Постанова від 16 червня 2026 р. у справі №755/12916/19 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________

Справа № 755/12916/19

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/4761/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.

за участю секретаря Самойлік А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Димитрієва Володимира Валеріановича на заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва (суддя Яровенко Н.О.) від 17 квітня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу,

установив:

у серпні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_3 боргу у розмірі 445 195,24 гривень.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що 17 грудня 2017 року уклав з відповідачем договір позики, на підставі якого надав відповідачу 15000 доларів США, про що останній написав розписку, в якій зобов`язався повернути борг до 17 грудня 2019 року.

Також позивач зазначав, що 04 червня 2018 року уклав з відповідачем договір позики на суму 2500 доларів СІІІА, про що відповідач видав розписку, в якій зобов`язався повернути борг до 1 жовтня 2018 року. Однак, відповідач суму боргу не повернув.

Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 17 квітня 2020 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 борг у розмірі 445 195 гривень 24 копійки.

У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Димитрієв В.В. просить заочне рішення суду скасувати, провадження у справі закрити, посилаючись на те, що ОСОБА_1 не була повідомлена про розгляд справи та не була залучена до участі в ній, а суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та обов`язки.

Представник апелянта зазначає, що відповідач у справі є сином ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а відтак провадження у справі відкрито після смерті відповідача, що є підставою для закриття провадження у справі.

Також представник апелянта посилається на те, що позивач на дату відкриття провадження у справі володів інформацією про смерть відповідача, так як 3 вересня 2019 року звертався до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу, який був повернутий ОСОБА_2 у зв`язку із несплатою судового збору. Тобто ще до ухвалення оскаржуваного заочного рішення по даній справі, позивач вже звернувся з окремим позовом з тим самим предметом, з тих саме підстав до ОСОБА_1 , як спадкоємця померлого.

Представник апелянта зазначає, що рішенням Солом`янського районного суду

міста Києва від 19 травня 2025 року у справі № 760/630/20 було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу, яке не було оскаржено позивачем.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Лунегов О.О. просить у її задоволенні відмовити, заочне рішення суду залишити без змін, посилаючись на те, що представнику ОСОБА_1 було відомо про наявність заочного рішення суду від 17 квітня 2020 року ще у 2024 році, коли він представляв інтереси ОСОБА_1 у Солом`янському районному суді міста Києва, а тому поновлення строку на оскарження заочного рішення суду у даній справі апелянту є безпідставним.

Представник позивача зазначає, що судом було встановлено, що між позивачем та відповідачем були укладені договори позики, відповідач свої зобов`язання по поверненню позики не виконав, тому суд прийшов до правомірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Димитрієва В.В., який підтримав апеляційну скаргу, пояснення представників позивача - адвокатів Лунегова О.О. та Острозької-Сангушко І.-М.О., які просили залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 17 грудня 2017 року ОСОБА_3 підписав розписку про те, що отримав в борг у ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 15 000 доларів США, які зобов`язався повернути в строк до 17 грудня 2019 року.

Крім цього, 4 червня 2018 року ОСОБА_3 склав розписку про те, що взяв у борг у ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 2 500 доларів США на купівлю автомобіля для роботи в таксі, які зобов`язався повернути в строк до 1 жовтня 2018 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем порушені умови договору позики в частині повернення грошових коштів, так як на час звернення до суду з даним позовом відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання по поверненню грошових коштів.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про наступне.

Частиною першою статті 17 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси (частина третя статті 18 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

З наданої до апеляційної скарги копії рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 19 грудня 2025 року вбачається, що у січні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за розписками ОСОБА_3 від 17 грудня 2017 року та від 4 червня 2018 року, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, а його єдиним спадкоємцем є ОСОБА_1 .

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 19 травня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено, оскільки судом не було встановлено, що спадкодавець мав майно, яке успадкувала ОСОБА_1 .

27 серпня 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про заміну боржника у виконавчому листі спадкоємцем та про видачу дубліката виконавчого листа.

У заяві ОСОБА_2 зазначав, що ОСОБА_1 є спадкоємцем ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому наявні підстави для заміни боржника у виконавчому листі, виданому на виконання рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17 квітня 2020 року.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 має правові підстави для оскарження заочного рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17 квітня 2020 року, оскільки на час його ухвалення відповідач ОСОБА_3 помер, про що був обізнаний позивач, а ОСОБА_1 прийняла його спадщину, проте, позивач про вказані обставини суду не повідомив, а суд не залучив її до участі у справі, як спадкоємця відповідача.

Крім того, колегія суддів зазначає про наступне.

Відповідно до статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.

Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження. У випадках, встановлених законом, здатність мати окремі цивільні права та обов`язки може пов`язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку.

Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

У частині першій статті 47 ЦПК України передбачено, що здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.

Системний аналіз вказаних норм права, а також положень частин першої, другої, четвертої статті 25, частини першої статті 26 ЦК України та частини другої статті 48 чинного ЦПК України, дозволяє дійти висновку про те, що на момент звернення із позовом до суду відповідач у справі має бути живим. В іншому випадку провадження у справі не може бути відкрито, а відкрите - підлягає закриттю, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 чинного ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 185/998/16-ц сформульовано висновок, що якщо позов пред`явлено до померлої особи, то відповідно до пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року, чинного на час пред`явлення позову та розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, так як справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Якщо правонаступництво у справі допускається, то правонаступників можна залучити тільки у випадку, коли смерть особи сталася після набуття нею статусу сторони у справі, тобто після відкриття провадження у справі. При цьому незалежно від кількості процесуальних дій, які були вчинені судами та учасниками судового процесу під час розгляду справи, суд зобов`язаний закрити провадження у справі.

Згідно із статтею 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 473/1433/18 викладено такі правові висновки: «цивільне-процесуальне законодавство України не містить норм, які б передбачали здійснення провадження у справах щодо осіб, які померли до відкриття провадження у справі.

Отже, ЦПК України визначає порядок процесуального правонаступництва лише у тих справах, де сторона учасник процесу, вибула з певних причин, у тому числі й у зв`язку зі смертю після відкриття провадження у справі. У позовному провадженні процесуальне правонаступництво відбувається в тих випадках, коли права або обов`язки одного із суб`єктів спірного матеріального правовідношення в силу тих або інших причин переходять до іншої особи, яка не брала участі у цьому процесі. Отже, процесуальне правонаступництво тісно пов`язане з матеріальним, оскільки процесуальне правонаступництво передбачає перехід суб`єктивного права або обов`язку від однієї особи до іншої в матеріальному праві. При цьому не залежно від підстав матеріального правонаступництва, процесуальне правонаступництво допускається лише після того, як відбудеться заміна в матеріальному правовідношенні.

Таким чином, процесуальне правонаступництво у разі смерті фізичної особи в порядку статті 55 ЦПК України можливо лише шляхом залучення правонаступника померлої сторони за умови, що смерть фізичної особи настала після звернення позивача до суду та відкриття провадження у справі, адже залучення правонаступників особи, яка померла до відкриття провадження у справі, суперечить принципам цивільного судочинства.

За таких обставин, оскільки чинним законодавством України не передбачено судового вирішення спору з особою, яка на час звернення до суду померла та правоздатність якої відповідно до вимог статті 25 ЦК України припинено, та в силу вказаного вище не могла бути стороною у справі, провадження у справі в частині позовних вимог, пред`явлених до відповідача, який на час звернення з позовом до суду вже помер, підлягало закриттю з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства».

З матеріалів спадкової справи № 411/2019, яка заведена Одинадцятою київською державної нотаріальною контрою до майна померлого ОСОБА_3 , встановлено, що згідно свідоцтва про смерть, виданого Відділом державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у місті Києві 13 грудня 2018 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач звернувся до суду з даним позовом 12 серпня 2019 року, провадження у справі відкрито ухвалою судді Дніпровського районного суду міста Києва від 29 серпня 2019 року.

Отже, на час звернення позивача до суду з даним позовом та відкриття провадження у даній справі відповідач ОСОБА_3 помер, тому він не міг бути стороною у справі, а відтак суд першої інстанції повинен був відмовити у відкритті провадження у справі, а помилкового відкривши провадження, повинен був його закрити, з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Не перевіривши підстав зняття відповідача з реєстрації за місцем постійного проживання, суд першої інстанції розглянув позовну заяву, пред`явлену до відповідача, який на час звернення до суду вже помер.

Відповідно до частини 1 статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права, воно підлягає скасуванню, а провадження у справі підлягає закриттю, оскільки справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Керуючись статтями 255, 367, 374, 377, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Димитрієва Володимира Валеріановича задовольнити частково.

Заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17 квітня 2020 року скасувати.

Провадження за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу закрити.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 6 серпня 2026 року.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.І. Ящук