Постанова від 08 липня 2026 р. у справі №361/13354/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 361/13354/25

провадження № 22-ц/824/10478/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

судді - доповідача Кирилюк Г. М.

суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.

при секретарі Черняк Д. Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства «Акцент-Банк» - адвоката Омельченка Євгена Володимировича на заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 лютого 2026 року в складі судді Ведмідь Н. В.,

установив:

В листопаді 2025 року Акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі - АТ «Акцент-Банк», «А-Банк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27 січня 2023 року ОСОБА_1 приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку з метою отримання банківських послуг та відкриття банківського (поточного) рахунку.

27.01.2023 ОСОБА_1 підписав заяву щодо встановлення кредитного ліміту за карткою /рахунком, на підставі якої відповідачу відкрито поточний рахунок, встановлено на нього кредитний ліміт та видано платіжну картку, як засіб доступу до рахунку. Вказані документи містять всі суттєві умови кредитування, строк, розмір процентів, максимальний розмір кредиту, тощо.

Відповідачу надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на рахунок зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 40,80 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та видано платіжну картку.

ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана ним Анкета-Заява про приєднання до Умов та Правил надання Банківських послуг у А-Банку разом з Умовами та правилами, які викладені на сайті https://а-bаnk.соm.ua/terms, складає між ним та Банком кредитний договір.

АТ «А-Банк» свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі та надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором, та в межах встановленого кредитного ліміту.

В порушення умов договору відповідач зобов`язання за договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим станом на 19 листопада 2025 року утворилась заборгованість на загальну суму 105 540,26 грн, яка складається із заборгованості за кредитом в розмірі 72 387,49 грн, заборгованості за відсотками у сумі 33 152,77 грн, яку позивач просив стягнути на свою користь.

Також просив стягнути судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 422,40 грн.

Заочним рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 лютого 2026 року вказаний позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором від 27 січня 2023 року в розмірі 72 387,49 грн, а також стягнуто судовий збір в розмірі 1 661,52 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

10 квітня 2026 року представник АТ «Акцент-Банк» - адвокат Омельченко Є. В. через підсистему «Електронний суд» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 лютого 2026 року в частині відмовлених позовних вимог та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Стягнути на користь АТ «А-Банк» судові витрати пов`язані з поданням даної апеляційної скарги в розмірі судового збору.

Посилається на те, що судове рішення є таким, що постановлене з порушенням матеріальних норм права.

Суд посилався на відсутність підпису позичальника на Умовах і Правилах надання банківських послуг та Тарифах. Разом з тим, відповідач в Анкеті-Заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в А-Банку підтвердив під розпис факт ознайомлення з Умовами і Правилами надання банківських послуг та зобов`язався в подальшому регулярно знайомитись зі змінами до них, викладеними на сайті Банку.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, боржник користувалась кредитом, а тому ознайомився з Умовами і Правилами надання банківських послуг в А-Банку і погодився з ними, оскільки даний кредитний договір є договором оферти.

Щодо відмови у стягненні процентів вказав, що посилання на постанову Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17 в частині відмови у стягненні процентів жодним чином не обґрунтовано, оскільки в справі № 342/180/17 розглядався випадок, коли тарифи банку не було підписано боржником.

В даному випадку до матеріалів справи додано не тільки тарифи із сайту Банку та Паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», а і заява щодо встановлення кредитного ліміту, в якій чітко зазначені всі оговорені умови кредитування, строки, процентна ставка, та багато іншого.

Заяву підписано боржником за допомогою електронного підпису. Свою згоду на використання електронного підпису відповідач надав у Анкеті-Заяві про приєднання до Умов та Правил надання Банківських послуг в А-Банку.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

В судове засідання учасники справи не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомленні належним чином.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 27 січня 2023 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у АТ «А-Банк», в якій погодився, що заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг.

На підставі підписаної заяви, відповідачу відкрито поточний рахунок та встановлено кредитний ліміт зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 49,34 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Також, 27 січня 2023 року ОСОБА_1 підписав Паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка «Зелена».

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 19 листопада 2025 року утворилась заборгованість у розмірі 105 540,26 грн яка складається з наступного: 72 387,49 грн - заборгованість за кредитом; 33 152,77 грн - заборгованість по відсоткам.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач отримав кредитну картку і з встановленим кредитним лімітом, користувався кредитними коштами, і в нього виник обов`язок щодо повернення цих коштів, що підтверджується матеріалами справи.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованість за кредитом в сумі 72 387,49 грн сторони не оскаржують, а тому воно не є предметом апеляційного розгляду.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за відсотками в розмірі 33 152,77 грн, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивач не надав доказів погодження сторін щодо розміру відсотків за користування кредитними коштами.

Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, який міститься в матеріалах даної справи, не містить підпису відповідача, а тому його не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 27.01.2023 шляхом підписання заяви-анкети.

Докази того, що відповідач ознайомлювався саме з ними, що саме ці Умови є невід`ємною частиною укладеного між сторонами кредитного договору, матеріали справи не містять, позивач такі обставини не довів належними та допустимими доказами, що є його обов`язком.

Сам по собі факт користування відповідачем грошовими коштами не підтверджує, що розмір процентної ставки за користування кредитними коштами та інші істотні умови були погоджені з відповідачем в момент укладення договору.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді.

Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.

В силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підпис ується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

При цьому, за змістом наведеного Закону електронним підписом, тобто одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

27 січня 2023 року ОСОБА_1 приєднався до умов та правил надання банківських послуг в А-Банку з метою отримання банківських послуг та відкриття банківського (поточного) рахунку шляхом підписання заяви цифровим власноручним (на екрані телефону) підписом.

В подальшому, 27 січня 2023 року ОСОБА_1 за допомогою цифрового підпису підписав заяву щодо встановлення кредитного ліміту, на підставі якої відповідачу відкрито поточний рахунок, встановлено на нього відповідний кредитний ліміт та видано платіжну картку, як засіб доступу до рахунку.

У вказаній заяві визначені умови надання кредитного ліміту, а саме визначено, що пільговий період користування кредитним лімітом становить до 62 днів за ставкою 0,000001 %. У разі виходу з пільгового періоду на кредит буде нараховуватися процентна ставка 3,4 % на місяць. Строк кредитування (строк дії кредитної лінії) - 240 місяців. При невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту застосовується ставка у розмірі 6,8 % в місяць, яка нараховується на суму загальної заборгованості.

Суд першої інстанції, відмовляючи у стягненні відсотків за кредитом, послався на те, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, який міститься в матеріалах справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 27 січня 2023 року шляхом підписання заяви-анкети.

Однак, відповідач в Анкеті-Заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в А-Банку підтвердив під розпис факт ознайомлення з Умовами і Правилами надання банківських послуг та зобов`язався в подальшому регулярно знайомитись зі змінами до них, викладеними на сайті Банку.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, боржник користувався кредитом, а отже ознайомився з Умовами і Правилами надання банківських послуг в А-Банку і погодився з ними.

У заяві щодо встановлення кредитного ліміту сторонами погоджено сплату процентів за користування кредитними коштами у розмірі 3,4 % на місяць. Вказану заяву підписано відповідачем за допомогою електронного підпису. Свою згоду на використання електронного підпису відповідач надав у Анкеті-Заяві про приєднання до Умов та Правил надання Банківських послуг в А-Банку.

У постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 284/157/20 зазначено:

«…в матеріалах справи наявний підписаний відповідачем паспорт споживчого кредиту, в якому також визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування (а. с. 14-15).

Ураховуючи викладене, суди у порушення вимог статей 81, 367, 374 ЦПК України з урахуванням повноважень суду не врахували те, що оскільки сторонами було погоджено, зокрема процентну ставку, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, то суду слід було визначити й стягнути таку заборгованість відповідно до положень закону та підписаних відповідачем анкети-заяви та паспорту споживчого кредиту.

Підписавши вказану анкету-заяву, яка є складовою частиною кредитного договору, та паспорт споживчого кредиту ОСОБА_1 відповідно до статей 3, 627 ЦК України добровільно погодився на такі умови кредитного договору, взяв на себе відповідні зобов`язання.».

Аналізуючи викладені обставини у справі, колегія суддів доходить висновку про те, що сторонами узгоджено відсоткову ставку за договором шляхом підписання заяви електронними підписами сторін.

Відповідно до розрахунку заборгованості нарахування відсотків відбувалося за відсотковою ставкою 40,8 річних (3,4% х 12), тобто за ставкою узгодженою з позичальником.

Відповідачем ОСОБА_1 правильність розрахунку заборгованості по кредиту наданого банком не спростовано та не надано іншого розрахунку на спростування нарахованої банком суми заборгованості по кредитному договору.

З огляду на наведене апеляційний суд приходить до висновку, що договір підписано в електронній формі шляхом підписання його сторонами електронними цифровими підписами та містить умови щодо встановленої відсоткової ставки за користування кредитом.

Виходячи з вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність в укладеному правочині погоджених сторонами умов щодо нарахування та сплати процентів за кредитом, у зв`язку з чим апеляційну скаргу позивача належить задовольнити, а рішення суду відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України у цій частині скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити вказані вимоги.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 цієї 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача в разі задоволення позову.

При подачі позовної заяви позивач сплатив судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

Після перегляду справи в суді апеляційної інстанції позов було задоволено повністю.

Виходячи з положень ст. 141 ЦПК України, колегія суддів вважає необхідним стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент Банк» судові витрати у розмірі 2 422,40 грн за розгляд справи судом першої інстанції.

Крім того, при подачі апеляційної скарги АТ «Акцент Банк» сплатило судовий збір у розмірі 3 633,60 грн.

Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги позивача, сплачений ним судовий збір при подачі апеляційної скарги в розмірі 3 633,60 грн підлягає стягненню на його користь з відповідача.

Керуючись ст. 353, 367, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Акцент-Банк» - адвоката Омельченка Євгена Володимировича задовольнити.

Заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 лютого 2026 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по відсоткам, а також в частині розподілу судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» заборгованість по відсоткам в розмірі 33 152,77 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 422,20 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 3 633,60 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк

Судді: І. М. Рейнарт

Т. І. Ящук