Постанова від 03 червня 2026 р. у справі №760/16126/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.

№ 22-ц/824/6755/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа №760/16126/24

04 червня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Кирилюк Г.М.

- Рейнарт І.М.

при секретарі - Колесник А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Браніцького Олександра Миколайовича на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 08 грудня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Букіної О.М., у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Київський Електровагоноремонтний завод» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання послуг,-

в с т а н о в и в:

У липні 2024 року Приватне акціонерне товариство «Київський Електровагоноремонтний завод» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання послуг.

Позовні вимоги обгрунтовувало тим, що на підставі наказів Міністерства транспорту України від 23.04.2001 року №238 та від 30.04.2003 року №334 у власності товариства перебуває гуртожиток, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В період 2019-2024 років товариство має укладені договори з постачальниками/ виконавцями всіх комунальних послуг, кінцевими споживачами яких є мешканці гуртожитку. Товариство здійснює відповідні розрахунки з постачальниками/виконавцями всіх комунальних послуг, а саме: з КП «Київтеплоенерго» за постачання теплової енергії у гарячій воді, з ПАТ «АК «Київводоканал» за водопостачання та водовідведення, ДП «Альтфатер» - поводження з відходами, з АТ «Київгаз» за газопостачання, з ТОВ «Київські енергетичні послуги» за електропостачання.

В період 2019-2024 років товариство, виконуючи свої обов`язки, постійно забезпечує електропостачання, водопостачання та водовідведення, опалення, газопостачання, надання інших послуг і у гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується укладеними договорами (додаток 3) та актами наданих послуг з постачальними організаціями.

Відповідач ОСОБА_1 вселився в кімнату НОМЕР_2 гуртожитку на підставі ордера на жилу площу в гуртожитку серія ГБ №010. Відповідач зареєстрований в кімнаті АДРЕСА_2 , яка обладнана санвузлом для якої розраховано та затверджено калькуляції плати за проживання, з урахуванням опалення та без нього. Нарахування плати відповідачу за проживання в гуртожитку здійснювалось, як працівнику у розмірі 50% від відпускної ціни по березень 2020 року, а після припинення трудових відносин з відповідачем на підставі наказу №112-К від 10.03.2020 нарахування здійснюється за відпускною ціною, відповідно до калькуляцій плати за проживання.

Позивач зазначав, що між відповідачем та товариством договір найму житлового приміщення у формі єдиного документу не укладався, проте фактично виникли правовідносини в яких позивач здійснює управління гуртожитком внаслідок чого уклав договори на електропостачання, водопостачання та водовідведення, опалення, газопостачання, надання інших послуг, а відповідач, в свою чергу, проживає в гуртожитку, споживає житлово-комунальні послуги та зобов`язаний оплачувати за проживання в гуртожитку, що також включає плату за комунальні послуги.

Порядок та умови оплати за проживання в гуртожитку визначені Положенням про користування гуртожитком ВАТ «КЕВРЗ», погодженим із профспілковою організацією та затвердженим Головою правління 31.10.2003 року.

Згідно з розділом 5 вказаного Положення, особа, яка проживає в гуртожитку, сплачує за утримання будівлі та комунальні послуги. Розмір плати визначається за розрахунком вартості проживання, що формується на підставі фактичних витрат підприємства та затверджується власником гуртожитку. Оплата здійснюється до 10 числа наступного місяця шляхом утримання із заробітної плати або безготівково через банк.

Посилаючись на те, що відповідач, фактично проживаючи в гуртожитку, споживаючи комунальні послуги, не виконує належним чином свій обов`язок з оплати проживання в гуртожитку, в тому числ,і і комунальних послуг, унаслідок чого за період з 01 травня 2018 року по 31 травня 2024 рокуутворилась заборгованість за проживання в гуртожитку у розмірі 235 780,00 грн, яка з урахуванням індексу інфляції - 49 625,59 грн та 3% річних- 12 022,38 грн, відповідно до статті 625 ЦК України становить 297 427,97 грн.

З урахуванням викладених обставин, позивач Приватне акціонерне товариство «Київський Електровагоноремонтний завод» просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Київський електровагоноремонтний завод» плату за проживання в гуртожитку, а саме: основний борг - 235 780,00 грн; інфляційні втрати - 49 625,59 грн; три відсотки річних - 12 022,38 грн.

Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 08 грудня 2025 року позов Приватного акціонерного товариства «Київський Електровагоноремонтний завод» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання послуг задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Київський Електровагоноремонтний завод» заборгованість у розмірі 235 780,00 грн, інфляційну складову суми боргу у розмірі 49 625,59 грн, три відсотки річних у розмірі 12 022,38 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства ««Київський Електровагоноремонтний завод» судовий збір у розмірі 3028,00 грн.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Браніцький Олександр Миколайович подав апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 08 грудня 2025 рокута ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Київський електровагоноремонтний завод» у повному обсязі.

В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не оцінив і не з`ясував усіх обставин, на які сторони посилались в обгрунтування своїх вимог та заперечень.

Зазначає, щоу зв`язку із припиненням трудових відносин 10 березня 2020 року, керівництвом позивача була поставлена умова відповідачу ОСОБА_1 звільнити (виселитись з кімнати ) кімнату НОМЕР_2 гуртожитку.

Матеріалами справи підтверджується, що з 15 червня 2020 року ОСОБА_1 уклав договір найму іншого житла; у період з 26 лютого 2022 року по вересень 2022 року - перебував в статусі внутрішньо переміщеної особи на території Рівненської області; з вересня 2022 року ним укладено договір найму іншого житла, що вказує на те, що ОСОБА_1 не користувався кімнатою № НОМЕР_1 гуртожитку і, в сукупності із отриманими показами свідка про те, що у кімнаті АДРЕСА_3 проживає ОСОБА_2 (який є працівником позивача) і відповідно отримує комунальні послуги, вказує на те, що ОСОБА_1 є неналежним відповідачем у даній справі.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові.

Щодо нарахувань за електричну енергію сторона відповідача зазначає, що підприємство самостійно встановлює тарифи на електроенергію, що не входить до його компетенції. При цьому, створена ситуація, коли на гуртожиток по АДРЕСА_1 перекладається плата за електроенергію, яку фактично використовують в гуртожитку по АДРЕСА_4 . Наведене вказує на необґрунтованість позовних вимог та їх недоведеність позивачем, проте цей аргумент залишився поза увагою суду першої інстанції.

Щодо розрахунку витрат (калькуляцій) сторона відповідача зазначає, що оплата за користування житловим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду обчислюється виходячи із загальної площі квартири (одноквартирного будинку). Проте, всупереч даним приписам, у позовній заяві не наведено розмір плати за житло, виходячи із встановленої законом калькуляційної одиниці - 1 кв.м загальної площі.

Судом першої інстанції залишено без уваги і те, що в основу розрахунку калькуляції позивачем покладено не квадратний метр, як калькуляційна одиниця згідно вимог ст. 66 ЖК України, а кількість осіб (ліжко-місце) у кімнаті.

Формування калькуляції за принципом кількості осіб (ліжко-місце) у кімнаті прямо суперечить, як і Положенню відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР від 03 червня 1986 р. №208, так і Житловому кодексу України.

Таким чином, на переконання сторони відповідача, в оскаржуваному рішенні судом першої інстанції помилково застосовано загальну теорію бухгалтерського обліку, що лежить в основі калькуляцій, а не норму ст. 66 ЖК України.

Крім того, із проаналізованих стороною відповідача доказів вбачається штучне завищення позивачем витрат по гуртожитку, неправомірне включення до калькуляцій супутних витрат.

Також, позивачем до позовної заяви не було долучено копії податкових накладних на виконання пункту 201.10 ПК України, яким визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Щодо часткових оплат відповідачем платежів зазначає, що з наявних у матеріалах справи документів вбачається, що відповідач, який фактично не проживаючи в гуртожитку, вносив суми для покриття витрат на опалення за тарифом КП «Київтеплоенерго» на централізоване опалення без приладів обліку теплової енергії, оскільки оплата послуг з постачання теплової енергії є обов`язковою незалежно від факту проживання споживача послуг

Більше того, сторона відповідача вважає, що сплачених відповідачем коштів достатньо для покриття витрат, які нараховано позивачем (згідно калькуляцій) за використану електричну енергію, водопостачання, газ, опалення.

Щодо неправильного застосування судом першої інстанції положень статті 625 ЦК України сторона відповідача вказує, що на території України з 12 березня 2020 року було запроваджено карантин, на період дії якого Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» (№530-ІХ від 17 березня 2020 року) заборонено нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги, нарахування та стягнення судом 3% річних та інфляційних втрат за період березня 2020 року по 01 липня 2023 року на суму боргу за надані послуги.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» (в редакції яка діяла в період виникнення спірних правовідносин з 24.02.2022 року по 30.12.2023року) закріплено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.

У поданій апеляційній скарзі сторона відповідача наводить попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на правову допомогу (судових витрат), які відповідач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи відповідно до укладеного 01 жовтня 2024 року між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро «Олександра Браніцького» договору про надання професійної правничої допомоги № 01-0110/2024.

Повідомляє, що протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду відповідачем будуть подані належні та допустимі докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

В судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Мальчик Оксана Миколаївна повністю підтримали доводи апеляційної скарги та просили скаргу задовольнити.

Представник позивача Приватного акціонерного товариства «Київський електровагоноремонтний завод» Давидюк Олександр Віталійович в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Cудом встановлено, що відповідно до наказів Міністерства транспорту України від 23.04.2001 року №238 та від 30.04.2003 року №334 у власності позивача перебуває гуртожиток, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

У період 2019-2024 років позивач має укладені договори з постачальниками/ виконавцями всіх комунальних послуг, кінцевими споживачами яких є мешканці гуртожитку, в тому числі і відповідач. Товариство здійснює відповідні розрахунки з постачальниками/виконавцями всіх комунальних послуг, а саме: з КП «Київтеплоенерго» за постачання теплової енергії у гарячій воді, з ПАТ «АК «Київводоканал» за водопостачання та водовідведення, ДП «Альтфатер» поводження з відходами, з АТ «Київгаз» за газопостачання, з ТОВ «Київські енергетичні послуги» за електропостачання.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач отримав ордер серії ГБ №010 від 27.12.2012 року на жилу площу в гуртожитку АДРЕСА_5 , та вселився в кімнату НОМЕР_2 .

Відповідач зареєстрований в кімнаті АДРЕСА_2 , яка обладнана санвузлом для якої розраховано та затверджено калькуляції плати за проживання щомісячною.

Порядок та умови оплати за проживання вгуртожитку, визначені в Положенні про користування гуртожитком ВАТ «КЕВРЗ», що погоджене з профспілковою організацією та затверджене Головою правління ВАТ «КЕВРЗ» ОСОБА_3 31 жовтня 2003 року.

Відповідно до розділу 5 «Плата за користування жилою площею в гуртожитку і за комунальні послуги» цього Положення, особа, яка проживає в гуртожитку, сплачує за утримання будівлі гуртожитку та комунальні послуги, які їй надаються у зв`язку з проживанням у гуртожитку. Розмір плати за проживання в гуртожитку визначається (калькуляції вартості проживання в гуртожитку) відповідно до розрахунку. Розрахунок відповідної вартості проживання розраховується з врахуванням всіх фактичних витрат підприємства, та затверджується власником гуртожитку. Кошти за житлово комунальні послуги вносяться не пізніше 10 числа наступного місяця шляхом вирахування із заробітної плати працівника та /або оплата проводиться через банк (безготівкова форма оплати).

Заборгованість відповідача за проживання в гуртожитку за період з 01.05.2018 року по 31.05.2024 року складає 297 427,97, з яких: основний борг - 235 780,00 грн, інфляційні втрати - 49 625,59 грн, три відсотки річних - 12 022,38 грн.

Задовольняючи позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Київський Електровагоноремонтний завод» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання послуг, суд першої інстанці вказав на те, що відповідач не у повному обсязі виконував взяті на себе зобов`язання за договором про надання послуг, у зв`язку із чим має заборгованість за житлово-комунальні послуги в розмірі 235 780,00 грн, за період з 01.05.2018 по 31.05.2024. Вказаний розмір заборгованості, відповідачем не спростовано.

З наданого позивачем розрахунку, з яким погожується суд першої інстанції, вбачається, що інфляційна складова суми заборгованості за період з 01.05.2018року по 31.05.2024 року становить 49 626,59 грн, а 3% річних - 12 022, 38 грн.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача основної суми заборгованості в розмірі 235 780,00 грн, за період з 01.05.2018 року по 31.05.2024 року.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 08 грудня 2025 року в частині стягнення з відповідача основної суми заборгованості в розмірі 235 780,00 грн, за період з 01.05.2018 року по 31.05.2024року відповідає.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, визначені Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Відповідно до пункту 5 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Згідно зі пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.

Відповідно до частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний: укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; своєчасно вживати заходів до усунення виявлених неполадок, пов`язаних з отриманням житлово-комунальних послуг, що виникли з його вини; забезпечувати цілісність обладнання приладів (вузлів) обліку комунальних послуг відповідно до умов договору та не втручатися в їхню роботу; власним коштом проводити ремонт та заміну санітарно-технічних приладів і пристроїв, обладнання, іншого спільного майна, пошкодженого з його вини, яка доведена в установленому законом порядку; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Отже, пунктом 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором.

Згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448 цс 19) та постановах Верховного Суду: від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц (провадження № 61-11107 св 18), від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16 (провадження № 61-26204 св 18), від 04 вересня 2022 року у справі № 201/1807/21 (провадження № 61-2572 св 22), від 07 листопадаь2023 року у справі № 643/17352/20 (провадження № 61-9449 св 22), від 22 грудня 2023 року у справі № 607/2611/22 (провадження № 61-9399 св 23).

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до пунктів 7, 10, 15 Примірного положення про користування гуртожитками, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 2018 р. № 498, користування жилою площею здійснюється у гуртожитках, що були включені до статутних капіталів господарських товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації, - за договором найму жилого приміщення, укладеним на підставі ордера, або на підставі договору оренди житла. Наймачі жилої площі в гуртожитку та члени їх сімей, які проживають разом з ними, мають право на своєчасне отримання житлово-комунальних послуг належної якості згідно із законодавством. Плата за проживання у гуртожитку включає витрати на оплату житлово-комунальних послуг (послуги з управління гуртожитком, послуги з постачання теплової енергії, гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, постачання та розподілу природного газу, електричної енергії, послуги з поводження з побутовими відходами).

Частиною 1 п. 11 Постанови Кабінету Міністрів України №498 від 20.06.2018 року "Про затвердження Примірного положення про користування гуртожитками" передбачено, що наймачі, які користуються жилою площею в гуртожитку зобов`язані своєчасно сплачувати за проживання в гуртожитку у строки, встановлені договором або законом.

Пунктом 15 Примірного положення про користування гуртожитками затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №498 від 20.06.2018 встановлено, що особи, які проживають гуртожитку на умовах договору найму (оренди), вносять плату за таке проживанн відповідно до умов договору. Плата за проживання у гуртожитку включає: витрати н оплату житлово-комунальних послуг (послуги з управління гуртожитком, послуги з постачання теплової енергії, гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, електричної енергії, послуги з поводження з побутовими відходами; інші витрати, необхідні для забезпечення створення належних умов для проживання (утримання. майна гуртожитку, зазначеного в аб. 1 п. 14 цього Положення) та організації побуту (заміна, прання, дезінфекція постільних речей тощо у разі їх видачі).

Частиною першою статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У частині третій статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою-другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Ураховуючи викладене, оцінивши докази, подані сторонами, колегія суддів встановила, що відповідач взяті на себе зобов`язання зі сплати за спожиті житлово-комунальні послуги належним чином не виконував у зв`язку з чим у ньоговиникла заборгованість перед позивачем, у справі відсутні акти-претензії або інші докази надання позивачем послуг неналежної якості чи не в повному обсязі.

Відповідачем власного контррозрахунку, належних і допустимих доказів, в розумінні чинного ЦПК України, на спостування розрахунку позивача про нарахування та сплату за житлово-комунальні послуги, не надано та матеріали справи не містять.

За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку про доведеність Приватним акціонерним товариством «Київський Електровагоноремонтний завод» належними та допустимими доказами наявності заборгованості у ОСОБА_1 за оплату вартості житлово-комунальних послуг в розмірі 235 780,00 грн, за період з 01.05.2018 року по 31.05.2024року та наявності правових підстав для її стягнення.

Доводи апеляційної скарги про те, що з 15 червня 2020 року ОСОБА_1 уклав договір найму іншого житла; у період з 26 лютого 2022 року по вересень 2022 року - перебував в статусі внутрішньо переміщеної особи на території Рівненської області; з вересня 2022 року ним укладено договір найму іншого житла, що вказує на те, що ОСОБА_1 не користувався кімнатою № НОМЕР_1 гуртожитку, і в сукупності із отриманими показами свідка про те, що у кімнаті АДРЕСА_3 , проживає ОСОБА_2 (який є працівником позивача) і відповідно отримує комунальні послуги, вказує на те, що ОСОБА_1 є неналежним відповідачем у справі, правильності висновків суду першої інстанції в цій частині не спростовують , з огляду на наступне.

Згідно п.6ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.

Відповідно до п.п.7 п 45. Постанови Кабінету Міністрів України №690 від 05.07.2019 «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення і типових договорів про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення», на неоплату вартості послуг у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів за умови надання виконавцю заяви та документального підтвердження (зокрема, довідки з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби (у тому числі отримані в іноземній державі), відбування покарання тощо, іншого документа, що підтверджує право на виїзд з України чи в`їзд в Україну у відповідний період часу) в електронній або паперовій формі відповідно до умов договору.

Підпунктом 11-1 п. 47 цієї постанови, інформувати виконавця про тимчасову відсутність в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів (за відсутності приладів обліку); якщо період відсутності споживача та інших осіб перевищує шість місяців, споживач для реалізації права на неоплату вартості послуг у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) у місячний строк з моменту закінчення кожного шестимісячного періоду зобов`язаний надавати виконавцю оновлену заяву з відповідними підтвердними документами в електронній або паперовій формі.

У матеріалах справи відсутня будь-яка заява, якою відповідач повідомляв би виконавця послуг про свою тимчасову відсутність у житловому приміщенні.

До матеріалів апеляційної скарги відповідач також не надав доказів на підтвердження такого повідомлення.

Аналіз наведених норм Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та постанови Кабінету Міністрів України № 690 від 05.07.2019 свідчить, що право споживача на неоплату вартості комунальних послуг у разі їх невикористання виникає лише за умови належного документального підтвердження тимчасової відсутності та подання виконавцю відповідної заяви у встановленому законом порядку.

У даному випадку відповідач не подавав виконавцю жодної письмової заяви, не надав документів, що підтверджують його тимчасову відсутність понад 30 днів, та не оформив відмову від отримання послуг у передбачений законом спосіб.

Крім того, у судовому засіданні відповідач пояснив, що він у кріпленій за ним кімнаті у гуртожитку не проживав тривалий час та за його згодою у його кімнаті проживала інша особа- ОСОБА_2 .

Допитаний у судовому засіданні в суді першої інстанції свідок ОСОБА_2 підтвердив, що він тривалий час проживає у кімнаті відповідача за згодою останнього. Також пояснив, що за проживання у кімнаті відповідача, він сплачував відповідачу плату у розмірі 4000 грн-5000 грн. Доказів того, що ОСОБА_2 за домовленістю з відповідачем сплачував за останнього житлово-комунальні послуги, матеріали справи не містять і відповідачем не надано.

Також з матеріалів справи вбачається, що протягом вказаного позивачем періоду відповідач, споживаючи комунальні послуги, не надсилав позивачу жодних скарг чи претензій (передбачених статтями 27, 28 Закону України «Про житлово-комунальні послуги») щодо наявності послуг, якості чи кількості їх надання. Це свідчить про те, що позивач надавав відповідачу житлово-комунальні послуги належним чином, а саме: якісно, своєчасно та у повному обсязі.

Аналогічні висновки були зроблені у постановах Верховного Суду у справах від 29 листопада 2019 року № 645/5401/17 та від 31 жовтня 2019 року № 465/5138/15-ц.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач самостійно встановлює тарифи на електроенергію, що не входить до його компетенції, при цьому, створена ситуація, коли на гуртожиток по АДРЕСА_1 перекладається плата за електроенергію, яку фактично використовують в гуртожитку по АДРЕСА_4 , в основу розрахунку калькуляції позивачем покладено не квадратний метр, як калькуляційна одиниця згідно вимог ст. 66 ЖК України, а кількість осіб (ліжко-місце) у кімнаті, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Верховний Суд зауважує, що у цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути доступним та ефективним.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц зазначено, що кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі № 826/7380/15, провадження № 11-778апп18).

Звертаючись до суду з позовом позивачем самостійно обрано спосіб захисту цивільного права чи інтересу, а саме: стягнення заборгованості з житлово-комунальні послуги.

Поряд з цим, предметом вказаного позову не є питання встановлення тарифів, взаємовідносини між гуртожитками щодо спожитої електроенергії, калькуляція згідно ст.60 ЖК України.

З зустрічним позовом щодо оскарження тарифів, оскарження взаємовідносин між гуртожитками щодо спожитої електроенергії, оскарження калькуляції згідно ст.60 ЖК України відповідач до суду не звертався.

А відтак, у суду відсутні правові підстави надавати правову оцінку обставинам щодо яких не заявлено жодних позовних вимог.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Таким чином, доводи, викладені представником відповідача ОСОБА_1 адвокатом Браніцьким Олександром Миколайовичем в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості в розмірі 235 780,00 грн. за період з 01.05.2018 року по 31.05.2024року не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 08 грудня 2025 року в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 235 780,00 грн, за період з 01.05.2018 року по 31.05.2024року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції у вказаній частині, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Браніцького Олександра Миколайовичав цій частині.

Задовольняючи позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Київський Електровагоноремонтний завод» до ОСОБА_1 в частині стягнення інфляційної складової суми заборгованості за період з 01.05.2018року по 31.05.2024 року у розмірі 49 626, 59 грн, та 3% річних у розмірі 12 022, 38 грн, суд першої інстанції вказав на те, що оскільки відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання та допустив прострочення виконання грошового зобов`язання, а тому, в силу вимог ст. 625 ЦК України, з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення вказані вище суми.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині визначення розміру інфляційної складової суми заборгованості та 3% річних, з огляду на наступне.

Згідно з Указом Президента України від 24.02.2022року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-ІХ від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, який вподальшому неодноразово продовжувався та триває по цей час.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» до 29 грудня 2023 року було визначено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.

Ця постанова набрала чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022 року.

Однак, відповідно до пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України № 1405 від 29 грудня 2023 року «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати житлово-комунальних послуг», яка набрала чинності 30 грудня 2023 року, пункт 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» викладено у такій редакції: «1. Установити, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється:

нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням (у тому числі населенням, що проживає у будинках, де створено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельні (житлові) кооперативи або яким послуги надаються управителем чи іншою уповноваженою співвласниками особою за колективним договором) в територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих Російською Федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (до дати припинення можливості бойових дій, завершення бойових дій, завершення тимчасової окупації), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги (для послуги розподілу природного газу з урахуванням вимог Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 15 травня 2015 року № 285);

припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі послуги населенням (у тому числі населенням, що проживає у будинках, де створено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельні (житлові) кооперативи або яким послуги надаються управителем чи іншою уповноваженою співвласниками особою за колективним договором) в територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих Російською Федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (до дати припинення можливості бойових дій, завершення бойових дій, завершення тимчасової окупації), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги (для послуги розподілу природного газу з урахуванням вимог Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 15 травня 2015 року № 285);

стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, утвореної після 24 лютого 2022 року з дати виникнення можливості бойових дій/початку бойових дій по дату припинення можливості бойових дій/завершення бойових дій на територіях, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, споживачів та/або членів їх сімей, які покинули своє місце проживання та надали виконавцю комунальних послуг, управителю багатоквартирного будинку, іншій уповноваженій співвласниками особі у паперовій або електронній формі довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи згідно з додатком 2 до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 Про облік внутрішньо переміщених осіб (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312; 2016 р., № 46, ст. 1669; 2022 р., № 26, ст. 1418), або інші документи, що підтверджують їх відсутність у житловому та/або нежитловому приміщенні, будинку, в яких вони є споживачами на підставі укладених договорів (довідки з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби (у тому числі отримані в іноземній державі), відбування покарання тощо, документи, що підтверджують факт перетинання державного кордону України (на виїзд з України і в`їзд в Україну) у відповідний період часу), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги (для послуги розподілу природного газу з урахуванням вимог Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 15 травня 2015 р. № 285);

нарахування плати за житлово-комунальні послуги з дати початку по дату завершення тимчасової окупації територій, включених до переліку тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, та стягнення заборгованості за ці послуги, утвореної після 24 лютого 2022 року за відповідний період окупації, споживачів та/або членів їх сімей на відповідній території.»

Таким чином, основні зміни полягають в тому, що з 30 грудня 2023 року заборона на нарахування штрафних санкцій, припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг та стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги у зв`язку з неоплатою їх в не повному обсязі стосується виключно територій де ведуться бойові дії (можливих бойових дій) або тимчасово окупованих територій.

Місто Київ не входить до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджених наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 22.12.2022 року № 309.

Отже, законодавець у постанові Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» встановив заборону нараховувати, у тому числі інфляційні втрати та 3 % річних, і такі положення до внесення змін доПостанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року №206 на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 1405 від 29 грудня 2023 року стосувались території міста Києва, а тому нормативно-правовий акт (постанова) Кабінету Міністрів України №206 від 05 березня 2022 року підлягає застосованню до врегулювання спірних правовідносин за період з 24 лютого 2022 року до 29 грудня 2023 року.

Як зазначалося вище, позивачем за пред?явленими вимогами по пені і по ст. 625 ЦК України здійснювалось за період з 01.05.2018 року по 31.05.2024 року, відтак приписи вказаної постанови поширюються на спірні правовідносини за період з 24.02.2022 по 29.12.2023.

Перерахувавши інфляційну складову суму заборгованості та 3% річних, застосовуючи Постанову Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» колегія суддів приходить до висновку про зменшенняінфляційної складової суми боргу з 49 626, 59 грн до 10 908,63 грн, трьохвідсотків річних з 12 022, 38 грн до 2 709,84 грн.

Отже, вирішуючи спір у справі, яка переглядається, суд першої інстанції дійшов в цілому правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача інфляційної складової суми боргу та трьох відсотків річних, проте, помилково не застосував до спірних правовідносин Постанову Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану».

Відповідно до статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

За наведених обставин, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Браніцького Олександра Миколайовича задовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити та стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Київський Електровагоноремонтний завод» заборгованість за надані житлово-комунальні послуги за період з 01 травня 2018 року по 31 травня 2024 року у розмірі 235 780,00 грн, інфляційну складову суми боргу у розмірі 10 908,63грн, три відсотки річних у розмірі 2 709,84 грн.

Згідно з ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом апеляційної інстанції вимоги позивача задоволено частково, що в прцентному співвідношенні до заявлених вимог орієнтовно становить 83,85%.

Враховуючи приписи ст.141 ЦПК України пропорційно задоволеним позовним вмогам колегія суддів вважає, що судові витрати зі сплати судового збору за подання подання позовної заяви підлягають задоволенню пропорційно задоволеним позовним вимогам орієнтовно на рівні 83,85% від заявленої суми, що становить 2538,98 грн.

Оскільки апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Браніцького Олександра Миколайовича задоволено частково орієнтовно на 16,15 %, то колегія суддів приходить до висновку про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Київський Електровагоноремонтний завод» на користь ОСОБА_1 у відшкодування судового збору за подання апеляційної скарги 586,83 грн.

Керуючись ст. 526 ЦК України, ст.ст. 1, 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», пунктіами 7, 10, 14, 15 Примірного положення про користування гуртожитками, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 2018 року № 498, ст.ст. 4, 12, 13, 76-78, 81, 89, 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Браніцького Олександра Миколайовича задовольнити частково.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 08 грудня 2025 року змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 , (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_6 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Київський Електровагоноремонтний завод» (ЄДРПОУ: 00480247, адреса: м. Київ, вул. Ползунова, буд. 2) заборгованість за надані житлово-комунальні послуги за період з 01 травня 2018 року по 31 травня 2024 року у розмірі 235 780,00 грн, інфляційну складову суми боргу у розмірі 10 908,63 грн, три відсотки річних у розмірі 2 709,84 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_6 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Київський електровагоноремонтний завод» (ЄДРПОУ: 00480247, адреса: м. Київ, вул. Ползунова, буд. 2) судові витрати зі сплати судового збору за подання подання позовної заяви у розмірі 2 538,98 грн.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Київський електровагоноремонтний завод» (ЄДРПОУ: 00480247, адреса: м. Київ, вул. Ползунова, буд. 2) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_6 ) у відшкодування судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 586,83 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: Судді: