Постанова від 05 серпня 2026 р. у справі №367/9086/25 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 серпня 2026 року м. Київ

Справа № 367/9086/25

Провадження: № 22-ц/824/7536/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Желепи О. В., Нежури В. А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 24 грудня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Горбачової Ю. В.,

у справі за позовом Державного податкового університету до ОСОБА_1 про стягнення боргу,

в с т а н о в и в:

У серпні 2025 року ДПУ звернулося до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що 09 серпня 2023 року між ним та ОСОБА_1 було укладено договір № 23051855 про навчання в Державному податковому університеті, відповідно до умов якого університет зобов`язався надати відповідачці освітні послуги за заочною формою навчання для здобуття першого (бакалаврського) рівня вищої освіти за спеціальністю 035 «Філологія», а відповідачка своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату таких послуг. Зазначав, що належним чином виконав взяті на себе договірні зобов`язання, однак відповідачка порушила умови договору щодо своєчасної оплати вартості навчання. У зв`язку з невиконанням умов договору наказом Державного податкового університету від 29 жовтня 2024 року № 1638 відповідачку було відраховано з числа здобувачів освіти з 31 жовтня 2024 року. За твердженням представника позивача, внаслідок несвоєчасного виконання відповідачкою грошових зобов`язань за договором утворилася заборгованість за надані освітні послуги у розмірі 1 392,60 грн, на яку відповідно до статті 625 ЦК України були нараховані інфляційні втрати у сумі 166,93 грн та три проценти річних у розмірі 33,40 грн. Посилаючись на наведені обставини, позивач просив стягнути з відповідачки заборгованість за договором у загальному розмірі 1 592,93 грн, а також понесені судові витрати.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 24 грудня 2025 року позов Державного податкового університету задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Державного податкового університету борг за надання освітніх послуг у розмірі 1592 грн. 93 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Державного податкового університету сплачений позивачем судовий збір у розмірі 3028 грн.

Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення та ухвалити нове про відмову в позові.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила про те, що 10 жовтня 2024 року реалізувала передбачене законом право на припинення навчання за власним бажанням, подавши до університету відповідну заяву, а тому з цього моменту не була зобов`язана оплачувати освітні послуги за період, протягом якого фактично не мала наміру продовжувати навчання. На її думку, затримка з оформленням наказу про відрахування є виключно наслідком внутрішньої організації роботи навчального закладу та не може покладати на неї додаткові фінансові обов`язки.

Крім того, зазначає, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки її доводам щодо права здобувача освіти на припинення навчання за власним бажанням, залишив поза увагою положення Конституції України, Закону України «Про вищу освіту», статей 11, 12, 27, 651 ЦК України та Типової форми договору про навчання у закладі вищої освіти, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2020 року № 735, обмежившись лише висновком про те, що її заперечення ґрунтуються на особистих переконаннях.

Також стверджує, що суд безпідставно поклав в основу рішення наданий позивачем розрахунок заборгованості, не перевірив правильність його складення та не встановив, чи відповідають нараховані суми умовам договору, а також не з`ясував, чи надавалися їй освітні послуги після подання заяви про відрахування. У зв`язку з цим просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 13 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі та призначено справу в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ДПІ Кириченко А. М. вважала необґрунтованими доводи апеляційної скарги та зазначила про те, що між сторонами існували договірні правовідносини, умови яких є обов`язковими для виконання, а відповідачка, укладаючи договір про навчання, була ознайомлена з порядком та строками внесення плати за освітні послуги і погодилася з ними. Посилалася на те, що відповідно до пункту 1.2 договору строк надання освітньої послуги визначається датою зарахування здобувача та датою його відрахування з університету, а тому саме видання наказу про відрахування, а не подання заяви про припинення навчання, є юридичним фактом, з яким пов`язується припинення договірних правовідносин.

На думку представника позивача, станом на 10 жовтня 2024 року відповідачка вже порушила умови договору щодо своєчасного внесення плати за навчання, а заяву про відрахування підписала кваліфікованим електронним підписом лише о 23 годині 37 хвилин після спливу встановленого договором строку оплати. За таких обставин утворення заборгованості є наслідком неналежного виконання відповідачкою договірних зобов`язань, а її доводи про припинення обов`язку зі сплати коштів із моменту подання заяви про відрахування не ґрунтуються на умовах договору та вимогах чинного законодавства.

Крім того, зазначала, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, надав належну оцінку поданим сторонами доказам і дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості, тоді як доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з такою оцінкою доказів та власного тлумачення умов договору.

За правилом ч. 1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст.7 ЦПК України та ч.І ст.369 ЦПК України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 та 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 09 серпня 2023 року між Державним податковим університетом та ОСОБА_1 було укладено договір № 23051855 про навчання, відповідно до умов якого університет зобов`язався надати відповідачці освітні послуги для здобуття першого (бакалаврського) рівня вищої освіти за спеціальністю 035 «Філологія» за заочною формою навчання, а відповідачка - своєчасно та в повному обсязі оплачувати їх вартість. Загальна вартість навчання за договором становила 34 200 грн, при цьому сторони погодили щомісячний порядок внесення плати до 10 числа кожного місяця.

На підставі наказу Державного податкового університету № 899 від 09 серпня 2023 року ОСОБА_1 було зараховано до складу здобувачів вищої освіти першого курсу за скороченою програмою навчання за рахунок коштів фізичних (юридичних) осіб, у зв`язку з чим між сторонами виникли договірні правовідносини щодо надання освітніх послуг.

10 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до університету із заявою про відрахування за власним бажанням. Водночас наказ про її відрахування № 1638 було видано лише 29 жовтня 2024 року, а відрахування здійснено з 31 жовтня 2024 року у зв`язку з невиконанням умов договору про навчання.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором № 23051855 від 09 серпня 2023 року несплачена вартість освітніх послуг становила 1 392,60 грн. У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання позивач також нарахував 166,93 грн інфляційних втрат та 33,40 грн трьох процентів річних, унаслідок чого загальний розмір заявленої до стягнення заборгованості склав 1 592,93 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами існували договірні правовідносини щодо надання освітніх послуг, умови яких є обов`язковими для виконання. Суд установив, що позивач належним чином виконав взяті на себе зобов`язання, забезпечивши відповідачці можливість здобуття вищої освіти відповідно до умов укладеного договору, тоді як відповідачка не виконала свій обов`язок щодо своєчасної та повної оплати вартості навчання, внаслідок чого утворилася заборгованість.

При цьому, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до пункту 1.2 договору строк надання освітньої послуги визначається датою зарахування здобувача освіти та датою його відрахування з університету, а тому подання відповідачкою заяви про відрахування саме по собі не припинило договірних правовідносин та не звільнило її від обов`язку оплачувати освітні послуги до моменту видання наказу про відрахування.

Оцінивши наданий позивачем розрахунок заборгованості, суд дійшов висновку, що заборгованість за договором становить 1 392,60 грн, а у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання наявні також підстави для стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України.

Доводи відповідачки про припинення обов`язку щодо оплати навчання з моменту подання заяви про відрахування суд відхилив, зазначивши, що вони ґрунтуються на її власному тлумаченні умов договору та не підтверджені належними й допустимими доказами.

Проте, колегія суддів не може в повній мірі погодитися з такими висновками суду, з огляду на таке.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом статей 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтями 901, 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії чи здійснення певної діяльності, а інша сторона (замовник) зобов`язується оплатити таку послугу у розмірі, у строки та в порядку, визначених договором.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Частинами другою та третьою статті 13 ЦК України встановлено, що при здійсненні своїх цивільних прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які можуть порушувати права інших осіб, а також не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі чи зловживання правом в інших формах.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідно до умов укладеного між сторонами договору та наказу Державного податкового університету договірні правовідносини між сторонами припинилися саме після видання наказу про відрахування відповідачки. Відтак сам по собі факт подання 10 жовтня 2024 року заяви про відрахування не припинив дію договору та не звільнив відповідачку від виконання прийнятих на себе договірних зобов`язань.

Разом з тим, зазначена обставина не свідчить автоматично про правомірність визначеного позивачем розміру заборгованості.

Так, колегія суддів бере до уваги, що умовами укладеного між сторонами договору не врегульовано порядок визначення розміру плати за період між поданням здобувачем освіти заяви про відрахування та виданням відповідного наказу, а також не встановлено строку, протягом якого заклад вищої освіти зобов`язаний прийняти рішення щодо такого відрахування. Отже, договір не містить положень, які б надавали виконавцю право на власний розсуд визначати розмір плати за такий проміжний період або змінювати її без дотримання погодженої сторонами процедури.

Більше того, із пунктів 4.2.2 та 4.2.3 договору вбачається, що вартість навчання за другий та третій роки становить 11 400 грн на рік, а відповідно до пункту 4.9.1 договору плата вноситься щомісячно, що свідчить про погодження сторонами розміру щомісячного платежу 1 140 грн.

Водночас пунктом 4.4 договору передбачено право виконавця змінювати розмір плати за навчання не частіше одного разу на рік та не більше ніж на офіційно визначений рівень інфляції за попередній календарний рік, із обов`язковим повідомленням про це замовника.

Однак матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів того, що відповідачку було повідомлено про зміну вартості навчання у порядку, передбаченому договором. Позивач також не надав доказів видання відповідного наказу про зміну розміру плати та доведення його змісту до відома відповідачки.

За таких обставин, колегія суддів позбавлена можливості встановити, з яких саме підстав при визначенні розміру заборгованості позивач виходив із вартості освітньої послуги 1 287,06 грн, тоді як погоджений сторонами розмір щомісячної плати становив 1140 грн.

При цьому, саме на позивача, який заявив вимогу про стягнення заборгованості у більшому розмірі, покладався обов`язок довести правові підстави такого нарахування. Натомість жодних доказів, які б підтверджували дотримання передбаченого договором порядку зміни вартості навчання, матеріали справи не містять.

За відсутності таких доказів збільшення розміру щомісячної плати не може вважатися доведеним, а тому визначення позивачем заборгованості виходячи із суми 1287,06 грн не відповідає умовам укладеного між сторонами договору.

Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції передчасно погодився із розрахунком позивача, не перевіривши його відповідність умовам договору та не з`ясувавши, чи доведено належними і допустимими доказами підстави для збільшення погодженого сторонами розміру щомісячної плати.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення основної заборгованості підлягають задоволенню лише у межах погодженого сторонами розміру щомісячної плати 1 140 грн, тоді як у решті заявленої суми позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що з моменту подання 10 жовтня 2024 року заяви про відрахування відповідачка повністю звільнилася від обов`язку сплачувати вартість освітніх послуг.

Як уже зазначалося вище, відповідно до пункту 1.2 укладеного між сторонами договору строк надання освітньої послуги визначається датою зарахування здобувача освіти та датою його відрахування з університету. Наказ про відрахування відповідачки було видано лише 29 жовтня 2024 року, а відрахування здійснено з 31 жовтня 2024 року, у зв`язку з чим саме до цієї дати між сторонами продовжували існувати договірні правовідносини.

Отже, саме по собі подання заяви про відрахування не припинило дії укладеного між сторонами договору та не звільнило відповідачку від виконання взятих на себе договірних зобов`язань, у тому числі щодо оплати освітніх послуг.

Не можуть бути прийняті до уваги й доводи апеляційної скарги про те, що затримка з виданням наказу про відрахування автоматично виключає можливість нарахування плати за навчання після подання відповідної заяви. Відсутність у договорі визначеного строку для прийняття рішення про відрахування сама по собі не свідчить про припинення договірних правовідносин із моменту звернення здобувача освіти із відповідною заявою.

Водночас, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги в тій частині, що суд першої інстанції не перевірив належним чином правильність розрахунку заборгованості та відповідність заявленої до стягнення суми умовам укладеного між сторонами договору.

Як установлено під час апеляційного перегляду справи, договором сторони погодили щомісячний розмір плати за навчання, тоді як матеріали справи не містять доказів зміни такого розміру у порядку, передбаченому пунктом 4.4 договору. За відсутності доказів повідомлення відповідачки про зміну вартості навчання висновок суду першої інстанції про обґрунтованість стягнення заборгованості у визначеному позивачем розмірі є передчасним.

З матеріалів справи також вбачається, що позивачем також заявлено вимоги про стягнення з відповідачки інфляційних втрат у розмірі 166,93 грн та трьох процентів річних у розмірі 33,40 грн, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання.

Заперечуючи проти задоволення зазначених вимог, відповідачка в апеляційній скарзі посилалася на пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, вважаючи, що під час дії воєнного стану вона звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України.

Колегія суддів не може погодитися з наведеними доводами апеляційної скарги з огляду на таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), три проценти річних, передбачені статтею 625 ЦК України, обчислюються від простроченої суми грошового зобов`язання за весь час прострочення.

Разом з тим, пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що в період дії в Україні воєнного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, лише у разі прострочення виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого йому було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, наведена норма є спеціальною та поширюється виключно на правовідносини, що виникають із кредитних договорів та договорів позики, тоді як спір у цій справі виник із договору про надання освітніх послуг, який за своєю правовою природою є договором про надання послуг і регулюється, зокрема, положеннями глави 63 ЦК України.

За таких обставин, підстав для застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до спірних правовідносин немає, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

Водночас, враховуючи висновок колегії суддів про те, що розмір основної заборгованості підлягає зменшенню з 1 392,60 грн до 1 140 грн, вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних також підлягають перерахунку виходячи із фактичного розміру основного боргу, визначеного цією постановою.

Щодо вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Водночас із матеріалів справи вбачається, що позивач також просив стягнути з відповідачки інфляційні втрати у розмірі 166,93 грн та три проценти річних у розмірі 33,40 грн, нараховані відповідно до статті 625 ЦК України у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання, оскільки спрямоване на відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та компенсацію за користування боржником належними кредитору коштами.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).

Разом з тим колегія суддів установила, що заявлений позивачем розмір основної заборгованості визначений помилково та підлягає зменшенню з 1 392,60 грн до 1 140 грн.

Оскільки три проценти річних та інфляційні втрати є похідними від розміру основного грошового зобов`язання, їх розмір також підлягає відповідному перерахунку виходячи із суми основного боргу, визначеної судом апеляційної інстанції.

Так, три проценти річних за період з 14 червня 2024 року по 11 червня 2025 року, нараховані на суму основного боргу 1 140 грн, становлять 33 грн 92 коп.

Інфляційні втрати за вказаний період, розраховані із застосуванням офіційних індексів інфляції Державної служби статистики України та виходячи із суми основного боргу 1 140 грн, становлять 192 грн 25 коп.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню, а саме: з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню 33 грн 92 коп. трьох процентів річних та 192 грн 25 коп. інфляційних втрат.

За наведених обставин колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, однак неправильно визначив розмір основної заборгованості, а також похідних від неї інфляційних втрат і трьох процентів річних, що призвело до неправильного визначення загального розміру коштів, які підлягають стягненню з відповідачки.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

З огляду на викладене рішення Ірпінського міського суду Київської області від 24 грудня 2025 року підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної та резолютивної частин у редакції цієї постанови.

Згідно з вимогами п. п. в) п. 4 ч.1 ст. 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

Згідно ч.ч. 1,10 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

З огляду на те, що позовні вимоги Державного податкового університету задоволено частково у розмірі 1 366 грн 17 коп. із заявлених 1 592 грн 93 коп., тобто на 85,76 %, сплачений позивачем при зверненні до суду судовий збір у розмірі 3 028 грн підлягає стягненню з відповідачки пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Отже, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 596 грн 95 коп. (3 028 грн ? 85,76 %).

Разом з тим, відповідачкою при поданні апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 2 432 грн 51 коп.

Оскільки апеляційну скаргу задоволено частково, а рішення суду першої інстанції змінено в частині розміру сум, що підлягають стягненню, понесені відповідачкою витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги підлягають компенсації за рахунок позивача пропорційно до розміру задоволених вимог апеляційної скарги, що становить 14,24 %.

Отже, з позивача на користь відповідачки підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 346 грн 28 коп. (2 432 грн 51 коп. ? 14,24 %).

Відповідно до частини десятої статті 141 ЦПК України, враховуючи, що судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог, колегія суддів вважає за необхідне провести взаємозалік судових витрат.

Після проведення взаємозаліку з відповідачки на користь Державного податкового університету підлягає стягненню 2 250 грн 67 коп. судового збору (2 596 грн 95 коп. - 346 грн 28 коп. = 2 250 грн 67 коп.).

Керуючись ст.ст. 369, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 24 грудня 2025 року змінити, зменшити розмір заборгованості за надання освітніх послуг з 1592 грн 93 коп до 1 366 грн 17 коп.

У зв`язку з чим абзац другий резолютивної частини рішення Ірпінського міського суду Київської області від 24 грудня 2025 року викласти в наступній редакції.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Державного податкового університету (ЄДРПОУ 44550814, адреса: 08201, Київська область, Бучанський район, м. Ірпінь, вул. Університетська, 31) борг за надання освітніх послуг у розмірі 1 366 грн 17 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Державного податкового університету (ЄДРПОУ 44550814, адреса: 08201, Київська область, Бучанський район, м. Ірпінь, вул. Університетська, 31) витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 250 грн 67 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п.2 ч.З ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т. О. Невідома

Судді О. В. Желепа

В. А. Нежура