Постанова від 05 серпня 2026 р. у справі №758/12927/25 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 серпня 2026 року м. Київ

Справа № 758/12927/25

Провадження: № 22-ц/824/8846/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Желепи О. В., Нежури В. А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Усенка Михайла Ігоровича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»

на заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 12 лютого 2026 року, ухвалене під головуванням судді Левицької Я. К.,

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

У серпні 2025 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернулося до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що 21 січня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачкою було укладено договір про споживчий кредит № 2695679 в електронній формі із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 5 000,00 грн строком на 30 днів зі сплатою процентів та комісії, передбачених договором.

Зазначено, що 14 травня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» було укладено договір відступлення права вимоги № 68-МЛ, на підставі якого до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» перейшло право грошової вимоги до відповідачки за вказаним кредитним договором.

Оскільки відповідачка належним чином не виконувала взяті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення кредитних коштів, сплати процентів та комісії, станом на день звернення до суду утворилася заборгованість у розмірі 20 487,26 грн, яка складається із 4 470,00 грн простроченої заборгованості за тілом кредиту, 15 467,26 грн простроченої заборгованості за процентами та 550,00 грн простроченої заборгованості за комісією. Посилаючись на наведені обставини, товариство просило стягнути із відповідачки вказану заборгованість, а також понесені судові витрати.

Заочним рішенням Подільського районного суду м. Києва від 12 лютого 2026 року у задоволенні позову ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» відмовлено.

Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Усенко М. І. в інтересах «ФК «Кредит-Капітал» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процессуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

На обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначив про те, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, неправильно застосував норми матеріального права та дійшов помилкового висновку про недоведеність факту укладення між сторонами договору про споживчий кредит та надання відповідачці кредитних коштів.

Вказував, що кредитний договір був укладений відповідно до вимог Цивільного кодексу України та Закону України «Про електронну комерцію» в електронній формі із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який за своїми правовими наслідками прирівнюється до власноручного підпису. Зазначав, що на підтвердження укладення договору до матеріалів справи подано кредитний договір, паспорт споживчого кредиту, анкету-заяву, графік платежів, а також довідку про ідентифікацію клієнта, яка містить персональні дані відповідачки, номер телефону, на який було направлено одноразовий ідентифікатор, дату його направлення та сам ідентифікатор, що, на думку представника позивача, є належними та достатніми доказами укладення кредитного договору.

Крім того, зазначав, що суд безпідставно не взяв до уваги платіжне доручення про перерахування кредитних коштів на картковий рахунок відповідачки, оскільки саме цей документ підтверджує належне виконання первісним кредитором свого обов`язку щодо надання кредиту. При цьому відповідь АТ КБ «ПриватБанк» про неможливість ідентифікації особи за запитом суду, на думку представника, не спростовує факту укладення кредитного договору та перерахування кредитних коштів відповідачці.

Також, наголошував, що суд першої інстанції помилково ототожнив паперову копію електронного документа з його електронним оригіналом, не врахував особливостей укладення електронних договорів та безпідставно не застосував висновки Верховного Суду щодо юридичної сили електронного підпису одноразовим ідентифікатором та належності електронних доказів у спорах, пов`язаних з укладенням договорів про споживчий кредит. У зв`язку із цим просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 21 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Від відповідача відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, згідно з даними анкети-заяви на кредит №2695679, створеної на веб-сайті miloan.ua, ОСОБА_1 погодила умови кредитування відповідно до договору про споживчий кредит, а також повідомила кредитодавцю свої персональні дані, зокрема реєстраційний номер облікової картки платника податків, номер мобільного телефону, адресу електронної пошти, паспортні дані, адресу реєстрації та місця проживання (а. с. 15).

Анкета-заява також містить відомості про послідовність оформлення та розгляду кредитної заявки, зокрема, щодо її заповнення, автоматичної перевірки, перевірки у бюро кредитних історій, проведення скорингової оцінки, верифікації за номером телефону, підтвердження умов кредитування, оброблення заявки та підписання кредитного договору.

Згідно з відомостями анкети-заяви за заявою №2695679 кредитодавцем прийнято рішення про погодження надання кредиту. Погодженими умовами кредитування визначено суму кредиту - 5 000,00 грн, строк кредитування - 30 днів, комісію за надання кредиту - 550,00 грн (11 % від суми кредиту одноразово) та проценти за користування кредитом відповідно до умов договору (а. с. 15).

Матеріали справи містять примірник договору про споживчий кредит №2695679 від 21 січня 2021 року, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» зобов`язалося надати ОСОБА_1 грошові кошти (фінансовий кредит) на умовах, визначених договором, а позичальниця зобов`язалася повернути кредит, сплатити проценти за користування ним, комісію за надання кредиту та виконати інші зобов`язання у строки й на умовах, визначених договором. Кредит надавався для задоволення особистих потреб позичальниці, не пов`язаних із здійсненням підприємницької діяльності чи виконанням обов`язків найманого працівника (а. с. 16-19).

Відповідно до пункту 1.2 договору сума кредиту становить 5 000 грн.

Згідно з пунктом 1.3 договору кредит надано строком на 30 днів - з 21 січня 2021 року.

Пунктом 1.4 договору визначено, що кінцевим терміном повернення кредиту, сплати процентів та комісії є 20 лютого 2021 року.

Відповідно до пункту 1.5.1 договору комісія за надання кредиту становить 550,00 грн та нараховується одноразово за ставкою 11 % від суми кредиту.

Згідно з пунктом 1.5.2 договору проценти за користування кредитом нараховуються відповідно до погодженої сторонами процентної ставки від фактичного залишку кредиту за кожний день користування ним.

Пунктом 1.6 договору визначено стандартну (базову) процентну ставку за користування кредитом.

Пунктом 2.3 договору передбачено порядок продовження строку кредитування (пролонгації) як на пільгових, так і на стандартних умовах.

Відповідно до пункту 6.2 договору проект кредитного договору, розміщений в особистому кабінеті позичальника, є офертою кредитодавця, а акцепт здійснюється шляхом направлення позичальником електронного повідомлення із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається кредитодавцем SMS-повідомленням на номер мобільного телефону позичальника. Після укладення договору його електронний примірник розміщується в особистому кабінеті позичальника та може бути додатково направлений на адресу електронної пошти або іншими засобами зв`язку (а. с. 18 зворот).

У розділі 10 договору зазначено реквізити сторін, зокрема прізвище, ім`я та по батькові відповідачки, її реєстраційний номер облікової картки платника податків, паспортні дані, адресу місця проживання, номер мобільного телефону та адресу електронної пошти (а. с. 19 зворот).

Матеріали справи також містять графік платежів (додаток №1 до договору про споживчий кредит) та паспорт споживчого кредиту (додаток №2 до договору) (а. с. 20).

Згідно з довідкою про ідентифікацію ТОВ «Мілоан» відповідачку належним чином ідентифіковано під час укладення договору. Акцепт договору здійснено шляхом використання одноразового ідентифікатора U83539, який 21 січня 2021 року був направлений на номер мобільного телефону відповідачки, зазначений нею під час оформлення кредиту (а. с.21).

Згідно з платіжним дорученням №38028519 від 21 січня 2021 року ТОВ «Мілоан» перерахувало 5 000 грн. У графі «Отримувач» зазначено ОСОБА_1 , а у призначенні платежу зазначено: «кошти згідно договору №2695679» (а. с. 22).

Матеріали справи містять відомість про нарахування процентів за користування кредитом, яка відображає їх щоденне нарахування відповідно до умов договору (а. с. 22 зворот - 23).

14 травня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення права вимоги №68-МЛ, відповідно до якого первісний кредитор відступив, а новий кредитор набув права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, перелік яких визначено у реєстрі боржників (а. с. 24-29).

На виконання зазначеного договору сторонами підписано акт приймання-передачі реєстру боржників, відповідно до витягу з якого до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит №2695679 від 21 січня 2021 року на загальну суму 20 487,26 грн, з яких 4 470,00 грн - прострочена заборгованість за тілом кредиту, 15 467,26 грн - прострочена заборгованість за процентами та 550,00 грн - прострочена заборгованість за комісією (а. с. 28 зворот).

Згідно з листом АТ КБ «ПриватБанк», наданим на запит суду, банк повідомив про неможливість ідентифікації особи за наданими реквізитами банківської картки та зазначив про необхідність надання повного номера картки або інших ідентифікаційних даних клієнта (а. с. 71).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт укладення між ТОВ «Мілоан» та відповідачкою договору про споживчий кредит № 2695679 від 21 січня 2021 року, оскільки до матеріалів справи не надано належних доказів здійснення електронної ідентифікації відповідачки та підписання нею кредитного договору із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором у порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».

Крім того, суд дійшов висновку про те, що надане позивачем платіжне доручення саме по собі не підтверджує факту перерахування відповідачці кредитних коштів, а інші належні та допустимі докази виконання первісним кредитором своїх зобов`язань за кредитним договором матеріали справи не містять. За таких обставин суд визнав недоведеними як факт виникнення між сторонами кредитних правовідносин, так і наявність підстав для стягнення заявленої позивачем заборгованості, у зв`язку з чим відмовив у задоволенні позову.

Перевіряючи законність та обґрунтованість зазначених висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно статті 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України). До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини 1 статті 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою.

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (стаття 513 ЦК України).

Положеннями статті 81 ЦПК України регламентовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин, які входять до предмета доказування у справі. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Матеріалами справи підтверджується, що між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 21.01.2021 року укладено договір про споживчий кредит №2695679 в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора, направленого на номер мобільного телефону відповідачки. Надані позивачем анкета-заява, довідка про ідентифікацію, кредитний договір, графік платежів та паспорт споживчого кредиту містять персональні дані відповідачки, зокрема, її прізвище, ім`я та по батькові, РНОКПП, номер телефону, адресу проживання та інші ідентифікуючі відомості, що у своїй сукупності підтверджують факт укладення договору саме відповідачкою.

Колегія суддів враховує, що відповідно до Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний одноразовим ідентифікатором, прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Такий ідентифікатор може бути комбінацією цифр і літер, лише цифр або лише літер та надаватися особі, зокрема, у вигляді SMS-коду, пароля чи іншої алфавітно-цифрової послідовності.

При укладенні електронного договору за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи особа проходить ідентифікацію у такій системі та підтверджує прийняття пропозиції кредитодавця шляхом використання отриманого одноразового ідентифікатора. Унаслідок вчинення таких дій формується електронний документ, який дає змогу встановити особу, що здійснила акцепт оферти.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, у якій зазначено, що укладення договору за допомогою одноразового ідентифікатора, надісланого на номер мобільного телефону позичальника, відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію» та є належним способом підписання електронного правочину.

Крім того, у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що без отримання особою електронного повідомлення або SMS-коду, входу до особистого кабінету та вчинення дій, спрямованих на підтвердження умов кредитування, електронний кредитний договір не міг би бути укладений.

Як убачається з матеріалів справи, договір про споживчий кредит № 2695679 від 21 січня 2021 року укладений між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 в електронній формі. На підтвердження цієї обставини позивачем надано анкету-заяву, кредитний договір, графік платежів, паспорт споживчого кредиту та довідку про ідентифікацію клієнта.

Зокрема, у довідці про ідентифікацію зазначено персональні дані ОСОБА_1 , її дату народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків, номер мобільного телефону, на який 21 січня 2021 року було направлено одноразовий ідентифікатор U83539, а також відомості про здійснення акцепту договору шляхом використання цього ідентифікатора (а. с. 21).

Отже, наявність одноразового ідентифікатора та його використання відповідачкою підтверджується не припущеннями позивача, а окремим письмовим доказом, який у сукупності з анкетою-заявою, кредитним договором та іншими матеріалами справи містить взаємоузгоджені відомості щодо особи позичальниці, номера кредитного договору, дати його укладення та способу підписання.

Суд першої інстанції, вказавши, що одноразовий ідентифікатор U83539 не відображений безпосередньо у тексті кредитного договору, паспорта споживчого кредиту та анкети-заяви, не врахував особливостей створення та підписання електронного документа, а також не надав належної оцінки довідці про ідентифікацію, яка безпосередньо містить відомості про направлення відповідачці одноразового ідентифікатора та акцепт нею договору.

Сам по собі факт того, що одноразовий ідентифікатор не відтворений у візуальному тексті кожного з документів, не свідчить про відсутність електронного підпису та не спростовує факту укладення договору, оскільки електронний підпис є окремими електронними даними, логічно пов`язаними з електронним документом, а доказування факту його застосування може здійснюватися сукупністю електронних і письмових доказів.

Не спростовує наведеного й лист АТ КБ «ПриватБанк» від 06 грудня 2025 року, яким банк повідомив про неможливість надати інформацію, що становить банківську таємницю, у зв`язку з неможливістю ідентифікувати особу за наведеними у запиті реквізитами. Зміст цього листа не містить висновку про те, що банківська картка не належала відповідачці, кредитні кошти на неї не перераховувалися або договір не укладався. Вказана відповідь лише свідчить про недостатність зазначених у судовому запиті даних для розкриття банківської таємниці та не може спростовувати інші наявні у справі докази.

Отже, сукупний аналіз анкети-заяви, договору про споживчий кредит, графіка платежів, паспорта споживчого кредиту та довідки про ідентифікацію дає підстави для висновку, що 21 січня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 2695679 в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора U83539.

Підтвердивши укладення договору одноразовим ідентифікатором, відповідачка прийняла запропоновані кредитодавцем умови кредитування та набула передбачених договором прав і обов`язків.

За таких обставин колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність факту укладення кредитного договору лише з тих підстав, що одноразовий ідентифікатор не зазначений безпосередньо у паперовому відтворенні кожного з поданих електронних документів. Такий висновок зроблено без належної оцінки доказів у їх сукупності та без урахування правової природи електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Висновки суду першої інстанції про недоведеність факту перерахування відповідачці кредитних коштів колегія суддів вважає помилковими та такими, що зроблені без повного і всебічного дослідження наявних у справі доказів з огляду на таке.

Матеріали справи містять платіжне доручення № 38028519 від 21 січня 2021 року, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» на виконання умов договору про споживчий кредит № 2695679 здійснило переказ грошових коштів у сумі 5 000,00 грн на банківську картку № НОМЕР_1 , зазначену відповідачкою під час оформлення кредиту. Вказаний документ містить дату здійснення операції, номер платіжного документа, суму переказу, реквізити платіжної картки та призначення платежу, а тому є належним письмовим доказом у розумінні статей 76, 77 ЦПК України.

При цьому сама по собі обставина, що платіжне доручення сформоване ТОВ «Мілоан», не спростовує факту здійснення платіжної операції та не є підставою для визнання цього документа неналежним або недопустимим доказом. Платіжне доручення за своєю правовою природою є розрахунковим документом, який оформлюється платником для ініціювання переказу коштів, а тому його складення кредитодавцем, який виконує свій обов`язок із надання кредиту, є закономірним та відповідає суті відповідної господарської операції.

Відсутність в матеріалах справи повного номера платіжної картки також не може бути підставою для автоматичного висновку про невидачу кредитних коштів, оскільки часткове приховування її реквізитів зумовлене необхідністю захисту платіжної та банківської інформації.

Колегія суддів ураховує, що ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 29 серпня 2025 року у межах розгляду цієї справи було витребувано в АТ КБ «ПриватБанк» інформацію, яка становить банківську таємницю, щодо належності відповідної банківської картки відповідачці та проведення операції з перерахування кредитних коштів.

На виконання зазначеної ухвали АТ КБ «ПриватБанк» листом № 20.1.0.0./7-251205/80261 від 06 грудня 2025 року повідомило про неможливість надання запитуваної інформації у зв`язку з тим, що за зазначеними у запиті відомостями не вдалося ідентифікувати особу.

Разом із тим зі змісту відповіді банку не вбачається, що банківська картка, на яку ТОВ «Мілоан» переказало 5 000 грн, не належала ОСОБА_1 , що платіжна операція від 21 січня 2021 року була неуспішною або що відповідні кошти не були зараховані на рахунок отримувача. Банк не спростував жодної з обставин, на підтвердження яких судом витребовувалася інформація, а лише повідомив про неможливість розкриття банківської таємниці через недостатність наданих для ідентифікації клієнта відомостей.

За таких обставин ненадання АТ КБ «ПриватБанк» запитуваної інформації не може тлумачитися як доказ відсутності факту перерахування кредитних коштів відповідачці або неналежності їй відповідної банківської картки, оскільки зазначена відповідь не містить будь-яких відомостей, які б спростовували здійснення платіжної операції, підтвердженої наданим позивачем платіжним дорученням.

Крім того, наявні у матеріалах справи анкета-заява на кредит, договір про споживчий кредит, довідка про ідентифікацію, відомості про номер мобільного телефону відповідачки, використаний для отримання одноразового ідентифікатора, та платіжне доручення про перерахування кредитних коштів у своїй сукупності підтверджують послідовність дій, пов`язаних з оформленням кредиту, укладенням електронного договору та виконанням кредитодавцем обов`язку з надання відповідачці грошових коштів. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Колегія суддів також ураховує, що ТОВ «Мілоан» не є власником карткового рахунку відповідачки та об`єктивно не має доступу до повної банківської інформації щодо належності платіжної картки та руху коштів за рахунком позичальниці. Водночас надані позивачем документи, оцінені не ізольовано, а в їх взаємному зв`язку та сукупності, підтверджують факт оформлення кредиту, акцепту відповідачкою умов договору і перерахування кредитних коштів на зазначену нею банківську картку.

Висновки суду першої інстанції про недоведеність розміру заборгованості також є помилковими. Матеріали справи містять розрахунок заборгованості та відомість про щоденне нарахування і погашення процентів, які відображають періоди користування кредитними коштами, розмір застосованих процентних ставок та порядок формування заборгованості відповідно до умов договору.

Згідно з наданим розрахунком заборгованість ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит № 2695679 становить 20 487,26 грн, з яких: 4 470,00 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту, 15 467,26 грн - прострочена заборгованість за процентами та 550,00 грн - прострочена заборгованість за комісією. Після набуття права вимоги позивачем додаткові проценти, штрафи чи інші санкції на вказану заборгованість не нараховувалися.

Відповідачка, у свою чергу, не подала відзиву на позов, не заперечила факту укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів, не надала власного контррозрахунку заборгованості, доказів повного виконання зобов`язань або будь-яких інших належних і допустимих доказів на спростування розміру заявлених позивачем вимог.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» є фінансовими установами, а не банками. У зв`язку із цим правова оцінка спірних правовідносин має здійснюватися з урахуванням правового статусу первісного та нового кредиторів як небанківських фінансових установ, що надають фінансові послуги та набувають права вимоги за відповідними договорами.

Укладений між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 договір про споживчий кредит є індивідуальним електронним договором, у якому безпосередньо визначено суму кредиту, строк кредитування, дату його повернення, розмір процентів і комісії, порядок пролонгації та спосіб акцепту оферти. Тому застосування до спірних правовідносин висновків, які стосуються анкет-заяв та змінюваних умов і правил надання банківських послуг за договорами приєднання, не відповідає фактичним обставинам цієї справи та правовій природі укладеного сторонами правочину.

Отже, наявні у матеріалах справи докази у своїй сукупності підтверджують укладення між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 договору про споживчий кредит № 2695679 від 21 січня 2021 року, перерахування відповідачці кредитних коштів, неналежне виконання нею взятих на себе зобов`язань, розмір непогашеної заборгованості, а також перехід до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» права грошової вимоги за цим договором.

Суд першої інстанції зазначених обставин належним чином не врахував, надані позивачем докази оцінив ізольовано, без дослідження їх взаємного зв`язку та сукупності, надав відповіді АТ КБ «ПриватБанк» значення, якого вона за своїм змістом не має, та внаслідок цього дійшов помилкового висновку про недоведеність позовних вимог.

За таких обставин заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 12 лютого 2026 року не відповідає вимогам законності й обґрунтованості та відповідно до пунктів 1-4 частини першої статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» та стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором про споживчий кредит № 2695679 від 21 січня 2021 року в розмірі 20 487,26 грн.

Згідно з вимогами п. п. в) п. 4 ч.1 ст. 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

Згідно ч.ч. 1,10 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Оскільки наслідком апеляційного перегляду справи є скасування рішення з ухваленням нового про задоволення позову, з відповідачки на користь позивача слід стягнути витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 2 422,4 грн та за подання апеляційної скарги 3633, 60 грн, що разом становить 6056 грн.

Крім того, з матеріалів справи убачається, що позивачем в суді першої інстанції порушувалося питання про стягнення витрат на правничу допомогу.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Частиною першою статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При цьому, пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України відносить витрати на професійну правничу допомогу саме до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Статею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження), а також документи, що свідчать про фактичне надання таких послуг.

Відтак, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

З матеріалів справи вбачається, що з метою підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем до закінчення судових дебатів було заявлено про такі витрати та визначено їх розмір у сумі 8 000 грн.

Отже, позивач дотримався вимог частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо завчасного повідомлення суду та іншої сторони про понесені та очікувані витрати на правничу допомогу.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, актів тощо), які подаються до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови попереднього заявлення таких вимог.

На підтвердження понесених витрат до суду надано належні та допустимі докази, а саме: договір про надання правничої допомоги від 01.07.2025 року, акт наданих послуг № 503 та ордер серія ВС №1381377 (а. с. 32 -34).

Пунктом 2.3 договору про надання правничої допомоги визначено, що вартість послуг адвоката з ведення однієї кредитної справи становить 8 000 грн.

Разом із тим у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, усі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що заявлений розмір таких витрат є завищеним, неспівмірним зі складністю справи, обсягом виконаної адвокатом роботи, витраченим ним часом та ринковою вартістю відповідних правничих послуг.

Аналогічний правовий підхід неодноразово висловлений Верховним Судом, який наголошував, що компенсація витрат на професійну правничу допомогу не може перетворюватися на спосіб безпідставного збагачення сторони або додаткове джерело доходу, а має забезпечувати відшкодування лише тих витрат, які були фактично понесені, були необхідними для захисту порушеного права та є розумними за своїм розміром (зокрема, постанови Верховного Суду від 24 січня 2022 року у справі № 911/2737/17 та від 19 листопада 2024 року у справі № 910/14543/23).

Оцінюючи заявлений до відшкодування розмір витрат, колегія суддів враховує характер спірних правовідносин, категорію та складність цієї справи, обсяг виконаної представником позивача роботи, а також зміст наданого детального опису виконаних робіт. При цьому з акта приймання-передачі наданих послуг убачається, що зазначені у ньому окремі види робіт (усна консультація клієнта, ознайомлення з документами, погодження правової позиції та інші підготовчі дії) фактично були складовими єдиної юридичної послуги, пов`язаної з підготовкою та поданням позовної заяви, а не самостійними процесуальними діями, що потребували окремої компенсації.

Крім того, спір не відзначався підвищеною складністю, не вимагав значного обсягу дослідження доказів, формування нової або складної правової позиції чи виконання значного обсягу процесуальних дій. Заявлена позовна заява ґрунтується на стандартному для цієї категорії спорів наборі доказів та типовому нормативному обґрунтуванні, що також підлягає врахуванню при визначенні співмірності витрат на професійну правничу допомогу.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 8 000 грн не повною мірою відповідає критеріям розумності та співмірності, визначеним статтею 141 ЦПК України, а тому з урахуванням конкретних обставин цієї справи, характеру виконаних робіт та принципів справедливості і пропорційності вважає за необхідне визначити розмір витрат, що підлягають стягненню з відповідачки на користь позивача, у сумі 4 000 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Усенка Михайла Ігоровича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» задовольнити.

Заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 12 лютого 2026 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Стягнути з ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 )на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (адреса Україна, 79018, Львівська обл., місто Львів, ВУЛИЦЯ СМАЛЬ-СТОЦЬКОГО, будинок 1, корпус 28 ЄДРПОУ 35234236) заборгованість за кредитним договором №2695679 від 21.01.2021 року в загальному розмірі 20 487 грн 26 коп .

Стягнути з ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 )на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (адреса Україна, 79018, Львівська обл., місто Львів, ВУЛИЦЯ СМАЛЬ-СТОЦЬКОГО, будинок 1, корпус 28, ЄДРПОУ 35234236) судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 6056 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 4 000 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Т. О. Невідома

Судді О. В. Желепа

В. А. Нежура