Постанова від 19 липня 2026 р. у справі №761/45227/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/8367/2026 Доповідач - Ратнікова В.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа №761/45227/24

20 липня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Кирилюк Г.М.

- Рейнарт І.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги відповідача ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 січня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Волошина В.О., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини у твердій грошовій сумі; стягнення додаткових витрат на дитину, -

в с т а н о в и в :

У грудні 2024 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини у твердій грошовій сумі; стягнення додаткових витрат на дитину.

В обґрунтування позову зазначала, що ОСОБА_2 з ОСОБА_1 є батьками малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить відповідний актовий запис у Свідоцтві про народження дитини серії НОМЕР_1 .

Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 21 квітня 2018 року. На даний час шлюб між ними розірвано на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 липня 2021 року.

Зазначала, що після припинення шлюбних відносин їх неповнолітній син ОСОБА_3 постійно проживає із нею, відповідач проживає окремо. Вона самостійно, власними силами намагається матеріально забезпечувати, доглядати та виховувати сина, а також виконувати всі інші обов`язки, покладені на неї законом та необхідні для належного утримання дитини.

Неповнолітній ОСОБА_3 є дитиною з інвалідністю до 18 років, а тому потребує особливого догляду та уваги. Так, в середньому на утримання неповнолітнього сина вона витрачає близько 45 000,00 гривень на місяць, поміж базових необхідних речей, як то їжа та одяг, значні витрати йдуть на постійну реабілітацію сина в спеціалізованих центрах.

Зазначала, що тривалий час відповідач матеріальної допомоги на утримання сина не надає, а тому вона вимушена звернутися до суду з даним позовом для захисту прав та інтересів неповнолітнього сина.

На момент звернення до суду з цією заявою між сторонами не досягнуто згоди з приводу способу виконання батьком свого обов`язку щодо утримання малолітнього сина. Відповідач всіляко уникає надання будь-якої допомоги своєму сину і це з огляду на те, що його фінансове становище дозволяє йому це робити без шкоди для себе.

Вказувала, що відповідач є працездатною особою, не має на своєму утримані непрацездатних батьків, є засновником Адвокатського бюро «Бачинський та партнери», Товариства з обмеженою відповідальністю «Бивайн» та одним із засновників Міжнародної молодіжної громадської організації «Міжнародна асоціація сім`ї, дітей та молоді «Всесвіт», та має у власності нерухоме майно, проте, добровільно відмовляється надавати матеріальну допомогу на утримання дитини. Їй достеменно відомо, що ОСОБА_1 має стабільний неофіційний дохід. При таких обставинах вважає, що на утримання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , необхідно стягнути з відповідача аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 5000,00 гривень щомісячно, що є цілком виправданою сумою з урахуванням стану здоров`я дитини та матеріального становища платника аліментів.

Оскільки ОСОБА_3 є дитиною з інвалідністю до 18 років, потребує постійної уваги та лікування (корекції) в спеціалізованих закладах, позивач вважала, що витрати на щомісячне лікування (корекцію стану здоров?я) дитини з інвалідністю до 18 років, яка потребує особливого догляду та уваги, в розмірі 20 000,00 гривень є цілком доведеними та обгрунтованими наявними в позовній заяві доказами, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

З урахуванням наведених обставин, позивач ОСОБА_2 просила суд стягнути з ОСОБА_1 на її користь на утримання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 5 000,00 гривень, починаючи з дати пред`явлення заяви до суду і проводити стягнення до досягнення дитиною повноліття. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на утримання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , додаткові витрати на дитину у розмірі 20 000,00 гривень щомісячно, починаючи з дати пред`явлення заяви до суду і проводити стягнення до досягнення повноліття.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 20 січня 2026 року позов ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) про стягнення аліментів на утримання дитини у твердій грошовій сумі; стягнення додаткових витрат на дитину задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 аліменти на утримання дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 4500,00 /чотири тисячі п`ятсот/ грн. щомісячно, з індексацією стягуваних сум відповідно до Закону, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з дати пред`явлення позову 03 грудня 2024р. та до досягнення дитиною повноліття ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ).

Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , додаткові витрати на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 10 000,00 /десять тисяч/ грн. щомісячно, починаючи з дати пред`явлення позову 03 грудня 2024 року та до досягнення дитиною повноліття ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ).

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 1211 /одна тисяча двісті одинадцять грн. 20 коп.

В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить суд рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким встановити суму аліментів у розмірі 4 500 грн., та суму додаткових витрат у розмірі 8500 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що після розлучення сторони домовились в рівних умовах виконувати свої обов?язки щодо виховання їх спільного сина та що не будуть підписувати жодних угод, оскільки проживають та зареєстровані в одному будинку, що підтверджується банківськими виписками про витрати на дитину, довідками з садочку, документами про визнання дитини інвалідом та іншими документами, які були надані суду першої інстанції та знаходяться в матеріалах справи.

Відповідач вважає, що з метою штучного створення вигляду, що батько відмовляється займатись дитиною, в позові та в рішенні суду першої інстанції зазначено термін «Давно не займався дитиною» без будь-якого визначення дати, коли наступає «Давно». Про дані факти з доказовою базою він повідомляв суд першої інстанції. Щодо хронології штучного створення негативних умов в спілкуванні батька з дитиною позивачем зроблено наступне: ??27.06.2025 року- без повідомлення батька дитина виписана з садочка; ??30.07.2025 року- рішенням Шевченківської РДА визначено місце проживання дитини з мамою; ??07.08.2025року - змінено місце реєстрації дитини з АДРЕСА_2 на квартиру за цією ж адресою під АДРЕСА_3 ; к?інець серпня 2025 року - дитину вивезли в невідоме батькові місце; ??08.09.2025 року - позивачкою укладено угоду про зайняття, де домашня адреса місця проживання дитини вказана на іншому березі Києва, а саме - АДРЕСА_4, в графі батько вказана бабуся ОСОБА_4 , в графі третя особа указана невідома батькові ОСОБА_5 ?? ІНФОРМАЦІЯ_5 - за заявою батька Шевченківською РДА визначено графік спілкування батька з дитиною і тільки з цього часу батько отримав можливість спілкуватись з сином.

Зазначає, що між позивачем та відповідачем під час розірвання шлюбу було укладено угоду про рівні права та обов?язки щодо виховання спільного сина. Дана угода підтверджується рішенням Шевченківського районного суду міста Києва про розірвання шлюбу, в якому не зазначено ні суми аліментів або інших витрат на утримання дитини.

За період з 01.01.24 року по 20.01.26 року ним на банківські картки позивача направлено 55 510,0 грн. За період з 01.01.24 по 20.01.26 року ним сплачено на зайняття з Оздоровчої фізкультури в центр «Самотужка» 31 210,0 грн. Дитина відвідує центр два рази на тиждень.

Відповідно Постанови КМУ N?309 від 26.04.2002 року держава один раз на рік проводить виплати в сумі 25 000 грн., яка була виплачена в березні 2025 року, така сама виплата буде в 2026 році.

За період з 01.01.24 року по 20.01.26 року ним на басейни, спорт, розвиток з тваринами, театри та кінотеатри витрачено 41 000,0 грн. Отже, за період з 01.01.2024 року по 20.01.2026 року на утримання дитини ним витрачено 127 728,0 грн. Тобто, рішення суду щодо зобов?язання відповідача виплатити кошти за період з 03.12.2024 року по 20.01.2026 року в сумі 14 500, грн за місяць, саме 20 000,00 грн є безпідставним, оскільки відповідач займався дитиною та ніс витрати у відповідності до поточних потреб.

Крім того, за період 14 місяців з початку подачі позову сума становить 330 000 грн, а саме 23 000 грн тільки з батька, без урахування витрат понесених позивачем. Крім того, за період з 22.09.2022 по 06.04.2025 на банківську картку позивача було перераховано 243 590 грн. Дана сума не включає в себе суми готівки, яка надавалась позивачу, оскільки відповідач не планував сваритись та не фіксував суми наданих коштів. Крім того, ним на одяг, лікування, розваги було витрачено з картки за період з 12.06.2023 по 14.06.2025 - 164 145,16 грн, що підтверджується відповідною довідкою банку. Отже сума витрат на дитину апелянтом, що можна підтвердити, становить за зазначений вище період 432 492,00 грн.

Вважає, що судом першої інстанції не приділено уваги доказам, що знаходяться в матеріалах справи щодо участі відповідача у вихованні та утримані другого сина. Так, 06.11.2025 року відповідачем надано до канцелярії суду пояснення, в яких зазначено, що існує ще один неповнолітній син, який перебуває на утриманні відповідача, та додано виписку з банку, з якої видно, що на банківську картку старшого сина за період з 20.12.2019 року по 02.10.2025 року переведено 376 051 грн. Останні 8 років старший син проживає в Італії, а отже відсутня можливість формування інших документів для доказової бази.

Зазначає, що на 5 сторінці в першому абзаці рішення судом зроблено безпідставний висновок про фінансовий стан відповідача. В ході провадження судом було надано запит до органів податкової служби про отримання інформації про доходи сторін у справі. Відповідно до довідок з податкової за затребуваний період позивач отримує заробітну плату в сумі 48 000 грн на місяць в компанії ТОВ «Байєр», а у відповідача відсутні доходи.

Судом першої інстанції зазначено, що відповідач є директором Адвокатського бюро «Бачинський та партнери» та ТОВ «Бивайн», а отже отримує з цих підприємств дохід. Однак, дані компанії не здійснюють своєї господарської діяльності, оскільки вони утворювались для певних проектів, які не запустились через початок війни.

На сьогодні він працює в ФОП ОСОБА_6 на посаді менеджера з торгівлі та розвитку з окладом 10 000 грн., про що він повідомив суд першої інстанції.

На переконання сторони відповідача, суд першої інстанції в своїх твердженнях сам собі суперечить. З одного боку, має довідку про відсутність доходів у відповідача, а з іншого посилається на непрацюючі компанії.

Вважає, що судом встановлено суму додаткових витрат в розмірі 10 000 грн всупереч наданих позивачем та відповідачем доказам. В письмових поясненнях позивача зазначено, що вартість одного заняття з плавання та фізкультура в центрі «Самотужка» - 1200,0 грн та ці заняття проводяться 8 разів на місяць. А отже сума витрат на місяць становить 9 600,0 грн. ??Позивачем зазначено, що дитина відвідує зайняття з психологом та логопедом та їх вартість становить 8 000 грн на місяць. ??Отже, сума додаткових витрат становить 17 600,0 грн. - по 8800 грн на кожного з батьків.

Звертає увагу суду, що помешкання, в якому проживає відповідач, купувалось в іпотеку та через фінансові труднощі набігла велика сума штрафних санкцій. З часом кредит був сплачений, а велика сума штрафів та відсотків списана, що відповідно до законодавства вважається доходом. Так, органи податкової служби звернулись до Адміністративного суду міста Києва про стягнення з нього 958 262,91 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_2 адвокат Копитіна Яна Сергіївна просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Зазначає, що відповідач, погоджуючись з сумою додаткових витрат на дитину в розмірі 8500 грн., вказує на те, що судом визначено суму додаткових витрат в розмірі 10 000 грн всупереч доказів наданих позивачем та відповідачем.

Звертає увагу суду на те, що позиція сторони позивача щодо додаткових витрат на дитину наступна: син сторін має діагноз за МКХ 10:F84 (дитячий аутизм з якісними порушеннями комунікації, розладом експресивного мовлення, окремими порушеннями рецептивного мовлення (ЗНМ І рівня), рухових функцій (диспраксією розвитку), руховими та вокальними стереотипіями. Згідно висновку про комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини сторін - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 26 лютого 2024р. за № ІРЦ-85989/2024/488811, дитина потребує: заняття з практичним психологом (постійно 2 години на тиждень); заняття з вчителем логопедом (постійно 2 години на тиждень); заняття з вчителем-дефектологом (постійно 2 години на тиждень); заняття з вчителем - реабілітологом (постійно 2 години на тиждень). Стан здоров`я дитини такий, що він потребує значних постійних витрат на його догляд, лікування та реабілітацію. Наразі дитина на постійній основі відвідує такі заняття: Лікувальна фізкультурно-спортивна реабілітація, плавання (2 рази на тиждень/2400 грн) - ТОВ «Центр відновлення фізичних функцій дитини ОСОБА_7 «Самотужка Плюс» Заняття з психологом (2 рази на тиждень/1000 грн. оплата готівкою) - приватні заняття зі спеціалістом, погодженим з Відповідачем. Заняття з логопедом - (курсами, оплата готівкою по 1000 грн. за тиждень) - приватні заняття зі спеціалістом, погодженим з відповідачем. Дані заняття, їх частота, вартість, перелік спеціалістів погоджені з відповідачем. Про що він підтверджував в судовому засіданні 06.10.2025 року. А також в 2023 здійснював перекази коштів позивачці на дані заняття (т.2, а.с.7) та самостійно сплачував вартість занять в ТОВ «Центр відновлення фізичних функцій дитини Тетяни Івчатової «Самотужка Плюс».

Вищевказані додаткові витрати на дитину викликані особливими обставинами - хворобою дитини та є постійними, оскільки реабілітація є довготривалою та станом на сьогодні відсутні строки її завершення. Ці заняття необхідні для дитини з таким діагнозом.

Отже, щомісячні додаткові витрати на індивідуальні програми/ заняття дитини відповідно до індивідуальної програми реабілітації, які погоджені з відповідачем, складають не менше, як 18 000 грн. До того ж, вартість таких занять час від часу зростає, тому сума витрат постійно збільшується.

Щодо доводів сторони відповідача, що в досудовому порядку ним були понесені додаткові витрати на дитину шляхом перерахування коштів на користь позивачки за період до подання позову, сторона позивача зазначає, що такі перерахування не мають цільового призначення, є періодичними, та в розмірі, який визначався відповідачем на власний розсуд, при цьому вказані перекази не носять систематичного характеру. Відповідач надає квитанції щодо перерахування коштів на банківську картку позивачки (АТ «Приватбанк») та виписки про перерахування коштів позивачці («Монобанк»), зазначаючи, що дані кошти були спрямовані суто на утримання дитини. При цьому, лише в одній квитанції міститься призначення платежу «Соціальні виплати на ОСОБА_3 », інші квитанції призначення платежу не містять. З огляду на що, неможливо встановити за яких обставин перераховувались кошти відповідачем позивачу та чи дійсно вони надсилалась на утримання дитини. До того ж, відповідач неодноразово просив позивачку здійснювати перекази та транзакції в його робочих цілях, попередньо надсилаючи їй необхідні кошти з метою подальшого переведення позивачкою цих коштів третім особам (в якості оплати бізнес-замовлень відповідача)

Зазначає, що відповідач вважає, що судом зроблено безпідставний висновок про його фінансовий стан, і що компанії, в яких він є засновником та керівником, не здійснюють своєї діяльності і є «непрацюючими», з посиланням в апеляційній скарзі на «Витяг з руху коштів по рахункам підприємств», однак даний документ не подавався до суду першої інстанції, обґрунтування поважності причин неподання даних доказів до суду першої інстанції відсутнє.

На переконання сторони позивача, посилання відповідача на наявність відкритого провадження щодо нього у справі за позовом органів податкової служби про стягнення 958 262,91 грн не заслуговують на увагу, оскільки рішення у даній справі відсутнє, триває її розгляд судом.

Доводи скарги відповідача про те, що між сторонами під час розірвання шлюбу було укладено угоду про рівні права та обов`язки щодо виховання спільного сина і дана угода підтверджується рішенням суду про розірвання шлюбу, сторона позивача вважає безпідставними, посилаючись на те, що відсутність в рішенні суду про розірвання шлюбу встановлених обставин щодо аліментів на інших витрат на утримання дитини не означає досягнення між батьками домовленостей щодо цього. Участь відповідача у забезпеченні дитини не мала погодженого та систематичного характеру.

Спростовуючи доводи апеляційної відповідача про те, що судом першої інстанції не приділено уваги доказам, що знаходились в матеріалах справи щодо участі відповідача у вихованні та утриманні його старшого сина, сторона позивача зазначає, що виписка з банку про перерахування коштів на картку нібито старшого сина не містить підтверджень, що реквізити рахунку, на який здійснювався переказ коштів, належать саме старшому сину відповідача, жодних довідок про належність рахунку та його реквізити надано не було.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

У порядку частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки дана справа є малозначною, тому розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України,судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 21 квітня 2018 року, який було розірвано рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 липня 2021 року по цивільній справі № 761/11076/21, яке набрало законної сили.

В шлюбі у сторін народився син: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно посвідчення серії НОМЕР_4 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є дитиною з інвалідністю до 18 років.

З матеріалів справи вбачається, що спільна дитина сторін має наступний діагноз за МКХ10: F84.0 (дитячий аутизм з якісними порушеннями комунікації, розладом експресивного мовлення, окремими порушеннями рецептивного мовлення (ЗНМ І рівня), рухових функцій (диспраксією розвитку), руховими та вокальними стереотипіями ( а.с. 192, том2).

Згідно висновку про комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини сторін - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 26 лютого 2024 р. за № ІРЦ-85989/2024/488811, дитина потребує: заняття з практичним психологом (постійно 2 години на тиждень); заняття з вчителем логопедом (постійно 2 години на тиждень); заняття з вчителем-дефектологом (постійно 2 години на тиждень); заняття з вчителем - реабілітологом (постійно 2 години на тиждень).

Розпорядженням Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації за № 485 від 30 липня 2025 року визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір`ю - ОСОБА_2 .

Судом встановлено, що спільна дитина сторін проживає разом з позивачкою, відповідач проживає окремо.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини у твердій грошовій сумі; стягнення додаткових витрат на дитину, суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, що беручи до уваги матеріальний стан позивачки та відповідача, а також те, що спільна дитина сторін проживає разом з позивачкою, враховуючи, що відповідачем здійснювалися на користь позивачки періодичні платежі в 2023-2024 рр., в розмірах, які визначалися відповідачем особисто, які сторона відповідача вважала аліментами та додатковими витратами, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги про стягнення аліментів підлягають частковому задоволенню, а саме, з відповідача на користь позивачки підлягають стягненню аліменти у розмірі 4500,00 грн (враховуючи встановлений прожитковий мінімум для дитини відповідного віку, який визначений положеннями Законів України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», «Про Державний бюджет України на 2025 рік», «Про Державний бюджет України на 2026 рік»), з індексацією стягуваних сум відповідно до Закону, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 03 грудня 2024 року та до досягнення дитиною сторін повноліття ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ).

В цій частині задоволених вимог про стягнення аліментів на утримання дитини у твердій грошовій сумі 4 500,00 грн рішення суду першої інстанції учасниками справи не оскаржується, а тому суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини рішення.

Доводи і вимоги апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 стосуються оскарження рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог про стягнення додаткових витрати на дитину у розмірі 10 000,00 грн.

Задовольняючи позовв частині додаткових витрати на дитинута, стягуючи із відповідача ОСОБА_1 додаткові витрати на дитину у розмірі 10 000,00 грн, суд першої інстанції керувався тим, що додаткові витрати на дитину викликані особливими обставинами - хворобою дитини та є постійними, оскільки реабілітація дитини з інвалідністю є довготривалою та станом на час ухвалення рішення по вказаній цивільній справі у суду відсутні відомості про строки завершення програм реабілітації, при цьому сторони в судовому засіданні визнали, що за період проведення курсу занять у дитини помітно покращилася координація та контроль себе у просторі, контроль емоцій, дрібна моторика та робота рук. З огляду на викладене, вимога позивачки про стягнення додаткових витрат на дитину, з урахуванням наданих сторонами відомостей про вартість відповідних занять (курсів/програм реабілітації, індивідуальних занять), особливості харчування дитини сторін, підлягає частковому задоволенню, а саме, з відповідача на користь позивачки підлягають стягненню щомісячно додаткові витрати на дитину у розмірі 10000,00 грн щомісячно, починаючи з 03 грудня 2024 року та до досягнення дитиною сторін повноліття ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ).

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Статтями 8, 11 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що батько та мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 цієї Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Так, одним із різновидів аліментних зобов`язань між батьками і дітьми є зобов`язання батьків брати участь у додаткових витратах на дитину (стаття 185 СК України): той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Наявність фактично понесених або передбачуваних додаткових витрат має довести особа, яка заявляє позовні вимоги про їх стягнення.

У постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1489цс17 зроблено висновок, що СК України виходить з принципу рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону брати участь у додаткових витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого.

У постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 183/1679/17 (провадження № 61-21662св18), від 12 грудня 2019 року у справі № 756/4947/17-ц (провадження № 61-47858св18), від 01 квітня 2020 року у справі № 521/16268/18 (провадження № 61-20458св19), від 08 грудня 2021 року у справі № 607/12170/20 (провадження № 61-17663св21) викладено правові висновки про те, що положення статті 185 СК України стосуються особливих обставин, приблизний перелік яких надається у зазначеній статті.

Особливі обставини можуть бути зумовлені як негативними фактами (хворобами), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструмента, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті).

За частиною другою статті 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення одноразово, періодично або постійно (частина друга статті 185 СК України).

Аналіз відповідних приписів Закону свідчить про те, що в окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину, вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину.

Ці правила стосуються особливих обставин, приблизний перелік яких визначений зазначеною статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв`язку із розвитком певних її здібностей чи то страждає на тяжку хворобу. Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Наявність таких особливих обставини підлягають доведенню в судовому засіданні.

Такі особливі обставини є індивідуальними у кожному конкретному випадку, які підлягають доведенню особою, яка пред`явила такий позов.

Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, потрібно враховувати, якою мірою кожен із батьків зобов`язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У разі, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2022 року у справі № 761/27222/10 (провадження № 61-8815св21).

У постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 320/383/19 (провадження № 61-18284св19) Верховний Суд виснував, що доказами, які підтверджують наявність особливих обставин, що спричинили додаткові витрати на дитину, можуть бути документи, які підтверджують, зокрема, витрати на придбання спеціальних інструментів, призначених для розвитку здібностей людини (наприклад, музичного інструменту або спортивного спорядження тощо), витрати на навчання дитини у платному навчальному закладі, на заняття у музичних, мистецьких або спортивних закладах, на додаткові заняття, висновки медико-соціальної експертної комісії, довідки медичних закладів та інші документи, що підтверджують відповідний стан здоров`я дитини (хвороба, каліцтво), і свідчать про необхідність додаткових витрат на лікування (на придбання ліків, спеціальний медичний догляд, санаторно-курортне лікування тощо). Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватися відповідними документами (наприклад, витрати на спеціальний медичний догляд - довідкою медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування - виписками з історії хвороби дитини, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами тощо).

Наведені висновки щодо застосування статті 185 СК України підлягають врахуванню у кожній справі про стягнення додаткових витрат на дитину.

У постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1489 цс 17 зроблено висновок, що СК України виходить з принципу рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону брати участь у додаткових витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до наданої медичної документації, спільна дитина сторін має наступний діагноз за МКХ10: F84.0 (дитячий аутизм з якісними порушеннями комунікації, розладом експресивного мовлення, окремими порушеннями рецептивного мовлення (ЗНМ І рівня), рухових функцій (диспраксією розвитку), руховими та вокальними стереотипіями.( а.с. 192, том2).

Вказаний факт не заперечується сторонами.

Згідно посвідчення серії НОМЕР_4 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є дитиною з інвалідністю до 18 років.

Згідно висновку про комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини сторін - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 26 лютого 2024 року за № ІРЦ-85989/2024/488811, дитина потребує: заняття з практичним психологом (постійно 2 години на тиждень); заняття з вчителем логопедом (постійно 2 години на тиждень); заняття з вчителем-дефектологом (постійно 2 години на тиждень); заняття з вчителем - реабілітологом (постійно 2 години на тиждень).

Тобто, у даній справі стягнення додаткових витрат, про які просить позивачка, зумовлені станом здоров'я спільної із відповідачем дитини.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що вищевказані додаткові витрати на дитину викликані особливими обставинами - хворобою дитини та є постійними, оскільки реабілітація дитини з інвалідністю є довготривалою та станом на час ухвалення рішення по вказаній цивільній справі у суду відсутні відомості про строки завершення програм реабілітації, при цьому сторони в судовому засіданні визнали, що за період проведення курсу занять у дитини помітно покращилася координація та контроль себе у просторі, контроль емоцій, дрібна моторика та робота рук.

Крім того, судом встановлено, що додатково дитина сторін знаходиться на постійній реабілітації в центрі для дітей з порушеннями опорно-рухового апарату «Самотужка».

Звертаючись до суду із апеляційною скаргою відповідач просить суд стягнути з нього додаткові витрати у розмірі 8 500 грн. В обгрунтування зменшення визначеної судом першої інстанції суми додаткових витрат зазначає, що судом не було приділено уваги доказам, що знаходились в матеріалах справи щодо участі відповідача у вихованні та утриманні його старшого сина.

Колегія суддів, перевіривши вказані доводи відповідача та, дослідивши надані ним на підтвердження вказаних обставин докази, приходить до висновку, що відповідачем надано копію повторного свідоцтва про народження ОСОБА_8 серія НОМЕР_5 , виданого Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві 05 грудня 2023 року про те, що ОСОБА_8 народився ІНФОРМАЦІЯ_7 у м. Маріуполі Донецької області, батьки: батько- ОСОБА_1 ; мати- ОСОБА_9 . При тому, як вказано відповідачем, дитина проживає в Італії вже 8 років. Наявна в матеріалах справи виписка по картці клієнта Монобанк ОСОБА_1 підтверджує факт переказу ним коштів на картку НОМЕР_6 ОСОБА_10 за період з липня 2022 року по серпень 2025 року різними сумами. Інформації про призначення вказаних платежів та про належність вказаної картки саме сину відповідача ОСОБА_8 вказана виписка та інші надані відповідачем докази не містять.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що Адвокатське бюро «Бачинський і партнери» директором якого він є, та ТОВ «Бивайн» не здійснюють своєї господарської діяльності, оскільки вони утворювались для певних проєктів, які не запустились через початок війни, що підтверджується витягом з руху коштів по рахунках підприємств, який додається, колегія суддів оцінює критично, оскільки такі твердження відповідача не підтвердженні доказами. Витяг з руху коштів по рахунках підприємств, на який посилається відповідач, до апеляційної скарги не наданий.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача на те, що за своїм матеріальним станом він не спроможний сплачувати додаткові витрати на дитину у розмірі 10 000 грн щомісячно, враховуючи розмір його заробітної плати у ФОП ОСОБА_6 на посаді менеджера з торгівлі 10 000 грн, оскільки судом першої інстанції, з урахуванням положень частини 3 статті 182 СК України, при визначенні матеріального стану платника аліментів, враховано всі задекларовані доходи відповідача, виписки з його банківських рахунків, а також те, що він є засновником та директором Адвокатського бюро «Бачинський та партнери» та засновником та керівником ТОВ « Бивайн».

Не спростовують правильності висновків суду першої інстанції в оскаржуваній частині і доводивідповідача про наявністьв провадженніКиївського окружного адміністративного суду справи №320/59060/25 за позовом Головного управління Державної податкової служби у м.Києві до нього про стягнення 958 262,91 грн., оскільки рішення у даній справі відсутнє, триває розгляд справи в суді.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як вбачається із ч.3 ст12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідачем не було доведено належними та допустимими доказами неможливості сплати додаткових витрат на дитину у розмірі 10 000 грн та необхідності зменшення визначеного судом першої інстанції їх розміру.

Висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, та узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Інші наведені відповідачем в апеляційній скарзі аргументи не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що суд порушив норми процесуального чи матеріального права.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 січня 2026 року в оскаржуваній частині ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 .

Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

З огляду на те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 залишається без задоволення, а судове рішення без змін, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 січня 2026 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: Судді