав заміні та вже був пофарбований до спірної ДТП, експерт не включив його до переліку пошкоджень, заподіяних цією пригодою.

Водночас, до переліку пошкоджень, які, за висновком експерта, були пов`язані з дорожньо-транспортною пригодою, включено задні ліві поздовжній і поперечний важелі, задній лівий колісний диск, маточину заднього лівого колеса, нагнітальний клапан, а також незначне пошкодження лакофарбового покриття заднього лівого крила.

Вартість відновлювального ремонту зазначених складників без урахування фізичного зносу експерт визначив у розмірі 16 119,40 грн, в тому числі: вартість ремонтних робіт 1 285,20 грн, матеріалів 176,80 грн, складників, що підлягали заміні, 14 657,40 грн.

Визначивши ринкову вартість автомобіля станом на дату ДТП у розмірі 300 429,12 грн та застосувавши коефіцієнт фізичного зносу складників 0,54, експерт розрахував вартість матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля, у сумі 8 204,40 грн.

За висновком експерта № 316/25, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Volkswagen Jetta внаслідок його пошкодження у спірній дорожньо-транспортній пригоді, станом на дату її настання становила 8 204,40 грн.

Заперечуючи проти зазначеного висновку, позивач посилався на те, що експертиза проведена без безпосереднього огляду транспортного засобу, а експерт самостійно виключив із розрахунку задній лівий ліхтар і задній бампер, фактично вирішивши питання причинного зв`язку між пошкодженнями та ДТП. Також, позивач зазначав, що первинними актами огляду було зафіксовано пошкодження зазначених деталей, а рахунки СТО, страхові акти та платіжні інструкції підтверджують реальне здійснення відновлювального ремонту і виплату 27 886,55 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що заявлений позивачем розмір шкоди спростовується висновком експерта № 316/25, відповідно до якого матеріальний збиток становить 8 204,40 грн, тоді як страховиком цивільно-правової відповідальності відповідача вже було виплачено 14 026,48 грн. У зв`язку із цим суд дійшов висновку, що визначений експертом розмір шкоди повністю покритий страховою виплатою та підстав для стягнення з відповідача додаткових коштів немає.

Перевіряючи такі висновки суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування страховик зобов`язується у разі настання визначеної договором події здійснити страхову виплату страхувальникові або іншій визначеній у договорі особі, а страхувальник - сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

За змістом статті 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону та пов`язані, зокрема, з володінням, користуванням і розпорядженням майном, а також із відшкодуванням шкоди, заподіяної іншим особам.

Відповідно до положень Закону України «Про страхування» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, страховим випадком є передбачена договором страхування або законом подія, з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити страхову виплату.

Майнова шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом чи іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

За приписами статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема шкода, завдана одній особі з вини іншої, відшкодовується винною особою.

Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою.

Відповідно до статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що отримала страхове відшкодування, мала до особи, відповідальної за завдані збитки.

Отже, у разі здійснення страховиком виплати за договором майнового страхування нового зобов`язання з відшкодування шкоди не виникає, а відбувається заміна кредитора у вже існуючому деліктному зобов`язанні: право вимоги, яке належало потерпілому, переходить до страховика у межах фактично виплаченого страхового відшкодування.

При цьому, страховик набуває право вимоги в тому обсязі та на тих умовах, які існували у потерпілого на момент переходу цього права. Сам факт здійснення страхової виплати не збільшує обсягу відповідальності особи, яка завдала шкоду, та не звільняє страховика від обов`язку довести фактичний розмір шкоди, її причинний зв`язок із конкретною дорожньо-транспортною пригодою, а також необхідність і обґрунтованість понесених витрат.

Стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого, регулюють різні за змістом правовідносини.

Регрес передбачає виникнення нового зворотного зобов`язання після виконання особою чужого обов`язку, тоді як суброгація полягає у переході до страховика вже існуючого права вимоги потерпілого до особи, відповідальної за заподіяну шкоду.

У правовідносинах, у яких деліктне зобов`язання поєднується з обов`язковим страхуванням цивільно-правової відповідальності власника транспортного засобу, у межах страхового ліміту обов`язок з відшкодування шкоди покладається насамперед на страховика відповідальності завдавача шкоди. У разі ж недостатності страхової виплати різниця між фактичним розміром шкоди та сумою виплаченого страхового відшкодування може бути покладена на особу, яка завдала шкоду, за умови належного доведення такої різниці.

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц та постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року у справі № 175/4710/16-ц.

Отже, за обставинами даної справи визначальним є не лише факт здійснення позивачем страхової виплати, а й встановлення того, чи відповідає заявлена до стягнення сума фактичному розміру шкоди, завданої автомобілю саме внаслідок спірної дорожньо-транспортної пригоди, та чи перевищує такий розмір суму, вже виплачену страховиком цивільно-правової відповідальності відповідача.

З матеріалів справи убачається, що на підтвердження заявленого до стягнення розміру шкоди позивач надав суду договір добровільного страхування транспортного засобу (т. 1, а. с. 6), акти первинного та додаткового огляду автомобіля Volkswagen Jetta (т. 1, а. с. 17-18, 23), акт виявлення прихованих пошкоджень (т. 1, а. с. 24), рахунки станції технічного обслуговування (т. 1, а. с. 19-20, 25), страхові акти (т. 1, а. с. 21, 26) та платіжні документи, які підтверджують перерахування страховиком на рахунок СТО коштів у загальному розмірі 27 886,55 грн (т. 1, а. с. 21, 27).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що визначений позивачем розмір шкоди спростовується висновком експерта № 316/25 від 19 січня 2026 року, відповідно до якого вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Volkswagen Jetta внаслідок спірної дорожньо-транспортної пригоди, становить 8 204,40 грн. Оскільки страховиком цивільно-правової відповідальності відповідача на користь позивача вже було виплачено 14 026,48 грн, суд дійшов висновку, що шкоду відшкодовано в повному обсязі, а підстави для стягнення з відповідача додатково 13 860,07 грн відсутні.

Водночас, колегія суддів відмічає, що відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

За змістом статей 76, 77, 78, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а достатніми, докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність відповідних обставин.

Відповідно до частин першої, п`ятої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, за обставинами цієї справи саме на позивача покладався обов`язок довести не лише факт здійснення страхової виплати, а й те, що всі роботи та запасні частини, вартість яких була включена до рахунків СТО, були необхідними саме для усунення пошкоджень, заподіяних автомобілю внаслідок дорожньо-транспортної пригоди за участю відповідача.

Колегія суддів погоджується з доводами позивача про те, що сам собою факт перерахування страховиком коштів на рахунок станції технічного обслуговування засвідчує виконання ним зобов`язань перед страхувальником за договором добровільного страхування, проте, колегія суддів відмічає, що це не є безумовним доказом відповідності всіх понесених витрат фактичному розміру шкоди, за яку відповідає її заподіювач.

Інакше кажучи, умови договору добровільного страхування можуть передбачати ширший обсяг страхового покриття, ніж обсяг деліктної відповідальності винної особи. Страховик за договором добровільного страхування може здійснити виплату відповідно до погоджених сторонами умов договору, однак, в порядку суброгації до нього переходить лише те право вимоги, яке мав потерпілий до особи, відповідальної за шкоду. Тому, розмір суброгаційної вимоги обмежується не лише фактично здійсненою страховиком виплатою, а й дійсним розміром шкоди, причинно пов`язаної з конкретною дорожньо-транспортною пригодою.

Разом з тим, зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, поклавши в основу висновку про відмову в задоволенні позову висновок експерта № 316/25 від 19 січня 2026 року, не надав належної оцінки іншим доказам, поданим сторонами.

Зокрема, суд не зазначив, яку доказову силу він надає актам первинного та додаткового огляду транспортного засобу, акту виявлення прихованих пошкоджень, рахункам станції технічного обслуговування, страховим актам, платіжним документам та фотографічним зображенням із місця дорожньо-транспортної пригоди, не встановив їх взаємного зв`язку та не навів мотивів, з яких одні докази були враховані, а інші фактично залишені без оцінки.

Так само, суд першої інстанції не здійснив належного зіставлення відомостей, зафіксованих у документах страхової справи та рахунках СТО, з вихідними даними і висновками експерта, не перевірив, чи узгоджуються між собою встановлений експертом механізм утворення пошкоджень, фотоматеріали з місця ДТП та перелік ремонтних робіт, вартість яких включена позивачем до заявленої суми.

Відповідно до частини п`ятої статті 263 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

За змістом статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи, а також яка правова норма підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Обов`язок суду надати оцінку кожному доказу не означає необхідності окремого докладного переказу змісту кожного документа, однак мотивувальна частина рішення повинна давати змогу встановити, що всі істотні докази були досліджені, зіставлені між собою та враховані судом під час формування висновків у справі.

Саме лише посилання на кінцевий висновок експерта без аналізу інших доказів, які стосуються характеру пошкоджень, обсягу проведеного ремонту та розміру понесених витрат, не повною мірою відповідає вимогам статей 89, 263 та 264 ЦПК України щодо всебічності, повноти й мотивованості судового рішення.

Водночас, установлена неповнота мотивування не є безумовною підставою для скасування рішення, якщо під час апеляційного перегляду буде встановлено, що висновок суду першої інстанції по суті спору відповідає фактичним обставинам справи та підтверджується сукупністю наявних доказів.

Відповідно до частин першої та третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї.

З огляду на наведене колегія суддів, усуваючи допущену судом першої інстанції неповноту оцінки доказів та перевіряючи обґрунтованість заявленого позивачем розміру суброгаційної вимоги, вважає за необхідне надати оцінку кожному з поданих сторонами доказів окремо, а також перевірити їх достатність, достовірність, взаємний зв`язок і узгодженість у сукупності.

При цьому, така оцінка має здійснюватися з урахуванням того, що жоден із поданих доказів, ані рахунки СТО та платіжні документи, ані акти огляду транспортного засобу, ані висновок експерта, не має наперед установленої сили та не може оцінюватися ізольовано від інших матеріалів справи.

Щодо акта первинного огляду автомобіля.

З акта огляду транспортного засобу від 27 вересня 2021 року вбачається, що після ДТП під час зовнішнього огляду автомобіля Volkswagen Jetta було зафіксовано пошкодження заднього бампера, заднього лівого ліхтаря та заднього лівого крила (т. 1, а. с. 17-18).

Цей акт є письмовим доказом того, що зазначені зовнішні дефекти були виявлені під час огляду автомобіля після дорожньо-транспортної пригоди. Водночас, за своєю правовою та доказовою природою акт огляду фіксує фактичний стан транспортного засобу на момент його складання, однак сам по собі не встановлює механізму утворення кожного пошкодження, часу його виникнення та причинного зв`язку зі спірною подією.

Зокрема, фіксація в акті пошкодження заднього лівого ліхтаря не усуває необхідності перевірити, чи відповідає розташування цього пошкодження зоні контакту транспортних засобів, чи могло воно утворитися за встановленого механізму ДТП та чи не існувало до настання страхового випадку.

Аналогічним чином зазначення в акті пошкоджень заднього бампера не свідчить автоматично про те, що необхідність його повного ремонту або заміни виникла виключно внаслідок цієї ДТП, особливо з огляду на наявні у справі відомості про попередні пошкодження та ремонт зазначеної деталі.

Щодо акта додаткового огляду та акта виявлення прихованих пошкоджень .

Під час додаткового огляду автомобіля після його часткового розбирання було зафіксовано пошкодження елементів задньої лівої підвіски та ходової частини, а актом виявлення прихованих пошкоджень установлено необхідність заміни заднього лівого сталевого диска і маточини заднього лівого колеса (т. 1, а. с. 23-24).

Наведені документи є належними доказами виявлення додаткових технічних дефектів автомобіля після проведення його поглибленого огляду. Характер і розташування таких пошкоджень загалом узгоджуються з контактом у зоні заднього лівого колеса автомобіля Volkswagen Jetta.

Водночас, зазначені акти, як і первинний акт огляду, не містять самостійного експертного дослідження механізму утворення пошкоджень, не визначають розміру матеріального збитку з урахуванням технічного стану автомобіля та фізичного зносу його складників і не дають відповіді на питання, чи всі включені СТО до ремонту деталі були пошкоджені саме внаслідок спірної ДТП.

Отже, ці докази підлягають урахуванню в сукупності з іншими матеріалами справи, однак, не можуть розглядатися ізольовано як безумовне підтвердження всієї заявленої позивачем суми.

Щодо рахунків станції технічного обслуговування.

Відповідно до рахунку від 01 жовтня 2021 року вартість першого етапу ремонту визначено в сумі 9 007,20 грн. До нього включено вартість заднього лівого ліхтаря, лакофарбових матеріалів, а також робіт із ремонту, підготовки та фарбування заднього бампера і полірування заднього лівого крила (т. 1, а. с. 19-20).

Згідно з рахунком від 12 жовтня 2021 року вартість додаткових робіт та запасних частин становила 18 879,35 грн. До нього включено вартість сталевого диска, маточини заднього колеса, важелів задньої підвіски, кронштейна бампера, а також робіт із діагностики, заміни деталей і регулювання кутів установлення коліс.

Колегія суддів погоджується з позицією позивача про те, що рахунки СТО підтверджують перелік робіт і деталей, які виконавець ремонту вважав необхідними для відновлення автомобіля, а також вартість таких робіт та запасних частин. В той же час, колегія суддів зауважує, що станція технічного обслуговування не здійснювала судового транспортно-трасологічного чи автотоварознавчого дослідження та не встановлювала причинного зв`язку кожної ремонтної операції з конкретною дорожньо-транспортною пригодою.

За таких обставин, рахунок СТО є доказом вартості запропонованого або виконаного ремонту, проте, не є самостійним доказом того, що весь зазначений у ньому ремонт був зумовлений виключно спірною ДТП.

Наявність рахунку та його оплата страховиком не позбавляють суд обов`язку перевірити відповідність включених до нього робіт характеру і механізму зіткнення, а також урахувати технічний стан і попередні пошкодження транспортного засобу.

Щодо страхових актів і платіжних документів.

Страхові акти № 2300366312 та № 2 до нього, а також платіжні інструкції від 06 та 18 жовтня 2021 року підтверджують, що ПрАТ «СК «Провідна» здійснило на користь СТО виплати у загальному розмірі 27 886,55 грн (т. 1, а. с. 21, 26-27).

Колегія суддів не ставить під сумнів реальність здійснення цих платежів та виконання позивачем своїх договірних зобов`язань перед страхувальником.

Водночас, зазначені документи підтверджують саме факт і розмір виплати за договором добровільного страхування, але не встановлюють розмір деліктної відповідальності відповідача. Внутрішнє рішення страховика про визнання певних витрат такими, що підлягають відшкодуванню за умовами договору добровільного страхування, не є обов`язковим для особи, відповідальної за шкоду, та не створює для неї обов`язку компенсувати всі понесені страховиком витрати без перевірки їх причинного зв`язку з ДТП.

Щодо фотоматеріалів із місця дорожньо-транспортної пригоди.

Наявні в матеріалах справи фотографічні зображення відображають взаємне розташування автомобілів безпосередньо після зіткнення та локалізацію контакту в нижній частині задньої лівої сторони автомобіля Volkswagen Jetta, переважно в зоні заднього бампера і колеса (т. 1, а. с. 59 -62).

На цих фотографіях не простежується безпосереднього контакту іншого автомобіля із заднім лівим ліхтарем Volkswagen Jetta. Висота й місце взаємного зіткнення транспортних засобів не узгоджуються з очевидним механічним впливом на цю деталь.

Водночасґ. самі лише фотографії без спеціального трасологічного дослідження не дають підстав для категоричного висновку про абсолютну неможливість утворення відповідного пошкодження, зокрема, з урахуванням можливого переміщення транспортних засобів у момент зіткнення. Однак, колегія суддів відмічає, що в сукупності з іншими доказами вони обґрунтовано ставлять під сумнів твердження позивача про пошкодження заднього лівого ліхтаря саме внаслідок цієї ДТП.

При цьому, позивач не надав іншого експертного або спеціального дослідження, яке б підтверджувало відповідність ушкодження заднього лівого ліхтаря механізму зіткнення та спростовувало висновки експерта у цій частині.

Щодо висновку експерта № 316/25 від 19 січня 2026 року (т. 1,а. с. 147 - 161).

За приписами статті 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза є дослідженням на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Відповідно до статті 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених досліджень, зроблені за їх результатами висновки та обґрунтовані відповіді на поставлені експертові питання, складені у порядку, визначеному законодавством.

У справах про відшкодування шкоди, заподіяної пошкодженням транспортного засобу, визначення характеру пошкоджень, необхідного обсягу відновлювального ремонту, вартості запасних частин і ремонтних робіт, ринкової вартості автомобіля, коефіцієнта фізичного зносу та розміру матеріального збитку потребує спеціальних знань у галузі автотоварознавства. Тому висновок експерта є важливим доказом, який має бути перевірений судом у сукупності з усіма іншими матеріалами справи.

Разом із тим, згідно зі статтею 110 ЦПК України висновок експерта не має для суду заздалегідь установленої сили та оцінюється разом з іншими доказами за правилами статті 89 цього Кодексу. Відхилення висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

З матеріалів справи убачається, що висновок експерта № 316/25 складено на замовлення відповідача з метою подання до суду. Та обставина, що експертиза не була призначена ухвалою суду, сама по собі не свідчить про неналежність чи недопустимість висновку, оскільки ЦПК України надає учаснику справи право подати висновок експерта, складений на його замовлення.

Зі змісту висновку вбачається, що експерт дослідив акти первинного та додаткового огляду транспортного засобу, акт виявлення прихованих пошкоджень, фотозображення автомобілів після ДТП, рахунки СТО, відомості про комплектацію і пробіг автомобіля, його попередній технічний стан та історію пошкоджень.

Експерт установив ринкову вартість автомобіля на дату ДТП, визначив коефіцієнт фізичного зносу його складників, розрахував вартість відновлювального ремонту та розмір матеріального збитку.

При цьому, до переліку пошкоджень, причинно пов`язаних зі спірною ДТП, експерт включив елементи задньої лівої підвіски, задній лівий колісний диск, маточину заднього лівого колеса та пошкодження лакофарбового покриття заднього лівого крила.

Вартість відновлювального ремонту таких пошкоджень без урахування фізичного зносу експерт визначив у розмірі 16 119,40 грн, а вартість матеріального збитку з урахуванням фізичного зносу у розмірі 8 204,40 грн.

Із розрахунку було виключено вартість заднього лівого ліхтаря, оскільки надані фотоматеріали не підтверджували контакту транспортних засобів у зоні його розташування, а також витрати, пов`язані із заднім бампером, з огляду на встановлені відомості про його попередні пошкодження та ремонт.

Колегія суддів ураховує доводи апеляційної скарги про те, що експертне дослідження проведене без безпосереднього огляду автомобіля. Однак, колегія суддів ураховує й те, що на момент його проведення транспортний засіб уже був відремонтований, а тому особистий огляд експертом не міг відтворити його стан безпосередньо після ДТП. За таких обставин, проведення дослідження на підставі актів огляду, фотоматеріалів, рахунків та інших документів саме по собі не є підставою для визнання висновку неналежним або недостовірним доказом.

Крім того, висновок містить опис вихідних даних, методику проведення дослідження, послідовність розрахунків та мотиви включення або невключення відповідних деталей до вартості шкоди, що дає суду можливість перевірити його обґрунтованість і зіставити з іншими доказами.

Водночас, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги в тій частині, що суд першої інстанції не навів належної та розгорнутої оцінки всіх наданих позивачем письмових доказів і фактично обмежився посиланням на кінцевий висновок експерта. Суд не пояснив, яку доказову силу надає актам огляду, рахункам СТО, страховим актам, платіжним документам і фотоматеріалам, а також не виклав результатів їх зіставлення з експертним висновком.

Такий підхід не повною мірою відповідає вимогам статей 89, 263 та 264 ЦПК України щодо всебічної оцінки доказів і належного мотивування судового рішення.

Проте, колегія суддів відмічає, що неповнота мотивування суду першої інстанції сама по собі не свідчить про неправильність вирішення спору по суті, якщо за результатами апеляційного перегляду встановлено, що висновок про відсутність підстав для задоволення позову відповідає обставинам справи та наявним доказам.

Колегія суддів також ураховує, що позивач, не погоджуючись із поданим відповідачем висновком експерта, обмежився критикою його змісту, однак не скористався передбаченими процесуальним законом засобами для спростування цього доказу.

Зокрема, позивач не подав альтернативного висновку експерта, не порушував перед судом питання про призначення судової автотоварознавчої або комплексної транспортно-трасологічної та автотоварознавчої експертизи, не запропонував експертові питань щодо механізму утворення спірних пошкоджень та їх причинного зв`язку з ДТП.

Саме лише посилання на акти огляду і рахунки СТО не спростовує спеціального дослідження в частині визначення розміру матеріального збитку та відповідності заявлених пошкоджень механізму дорожньо-транспортної пригоди.

Суд також не може самостійно, без спеціальних знань, замінити експертне дослідження власними припущеннями щодо можливості утворення конкретних пошкоджень, розміру фізичного зносу, необхідного обсягу ремонту чи вартості матеріального збитку.

Разом з тим, колегія суддів бере до уваги, що відповідно до пункту 8.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів у разі виникнення обґрунтованих сумнівів щодо відповідності пошкоджень обставинам ДТП питання причинного зв`язку може потребувати спеціальних знань у галузі транспортно-трасологічного дослідження. Проте, така обставина не є достатньою для відхилення всього висновку № 316/25, оскільки його розрахункова частина щодо ринкової вартості автомобіля, коефіцієнта фізичного зносу, вартості ремонтних робіт і запасних частин позивачем належними доказами не спростована.

Більше того, навіть визначена експертом вартість відновлювального ремонту без урахування фізичного зносу, 16 119,40 грн, лише незначною мірою перевищує виплачені страховиком цивільно-правової відповідальності відповідача 14 026,48 грн.

Проте, предметом позову є стягнення 13 860,07 грн як різниці між усією сумою, сплаченою позивачем СТО, та виплатою страховика відповідача. Для задоволення цієї вимоги позивач мав довести, що фактична шкода, заподіяна саме спірною ДТП, становила саме 27 886,55 грн.

Водночас висновок експерта, оцінений у сукупності з фотоматеріалами з місця пригоди, характером і локалізацією контакту транспортних засобів, а також відомостями про попередній технічний стан автомобіля, ставить під обґрунтований сумнів включення до заявленої суми вартості заднього лівого ліхтаря, повного комплексу робіт щодо заднього бампера та інших витрат, причинний зв`язок яких зі спірною ДТП належними і достатніми доказами не підтверджений.

При цьому, колегія суддів ураховує, що автомобіль Volkswagen Jetta був увезений зі Сполучених Штатів Америки після його реалізації на страховому аукціоні та до настання спірної дорожньо-транспортної пригоди вже мав пошкодження і сліди відновлювального ремонту задньої лівої частини кузова, а також пошкодження лакофарбового покриття заднього бампера. За таких обставин сам факт виявлення дефектів у тій самій частині автомобіля після ДТП не дає достатніх підстав без додаткового спеціального дослідження достеменно стверджувати, що всі вони виникли саме внаслідок цієї події.

Позивач, зі свого боку, не надав доказів, які б дозволяли чітко відмежувати попередні пошкодження та наслідки раніше проведеного ремонту від нових пошкоджень, заподіяних унаслідок спірної ДТП, а також не спростував висновків експерта щодо технічного стану заднього бампера і відсутності підтвердженого контакту в зоні заднього лівого ліхтаря.

При цьому, колегія суддів відмічає, що навіть можливе коригування окремих положень експертного висновку не дає підстав автоматично визнати доведеною всю суму, зазначену в рахунках СТО. Суд не вправі самостійно визначити інший розмір збитку шляхом довільного вибіркового додавання окремих ремонтних витрат за відсутності належного спеціального дослідження.

Відтак, позивач не довів, що фактичний розмір шкоди, заподіяної автомобілю Volkswagen Jetta саме внаслідок спірної дорожньо-транспортної пригоди, становить 27 886,55 грн та перевищує суму страхового відшкодування, вже сплаченого страховиком цивільно-правової відповідальності відповідача, на заявлені до стягнення 13 860,07 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Отже, хоча мотивувальна частина рішення суду першої інстанції не містить належної оцінки кожного поданого сторонами доказу, цей недолік не призвів до неправильного вирішення справи по суті, оскільки сукупність досліджених доказів не підтверджує наявності у позивача права вимоги до відповідача в заявленому розмірі.

Доводи апеляційної скарги про те, що акти огляду, рахунки СТО, страхові акти та платіжні інструкції беззаперечно підтверджують розмір заподіяної шкоди, ґрунтуються на ототожненні фактично здійсненої страхової виплати з розміром деліктної відповідальності заподіювача шкоди, що не відповідає правовій природі суброгації.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову, хоча мотиви такої відмови підлягають уточненню та доповненню наведеною колегією суддів оцінкою доказів.

Щодо додаткового рішення суду першої інстанції.

Перевіряючи законність та обґрунтованість додаткового рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 березня 2026 року в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить із такого.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що питання про розподіл судових витрат під час ухвалення основного рішення вирішено не було, у зв`язку із чим наявні підстави для ухвалення додаткового рішення відповідно до статті 270 ЦПК України.

Судом встановлено, що після ухвалення рішення від 26 лютого 2026 року представник відповідача адвокат Мелехова О. С. у передбачений процесуальним законом строк звернулася із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просила стягнути з позивача 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу та 7 000грн витрат на підготовку висновку експерта № 316/25.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу відповідачем надано договір про надання правничої допомоги від 11 листопада 2025 року, акт приймання-передачі наданих послуг від 06 лютого 2026 року, адвокатський запит та листування, що підтверджують виконання адвокатом відповідних робіт.

Також, на підтвердження понесених витрат на підготовку експертного висновку відповідачем подано договір про надання експертних послуг, акт виконаних робіт, рахунок, платіжну інструкцію про оплату та висновок експерта № 316/25 від 19 січня 2026 року.

Оцінивши надані відповідачем докази, суд першої інстанції дійшов висновку про реальність, документальне підтвердження та співмірність витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000 грн, а також витрат на підготовку експертного висновку у розмірі 7 000 грн, у зв`язку з чим стягнув із позивача на користь відповідача загалом 15 000 грн судових витрат.

Перевіряючи наведені висновки суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Частиною першою статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При цьому, пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України відносить витрати на професійну правничу допомогу саме до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Статею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження), а також документи, що свідчать про фактичне надання таких послуг.

Відтак, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

З матеріалів справи убачається, що з метою підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу відповідачем у відзиві зазначено про намір понести судові витрати (т. 1, а. с. 173-182). Отже, відповідачем було дотримано вимог частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо завчасного повідомлення суду та іншої сторони про наявні та очікувані витрати на правничу допомогу.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, актів тощо), які подаються до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови попереднього заявлення таких вимог.

На підтвердження понесених витрат до суду надано належні та допустимі докази, а саме: договір про надання правової (правничої) допомоги від 11 листопада 2025 року, акт приймання-передачі наданих послуг від 06 лютого 2026 року, адвокатський запит від 02 грудня 2025 року та лист від 16 грудня 2025 року.

Отже, понесені відповідачем витрати на правничу допомогу є реальними, документально підтвердженими, безпосередньо пов`язаними з розглядом справи та такими, що відповідають вимогам статей 133, 137, 141 ЦПК України.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, їх дійсність, обґрунтованість, розумність та співмірність з огляду на складність справи та її значення для сторін.

Правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові у справі № 755/9215/15-ц, передбачає, що при визначенні розміру відшкодування суд має виходити з критерію реальності витрат (їх дійсності та необхідності) та розумності їх розміру з урахуванням конкретних обставин справи.

Також у постановах Верховного Суду у справах № 905/1795/18, № 922/2685/19 та № 922/3812/19 наголошено, що суд має право оцінювати співмірність витрат, однак таке зменшення можливе лише за наявності відповідного клопотання іншої сторони та доведеності неспівмірності заявлених сум.

З матеріалів справи вбачається, що позивач реалізував своє процесуальне право, передбачене статтями 137, 141 ЦПК України, та подав заперечення щодо заявленого відповідачем розміру витрат на професійну правничу допомогу, вказуючи на їх завищеність та необґрунтованість (т. 1, а. с. 244-245).

Саме з урахуванням наведених заперечень, характеру спору, обсягу виконаної адвокатом роботи та принципів співмірності і розумності суд першої інстанції не стягнув заявлені 10 000 грн у повному обсязі, а визначив суму, що підлягає компенсації, у розмірі 8 000 грн.

Щодо стягнення з позивача витрат на підготовку висновку експерта, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати, пов`язані із залученням експертів та проведенням експертизи.

За змістом частин четвертої, шостої, восьмої та дев`ятої статті 139 ЦПК України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. При цьому суд має право зменшити розмір таких витрат лише за наявності відповідного клопотання іншої сторони та доведеності їх неспівмірності.

Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на підготовку висновку експерта відповідачем подано договір про надання експертних послуг від 26 листопада 2025 року, акт приймання-передачі наданих послуг від 19 січня 2026 року, рахунок на оплату, платіжну інструкцію про сплату 7 000 грн, а також висновок експерта № 316/25 від 19 січня 2026 року.

Надані документи підтверджують як факт надання відповідних експертних послуг, так і їх оплату, а відтак є належними та допустимими доказами понесення відповідачем відповідних судових витрат.

Доводи апеляційної скарги про відсутність необхідності у проведенні такого експертного дослідження колегія суддів відхиляє.

Як уже зазначалося під час перевірки законності рішення суду першої інстанції по суті спору, саме висновок експерта № 316/25 був одним із ключових доказів, який дав можливість встановити дійсний розмір шкоди, причинний зв`язок між заявленими пошкодженнями та спірною дорожньо-транспортною пригодою, а також перевірити обґрунтованість заявленої позивачем суми суброгаційної вимоги.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що позивач, не погоджуючись із висновком експерта, не скористався передбаченими процесуальним законом засобами його спростування, не подав альтернативного експертного висновку, не порушував перед судом питання про призначення судової експертизи та не надав інших належних і допустимих доказів, які б спростовували наведені у ньому висновки.

За таких обставин, витрати відповідача на підготовку експертного висновку були безпосередньо пов`язані з розглядом цієї справи, були необхідними для належного захисту його прав та інтересів, є документально підтвердженими, а їх розмір, 7 000 грн, відповідає критеріям реальності, необхідності, розумності та співмірності.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з позивача на користь відповідача витрат на підготовку висновку експерта у розмірі 7 000 грн.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів відмічає, що доводи апеляційної скарги в частині оскарження додаткового рішення не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи, а також ураховуючи, що наслідком апеляційного розгляду є зміна мотивів рішення суду першої інстанції, колегія суддів не вбачає підстав для скасування додаткового рішення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Мисюкевич Катерини Володимирівни в інтересах Приватного акціонерного товариства «Провагроінвест» задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 лютого 2026 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Т. О. Невідома

Судді О. В. Желепа

В. А. Нежура