Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №754/4259/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.

№ 22-ц/824/10681/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 754/4259/26

16 липня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Кирилюк Г.М.

- Ящук Т.І.

при секретарі - Козачук А.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника заявника ОСОБА_1 адвоката Шам Олени Іванівни на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 19 березня 2026 року, постановлену під головуванням судді Коваленко І.І., у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації, про встановлення факту, що має юридичне значення,-

в с т а н о в и в:

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації, в якій просив суд встановити факт перебування на утриманні та самостійного виховання ним, ОСОБА_1 , малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який спільно проживає з ним за адресою: АДРЕСА_1 .

Встановлення вказаного юридичного факту йому необхідне, у тому числі, для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до пункту 4 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", тому заявник просив суд заяву задовольнити.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 19 березня 2026 року відмовлено у відкритті провадження по цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації, про встановлення факту, що має юридичне значення.

Не погоджуючись з постановленоюухвалоюсуду першої інстанції, представник ОСОБА_1 адвокат Шам Олена Іванівна подала апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 19 березня 2026 року та ухвалити нове судове рішення, яким направити справу №754/4259/26 для продовження розгляду справи до суду першої інстанції.

В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржувана ухвала судупершої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справіпро встановлення факту, що має юридичне значення, є передчасними, тобто такими, що не можуть бути зроблені на стадії вирішення питання відкриття провадження у справі, адже суд першої інстанції не був позбавлений можливості з`ясувати коло заінтересованих осіб, уточнити мету встановлення факту та у подальшому вирішити питання щодо можливості розгляду даної заяви в порядку окремого провадження. Як наслідок, це призвело до неправильного вирішення питання та постановлення ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі та доступу до суду.

При цьому, наголошує на тому, що згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, у кожній справі після її порушення суддя зобов`язаний провести підготовчі дії, зокрема, з`ясувати, які фізичні особи і організації можуть бути заінтересовані у вирішенні даної справи і підлягають виклику в судове засідання, у необхідних випадках запропонувати заявникові та заінтересованим особам подати додаткові докази на підтвердження заявлених вимог чи заперечень проти них.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник заявника ОСОБА_1 адвокат Шам Олена Іванівна підтримала доводи апеляційної скарги та просила скаргу задовольнити.

Заінтересовані особи: ОСОБА_2 , представник Служби у справах дітей Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації в судове засідання не з'явились. Про день та час слухання справи судом апеляційної інстанції вказані учасники справи повідомлялись у встановленому законом порядку.

Відповідно до вимог статті 128, 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у відсутності заінтересованих осіб ОСОБА_2, представника Служби у справах дітей Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення представника заявника, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації.

Заява обгрунтована тим що, починаючи з 17 березня 2023 року по листопад 2025 року він перебував у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_2 , вони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, за час якого у них народився син ОСОБА_4 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З листопада 2025 року між ним та ОСОБА_2 фактичні шлюбні стосунки, а також спільне проживання припинились.

Зазначав, що з 2022 року мати дитини - ОСОБА_2 неодноразово лікувала хронічний психіатричний розлад та періодично проходила стаціонарне лікування в МПЛ №2, отримувала медичну допомогу в клініці сучасної неврології AKCIMED, спостерігається державним психіатром. Але позитивний результат лікування був короткочасним. Після лікування мати дитини ОСОБА_2 проживає разом зі своєю матір?ю по теперішній час.

З листопада місяця 2025 року та по даний час він з дитиною зареєстрований та проживає у власній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , в належних умовах для спільного проживання та повністю утримує дитину, опікується інтересами та потребамисина, особисто займається його вихованням, регулярно відвідує педіатра та слідкує за розвитком, та його здоров`ям без участі матері.Те, що він має на утриманні та проживає разом зі своїм неповнолітнім сином підтверджується актом про фактичне проживання дитини з батькомвід 10.03.2026 року, складеним та підписаним сусідами.

Також 28 січня 2026 року укладено нотаріальний договір між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини. За умовами цього договору місце проживання сина визначено разом із батьком, який взяв на себе зобов`язання самостійно його виховувати та утримувати на достатньому рівні.

У відповідності до абзацу 5 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років. Таким чином, законодавець визначив гарантований захист дітей віком до 18 років, яких виховують самостійно військовозобов`язані жінки та чоловіки.

19 лютого 2026 року він звертався до органів надання адміністративних послуг із відповідною заявою про оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, однак 26 лютого 2026 року отримав рішення про відмову, мотивоване відсутністю судового рішення про самостійне виховання дитини батьком.

Таким чином, встановлення юридичного факту, як підстави для отримання відстрочки від мобілізаиії та/або звільнення з військової служби, здійснюється безпосередньо судом.

Посилаючись на те, що встановлення цього факту необхідно йому з метою захисту прав та інтересів дитини, а також для реалізації своїх прав та інтересів, як батька, що займається вихованням дитини, зокрема, для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до пункту 4 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", заявник ОСОБА_1 просив суд встановити факт перебування на утриманні та самостійного виховання ним, ОСОБА_1 , малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який спільно проживає з ним за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 19 березня 2026 року відмовлено у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації, про встановлення факту, що має юридичне значення.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що за встановлених у цій справі обставин факт самостійного виховання та утримання дитини чоловіком не може бути встановлений за правилами окремого провадження, ця справа пов`язана з вирішенням спору про право,зокрема, спору щодо участі одного з батьків у вихованні та утриманні дитини та/або ухилення від виконання батьківських обов`язків, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження з врахуванням інтересів дитини.

Посилання заявника на висновки Верховного Суду, висловлені у постанові від 02 квітня 2025 року у справі № 127/3622/24, суд першої інстанції вважав помилковими з тих підстав, що фактичні обставини та правовідносини у зазначеній справі не є подібними до обставин у даній справі.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною сьомою статті 19 ЦПК України передбачено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У частинах першій, другій статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18).

Існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. В іншому разі між цими особами виникає спір про право.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України сім`я передбачено, що дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим врахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

У частині першій статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

У статті 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Зазначена норма права дає підстави для висновку про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один з батьків проживає окремо від дитини, він повинен здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

З настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються відповідними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або у певному обсязі припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, з огляду на які обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені тільки актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один з батьків самостійно їх виконує (див.: пункти 73-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22, провадження № 14-132цс23).

Норми СК України не встановлюють підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само, як визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість повної відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Звертаючись досуду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, ОСОБА_1 просив суд встановити факт самостійного виховання та утримання ним сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Встановлення юридичного факту є необхідним заявнику, зокрема, для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до пункту 4 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Проте, встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини. Крім того, обов`язково має бути досліджено і враховано інтереси дитини.

У статті 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. Згідно з частиною першою цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Ураховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що вказана справа пов`язана з вирішенням спору про право, зокрема, спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від виконання батьківських обов`язків, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження з урахуванням інтересів дитини.

Доведення факту самостійного виховання дитини батьком пов`язане із встановленням обставин щодо невиконання матір`ю батьківських обов`язків стосовно дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним з батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Такий факт одноосібного (самостійного) виховання дитини одним з батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, у тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки у такому випадку завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Оскільки сімейним законодавством України не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема, від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним з батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право (див.: пункти 87-88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22, провадження № 14-132цс23).

Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Суд першої інстанції, установивши, що зазначені у заяві ОСОБА_1 обставини пов`язані з вирішенням спору про право, зокрема, спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від виконання батьківських обов`язків, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування, з урахуванням інтересів дитини, дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі частини четвертої статті 315 ЦПК України.

Колегія суддів погоджується із наведеним висновком суду першої інстанції та, окрім цього, вважає за необхідне роз`яснити заявнику про можливість встановлення відповідного факту у порядку позовного провадження.

Посилання заявника на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 02 квітня 2025 року у справі № 127/3622/24 (провадження № 61-12634св24), суд першої інстанції вірно визнав безпідставними.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).

Верховний Суд формулює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд нижчої інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Обставини справи № 127/3622/24, на яку посилається заявник, не є подібними до обставин справи, що переглядається. У зазначеній справі військовослужбовиця звернулася до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту самостійного виховання нею дитини з метою встановлення їй певного соціально-правового статусу - матері, яка самостійно виховує дитину, і можливістю у зв`язку з цим звільнитися з військової служби.

Інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не свідчать про порушення судом першої інстанції положень частини четвертої статті 315 ЦПК України і зводяться до власного тлумачення норм права.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що ухвала Деснянського районного суду міста Києва від 19 березня 2026 року є законною та обґрунтованою, постановлена з додержанням норм процесуального права, підстав для її скасування немає, а тому апеляційну скаргу представника заявника ОСОБА_1 адвоката Шам Олени Іванівни слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.

Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, а судове рішення без змін, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника заявника ОСОБА_1 адвоката Шам Олени Іванівни залишити без задоволення.

Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 19 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий : Судді: