Постанова від 13 травня 2026 р. у справі №755/5412/22 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.

№ 22-ц/824/5113/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 755/5412/22

14 травня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Кирилюк Г.М.

- Ящук Т.І.

при секретарі - Уляницькій М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Лиштви Юрія Васильовича на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 грудня 2022 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

в с т а н о в и в:

У червні 2022 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»

(далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обгрунтовувало тим, що 19 липня 2007 року між АТ КБ«ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № K3V3GK15006414 відповідно до якого останній наданий кредит у розмірі 233 858,70 доларів США терміном до 19 липня 2036 року.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 23 лютого 2012 року в рахунок погашення боргу ОСОБА_1 перед АТ КБ «Приватбанк» за кредитним договором за період з 19 липня 2007 року (дата укладення кредитного договору) до 15 січня 2010 року (дата поточної заборгованості), звернено стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,1000 га за тією ж адресою, з кадастровим № 3223110100:01:008:0079.

Проте, за період після ухвалення вказаного судового рішення апеляційного суду

з 18 березня 2012 року до 16 травня 2022 року ОСОБА_1 має відшкодувати банку три проценти річних від простроченої суми заборгованості за вказаним кредитним договором у розмірі 41 061,63 доларів США.

За таких обставин на підставі статті 625 Цивільного кодексу України

позивач АТ КБ «ПриватБанк» просив суд стягнути з ОСОБА_1 суму заборгованості за кредитним договором № K3V3GK15006414 від 19 липня 2007 року

за період з 18 березня 2012 року до 16 травня 2022 року у розмірі 41 061,63 доларів США, що за курсом НБУ на 16 травня 2022 року складає 1 201 052,68 грн.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 14 грудня 2022 року позов Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» кошти трьох відсотків річних від суми боргу за період з 27 червня 2019 року по 16 травня 2022 року в розмірі 9 773,61 доларів США.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 4 288,17 грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Лиштва Юрій Васильович подав апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 грудня 2022 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції розглянув справу без участі відповідача та його представника. В матеріалах справи відсутні відомості щодо заявки відповідача та його представника про намір отримувати судові повістки в електронному вигляд за допомогою смс повідомлень. Також суд першої інстанції, в порушення норм процесуального права, залишив без розгляду подану відповідачем (арк. 60 справи) заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, не взявши до уваги, що в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, ціна позову яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тоді як сума позовних заявлених АТ КБ «ПриватБанк» становить 1 201 052,68 гривень.

Також, суд першої інстанції без належного правового обгрунтування не взяв до уваги відзив відповідача на позовну заяву (арк. справи 53- 55), чим порушив право відповідача на неупереджений судовий розгляд справи, змагальність сторін та на захист своїх прав.

По суті вирішення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» сторона відповідача зазначає, що суд першої інстанції, в порушення норм матеріального права, помилково залишив без задоволення заявлене відповідачем клопотання про застосування до позовних вимог строків позовної даності (абз. 4, арк. 82), оскільки у цій справі AT КБ «ПриватБанк» пред`явило позов засобами поштового зв`язку 27.06.2022 року, 3 % річних просило стягнути за період з 18.03.2012 року по 16.05.2022 року. До правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу), сплив якої, у разі заявлення стороною у спорі про її застосування, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

Позивачем не додано до позову належні та допустимі докази правильності нарахування 3% річних на тіло кредиту.

Зазначає, що судом першої інстанції не перевірено та належним чином не встановлено, яка сума заборгованості є дійсною з огляду на те, що на виконання рішення суду у справі № 2-48/11 про звернення стягнення на предмет іпотеки позивачу АТ КБ «ПриватБанк» було надано право на реалізацію іпотечного майна.

Разом з тим, суд першої інстанції не здійснив перевірку розрахунку заборгованості, не надав правової оцінки факту продажу іпотечного майна в рамках виконання виконавчого листа № 2-48/11, а саме: не встановив коли і за яку ціну було реалізовано предмет іпотеки, яка сума боргу залишилася після реалізаціїіпотечного майна.

Також сторона відповідача вважає, що підстав для задоволення позову взагалі не існує, адже банк втратив право будь-яких грошових вимог до відповідачки, зважаючи на обставини встановлені судовим рішенням Печерського районного суду міста Києва від 9 листопада 2017 року у справі № 201/520/17-цза позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, зокрема, що на даний час предмет іпотеки реалізовано, та що до заборгованості включена сума, яка виникла поза спливом строку позовної давності

Сторона відповідача заперечує проти використаних судом першої інстанції складеного позивачем розрахунку заборгованості, як доказу наявності підстав для стягнення 3% річних.

Вважає за необхідне, в першу чергу,встановити обставини законності реалізації іпотечного майна та наявності у позивача права на позов, з урахування відмови судом у поновленні строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання та встановленя судовим рішення факту включення у суму заборгованість, яка виникла поза спливом строку позовної давності.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Рух справи у суді апеляційної інстанції

Матеріалами справи підтверджується, що справа судами розглядалась неодноразово.

Постановою Київського апеляційного суду від 01 березня 2023 року апеляційну скаргу адвоката Лиштви Юрія Васильовича, який діє від імені та в інтересах ОСОБА_1 , задоволено.Скасовано рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 грудня 2022 року та ухвалено нове. Відмовлено в позові Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 6432,26 грн судового збору.

Постановою Верховного Суду від 11 грудня 2024 року касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», в інтересах якого діє адвокат Сокуренко Євген Сергійович, задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 01 березня 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У такому випадку рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 грудня 2022 року переглядається судом апеляційної інстанції за раніше поданою апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Лиштви Юрія Васильовича.

Крім того, як передбачено частиною 1 статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

У постанові Верховного Суду від 11 грудня 2024 року зазначено, щосуди попередніх інстанції не встановлювали дату реалізації такого майна та суму коштів, які отримав банк, що, в свою чергу, впливає на розмір заборгованості, яка залишилася не сплаченою.

При новому розгляді справи суд має врахувати, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбулося в судовому порядку, об`єктивно дослідити наявні у справі докази, надати належну оцінку доводам і запереченням сторін щодо права банку нараховувати три проценти річних за простроченим грошовим зобов`язанням на підставі статті 625 України, а також перевірити аргументи апеляційної скарги про те, що місцевим судом справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження за наявності поданих відповідачем заперечень про це.

Під час нового розгляду справипротокольною ухвалою Київського апеляційного суду від 26 березня 2026 року задоволено клопотання сторони позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про витребування у приватного нотаріуса Київського нотаріального округу Швеця Руслана Олеговича належним чином завірену копію договору купівлі-продажу від 22 квітня 2016 року, серія та номер:1099, житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа 200,7 кв.м., житлова плоша 79,5 кв.м.

На виконання протокольної ухвали Київського апеляційного суду від 26 березня 2026 року приватний нотаріус Київського нотаріального округу Швець Руслан Олегович надіслав на адресу суду завірену копію договору купівлі-продажу житлового будинку від 22 квітня 2016 року, яка долучена судом до матеріалів справи, з постановленням протокольної ухвали від 14 травня 2026 року.

У письмових поясненнях від 25 березня 2026 року представник позивача Акціонерного товариства Комерційний банк«ПриватБанк» адвокат Хитрова Любов Володимирівна, які підтримані під час судового розгляду справи в суді апеляційної інстанції, просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 14 грудня 2022 року- залишити без змін.

Зазначає, що рішенням Апеляційного суду Київської області від 23.02.2012 року у справі № 2-48/11 в рахунок погашення боргу 200 302,67 доларів США ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором № K3V3GK15006414 від 19.07.2007 року звернуто стягнення на предмет іпотеки у вигляді житлового будинку та земельної ділянки площею 0,1000 га АДРЕСА_3, кадастровий №3223110100:01:008:0079 зазначені в договорі іпотеки від 19.07.2007 року, із застосуванням процедури продажу, передбаченої ст. 38 Закону України «Про іпотеку», а саме, шляхом продажу будинку та земельної ділянки АТ КБ «ПриватБанк» від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя і передбачає право АТ КБ «ПриватБанк» на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця за початковою ціною 1 445 301 грн, визначеною і узгодженою сторонами в договорі іпотеки.

22.04.2016 року банком було укладено договір купівлі - продажу житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстр. № 1099, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Ціна продажу предмета іпотеки становила 59 288,54 доларів США (п`ятдесят дев`ять тисяч двісті вісімдесят вісім доларів 54 центи), які були зараховані в погашення заборгованості за кредитним договором, що підтверджується платіжною інструкцією від 26.04.2016 року та розрахунком заборгованості станом на 16.05.2022 року, який надано до суду разом з позовною заявою.

Після реалізації банком предмета іпотеки залишок заборгованості по тілу кредиту становить 112 819,93 доларів США, що суд першої інстанції і визначив як базу нарахування 3 % річних у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Таким чином, реалізація предмета іпотеки стала результатом саме судового вирішення спору між ОСОБА_1 та АТ КБ "ПриватБанк". Однак, суми коштів, отриманих банком в результаті реалізації предмета іпотеки, не вистачило для погашення заборгованості в розмірі 200 302,67 доларів США, який встановлено судом. Дотепер відповідне рішення суду в повному обсязі не виконане, а відтак, цілком логічним та вірним є висновок, що має місце прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, підтвердженого рішенням суду, яке триває дотепер.

У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_1 та її представник адвокат Лиштва Юрій Васильович підтримали доводи апеляційної скарги та просили скаргу задовольнити.

Представник позивача Акціонерного товариства Комерційний банк«ПриватБанк» адвокат Хитрова Любов Володимирівна в судовому засіданні просила відхили доводи апеляційної скарги відповідача, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення відповідачки та її представника, пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 19 липня 2007 рокуміж ЗАТ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № K3V3GK15006414, за умовами якого позичальнику ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 233 858,70 доларів США на термін до 19 липня 2036 року, з яких кредит у розмірі 168 000 доларів США готівкою з одночасною конвертацією в гривню у розмірі 848 000,00 грн- на купівлю будинку, та у розмірі 65 858,70 доларів США - на сплату страхових платежів(а.с. 15-17, 20).

Виконання ОСОБА_1 зобов`язань за вказаним кредитним договором було забезпечено іпотекою.

Відповідно додоговору іпотеки ОСОБА_1 а передала в іпотеку банку житловий будинок

АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,1000, га за тією ж адресою

з кадастровим № 3223110100:01:008:0079.

У серпні 2010 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до ОСОБА_1 з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі договору іпотеки від 19 липня 2007 року.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 23 березня 2012 року

у справі № 2-48/11 (22ц-639/2012) рішення Обухівського районного суду Київської області від 29 червня 2011 року скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено частково, а саме, в рахунок погашення боргу ОСОБА_1 перед ПАТ «Комерційний банк «ПриватБанк» за кредитнимдоговором № K3V3GK15006414 від 19 липня 2007 року звернено стягнення на предмет іпотеки, а саме на житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,1000 га, за тією ж адресою з кадастровим № 3223110100:01:008:0079, зазначені в договорі іпотеки від 19 липня 2007 року.

Реалізація предмета іпотеки за вказаним рішенням підлягала із застосуванням процедури продажу, передбаченої статтею 38 Закону України «Про іпотеку», а саме: шляхом продажу будинку та земельної ділянки АТ КБ «ПриватБанк» будь-якій особі-покупцеві на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя і передбачає право продажу АТ КБ «ПриватБанк» предмета іпотеки без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця, за початковою ціною 1 445 301,00 грн, визначеною і узгодженою сторонами в договорі іпотеки від 19 липня 2007 року (а.с. 7-9).

АТ КБ «ПриватБанк» реалізувало право на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Звертаючись у червні 2022 рокудо суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованостіза кредитним договором №K3V3GK15006414 від 19 липня 2007 року, позивач (кредитор) АТ КБ «ПриватБанк» обгрунтовував свої вимоги тим, що в рахунок погашення заборгованості відповідачки за вказаним кредитним договором за період з 19 дипня 2007 року по 15 січня 2010 року було звернуто стягнення на предмет іпотеки, що було зазначено у рішенні Апеляційного суду Київської області від 23 березня 2012 року в справі № 2-48/11 (22ц-639/2012). Однак, з ухваленням судового рішення у справі № 2-48/11 (22ц-639/2012), зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором не припинились і вона не звільняється від відповідальності за невиконання нею грошового зобов`язання на підставі частини другої статті 625 ЦК України.

Згідно наданого позивачем розрахунку борг ОСОБА_1 за кредитним договором № K3V3GK15006414 від 19 липня 2007 року на підставі статті 625ЦК України становить 41 061,63 доларів США, що за курсом НБУ на 16 травня 2022 року складає 1 201 052,68 грн, та обраховано позивачем за період після ухвалення судового рішення апеляційного суду в справі № 2-48/11 (22ц-639/2012) з 18 березня 2012 року до 16 травня 2022 року.

У відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_1 просила суд застосувати строки позовної давності до позовної вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення трьох процентів річних за кредитинм договором. Також зазначала, що банк втратив право будь-яких грошових вимог до неї, посилаючись на обставини, встановлені у рішенні Печерського районного суду міста Києва від 09 листопада 2017 року у справі №201/520/17-ц та судовому рішенні (ухвала) Обухівського районного суду Київської області від 04 листопада 2014 року у справі №2-48/11 (а.с. 53-59).

З інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 09 листопада 2017 року у справі №201/520/17-ц задоволено позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Визнано виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною 19 вересня 2016 року та зареєстрований в реєстрі за № 8050, згідно якого запропоновано задовольнити вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" у розмірі 108 790,85 доларів США з ОСОБА_1 в якості заборгованості за кредитним договором від 19 липня 2007 року, таким, що не підлягає виконанню.

Обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі №201/520/17-ц, вказують на те, що на даний час предмет іпотеки реалізовано. У спірному виконавчому написі № 8050 від 19 вересня 2016 року нотаріусом було запропоновано стягнути залишок заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ КБ "ПриватБанк" у загальному розмірі 108 790,85 доларів США. Строк за який виникла заборгованість та провадиться стягнення становить з 19 липня 2007 року по 10 серпня 2016 року - 9 років 22 дні, тобто, у виконавчому написі включена сума заборгованості, яка виникла поза спливом строку позовної давності, а отже така сума не може вважатись безспірною. Відповідність розрахунків заборгованості, з урахуванням строків позовної давності, нотаріусом не перевірялася.

В рамках розгляду цивільної справи №2-48/11 вирішувалось питання про поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 09 грудня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 4 листопада 2014 року скасовано та постановлено нову ухвалу якою відмовлено в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа № 2-48/11 від 23 лютого 2012 року щодо звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення кредитної заборгованості ОСОБА_1 до виконання.

В окремо поданій заяві сторона відповідача подала заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, просила суд першої інстанції здійснити розгляд справи за правилами загального позовного провадження (а.с.60).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, що позивач має право на стягнення трьох процентів річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України. Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, а тому право вимагати стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували зверненню з таким позовом, з урахування поданої відповідачем заяви про застосування позовної давності. Оскільки АТ КБ «ПриватБанк» подало позов 27 червня 2022 року, з ОСОБА_1 на користь позивача підлягають стягненню три проценти річних від суми боргу (112 819 доларів США) за період з 27 червня 2019 року до 16 травня 2022 року в розмірі 9 773,61 доларів США.

Суд першої інстанції розглянув справу у спрощеному проваджені без повідомлення (виклику) сторін.

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає з наступних підстав.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зазначає, що суд першої інстанції розглянув справу без участі відповідача та його представника. Також суд першої інстанції, в порушення норм процесуального права, залишив без розгляду подану відповідачем заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, не взявши до уваги, що в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, ціна позову яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тоді як сума заявлених АТ КБ «ПриватБанк» позовних вимог становить 1 201 052,68 гривень.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 в частині порушення судом першої інстанції норм процесуального права з наведених підстав, колегія суддів апеляційного суду виходить з такого.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).

Відповідно до частин першої та другої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Відповідно до частини другої статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема справ, що виникають з трудових відносин. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні (частина четверта статті 19 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, зокрема, що виникають з трудових відносин. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

У пункті 5 частини четвертої статті 274 ЦПК України визначено, що в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 279 ЦПК України (в редакції, чинній на момент відкриття провадження у справі та розгляду справи судом першої інстанції) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (пункт 7 частини третьої статті 376 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 березня 2020 року у справі № 589/16/19 зазначено, що «тлумачення зазначених положень статті 279 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що за наявності клопотання однієї із сторін про розгляд справи, яка призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін, суд першої інстанції зобов`язаний призначити розгляд такої справи в судовому засіданні з повідомленням сторін. Відмовити в задоволенні зазначеного клопотання суд може виключно за сукупності умов, визначених у частині шостій статті 279 ЦПК України. Тобто, однією з таких умов є те, що така відмова може стосуватись лише малозначних справ згідно закону (пункт 1 частини четвертої статті 19 ЦПК України).

У справі, що переглядається, позивач у червні 2022року звернувся до суду із позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у розмірі 41 061,63 доларів США, що за курсом НБУ складає 1 201 052,68 грн.

Ціна позову перевищувала двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2022 року (620 250,00 грн).

Дніпроовський районний суд міста Києва ухвалою від 07 липня 2022 року відкрив провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням сторін (а.с.34).

21 жовтня 2022 року відповідач подав відзив на позовну заяву разом із заявою із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного провадження, у якому також заявив клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін в порядку загального провадження, яке залишено без вирішення судом першої інстанції (а.с. 60).

Із описової частини судового рішення вбачається, що суд першої інстанції розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін.

Разом з тим, суд першої інстанції не врахував, що в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за наявності клопотання однієї із сторін про розгляд справи, яка призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін, суд першої інстанції зобов`язаний призначити розгляд такої справи в судовому засіданні з повідомленням сторін. Відмовити в задоволенні зазначеного клопотання суд може виключно за сукупності умов, визначених у частині шостій статті 279 ЦПК України. Однією з таких умов є те, що така відмова може стосуватись лише малозначних справ згідно закону (пункт 1 частини четвертої статті 19 ЦПК України). Тому суд першої інстанції безпідставнозалишив без вирішення клопотання відповідача та розглянув цю справу у спрощеному провадженні без виклику у судове засідання сторін.

Зазначене порушення,відповідно до пункту 7 частини третьої статті 376 ЦПК України,є обов`язковою підставою для скасування апеляційним судом судового рішення суду першої інстанції.

В цій частині доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 знайшли своє підтвердження.

Надаючи оцінку зібраним у справі доказам в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду виходить з такого.

Відповідно до положень статей 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23).

Згідно з вимогами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати (див. постанови Великої палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15 (провадження № 14-68цс18), від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15 (провадження № 14-16цс18)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року у справі № 0308/2429/2012 (провадження № 61-1179св21) зазначено, що: «звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту, незалежно від способу такого стягнення, змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження №14-10цс18) відступлено від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, та зроблено висновок, що: «за змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу)».

Натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis ) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права нараховувати три проценти річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року в справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18).

Отже, натуральним зобов`язанням є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності, яка застосована судом, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Задавненим зобов`язанням є зобов`язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред`являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник, відповідно, не заявив про застосування до неї позовної давності.

Законодавець в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України передбачає заборону для зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності в задавненому зобов`язанні для охорони інтересів боржника. Сплив позовної давності при пред`явленій позовній вимозі кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності. Зарахування, яке є по своїй суті замінником належного виконання зобов`язання, не має створювати механізм обходу заборони, передбаченої в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України. Така заборона стосується випадку, коли кредитор ініціює зарахування за задавненою вимогою. У такому разі кредитор за допомогою зарахування може обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору в межах пред`явленої позовної вимоги кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, і яка дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності.

Очевидно, що аналогічний підхід для охорони інтересів боржника при задавненому зобов`язанні має бути й стосовно трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих на таку вимогу в цьому зобов`язанні. Пред`явлення кредитором, при існуванні задавненої вимоги, тільки позову про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються три проценти річних та інфляційні втрати, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред`явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності. Тобто, складається доволі нерозумна ситуація: зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги і без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2022 року в справі № 285/3536/20 (провадження № 61-261св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 554/9126/20 (провадження № 61-13760сво21)).

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частина п`ята статті 82 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17 (провадження № 61-19719св19) зазначено, що: «преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень».

Фактичні обставини у справі, яка переглядається, свідчать про те, що спір стосується вимог АТ КБ «ПриватБанк», які пред`явлені до суду у червні 2022 року на підставі частини другої статті 625 ЦК України до ОСОБА_1 про стягнення з відповідача 3% річних за невиконання грошового зобов`язання за кредитним договором № K3V3GK15006414 від 19 липня 2007 року, що визначене у рішенні Апеляційного суду Київської області від 23 березня 2012 року в справі № 2-48/11 (22ц-639/2012) щодо звернення стягнення на предмет іпотеки та яке відповідачем у повному обсязі не виконано.

У рішенні Апеляційного суду Київської області від 23 березня 2012 року в справі № 2-48/11 (22ц-639/2012) встановлено, що 19 липня 2007 року між ЗАТ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № K3V3GK15006414, за яким відповідачка отримала кредит терміном на 29 років. Однак, відповідчка передбачені договором обов`язки по внесенню щомісячних платежів не виконує та має прострочену заборгованість, а тому банк, відповідно до вимог закону (частина друга статті 1050 ЦК України), має право на дострокове повернення всього кредиту, в тому числі, частини кредиту, строк сплати якої ще не настав. Відповідно до розрахунку станом на 15 січня 2010 року позичальник має заборгованість за кредитним договором № K3V3GK15006414 від 19 липня 2007 року в розмірі 200 302,67 доларів США, з яких: 167 872,53 доларів США - залишок кредиту, 22 366,36 доларів США - відсотки, 3 731,31 доларів США - комісія, 6 332,47 доларів США - пеня.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 23 березня 2012 року

в справі № 2-48/11 (22ц-639/2012) в рахунок погашення боргу ОСОБА_1 перед ПАТ «Комерційний банк «ПриватБанк» за кредитним договором № K3V3GK15006414 від 19 липня 2007 року в розмірі 200 302,67 доларів США звернено стягнення на предмет іпотеки, а саме: на житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,1000 га, за тією ж адресою з кадастровим № 3223110100:01:008:0079, зазначені в договорі іпотеки від 19 липня 2007 року.

Встановлені обставини у цивільній справі № 2-48/11 (22ц-639/2012) вказують на те, що у зв`язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань щодо повернення чергової частини кредитних коштів, використовуючи своє право згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України шляхом пред`явлення у 2010 році позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, банк змінив строк виконання зобов`язання і такими діями на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення боргу за кредитним договором у справі № 2-48/11 (22ц-639/2012) засвідчує такі зміни.

Із наданих учасниками справи та витребуваних судом доказів встановлено, що АТ КБ «ПриватБанк» реалізувало право на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки у 2016 році, що підтверджується нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу житлового будинку від 22 квітня 2016 року, укладеним між АТ КБ «ПриватБанк» (продавець, який є іпотекодержателем) та ОСОБА_2 (покупець).

За умовами цього договору продавець, діючи відповідно до ст. 38 Закону України «Про іпотеку», розуміючи значення своїх дій, без будь-якого примушування, як фізичного так і морального, продав, а покупець купив житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (далі «Житловий будинок»). Відчужуваний житловий будинок має загальну площу 200,7 кв.м., житлову площу - 79,5 кв.м., складається з: А - житлового будинку, К - колодязя, П - ворота, Г2 - хвіртка, ГЗ - огорожа, Г4 огорожа, Г5 - вимошення, КІ колодязя. Житловий будинок розташований на земельній ділянці, площею 0,1000 га, кадастровий номер: 3223110100:01:008:0079. Житловий будинок належить ОСОБА_1 (податковий номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ), на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого 19.07.2007 року Мироник О.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, за реєстровим № 4029.

Як передбачено пунктом 2 цього договору, право на продаж предмету іпотеки належить Іпотекодержателю на підставі Договору іпотеки, посвідченого 19.07.2007 року Мироник О.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, за реєстровим № 4031, та згідно з рішенням Обухівського районного суду Київської області по цивільній справі № 2-48/11 від 29.06.2011 року та рішенням Апеляційного суду Київської області по справі № 22Ц-639/2012 р від 23.02.2012 року, яке набрало законної сили 23.02.2012 року.

Відчуження зазначеного житлового будинку сторони за договором здійснили за 1 150 000 (один мільйон сто п`ятдесят тисяч) гривень 00 копійок - пункт 4 договору.

Ціна продажу предмета іпотеки, що в еквівалентістаном на 26 квітня 2016 року становилао 59 288,54 доларів США (п`ятдесят дев`ять тисяч двісті вісімдесят вісім доларів 54 центи), зарахована банком на погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № K3V3GK15006414 від 19 липня 2007 року, що підтверджується платіжною інструкцією №1 від 26 квітня 2016 року (а.с. 190).

Після реалізації банком предмета іпотеки залишок боргу ОСОБА_1 за наданим кредитом становить суму 112 819,93 доларів США, що підтверджується розрахунком заборгованостівід 16 травня 2022 року, долученим банком (позивачем) до позовної заяви (а.с. 10-12).

У справі, що переглядається, звертаючись у червні 2022 року до суду з позовом до ОСОБА_1 , позивач (кредитор) АТ КБ «ПриватБанк» заявив вимогу про стягнення з відповідача (боржника) 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України від суми простроченої заборгованості за кредитним договором № K3V3GK15006414 від 19 липня 2007 року, за період з 18 березня 2012 року до 16 травня 2022 року у розмірі 41 061,63 доларів США, що за курсом НБУ на 16 травня 2022 року складає 1 201 052,68 грн.

У судовому засіданні 14 травня 2026 року представник АТ КБ «ПриватБанк» підтвердив, що після ухвалення судового рішення апеляційного суду від 23 березня 2012 рокуу справі № 2-48/11 (22ц-639/2012) про звернення стягнення на предмет іпотеки банк не звертався до ОСОБА_1 з окремим позовом з вимогами про стягнення основної кредитної заборгованостіі в межах заявлених вимог в цій справі банк (кредитор) позов про стягнення основної заборгованості на яку нараховуються три проценти (3 %) річних не пред`явив.

Надаючи оцінку зібраним у справі доказам, визначаючи юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, колегія суддів виходить з такого.

Обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі № 2-48/11 (22ц-639/2012), що набрало законної сили, вказують на те, що строк виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором № K3V3GK15006414 від 19 липня 2007 року було змінено кредитором згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України шляхом пред`явлення у 2010 році позову прозверненн стягнення на предмет іпотеки. Отже, в цей час настав строк повернення кредитних коштів та почався перебіг позовної давності.

З урахуванням зазначених преюдиційних обставин у справі № 2-48/11 (22ц-639/2012) станом на 15 січня 2010 року у позичальника ОСОБА_1 існувала кредитна заборгованість за основним зобов`язанням, яка виникла за кредитним договором № K3V3GK15006414 від 19 липня 2007 року, з вимогами про стягнення якої банк до суду не звертався.

Отже, у справі № 2-48/11 (22ц-639/2012) банк пред`явив вимоги до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки. З позовом про стягнення основної кредитної заборгованості АТ КБ «ПриватБанк» не звертався, а тому три проценти (3 %) річних у розмірі 41 061,63 доларів США нараховані кредитором (позивачем) на задавнену вимогу.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов АТ КБ «ПриватБанк», на вказане увагу не звернув та зробив помилковий висновок по суті вирішення спору.

Судом першої інстанції не враховано, що приватне право не може допускати ситуацію, за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред`являє тільки позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційні втрати, оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовної давності, а кредитора - обійти застосування до задавненої вимоги позовної давності. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги.

Правовий аналіз наведених норм законодавства та встановлених судом фактичних обставини у своїй сукупності дозволяють колегії суддів апеляційного суду зробити висновок про те, щозаявлені в цій справі АТ КБ «ПриватБанк» позовні вимоги до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних не відповідають належному способу захисту, оскільки позов про стягнення 3 % річних, які нараховані на задавнену вимогу, допускається тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги.

Вирішуючи спір у справі, яка переглядається, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки обставинам, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення учасників справи, іншим фактичним даним, які випливають із встановлених обставин, а тому висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України, без оцінки вказаних обставин у сукупності, не може вважатись обґрунтованим і таким, що відповідає положенням статей 76, 81, 89 ЦПК України.

Неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, а це,відповідно до статті 376 ЦПК України, є підставою для скасування судового рішенняу цій справі та ухвалення нового судового рішення по суті заявлених вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України, які з установлених колегією суддів апеляційного суду обставин справи та наведених мотивів в редакції даної постанови не підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог - частина 2 статті 141 ЦПК України.

Оскільки в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено, тому понесені позивачем судові витрати не відшкодовуються та покладаються на останнього.

З урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Лиштви Юрія Васильовича, скасування оскаржуваного судового рішення та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позову, відповідачу ОСОБА_1 мають бути відшкодовані позивачем АТ КБ «ПриватБанк» судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 6 432,26 грн.

Керуючись ст.ст. 3, 16, 509, 524, 533-535, 602, 625 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 19, 81, 82, 141, 274, 279, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Лиштви Юрія Васильовича задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 грудня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишити без задоволення.

Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 6 432,26 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: Судді: