Постанова від 04 серпня 2026 р. у справі №357/17098/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 357/17098/25 Головуючий у суді І інстанції Цукуров В.П.

Провадження № 22-ц/824/8330/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Голуб С.А.,

суддів: Борисової О.В., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Гладкої І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 14 березня 2008 року між ним та ОСОБА_1 було укладено шлюб, зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області, про що складено відповідний актовий запис № 221.

Від шлюбу вони мають двох неповнолітніх дітей: доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відносини між сторонами погіршилися настільки, що останнім часом вони взагалі не підтримують шлюбних стосунків і проживають окремо. Позивач зазначав, що його намагання зберегти сім`ю не дали результатів, їхня з відповідачкою сім`я фактично розпалася, а тому перебування у шлюбі суперечить його інтересам і позбавляє можливості облаштувати своє життя.

За таких обставин позивач просив суд розірвати шлюб, укладений між ним та відповідачкою.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 січня 2026 року позовні вимоги задоволено.

Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 14 березня 2008 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області, актовий запис № 221 - розірвано. Після розірвання шлюбу залишено відповідачці прізвище - « ОСОБА_5 ». Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що з огляду на дійсні взаємини подружжя, причини подання позову про розірвання шлюбу, інші обставини сімейних стосунківсторін, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам сторін, тому шлюб між ними має бути розірваний.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідачка звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування своїх доводів вказала, що під час судового розгляду справи нею було заявлено клопотання про надання строку на примирення подружжя, оскільки вона заперечувала проти розірвання шлюбу та вважала за можливе збереження шлюбних відносин. Проте суд першої інстанції дійшов висновку, що клопотання на примирення мотивовано не можливістю фактичного збереження сім`ї.

Водночас причини, зазначені у позовній заяві позивачем, не дають підстав вважати, що примирення між подружжям не можливо, вжиття заходів щодо примирення подружжя не суперечить моральним засадам суспільства. Тому, відмовляючи у заявленому клопотанні, суд не повно з`ясував фактичні взаємини подружжя та не врахував наявність у сторін двох неповнолітніх дітей.

Крім того, суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення про розірвання шлюбу, обґрунтував його матеріалами зустрічного позову, які не були дослідженні в судовому засіданні, що є істотним порушенням норм процесуального права та принципу безпосередності судового розгляду.

Позивач у встановлений апеляційним судом строк правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, подав лише письмові пояснення щодо апеляційної скарги, у яких зазначив, що використання процесуального механізму примирення за відсутності фактичного наміру на збереження сім`ї та за наявності раніше висловленої відповідачки позиції про неможливість примирення має ознаки недобросовісної процесуальної поведінки та не може бути підставою для скасування законного і обґрунтованого рішення суду.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити.

ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки до апеляційного суду не повідомив, тому колегія суддів дійшла висновку, що його неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення відповідачки, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 14 березня 2008 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб (виданим повторно) серії НОМЕР_1 .

Від даного шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей: доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Суд встановив та не заперечувалося сторонами, що вони не ведуть спільного господарства, шлюбні стосунки не підтримують, наразі шлюб має формальний характер.

За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статті 15 ЦК України та 4 ЦПК України передбачають право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Ураховуючи вимоги статей 12, 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 зазначав, що шлюбні відносини між ним та відповідачкою припинені, спільне господарство сторони не ведуть тривалий час, шлюб існує лише формально і подальше перебування у шлюбі суперечить його інтересам.

Статтею 51 Конституції України передбачено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Відповідно до статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

У частині першій статті 55 СК України встановлено, що дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.

Частинами третьою, четвертою статті 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно з частиною другою статті 104, частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 СК України.

Відповідно до частини першої статті 110, статті 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Таким чином, збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивачка під час розгляду справи в суді першої інстанції не мала наміру зберігати свій шлюб.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач заперечував і заперечує можливість збереження шлюбу з відповідачкою, посилаючись на те, що внаслідок відсутності взаєморозуміння та наявних розбіжностей у поглядах на сімейне життя між ними не склалися нормальні сімейні відносини, часто виникали конфліктні ситуації та сварки, у тому числі за участі їхніх спільних дітей. З травня 2024 року вони фактично не підтримують шлюбні відносини та не ведуть спільного господарства. Наполягав на розірванні шлюбу, так як його збереження суперечить його інтересам.

В судовому засіданні 15 січня 2026 року за участі сторін суд першої інстанції, з`ясувавши дійсні взаємини подружжя, причини подання ОСОБА_2 позову про розірвання шлюбу, інші обставини сімейних стосунків сторін, вважав, що їхня сім`я фактично розпалася, існує лише формально і зберегти її неможливо.

Врахувавши наведені вище норми права і встановивши, що між сторонами фактично не існує шлюбно-сімейних стосунків, а подальше спільне життя і збереження сім`ї є недоцільним та суперечить інтересам позивача, який відмовлявся зберегти шлюб з відповідачкою, суд першої інстанції, урахувавши конституційне право особи на шлюб за вільною згодою, дійшов правильного висновку про наявність підстав для розірвання шлюбу між сторонами.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції допустив порушення процесуальних норм, не задовольнивши заявлене ОСОБА_1 в судовому засіданні клопотання про надання сторонам строку для примирення.

Згідно зі статтею 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя. Надання строку для примирення подружжя є правом суду, а не його обов`язком.

Отже, призначення строку для примирення у даному випадку суперечило б інтересам сторін та моральним засадам суспільства, оскільки позивач однозначно визначився зі своєю позицією щодо предмету спору, а відповідачка просила надати строк для примирення у зв`язку з її побоюваннями щодо позбавлення права користування житловим будинком та вирішення інших майнових питань сторін, що у свою чергу виключало необхідність у вжитті відповідних заходів з метою фактичного збереження сім`ї.

Більше того, сама ОСОБА_1 у поданій зустрічній позовній заяві про розірвання шлюбу та поділ спільного майна подружжя вказувала, що сім`я розпалася остаточно, подальше сумісне життя з ОСОБА_2 і збереження сім`ї неможливе, оскільки відносини між сторонами не підтримуються. Подальше перебування у шлюбі суперечить як інтересам позивачки, так і інтересам відповідача, примирення між ними є неможливим та недоцільним для них обох.

Однак після відмови суду у прийнятті зустрічної позовної заяви до розгляду ОСОБА_1 змінила свою позицію у справі, заявивши клопотання про надання тримісячного строку для примирення, що свідчить про те, що таке клопотання було обумовлено не дійсним наміром зберегти сім`ю, а пов`язано виключно з подальшим вирішенням майнових спорів між сторонами.

Таким чином доводи відповідачки не спростовують установлених судом першої інстанції обставин щодо фактичного припинення шлюбних відносин між сторонами, остаточний розпад сім`ї та неможливість її відновлення.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд обґрунтував своє рішення матеріалами зустрічного позову, які не були дослідженні в судовому засіданні, не заслуговують на увагу, оскільки такого факту зі змісту оскаржуваного судового рішення не вбачається. Суд встановив лише обставини зареєстрованого між сторонами шлюбу, наявності у них спільних неповнолітніх дітей та причини припинення ведення спільного господарства і шлюбних стосунків.

За таких обставин, врахувавши позицію кожної із сторін у справі та установивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну правову оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 січня 2026 року у даній справі - без змін.

У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого відповідачкою судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.

Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 06 серпня 2026 року.

Головуючий С.А. Голуб

Судді: О.В. Борисова

Д.О. Таргоній