Постанова від 19 липня 2026 р. у справі №759/13097/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/9686/2026 Доповідач - Ратнікова В.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 759/13097/25

20 липня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Кирилюк Г.М.

- Рейнарт І.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 нарішення Святошинського районного суду міста Києва від 19 лютого 2026 року, ухвалене під головуванням судді Твердохліб Ю.О., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в :

У червні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

На обґрунтування позовних вимог зазначало, що ТОВ «Бізнес Позика» 08.10.2024 року було направлено ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти договір № 512087-КС-001 про надання кредиту. 08.10.2024 року ОСОБА_1 прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення договору № 512087-КС-001 про надання кредиту на умовах визначених офертою. Зі своєї сторони ТОВ «Бізнес Позика» направлено ОСОБА_1 через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор UA-3008 на номер телефону НОМЕР_1 (що зазначено позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті), котрий позичальником було введено/відправлено.

Отже, 08.10.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (кредитодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) було укладено договір № 512087-КС-001 про надання кредиту.

Позивач вказував, що ТОВ «Бізнес Позика» свої зобов`язання за договором кредиту виконало та надало позичальнику ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 24 000,00 грн шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_2 (яка вказана позичальником при заповненні анкетних даних в особистому кабінеті), що підтверджується довідкою про видачу коштів (або платіжним дорученням).

До теперішнього часу боржниця свої зобов`язання за кредитним договором № 512087 КС-001 про надання кредиту належним чином не виконала, а лише часткового сплатила кошти, розрахунок та розмір яких зазначені у Розрахунку заборгованості за договором № 512087-КС-001 позичальника ОСОБА_1 , чим порушила свої зобов`язання, встановлені договором.

Відповідно до Розрахунку заборгованості за договором № 512087-КС-001 ОСОБА_1 на виконання умов договору здійснила часткову оплату за договором № 512087-КС-001 на загальну суму 18139,20 грн.

Таким чином, зробивши часткову оплату з метою виконання умов договору, відповідачка вчинила конклюдентні дії щодо визнання договору і, відповідно, щодо правомірності вимог позивача за договором про надання кредиту.

У боржника станом на 28.05.2025 року утворилась заборгованість за договором № 512087-КС-001 про надання кредиту в розмірі 63 220, 80 грн, що складається із: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 24 000 грн; суми прострочених платежів по процентах - 30 240 грн; сума заборгованості по штрафам - 8 620, 80 грн; суми прострочених платежів за комісією - 360 грн.

З урахуванням викладеного, позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» заборгованість за договором № 512087-КС-001 про надання кредиту від 08.10.2024 року, що становить 63 220,80 грн, що складається із: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 24 000,00 грн; суми прострочених платежів по процентах - 30 240,00 грн; суми заборгованості по штрафам - 8 620,80 грн; суми прострочених платежів за комісією - 360,00грн та сплачений судовий збір в розмірі 2422,40 грн

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 19 лютого 2026 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» заборгованість за кредитним договором від 08 жовтня 2024 року № 512087-КС-001 у розмірі 54 600 (п`ятдесят чотири тисячі шістсот) гривень 00 копійок.

У решті позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» судові витрати у розмірі 2 083 (дві тисячі вісімдесят три) гривні 26 копійок.

Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції, 19 березня 2026 року відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила суд рішення Святошинського районного суду міста Києва від 19 лютого 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Апеляційну скаргу обгрунтовує тим що, вважає оскаржуване рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим.

Зазначає, що позивач стверджує, що зазначений договір позики було підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, з чим апелянт не погоджується.

Вказує на те, що особливості укладання кредитного договору та договору позики в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». У пункті 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов?язків та оформлена в електронній формі. Положеннями ч. 1 ст. 10, ч. 1 ст. 11 цього Закону передбачено, що електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов?язаною у разі її прийняття.

Статтею 12 Закону встановлено, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: 1) електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; 2) електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; 3) аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Пунктом 6 ч. 1 ст.3 цього Закону визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб?єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб?єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв?язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 цього цього закону).

У статті 5 цього Закону вказано, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов?язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов?язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. За змістом статтей 6, 7 цього Закону, для ідентифікації автора електронного документа використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов?язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

Отже, електронний документ, на підставі якого між сторонами виникають права та обов?язки, має відповідати положенням Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг». Вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 16.03.2020 року (справа N? 910/1162/19) та від 19.01.2022 року (справа N? 202/2965/21).

Зазначає, що на підтвердження укладення спірного договору позивачем надаються паперові копії. При цьому, позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що наявний в матеріалах справи Договір позики (у вигляді паперової копії) було створено у порядку, визначеному Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та що він підписувався електронним підписом уповноваженою на те особою (з можливістю ідентифікувати підписантів договору), який є обов?язковим реквізитом електронного документа.

Таким чином, на думку апелянта, наявні в матеріалах справи паперові копії спірного кредитного договору не можуть вважатись електронними документами (копіями електронних документів), оскільки не відповідають вимогам статей 5, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», та не є належними доказами укладення договору між нею та кредитором.

Наголошує на тому, що не укладала договір кредиту, який долучав представник позивача в якості копій до позовної заяви, відповідно не погоджувала процентну ставку та інші умови кредитування.

Вважає, що жоден доказ по справі не підтверджує підписання кожної сторінки договору з усіма його умовами.

Зазначає, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази часу та способу генерування одноразового ідентифікатора, його направлення їй, підтвердження пропозиції щодо укладення договору, зокрема, довідка про ідентифікацію клієнта, хронологія вчинення дій щодо укладення кредитних договорів у формі електронного правочину, тощо.

Наголошує на тому, що при належному укладенні договору існує можливість перевірки автентичності підпису. Якщо йдеться про підписання договору, укладеного в письмовій формі, то підпис можна перевірити шляхом призначення почеркознавчої експертизи. У разі укладення договору електронним цифровим підписом, є можливість перевірити підпис шляхом декодифікації накладення підпису з використанням відкритого ключа, який видається акредитованим центром сертифікації ключів (АЦСК).

У даному випадку перевірити автентичність того, що позивач називає підписом, не можливо, оскільки не підтверджено ні направлення СМС-повідомлення на мобільний номер відповідача, ні належність номеру телефона саме відповідачу, а також не доведено, що саме ці кредитні умови узгодив відповідач. При цьому, оскільки негативні факти не підлягають доведенню (у цьому випадку - непогодження умов договору), саме на позивача покладено обов?язок укладення договору, і позивач цей обов?язок в повній мірі не виконав.

Отже, наведене, на думку апелянта вказує на неукладеність оспорюваного правочину - договору про надання кредиту від 09.01.2024 N?265386-КC007, в тому числі в електронній формі, відтак, відсутні докази погодження нею саме цих (а не інших) кредитних умов про проценти та комісії, що повністю проігнорував суд першої інстанції, розглядаючи позов, вважаючи безальтернативно, що вона узгодила саме ці кредитні умови.

Згідно з абзацом третім частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування»), кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки. комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Відповідно до частини п?ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п?ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Зазначає, що на підтвердження обставин перерахування грошових коштів за спірним кредитним договором та наявності боргу за договором позивач надає тільки розрахунки заборгованості. Між тим, наголошує, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є виключно первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Вказує на те, що матеріали справи не містять жодного належного, достатнього та допустимого доказу перерахування суми позики (платіжне доручення, квитанція, чек тощо), невідомо кому належить карткові рахунки, на які переказано кошти, оскільки дані про отримувачів у довідці не зазначені як і повний номер рахунку.

Вищенаведене на думку апелянта вказує, що позивач не довів обставини, на яких грунтуються позовні вимоги, зокрема, не довів укладення кредитного договору на умовах, що вказані в наданій копії, не довів перерахування тіла кредиту, не довів розмір фактично наданих у кредит коштів, які він просить стягнути, а тому суд першої інстанції задовольнив позовну заяву без достатніх на те правових підстав і рішення підлягає скасуванню за результатами розгляду апеляційної скарги.

20 травня 2026 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника ТОВ «Бізнес позика»-Покрищука А.В. в якому він зазначає, що ознайомившись з доводами апеляційної скарги, позивач вважає їх неприйнятними, а саму апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Звертає увагу на те, що позивачем у справі було подано до суду першої інстанції клопотання, задовольняючи яке, суд постановив ухвалу від 17.06.2025 року, якою витребувано у АТ КБ "ПриватБанк" інформацію, яка містить банківську таємницю, а саме: чи випускалася банківська картка № НОМЕР_2 та відкритий під неї рахунок на ім`я ОСОБА_1 , а також інформацію про рух коштів (виписку) по вказаній банківській картці за період з 08.10.2024 року (дата видачі кредиту) по 25.03.2025 року (дата закінчення терміну кредитування). АТ КБ "ПриватБанк" надав суду відповідь, з якої вбачається, що дійсно, на рахунок Боржника 08.10.2024 року (в день укладання кредитного договору!!!) надійшли кредитні кошти в розмірі 24 000,00 грн., тобто, саме та сума, яка обумовлена сторонами в кредитному договорі.

Вважає, що посилання відповідачки на відсутність належних первинних бухгалтерських документів на підтвердження здійснення перерахування кредитором коштів боржнику також не відповідають дійсності з огляду на наступне. Наданий позивачем разом з позовною заявою документ (інформаційне підтвердження від ТОВ "ПрофітГід" щодо здійснення переказу грошових коштів позичальнику у розмірі 24 000,00 грн. ), як доказ перерахування кредитних коштів боржнику є належним, допустимим та достатнім доказом перерахування кредитних коштів; а в сукупності з інформацією, отриманою судом першої інстанції від АТ КБ "ПриватБанк", згідно якої встановлено надходження на рахунок відповідачки кредитних коштів є беззаперечним свідченням того, що кредитор належним чином виконав свій обов`язок та надав позичальнику кошти в користування, особливо з урахуванням того, що вищевказані докази отримані незалежно один від одного і вони логічно й послідовно доповнюють один одного.

Зазначає, що наданий позивачем разом з позовною заявою Розрахунок заборгованості за кредитним договором, разом з іншими доказами по справі, є належним, допустимим та достатнім доказом існування у відповідачки заборгованості за кредитним договором. Вищезазначені документи є документами первинної бухгалтерської документації, які повністю відповідають ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджене Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, що випливає з наступного.

Окремо вказує на те, що відповідач на виконання умов кредитного договору здійснив часткову оплату за ним в рахунок погашення своєї заборгованості на загальну суму 18 139,20 грн., про що уже було сказано позивачем в позовній заяві та надано документальне підтвердження

Звертає увагу щодо дійсності укладеного договору в електронній формі та наявності підпису відповідачки одноразовим ідентифікатором, що є достатнім для того, аби вважати угоду укладену ОСОБА_1 через веб-сайт кредитодавця шляхом введення логіну особистого кабінету та паролю особистого кабінету, вона ввійшла до особистого кабінету та з нього через інформаційно-телекомунікаційну систему (ІТС) подала заявку на отримання кредиту, де відповідно вказала номер свого поточного (карткового) рахунку № НОМЕР_2 , який вочевидь позивач знати не міг без повідомлення про нього боржником.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

У порядку частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки дана справа є малозначною, то її розгляд здійснюється судом без виклику сторін в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України,судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судом встановлено, що 08 жовтня 2024 року між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 укладено договір № 512087-КС-001 про надання кредиту (а.с. 28-37).

08 жовтня 2024 року ОСОБА_1 направлено пропозицію (оферту) укласти договір № 512087-КС-001 про надання кредиту (а. с. 38-39).

08 жовтня 2024 року ОСОБА_1 прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення договору № 512087-КС-001 про надання кредиту, на умовах визначених офертою (а. с. 37).

Згідно з п.п. 2.1. договору кредитодавець надає позичальнику грошові кошти в розмірі 24 000,00 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісію за надання кредиту у порядку та на умовах, визначених цим договором та правилами надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес позика».

Пунктами 2.2., 2.3., 2.4., 2.5., 2.6., 2.7., 2.8., 2.9., 2.10, 2.11 визначено тип кредиту: кредит. Строк, на який надається кредит: 24 тижні. Стандартна процентна ставка за кредитом: в день 1 %, фіксована. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку (терміну) договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Комісія за надання кредиту: 4 800,00 грн. Розмір комісії, встановлений цим пунктом договору, залишається незмінним протягом усього строку (терміну) договору. Встановлений договором розмір комісії не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Загальний розмір наданого кредиту: 24 000,00 грн. Строк дії договору до 25 березня 2025 року. Орієнтовна загальна вартість наданого кредиту: 58 973,82 грн. Орієнтовна реальна річна процентна ставка: 6 669,21 процентів. Денна процентна ставка за кредитом: в день 0,86 %.

Відповідно до пункту 5.2.3. договору позичальник зобов`язаний: повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі, передбачені договором, до закінчення строку (терміну) дії договору.

Згідно з пунктом 5.3.4. договору, кредитодавець має право вимагати від позичальника повернення суми кредиту, сплати комісії, процентів за користування кредитом, неустойки (штрафу) у разі її нарахування та виконання усіх інших зобов`язань, передбачених договором.

Пунктом 5.3.11.1. договору передбачено, що кредитодавець має право у випадку, якщо будуть мати місце будь-які або всі можливі випадки невиконання позичальником взятих на себе обов`язків та недотримання умов, передбачених цим Договором, вимагати повернення суми кредиту, сплати всієї суми нарахованих процентів за користування кредитом та комісії (якщо комісія не була сплачена позичальником раніше), в повному обсязі, у разі затримання сплати частини боргу за кредитом та/або процентів за користування кредитом та/або комісії на строк (термін), що перевищує один календарний місяць;

Згідно з пунктом 5.3.11.2 договору, виконання позичальником вимоги кредитодавця щодо повернення кредиту, процентів за користування кредитом, комісії, відповідно до умов цього договору повинно бути проведено позичальником протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати одержання такої вимоги від кредитодавця. Сторони підтверджують, що строк (термін) повернення всієї суми кредиту, процентів за користування кредитом, комісії, що містяться у вимозі кредитодавця, направленої позичальнику, відповідно до цього пункту договору є зміною строку (терміну) остаточного повернення кредиту в бік його зменшення. Сторони домовились, що вказана в цьому пункті вимога про повернення кредиту, не є зміною кредитодавцем в односторонньому порядку умов цього договору.

ТОВ «Бізнес позика» свої зобов`язання за договором кредиту виконало та надало позичальниці грошові кошти в розмірі 24 000,00 грн на картковий рахунок, що підтверджується довідкою, наданою ТОВ «ПрофітГід», з якої вбачається, що в рамках договору про надання фінансових платіжних послуг з переказу коштів № ПГ-5 від 04.11.2020 року та на підставі платіжної інструкції відправника, ТОВ «ПрофітГід» було здійснено успішний переказ коштів на рахунок отримувача: платник-ТОВ «Бізнес позика», дата та час здійснення переказу коштів-08.10.2024 року о 08:23:45, сума переказу-24 000 грн, номер платіжної картки НОМЕР_3 , призначення переказу- перерах. коштів ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_4 зг. до кредитного дог. №512087-КС-001 від 08.10.2024 (а. с. 63).

Згідно з довідкою, наданою позивачем, у ОСОБА_1 станом на 28 травня 2025 року утворилася заборгованість за договором № 512087-КС-001 про надання кредиту в розмірі 63 220,80 грн, у тому числі: сума прострочених платежів за тілом кредиту - 24 000,00 грн, сума прострочених платежів за процентами - 30 240,00 грн, сума заборгованості за штрафами -8 620,80 грн, сума прострочених платежів за комісією - 360,00 грн (а. с. 24).

Задовольняючи частково позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції, беручи до уваги всі встановлені факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, прийшов до висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню, а з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість на загальну суму 54 600,00 грн. У решті заявлених вимог слід відмовити.

Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції погоджується в повній мірі, з огляду на наступне.

Однією із загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору (п.3 ч.1 ст. 3 ЦК України).

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах.

Пунктами 5-7 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.

Стаття 11 вказаного Закону передбачає порядок укладення електронного договору.

Так, пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі «Інтернет» або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.

За змістом статті 12 цього Закону якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як встановлено судом, 08 жовтня 2024 року між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 укладено договір № 512087-КС-001 про надання кредиту (а.с. 28-37). 08 жовтня 2024 року ОСОБА_1 направлено пропозицію (оферту) укласти договір № 512087-КС-001 про надання кредиту (а. с. 38-39).08 жовтня 2024 року ОСОБА_1 прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення договору № 512087-КС-001 про надання кредиту, на умовах визначених офертою (а. с. 37).

Для підписання і укладення кредитного договору був введений код з смс-повідомлення, яке було направлено на номер телефону відповідача + НОМЕР_5 .

Вказаний договір підписаний одноразовим ідентифікатором UA- 3008.

Матеріали справи не містять доказів, що даний номер телефону не належить ОСОБА_1 .

Окрім того, колегія суддів зазначає, що даний номер + НОМЕР_5 був вказаний ОСОБА_1 при поданні заяви на ознайомлення з матеріалами справи 25 червня 2025 року.

Тобто, без реєстрації ОСОБА_1 на сайті товариства та заповнення форми, отримання смс-повідомлення, а також без здійснення входу на сайт товариства, кредитний договір між відповідачем та ТОВ «Бізнес позика» не був би укладений.

Окрім того, на підтвердження відповідних дій відповідача, позивачем було надано візуальну форму послідовності дій клієнта ( а.с. 61, том1 ).

Таким чином, підписавши 08.10.2024 договір № 512087-КС-001 про надання кредиту електронним підписом одноразовим ідентифікатором UA- 3008ОСОБА_1 добровільно погодилась у письмовому вигляді на умови кредитування, зокрема, розмір кредиту, порядок його надання та відсотки за користування кредитом.

Аналогічний висновок викладено й у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року по справі № 284/157/20-ц та від 12 січня 2021 року по справі №524/5556/19.

Виконання позивачем (кредитором) обов`язку щодо надання грошових коштів у розмірі 24 000 грн. відповідачу (позичальнику) підтверджується довідкою наданою ТОВ «ПрофітГід» з якої вбачається, що в рамках договору про надання фінансових платіжних послуг з переказу коштів № ПГ-5 від 04.11.2020 та на підставі платіжної інструкції відправника, ТОВ «ПрофітГід» було здійснено успішний переказ коштів на рахунок отримувача: платник-ТОВ «Бізнес позика», дата та час здійснення переказу коштів-08.10.2024 року о 08:23:45, сума переказу-24 000 грн, номер платіжної картки НОМЕР_3 , призначення переказу- перерах.коштів ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_4 зг. до кредитного дог. №512087-КС-001 від 08.10.2024 (а. с. 63).

Вказане свідчить про зарахування коштів в сумі 24 000 грн.08.10.2024 на картку № НОМЕР_3 , що збігається з номером картки, що була зазначена в кредитному договорі, який був підписаний відповідачем одноразовим ідентифікатором - UA-3008.

Заперечуючи проти отримання коштів, апелянт у свою чергу не надала до суду першої чи апеляційної інстанції доказів того, що картка за номером № НОМЕР_3 відповідачу - ОСОБА_1 не належить, та 08.10.2024 року на вказану картку не надходили кошти в сумі 24 000 грн. на виконання умов договору укладеного із Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» №512087-КС-001 від 08.10.2024.

Окрім того, колегією суддів враховується часткова сплата заборгованості на загальну суму 18 139,20 грн., що підтверджується квитанціями про оплату, що містяться в матеріалах справи а.с. 216-231, том1.

Вказана часткова сплата заборгованості свідчить про те, що відповідач була обізнана про наявність боргу та здійснювала його часткове погашення.

Отже, вирішуючи спір у справі, яка переглядається, суд першої інстанції на підставі належної правової оцінки обставин, якими обґрунтовувалися вимоги, дійшов обґрунтованого висновку про укладення кредитного договору № 512087-КС-001 від 08.10.2024 року між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 в електронній формі, із застосуванням одноразового пароля-ідентифікатора (UA- 3008), а також отримання відповідачем кредитних коштів у загальному розмірі 24 000 грн, що підтверджується належними та допустимими доказами.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги щодо того, що жоден доказ по справі не підтверджує підписання відповідачкою кожної сторінки договору з усіма його умовами, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази часу та способу генерування одноразового ідентифікатора, його направлення їй, підтвердження пропозиції щодо укладення договору, зокрема, довідка про ідентифікацію клієнта, хронологія вчинення дій щодо укладення кредитних договорів у формі електронного правочину, тощо, колегія суддів вважає безпідставними та такими, що спростовується матеріалами справи, які містять належні та допустимі докази, що підтверджують вказані обставини, які були дослідженні судом.

Відповідно до п.10 Постанови Правління НБУ «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит)» від 03 листопада 2021 року № 113, перебачено, що договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача, з урахуванням вимог пункту 9 розділу II цього Положення повинні містити номер такого рахунку споживача за стандартом IBAN, сформований відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України з питань запровадження міжнародного номера рахунку, та/або номер такого особистого електронного платіжного засобу споживача у форматі ХХХХ ХХ****** ХХХХ (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу).

Отже, з боку позивача відсутні порушення та, з урахуванням вимог закону, здійснено захист інформації щодо клієнта від третіх осіб.

Доказів того, що на картку № НОМЕР_3 не було перераховано 08.10.2024 року кредитних коштів у загальному розмірі 24 000,00 грн відповідачка суду не надала.

З урахуванням викладеного доводи апеляційної скарги про те, що невідомо кому належать карткові рахунки, на які переказано кошти, оскільки дані про отримувачів у довідці не зазначені, як і повний номер рахунку, колегія суддів відхиляє як безпідставні.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом статті 526, частини першої статті530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків (термінів), зокрема, щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання боржником визначені статтями 1050, 625 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов`язують його сплати суму боргу кредитору.

Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У справах про стягнення кредитної заборгованості чи звернення стягнення на предмет застави, кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме, надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

У справі, яка переглядається, фактичні обставини справи вказують на те, що позивач довів належними і допустимими доказами факт укладення договору, надання позичальнику кредитних коштів, тобто, виконання належним чином своїх обов`язків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12 висловлено правову позицію про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно умов підписаного договору про споживчий кредит № 512087-КС-001 про надання кредиту від 08.10.2024 рокупозичальнику надано кредит у розмірі - 24 000 грн., строком на 24 тижні ( п.2.3. договору). Згідно п.2.7. договору строк дії -до 25.03.2025 року.

Згідно п. 2.4 стандартна процента ставка за кредитом в день 1 % фіксована. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку.

З матеріалів справи вбачається, що у договорі сторони, діючи відповідно до положень статей 6, 627 ЦК України, врегулювали відносини щодо сплати процентів за користування кредитом.

Сторонами було погоджено процентну ставку, яку має сплатити відповідач у межах строку кредитування з 08.10.2024 року по 25.03.2025 року за користування кредитними коштами.

Згідно розрахунку заборгованості за кредитом розмір процентів становить 30 240 грн, які нараховані з 08.10.2024 року по 25.03.2025 року, тобто, відповідають погодженим сторонами умовам договору, а тому підлягають стягненню із відповідача.

Щодо стягнення комісії.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення, тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.

Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч. 1 та 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Зазначене узгоджується з висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

Виходячи з аналізу вимог п. 4 ч. 1 ст. 1,ч. 2 ст. 8, ч. 1 ст.1, ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», роз`яснень Великої Палати Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року по справі №496/3134/19 щодо застосування ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.

Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача, як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також стягувати суму несплаченої вищевказаної комісії з відповідача (в т.ч. і в судовому порядку).

Відповідно до п 2.5 укладеного між сторонами договору визначено, що комісія за надання кредиту становить 4 800,00 грн. Нараховується одноразово при видачі кредиту в дату видачі кредиту.

Розмір комісії, встановлений даними пунктами договору, залишається незмінним протягом усього строку (терміну) договору. Встановлений договором розмір комісії не може бути збільшений кредитодавцем в односторонньому порядку.

Отже, умови договору про надання кредиту від 08.10.2024 року щодо розміру та порядку сплати комісії з ОСОБА_1 погоджені, Закону України «Про споживче кредитування» вказані умови не суперечать.

Перевіривши в межах доводів апеляційної скарги правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи спір, не дослідив та не надав належної правової оцінки зібраним у справі доказам, що має суттєве значення для правильного вирішення спору, не з`ясував належним чином фактичних обставин справи щодо стягнення заборгованості за користування кредитом, тим самим не встановив дійсний обсяг відповідальності відповідача.

Інші доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують та не є підставою для його скасування.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції виконано вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно досліджено і оцінено докази та встановлено обставини у справі, правильно застосовано норми матеріального права та ухвалено законне та обґрунтоване рішення про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 заборгованості за договором № 512087-КС-001 від 08.10.2024 року.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Святошинського районного суду міста Києва від 19 лютого 2026 року - залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 19 лютого 2026 рокузалишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: Судді: