Постанова від 12 травня 2026 р. у справі №372/3523/16-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________

Справа № 372/3523/16

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/411/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.

при секретарі Ящуку Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Шульженка Дениса Юрійовича на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 20 березня 2025 року (суддя Тиханський О.Б.) про забезпечення позову ОСОБА_2 до Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_3 , правонаступником якої є ОСОБА_1 , треті особи: реєстраційна служба Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області, управління Держгеокадастру в Обухівському районі Київської області про захист порушених прав власників,

установив:

у грудні 2016 року позивачка звернулась до суду з позовом, у якому просила: визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області, індексний номер: 27228095 від 18 грудня 2015 року про реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером: 3223155400:05:100:0023, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати незаконним та скасувати запис № 12623971 від 14 грудня 2015 року, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером: 3223155400:05:100:0023, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; скасувати реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером: 3223155400:05:100:0023, право на яку виникло на підставі рішення Козинської селищної ради № 118/66 від 25 грудня 1997 року; зобов`язати ОСОБА_4 звільнити зайняту за рахунок АДРЕСА_1 земельну ділянку шляхом знесення паркану, побудованого за рахунок проїжджої частини дороги, та звільнити зайняту за рахунок водоохоронної зони земельну ділянку, шляхом знесення побудованого на ній паркану; стягнути з Козинської селищної ради Обухівського району Київської області та ОСОБА_4 понесені судові витрати.

Мотивуючи позовні вимоги, позивачка зазначала, що вона є власницею будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , яка межує з двома будинками та земельними ділянками, які належать відповідачу ОСОБА_4 , який, у свою чергу, постійно створює їй перешкоди у

володінні майном. При цьому, відповідач залучився підтримкою Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, намагається змінити конфігурацію земельних ділянок, привласнивши собі землю під тупиковим проїздом по АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим між ними виникали численні судові спори. Наразі відповідач, не полишаючи свого бажання збільшити площу свого домоволодіння, збудував паркан, чим звузив проїзд до її будинку настільки, що там не може вільно проїхати вантажний автомобіль.

Позивачка посилалась на те, що у 2015 році на замовлення відповідача ОСОБА_4 фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) смт. Козин Обухівського району Київської області. 2 листопада 2015 року без залучення суміжного землекористувача ОСОБА_4 разом з головою Козинської селищної ради Обухівського району Київської області та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 склали акт встановлення і погодження меж земельної ділянки. 14 грудня 2015 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис № 12623971 про реєстрацію за відповідачем ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером: 3223155400:05:100:0023. У 2016 році ОСОБА_4 звів вздовж своєї земельної ділянки паркан, згідно нової конфігурації, внаслідок чого вже втретє звузив проїзд до її будинку, незважаючи на те, що у двох попередніх судових справах з даного приводу, судами визнавались такі дії відповідача протиправними.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 19 жовтня 2017 року позовні вимоги задоволені частково. Зобов`язано ОСОБА_4 звільнити зайняту за рахунок АДРЕСА_1 земельну ділянку шляхом знесення паркану, побудованого за рахунок проїжджої частини дороги. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 7 грудня 2017 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 19 жовтня 2017 року в частині зобов`язання ОСОБА_4 звільнити зайняту за рахунок АДРЕСА_1 земельну ділянку шляхом знесення паркану, побудованого за рахунок проїжджої частини дороги, та стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судових витрат - скасувано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким в задоволенні цих вимог ОСОБА_2 відмовлено. В іншій частині рішення Обухівського районного суду Київської області від 19 жовтня 2017 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 4 липня 2018 року скасовано рішення Апеляційного суду Київської області від 07 грудня 2017 року та рішення Обухівського районного суду Київської області від 19 жовтня 2017 року в частині вимог про зобов`язання відповідача звільнити зайняту за рахунок водоохоронної зони земельну ділянку шляхом знесення побудованого на ній паркану, справу у відповідній частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовано рішення Апеляційного суду Київської області від 07 грудня 2017 року в частині вимог про зобов`язання ОСОБА_4 звільнити зайняту за рахунок АДРЕСА_1 земельну ділянку шляхом знесення паркану, побудованого за рахунок проїжджої частини дороги, та стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судових витрат, у відповідній частині залишено в силі рішення Обухівського районного суду Київської області від 19 жовтня 2017 року.

В іншій частині рішення Апеляційного суду Київської області від 07 грудня 2017 року та рішення Обухівського районного суду Київської області від 19 жовтня 2017 року, в незміненій частині, залишено без змін.

У березні 2025 року позивачка звернулась до Обухівського районного суду Київської області із заявою про забезпечення позову, у якій просила: накласти арешт на земельну ділянку, площею 0,1202 га, кадастровий номер: 3223155400:05:100:0023, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ; заборонити ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії щодо відчуження вказаної земельної ділянки.

Обґрунтовуючи подану заяву, позивачка зазначала, що у листопаді 2024 року їй стало відомо, що ОСОБА_4 16 листопада 2021 року подарував спірну земельну ділянку, яка є предметом даного спору, своїй доньці ОСОБА_3 , яка у подальшому подарувала вказану земельну ділянку ОСОБА_1 .

Позивачка стверджувала, що саме після заміни судом відповідача ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , остання навмисно подарувала спірне майно ОСОБА_1 , з метою унеможливити виконання судового рішення у даній справі.

Позивачка вважала, що змінюючи постійно власника, відповідачі здійснюють перешкоди для розгляду справи, унеможливлюють виконання рішення суду у разі задоволення позову та створюють перешкоди для виконання рішень, які перебувають на виконанні у виконавчій службі.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 20 березня 2025 року заяву задоволено, накладено арешт та заборонено відчуження земельної ділянки, власником якої є ОСОБА_1 на підставі договору дарування земельної ділянки від 11 березня 2025 року, площею 0,1202 га, кадастровий номер: 3223155400:05:100:0023, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Шульженко Д.Ю. просить ухвалу суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

Представник відповідачки зазначає, що після направлення справи на новий розгляд, предметом розгляду у даній справі є позовна вимога про зобов`язання звільнити зайняту за рахунок водоохоронної зони земельну ділянку, шляхом знесення побудованого на ній паркану. При цьому, у позовних вимогах взагалі відсутня ідентифікація земельної ділянки, на якій збудовано вказаний паркан, не зазначений її кадастровий номер та місце розташування. В той же час, суд першої інстанції наклав арешт на земельну ділянку, яка у позовних вимогах не згадується.

Також, представник відповідачки посилається на те, що право власності ОСОБА_4 на вказану земельну ділянку було зареєстровано на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку, виданого 29 січня 1998 року Козинською селищною радою на підставі рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради № 118/66 від 25 грудня 1997 року. При цьому, законність постановлення селищною радою вказаного рішення та видачі на підставі нього державного акту вже були предметом судової перевірки. Отже, вказаний державний акт про право приватної власності на земельну ділянку є чинним та не оспорюється в рамках даної справи, так само як і договір дарування, згідно якого право власності на зазначену земельну ділянку набула відповідачка. Таким чином, застосовані судом першої інстанції заходи забезпечення позову не є співмірними до предмету спору у даній справі та не співвідносяться з позовними вимогами.

Крім цього, представник відповідачки, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 24 лютого 2021 року у справі №

755/5333/20, зазначає, що не допускається накладення арешту на майно або оголошення заборони його відчуження з метою забезпечення позову, який містить лише вимоги немайнового характеру. Таким чином, суд першої інстанції, задовольнивши заяву про забезпечення позову, протиправно обмежив права відповідачки щодо володіння та розпорядження майном.

Представник відповідачки вважає, що доводи позивачки, що зміна власника зазначеної земельної ділянки може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, не заслуговують на увагу, оскільки заміну відповідача чи боржника у виконавчому провадженні його правонаступником, жодним чином не впливає на можливість виконати в майбутньому судове рішення.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Позивачка ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленою про день, час та місце розгляду апеляційної скарги, в судове засідання неодноразово не з`являлася.

12 травня 2026 року ОСОБА_2 подала до апеляційного суду клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з тим, що 11 травня 2026 року нею було розірвано договір про надання правничої допомоги від 26 грудня 2025 року, а також те, що вона перебуває у щорічній відпустці з 11 травня 2026 року по 3 червня 2026 року та наразі перебуває на лікуванні.

Враховуючи неодноразову неявку у судове засідання ОСОБА_2 та зміну нею адвокатів, що розцінюється колегією суддів як затягування розгляду справи, колегія суддів у задоволенні клопотання відмовила та ухвалила проводити судовий розгляд у її відсутність відповідно до положень статті 372 ЦПК України.

Відповідач Козинська селищна рада Обухівського району Київської області, треті особи: реєстраційна служба Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області, управління Держгеокадастру в Обухівському районі Київської області, будучи належним чином повідомленими про день, час та місце розгляду апеляційної скарги, (с.с.216-218), у судове засідання своїх представників не направили, тому відповідно до положень ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у їх відсутність.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника відповідачки ОСОБА_1 - адвоката Шугалєєвої І.Г., яка підтримала доводи апеляційної скарги, вивчивши копії матеріалів справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту та заборони відчуження земельної ділянки, суд першої інстанції виходив з того, що доводи заявника про можливість утруднення чи неможливості виконання можливого рішення суду є обґрунтованим, а вказаний вид забезпечення позову є співмірним із позовними вимогами.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на нормах процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться

справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Отже, за змістом наведених вище норм умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Такий інститут цивільно-процесуального законодавства передбачений з метою попередження несумлінних дій відповідача, які можуть призвести до ускладнення або неможливості виконання рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 зазначила, що: «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення.

Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК Українизаходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також

відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Подібні правові висновки сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, а також Верховним Судом у постановах від 13 грудня 2021 року у справі № 367/3765/20, від 12 січня 2022 року у справі № 568/525/21, від 19 травня 2022 року у справі № 619/2293/21.

У даній справі необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цих заходів призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. Тому суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду.

Зі змісту матеріалів справи слідує, що між сторонами існує спір з приводу обмеження права позивачки ОСОБА_2 у користуванні землями водоохоронної зони з боку відповідача ОСОБА_4 , який є власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_2 ).

Позивачка посилається на незаконність реєстрації за ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку кадастровий № 3223155400:05:100:0023, у результаті чого в 2016 році ОСОБА_4 було зведено паркан вздовж всієї земельної ділянки згідно нової конфігурації, по межі, встановленій на підставі акту від 02 листопада 2015 року, внаслідок чого було зайнято земельну ділянку водоохоронної зони.

Отже, предметом судового розгляду є звільнення відповідачем зайнятої за рахунок водоохоронної зони земельної ділянки, шляхом знесення побудованого на ній паркану.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 у період розгляду справи судом 16 листопада 2021 року подарував земельну ділянку, яка є предметом даного спору, своїй доньці ОСОБА_3 , яка 11 березня 2025 року подарувала земельну ділянку ОСОБА_6 .

Вказані дії призвели до тривалого розгляду справи судом першої інстанції, необхідності вирішувати питання про залучення до участі у справі належних відповідачів, тому суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку, що не застосування заходів забезпечення позову може суттєво ускладнити ефективний захист або поновлення оспорюваних прав або інтересів позивача за позовом, за захистом яких вона звернулася до суду.

Доводи апеляційної скарги, що земельна ділянка, яка належить ОСОБА_1 не є предметом судового спору, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_2 посилалася на те, що встановивши паркан на земельній ділянці, яка на її думку, була незаконно передана ОСОБА_4 , останній зайняв земельну ділянку водоохоронної зони.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що право власності ОСОБА_4 на вказану земельну ділянку було зареєстровано на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку, виданого 29 січня 1998 року Козинською селищною радою

на підставі рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради № 118/66 від 25 грудня 1997 року, яке позивачкою у даній справі не оскаржується, тому застосовані судом першої інстанції заходи забезпечення позову не є співмірними до предмету спору у даній справі та не співвідносяться з позовними вимогами, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки позивачка стверджує, що відповідач зайняв землі водоохоронної зони, що підлягає перевірці під час судового розгляду.

Твердження в апеляційній скарзі, що не допускається накладення арешту на майно або оголошення заборони його відчуження з метою забезпечення позову, який містить лише вимоги немайнового характеру, про що виснував Верховний Суд у постанові від 24 лютого 2021 року у справі № 755/5333/20, є безпідставними.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 року в справі №754/5683/22 зазначила, що «з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Тлумачення наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що можливість забезпечення судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.

Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову в справі, рішення в якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення в справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.

Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.»

У даній справі наявний спір між сторонами з приводу правомірності зайняття земельної ділянки та встановлення паркану на земельній ділянці, яка належить відповідачці, чим чиняться перешкоди у користуванні позивачкою землями водоохоронної зони, тому розпорядження відповідачкою земельною ділянкою, її поділ або відчуження може не забезпечити ефективного захисту порушених прав позивачки.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що забезпечення позову шляхом накладення арешту та заборони відчуження спірної земельної ділянки є співмірним із заявленими позовними вимогами, не порушує балансу інтересів сторін, а спрямоване на створення умов для безперешкодного виконання у майбутньому ймовірного рішення суду та запобігання ускладненню ефективного захисту прав заявника у випадку задоволення

його позову.

Застосований судом першої інстанції захід забезпечення позову не є обтяжливим для відповідачки та не порушує її прав, щодо володіння й користування майном до моменту вирішення спору по суті. Окрім того, заходи забезпечення позову є тимчасовими.

Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що ухвала судом постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому відсутні підстави для скасування ухвали суду та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шульженка Дениса Юрійовича залишити без задоволення, ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 20 березня 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 6 серпня 2026 року.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.І. Ящук