Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №366/860/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 366/860/26

провадження № 33/824/3541/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд

в складі судді Кирилюк Г. М.,

при секретарі Черняк Д. Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 - адвоката Голуб Тетяни Іванівни на постанову Іванківського районного суду Київської області від 09 червня 2026 року в складі судді Корчкова А. А., у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП,

установив:

Постановою Іванківського районного суду Київської області від 09 червня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, на накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 665,60 грн.

20 червня 2026 року захисник ОСОБА_1 - адвокат Голуб Т. І. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Іванківського районного суду Київської області від 09 червня 2026 року та прийняти нову, якою закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовано тим, що судом першої інстанції не встановлено належних та достатніх підстав для проведення огляду на стан сп`яніння.

З протоколу вбачається, що підставами для огляду були нібито: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей, порушення координації рухів, нерозбірлива мова. Водночас з дослідженого судом відеозапису таких ознак не вбачається. Більше того, працівник поліції повідомляв лише про наявність підозри щодо перебування особи в стані сп`яніння, не конкретизуючи жодної ознаки такого стану. Сам факт існування припущення не є підставою для проведення огляду.

З відеозапису не вбачається чіткою, категоричної та однозначної відмови ОСОБА_1 від проходження огляду. Навпаки, особа пояснювала, що перебуває біля свого домоволодіння, ставила запитання щодо підстав вимоги поліцейських та не погоджувалася з твердженням про керування транспортним засобом у стані сп`яніння. Працівники поліції фактично не надали можливість надати чітку відповідь та відразу повідомними, що у будь-якому випадку складатимуть протокол за ст. 130 КУпАП.

В матеріалах справи відсутнє направлення на медичний огляд, підтвердження вручення такого направлення, будь-які документи щодо доставки або супроводу особи до медичного закладу.

Також зазначає, що особі не були належним чином роз`яснені права та наслідки відмови. На відеозаписі відсутні відомості про належне роз`яснення ОСОБА_1 прав, передбачених ст. 268 КУпАП. Також не роз`яснено, що відмова від проходження огляду сама по собі є окремим складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Поліцейські повідомляли лише про складання протоколу, що не відповідає вимогам законодавства та фактично позбавило особу можливості усвідомити наслідки своїх дій. Таке порушення права на захист є істотним та виключає можливість визнання провадження справедливим.

Наголошує, що суд першої інстанції безпідставно визнав відеозапис належним та допустимим доказом, оскільки у протоколі про адміністративне правопорушення відсутні відомості про технічних засіб відеофіксації, модель та серійний номер пристрою, відомості про безперервність відеофіксації та дані щодо первинного носія інформації. До справи долучено лише DVD-диск, який не є первинним носієм інформації. Сторона захисту звертала увагу суду на відсутність можливості перевірити походження відеозапису, його цілісність та достовірність, однак зазначені доводи фактично залишено без належної оцінки.

Судом першої інстанції порушено принцип презумпції невинуватості, оскільки у справі відсутні належні та достатні докази того, що у ОСОБА_1 були наявні законні підстави для проведення огляду, йому належним чином були повідомлені ознаки сп`яніння, роз`яснено права та наслідки відмови, він вислови чітку та однозначну відмову від проходження огляду та те, що поліцейськими було дотримано процедуру направлення до медичного закладу.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 не відповідає стандарту доказування «поза розумним сумнівом». Суд першої інстанції фактично поклав в основу постанови відомості, викладені у протоколі працівника поліції, однак не навів переконливих мотивів, чому проігнорував обставини, зафіксовані на відеозаписі.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та його захисник - адвокат Голуб Т. І. апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно ст. 294 КУпАП суд апеляційної інстанції розглядає обставини вчиненого правопорушення в межах, що викладені в протоколі про адміністративне правопорушення та визнані доведеними судом першої інстанції, за доводами, зазначеними в апеляційній скарзі.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративне правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Згідно ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення, зобов`язаний, зокрема, з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність особи, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами, як зазначено в ст. 251 КУпАП.

Суд (суддя), у відповідності з приписами ст. 252 КУпАП, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, при розгляді справи про адміністративне правопорушення підлягають з`ясуванню: чи було вчинено таке правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до п. 1.3 ПДР учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Згідно з п. 1.9 ПДР особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Згідно з положеннями ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» (із змінами та доповненнями) водій, серед іншого, зобов`язаний: виконувати розпорядження поліцейського, а водії військових транспортних засобів - посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, що даються в межах їх компетенції, передбаченої чинним законодавством, Правилами дорожнього руху та іншими нормативними актами; не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів.

Відповідно до п. 2.5 Правил дорожнього руху водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Отже, з системного аналізу вказаних норм права вбачається, що проходження в установленому порядку медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, за наявності до того підстав, є обов`язком водія, а не його правом.

За відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, передбачена адміністративна відповідальність за ч.1 ст. 130 КУпАП.

Як вбачається з матеріалів справи, 30 березня 2026 року о 12 год. 39 хв. було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ААД № 285926, відповідно до якого водій ОСОБА_1 30 березня 2026 року, о 12 год. 15 хв., в с. Левковичі вул. Зарічна, керував транспортним засобом Daewoo Nexia, н/з НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей, порушення координації рухів, нерозбірлива мова. Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою приладу Драгер та в медичному закладі водій відмовився. Своїми діями водій ОСОБА_1 порушив вимоги п.2.5 ПДР, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.

У вказаному протоколі зазначено, що до нього додається, зокрема, диск з відеозаписом.

На відеозапису, який долучено до матеріалів справи, зафіксовано факт зупинки у населеному пункті транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , який на неодноразову вимогу поліцейських зупинитись, подану за допомогою звукового сигналу та гучномовця, зупинився не одразу, продовжуючи свій рух, пропозицію ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою приладу Драгер або в лікарні, у зв`язку з підозрою щодо перебування водія у стані алкогольного сп`яніння, на що ОСОБА_1 відповів відмовою : «я нікуди не їду».

Відмова водія від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння є підставою притягнення особи до відповідальності за ст.130 КУпАП.

Ознаки сп`яніння, які виявляються поліцейським при первинному контакті з особою на місці зупинки, визначаються в результаті візуального огляду особи, її поведінки, запахів тощо, і саме ці ознаки є підставою для пропозиції особі пройти огляд на стан сп`яніння.

Виявлення ознак, як виходить зі змісту діючого законодавства, не потребує проведення будь-яких спеціальних дій з боку поліцейського та складання поліцейським будь-яких документів, входить до його виключних дискреційних повноважень.

За викладених обставин у працівників поліції були підстави вважати, що ОСОБА_1 перебуває у стані сп`яніння, оскільки останній мав ознаки алкогольного сп`яніння, які зазначені в протоколі, а тому останній виконуючи п. 2.5 ПДР України повинен був на вимогу поліцейських пройти в установленому порядку огляд для визначення стану алкогольного сп`яніння, однак від вказаного огляду відмовився.

Зафіксована на відеозаписі інформація є достатньою та підтверджує обставини перебування особи під час керування транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння та відмови від проходження огляду як на місці зупинки, так і в закладі охорони здоров`я.

Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не встановлено належних та достатніх підстав для проведення огляду на стан сп`яніння є необґрунтованими.

Щодо доводів апеляційної скарги про неналежність такого доказу як відеозапис, оскільки він не є первинним носієм інформації та в протоколі про адміністративне правопорушення відсутні відомості про технічний засіб відеофіксації, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Суд першої інстанції в оскаржуваній постанові посилався на положення Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої Наказом МВС України 18.12.2018 №1026 (далі - Інструкція № 1026).

Пунктом 3 розділу ІІ Інструкції № 1026 визначено, що портативні відеореєстратори та карти пам`яті зберігаються в приміщеннях органів, підрозділів поліції та видаються поліцейському під підпис у журналі обліку видачі, повернення портативного відеореєстратора та карт пам`яті, копіювання цифрової інформації, який зберігається в органі, підрозділі поліції.

Відповідно до п. 5 розділу ІІ вказаної Інструкції, включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов`язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов`язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.

Абзацом 3 пункту 6 розділу ІІ Інструкції № 1026 передбачено, що після прибуття до місця постійної дислокації портативний відеореєстратор або карта пам`яті передається відповідальній особі.

Розділом VIII Інструкції № 1026 визначено загальний порядок зберігання та видачі відеозаписів.

Так, відповідно до п. 1 цього розділу вивантаження відеозаписів з карт пам`яті портативних відеореєстраторів […] на сервер зберігання відеозаписів здійснюється шляхом приєднання карти пам`яті до спеціального обладнання в автоматичному режимі за допомогою спеціального програмного забезпечення або в інший спосіб, визначений виробником до такого сервера.

Строк зберігання відеозаписів, зокрема з портативних відеореєстраторів з становить 30 діб (п.п. 1 п. 3 розділу VIII Інструкції № 1026)

У відповідності до п. 6 цього ж розділу Інструкції дозвіл на копіювання та видачу відеозаписів надається відповідальній особі виключно за рішенням керівника цього органу, підрозділу поліції. Копіювання та видача відеозапису проводяться відповідальною особою на підставі відповідного письмового доручення керівника органу, підрозділу поліції або особи, яка виконує його обов`язки. У разі копіювання та видачі відеозапису робиться відмітка в Журналі обліку копіювання та видачі відеозаписів зі стаціонарної системи або в Журналі обліку.

Судом першої інстанції встановлено, що відеозаписи, які долучені до матеріалів справи, зроблені за допомогою службових портативних відеореєстраторів з ID 854891 («document_5368656090038834272») та ID 854496 («document_5370592841116456209»). Копії вказаних відеозаписів, зроблені та надані до суду у відповідності до вимог Інструкції № 1026, зокрема матеріали справи містять докази, які підтверджують правомірність долучення до протоколу про адміністративне правопорушення оптичного диску із відеозаписом, а саме: рапорт поліцейського, доручення керівника ВП №1 Вишгородського РУП ГУНП в Київській області та лист про долучення доказів.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції зазначив, що вказані відеозаписи є належними та допустимими доказами вчинення адміністративного правопорушення та надають можливість повно та об`єктивно дослідити обставини вчиненого правопорушення, детально відновити послідовність подій.

Суд апеляційної інстанції погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, а також наголошує, що протокол про адміністративне правопорушення серії ААД № 285926 від 30 березня 2026 року містить інформацію про долучення до нього диску з відеозаписом, а тому не зазначення відомостей про технічний засіб відеофіксації не є обставиною, що свідчить про їх неналежність чи недопустимість як доказів по справі.

З огляду на те, що огляд водія на визначення стану алкогольного сп`яніння не проводився у зв`язку з його відмовою, незабезпечення поліцейським доставки водія до медичного закладу та не вручення останньому письмового направлення на медичний огляд не є обставинами, що вказують на відсутність в діях вказаної особи складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки суду першої інстанції і могли б слугувати підставами для її скасування та закриття провадження в справі у зв`язку з відсутністю в діях вказаної особи складу адміністративного правопорушення, апеляційна скарга не містить та при розгляді скарги апеляційним судом не встановлено.

Інші доводи апеляційної скарги відхиляються судом, оскільки їх сутність не є значимою для визначення законності прийнятої постанови, оскільки не впливають на можливість встановлення факту правопорушення, який передбачає настання юридичних наслідків.

Стаття 62 Конституції України зазначає, що вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на викладене, висновки суду про доведеність факту вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, є правильними.

При розгляді даної справи суд першої інстанції повною мірою дотримався вимог ст. ст. 245, 251, 252, 278, 280, 283 КУпАП, правильно встановив всі фактичні обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

У рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

ОСОБА_1 своїх обов`язків не виконав і вимог Правил дорожнього руху не дотримався.

При цьому суд враховує, що у своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 січня 1978 року, «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року, ЄСПЛ звертає увагу, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

З урахуванням викладеного, висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи, ґрунтуються на належних і допустимих у розумінні ст. 251 КУпАП доказах, а тому підстави для скасування судового рішення і закриття провадження у справі згідно п. 1 ст. 247 КУпАП відсутні.

Керуючись ст. 294 КУпАП, суд

постановив:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 - адвоката Голуб Тетяни Іванівни залишити без задоволення.

Постанову Іванківського районного суду Київської області від 09 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Г. М. Кирилюк